З доповіді В. Затонського про становище в Києві після зайняття його військами М. Муравйова
Наростання антибільшовицького опору в Україні
Я сам був під розстрілом. Я врятувався випадково. В кишені знайшовся випадково мандат за підписом Леніна. Це мене врятувало. Скрипника хтось пізнав і це його спасло. Щасливий випадок, бо коли на вулиці патруль затримав мене, у мене був мандат «Всеукраїнська Рада Робітничо-Селянських і Солдатських Депутатів у Харкові». Через ту «українізацію» я мало життя не втратив...
Там (у Києві) був я зі Скрипником (після того, як Муравйов здобув місто). Ми увійшли в місто: трупи й кров... Там розстрілювали ВСІХ, хто мав якесь відношення (прихильне) до Центральної Ради — просто на вулицях. От і я мало не попав...
Затонський В. Національна справа на Україні. -Харків, 1926. — С. 38.
Українські соціал-демократи (ліві) про політику більшовиків в Україні наприкінці 1917 — на початку 1918 р.
Ми саме на практиці знаємо, що є завоювання України Совітською Росією. Ми пережили цілу вакханалію нищення всіх ознак української нації, топтання портретів Шевченка, розстрілів за українське посвідчення і за українську мову.
Ми добре пам’ятаємо плакати з написом «смерть буржуям и украинцам», ми знаємо факти, як місцеві совдепи закликали до себе вчителів українознавства в середніх школах і обвинувачували їх в тому, що вони викладають «контрреволюционную дисциплину».
Червоний прапор (Орган Оргкомітету фракції незалежних УСДРП). — 1919. -14 лютого.
В. Антонов-Овсієнко про ставлення командування російських радянських військ до місцевих рад України
Если бы большинство местных Советов были наши, если бы их вывеской не прикрывался контрреволюционный саботаж, то эти претензии на самостоятельное руководство местными делами... встретили бы мою полную поддержку. Но в действительности было совсем иначе и поэтому я в интересах революционной борьбы шел на назначение политических комиссаров моим штабом.
Антонов-Овсеенко В. Записки о гражданской войне. -М.; Л., 1923. — Т. 1. — С. 180.