Протягом значного періоду функціонування колективних сільськогосподарських підприємств оплата праці в рослинництві удосконалювалась і нині склалися певні її види та показники, застосування яких доцільне і за умов ринкових відносин.
Оплату праці поділяють на такі три види:
Основна оплата за:
кількість виробленої продукції;
відпрацьовані людино-години;
обсяг виконаних робіт.
Додаткова оплата за:
· якість виконаних робіт і стислі строки виконання їх;
· підвищена оплата на збиранні врожаю;
· доплати за стаж роботи в даному господарстві і кваліфікацію виконавця (класність);
· надбавки за роботу із захисту рослин і на різних видах техніки.
Преміювання за:
· збереження і ефективне використання техніки та подовження строків служби техніки;
· економію енергоресурсів та інших прямих витрат;
· досягнення високих врожаїв і прибутків.
Наведені категорії взаємопов'язані між собою і взаємозалежні одна від одної. Чим вища основна оплата праці, тим більша і додаткова, оскільки остання нараховується за відповідними відсотками (встановлюється в господарстві) до основної. Дещо інша система преміювання, яка встановлюється за визначеними показниками від суми економії витрат та встановлених розмірів за збереження техніки, подовження строків її служби, навчання молодих працівників. Преміювання за результати діяльності від прибутку встановлюється у відсотковому розмірі за рішенням трудового колективу.
Розробка і обґрунтування основних положень з оплати праці працівників рослинництва вимагають послідовного вивчення ряду питань, найважливішими серед яких:
· вибір найдоцільнішої (найприйнятнішої) системи основної оплати праці в даному господарстві: оплата за фактично вироблену продукцію чи від одержаного валового доходу;
· стимулювання протягом року, кінцевий розрахунок за результатами роботи за рік.
Усі ці системи мають певні переваги над оплатою праці лише за фактично виконані роботи, яка під час економічної кризи знову набула поширення.