• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Показники 39,88 1,05

Звідси планова урожайність буде: 39,88 +1,05≈41 ц/га Однак при плануванні слід враховувати, що досягнута середньо­зважена врожайність характеризується не лише певним раціональним використанням ресурсів і технології виробництва, а й невикористаними можливостями ресурсного та технологічного потенціалу, що знижувало можливий її рівень. Тому для більш точного визначення фактично досягнутої врожайності потрібно врахувати й рівень урожайності окремих підрозділів підприємства, що одержали за цей період вищий урожай за цих же ресурсів і природно-кліматичних умов. Тобто визначити середньопрогресивну врожайність, використовуючи таку формулу:

Всп = (Всз + Вн):2,

де Всп – досягнута середньопрогресивна врожайність, ц/га;

Всз – середньозважений показник урожайності за останні 3-5 років, ц/га;

Вн - найвища врожайність, одержана окремими підрозділами за ці ж роки, ц/га.

Обов'язково враховують ресурсні можливості, які передбачено використати в наступному році (добрива, засоби захисту рослин, прогресивні технології вирощування культур, застосування нових більш високоврожайних сортів тощо).

Найбільш істотно на врожайність впливають кількість внесених добрив та впровадження нових сортів і прогресивних технологій. Дефіцит за рахунок додаткового внесення добрив розраховують шляхом визначення вмісту діючої речовини в добривах (мінеральних, органічних) та коефіцієнта використання діючої речовини (дані беруть із довідників). Вміст поживних речовин у ґрунті встановлюють за даними грунтово-агрохімічного обстеження земель, а також розподілу ґрунтів за агровиробничими групами.

Приріст за рахунок впровадження нових сортів визначають на основі даних сортовипробувальних дільниць. Підсумовуючи пофакторно можливий приріст, і визначають загальну можливу планову врожайність на наступний рік.

Планування врожайності методом прогнозування здійснюється за допомогою економіко-математичного методу з розрахунками кількісних показників по кожному нормоутворюючому фактору:

· наявності в ґрунті поживних речовин за елементами при середніх багаторічних умовах виробництва;

· зміни врожайності сільськогосподарських культур залежно від вмісту в ґрунті елементів живлення;

· плану внесення добрив;

· впровадження нових сортів;

· прогнозування організаційних і кліматичних умов тощо.

Обґрунтування планових посівних площ виробництва і використання продукції

При плануванні посівних площ сільськогосподарських культур на підприємстві виходять з:

· потреби в конкретних видах продукції рослинництва;

· конкурентоспроможності;

· обмежень у сівозмінах, земельних, трудових, фінансових і матеріальних ресурсах.

Обчислюючи планову потребу в продукції рослинництва, враховують попит на продукцію певного виду, асортименту та якості на ринку.

Рівень конкурентоспроможності визначають окремо щодо товарних і кормових культур. Перші оцінюють, як правило, за такими показниками: рівень рентабельності виробництва продукції, вихід валового або чистого доходу. Перевагу віддають показникові, що найповніше враховує умови конкретного господарства. Наприклад, для господарств з надлишком трудових ресурсів головним показником є максимальний вихід валового доходу з 1 га площі посіву. Для більшості господарств таким показником буде максимум чистого доходу. Рівень конкурентоспроможності кормових культур (їх ефективність) характеризують такі і показники: вихід кормових одиниць з 1 га посіву; якість кормів за виходом протеїну з 1 га і вміст його в одній кормовій одиниці; собівартість 1 ц кормових одиниць.

Посівні площі зернових культур доцільно планувати окремо з виробництва продовольчого і фуражного зерна. У трьох грунтово-економічних зонах України в структурі зерна переважає продовольче, значну частину якого згодовують худобі. Раціони худоби не збалансовані за білком і мають низьку енергетичну насиченість, що знижує продуктивність худоби і призводить до значних перевитрат кормів з розрахунку на одиницю продукції.

Необхідно обґрунтовано планувати відповідне співвідношення виробництва зерна продовольчого і фуражного.

Ряд господарств України, ураховуючи кон'юнктуру ринку, частково замінюють посіви озимої пшениці на яру. Це дозволяє поставляти на ринок тверду пшеницю, зерно якої характеризується високим вмістом білка (18-24 відсотки), що на 2-6 відсотків більше, ніж в озимої. Крім того, така пшениця має відмінні хлібопекарські якості, дозволяє виробляти вищі сорти манної крупи, макаронів і вермішелі. Ціни на тверду пшеницю на 20-30 відсотків вищі, ніж на озиму.

Посівні площі технічних культур визначають відповідно до потреб у товарній продукції, яку щодо окремих культур повністю, а щодо інших частково, згідно з договорами контрактації, продають як сировину для переробної промисловості.

