ПЕРЕДМОВА

Підготовку національного підручника “Архівознавство” уможливили відновлення незалежності України, активізація істричної науки, культурного життя (й архівного зокрема), реформування системи освіти. Як невід'ємна частина духовного життя суспільства, державного будівництва і управління, архівна справа сприяє збереженню історичної пам'яті, культурнонаціональному відродженню українського народу. Демократизація вітчизняної архівної системи, забезпечення доступу до інформації є суттєвими передумовами входження України у світовий інформаційний простір.

Розвиток архівної справи об'єктивно потребує розроблення теоретико-методологічних і практичних проблем, пов'язаних з осмисленням історичного досвіду, удосконаленням підходів до відбору, експертизи цінності документів, їхньої класифікації, описування, зберігання та використання, підготовки висококваліфі-кованих архівістів. Вирішенню цих завдань покликане служити архівознавство як наукова система і навчальна дисципліна.

Відомо, що за умов тоталітаризму архівознавство залежало від ідеологічних настанов, опинившись на узбіччі гуманітарних наук, було детерміноване діловодством, а самі архіви набули статусу другорядних, підлеглих канцеляріям установ закритого типу. Новітні навчальні посібники сприятимуть подоланню стереотипів, які ще й досі побутують у поглядах на історію, теорію і практику архівної справи, та опануванню новими поколіннями українських архівістів сучасної методології архівознавства.

Архівна справа в Україні сягає глибокої давнини. Перші сховища документів та інших пам'яток були засновані в Київській Русі в 9-10 ст. Традиції Києва щодо дбайливого ставлення до історичної пам'яті, зберігання духовних скарбів були успадковані і збагачені Галицько-Волинською та Литовсько-Руською державами й набули дальшого розвитку за козацько-гетьманської доби. Великий вплив на архівну справу в Україні справили архівні системи тих держав, до складу яких входили українські землі, насамперед Литви, Польщі, Австро-Угорщини та Росії. Незважаючи на заборони, переслідування і репресії, архівознавча робота не припинялася. З 19 ст. започатковано наукове осмислення діяльності архівних установ, джерелознавчої та археографічної практики. Новий поштовх інтенсивному розвитку архівістики дали відновлення української державності, утворення Української Народної Республіки, “українізація” 20-х років, пожвавлення історико-архівних досліджень у період хрущовської “відлиги”.

Підручник продовжує традиції національної архівознавчої думки¹ простежує історичну тяглість, наступність архівної справи і науки про неї, враховує тенденції розвитку зарубіжного архівознавства. Автори творчо використали напрацювання своїх колег – учених Історико-архівного інституту Російського гуманітарного університету, врахували досвід підготовки архівістів та архівознавців у Софійському університеті, на історичному факультеті Нью-Йоркського університету, спеціальної школи архівістів і бібліотекарів у Римі, Державної архівної школи Нідерландів, Французької національної школи хартій, відділу архівістики Народного університету Китаю, школи з вивчення проблем у галузі інформації, архівів і бібліотек Лондонського університету та ін.

В основу концепції підручника, який включає 13 розділів, покладено проблемно-хронологічний принцип викладення матеріалу і сучасне тлумачення архівознавства як наукової системи, що вивчає історію і теорію архівної справи, принципи комплектування архівів, організації, зберігання, використання архівних документів та користування ними. Окремі розділи присвячено питанням управління архівною

¹ Див.: Романовський В. Нариси з архівознавства: Історія архівної справи на Україні та принципи порядкування в архівах. – Харків, 1927; Архівознавство: Елементарний підручник. – Харків, 1932.

– 9 –

справою, застосування інформаційних технологій, організації науково-дослідної та методичної діяльності архівів, міжнародних зв'язків українських архівістів. Пропонований підручник є основним навчальним посібником. Для вивчення окремих тем курсу, поглибленого їх засвоєння рекомендовано широку документальну базу і додаткову літературу, подану в кінці підручника, а також у навчальній програмі з курсу “Архівознавство”. Питання для самоконтролю, вміщені після кожного розділу, допоможуть студентам звернути увагу на основні положення викладеного матеріалу і перевірити ступінь його засвоєння.

Автори підручника – співробітники Українського державного науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства, викладачі кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського університету імені Тараса Шевченка, науковці Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С.Грушевського НАН України, Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського, працівники Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України – прагнули на основі здобутків сучасного українського та зарубіжного архівознавства і узагальнення досвіду архівної практики викласти сучасні підходи до історії, теорії та методики архівної справи. Критичне засвоєння уроків власного минулого, опанування досвідом зарубіжних держав, теоретичне осмислення сучасних проблем архівного будівництва є неодмінною умовою підготовки висококваліфікованих фахівців, прищеплення їм історико-філософського розуміння архівів як феномена духовної культури людства, прогнозування перспектив розвитку архівної галузі. Завдання підручника полягає в тому, щоб дати фахівцям 21 ст. не лише теоретичні знання, а й закласти основи для практичної діяльності, наповнити її новим змістом, сприяти оволодінню новітніми технологіями архівної справи, піднести соціальне і духовне значення професії.

Авторський колектив:

Я.С.Калакура (керівник),академік АН вищої школи України, доктор історичних наук, професор;

Г.В.Боряк, доктор історичних наук;

Л.А.Дубровіна, доктор історичних наук, професор;

К.І.Климова, кандидат історичних наук;

В.Л.Ляхоцький (заступник керівника), кандидат історичних наук, доцент;

І.Б.Матяш, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник;

К.Є.Новохатський, начальник відділу Головархіву України;

Г.В.Папакін, кандидат історичних наук;

Р.Я.Пиріг, доктор історичних наук, професор;

К.Т.Селіверстова, кандидат педагогічних наук, доцент,

З.О.Сендик, старший науковий співробітник УДНДІАСД;

А.К.Шурубура, кандидат хімічних наук;

М.Г.Щербак, доктор історичних наук, професор.

Уклала список рекомендованої літератури та упорядкувала короткий термінологічний словник старший науковий співробітник УДНДІАСД Н.М. Христова.

Кваліфіковані консультації та поради авторському колективу надали заступник начальника Головархіву України В.С.Лозицький та співробітники ГАУ: Г.В.Портнов, Г.П.Рижкова, Т.М.Захарченко, Т.П.Прись.

Підручник відкриває серію видань навчальних посібників, які готуються для студентів за спеціальністю “архівознавство”, зокрема “Нариси історії архівної справи”,

– 10 –

“Археографія”, “Документознавство”, “Теорія і практика архівної справи”,

“Архівістика: термінологічний словник” та ін. Автори будуть вдячні за критичні

зауваження, поради і рекомендації, висловлені про підручник “Архівознавство”, і
врахують їх при підготовці наступних видань.

– 11 –

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Вищих навчальних закладів	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.