Періодизація італійського Відродження

Періоди історії італійської культури прийнято позначати назвами століть:

1) дученто (ХІІІ ст.) − Протовідродження (Проторенесанс);

2)треченто (XIV ст.) − продовження Проторенесансу;

3)кватроченто (XV ст.) − Раннє Відродження (Ранній Ренесанс);

4)чінквеченто (XVI ст.) − Високе Відродження (Високий Ренесанс).

Хронологічні рамки століття не зовсім збігаються з певними періодами культурного розвитку. Так, проторенесанс датується кінцем ХІІІ ст., Ранній Ренесанс закінчується в 90-х рр. XV ст., а Високий Ренесанс вичерпує себе вже у 30-і рр. XVI ст. Він триває до кінця XVI ст. лише у Венеції − саме до цього періоду найчастіше застосовують термін „пізній Ренесанс”.

Кінець ХІІІ ст., дученто − прелюдія Відродження, доба звільнення селян від кріпосної залежності, послаблення могутності феодалів, поява антифеодальних програм і конституцій на зразок „Встановлення справедливості” у Флоренції. Це століття Данте і Джотто. Громадяни виступили тоді єдиним фронтом проти дворянства, в якого були відібрані політичні права. Проторенесанс був початком ренесансної культури Італії. Він ще тісно пов’язаний із середньовіччям, з романськими, готичними та візантійськими традиціями[38].

Раннє Відродження, XIV ст., треченто − це доба пополанської демократії, республіканських міст-держав. У цей період з’являються перші мануфактури[39]. Це століття великого поета Франческо Петрарки, для якого найважливішим була „реальна, земна, внутрішньо вільна людина”[40]. У цю добу звичайна людина − купець, прядильник − стає героєм новел Джованні Боккаччо і Франко Саккеті − нової життєстверджувальної літератури.

Кватроченто, XV ст. – це час розквіту образотворчого мистецтва Відродження. У політичній еволюції Італії з кін. XIV ст. починається новий період: придушення народних повстань, встановлення олігархії, і нарешті, встановлення тиранії. У період кватроченто ідеал народності поступається загальнолюдському ідеалові „всебічно й гармонійно розвиненої особистості”.

Останній період Відродження, XVІ ст., чінквеченто − це доба небаченого розквіту мистецтва й філософії, доба Леонардо да Вінчі й Нікколо Макьявеллі.

У літературі й образотворчому мистецтві виникає новий стиль – маньєризм. Індивідуалізм витісняється суб’єктивізмом, ідеалізація людини – спіритуалізацією або підкресленим інтересом до окремої, характерної риси; свобода волі придушується, а розум витісняється почуттями, навіть інстинктом, як останнім притулком „природної” свободи. Поетові й художникові-маньєристу все у світі починає здаватися ненадійним, плинним, у тому числі й він сам.

Однак маньєристам чужий середньовічний аскетизм. Права, завойовані гуманізмом Відродження для плоті, не заперечуються[41].

Зміна стилю ренесансу на стиль маньєризм відбувалася в Італії у межах мистецтва й літератури доби Відродження. Учені стверджують, що 30-і рр. XVI ст. в Італії впала естетична система національного класичного стилю, а не культура Відродження. Гуманізм був надто могутнім явищем, щоб згаснути в один момент, без напруженої, героїчної боротьби за власні ідеали[42].

Зокрема, у літературі Італії другої третини XVI ст. ідейна боротьба не згасає, а навпаки, загострюється. Маньєризм як стиль не тільки вторинний і перехідний, а ідейно полівалентний. Він дисгармонійний і принципово еклектичний. Ця риса вказує на програмний зв’язок маньєризму з Відродженням. Маньєризм утворюється з уламків ренесансу, що сполучаються дивним чином. Він намагається продовжувати й вдосконалювати „велику манеру” Рафаеля й Мікеланджело, Петрарки й Боккаччо у таку добу, коли ідеологічні основи класичного стилю виявляються в Італії неприйнятними ні для противників, ні для прихильників класичного гуманізму доби Відродження.

6.3.1. Місто Флоренція – „Афіни італійського Відродження”

Флоренція була крупним передовим центром Тосканської області, одиним із найбільших торговельно-промислових центрів Італії, який одягав у яскраві сукна й шовки багату Європу й Левант. З XV ст. це місто стало справжньою столицею італійської культури й передової думки, величезною мистецькою лабораторією. Тому Флоренцію доби Відродження порівнюють з давньогрецькими Афінами. У цьому місті створено шедеври архітектури й образотворчого мистецтва, що у наступних століттях були визнані еталонами ідеальної краси.

У Флоренції утворилася синьйорія − правління одного найбагатшого роду. Ця форма правління фактично замінила собою республіканську форму державної влади. Після придушення повстання чомпі у Флоренції фактично володарював рід Альбіцці, а з 1434 р. до влади прийшли Медичі, багаті банкіри. Їхні предки були членами одного з найстаріших цехів − аптекарів та лікарів.

Після Медичі Флоренція пережила важкий період правління релігійного реформатора Савонароли та чужоземне нашестя. Це нашестя принесло у XVI ст. у столицю Відродження, у місто вільної думки та нового мистецтва жорстоку й відкрито монархічну владу нових Медичі. Ці правителі − герцоги, а потім великі герцоги намагалися абсолютистськими методами врятувати політичний престиж Італії, яка у цей час втрачала свою незалежність.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Гуманізм італійського Відродження

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.