• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Т Е Х Н О Л О Г І Ї 9 сторінка

Акт форми П-4 затверджує головний державний санітарний лікар області (міста, району), на водному, повітряному та залізничному транспорті, Мініс­терства оборони та внутрішніх справ, Служби безпеки України, адміністрації Державної прикордонної служби, Державного лікувально-оздоровчого управ­ління, якому підпорядкована установа державної санітарно-епідеміологічної служби, що обслуговує підприємство.

Комісія з розслідування проводить гігієнічну оцінку умов праці за матеріа­лами раніше проведених атестацій робочих місць, результатів обстежень і до­сліджень, проведених відповідними установами державної санітарно- епідеміологічної служби або санітарними лабораторіями, атестованими в уста­новленому порядку Міністерством охорони здоров'я, вивчає приписи органів державного нагляду за охороною праці, подання посадових осіб, робочих орга­нів виконавчої дирекції Фонду, інструкції з охорони праці, акти проходження планових періодичних медичних оглядів, накази та розпорядження адміні­страції підприємства про порушення працівниками вимог правил та інструк­цій з охорони праці, термінів проходження періодичних медичних оглядів, картки обліку індивідуальних доз опромінення на робочих місцях джерелами іонізаційного випромінювання, одержує письмові пояснення посадових осіб та інших працівників з питань, пов'язаних із розслідуванням причин професій­ного захворювання.

Акт форми П-4 складається комісією з розслідування у шести примірниках протягом трьох діб після закінчення розслідування та надсилається роботодав­цем потерпілому, лікувально-профілактичному закладу, що обслуговує під­приємство, робочому органу виконавчої дирекції Фонду та первинній організа­ції профспілки, членом якої є потерпілий, або уповноваженій найманими пра­цівниками особі з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом проф­спілки. Примірник акта надсилається установі державної санітарно-епідеміо­логічної служби, яка обслуговує підприємство, для аналізу і контролю за ви­конанням запобіжних заходів.

Роботодавець зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення розслі­дування причин професійного захворювання розглянути його матеріали та ви­дати наказ про заходи щодо запобігання професійним захворюванням надалі, а також про притягнення до відповідальності осіб, з вини яких допущено по­рушення санітарних правил і норм, що призвели до виникнення професійного захворювання.

У разі втрати працездатності внаслідок професійного захворювання ліку­вально-профілактичний заклад, що обслуговує підприємство, працівником якого є потерпілий, направляє потерпілого на МСЕК для встановлення ступе­ня втрати ним професійної працездатності.

Контроль за своєчасністю та об'єктивністю розслідування причин профе­сійних захворювань, документальним оформленням і виконанням заходів щодо усунення причин здійснюють установи державної санітарно-епідеміо­логічної служби, робочі органи виконавчої дирекції Фонду, профспілки та уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці відпо­відно до їх компетенції.

Реєстрація та облік професійних захворювань. Реєстрація та облік профе­сійних захворювань ведеться у спеціальному журналі (дод. 23):

— на підприємстві, у робочих органах виконавчої дирекції Фонду та в уста­новах державної санітарно-епідеміологічної служби, на підставі повідомлень про професійні захворювання та актів форми П-4;

— у лікувально-профілактичних закладах на підставі медичної картки ам­булаторного хворого, виписки з історії хвороби, діагнозу, встановленого під час обстеження у стаціонарі, а також повідомлення про професійне захворю­вання.

До журналу також вносяться дані щодо працездатності кожного працівни­ка, у якого виявлено професійне захворювання.

У разі виявлення кількох професійних захворювань потерпілого реєстру­ють у журналі один раз із зазначенням усіх діагнозів.

Установи державної санітарно-епідеміологічної служби на підставі актів форми П-4 складають карти форми П-5, які зберігаються протягом 45 років у цих установах та в МОЗ України.