Плануючи площі посівів овочевих культур, ураховують насамперед роль овочівництва в господарстві. Якщо воно товарне1 посівні площі овочевих культур мають забезпечувати потребу в овочах для реалізації за договорами контрактації, господарськими договорами, а також потреби дитячих дошкільних закладів, громадського харчування, реалізації населенню, для переробки на підсобних промислових виробництвах господарства. Обґрунтування розмірів посівних площ здійснюють щодо кожної овочевої культури окремо. Особливу увагу приділяють можливості збільшення виробництва найцінніших овочів - помідорів, огірків, цибулі, часнику, перцю тощо. Виробництво овочів, як і картоплі, практично перемістилось із господарств суспільного сектору в господарства населення: якщо останні в 1990р. вирощували 27 відсотків овочів, то в 1997 р,- 82 відсотки.

Посівні площі кормових культур планують, намагаючись передбачити якомога повне забезпечення потреби в різноманітних високоякісних кормах як громадської худоби, так і худоби, що утримується в господарствах населення. Посівні площі однорічних і багаторічних трав, кукурудзи на зелений корм у план господарства записують з попередньо розрахованого плану організації зеленого конвеєра, який складають для безперебійного забезпечення тварин високоякісними зеленими кормами в літньо-пасовищний період. Інститут кормів рекомендує планувати і освоювати сівозміну з кукурудзою, соєю та люцерною.

Планування витрат і собівартості продукції

Методи планування витрат і собівартості продукції

У практиці планування витрат і собівартості продукції використо­вуються декілька методів: кошторисний, нормативний, розрахунково - конструктивний, економіко-математичний. Традиційним методом, що його широко застосовують у поточному плануванні, є кошторисний. У спеціальних таблицях плану складаються кошториси витрат відповідно до їх статей за культурами (групами), видами тварин (групами) тощо. Витрати розраховуються на основі технологічних карт або планових нормативів за елементами витрат на гектар площі, голову худоби, одиницю продукції. Головним недоліком цього методу є велика трудомісткість планових розрахунків.

Цього недоліку немає у нормативного методу, за яким планування витрат і собівартості продукції базується на розроблених відповідно до конкретних умов виробництва науково обґрунтованих нормативах. Удосконалення економічного механізму господарювання сільськогоспо­дарських підприємствах, ефективне функціонування проти витратного механізму потребують створення відповідної нормативної бази. Вона має включати сукупність обґрунтованих трудових, матеріальних і фінансових норм і нормативів, різних за рівнем деталізації, порядок і методи їх розроблення і використання в процесі планово-економічних та інших розрахунків.

У перспективному плануванні поряд з наведеними вище застосовують розрахунково-конструктивний метод. Він базується на фактичній собівартості й визначенні розмірів зниження (підвищення) витрат за рахунок впливу певних техніко-економічних факторів.

Недоліком традиційних методів планування собівартості (кошторисний, нормативний, розрахунково-конструктивний) с велика трудомісткість розрахунків для кожного варіанта плану, особливо в перспективному плануванні. До того ж вони недостатньо враховують комплексний вплив кожного фактора на собівартість. Тому в практиці планування собівартості продукції рослинництва і тваринництва все ширше застосовують економіко-математичні методи на основі використання виробничих функцій.

Норми і нормативи у плануванні витрат

Забезпечити ефективне функціонування противитратного механізму в сільськогосподарських підприємствах неможливо без створення науково обґрунтованої нормативної бази. Вона охоплює сукупність трудових, матеріальних і фінансових норм і нормативів, різних за рівнем деталізації, порядок і методи їх розроблення і використання в процесі планово-економічних та Інших розрахунків.

Більшість із цих норм і нормативів усереднено для великої сукупності господарств, тому їх застосовують для управління економікою на державно­му та регіональному рівнях. На сільськогосподарських підприємствах використовують переважно норми виробітку та обслуговування, тарифні ставки і посадові оклади, норми витрат палива і мастила для роботи тракторів, комбайнів, автомобілів, норми використання пестицидів, норми внесення органічних і мінеральних добрив, норми годівлі тварин, амортизаційних відрахувань, страхових платежів тощо. Зазначені норми є недостатньо узгодженими між собою складовими елементами нормативної бази господарства. До того ж використання первинних норм витрат робить досить трудомістким процес планування й ускладнює оперативний контроль за роботою трудових колективів.

Виходячи з цього, в планово-економічній роботі підприємств доцільними слід вважати розробку і використання укрупнених нормативів прямих витрат на виробництво продукції, що базується на прийнятій у господарстві технології вирощування сільськогосподарських культур, утримання поголів'я худоби і первинних елементах нормативної бази (нормах виробітку, обслуговування поголів'я, внесення добрив, висіву насіння, витрат кормів, палива тощо).

Укрупнені нормативи прямих витрат розробляють відповідно до природних, організаційних економічних умов конкретного господарства та його виробничих підрозділів. Використання їх протягом тривалого періоду (3-5 років) з корегуванням відповідно до зміни нормоутворювальних факторів дає змогу обґрунтувати планові показники на основі не первинних норм, а попередньо розроблених нормативів, які виступають з'єднувальною ланкою між первинними нормами і плановими показниками. Завдяки цьому істотно знижується трудомісткість і підвищується обґрунтованість планових розрахунків, процес визначення планових показників на основі системи взаємно узгоджених нормативів називається нормативним плануванням. У більшості господарств прямі витрати з рослинництва планують на підставі технологічних карт чи попередньо розроблених згідно з ними укрупнених нормативів. Поряд з цим визначають планові прямі витрати за їх середньою величиною за попередні роки, скорегувавши їх на зміну цін стосовно матеріальних ресурсів і послуг та виучивши непродуктивні витрати.

