• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

З праці В. Леніна «О задачах пролетариата в данной революции»

1. ...Доказывать, что кончить войну истинно демократическим, не насильническим, миром нельзя без свержения капитала. Организация самой широкой пропаганды этого взгляда в действующей армии. Братанье.

2. Своеобразие текущего момента в России состоит в переходе от первого этапа революции, давшего власть буржуазии... — ко второму ее этапу, который должен дать власть в руки пролетариата и беднейших слоев крестьянства.

3. Никакой поддержки Временному правительству, разъяснения полной лживости всех его обещаний...

4. ...Разъяснение массам, что С. Р. Д. [Совет рабочих депутатов.— Ф. Т.] есть единственно возможная форма революционного правительства...

5. Не парламентская республика, — возвращение к ней от С. Р. Д. было бы шагом назад, — а республика Советов рабочих, батрацких и крестьянских депутатов по всей стране, снизу доверху

6. В аграрной программе перенесение центра тяжести на Советы батрацких депутатов.

Конфискация всех помещичьих земель.

Национализация всех земель в стране, распоряжение землею местными Советами батрацких депутатов... Создание из каждого крупного имения (в размере около 100 дес. до 300 по местным и прочим условиям и по определению местных учреждений) образцового хозяйства под контролем батрацких депутатов и на общественный счет.

Ленин В. Полное собрание сочинений. — Т.31. — С. 114.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ_________________

1. Документ № 1.

Порівняйте ставлення УСДРП до питання самовизначення України зі ставленням до цього питання російських більшовиків.

2. Документ N° 2.

а) Виходячи з наведених положень, визнач, у чому полягала головна ідея Квітневих тез В. Леніна?

б) Чи можна було за конкретних умов 1917 р. добитися мирного переходу до соціалістичної революції в Росії?

в) Наскільки переконливою ти вважаєш тезу В. Леніна, що парламентська республіка була б для Росії «кроком назад»?

г) У чому полягала аграрна програма більшовицької партії? Чому в тезах не йшлося про необхідність розподілу поміщицьких земель серед селян?

§10. ПОЧАТОК УКРАЇНСЬКОЇ
РЕВОЛЮЦІЇ

Згадай:
1. Які політичні партії діяли в Україні після повалення самодержавства?
2. Яким було ставлення цих партій до майбутнього України?

Початок Української національно-демократичної революції

Питання державного самовизначення України з перших днів Лютневої революції опинилося в центрі боротьби різних політичних сил. Але ні кадети, які переважали в Тимчасовому уряді, його місцевих органах, ні меншовики та есери, котрі очолювали ради, не мали чіткої і зрозумілої програми розв’язання національного питання. Вони погоджувалися на самовизначення Фінляндії і Польщі, але відмовляли в цьому Україні. За Україною вони визнавали лише право на національно-культурну автономію. На практиці це означало право на українізацію сільських шкіл. Свого часу до такої «автономії» схилялися навіть помірковані кола царської бюрократії.

На цій підставі між українськими політичними партіями і громадськими організаціями, з одного боку, та загальноросійськими партіями і громадськими об’єднаннями, які діяли в Україні й стояли на позиціях збереження централізованої держави, — з іншого, виникли глибокі суперечності. Російські демократи вважали, що вибух національних пристрастей послабить єдиний демократичний фронт, спричинить активізацію сил реакції. До того ж вони не вірили в можливість національного відродження в Україні після століть русифікації, жорстоких переслідувань української культури, мови, друкованого слова.

Маніфестація на Софійському майдані в Києві. 1917 р.

