Типи й структура уроків

Зміст уроку, його структура, а також способи організації навчальної діяльності визначаються специфікою предмета, цілями та принципами навчання, а також етапом опрацювання теми, ступенем збігу навчального матеріалу в першій і другій (українській) мовах. Розглянемо специфіку уроків.

Особливості уроків усного мовлення у 1-2-му класах.

У змісті початкового курсу української мови уроки усного мовлення займають окреме місце. Це зумовлено тим, що учні шкіл національних меншин, як правило, не володіють українським мовленням. Тому завдання цих уроків — сформувати в учнів певний словниковий запас та початкові вміння й навички володіння українським мовленням.

У методиці, зокрема іноземної мови, вважається, що проведення уроків розмовного курсу — справа надзвичайно складна (Г. Пальмер). Це підтверджує і практика навчання української мови. Причому ці труднощі виникають не стільки в учнів, скільки в учителя. Перша причина цього полягає в тому, що мовленнєве вміння — складне. До його структури входить ряд простих (частково мовленнєвих) умінь: уміння слухати-розуміти мовлення, вміння літературної вимови, граматичні вміння, а також знання належного мінімуму українських слів — будівельного матеріалу мовлення. Формування кожного з них та переведення їх у мовленнєві й комунікативні вміння мають становити зміст роботи на уроці. Друга причина криється в тому, що

вчитель не завжди усвідомлює весь комплекс завдань, пов'язаних з формуванням мовленнєвих умінь, і третя — він недостатньо володіє методикою їх формування.

Особливістю уроку усного мовлення в 1-му класі є те, що в ньому іноді важко виділити окремі структурні компоненти. Пояснення нового матеріалу одночасно охоплює й елементи засвоєння. Так, якщо вчитель пояснює значення нових слів, він сам вимовляє слова — назви предметів, ознак чи дій, які демонструє, а учні, імітуючи, повторюють хором. Водночас зміст уроку ■— це комплекс завдань, які мають бути розв'язані (засвоєні) протягом уроку. Із структури уроку випадає такий компонент, як домашні завдання, оскільки вони у цей період не задаються. Натомість на першому місці постають такі компоненти уроку, як контроль, повторення й активізація засвоєних знань та вмінь. Цьому етапу відводиться не менш як 15-20 хв на початку кожного уроку, інакше знання й уміння, які тільки-но почали формуватися, нівелюються. Іноді під впливом російської мови вони зводяться нанівець.

Форми й методи активізації знань можуть бути найрізноманітнішими. Але всі вони мають стимулювати цікавість до уроків української мови, забезпечувати кінцевий результат — комунікативне мовлення.

Як окремий структурний компонент уроку можна виділити підсумковий етап. На цьому етапі вчитель узагальнює знання дітей («Слова якої теми ви засвоювали? Який звук української мови вчилися вимовляти?») і перевіряє якість опанування знань та вмінь (звуків, слів, граматичних форм), демонструючи окремі малюнки, ставлячи відповідні запитання тощо.

Таким чином, урок усного мовлення в 1-му класі може складатися з трьох основних структурних компонентів:

1. Перевірка та активізація знань і первинних мовленнєвих умінь.

2. Формування (корекція) нових знань і первинних умінь і навичок аудіювання, а також говоріння українською мовою.

3. Підсумок знань з елементами контролю.

Зміст другого структурного компонента уроку становить: формування вмінь слухати-розуміти український текст (мовлення), пояснення і засвоєння вимовної норми та граматичної форми, робота над поясненням і засвоєнням нових слів та активізація їх у мовленні.

У 2-му класі до завдань усного мовлення додаються ще й завдання формування вмінь писемного — ознайомлення з буквами, які різняться в російській і українській мовах, з метою навчити учнів читати й писати. Тому другий структурний компонент уроку набуває нового змісту. На цьому етапі уроку важливе місце посідають ознайомлення з новою буквою (буквами) та корекція вмінь читати (навички читання у дітей уже сформовані на уроках першої мови). Відповідні зміни будуть і в змісті інших етапів уроку.

Так, на етапі активізації знань та первинних мовленнєвих умінь і навичок доцільні завдання, які не лише активізують словниковий запас та вміння діалогічного й монологічного мовлення, а й завдання прочитати продемонстровані (записані на дошці) склади, слова, речення. На другому етапі уроку, крім ознайомлення з новою буквою, матиме місце словникова робота, слухання-розуміння й читання тексту, письмо. На цих уроках задають і домашні завдання, пов'язані з читанням та письмом. Таким чином, у 2-му класі структура уроку передбачатиме такі компоненти:

1. Перевірка домашнього завдання, активізація слів у мовленні.