Планування основних (прямих) витрат па виробництво продукції

Собівартість продукції (робіт, послуг) – це витрати підприємства, пов'язані з виробництвом і збутом продукції, виконанням робіт та наданням послуг (далі - собівартість продукції). Собівартість продукції є узагальненим показником, який характеризує всі сторони виробничої діяльності господарства.

Планування собівартості продукції передбачає найбільш ефективне І раціональне використання наявних сільськогосподарських угідь, основних засобів, матеріальних І трудових ресурсів відповідно до вимог систем землеробства і тваринництва та охорони навколишнього природного середовища. Обґрунтоване планування витрат, собівартості виробництва продукції та виконання робіт - необхідна передумова організації роботи виробничих одиниць на принципах комерційного чи господарського розрахунку. Тому план собівартості продукції, робіт та послуг є одним з найважливіших розділів плану кожного господарства.

Витрати на виробництво планують одночасно і в безпосередньому зв'язку з розрахунками врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин, агрохімічних і зоотехнічних заходів, що забезпечують запрограмований вихід продукції. При цьому виробничі витрати узгоджують із наявними ресурсами, включаючи і надходження з матеріально-технічного постачання, а також ураховують їх ефективність і кількісний вплив на величину врожайності культур і продуктивності тварин. Тому процес планування витрат на виробництво продукції як рослинництва, так і тваринництва охоплює такі стадії: аналіз величини і структури витрат у попередньому (базовому) періоді; уточнення норм і нормативів матеріальних і трудових затрат та їх узгодження з плановими показниками розвитку рослинництва і тваринництва, продуктивності й оплати праці з планами капітальних вкладень і матеріально-технічного постачання; обчислення розміру витрат на виробництво продукції планового року та її собівартості.

Важливою передумовою підвищення точності розрахунків з визначення собівартості продукції як під час планування, так і обліку є збільшення по змозі частини виробничих витрат, яка має прямо відноситись на собівартість виробництва окремих видів продукції (так звані основні втрати).

Оскільки планування та облік виробничих витрат і обчислення собівартості сільськогосподарської продукції сприятимуть підвищенню ефективності суспільного виробництва, то здійснювати їх потрібно так, щоб забезпечити постійний дійовий контроль за використанням виробничих ресурсів господарства. Необхідною передумовою цього с порівнянність показників плану та обліку за витратами і собівартістю продукції. Для цього під час планування та обліку слід користуватися єдиними статтями витрат з однаковим змістом витрат по кожній статті, а також єдиними способами розподілу витрат і принципами обчислення собівартості продукції.

Галузеві особливості передбачені "Типовим положенням з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств". Згідно з ним витрати виробництва, що включаються до собівартості продукції, групують так: відповідно до їх економічного змісту за такими елементами: + матеріальні витрати (без вартості зворотних відходів); витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація основних засобів та нематеріальних активів; інші витрати; залежно від характеру участі в процесі виробництва витрати поділяють на основні, що пов'язані з безпосереднім виконанням технологічних операцій з виробництва продукції, і на витрати з управління й обслуговування виробництва (бригадні, загальновиробничі та загальногосподарські витрати); за статтями - з метою обґрунтованого визначення і всебічного аналізу собівартості.

До статті "Витрати на оплату праці" включають основну і додаткову оплату праці працівників, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі виробництва (у тому числі трактористів-машиністів). Зазначена оплата праці прямо включається до витрат, пов'язаних із вирощуванням відповідних культур (груп культур), утримання худоби та птиці (за видами і групами), на промислові Й допоміжні виробництва. У рослинництві затрати праці і витрати на її оплату планують за сільськогосподарськими культурами (групами культур), виходячи з їх планових посівних площ І нормативів зазначених вище витрат з розрахунку на одиницю площі. Нормативи визначають, як правило, за нормативними технологічними картами.

У тваринництві, виходячи з чисельності працівників за професіями і тарифних ставок, обчислюють фонд оплати праці, відповідно до Положення "Про оплату праці".

Таблиця 8

Групування витрат за статтями

Продолжение таб. 8

До статті "Відрахування на соціальні заходи" включають обов'язкові відрахування на державне соціальне страхування, до Пенсійного фонду, до, фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, соціального захисту населення, фонду сприяння зайнятості населення, також інші відрахування.

До статті "Вартість насіння та садивного матеріалу"включають вартість насіння та садивного матеріалу власного виробництва і придбаного, що використовуватимуться для посіву (садіння) відповідних сільськогосподарських культур. При поточному плануванні вартість насіння обчислюють множенням його маси, на фактичну собівартість вирощування, коли використовують насіння, вирощене в передплановому році, на планову собівартість насіння врожаю планового року і ціну придбаного. У вартість насіння, одержаного в порядку обміну, включають собівартість зданого зерна, доплати за посівні кондиції одержаного й витрати з обміну.