Але вже перші післялютневі тижні продемонстрували прагнення українського народу до свободи. 12 березня в Петрограді відбулася демонстрація українців, яка справила великий вплив на російську громадськість. «Українське питання є тепер одним з найважливіших питань, що стоять перед російською демократією», — констатувала 16 березня 1917 р. столична кадетська газета «Речь». Грандіозна національна демонстрація, в якій взяли участь до 100 тис. солдатів, робітників, службовців, представників студентства й учнівської молоді, відбулася 19 березня у Києві. Над колонами демонстрантів майоріли сотні блакитно-жовтих національних прапорів. Маніфестація закінчилася мітингом на Софійському майдані. Мітинг освятили представники православного духовенства. Нічого подібного Київ ще не бачив. Багатотисячні українські маніфестації відбулися в Катеринославі, Одесі, Харкові, Полтаві, Чернігові й багатьох інших великих містах України. На транспарантах, які несли учасники демонстрацій, переважали гасла з вимогою автономії України: «Автономію Україні!». «Хай живе федеративна республіка!», «Вільна Україна у вільній Росії!». Разом з тим лунали рішучіші гасла, які вимагали самостійної України: «Хай живе самостійна Україна!», «Самостійна Україна з гетьманом на чолі!».

Масовий характер національно-визвольного руху, участь у ньому різних соціальних верств, об’єднаних прагненням позбутись імперської залежності, відновити українську державність, утвердити демократичний лад, свідчили про його переростання в національно-демократичну революцію.

Але з перших днів революції серед учасників визвольного руху виникли суперечності щодо оцінки майбутнього України. Одні бачили це майбутнє у складі перебудованої на федеративних засадах Росії, до якої Україна ввійде автономною частиною, інші розраховували на здобуття Україною повної самостійності.

Утворення Української Центральної Ради

З перших днів національно-демократичної революції відбувалося згуртування національних сил, і це привело до виникнення загальноукраїнського громадсько-політичного центру, покликаного очолити масовий народний рух, — Української Центральної Ради. З ініціативою її утворення виступили водночас українські самостійники і тупівці.

У Києві самостійників на той час очолював М. Міхновський — палкий прихильник ідеї незалежності України. Ще у 1900 р. він виступив з промовою «Самостійна Україна», яка була опублікована і стала одним з найвизначніших документів українського визвольного руху. М. Махновський заснував Українську народну партію (УНП), головною програмною настановою якої була незалежність України. Під час Першої світової війни Махновський був мобілізований до царської армії і як юрист служив у чині поручика в Київському окружному суді. З початком революції він поринув у вир політичного життя.

6 березня 1917 р. самостійники оголосили про організацію Української Центральної Ради, що мала перетворитися на орган тимчасового державного правління незалежної України. З часом Рада повинна була скликати український парламент і сформувати звітний перед ним уряд.

Паралельно із самостійниками власний національний центр започаткувало Товариство українських поступовців (ТУП). Політичним ідеалом Товариства українських поступовців була автономна Україна у складі перебудованої на федеративних засадах Російської держави. На співпрацю з поступовцями погодилися й українські соціалісти.

Так утворилися два керівних осередки українського руху: радикальний і поміркований. Прагнучи уникнути розколу в національному русі, керівники обох організацій 4 березня погодилися на створення об’єднаного органу, що дістав «назву Українська Центральна Рада. Самостійники пішли на об’єднання з автономістами-федералістами, бо сподівалися, що розвиток революції швидко приведе їх до визнання незалежності України.

Але ці сподівання збулися не скоро.

Автономія України — мета діяльності Центральної Ради

До Центральної Ради ввійшли представники всіх українських національних партій — Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), Української народної партії (УНП), дрібних партій і громадсько-політичних груп. Очолив Центральну Раду видатний український історик, активний діяч національного руху М. Грушевський. Важливу роль в її діяльності відіграли В. Винниченко, С. Єфремов, Б. Мартос, С. Петлюра, І. Стешенко, П. Христюк та інші.

М. Грушевський — Голова Української Центральної Ради

Членами Центральної Ради стали майже всі відомі українські письменники, історики, юристи, діячі кооперації, інші представники інтелектуальної еліти. Більшість із них була автономістами-федералістами.

