КУЛЬТУРА МОВИ І КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ

Мова – це величне надбання людства. Вона не лише найпотужніший засіб спілкування, знаряддя мислення, а й історія народу, необхідна умова його існування. Мова спрямована як у внутрішній світ людини, її психіку, так і в зовнішній світ природи і людських взаємин. Вона є основою зростання особистості.

Кожен, хто прагне досягти успіху, створити себе, неодмінно має володіти культурою мовлення, тобто навчитися дотримуватись усталених норм усної та писемної форм літературної мови, використовувати всі її виражальні засоби залежно від стилю, жанру, типу.

Культура мови– мовознавча наука, яка на основі даних лексики, фонетики, граматики, стилістики формує критерії усвідомленого ставлення до мови й оцінювання мовних одиниць і явищ, виробляє механізми нормування і кодифікації (введення у словники та в мовну практику).

Культура мови вивчає особливості використання мови і займається регламентацією мовленнєвої діяльності з нормативних позицій. Вона затверджує норми літературної мови, пропагує їх засвоєння та неприйняття спотвореної мови або суржику.

Культура мови як наука зорієнтована на формування креативної мовної особистості, яка має розвинене чуття мови, досконало володіє мовним етикетом, знайома із кращими зразками мовної поведінки, відшліфованими в процесі культурного розвитку нації, та спрямована на толерантне мовленнєве спілкування.

Отже, на сучасному етапі розвитку мови культура мови постає як наука про ефективність мовленнєвого спілкування, зближаючись із риторикою, комунікативною лінгвістикою та лінгвокультурологією.

Формуванням культури мовлення як умінням володіти мовою займається наука мовного навчання – культура мовлення.

Культура мовлення– наука, яка вивчає стан і статус (критерії, типологію) норм сучасної української мови в конкретну епоху та рівень лінгвістичної компетенції сучасних мовців, соціальний та особистісний аспекти їх культуромовної діяльності.

Культура мови не залежить від конкретного звичайного мовця, а культура мовлення є свідченням особистісного рівня кожного індивіда, того, яку він створює навколо себе вербальну комунікативну ситуацію, мовну ауру, що формує мовний смак чи несмак.

На формування культури мовлення впливають такі чинники:

11.система норм літературної мови (мовний компонент культури мовлення). Граматична і стилістична грамотність, повнота розуміння мовної одиниці й володіння законами логіки під час створення і сприйняття текстів визначають правильність, точність і логічність мовлення в конкретній ситуації або певній сфері спілкування;

12.сукупність етичних правил свого народу (етичний компонент культури мовлення). Правильність мовлення передбачає також знання культурної традиції і заборон (табу), розуміння того, що являє собою доречність і чистота мовлення;

13.мета й обставини спілкування (комунікативний компонент культури мовлення). Крім володіння мовними нормами і знання культурно-етнічних варіантів, на культуру мовлення впливає вміння гнучко поводитися в конкретній ситуації, зокрема висловлюватися доречно, лаконічно, зрозуміло;

14.національні уявлення про красу мовлення (естетичний компонент культури мовлення). Краса українського мовлення формується евфонічністю (милозвучністю), словниковим багатством, різноманітністю граматичних конструкцій і стилістичною виразністю;

15.мовна освіта і загальна освіченість мовців.

Культура усного чи писемного мовлення вдосконалюється від орфографічно-пунктуаційної грамотності до стилістичної виразності та комунікативної доцільності, далі до комунікативної оптимальності і, нарешті, до мовної майстерності, яка базується на всіх ознаках попередніх рівнів мови і має власні ознаки – образність і творчість. Мовна майстерність здобувається не лише навчанням, сумлінною працею, а й талантом.

У культурі мови виділяють кілька рівнів: граматична правильність, стилістична виразність, комунікативна оптимальність (доцільність), мовна майстерність.