"Вартість добрив і засобів захисту рослин та тварин" обчислюють виходячи із запланованої маси їх виконання по культурах, групах тварин і чинних цін. При цьому вартість мінеральних добрив і засобів захисту рослин та тварин обчислюють за цінами їх придбання з урахуванням витрат на завезення, торф - за витратами на його заготівлю, органічні добрива - за нормативною собівартістю. У вартість органічних добрив включають витрати на вирощування сидеральних культур.

Витрати на підготовку добрив і засобів захисту рослин і тварин, навантаження їх у транспортні засоби і розкидачі, вивезення в поле та внесення в ґрунт чи обробіток посівів списуються на конкретну сільськогосподарську культуру (групу культур) за відповідними статтями витрат (оплата праці, пальне тощо) і в дану статтю не включаються. Вартість біопрепаратів, пестицидів, ліків, дезінфекційних засобів, придбаних за рахунок асигнувань з бюджету, не включають до складу виробничих витрат і списують на зменшення сум цільового фінансування.

Загальноприйнята методика визначення вартості мінеральних добрив, в основу якої покладено розрахунок середньої ціни 1 т азотних, фосфорних і калійних добрив у фізичній масі чи у 100 відсотках діючої речовини, не забезпечує необхідної точності планування вартості добрив. Це стосується і пестицидів. Адже вміст діючої речовини в добривах і пестицидах істотно відрізняється. Велика різниця і в цінах 1 т фізичної маси і діючої речовини окремих азотних, фосфорних і калійних добрив, Наприклад, І т діючої речовини (М) в аміачній селітрі коштує 682 грн., а в аміачній воді - 469 грн. Тому збільшення чи зменшення маси використовуваних добрив або пестицидів не завжди виражається відповідними змінами їх. вартості.

Порівнюючи вартість мінеральних добрив, передбачених планом їх придбання, з вартістю встановлених при обґрунтуванні нормативів, визначають суму корегування витрат на добрива для культур у плані економічного і соціального розвитку. Такий методичний підхід забезпечує достатню точність планових розрахунків.

Аналогічно з урахуванням використання пестицидів обґрунтовують вартісні нормативи витрат на захист рослин від шкідників, хвороб і бур'янів. За роками його корегують з урахуванням планового використання пестицидів і біологічних засобів захисту рослин.

У витрати на захист тварин включають вартість використовуваних біопрепаратів, медикаментів, засобів для проведення дезінфекцій, інструментів, засобів для перев'язки, що придбані за рахунок коштів підприємства, а також витрати на застосування їх у тваринництві. При цьому виходять з приблизних норм і конкретних умов господарювання. З урахуванням кількості цих засобів і цін придбання розробляють річні нормативи витрат у розрахунку на одну середньорічну голову за видами тварин і птиці.

У статті "Корми" відображають вартість кормів власного виробництва та придбаних, витрати на їх внутрішньогосподарське переміщення з поля на постійне місце зберігання, на кормовий склад чи в інший підрозділ. Сюди ж відносять також витрати на приготування кормів у кормоцехах і кормокухнях. Ці суми списують безпосередньо на відповідні види і групи тварин прямо або розподіляють між ними пропорційно масі згодованих кормів,

Для визначення вартості кормів плановою документацією сільськогосподарських підприємств передбачені спеціальні форми. В одній з них обчислюють середню вартість 1 ц кормів за видами; в іншій - вартість усіх кормів за групами тварин, щодо яких обчислюють собівартість продукції. При визначенні середньої вартості корми врожаю передпланового року, що наявні на початок року, оцінюють за фактичною собівартістю їх виробництва, урожаю планового року - за плановою собівартістю, а куповані - за цінами придбання. Крім того, у середню вартість кормів включають витрати на їх переробку (розмелювання, подрібнювання зерна, соломи тощо) та доставку з місця постійного зберігання до місця використання, якщо ці роботи не входять в обов'язки основних працівників тваринницьких бригад.

На особливу увагу заслуговує методологія вартісної оцінки продукції власного виробництва. Згідно з типовим положенням ця продукція оцінюється за її собівартістю. Однак така методика призводить до необ'єктивної оцінки ефективності окремих галузей у господарстві. Тому в країнах з ринковою економікою поширена практика оцінки продукції власного виробництва за ринковими цінами, що діють на момент виробничого споживання даної продукції. Розглянемо два варіанти: у першому корми власного виробництва оцінені за собівартістю їх виробництва, а в другому - за ринковими цінами.

Враховуючи те, що ринкові ціни на рослинницьку продукцію, включаючи корми, як правило, вищі за її собівартість, а також високу (50-60 відсотків) питому вагу кормів у собівартості тваринницької продукції, різниця у варіантах є істотною. Більш об'єктивну оцінку ефективності й ринкової конкурентоспроможності дає метод, в основі якого лежать ринкові ціни. Тому, на нашу думку, використання його в практиці калькулювання сільськогосподарської продукції є доцільним, тим паче, що при цьому не змінюється прибуток у цілому по підприємству. Слід також ураховувати, що в типовому положенні уже є прецедент "Сільськогосподарська продукція власного виробництва", яка використовується як сировина в підсобних промислових виробництвах, включається до витрат за договірними цінами на продукцію, продану державі".

