Образотворче мистецтво ХІХ ст.

У системі просторових мистецтв у XIX ст. панівну роль мав живопис, особливо станкова картина. Цей вид живопису мав таку саму властивість, як тогочасний роман: широко показувати події і явища конкретного соціального життя

У європейському живописі ХІХ ст. продовжують розвиватися великі традиції портретного мистецтва. У цій галузі мистецтво ХІХ ст. зробило свій внесок у розуміння світу особистості, виявило свій особливий підхід до моделі. Зазначимо, що на початку століття портретному мистецтву були притаманні здатність до втілення гармонійної краси душі й тіла людини, що поєднувалося з розкриттям індивідуальних рис портретованого. Ці якості, зокрема, виявляються у ранніх портретах французького живописця Енгра. Однак, для основної лінії розвитку реалістичного портрета ХІХ ст. типовим є відчуття гострої аналітичної характерності образу, органічна єдність психологічно індивідуальної неповторності особистості і соціально-психологічної сторони образу. У Німеччині ці риси по-своєму виявилися у портретах Рунге. В Іспанії Гойя підкреслював у портреті інтенсивність пристрастей своїх героїв, у Франції Енгр створив об’єктивний і аналітичний образ ділка Бертена, розумного, огрядного, майже значного у своїй банальній самовпевненості, − персонажа, що ніби зійшов зі сторінок романів Бальзака. У цілому ж єдність особистого й загального у розкритті морального боку особистості – дорогоцінна якість по-справжньому гуманістичного портрета ХІХ ст. У певних випадках соціально-психологічна характеристика переростає у розкриття моральної відповідальності особистості перед тим світом, у якому вона живе й бореться (деякі портрети Давида, Рунге, Перова).

У живописі ХІХ ст. особливе місце займає краєвид. „Чистий” краєвид як самостійний жанр мистецтва сформувався ще у XVII ст. Тепер краєвид не тільки отримав повсюдне поширення, але він втратив героїзовано-узагальнені риси. З образу світу він перетворився на своєрідний „портрет” даної місцевості. Разом з тим у кращих майстрів це зовсім не описово-інформативний краєвид. У англійця Констебла, француза Коро, німця Каспара Давида Фрідріха, у кращих майстрів російського краєвиду він втілює в образах природи складний духовний світ особистості в усьому його інтимному зв’язку зі світом природи. Образ рідної землі, ліричне, інтимне переживання природи, живий особистісний психологізм – характерна риса краєвиду нового часу. Починаючи з 60-х рр. ХІХ ст., пейзажисти оволодівають пленером, передачею чарівності „пульсації” природного середовища, тонким і гострим втіленням миттєвих відтінків почуттів, що виникають при сприйнятті природи. Усе більшу роль із зростанням міського життя починає відігравати міський краєвид.

8.2. Неокласицизм − рушійна стильова форма художнього розвитку європейського мистецтва кінця XVIII – початку ХІХ ст.

У мистецтві Європи даної доби можна виділити період між 1789 та 1815 рр. Це час безпосередньої підготовки, піднесення і занепаду Великої французької революції. Це також період становлення і падіння імперії Наполеона, і разом із тим роки підйому народів Європи проти наполеонівської агресії. З етапом 1789−1815 рр. пов’язаний розквіт мистецтва революційного класицизму у Франції.

Класицизм був панівним напрямком у більшості європейських країн. Особливе місце в означену добу займало мистецтво Іспанії, обличчя якого визначалося могутньою, стихійно народною творчістю Гойї. Класицизм у таких країнах, як Німеччина, Англія, Австрійська імперія, Італія, Росія, країни Скандинавії, створив видатну архітектуру й низку яскравих явищ в образотворчому мистецтві. Переможна війна з Наполеоном викликала піднесення громадянської свідомості в культурі народів Німеччини і особливо Росії і визначила монументальні форми зрілого класицизму, так званого ампіру, що тривав у цих країнах до 20-х рр. включно.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Еволюція національних культур	\|	Франція

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.