З телеграми В. Леніна головнокомандувачу Й. Вацетісу від 29 листопада 1918 р.

С продвижением наших войск на Запад и на Украину создаются областные временные Советские правительства, призванные укрепить Советы на местах. Это обстоятельство имеет ту хорошую сторону, что отнимает возможность у шовинистов Украины, Литвы, Латвии, Эстляндии рассматривать движение наших частей как оккупацию и создает благоприятную атмосферу для дальнейшего продвижения наших войск. Без этого обстоятельства наши войска были бы поставлены в оккупированных областях в невозможное положение, и население не встречало бы их, как освободителей.

Ленин В. Полное собрание сочинений. — Т. 37. — С. 234.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ_________________

1. Документ № 1, № 2.

Порівняй документи. Яка з резолюцій більше відповідала інтересам більшовицького центру, а яка — України? Обґрунтуй свою думку.

2. Документ № 3.

а) Яким, на твій погляд, терміном слід характеризувати ленінську директиву: заклик до визволення України; інтервенція; експорт революції?

б) Враховуючи зміст документа, проаналізуй, що спільного у розвитку подій в Україні 1917-1918 р. і 1918-1919 р.?

§26. ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ
НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ.
ДИРЕКТОРІЯ УНР

Згадай:
1. Які політичні сили виступали проти гетьманського режиму? 2. Якою була їхня мета?

Український національний союз

В умовах кризи гетьманського режиму, що особливо загострилася восени 1918 р., в Україні активізувалися політичні партії і групи, які виступали за відновлення Української Народної Республіки і усунення від влади консервативних елементів. У серпні 1918 р. в Києві було створено Український національний союз (УНС). До його складу ввійшли українські есери, українські соціал-демократи, Партія українських соціалістів-федералістів, ряд дрібних громадсько-політичних організацій. Головою УНС було обрано В. Винниченка. Союз стояв в опозиції до гетьманського режиму та його союзників в Україні.

Грамота про федерацію з Росією

Час працював на опозиціонерів. Розвиток подій — революція у Німеччині, розклад окупаційного режиму, наростання повстанського руху — викликав зміну політичної орієнтації в урядових колах. 14 листопада гетьман опублікував грамоту про федерацію

України з небільшовицькою Росією. Був призначений новий уряд, у якому переважали політики проросійської орієнтації. У Києві та інших містах почалося формування офіцерських загонів.

У істориків не склалось одностайної оцінки цього кроку гетьмана. Дехто вважає його суто тактичним, спрямованим на консолідацію України з антибільшовицькими силами Дону і Кубані, які також прагнули федеративної перебудови Росії. Керівна роль України у боротьбі з більшовизмом, на думку цих авторів, забезпечила б їй самостійне існування після ліквідації радянської влади в Росії.

Інші історики вважають, що грамота про федерацію знаменувала перехід гетьмана П. Скоропадського до табору великодержавної контрреволюції і зраду ідеї самостійності України.

Директорія УНР

Саме так сприйняв цей крок П. Скоропадського Український національний союз (УНС), який розпочав організацію антигетьманського повстання задля відновлення Української Народної Республіки. У ніч з 13 на 14 листопада на засіданні УНС для керівництва збройною боротьбою з гетьманом була утворена Директорія УНР, до складу якої ввійшли В. Винниченко (голова, член УСДРП), С. Петлюра (член УСДРП), Ф. Швець (Селянська спілка), А. Макаренко (представник Об’єднаної ради залізничників України), П. Андрієвський (член УПСС).

Ліквідація гетьманського режиму

15 листопада у зверненні до населення України Директорія закликала до збройної боротьби з гетьманом, пообіцявши народові демократичні свободи, 8-годинний робочий день, передачу поміщицьких земель селянам. 17 листопада Директорія підписала угоду з представниками окупаційних військ про їхній нейтралітет у подіях.