Розслідування та облік аварій. Розслідування проводиться у тому разі, коли сталася:

а) аварія першої категорії, унаслідок якої:

— загинуло 5 осіб і більше або травмовано 10 і осіб більше;

— спричинено викид отруйних, радіоактивних або небезпечних речовин за межі санітарно-захисної зони підприємства;

— збільшилася концентрація забруднювальних речовин у навколишньому середовищі більше ніж у 10 разів;

— зруйновано будівлі, споруди або основні конструкції об'єкта, що створи­ло загрозу для життя і здоров'я працівників підприємства або населення;

б) аварія другої категорії, унаслідок якої:

— загинуло до 5 або травмовано від 4 до 10 осіб;

— зруйновано будівлі, споруди або основні конструкції об'єкта, що створи­ло загрозу для життя і здоров'я працівників цеху, дільниці підприємства з чи-1 сельністю працівників понад 100 осіб.

Особа, яка є свідком аварії, повинна негайно повідомити про аварію безпо- і середнього керівника робіт або іншу посадову особу підприємства, які зобов'язані поінформувати роботодавця.

Роботодавець або особа, яка керує виробництвом під час зміни, зобов'язані діяти згідно з планом ліквідації аварії, вжити першочергових заходів для ря­тування потерпілих і надання їм медичної допомоги, запобігання подальшому розвитку аварії, встановлення меж небезпечної зони та обмеження доступу до неї людей.

Роботодавець зобов'язаний негайно повідомити про аварію територіальний орган Державного комітету з нагляду за охороною праці, орган, до сфери управ­ління якого належить підприємство, відповідну місцеву державну адміністра­цію, штаб цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій, прокуратуру за міс­цем виникнення аварії і відповідний профспілковий орган, а в разі травмуван­ня або загибелі працівників — також відповідний робочий орган виконавчої дирекції Фонду.

Якщо з приводу розслідування аварії, що спричинила нещасні випадки, не прийняте спеціальне рішення Кабінету Міністрів України, розслідування про­водиться комісіями, які утворюються:

— у разі аварії першої категорії — згідно з наказом центрального органу виконавчої влади або відповідно до розпорядження місцевої державної адміні­страції за погодженням з відповідними органами Державного комітету з на­гляду за охороною праці та МНС;

— у разі аварії другої категорії — згідно з наказом керівника органу, до сфери управління якого належить підприємство, або відповідно до розпоря­дження місцевої державної адміністрації за погодженням з відповідними орга­нами Державного комітету з нагляду за охороною праці та МНС.

Головою комісії призначається представник органу, до сфери управління якого належить підприємство, або представник органу Державного комітету з

нагляду за охороною праці.

Під час розслідування комісія визначає характер аварії, з'ясовує обстави­ни і причини, встановлює факти порушення вимог законодавства про охорону праці, цивільної оборони, порушення правил експлуатації устаткування та технологічних регламентів, визначає якість виконання будівельно-монтажних робіт або окремих вузлів і конструкцій, їх відповідність вимогам технічних і нормативних документів та проекту, виявляє осіб, що несуть безпосередню відповідальність за виникнення аварії, визначає заходи щодо ліквідації її на­слідків та запобігання таким випадкам у майбутньому.

Комісія зобов'язана протягом 10 робочих днів розслідувати обставини і причини аварії та скласти акт за формою Н-5. Шкода, заподіяна аварією, ви­значається з урахуванням відомостей щодо матеріальних втрат (дод. 24).

Випадки аварій реєструються у спеціальному журналі (дод. 25). Залежно від характеру аварії у разі потреби зазначений термін може бути продовжений органом, який утворив комісію, для проведення додаткових досліджень або додаткової експертизи.

За результатами розслідування аварії роботодавець видає наказ, яким на підставі висновків комісії затверджує заходи щодо запобігання подібним ава­ріям надалі і притягає згідно із законодавством до відповідальності працівни­ків за порушення вимог законодавства про охорону праці.

