• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ГЛПВП 2 4 сторінка

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної влас­ності із зазначеною метою, мають подати заяву до відповідного органу влади за місцем розташування земельної ділянки, у якій зазначаються бажані розміри ділянки та мета її використання.

Процедура набуття права власності шляхом приватизації земельної ділянки встановлена земельним законодавством¹.

У разі відмови уповноваженого органу у передачі земель­ної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду громадянин має право звернутися до суду з заявою про при­мушення відповідного органу влади до вчинення дій, необ­хідних для безоплатної приватизації земельної ділянки.

Порядок приватизації земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю).Громадяни — працівники держав­них і комунальних сільськогосподарських підприємств, уста­нов та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які пе­ребувають у постійному користуванні цих підприємств, уста­нов та організацій, звертаються з клопотанням про привати­зацію цих земель відповідно до сільської, селищної, міської ради або районної, Київської чи Севастопольської міської дер­жавної адміністрації. Таке клопотання може бути прийнято на зборах трудового колективу працівників, рішення яких оформляється протоколом зборів. Якщо не всі члени трудово­го колективу виявляють бажання отримати земельну ділянку у приватну власність, то клопотання можуть подаватися інди­відуально кожним, хто бажає отримати землю у приватну власність. Рішення про приватизацію земель цих підпри­ємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням зазначених працівників (ст. 118 ЗК). Приватизація земельних ділянок цими працівниками, а також пенсіонерами з їх числа здійснюється безоплатно.

Що стосується громадян, які отримали земельні частки (паї) із земель колективної власності і мають сертифікати на право на земельну частку (пай) чи інші документи, які посвідчують наяв­ність у них такого права, то такі громадяни набувають у влас­ність земельні ділянки в порядку, встановленому Законом Укра­їни від 5 червня 2003 р. "Про порядок виділення в натурі (на міс-

¹ Докладніше про це див. у главі 10.

цевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)". Згідно з Законом, громадяни-власники земельних часток (паїв) повинні подати до відповідної сільскої, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення зе­мельної частки (паю) в натурі у вигляді земельної ділянки та отримання державного акта на право власності на землю.

Наступним кроком є укладення з землевпорядною органі­зацію договору на виконання землевпорядних та інших ро­біт, необхідних для виділення земельних часток (паїв) у нату­рі та видачі державних актів на право власності на землю. Такий договір із землевпорядною організацією може бути ук­ладений кожним з власників земельної частки (паю) або із суб'єктом, який фінансує виконання зазначених робіт.

У процесі виконання робіт землевпорядна організація виго­товляє необхідну проектну документацію щодо виділення зе­мельних ділянок власникам земельних часток (паїв). На під­ставі проекту проводиться розподіл запроектованих земель­них ділянок між власниками земельних часток (паїв) шляхом жеребкування або іншим обраним громадянами способом. Ре­зультати розподілу фіксуються у договорі (протоколі) розподілу земельних ділянок, який підписують усі громадяни—учасники розподілу. Відповідно до зазначеного договору (протоколу) зем­левпорядна організація переносить спроектовані земельні ді­лянки на натуру (місцевість), визначає їхні межі та закріплює їх межовими знаками установленого зразка, а також заповнює бланки державних актів на право власності на земельні ділян­ки та передає їх відповідній раді або райдержадміністрації для вручення громадянам—власникам земельних ділянок.

Порядок приватизації земельної ділянки за плату.Гро­мадянин, який має у користуванні земельну ділянку, розмір якої перевищує розмір безоплатної приватизації, а також громадянин, який раніше безоплатно приватизував земель­ну ділянку відповідного цільового призначення, має право на приватизацію земельної ділянки за плату. Для цього він пови­нен подати до відповідного органу виконавчої влади чи орга­ну місцевого самоврядування за місцем розташування зе­мельної ділянки заяву про передачу йому у власність певної земельної ділянки чи її частини за плату. Відповідний орган влади протягом місяця повинен розглянути заяву та прийня­ти рішення. У разі прийняття позитивного рішення орган влади замовляє виготовлення проекту відведення земельної

І

ділянки та підготовку експертної грошової оцінки. На підста­ві експертної грошової оцінки відповідний орган влади визначає вартість (ціну) земельної ділянки та укладає з гро­мадянином договір купівлі-продажу землі, який має відпові­дати вимогам ст. 132 ЗК України, і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Договір є підставою для видачі громадянинові державного акта на право влас­ності на земельну ділянку.

