• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Державний борг та управління ним

Існування державного кредиту спричинює появу дер­жавного боргу і необхідність чіткої системи управління ним.

Державний борг — це сума заборгованості держави перед внутрішніми і зовнішніми кредиторами.

Загальна сума державного боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держа­ви (як внутрішніх, так і зовнішніх) і відсотків за ними, включаючи видані гарантії за кредитами, що надають­ся іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам. Розрізняють поточний і ка­пітальний державний борг.

Поточний борг — це сума заборгованості, що підля­гає погашенню в поточному році, й належних до сплати в цей період відсотків за усіма випущеними на певний момент позиками. Капітальний борг — це загальна су­ма заборгованості й відсотків, що мають бути сплачені за позиками.

Державний борг поділяють на внутрішній і зовніш­ній. Внутрішній борг — це сукупність зобов'язань дер­жави перед резидентами, а зовнішній борг — сукупність зобов'язань держави перед нерезидентами (незалежно від того, у чиїй національній валюті номіновано зобо­в'язання).

Особливістю сьогоднішньої ситуації в Україні є фак­тичне існування двох типів державного внутрішнього боргу: номінального і реального. Номінальний внутріш­ній державний борг трактується як сукупність дер­жавних запозичень на кредитних і фондових ринках і передбачає погашення основної суми боргу з виплатою відсотків у визначені терміни. Реальний внутрішній державний борг, окрім номінального боргу, включає також невиконані фінансові зобов'язання держави пе­ред суб'єктами економіки (неоплачені державні замов­лення, заборгованість зі заробітної плати перед праців­никами бюджетної сфери, невідшкодований податок на додану вартість і т. ін.).

Варто зазначити, що внутрішній борг має певні пе­реваги перед зовнішнім. Повернення внутрішнього бор­гу і виплата відсотків за ним не зменшують фінансово­го потенціалу держави, тоді як зовнішній борг спричи­нює відплив капіталу з держави. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у влас­ності держави.

Платоспроможність за внутрішніми позиками забез­печується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність держави за зовнішніми позиками залежить, насамперед, від валютних надходжень. Мож­ливості щодо погашення зовнішнього боргу визнача­ються сальдо торговельного балансу. Його позитивне сальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують плато­спроможність держави і дають змогу врегулювати пла­тіжний баланс.

Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Однією з головних характеристик становища боргової за­лежності країни є відношення суми державного боргу до ВВП. Міжнародний банк реконструкції та розвитку критичним рівнем цього показника вважає 80—100 % . До категорії країн із надмірним рівнем заборгованості належать ті, які впродовж останніх років мали перевищення критичного значення хоча б одного з таких показників: відношення величини накопиченого боргу до ВВП становило понад 80 % або відношення величини боргу й відсоткових платежів до експорту перевищува­ло 220 %.

У більшості країн світу величина державного боргу регулюється законодавчо. В Україні величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 % фактичного річного обсягу валового внутрішнього про­дукту.

Здійснюючи внутрішні й зовнішні запозичення, дер­жава повинна забезпечити обслуговування державного боргу.

Обслуговування державного боргу — це погашення позик, виплати відсотків за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів. У деяких випадках держава вдається до рефінансування держав­ного боргу, тобто погашення заборгованості через ви­пуск нових позик.

Виплата відсотків, виграшів, коштів із погашення позик становить основну частку витрат на обслугову­вання державного боргу. До інших належать витрати з виготовлення, пересилання і реалізації цінних паперів держави, проведення тиражів виграшів, тиражів пога­шення і деякі інші витрати.

При обслуговуванні зовнішнього і внутрішнього бор­гів визначають коефіцієнт обслуговування. Для зовніш­нього боргу його розраховують як відношення всіх пла­тежів зі зовнішньої заборгованості до валютних надхо­джень держави, виражене у відсотках. Сприятливим рівнем обслуговування вважається значення показни­ка на рівні 25 % .

В Україні обслуговування зовнішнього боргу здійс­нюється в процесі виконання Державного бюджету.

Розрахунки належних до сплати сум із погашення та обслуговування зовнішнього боргу виконуються в до­ларах США. Перерахунок у національну валюту прово­диться за прогнозним курсом валют до гривні. Безпосе­редньо оплату здійснює Державне казначейство.

Джерелами погашення зовнішнього боргу є:

— бюджет;

— золотовалютні резерви;

— кошти, отримані від приватизації державного майна;

— нові запозичення.

Обслуговування державного внутрішнього боргу здійснюється Міністерством фінансів через банківську систему шляхом проведення операцій з розміщення державних цінних паперів, їх погашення і виплати до­ходу.

Граничні розміри державного внутрішнього і зовніш­нього боргу ухвалює Верховна Рада України одночасно із затвердженням Державного бюджету України на на­ступний рік.