Директорії вдалося завоювати масову підтримку селянства, яке стихійно піднімалося на антигетьманську боротьбу. На її бік перейшла певна частина гетьманських військ, у тому числі добре навчений і дисциплінований полк Січових стрільців, яким командував Є. Коновалець. Під селом Мотовилівка (за 40 км від Києва) 18 листопада гетьманські війська, значну частину яких становили російські офіцерські дружини, були вщент розбиті. Після цього повстання стало всеукраїнським. 20 листопада повстанські війська, підійшли до столиці і почали її облогу. Через три тижні становище гетьмана стало безнадійним. 14 грудня Скоропадський зрікся влади. Гетьманський режим перестав існувати. Рада Міністрів передала владу Директорії. 18 грудня 1918 р. Директорія УНР урочисто вступила до Києва. Отаманом республіканських військ був С. Петлюра.

Політичний курс Директорії

Політичний курс нового режиму не відзначав ся послідовністю. У початковий період існування Директорії у виробленні її політичної лінії активну роль відіграв В. Винниченко, який належав до лівого крила УСДР11. Призначений Головою Ради Міністрів В. Чехівський також був лівим українським соціал-демократом. С. Петлюра, представник поміркованих кіл УСДРП, один із найавторитетніших членів Директорії, на той час повністю поринув у роботу в армії і помітного впливу на курс УНР не мав. Зайнявши Київ, Директорія оприлюднила ряд відозв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників. Частину з них притягнули до судової відповідальності. Було оголошено про намір ліквідувати нетрудові господарства в селі, монастирське, церковне і казенне землеволодіння. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав та планував установити в Україні національний варіант радянської влади, тим самим вибивши з рук більшовиків один з їхніх найважливіших пропагандистських козирів. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції. Законодавча влада в УНР належала Трудовому конгресові, який обирало населення без участі «поміщиків і капіталістів». Причому до «поміщиків і капіталістів» зараховували навіть національну інтелігенцію: адвокатів, лікарів, професуру, вчителів тощо.

В. Винниченко — Голова Директорії УНР

Через свій непродуманий радикалізм Директорія залишалася без підтримки більшості спеціалістів, промисловців, чиновників державного апарату, без кого нормальне існування держави неможливе. Здійснюючи революційну перебудову всіх структур гетьманської держави, діячі Директорії не мали чіткого уявлення, чим їх замінити. Стихійні селянські формування, революційний натиск яких протягом кількох тижнів змів гетьманський режим, виявилися неспроможними протистояти наступові регулярних радянських військ. Революційність стала швидко перероджуватись у руйнівну анархію. Численні місцеві отамани і підпорядковані їм озброєні групи, які ще вчора під антигетьманськими гаслами підносили Директорію до вершин влади, через кілька тижнів цю владу, а разом з нею і незалежну Українську державу, почали безжально нищити. Зупинити руйнівний процес соціалістична Директорія могла лише шляхом жорстокого насильства, вдаючись до деспотичних методів «наведення порядку». Однак стати на цей шлях вона не наважилася.

Поряд з лівими соціалістами були у складі Директорії і Ради Міністрів діячі, що виступали проти радикалізму нового режиму й схилялися до встановлення в Україні парламентської демократії, поміркованості та обережності в соціально-економічних перетвореннях. Але вирішального впливу в уряді вони не мали. Внутрішні суперечності паралізували республіканський режим.

Аграрна реформа

Непослідовність курсу Директорії проявилася передусім у розробці аграрної політики. Декларуючи вилучення землі у поміщиків без викупу і цим відповідаючи на тодішні запити селянства, Директорія прагнула заспокоїти і поміщиків, пообіцявши їм компенсації витрат на різноманітні (агротехнічні, меліоративні та ін.) вдосконалення, раніше проведені в маєтках. За землевласниками залишались будинки, де вони до цього жили, племінна худоба, виноградники тощо. Було також оголошено про недоторканність земель промислових підприємств і цукрових заводів, що належали промисловцям і поміщикам-цукрозаводчикам. Конфіскації не підлягали й землі іноземних підданих. Нарешті, в руках заможних селян залишалися ділянки площею до 15 дес. землі. Хоча ці заходи обумовлювалися необхідністю зберегти від розладу економічне життя, та все ж більшістю селянської бідноти були розцінені як пропоміщицькі та прокуркульські й з обуренням відкидалися.

