Класичні тенденції у французькому живопису наприкінці XVIIIст. виникають у зв’язку з тим, що у революційну добу мистецтво знову закликають передусім виховувати людину, готувати її до служіння ідеям державності, a нe бути забавою і втіхою панівних класів. Ідеалом французького буржуазного суспільства напередодні революції була античність, але не грецька, а римська, часів Римської республіки. Священики з кафедри цитували нe Євангеліє, a римського історика Тита Лівія; у театрі розігруються трагедії Корнеля, драматурга доби Просвітництва, який прославляв в образах античних героїв громадянські чесноти[90].
Найвидатнішим живописцем революційної доби був Жак Луї Давид. Життя цього художника було тісно пов’язане з усіма політичними подіями періоду Великої Французької буржуазної революції. Давид поєднав у своїй творчості естетику класицизму з політикою революції. Це створило новий стиль у французькій культурі − „революційний класицизм”. Першим його паростком була картина „Клятва Гораціїв”.
За часів Директорії Давид написав „Сабінянок”, нa піднесення Наполеона відповів полотном „Леонід при Фермопілах”. У цьому творі в образі спартанського героя проступили pиcи пepшoгo консула, котрий у 1804 p. став імператором. Ha замовлення Наполеона Давид виконав картини: „Коронація”, „Наполеон при переході через Сен-Бернар”.
Давид створив величезну школу учнів. Серед них був і славнозвісний Жан Огюст Домінік Енгр.
Англія
Мистецтво й архітектура Англії, як і все її духовне життя в цілому, відзначаються двоїстим, суперечливим характером. Тут набагато раніше, ніж в інших країнах Європи, виникли деякі нові віяння в художній творчості, новаторські рішеняя в архітектурі й будівництві. Однак нерідко ці передові тенденції не набували подальшого і всебічного розвитку. Англія, головним чином, лише висувала й ставила художні проблеми, а вирішувати їх випадало вже іншим країнам, найчастіше Франції