• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Засоби милозвучності української мови

Українській мові притаманна милозвучність (евфонічність), яка виявляється в плавності, мелодійності, інтонаційній виразності мовлення. Евфонічність є однією з природних властивостей української мови. Вона досягається такою організацією звуків у межах слів, речень і всього тексту, за якої вони легко і розбірливо вимовляються.

В українській мові в усіх позиціях слова домінує вживання приголосного звука у сполученні з голосним, а не з іншим приголосним чи голосного з голосним. Такі особливості мовлення були здавна властиві українським говорам. Складний для вимови збіг кількох різних приголосних трапляється рідко – переважно в запозичених словах.

Милозвучність сучасної української літературної мови твориться такими засобами:

1. спрощенням груп приголосних звуків (-ждн- → -жн- (тиждень - тижня); -здн- → -зн- (проїздити - проїзний); -стн- → -сн- (область - обласний); -слн- → -сн- (ремесло - ремісник); -стл- → -сл- (щастя - щасливий); -скн- → -сн- (тріск - тріснути); -зкн- → -зн- (брязкіт - брязнути);

2. змінами приголосних [г], [к], [х], [ж], [ч], [ш], [з], [ц], [с] перед суфіксами -ськ-, -ств- у процесі словотворення й словозміни (убогий – убозтво, парубок – парубоцький, птах – птаство, латиш – латиський, товариш – товариський – товариство, молодець – молодецький – молодецтво, Полісся - поліський);

3. змінами приголосних [г], [ж], [з] і [с] перед суфіксом -ш- (дорогий –дорожчий, дужий – дужчий, низький –нижчий, високий – вищий);

4. чергуванням голосних, наприклад, [о], [е] з [і]; [о], [е] з [ø]; [е] з [и] в дієслівних коренях тощо (стіл – стола, вечір – вечора, липень – липня, свічки – свічок, вітер – вітри,гонити – ганяти, допомогти - допомагати);

5. чергуванням приголосних звуків у процесі словозміни й словотворення: [г], [к], [х] із [ж], [ч], [ш]; [г], [к,] [х] із [з], [ц], [с;] [д] - [дж], [т] - [ч], [з] - [ж], [с] - [ш], [зд] - [ждж], [б] - [бл], [в] - [вл], [п] - [пл], [м] - [мл], [ф] - [фл] (нога – ніжка – нозі; рука – руці – ручний; горіх – у горісі – горішок; ходити – ходжу; платити – плачу; мазати – мажу; носити – ношу; їздити – їжджу; любити – люблю; мовити – мовлю; ліпити – ліплю; тямити – тямлю; графити - графлю);

6. появою вставних приголосних між голосними (павук, геро[йі]ка) та голосних між приголосними (вікно – вікон, весна - весен).

Як засіб милозвучності в українській мові використовуються слова:

1. з початковим голосним і без нього (ржа – іржа, мла - імла);

2. з кінцевим приголосним і без нього (знову - знов);

3. з приставним приголосним і без нього (вогонь – огонь, вуста - уста);

4. з префіксами з-, із-, зі-, зо-; від-, од-, віді-, оді- (знов – ізнов, зотліти – зітліти, відклеїти – одклеїти, відійти - одійти).

Більшість названих фонетичних варіантів стилістично нейтральні й можуть вживатися в усіх стилях. Проте деякі з них (огонь, одійти, одклеїти тощо) мають відтінок художнього або розмовного стилів і в офіційно-діловому мовленні є неприпустимими.

Важливим засобом створення милозвучності є чергування голосних [у], [і] з приголосними [в], [й]. Це фонетичне явище є характерною особливістю української мови, тому в діловому мовленні слід чітко й неухильно дотримуватися його правил. Так, уживання прийменників у, в і схожих за звучанням префіксів залежить від темпу мовлення й позиції їх у реченні, що регулюється такими правилами:

1. Увживається:

- у позиції між двома приголосними: рух униз, необхідність у написанні;

- на початку речення перед наступним приголосним: У навчальних закладах створено пункти громадського порядку;

- перед словами, що починаються на в, ф, льв, св, тв, хвтощо незалежно від закінчення попереднього слова: ситуація увзаємодії, розширення уформі кредитів;

- після паузи (розділового знака на письмі) перед наступним приголосним: Він очікував на неї вдома, укімнаті.