Діяльність Ради була зосереджена, головним чином, на вирішенні національного питання, досягненні автономії України. Партії, які входили до Ради, певний час свідомо ухилялися від обговорення гострих соціально-економічних питань, підхід до яких у них значно різнився. В. Винниченко, керівник однієї з найвпливовіших у Центральній Раді Української соціал-демократичної робітничої партії, писав пізніше: «Ми боялись, що не досить зміцнена, усталена національна єдність може схитнутись, розбитись через незгоду в сфері соціального будівництва». Це з часом послаблювало вплив Центральної Ради на трудящі верстви українського населення, які, підтримуючи гасла національного визволення, сподівалися на поліпшення матеріального становища, аграрну реформу, вирішення інших соціально-економічних проблем.

Резиденцією Центральної Ради був Педагогічний музей у Києві (тепер республіканський Будинок учителя). На місцях створювалися губернські, повітові й міські національні ради. Вони організовували видання газет і брошур українською мовою, засновували культурно-освітні організації — «Просвіти», клуби, народні будинки, бібліотеки, читальні, драматичні гуртки, народні театри, хорові колективи тощо.

Склад і статус Української Центральної Ради

Розпочавши свою діяльність із нечисленної групи відомих діячів українського національно-визвольного руху, Українська Центральна Рада з часом перетворилася на справжній керівник осередок національно-демократичної революції, своєрідний український парламент. Визначальною подією в становленні Центральної Ради був Всеукраїнський Національний конгрес, котрий зібрав 6-8 квітая_близько 1 тис. делегатів від українських національних партій, громадських організацій і об’єднань. Зі складу Конгресу було обрано нову Центральну Раду в кількості 115 членів. З цього моменту Рада ставала представницьким органом українського народу, його речником. Вплив Центральної Ради значно переважав вплив Рад робітничих і солдатських депутатів, які орієнтувалися, головним чином, на частину міського населення і неукраїнізовані підрозділи армії. Повний склад Ради восени 1917 р. становив 822 члени. Формувалася вона за рахунок громадських організацій, політичних партій, територіальних представництв тощо. Центральна Рада об’єднала більшість громадських установ, товариств і організацій, які діяли в Україні з дореволюційних часів. За цим об’єднанням стояла більшість народу України. Це давало Українській Центральній Раді всі законні підстави виступати в ролі загальнонаціонального представницького органу.

Формування української армії

Національне піднесення в Україні навесні 1917 р. охопило й солдатські маси. В їхньому середовищі зростало прагнення до створення національних військових частин. Воно гостро посилилося після того, як Тимчасовий уряд, дотримуючись імперського принципу «розділяй і владарюй», дозволив полякам формувати свої легіони в Україні, відмовивши в цьому українцям. У відповідь солдати-українці почали самочинну організацію національних частин.

Ініціатива утворення українських військових частин належить самостійникам. їм так і не вдалося надати діяльності Центральної Ради самостійницького спрямування, бо вплив автономістів був переважаючим. За цих умов прихильники швидкого створення незалежної Української держави звернулися до солдатів-українців. Виходячи з того, що без національної армії не може бути державності, самостійники приділяли особливу увагу роботі в армії. У цій діяльності вони спиралися здебільшого на молодих офіцерів, вихідців з українського села — у недавньому минулому вчителів, земських службовців, семінаристів та інших представників національної інтелігенції, які з початком війни були мобілізовані до царської армії. Перша українізована військова частина сформувалася в тилу в середині квітня. На київському етапному пункті зібралося близько 3 тис. солдатів-українців, які вирішили не розчинятися в багатонаціональних військових формуваннях, а йти на фронт у складі українського полку, що дістав ім’я Богдана Хмельницького. Організацією полку імені Богдана Хмельницького займалася група офіцерів — «Український військовий клуб імені Павла Полуботка», очолюваний самостійником М. Міхновським. Він був палким прихильником утворення української національної армії і прагнув максимально прискорити цей процес.