Ефективність використання державних запозичень значною мірою залежить від системи управління бор­гом. Управління державним боргом — це комплекс за­ходів, що здійснює держава в особі її уповноважених органів з визначення умов залучення коштів, їх розмі­щення і погашення, та забезпечення платоспроможності держави.

В управлінні державним боргом можна виділити такі критерії:

— безумовність — забезпечення незаперечного ви­конання державою всіх зобов'язань перед інве­сторами і кредиторами, які держава як позичаль­ник взяла на себе, оформляючи договір запозичен­ня коштів;

— єдність — урахування в процесі управління дер­жавним боргом усіх видів зобов'язань, емітованих як центральним урядом, так і місцевими Радами;

— зниження ризиків — розміщення і погашення по­зик у такий спосіб, щоб максимально знизити вплив кон'юнктури світового ринку капіталів і спе­кулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов'язань;

— оптимальність структури — підтримання опти­мальної структури боргових зобов'язань держави за термінами обігу і погашення;

— збереження фінансової незалежності — підтриман­ня оптимальної структури боргових зобов'язань держави між інвесторами-резидентами та інвесторами-нерезидентами, поступова заміна зовнішньо­го запозичення внутрішнім;

— зниження вартості обслуговування державного боргу, в т. ч. й за рахунок дотермінового викупу боргових зобов'язань держави;

— прозорість — дотримання відкритості й повної прозорості запозичень, починаючи від з'ясування їхньої доцільності до остаточного погашення, за­безпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економіч­не становище країни-позичальника.

Мета політики управління боргом — одержати найбільший ефект від фінансування за рахунок запози­чених коштів та уникнути макроекономічних трудно­щів і проблем платіжного балансу в майбутньому.

Процес управління державним боргом передбачає кілька етапів:

— залучення коштів;

— розміщення запозичених коштів;

— повернення боргу і виплату відсотків.

Державне управління залученням коштів, як прави­ло, здійснюється в контексті бюджетного процесу, де законом "Про Державний бюджет" на відповідний рік визначаються граничні розміри боргу і державні гаран­тії його повернення.

Управління розміщенням запозичених коштів є ос­новним елементом усієї системи управління боргом дер­жави. Залучені кошти повинні використовуватися для фінансування зростання виробничих потужностей. При цьому повинно збільшуватися виробництво товарів не лише для внутрішніх потреб, а й експорт продукції, не­обхідний для одержання іноземної валюти на обслуго­вування та погашення зовнішнього боргу.

З метою забезпечення платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів, застосовуються різ­номанітні методи коригування позикової політики.

Найпоширенішими є рефінансування боргу та рест­руктуризація заборгованості.

Рефінансування державного боргу — це погашення основної заборгованості й відсотків за рахунок коштів, отриманих від розміщення нових позик. Для успішно­го застосування механізму рефінансування необхідна висока фінансова репутація країни-позичальника. На світовому фінансовому ринку репутація позичальників виражається в рейтингу, що надається країні спеціаль­ними агентствами відповідно до міжнародних правил рейтингування.

Реструктуризація заборгованості полягає в тому, що на певних умовах відтерміновується виплата част­ки боргу.

Методами управління державним боргом є:

— конверсія;

— консолідація;

— уніфікація;

— обмін облігацій за регресивним співвідношенням;

— відтермінування погашення позики;

— анулювання позики.

Конверсія — це зміна дохідності позики. Держава, як правило, зменшує розмір відсотків, які мають випла­чуватися за позиками. Збільшення термінів дії випу­щеної позики називають консолідацією. Консолідація і конверсія можуть провадитися одночасно.

Уніфікація позик — це об'єднання кількох позик в од­ну, коли облігації раніше випущених кількох позик об­мінюються на облігації нової позики.

У деяких випадках може здійснюватися обмін облі­гацій за регресивним співвідношенням, тобто коли кіль­ка раніше випущених облігацій прирівнюють до однієї нової.

Відтермінування погашення позики, як правило, відбувається тоді, коли випуск нових позик є фінансо­во недоцільним, оскільки всі доходи від позик викори­стовують на обслуговування раніше випущених позик.

Анулювання боргу означає відмову уряду від його по­гашення. Анулювання боргів може бути зумовлене фі­нансовою неспроможністю держави, тобто банкрутст­вом, або політичними мотивами.

Відтермінування погашення боргових зобов'язань, а також анулювання боргу може застосовуватися як до внутрішніх, так і до зовнішніх позик.

Читайте також:

1. ERP і управління можливостями бізнесу
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
4. Oracle Управління преміальними
5. А. Видання прав актів управління
6. Автоматизація управління діяльністю готелю
7. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ
8. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНІМ РУХОМ
9. Автоматизовані станції управління насосними станціями водопостачання першого, другого і третього підйомів
10. Адаптивні організаційні структури управління.
11. Адміністративне право і державне управління.
12. Адміністративний устрій і управління в українських землях під час татаро-монгольського панування.

Переглядів: 2171