2. Формування (корекція) нових знань (або закріплення здобутих) та вмінь розмовляти українською мовою.

3. Домашнє завдання.

Особливості уроків української мови й правопису.

Як уже зазначалося, на структуруванні та проведенні будь-якого уроку позначається специфіка предмета і його методична система. Це саме стосується й уроків вивчення мови та правописного матеріалу. Типи уроків і їх структура визначаються проміжними цілями (метою), які у свою чергу залежать від ступеня

збігу відповідного навчального матеріалу української та російської мов, а також від етапу його опрацювання. Так, якщо матеріал збігається в обох мовах повністю й уже засвоєний на уроках першої мови, то завдання, яке ставить перед собою вчитель, полягає в організації позитивного переносу знань, умінь і навичок з цієї мови в українську. Відповідно визначатиметься й навчальна мета уроку: активізувати знання, уміння і навички, засвоєні на уроках першої мови, і перенести їх на матеріал української. Такий урок є уроком транспозиції знань, умінь і навичок. Він містить три основні структурні елементи або етапи:

1. Ознайомлення з термінами української мови й робота над їх засвоєнням.

2. Активізація знань та практичних умінь, засвоєних на уроках першої мови.

3. Повне застосування знань, умінь і навичок на матеріалі української мови.

Останній етап — найвагоміший. На нього відводиться основний час уроку. Повного застосування знань потребують творчі вправи, а також пояснювальні диктанти, пов'язані з розвитком мовлення. Наприклад, під час вивчення теми «Не з дієсловами» може бути використано пояснювальний диктант, складання тексту-інструкції про те, як не можна поводитися з книжкою, тощо.

Під час вивчення теми «Іменник» — вправи на творення іменників за допомогою суфіксів і префіксів, добір синонімів і антонімів до поданих іменників, складання тексту за опорними словами (іменниками) тощо.

На уроці транспозиції знань, умінь і навичок відсутні такі етапи, як пояснення нового матеріалу та формування вмінь і навичок. Цей урок специфічний. Подібних йому за своїми завданнями і структурою у першій мові, в даному випадку російській, немає.

Інші компоненти уроку, зокрема такі, як перевірка домашнього завдання, підсумок уроку, домашнє завдання, теж матимуть місце. Однак перший з них, як і на уроках рідної мови, не обов'язковий. Натомість може і має бути супровідне повторення. Матеріал,

дібраний для повторення, пов'язується з темою уроку. Тільки в цьому випадку урок становитиме єдине ціле. Якщо ж матеріал української мови не збігається за змістом з відповідним матеріалом російської (або є протилежним), то мета уроку передбачає корекцію знань, умінь і навичок, яких учні набули на уроках російської, і відпрацюванні корекцій. Наприклад, учні вже знають з російської, що м'якість приголосних звуків на письмі позначається за допомогою м'якого знака. В українській мові роль м'якого знака така сама, однак губні приголосні та [р], на відміну від російської мови, тверді. Саме цей факт і потребує корекції знань і відповідних умінь. Тому під час вивчення матеріалу, який має частковий збіг чи є протилежним, навчальна мета уроку так і визначатиметься: провести корекцію знань, умінь і навичок та відпрацювати корекції, тобто матеріал, що піддавався поправці. Цей тип уроку визначатиметься як урок корекції знань, умінь і навичок. Основними структурними компонентами такого уроку будуть:

1. Корекція знань.

2. Відпрацювання корекцій.

Етап корекції знань є, по суті, етапом пояснення матеріалу української мови з погляду його відмінностей од відповідного матеріалу російської. Саме на цьому етапі з метою корекції застосовується прийом відкритого міжмовного зіставлення.

Далі, на наступному етапі, в процесі виконання практичних вправ учні засвоюють ці відмінності, в результаті вони мають набути відповідних вмінь і навичок.

Якщо ж вивчається матеріал, який має частковий збіг, тобто містить і спільне, і відмінне, то урок матиме транспозиційно-корекційний характер. Навчальна мета його полягатиме в активізації знань, умінь і навичок, що є спільними, і проведенні корекції відмінностей.

Так, якщо взяти ту саму тему «Вживання м'якого знака», то і в російській, і в українській мовах м'який знак вживається для позначення м'яких [д\ т', з', с', л', н']. Крім того, на противагу російській, в українській

мові м'який знак вживається ще й на позначення м'якого звука [ц'] у кінці слів. Отже, на уроці активізуються знання й уміння, що є спільними, і проводиться корекція розбіжних знань, умінь і навичок. Урок матиме такі структурні елементи:

1. Активізація знань, спільних в обох мовах.