Саме цього побоювалася Українська Центральна Рада, уникаючи конфлікту з Тимчасовим урядом і сподіваючись одержати з його рук автономію «цілком законно».

Намагаючись перехопити у самостійників ініціативу, лідери Центральної Ради М. Грушевський і В. Винниченко погодилися на скликання 5-8 травня з’їзду представників усіх військових організацій, товариств і військових частин українського складу з фронту і тилу, який увійшов у історію як І Всеукраїнський_військовий з’їзд. З’їзд закликав до «негайної українізації армії», для чого запропонував створити Генеральний український військовий комітет, який би працював у контакті з російським Генеральним штабом. С. Петлюра, рекомендований М. Грушевським і В. Винниченком, очолив Військовий комітет. Він був членом УСДРП і дотримувався тоді автономістських поглядів. Саме цього прагнуло керівництво Української Центральної Ради, ізолюючи українських солдатів від самостійників. М. Махновський був обраний до складу Генерального українського військового комітету одним із 18 членів.

Водночас із українізацією армії розгорнулася українізація флоту, який на Чорному морі на 75% комплектувався із жителів України. В березні 1917 р. в Севастополі була утворена Чорноморська рада. У квітні майже на всіх кораблях Чорноморського флоту існували свої українські корабельні ради.

Прагнення до організації українських частин як запоруки успішного розвитку національної революції, збереження спокою в умовах наростання анархії проявилося в утворенні місцевої самооборони, яка ґрунтувалася на традиціях давнини й дістала назву Вільне козацтво. Перші підрозділи Вільного козацтва з’явилися» На Звенигородщині (Київщина) вже навесні 1917 р. У квітні в Звенигороді відбувся повітовий з’їзд Вільного козацтва. Поступово вільнокозацький рух поширюється по всій Київщині, на Лівобережжі, Волині, Запорожжі. В своїх постановах з’їзди Вільного козацтва зобов’язувалися «бути на варті волі та спокою в Україні».

Отже, провідною тенденцією розвитку України після краху російського самодержавства був стрімкий злет національно-визвольного руху, який переріс у національно-демократичну революцію. Політичні сили, що виступали за Тимчасовий уряд, есеро-меншовицькі ради, а також більшовики широкої і стійкої підтримки у населення України не мали.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ_________________

1. Доведи, що події 1917 р. в Україні мали характер національно— демократичної революції.

2. Як ти вважаєш, чому не було єдності політичних партій і течій у національно-визвольному русі України? Обґрунтуй свою думку.

3. Роз’ясни обставини та мету створення Української Центральної Ради. Розкажи про її видатних діячів.

4. Поясни різницю в ставленні до воєнного питання керівників Центральної Ради і самостійників.

5. Охарактеризуй статус Української Центральної Ради.

6. Поясни значення історичних термінів: «нацюнально-демокра— тична революція», «Українська Центральна Рада», «Тимчасовий уряд», «Установчі збори».

7. Почни складати хронологічну таблицю революційних подій.

ДОКУМЕНТИ:_________________

Читайте також:

1. II. Вимоги безпеки праці перед початком роботи
2. Автоматизація помпових станцій підкачування і перекачування. Охорона праці під час експлуатації систем автоматизації.
3. Автоматизовані системи управлінні охороною праці, обліку, аналізу та дослідження травматизму
4. Адаптація працівників.
5. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
6. Адміністративна і дисциплінарна відповідальність медичних працівників
7. Адміністративні правопорушення в галузі охорони здоров'я. Адміністративна відповідальність медичних працівників.
8. Акордно-преміальна система оплати праці
9. Акти з охорони праці в організації.
10. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
11. Алкоголізм і безпека праці.
12. Аналіз ефективності діяльності працівників банку

Переглядів: 1492