Абсолютно чіткої межі між рівнями немає. Мовна майстерність талановитого мовця може проявлятись уже на рівні граматичної правильності, тобто на першому етапі оволодіння мовою. Засвоюючи норми, мовець вчиться правильності мовлення, опановує елементи його стилістичної виразності. Рівень правильності мовлення досягається із засвоєнням основних норм літературної мови. Стилістична виразність і комунікативна доцільність спираються на правильність. Проте без дотримання інших вимог, за якими формуються такі комунікативні якості мови, як точність, логічність, зрозумілість, чистота, виразність, різноманітність, багатство й естетичність виражальних засобів, правильності не досягти.

Становлення особистості відбувається завдяки мові й мовним засобам. Мова є критерієм освіченості й індивідуальності людини.

Між рівнем освіченості, загальної культури та рівнем мовної культури людини існує співмірність і залежність. Освічена людина може осягнути кілька мов. Однак важливо, щоб чужі мови не заступали мови своєї нації. Інтелектуальне зростання кожної молодої людини передбачає інтенсивне вивчення державної мови, оволодіння її літературними нормами, вироблення вміння користуватися всіма мовними одиницями залежно від умов спілкування, мети і змісту мовлення, бо мова є засобом інтелектуально-культурних досягнень особистості і способом їх презентації в суспільстві.

Мовна особистість у процесі становлення й розвитку проходить кілька етапів, щоразу підіймаючись на вищий рівень мовної культури:

1. рівень мовної правильності. Його досягають завдяки мовній освіті, тобто вивченню правил користування мовою, її лексикою, граматичними формами, елементами текстотворення тощо. Цей рівень передбачає вироблення орфоепічних, орфографічних, пунктуаційних навичок, вміння будувати речення, нескладні типові тексти й користуватися ними;

2. рівень інтеріоризації. На цьому рівні виявляються вміння реалізовувати себе у висловлюваннях відповідно до власного внутрішнього стану; вміння творити й виражати себе засобами мови; володіти основними формами усного і писемного спілкування (монолог, діалог, полілог; опис, розповідь, міркування), певними стилями. Це рівень виразності й комунікативної достатності;

3. рівень насиченості мовою. Мова комуніканта характеризується логічністю, предметністю, точністю, виразністю, образністю, багатством мовних засобів. Людина вже володіє жанрами і стилями, текстотворенням;

4. рівень адекватного вибору. Це рівень комунікативної досконалості. Він передбачає досконале володіння функціональними типами мовлення, стилями літературної мови, а також точною мовною реакцією;

5. рівень володіння фаховою метамовою: володіння терміносистемами, фразеологією, композиційно-жанровими формами текстотворення, мовними формулами;

6. рівень мовного іміджу соціальних ролей: політика, державного працівника, керівника, вченого – етичними й естетичними манерами живого мовлення. Два останні рівні є найвищими рівнями формування мовної особистості й мовної культури.

Отже, культура мови – це сфера взаємодії мови й культури, мови й позамовної дійсності, вживання мови відповідно до вимог національної культури й ситуацій спілкування. Кожна молода людина повинна прагнути досягти найвищих рівнів мовної культури, бо це є основою самореалізації, інтелектуально-духовного й фахового зростання. Мова підтримує в людині стан психологічної впевненості, рівноваги, дає відчуття життєвої перспективи, духовної опори. Вона є каналом духовного й інформативного зв’язку в суспільстві, здатна актуалізувати через лексику і фразеологію морально-етичні, звичаєві норми. Мова підносить людину над світом природи, виділяє її як інтелектуальний феномен, що здатний пізнавати, освоювати і творити світ. Вона моделює вчинки, щоденну прагматику людини. Знецінення мови знецінює її носіїв – мовців, знецінює націю та її духовну культуру.

Питання та завдання для самоконтролю

1. У чому сутність поняття «культура мови»?

2. Поясніть поняття «культура мовлення».

3. Схарактеризуйте рівні культури мови.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Комунікативний етикет українців	\|	Засоби милозвучності української мови

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.02 сек.