Поміщики й буржуазія в Україні також були незадоволені політикою Директорії, яка відверто ігнорувала їхні станові інтереси.

Пошук зовнішньополітичних орієнтирів

Директорії вдалося добитися розширення міжнародних зв’язків УНР. Україну визнали Угорщина, Чехо-Словаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд інших держав. Але не вдалося налагодити нормальних відносин з країнами, від яких залежала доля УНР: Радянською Росією, державами Антанти, Польщею.

Проголошення Декларації Директорії. 26 грудня 1918 р.

Наприкінці листопада, тобто в розпал боротьби між військами Директорії та гетьманату за Київ, більшовицька армія за участі військових частин з РСФРР розгорнула наступ на Україну з нейтральної зони. Фактично із самого початку свого існування Директорія перебувала в стані війни з Радянською Росією. У радіограмі на адресу РНК РСФРР 31 грудня 1918 р. Директорія запропонувала переговори про мир. Раднарком не визнавав Директорію представницьким органом українського народу, але на переговори погодився. На початку лютого 1919 р. у переговори включилася делегація більшовицького уряду України. Під час переговорів російська сторона відкинула звинувачення у веденні неоголошеної війни, лицемірно заявивши, що ніяких регулярних російських військ в Україні немає. Зі свого боку, Директорія не погодилася на об’єднання з українським радянським урядом і відмовилася прийняти інші вимоги, що означали самоліквідацію УНР.

Війська Антанти на Півдні України

Після поразки німецько-австрійського блоку Антанта спробувала взяти під свій контроль перебіг подій на всіх територіях, залишених військами противника. Наприкінці листопада 1918 р. військові кораблі Франції вже з’явилися на рейді Севастополя та Одеси й розпочали наступ в глиб української території. На північно-західному напрямку війська інтервентів дійшли до Тирасполя й залізничної станції Бірзула, на півночі — до Вознесенська і Нового Бугу, на північному сході — до Олешок і Берислава включно. Загальна кількість антантівських військ на півдні України і в Криму становила 60 тисяч чоловік. Просуватися далі охопленою полум’ям громадянської війни Україною інтервенти не наважались.

Втручання військ Антанти у війну в Україні не сприяло вирішенню жодного з питань, навколо яких точилась жорстока боротьба. Навпаки, у містах Півдня України замість «порядку і спокою», обіцяних союзниками, запанувала анархія, до небачених масштабів розрослася злочинність, посилився терор. В Одесі, наприклад, діяло 17 контррозвідок різних держав і режимів, війська яких перебували в місті. Кожна вела справжнє полювання на політичних суперників: анархістів, більшовиків, лівих есерів, меншовиків-інтернаціоналістів. На захопленій території зупинялися фабрики і заводи, не діяв транспорт. Не вистачало продуктів харчування, розгорнулася шалена спекуляція.

Більшість населення Півдня України вороже зустріла війська Антанти. їхня орієнтація на білогвардійщину викликала незадоволення українських лівих соціалістичних партій, що активно включилися в боротьбу з іноземцями, організовуючи підпілля та партизанські загони.

Запеклий опір підпільників і партизанів, розгорнута ними агітація та пропаганда серед солдатів і матросів Антанти, призвели до поширення у військах інтервентів антивоєнних настроїв.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ_________________

1. Коли був утворений і що мав на меті Український національний союз (УНС)?

2. Дай оцінку грамоти гетьмана про федерацію Української держави з Росією.

3. Коли і з якою метою була утворена Директорія? Яким був її склад?

4. Які обставини сприяли захопленню Директорією влади в Україні?

5. Охарактеризуй політичний курс Директорії. Які партії його визначали?

6. В чому суть аграрної політики Директорії? Як вона була сприйнята населенням?

7. Чому Директорії не вдалося налагодити мирні відносини з Радянською Росією?

8. Який вплив на розвиток подій в Україні справили війська Антанти?

ДОКУМЕНТИ:_________________

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
З проекту резолюції І з’їзду Комуністичної партії (більшовиків) України, запропонованої М. Скрипником і відкинутої з’їздом	\|	Витяг із Статуту Українського національного союзу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.