У статті "Роботи і послуги"планують витрати на роботи, виконані вантажним автомобільним транспортом, на використання живої тяглової сили і послуги з електро-, тепло-, водо- і газопостачання та використання холодильних установок, а також на подібні послуги сторонніх підприємств і організацій. За даною статтею передбачені планування та облік витрат у галузях рослинництва.

Вартість робіт і послуг за об'єктами планування та обліку витрат обчислюють множенням попередньо встановлених нормативів у натуральному виразі - тонно-кілометрах, коне-днях, кіловат-годинах, кубічних метрах води та газу тощо на 1 га чи іншу технологічну одиницю нормування витрат, на планову собівартість або відпускну ціну одиниці виконаних робіт і надання послуг. Потім цей вартісний норматив множать на площу посіву культури, голову худоби тощо.

У статті "Витрати на утримання основних засобів" планують та обліковують:

· витрати на оплату праці (крім трактористів-машиністів та інших працівників, зайнятих у технологічному процесі виробництва сільськогосподарської продукції);

· витрата на поточний ремонт основних засобів;

· вартість пального та мастильних матеріалів, у тому числі витрачених на виконання сільськогосподарських та Інших робіт, включаючи переїзд тракторів та самохідних машин з однієї ділянки на іншу;

· амортизаційні відрахування на повне відновлення основних виробничих засобів, які прямо не відносяться на певні об'єкти обліку витрат (культури чи види тварин).

Витрати на утримання основних засобів, включаючи орендну плату, групують окремо і відносять на собівартість продукції окремих культур та видів незавершеного виробництва згідно з типовим положенням таким чином:

· тракторів - пропорційно обсягу виконаних механізованих робіт (в умовних еталонних гектарах) для окремих культур (груп культур) чи інших об'єктів;

· основних засобів спеціального призначення (картопле-, бурякозбиральні комбайни тощо) - безпосередньо на собівартість продукції відповідних культур);

· ґрунтообробних машин - пропорційно обробленим площам, зайнятим певними культурами;

· сівалок - пропорційно площі посіву культур;

· технічних засобів для збирання врожаю - пропорційно зібраній площі певних культур;

· машин для внесення в ґрунт добрив - пропорційно фізичній масі внесених добрив;

· меліоративних споруд-пропорційно меліоративним площам;

· приміщень для збереження продукції - пропорційно кількості та тривалості зберігання продукції відповідних культур протягом звітного періоду.

Зважаючи на комплексність та багатоелементність цієї статті витрат, у більшості сільськогосподарських підприємств для їх планування і контролю нормативи розробляють окремо для палива, амортизаційних відрахувань, ремонтів і технічного обслуговування й інших витрат.

Кількісні нормативи з пального в розрізі сільськогосподарських культур (видів і груп тварин) установлюють на основі технологічних карт. Згідно з ними витрати пального обчислюють множенням індивідуальних норм (кг/га чи 1 т, голову худоби) з усіх механізованих робіт на їх обсяги. Діленням підсумку маси пального за технологічною картою на площу (поголів'я) чи обсяг продукції встановлюють групову норму витрат на І га площі, 1 голову худоби чи 1 т продукції.

Вартісні нормативи витрат нафтопродуктів обчислюють множенням групових норм на комплексну ціну 1 т основного пального. Комплексна ціна включає вартість основного (дизельного) пального, мастильних матеріалів і пускового бензину.

Розподіл витрат на ремонт основних засобів, включаючи заміну плівкового покриття теплиць, ремонт і заміну гусениць та гуми для тракторів, комбайнів, тракторних причепів і сільськогосподарських машин, здійснюють аналогічно. Для прискорення розрахунків цю роботу можна виконати — пропорційно нарахованим сумам амортизації. Стосовно планування сум витрат на ремонти і технічне обслуговування основних засобів:

· для технічних засобів доцільно використовувати нормативи витрат у розрахунку на 1 т витраченого пального.

· щодо інших основних засобів (будівлі, споруди тощо) - на підставі складених кошторисів або інформації за минулі роки.

У статті "Інші витрати"відображають витрати, що безпосередньо пов'язані з виробництвом певної продукції і не включені до жодної з вищенаведених статей, а саме:

· знос спецодягу, спецвзуття та інших малоцінних і швидкозношуваних предметів;

· вартість підстилки для тварин (соломи, торфу, тирси);

· витрати на штучне осіменіння тварин (вартість сперми, утримання пункту, витрати на оплату праці техніків штучного осіменіння);

· платежі за обов'язкове страхування майна, тварин, урожаю сільськогосподарських культур, а також страхування окремих категорій працівників, зайнятих безпосередньо на роботах з підвищеною небезпекою для життя і здоров'я у випадках, передбачених законодавством;

· витрати, пов’язані з використанням природної сировини, зокрема плата за воду, що вибирається з водогосподарських систем у межах затверджених лімітів, і за деревину, що продається на пні, та платежі за використання інших природних ресурсів - за розміщення відходів, викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та інші види шкідливого впливу в межах лімітів.