Роботодавець згідно з вимогами законодавства з питань захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та охорони праці затверджує:

— план запобігання надзвичайним ситуаціям, в якому визначаються мож­ливі аварії та інші надзвичайні ситуації техногенного або природного характе­ру, прогнозуються їх наслідки та передбачаються заходи, спрямовані на їх лік­відацію, встановлюються терміни виконання цих заходів, а також обґрунтову­ється потреба в силах і засобах, що залучаються;

— план ліквідації аварій (надзвичайних ситуацій), в якому визначаються всі можливі аварії та інші надзвичайні ситуації, дії посадових осіб і працівни­ків підприємства у разі їх настання, обов'язки особового складу аварійно- рятувальних служб або працівників інших підприємств, які залучаються до ліквідації надзвичайних ситуацій. Роботодавець зобов'язаний проаналізувати причини аварії та розробити заходи щодо запобігання таким випадкам у май­бутньому.

Слід зазначити, що посадові особи, які проводили розслідування нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, несуть пряму відповідальність згідно із законодавством за своєчасне і об'єктивне їх розслідування та обґрун­тованість прийнятих рішень.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань

Зародження системи соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Україні припадає на 90-ті роки XIX ст. Саме тоді були здійснені перші спроби щодо розроблення підходів та встановлення певних форм компенсування заподіяної шкоди здоров'ю праців­ників.

Проте після встановлення Радянської влади діяльність системи страхуван­ня була тимчасово припинена і поновлена лише у 1921 р. У 1933 р. всі питання щодо організації страхування перейшли у сферу ведення профспілок, які, що­правда, переважно займалися соціальною допомогою, аніж захистом праців­ників промислових підприємств та сільського господарства.

Нині Законом України «Про охорону праці» передбачена обов'язкова ком­пенсація шкоди, заподіяної внаслідок здійснення професійної діяльності як у разі виникнення негативних зрушень у стані здоров'я працівників, так і в разі

4 10-582 Q7

їх смерті. Причому компенсація шкоди, заподіяної працівникові, яка призве­ла до погіршання стану його здоровя або зумовила виникнення смертельного випадку, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випад­ків на виробництві та професійних захворювань згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного ви­падку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Крім того, роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати до­даткові виплати потерпілим та членам їх сімей відповідно до колективного або трудового договору.

За працівниками, що втратили працездатність у зв'язку з нещасним випад­ком на виробництві або внаслідок професійного захворювання, зберігаються місце роботи (посада) та середня заробітна плата впродовж усього періоду від­новлення працездатності або до часу встановлення стійкої втрати професійної працездатності. У разі неможливості виконання потерпілим трудової діяль­ності на попередньому місці роботи проводять його перенавчання та переквалі­фікацію, а також подальше працевлаштування.

Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на вироб­ництві або внаслідок професійного захворювання зараховується до загального стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи у шкід­ливих умовах праці, який дає право на призначення пенсії на пільгових умо­вах та у пільгових розмірах.

Крім того, у Законі України «Про охорону праці» сформульовано головні організаційно-фінансові принципи проведення соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, підкреслено, що у разі незабезпечення ви­мог щодо охорони праці власник відраховує кошти на соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань за підви­щеними тарифами, які періодично переглядаються залежно від рівня вироб­ничого травматизму і ступеня шкідливості умов праці.

В Україні щороку зростає кількість підприємств із різними формами влас­ності, у тому числі недержавної, усе відчутнішими стають наслідки порушень законодавств про працю та охорону праці: на багатьох недержавних підпри­ємствах відсутні колективні договори та трудові угоди, не проводяться попере­дні та періодичні медичні огляди тощо.

Таке становище призводить до того, що багато важливих питань охорони праці своєчасно не розглядаються або зовсім не вирішуються, значно скоро­тився обсяг науково-дослідних робіт за означеною проблемою. З появою під­приємств із різними формами власності багато з них вийшли з-під фінансового захисту держави, унаслідок чого всі витрати, пов'язані з нещасними випадка­ми, має нести те підприємство, на якому трапилась трагічна подія, тобто тру­довий колектив залишається наодинці зі своєю проблемою, адже фінансові можливості невеликих підприємств незначні. Більше того, в окремих ситуаці­ях деякі підприємства ліквідуються і залишають напризволяще потерпілих та їх сім'ї.