Порядок придбання земельної ділянки за давністю ко­ристування (набувальна давність).Громадянин України, який добросовісно, відкрито і безперервно користується земельною ділянкою протягом 15 років, але не має документів, які б свідчи­ли про наявність у нього права на цю земельну ділянку, може звернутися до органу державної влади або органу місцевого са­моврядування з клопотанням про передачу її у власність¹ або надання в оренду (ст. 119 ЗК). У заяві має бути зазначено, якими документами чи показаннями свідків може бути підтверджений факт добросовісного, відкритого та безперервного використан­ня громадянином земельної ділянки протягом 15 років. Відпо­відна районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація (якщо земельна ділянка знаходиться за межами населених пунктів чи у містах Києві і Севастополі) або сільська, селищна, міська рада повинні протягом місяця розглянути зая­ву громадянина та прийняти відповідне рішення.

У разі прийняття органом влади позитивного рішення громадянин замовляє землевпорядній організації виготов­лення проекту відведення земельної ділянки. Погоджений у встановленому порядку проект відведення земельної ділянки подається на затвердження відповідному органові влади — районній, Київській чи Севастопольській міській державній адміністрації або сільській, селищній, міській раді, які у мі­сячний строк повинні розглянути проект та прийняти рішен­ня про передачу земельної ділянки громадянинові у влас­ність. У разі відмови у безоплатній передачі громадянинові земельної ділянки у власність на підставі давності користу­вання він має право оскаржити відмову у суді.

Слід також зазначити, що приватизація земельних ділянок за давністю користування здійснюється безоплатно. Тому така

¹ Іноземні громадяни та особи без громадянства не мають права на­бувати земельні ділянки у власність за давністю користування землею.

ділянка може бути приватизована громадянином лише в роз­мірах безоплатної приватизації земельних ділянок (ст. 121 ЗК).

Порядок придбання земельної ділянки, що перебуває у приватній власності, на підставі цивільно-правової уго­ди.Громадянин України має право придбати земельну ділян­ку у власність у іншого громадянина чи юридичної особи на підставі цивільно-правової угоди — купівлі-продажу, міни, дарування, успадкування, довічного утримання та ін. Що стосується іноземних громадян та осіб без громадянства, то вони можуть набувати у власність лише земельні ділянки не-сільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також за їх межами, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної влас­ності (ст. 81 ЗК).

Цивільно-правова угода про перехід права власності на земельну ділянку має бути укладена у письмовій формі та но­таріально посвідчена. Зміст угод про перехід права власності на земельні ділянки повинен відповідати вимогам, закріпле­ним ст. 132 Земельного кодексу¹.

Цивільно-правові угоди про перехід права власності на зе­мельні ділянки вважаються укладеними з дня їх нотаріаль­ного посвідчення. Однак право власності на земельну ділян­ку виникає у особи, яка набуває земельну ділянку у власність на підставі цивільно-правової угоди, лише після одержання нею державного акта на право власності на земельну ділянку та його державної реєстрації (ст. 125 ЗК).

Порядок успадкування земельної ділянки.Відповідно до Цивільного кодексу України успадкування земельних діля-

1 Такі угоди повинні містити: а) назву сторін (прізвище, ім'я та по батькові громадянина, назва юридичної особи); б) вид угоди (договір ку­півлі-продажу, міни, дарування тощо); в) предмет угоди (земельна ділян­ка з визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо); г) документ, що підтверджує наяв­ність у особи, яка відчужує земельну ділянку, права власності на неї. Та­ким документом є державний акт на право власності на земельну ділян­ку; ґ) відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділян­ки; д) відомості про відсутність або наявність обмежень щодо викорис­тання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо); є) договірну ціну. Така ціна визначається виключно за домовленістю сторін; є) зобов'язання сторін.

нок може здійснюватися за законом та заповітом. Цивільний кодекс визначає також порядок успадкування будь-якого майна, у тому числі і земельних ділянок. Громадянин, який визнаний спадкоємцем іншого громадянина—власника зе­мельної ділянки, повинен отримати у нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину. Після цього він має подати до відповідного органу влади за місцем розташування зе­мельної ділянки заяву про видачу йому державного акта на право власності на земельну ділянку. Отримавши та зареєс­трувавши державний акт, громадянин набуває право влас­ності на землю. Слід мати на увазі, що права іноземних гро­мадян та осіб без громадянства щодо набуття земельних ді­лянок у власність на території України обмежені законом.