Планування витрат на управління та обслуговування виробництва

У цій статті залежно від зв’язку з окремими виробництвами планують та обліковують загальновиробничі й загальногосподарські витрати, які не можна безпосередньо віднести на ту чи іншу продукцію. У складі загальновиробничих витрат виділяють бригадні, фермські, галузеві (цехові) з рослинництва й тваринництва, а в господарствах з розвиненими підсобними виробництвами - ще й цехові з певної галузі.

Загальновиробничі витрати включають:

· оплату праці з нарахуванням галузевих спеціалістів - агрономів, зоотехніків, ветеринарних працівників), бригадирів тракторно-рільничих і рільничих бригад, завідуючих тваринницькими фермами; та інших працівників;

· утримання основних засобів загальновиробничого призначення. Ця комплексна стаття витрат крім амортизаційних відрахувань і вартості поточних ремонтів, будівель, споруд, устаткування, машин і обладнання загальнобригадного (фермського) та загальногалузевого призначення (зерносушарок, лабораторій, ветлікарень, бригадних споруд) включає витрати, пов'язані з використанням цих засобів (паливо і мастильні матеріали, освітлення, опалення, прибирання тощо);

· знос малоцінних предметів та предметів, які швидко псуються. Так, у рослинництві на ці витрати відносять спецодяг, спецвзуття. Його вартість обчислюють з урахуванням норм видачі, строків використання та цін придбання;

· витрати на переїзди та переміщення (утримання легкових автомобілів і виїзних коней, які використовуються для поїздок обслуговуючого персоналу галузі);

· транспортне обслуговування робіт (перевезення працівників до місця роботи, підвезення води й інвентарю, доставка пального до тракторів і комбайнів);

· утримання тимчасових споруд (навісів, літніх таборів), витрати на організацію харчування на польових станах.

До загальногосподарських витрат належать такі, що пов'язані з управлінням та організацією виробництва в цілому по підприємству:

оплата праці апарату управління та господарського персоналу з відрахуванням на соціальні заходи:

· утримання пожежної та сторожової охорони;

· канцелярські витрати;

· витрати на утримання основних засобів загальногосподарського призначення;

· витрати, пов'язані з підготовкою (навчанням) і перепідготовкою кадрів та з найманням робочої сили;

· витрати на службові відрядження, транспортне обслуговування працівників;

· поточні витрати на утримання й експлуатацію засобів природоохоронного призначення;

· витрати на оплату послуг банків та фінансових установ.

Загальновиробничі витрати за галузями розподіляють тільки на продукцію відповідної галузі. При цьому частину цехових витрат з рослинництва відносять на витрати по закладанню і вирощуванню багаторічних насаджень.

Загальногосподарські витрати відносять на витрати з рослинництва, тваринництва, підсобних промислових виробництв, а також на собівартість тієї частини продукції обслуговуючих виробництв, які виконані на стороні або для потреб капітального будівництва.

Визначення планової собівартості продукції

Заплановані витрати, включаючи загальновиробничі й загальногосподарські, за культурами (групами культур), видами та групами тварин і птиці. Поряд з цим обчислюють собівартість одиниці продукції, робіт незавершеного виробництва й робіт з поліпшення якості земель.

Продукція рослинництва. Собівартість продукції за видами сільськогосподарських культур визначається: а) зерна, насіння соняшнику - франко-тік (інше місце первинної доробки); б) соломи, сіна - франко-місце зберігання; в) цукрових буряків, картоплі, овочів, баштанних культур, коренеплодів - франко-поле (місце зберігання); г) плодів, ягід, винограду, овочів закритого ґрунту - франко-пункт приймання (зберігання); д) соломки та трести льону, конопель - франко-пункт зберігання чи переробки (у підприємстві); е) зеленої маси на корм - франко-місце споживання; є) зеленої маси на силос, трав'яного борошна, сінажу, гранул - франко-місце силосування, стажування, виробництва борошна, гранул.

Зернові культури. Більшість господарств планують та обліковують витрати не за кожною культурою, а виділяють озимі зернові, ярі зернові колосові, кукурудзу, зернобобові й важливіші в господарстві круп'яні культури, тобто планують собівартість продукції за групами культур з однаковою чи подібного технологією виробництва і незначною різницею в урожайності.

Собівартість зерна обчислюють франко-поле (тік чи інше місце первинної доробки) з урахуванням витрат на доробку зерна на току, засипку на зберігання чи доведення насіння до посівних кондицій. Витрати на доставку зерна з токів у зерносховища, засипку його на зберігання відносять на збільшення собівартості насіння, фуражу, тощо. Об'єктами обчислення собівартості продукції зернових культур є зерно, зернові відходи і солома (у кукурудзі - стебла). При розрахунках у першу чергу із загальної суми витрат виключають собівартість соломи (полови), виходячи з нормативних витрат на збирання, пресування, транспортування, скиртування й інші роботи відповідно до прийнятої в господарстві технології. Решту витрат розподіляють на зерно і зернові відходи пропорційно вмісту в них повноцінного зерна.