У більшості розвинених країн державна соціальна політика ґрунтується на суспільній думці про те, що жертви військових дій або праці повинні мати пра­во на окремі особливі переваги у соціальному захисті. Відповідно, саме держа­ва, а не збанкрутіле або збідніле підприємство, має виконувати функції органі­затора профілактичних заходів як на регіональному, так і на галузевому рів­нях, здійснювати соціальне страхування працівників від нещасних випадків

на виробництві тощо.

Травма — єдине, чого не можна запланувати у господарській діяльності, а на сьогодні більшість підприємств, бюджетних закладів та установ неспро­можні акумулювати достатні страхові ресурси на випадок компенсації шкоди потерпілим працівникам. Тому необхідно досягти такого рівня державної під­тримки, коли на відповідному законодавчому підґрунті будуть відрегульовані взаємовідносини:

— потерпілих на виробництві, роботодавців та фахівців страхової сфери з питань компенсації шкоди, заподіяної життю і здоров'ю працівників під час виконання ними трудових обов'язків;

— роботодавців та фахівців страхової сфери з питань усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів.

Багаторічні клопотання Державного комітету з технічного нагляду, а зго­дом Державного комітету з нагляду за охороною праці зумовили прийняття Верховною Радою України таких законів, як Закон України «Про охорону праці» і Закон України «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спри­чинили втрату працездатності» № 1105-XIV від 23 вересня 1999 р. На підставі урахування прийнятих законів виникла низка постанов Кабінету Міністрів України, серед яких насамперед слід відзначити такі: «Порядок визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загально­обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на вироб­ництві» № 1423 від 13 вересня 2000 p.; «Порядок проведення витрат на похо­вання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або про­фесійного захворювання» № 826 від 11 липня 2001 р. та ін.

Відповідно до основних положень прийнятих документів було створено Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та про­фесійних захворювань, який є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі стандартів та основних положень, затверджених його правлін­ням.

Упродовж багатьох років становлення Фонд набув чіткої структури і від­працював певну стратегію побудови управління, в основі якої знаходиться ба­гато положень та офіційних матеріалів, серед яких варто назвати: «Положен­ня про службу страхових експертів з охорони праці, профілактики нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань», «Про сплату страхо­вих внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від не­щасного випадку суб'єктами підприємницької діяльності, що працюють за спрощеною системою оподаткування», «Положення про забезпечення інвалі­дів внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворю­
вання путівками для санаторно-курортного лікування та обліку, збереження,

розподілу і видачі путівок» тощо.

До провідних принципів організації діяльності Фонду слід віднести:

— забезпечення обов'язковості страхування всіх працівників, учнів та сту­дентів протягом періоду здобуття професійних навичок і умінь та безпосеред­нього здійснення професійної діяльності;

— добровільність страхування для осіб, які забезпечують себе роботою са­мостійно;

— оплата страхових внесків тільки роботодавцями;

— формування стратегії витрачання страхових коштів на солідарній ос­нові;

— управління страхуванням представниками працівників, роботодавців та державних органів на паритетних засадах під наглядом держави на основі соціального партнерства;

— економічна зацікавленість суб'єктів страхування у процесі реального поліпшення умов та безпеки праці;

— надання державних гарантій у сфері забезпечення страхування.

Управління Фондом на державному рівні здійснюють його правління та ди­рекція (схема 1).

До складу правління, як правило, включають представників державних органів, від застрахованих працівників і роботодавців — усього по 15 осіб від трьох представницьких сторін. Представники держави призначаються Кабіне­том Міністрів України, інші дві сторони представників делегують або обира­ють об'єднання профспілок та роботодавців, які мають статус всеукраїнських. Члени правління обираються на шестирічний термін і виконують свої обов'яз­ки на громадських засадах.