Порядок набуття земельних ділянок у власність юри­дичними особами.Юридичні особи не наділені правом бе­зоплатної приватизації земельних ділянок. Однак вони мо­жуть набувати земельні ділянки у власність на підставі ци­вільно-правових угод. Юридичні особи, які володіють зе­мельними ділянками із земель державної чи комунальної власності на праві постійного користування чи оренди, мо­жуть придбати їх у власність на підставі договору купівлі-продажу. Якщо на земельній ділянці державної чи комуналь­ної власності розташований об'єкт нерухомого майна (будів­ля, споруда тощо), що є власністю юридичної особи, то остан­ня також має право на переважне придбання (викуп) земель­ної ділянки під таким об'єктом у власність. Однак, якщо юри­дична особа має намір придбати у власність незабудовану зе­мельну ділянку, яка перебуває у державній чи комунальній власності, то придбання таких земельних ділянок може здій­снюватися в порядку, встановленому у ст. 134 ЗК України (на конкурентних засадах, тобто на земельних торгах)¹.

Земельні ділянки можуть набуватися у власність юридич­них осіб також на підставі договорів міни, дарування, довічно­го утримання та інших незаборонених законом угод. Тккі угоди мають відповідати вимогам, встановленим ст. 132 ЗК України.

Що стосується успадкування земельних ділянок юридич­ними особами, то воно може мати місце виключно на основі заповіту і здійснюватися у порядку, визначеному Цивільним кодексом України.

¹ Докладніше про це див. у главі 13.

У всіх випадках набуття юридичними особами земельних ділянок у власність право власності на землю виникає не з моменту укладення відповідної цивільно-правової угоди чи отримання свідоцтва на право на спадщину, а з моменту от­римання державного акта на право власності на земельну ді­лянку та його державної реєстрації.

Підстави та порядок виникнення права комунальної власності на землю.Підставами виникнення права кому­нальної власності на землю є: 1) проведення розмежування земель державної і комунальної власності на землю (п. 12 пе­рехідних положень ЗК); 2) передача земельних ділянок дер­жавної власності у комунальну власність (ст. 117 ЗК); 3) ви­куп земельних ділянок приватної власності для суспільних потреб (ст. 146 ЗК); 4) добровільна відмова власника земель­ної ділянки від прав на неї на користь територіальної грома­ди села, селища чи міста (ст. 140 ЗК).

Розмежування земель державної і комунальної власнос­ті — це одноразовий захід, який здійснюється з метою масо­вої передачі протягом встановленого періоду частини земель державної власності у межах населених пунктів та за їх ме­жами у власність територіальних громад сіл, селищ і міст, а також у їх спільну власність. Таке розмежування має здій­снюватися відповідно до Закону України «Про розмежування земель державної і комунальної власності».

Передача земель державної власності у комунальну влас­ність як окрема підстава виникнення права комунальної власності на землю полягає у передачі окремих земельних ді­лянок державної власності у власність територіальних гро­мад за ініціативою (клопотанням) останніх. Така передача може мати місце лише після завершення розмежування зе­мель державної та комунальної власності. Передача земель­них ділянок державної власності у комунальну власність здійснюється в тому самому порядку, в якому земельні ділян­ки надаються юридичним особам у постійне користування.

Порядок викупу земель приватної власності для суспіль­них потреб територіальних громад сіл, селищ і міст визначе­ний ЗК України (ст. 146).

Порядок набуття права комунальної власності на земель­ну ділянку в разі добровільної відмови власника ділянки від прав на неї на користь відповідної територіальної громади визначений у ст. 142 ЗК України. Добровільна відмова від

прав на земельну ділянку та передача її у власність територі­альної громади здійснюється безоплатно. Для передачі зе­мельної ділянки приватної власності у комунальну власність її власник повинен подати до відповідного органу місцевого самоврядування заяву про добровільну відмову від прав на земельну ділянку. На підставі цієї заяви власник ділянки та відповідна рада укладають угоду про передачу права влас­ності на земельну ділянку. Така угода підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, за результатами якої вноситься запис до Державного реєстру земель.