У разі вирощування насіння зернових культур загальну суму витрат, включаючи додаткові витрати, що безпосередньо пов'язані з одержанням насіннєвого зерна відповідних репродукцій (без вартості рядового зерна та зерновідходів), розподіляють між цими класами насіння (супер-еліта, еліта, першої та другої репродукції) пропорційно його вартості за реалізаційними цінами.

Собівартість 1 ц. зерна кукурудзи визначають діленням витрат на вирощування і збирання продукції (без вартості кукурудзиння) на масу сухого зерна повної стиглості. Перерахунок качанів кукурудзи повної стиглості в сухе зерно здійснюють за середнім відсотком виходу базової вологості (14 відсотків), який установлюють за даними реєстрів накладних на прийняте заготівельними організаціями зерно.

Майже всі технічні культури виділяють у самостійні об’єкти планування та обліку витрат. Щодо них собівартість 1 ц продукції обчислюють так само, як і для зернових. Із загальних витрат виключають вартість побічної продукції (гичка, солома, стебла тощо), оціненої за нормативними (розрахунковими) витратами на її заготівлю, а решту суми становить собівартість основної продукції. Якщо від вирощування технічної культури чи групи культур одержують декілька видів продукції (солома і насіння льону-довгунця, тютюнова і махоркова сировина), витрати між ними розподіляють пропорційно вартості продукції за реалізаційними цінами. Це стосується і лікарських та ефіроолійних культур.

Слід мати на увазі, що собівартість цукрових буряків (фабричних і маточних) обчислюють за фізичною масою коренеплодів. Зниження собівартості при цьому забезпечує не тільки поліпшення використання ресурсів, а й зумовлює підвищення їх забрудненості й засміченості. Згідно з чинною методикою обчислення собівартості це можливо також у разі обліку картоплі й кормових коренеплодів.

Для визначення собівартості продукції льону та конопель одержане насіння оцінюють за нормативно-розрахунковою (плановою) вартістю, виходячи із витрат на підготовку та обмолот стебел, транспортування та обробку насіння. Решту (без вартості насіння) загальної суми витрат на вирощування льону чи конопель відносять на соломку. Собівартість соломки визначають діленням зазначених витрат на фізичну масу. Собівартість трести льону-довгунця чи конопель включає вартість соломки і витрати на її розстилання, перегортання, підняття із стелиш.

У спеціалізованих господарствах, де овочеві, баштанні, плодові та ягідні культури є розвиненими галузями, витрати планують і обліковують щодо кожної культури. У господарствах, де ці галузі допоміжні, об'єктами планування витрат є овочі відкритого ґрунту, овочі закритого ґрунту, баштанні продовольчі культури, плодові культури, ягідники й виноградники. Віднесені на основну продукцію витрати розподіляють між її видами пропорційно виручці від її реалізації.

Собівартість 1 ц. продукції кормових культур обчислюють діленням витрат на вирощування, збирання і транспортування продукції до місць зберігання на валовий збір. З площ однорічних і багаторічних трав збирають по декілька видів продукції, тому витрати між ними розподіляють пропорційно валовому збору умовної продукції. Для її обчислення застосовують такі коефіцієнти: однорічні трави на сіно 1 ц - 1,0; насіння І ц - 9,0; солома 1 ц - 0,1 і зелена маса 1 ц - 0,25; багаторічні трави відповідно - 1,0; 75,0; 0,1 і 0,3.

Собівартість продукції тваринництва включає витрати на утримання поголів'я худоби, птиці, кролів, звірів. Обчислюючи її від загальної суми витрат віднімають вартість гною та іншої побічної продукції. У собівартість гною і пташиного посліду включають вартість підстилки, нормативні (розрахункові) витрати на транспортування, подрібнення підстилки, прибирання, навантаження, транспортування й зберігання гною. У витрати також включають амортизаційні відрахування, вартість ремонтів та інші витрати на утримання гноєсховищ.

Вартість іншої побічної продукції (такої, як вовна -линька, пух, перо, міражні яйця, м'ясо півників яєчних порід, забитих у добовому віці, м'ясо забитих звірів, шкури забитих тварин) визначається за цінами можливої реалізації та іншого використання, її вартість відносять на зменшення витрат на утримання відповідних видів і груп худоби (птиці).

У молочному скотарстві обчислюють собівартість 1 ц молока й однієї голови приплоду. Собівартість однієї голови приплоду прирівнюється до вартості 60 кормо-днів утримання корови. Собівартість одного кормо-дня розраховують діленням усієї суми витрат на утримання основного стада корів на кількість кормо-днів. Для визначення собівартості 1 ц. молока необхідно загальну суму витрат на утримання корів (без вартості приплоду і побічної продукції) розділити на кількість центнерів одержаного молока.

Визначення собівартості продукції вирощування та відгодівлі худоби і птиці. Продукцією вирощування та відгодівлі худоби і птиці (великої рогатої худоби, свиней, овець, кролів, птиці) є приріст живої маси, одержаний за рік. Цей приріст визначається як різниця між живою масою поголів'я на кінець року та тим, яке вибуло протягом року (включаючи загиблих), і живою масою приплоду та масою тварин і птиці, що надійшли в групу впродовж року та які були на початок року.