Провідними функціями Фонду є страхування працівників та реєстрація підприємств.

Для страхування працівника від нещасних випадків на виробництві його згода або заява не потрібні, тобто страхування здійснюється у знеособленій (безособовій) формі. Сам факт прийняття на роботу або вступу до навчального закладу людини свідчить про те, що вона застрахована, і це не залежить від того, сплатив чи не сплатив роботодавець відповідні страхові внески. Проте у будь-якому разі застрахованій особі має видаватися відповідне свідоцтво за встановленою формою. Фонд також проводить обов'язкову реєстрацію робо­тодавців (підприємств, закладів, установ) незалежно від форм власності, адже саме така реєстрація дає можливість визначити основні потоки фінансо­вих надходжень до його казни. За законом кожний роботодавець має здійсни­ти реєстрацію свого підприємства, закладу, установи в районному або місько­му відділенні Фонду.

Тому, реалізуючи державну політику в галузі соціального захисту людей, які працюють, Фонд:

— повністю компенсує шкоду (схема 2), заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, виплачує йому або членам його сім'ї одно­разову допомогу, втрачений заробіток у разі тимчасової непрацездатності, пен­сію при частковій втраті працездатності або у разі смерті потерпілого, органі­зовує поховання померлого, оплачуючи усі пов'язані з цим витрати;

— організовує лікування потерпілих та, у разі потреби, їх перекваліфіка­цію, здійснює працевлаштування осіб з відновленою працездатністю;

— надає допомогу інвалідам у вирішенні соціально-побутових питань, ор­ганізовує їх участь у громадському житті тощо. Слід зазначити, що надання соціальних послуг та виплат потерпілим або особам, котрі перебувають на їх утриманні, не залежить від того, зареєстроване підприємство, на якому тра­пився страховий випадок, у Фонді чи не зареєстроване. Якщо потерпілий або члени його сім'ї за станом здоров'я або з будь-яких інших причин неспроможні самі одержати та подати до районного або міського відділення Фонду необхідні документи для призначення страхових виплат, то їх одержує і подає відпові­дальний страховий експерт Фонду. Дія закону поширюється також на осіб, які потерпіли у минулі роки та мають право на відповідні виплати або соціальні послуги. Зрозуміло, що для реалізації такого великого обсягу соціальних по­слуг необхідні реальні кошти. Тому з метою створення таких можливостей Фонд має автономну, незалежну від будь-якої іншої державної або недержав­ної структури, систему фінансування.

Фінансування Фонду здійснюється переважно за рахунок внесків робото­давців:

— для підприємств — з віднесенням на валові витрати виробництва;

— для бюджетних установ та організацій — із асигнувань, що виділені на їх утримання.

Працівники не несуть ніяких витрат, пов'язаних зі страхуванням від не­щасних випадків. Водночас слід зазначити, що кошти Фонду не включаються до складу названого або місцевих бюджетів і використовуються виключно за призначенням.

Не можна не підкреслити і той факт, що визначення розмірів і порядку від­рахувань підприємствами та установами до Фонду поки що здійснюється до­сить складно та напружено і навіть має свою історію.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Поло­ження про державний, галузеві, регіональні фонди охорони праці підпри­ємств» № 838 від 7 жовтня 1993 р. було визначено, що формування фондів охо­рони праці здійснюється шляхом відрахувань коштів підприємствами у роз­мірі 1 % від обсягу реалізованої ними продукції (робіт, послуг тощо). Однак зазначені відрахування підприємства відносили на валові витрати виробни­цтва і відповідно внаслідок цього собівартість продукції у країні зросла на 1 %.

Тому Верховна Рада України 18 лютого 1997 р. внесла зміни до Закону України «Про систему оподаткування», згідно з якими фонди охорони праці у подальшому мали формуватися з урахуванням прибутку та ще й на добровіль­них засадах. Таким чином, обов'язкові платежі на охорону праці було скасова­но, проте процес забезпечення надходження коштів до Фонду залишався не- відрегульованим.