2. Корекція знань і вмінь, що не збігаються.

3. Відпрацювання корекцій.

Як уже зазначалося, відпрацювання корекцій є основним на уроці, бо саме засвоєння розбіжних фактів є найскладнішим, оскільки тут діє інтерференція, а отже, їх опанування уповільнюється, супроводжується численними помилками.

Якщо вивчається матеріал специфічний, тобто властивий лише українській мові, то навчальна мета і відповідно тип уроку визначаються так, як і в першій мові: формувати знання, уміння і навички. Такі уроки не містять міжмовних зіставлень, зате можуть бути внутрімовні. Наприклад, щоб учні зрозуміли суть подовження, доцільно на етапі пояснення зіставити слова з м'якими не подовженими й подовженими приголосними (Галя — гілля, няня — знання і т. п.). .

Відповідно до завдань програми кожен тип уроку містить роботу над розвитком аудіативних та комунікативних умінь, якими не можна нехтувати. Як правило, ця робота пов'язана з темою: на слух визначити відмінності у вимові звуків, згрупувати сприйняті на слух слова за певними орфографічними чи граматичними ознаками. Крім того, з метою розвитку діалогічного мовлення має широко практикуватися робота в парах, монологічного — складання текстів різних типів і т. д.

Якщо порівняти структуру визначених типів уроків, то тільки урок транспозиції знань, умінь і навичок має помітну відмінність. Інші два типи більше відрізняються завданнями й методикою проведення кожного з етапів. Водночас ці уроки можуть включати однакові структурні елементи, обов'язкові чи необов'язкові, що в кожному випадку вирішує вчитель залежно від навчальних завдань, поставлених на уроці.

В умовах навчання української мови у школах з російською мовою викладання, коли вміння й навич-

ки, які формуються, піддаються постійному впливу російської внаслідок інтерференції, важливим елементом уроків є етап закріплення попередніх знань, умінь і навичок. Форми закріплення можуть бути різноманітними (практичні вправи, словникові попереджувальні й пояснювальні диктанти тощо).

Окремо слід сказати про такий етап уроку, як пояснення домашнього завдання. Він не повинен проводитися побіжно, нашвидкуруч. Необов'язковим є його місце в кінці уроку. Домашню роботу можна задавати після виконання практичних вправ у класі, якщо вона аналогічна одній з них.

Крім уроків зазначених типів, під час засвоєння української мови (так само, як і російської — першої) є й уроки, присвячені закріпленню або узагальненню знань, умінь і навичок, а також їх контролю. Структура таких уроків не відрізняється від аналогічних уроків першої мови. Дуже цікавими є підсумкові, що проводяться у вигляді турнірів, змагань. Найцікавіші з них — брейн-рин-ги. Клас поділяється на дві чи кілька груп, які по черзі змагаються: хто найшвидше і правильно відповість на поставлені запитання. Цікаво, що запитання можуть стосуватися знань і з мови, і з читання.

Ефективність уроку часто залежить не лише від правильно визначеної навчальної мети, а й від правильного співвідношення в часі кожного етапу: основний час відводиться на корекцію знань, умінь і навичок та їх відпрацювання. При цьому слід враховувати дані наукових досліджень про роботу центральної нервової системи (ЦНС) дитини протягом уроку. Так, встановлено, що динаміка ЦНС протягом уроку змінюється і має чотири фази: 1) перехід від спокою (або збудження) на новий робочий рівень; 2) фаза оптимальної працездатності, 3) фаза зусиль і 4) фаза вираженої втоми. Тривалість кожної фази залежить від віку учнів. У початкових класах перша з них триває орієнтовно від 5 до 10 хв (залежно від класу, у 1-му вона найдовша). Друга — 15-20 хв. Дослідники зазначають, що ефективність уроку підвищується, якщо дати учням можливість відпочити на фазі зусиль. Саме тому і вводяться фізкультхвилинки. І чим вони активніші, тим краще

відпочивають діти. Враховуючи наведені дані, роботу над засвоєнням нового матеріалу рекомендується розпочинати у фазі найбільшої працездатності.

Слід зазначити, що ефективність уроку залежить і від загальної атмосфери, створеної на уроці. Сьогодні вже слід відмовитися від авторитарного стилю навчання, коли вчитель змушує дітей учитися силою власного авторитету або авторитету батьків. Якщо в класі панує атмосфера доброзичливості, взаємодопомоги, якщо спільно розв'язують поставлені завдання, якщо учень може висловити власну думку — то навчальний процес стає цікавим і не втомлює учнів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Урок як форма організації навчання	\|	Позаурочна робота

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.079 сек.