Собівартість 1 ц приросту живої маси визначають діленням загальної суми витрат на утримання відповідної групи худоби чи птиці (без вартості побічної продукції) на кількість центнерів приросту живої маси.

Собівартість живої маси молодняку тварин і тварин на відгодівлі та птиці всіх вікових груп визначають виходячи з витрат на їх вирощування і відгодівлю в поточному році (без вартості побічної продукції), вартості худоби і птиці, що були в групі на початок року та надійшли з основного стада чи з інших груп, ферм і підприємств та вартості приплоду (без вартості загиблих тварин). Кількість живої маси становить масу тварин, що реалізовані, забиті, переведені в інші групи та залишені на кінець року. Собівартість 1 ц живої маси худоби і птиці визначають діленням їх вартості на кількість центнерів живої маси (без маси тварин, що загинули). На підставі розрахованої вартості 1 ц живої маси обчислюють собівартість худоби, яка реалізується, переведена в основне стадо, забита на м'ясо, а також тієї, що залишається на підприємстві на кінець року.

У м'ясному скотарстві одну голову приплоду оцінюють виходячи з його живої маси і планової собівартості 1 ц живої маси телят при відлученні. Собівартість приросту живої маси телят до 8-місячного віку (включаючи масу одержаного приплоду) складається із витрат на утримання корів і нетелів (останніх за 2 місяці до розтелення переводять в основне стадо) і телят до 8-місячного віку (без вартості побічної продукції та молока, які оцінюється за реалізаційними ціпами). Собівартість 1 ц живої маси визначають діленням суми витрат, віднесених на приплід і приріст живої маси телят до 8-місячного віку і балансової вартості телят, що були в цій групі на початок року, на загальну живу масу телят до 8 місяців, відлучених від маток (без маси тварин, що загинули) та тих, що залишились під матками на кінець року. Розрахована собівартість 1 ц використовується для оцінки телят, Ідо залишились під матками на кінець року та переведені в старші групи. Що ж до методики визначення собівартості приросту маси та живої маси молодняку старше 8 місяців та худоби на відгодівлі, то вона не відрізняється від викладеної вище.

У спеціалізованих свинарських господарствах собівартість приросту обчислюють по галузі в цілому і для кожної технологічної групи тварин. За витратами на утримання свиноматок і кнурів-плідникІв (без вартості побічної продукції) обчислюють собівартість 1 ц приросту і 1 голови приплоду на час відлучення від свиноматки. У неспеціалізованих господарствах обчислюють собівартість І ц приросту живої маси за поголів'ям у цілому.

Собівартість продукції вівчарства складається із витрат на утримання дорослого поголів'я і молодняку тварин, а також на їх стриження. Виробничі витрати у вовняно-м'ясному вівчарстві розподіляють між видами продукції (вовною, приростом живої маси, приплодом). Молоко, шкіри загиблих тварин вважаються побічною продукцією й оцінюються за можливими цінами реалізації, а гній - за нормативно-розрахунковою вартістю. Ягнят романівської породи в момент їх народження оцінюють у розмірі 12 відсотків, каракульських - 15 відсотків, а всіх інших порід - 10 відсотків загальної суми витрат на утримання овець основного стада.

Загальна сума витрат на утримання овець без вартості побічної продукції та приплоду розподіляється між вовною (1 ц вовни прирівнюється до 5 одиниць) та приростом живої маси. 1 ц якого береться за одиницю. Витрати на утримання стригального пункту, стриження овець, класування, пакування, маркування вовни відносять безпосередньо на собівартість вовни. Вартість ягнят на момент відлучення від маток складається з собівартості приплоду та витрат на приріст їхньої живої маси до відлучення.

У птахівництві для дорослого поголів'я визначають собівартість яєць, для молодняку птиці - приріст живої маси, для інкубації - добових пташенят. При цьому із загальної суми витрат на доросле поголів'я виключають вартість посліду та іншої побічної продукції, і ця різниця дорівнюватиме собівартості яєць. Для молодняку птиці виключають ще вартість запланованого виходу яєць від молодих курочок до переводу в основне стадо, оцінених за цінами можливої реалізації. Собівартість добових пташенят складають вартість закладених у інкубатор яєць і витрати з їх інкубації без урахування використовуваних відходів, міражних яєць і забитих у добовому віці півників за ціною можливої реалізації чи використання.

Читайте також:

1. IV група- показники надійності підприємства
2. Абсолютні показники фінансової стійкості
3. Абсолютні показники фінансової стійкості та її типи
4. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
5. Аналітичні показники динаміки та прийоми їх обчислення
6. Аналітичні показники ряду динаміки.
7. Аналітичні показники ряду динаміки.
8. Базисні показники
9. Валовий внутрішній продукт та інші макроекономічні показники
10. Вартісні показники обсягу виробництва.
11. Вартісні показники продукції сільського господарства
12. Види і показники зношення основних фондів

Переглядів: 862