У зв'язку з цим Кабінет Міністрів України Постановою «Порядок визна­чення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загаль­нообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві» №1423 від 13 вересня 2000 р. встановив новий порядок розрахунків суми стра­хового внеску для кожного підприємства. Далі ці питання знайшли своє відо­браження у Законі України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове дер­жавне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та про­фесійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 2272-ІП від 22 лютого 2001 р.

Отже, фактично Фонд отримав реальну та відчутну підтримку держави, а потерпілі працівники промислових підприємств і сільського господарства — більш відчутну та гарантовану соціальну підтримку.

Зміст названих законів та постанов є досить вагомим і складним, однак під час їх поглибленого вивчення стають зрозумілими основні принципи здійснен­ня відрахувань з балансу промислових підприємств різних форм власності на користь Фонду, зокрема принципи диференціації та поетапності.

Відповідно до них, по-перше, здійснюється розподіл галузей економіки (видів трудової діяльності) за умовними класами професійного розвитку ви­робництва. Так, визначено 67 таких класів, за якими встановлені так звані страхові тарифи.

По-друге, робочі органи виконавчої дирекції Фонду на кожному підприєм­стві, ураховуючи рівень травматизму, професійної захворюваності та стан охо­рони праці, визначають знижку з галузевого тарифу (у разі хорошого стану охорони праці) або надбавку до галузевого тарифу (у разі поганого стану охоро­ни праці). Такий підхід дуже ефективний для поліпшення умов та безпеки праці на підприємствах. При цьому діяльність з питань охорони праці є більш економічною, і роботодавцю невигідно порушувати існуючі вимоги з охорони праці.

Залишки сум від можливого перевищення доходів над видатками Фонду, за результатами фінансового року, можуть використовуватися для зменшення розміру внесків підприємств. На ці самі цілі можуть бути використані і при­бутки від утримання Фондом тимчасово вільних коштів на депозитних рахун­ках.

За діяльністю Фонду здійснюється безпосередній контроль як наглядовою радою, що складається з представників держави, застрахованих працівників і роботодавців, так і уповноваженими органами виконавчої влади, роботою яких керує Кабінет Міністрів України. Як свідчить світовий досвід, саме така модель страхування найбільш ефективна і доцільна.

Не менш важливою є роль Фонду у справі запобігання нещасним випадкам на виробництві, безпосереднє усунення загрози здоров'ю працівників. Саме з цією метою мають бути здійснені:

— надання допомоги підприємствам і організаціям у створенні та реаліза­ції ефективної системи управління охороною праці;

— перевірка стану профілактичної роботи з питань охорони праці на під­приємствах і установах;

— участь у розслідуванні нещасних випадків і професійних захворювань;

— розробка та реалізація національної і галузевих програм щодо поліп­шення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища;

— здійснення наукових досліджень у галузі медицини та охорони праці;

— організація процесу розробки та виробництва засобів індивідуального захисту працівників.

Організація навчання з охорони праці

Навчання та систематичне підвищення рівня знань працівників, населен­ня України з питань охорони праці — один з основних принципів державної політики в галузі охорони праці, фундаментальна основа безпеки праці та не­обхідна умова охорони праці і запобігання аваріям і травматизму на виробни­цтві.

Закон України «Про охорону праці» зобов'язує здійснювати навчання, про­фесійну підготовку і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці. Реалізація державної політики у галузі охорони праці і, зокрема, у ході організації навчання з охорони праці також підтверджується змістом ст. 18 згаданого Закону, яка визначає, що:

— усі працівники при прийнятті на роботу і в процесі її здійснення прохо­дять на підприємстві інструктаж (навчання) з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків тощо;

— працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному відборі, повинні проходити попереднє спеціальне на­вчання і один раз на рік — перевірку знань відповідних нормативних актів про охорону праці;

— посадові особи згідно з переліком Державного комітету з нагляду за охо­роною праці до початку виконання своїх обов'язків і періодично (один раз на З роки) проходять у встановленому порядку навчання, а також перевірку знань з охорони праці в органах галузевого або регіонального управління охорони праці.