Підстави та порядок виникнення права державної власності на землю.Підставами виникнення права дер­жавної власності на землю є: 1) передача земельних ділянок комунальної власності у державну власність (ст. 117 ЗК); 2) викуп земельних ділянок приватної власності для суспіль­них потреб (ст. 146 ЗК); 3) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності (ст. 140 ЗК); 4) добровільна відмова власника земельної ділянки від прав на неї на ко­ристь держави (ст. 140 ЗК); 5) смерть власника земельної ді­лянки за відсутністю спадкоємця (ст. 140 ЗК); 6) конфіскація земельної ділянки за рішенням суду.

Передача земельних ділянок комунальної власності у дер­жавну власність може здійснюватися з ініціативи відповід­них органів державної влади — Кабінету Міністрів України, обласних та районних державних адміністрацій (на терито­рії Автономної Республіки Крим — з ініціативи Ради міністрів АРК), які повинні звернутися з клопотанням до відповідної територіальної громади — власника землі або до районної чи обласної ради, якщо земельна ділянка перебуває у спільній власності територіальних громад. Така передача здійснюєть­ся у порядку, встановленому Земельним кодексом України для передачі земельних ділянок у постійне користування юридичним особам (ст. 117).

Порядок викупу земель приватної власності для суспіль­них потреб держави визначений ЗК України (ст. 146).

Виникнення права державної власності на земельну ді­лянку у разі добровільної відмови власника ділянки від прав на неї на користь держави здійснюється у порядку, визначе­ному у ст. 142 ЗК України.

Підставою набуття державою права власності на земельну ділянку, що перебуває у власності громадянина чи юридичної

— 4-123

особи, може бути її відчуження на користь держави з мотивів суспільної необхідності. Таке відчуження може мати місце ли­ше у разі прийняття Президентом України відповідно до п. 21 ст. 106 Конституції рішення про введення воєнного або над­звичайного стану, яке підлягає затвердженню Верховною Ра­дою України. Проте слід мати на увазі, що особа, у якої було примусово відчужено земельну ділянку з мотивів суспільної необхідності, після припинення дії обставин, у зв'язку з яки­ми було проведено примусове відчуження, має право вимага­ти повернення цієї земельної ділянки (ст. 147 ЗК).

Земельна ділянка, що належить на праві власності грома­дянинові, переходить у власність держави, якщо такий грома­дянин вчинив злочин, за вчинення якого суд призначив засуд­женому покарання у вигляді конфіскації майна (ст. 148 ЗК).

Нарешті, у разі смерті громадянина—власника земельної ді­лянки та відсутності у нього спадкоємця земельна ділянка пе­реходить у власність держави. Рішення про передачу земельної ділянки у власність держави приймає районна державна адмі­ністрація на підставі документів, які засвідчують факт смерті власника земельної ділянки та відсутність спадкоємців.

§ 5. Права та обов'язки власників земельних ділянок

Важливим напрямом забезпечення реалізації права влас­ності на землю є здійснення його суб'єктами наданих їм прав та виконання покладених на них обов'язків. Перелік і обсяг прав та обов'язків власників земельних ділянок визначено чинним законодавством. Права власника земельної ділян­ки — це сукупність наданих йому законом суб'єктивних пра-вомочностей щодо володіння, користування та розпоряд­ження земельною ділянкою. Перелік прав власників земель­них ділянок викладено у ст. 90 ЗК України.

.Право власника земельної ділянки щодо володіння неюявляє собою юридично забезпечену можливість утриму­вати земельну ділянку як свою власну, позначити її межі не тільки межовими знаками встановленого зразка, а й природ­ними (дерева, кущі) чи рукотворними (тин, рів тощо) об'єкта­ми з метою регулювання чи повної заборони доступу на зе­мельну ділянку інших осіб.

Право користування земельною ділянкою— це юри­дично надана власникові можливість господарського та ін­шого використання земельної ділянки з метою отримання доходів та інших благ від корисних властивостей землі. Згід­но зі ст. 90 ЗК України власник земельної ділянки, реалізую-чи надане йому законом суб'єктивне право користування нею, має право:

1) самостійно господарювати на землі, вирощуючи сіль­
ськогосподарські та інші культури, переробляючи вирощену
продукцію чи здійснюючи несільськогосподарську діяль­
ність. Виключним правом власника земельної ділянки є ви­
бір способу її використання відповідно до цільового призна­
чення земельної ділянки;

2) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і
споруди. Однак, спорудження власником земельної ділянки
будівель і споруд може здійснюватися лише з дозволу органів
державного архітектурно-будівельного контролю. В іншому
разі таке спорудження вважатиметься незаконним;

3) вважати своєю власністю посіви і насадження сільсько­
господарських та інших культур та вироблену сільськогоспо­
дарську продукцію, зведені на земельній ділянці відповідно
до чинного законодавства будівлі та споруди. В земельному
праві України діє презумпція належності власникові земель­
ної ділянки розташованих на ній посівів, насаджень, буді­
вель та споруд, якщо інше не передбачено виданим власни­
ком земельної ділянки актом чи угодою за його участю;

4) використовувати у встановленому порядку для власних
потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корис­
ні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також
інші корисні властивості землі. Це право власника земельної
ділянки характеризується певними особливостями. По-пер­
ше, його об'єктом є не всі, а лише розташовані на земельній
ділянці корисні копалини місцевого значення.

По-друге, власники земельних ділянок мають право вико­ристовувати корисні копалини місцевого значення, а також торф, лісові насадження, водні об'єкти та інші корисні влас­тивості землі лише для власних потреб. Використання зазна­чених природних ресурсів власником земельної ділянки не для власних, а для інших потреб (для їх продажу чи виробниц­тва певної продукції та матеріалів з метою продажу і т.п.) мо­же здійснюватися лише після отримання додаткових дозволів

б* 83

відповідно до чинного законодавства. По-третє, згідно зі ст. 23 Кодексу України про надра^х право власників земельних діля­нок на використання розташованих на земельних ділянках ряду природних ресурсів для власних потреб обмежене ще й певними просторовими межами. Так, вони можуть видобува­ти для своїх господарських та побутових потреб корисні копа­лини місцевого значення і торф загальною глибиною розроб­ки до двох метрів і прісні підземні води до 20 метрів.

Право розпорядження земельною ділянкою— законо­давчо закріплена можливість власника земельної ділянки вирішувати її юридичну долю шляхом вчинення дій, які не суперечать нормам чинного законодавства. Так, згідно зі ст. 90 ЗК України власник земельної ділянки має право: 1) відчужувати земельну ділянку на підставі договору купів-лі-продажу, міни, дарування та інших цивільно-правових угод; 2) передавати П в оренду відповідно до Закону україни «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р.; 3) передавати зе­мельну ділянку в заставу (ст. 133 ЗК); 4) передати земельну ділянку в спадщину шляхом написання заповіту та посвід­чення його відповідно до встановлених вимог.

Слід також зазначити, що порушені права власників зе­мельних ділянок підлягають відновленню у порядку, встанов­леному законом. При цьому власники ділянок мають право на відшкодування збитків, завданих порушенням права власності на земельну ділянку.

Об'єктом права власності на землю є земельна ділян­ка.Відповідно до ст. 79 ЗК України земельна ділянка являє собою частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї пра­вами. Отже, земельна ділянка — це така частина земної по­верхні, яка: 1) по всьому периметру відмежована від решти земної поверхні лінією, що закріплюється межовими знака­ми встановленого зразка; 2) розміщена за певною поштовою адресою (в населеному пункті) або має інше юридично значи­ме позначення місця свого розташування на земній поверхні (за межами населених пунктів); 3) віднесена до певної катего­рії земель, має встановлене відповідно до законодавства ці­льове призначення та є об'єктом,земельних прав громадян, юридичних осіб, територіальних громад чи держави.

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 36. — Ст. 340.

Визначення земельної ділянки як частини земної поверхні не означає, що права власника ділянки поширюються лише на вертикальну площину земної поверхні. За ЗК України (ст. 79) право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Якщо на зе­мельній ділянці зведено житлову, виробничу чи іншу будівлю чи споруду, то права власника ділянки поширюються й на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки та зай­нятий будівлею чи спорудою (у висоту і на глибину).