2. Вуживається:

- у позиції між двома голосними: зміни вусій системі відносин;

- після голосного перед приголосним: кредитування вбанках;

- на початку речення перед наступним голосним: В університеті навчаються сотні студентів;

- перед наступним голосним незалежно від закінчення попереднього слова: Вона вчилась в училищі.

3. Чергування у - вне відбувається:

- у власних назвах: Україна, Угорщина, Урал;

- у словах іншомовного походження: ультиматум, універсал, утилізація;

- у словах, що вживаються тільки з початковим уабо тільки з початковим в: угода, установа, указ, влада, вступ, вклад. У деяких словах заміна початкового уабовспричиняє зміну значення слова: вдача (характер) – удача (успіх), вступ (початкова частина тексту) – уступ (виступ), вправа (завдання для тренування) – управа (спосіб покарання) тощо.

Чергування і – йвідбувається в тих самих випадках, що й у – в.

- Івживається:

1. у позиції між двома приголосними: розвиток іфункціонування;

2. на початку речення перед наступним приголосним: І весь процес прискорився;

3. після паузи (розділового знака на письмі) перед наступним приголосним: Наша співпраця розвивається зараз, ів майбутньому проблема існуватиме.

2. Йуживається:

- у позиції між двома голосними: зміни й інновації.

3. Чергування і – й не відбувається:

- під час зіставлення понять: війна імир, день ініч;

- у заголовках: Завдання і організація;

- перед словами, що починаються з й, я, ю, є, ї: своєчасне іякісне виконання обов’язків.

Для усунення важких для вимови збігів голосних і приголосних в українській мові використовують також варіанти прийменника з – із – зі (зо):

1. зуживається перед словами, що починаються з голосного, незалежно від закінчення попереднього слова; перед початковим приголосним (крім с, ш) чи сполученням приголосних наступного слова, якщо попереднє слово закінчується голосним, а також на початку речення, після паузи: З часом теорія зазнала змін; укладати договір завтором; за домовленістю зпродавцем.

2. ізуживається переважно перед словами, що починаються на з, ц, с, ч, ш, щ, і між групами приголосних: кожна ізпропозицій; звернутись ізпроханням;

3. якщо наступне слово починається сполученням приголосних, зокрема першими виступають з, с, ш, щ, то вживається зі: купувати зізнижкою;договори зісторонніми організаціями. Прийменник зояк фонетичний варіант зівживається зрідка, переважно в розмовному мовленні: зо мною, зотри літри тощо.

4. Фонетична незграбність виникає і через неправильне використання часток би (б), же (ж).Слід пам’ятати, що після приголосних уживаються частки би, же, а після голосних – б, ж: написавби–написала б; він же – вона ж.

Полегшує артикуляцію та створює милозвучність також правильне вживання форм дієслов на -ся (-сь): в позиції перед приголосним віддають перевагу постфіксу -ся, а в позиції перед голосним – постфіксу -сь. У дієприслівниках переважає форма -сь: прокинувшись, звернувшись.

Милозвучності можна також досягти певним добором і розташуванням слів. В усному й писемному діловому мовленні слід уникати немилозвучних збігів голосних і приголосних на межі слів (подала заяву директору заводу – подала заяву директорові заводу), римування слів у прозі, повтору однакових або близьких за вимовою звуків, звукосполучень, слів (використали нагоду укласти угоду, внесли великий внесок).

Отже, в усному діловому спілкуванні необхідно дотримуватися орфоепічних і акцентуаційних норм української мови та правил евфонічності. Фонетична незграбність негативно впливає на співрозмовника, що може позначитися на результатах спілкування.

Питання та завдання для самоконтролю

1. У чому сутність поняття «милозвучність мовлення»?

2. Назвіть засоби милозвучності в українській мові.

3. Схарактеризуйте основні випадки вживання прийменників із метою створення милозвучності.

Читайте також:

1. II. Основні засоби
2. L2.T4/1.1. Засоби періодичного транспортування штучних матеріалів.
3. L2.T4/1.2. Засоби безперервного транспортування матеріалів. Транспортери.
4. L2.T4/1.3. Засоби дозування сипучих матеріалів.
5. L3.T4/2. Засоби переміщення рідин.
6. V Засоби навчання
7. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
8. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
9. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
10. Адреноблокуючі засоби.
11. Акустичний контроль приміщень через засоби телефонного зв'язку
12. Акустичні засоби|кошти| захисту

Переглядів: 6666