На виконання Закону України «Про охорону праці» Державний комітет України з нагляду за охороною праці Наказом «Про затвердження Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці та Переліку робіт з підвищеною небезпекою» № 15 від 26 січня 2005 р. затвердив Типове положення про порядок проведення навчання і пере­вірки знань з питань охорони праці, яке є обов'язковим для посадових осіб, спеціалістів, учнів, вихованців та студентів і поширюється на всі підприєм­ства, установи та організації, а також навчально-виховні заклади незалежно від форм власності і видів їх діяльності.

Навчання та інструктаж працівників з питань охорони праці є складовою частиною системи управління охороною праці і проводиться з учнями, вихо­ванцями та студентами навчально-виховних закладів, а також з працівниками у ході здійснення їх трудової діяльності.

Працівники відповідно до Переліку робіт з підвищеною небезпекою, за­твердженого Наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці № 123 від ЗО листопада 1993 p., або якщо є потреба у проведенні профе­сійного відбору, проходять попереднє спеціальне навчання і перевірку знань з питань охорони праці в терміни, встановлені відповідними галузевими норма­тивними актами про охорону праці, але не рідше одного разу на рік.

Особи, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю або суміща­ють професії, навчаються й інструктуються як за місцем їх основних професій, так і за місцем роботи за сумісництвом.

Перед перевіркою знань з охорони праці на підприємстві організовуються заняття, лекції, семінари та консультації. Перелік питань для перевірки знань з охорони праці з урахуванням специфіки виробництва складають члени комі­сії з перевірки знань з питань охорони праці. Складений перелік має бути по­годжений зі службою охорони праці і затверджений керівником підприєм­ства.

У складі комісії з перевірки знань з питань охорони праці має бути не менше трьох осіб, які у встановленому порядку пройшли навчання та перевір­ку знань з нагальних питань охорони праці.

Результати перевірки знань працівників з питань охорони праці оформля­ються протоколом. Особам, які під час перевірки знань з питань охорони пра­ці показали задовільні результати, видаються спеціальні посвідчення. Допуск до роботи осіб, що не пройшли навчання і перевірку знань з питань охорони праці, забороняється.

На підприємствах на основі Типового положення з урахуванням специфіки виробництва їх керівниками розробляються і затверджуються відповідні По­ложення про навчання, інструктаж та перевірку знань працівників з питань охорони праці, формуються плани-графіки проведення цієї роботи, з якими мають бути ознайомлені всі працівники.

Відповідальність за організацію навчання і перевірку знань з охорони пра­ці на підприємстві покладається на його керівника, а в структурних підрозді­лах (цех, дільниця, лабораторія, майстерня тощо) — на керівників цих підроз­ділів. Контроль за навчанням і забезпечення періодичності перевірки знань з питань охорони праці здійснює служба охорони праці або працівники, на яких покладені ці обов'язки керівником (правлінням) підприємства.

Читайте також:

1. Всі люди є рівними перед Богом. 1 сторінка
2. Всі люди є рівними перед Богом. 2 сторінка
3. Всі люди є рівними перед Богом. 3 сторінка
4. Всі люди є рівними перед Богом. 4 сторінка
5. Всі люди є рівними перед Богом. 5 сторінка
6. Всі люди є рівними перед Богом. 6 сторінка
7. Всі люди є рівними перед Богом. 7 сторінка
8. Всі люди є рівними перед Богом. 8 сторінка
9. Всі люди є рівними перед Богом. 9 сторінка
10. Вступ................................................................................................................ 7 1 сторінка
11. Вступ................................................................................................................ 7 10 сторінка
12. Вступ................................................................................................................ 7 11 сторінка

Переглядів: 450