Здійснення прав власника землі передбачає додержання власником ділянки низки обов'язків, пов'язаних з володін­ням земельною ділянкою.Обов'язки власників земельних ділянок передбачені в ряді статей ЗК України та в деяких ін­ших законодавчих актах. За своїм змістом обов'язки власни­ка земельної ділянки можна поділити на три основні групи. До першої з них належать обов'язки власників земельних ді­лянок, об'єктом яких є власна земельна ділянка. Так, згідно зі ст. 91 ЗК України власник земельної ділянки зобов'язаний: а) забезпечувати її використання за цільовим призначенням. Навіть якщо власник ділянки самостійно не використовує її, а передав ділянку в оренду, він не звільняється від виконання обов'язку забезпечити цільове використання земельної ділян­ки. Укладаючи, наприклад, договір оренди землі, її власник повинен здійснювати договірний контроль за цільовим вико­ристанням земельної ділянки орендарем; б) підвищувати ро­дючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; в) своєчасно сплачувати земельний податок; г) своєчасно на­давати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання зе­мель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; ґ) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні спору­ди, мережі зрошувальних і осушувальних систем, які розта­шовані на земельній ділянці чи її межах.

До другої групи обов'язків власника земельної ділянки на­лежать його обов'язки перед власниками та користувачами суміжних і сусідніх земельних ділянок. Так, ст. 91 ЗК України зобов'язує власника земельної ділянки не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів і додержуватися правил добросусідства. Зміст цього обов'яз­ку конкретизовано у статтях 103—109 ЗК України.

Третю групу обов'язків власників земельних ділянок ста­новлять обов'язки щодо охорони не тільки земельної ділянки та розташованих на ній інших природних ресурсів, а й нав­колишнього природного середовища в цілому. Відповідно до ЗК України власники земельних ділянок у процесі володіння та користування ними зобов'язані додержуватися вимог за­конодавства про охорону довкілля, зокрема, додержуватися обмежень, пов'язаних з встановленням охоронних зон (ст. 112), зон санітарної охорони (ст. 113), санітарно-захис­них зон (ст. 114), зон особливого режиму використання зе­мель (ст. 115), прибережних захисних смуг (статті 60—62). Крім вищезазначених обов'язків, закон може встановлювати інші обов'язки власників земельних ділянок.

§ 6. Підстави та порядок припинення права власності на землю

Підставами припинення права власності на землю є юри­дичні факти, з якими закон пов'язує припинення правовід­носин земельної власності. Земельний кодекс України визна­чає юридичні факти, які ведуть до припинення права дер­жавної, комунальної та приватної власності на землю.

Підставами припинення права державної власності на землю є: 1) приватизація земель, які перебувають у власнос­ті держави; 2) розмежування земель державної та комуналь­ної власності; 3) передача земельної ділянки державної влас­ності у комунальну власність.

Підставами припинення права комунальної власності визнаються: 1) приватизація земель, які перебувають у кому­нальній власності та 2) передача земельної ділянки кому­нальної власності у власність держави.

Загальною підставою припинення права державної та ко­мунальної власності на землю виступає укладення уповнова­женими органами цивільно-правових угод про перехід права власності на земельну ділянку, в тому числі і відповідно до міжнародних договорів.

Слід підкреслити, що припинення права державної та ко­мунальної власності може мати місце за наявності згоди власників таких земель — держави в особі відповідних орга­нів державної виконавчої влади та територіальних громад в

особі відповідних органів місцевого самоврядування. Приму­сове припинення права державної та права комунальної власності на землю може мати місце за рішенням суду.

Щодо підстав припинення права приватної власності на землю, то вони визначені у статтях 140 і 143 ЗК України. На жаль, ці статті містять суперечливі положення. Так, у ст. 140 «Підстави припинення права власності на земельну ді­лянку», визначено, що підставами припинення права при­ватної власності на земельну ділянку є: а) добровільна від­мова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;

в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кре­
дитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспіль­
ної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за
рішенням суду; є) невідчуження земельної ділянки інозем­
ними особами та особами без громадянства у встановлений
строк у випадках, визначених цим Кодексом. Стаття 143
«Підстави для примусового припинення прав на земельну
ділянку» містить дещо інший перелік підстав припинення
прав на землю, включаючи і право власності, а саме: а) ви­
користання земельної ділянки не за цільовим призначен­
ням; б) неусунення допущених порушень законодавства
(забруднення земель радіоактивними і хімічними речови­
нами, відходами, стічними водами, забруднення земель
бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими
організмами, засмічення земель забороненими рослинами,
пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів
інженерної інфраструктури меліоративних систем, пору­
шення встановленого режиму використання земель, що
особливо охороняються, а також використання земель спо­
собами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в терміни,
встановлені вказівками спеціально уповноважених органів
виконавчої влади з питань земельних ресурсів; в) конфіска­
ції земельної ділянки; г) викупу (вилучення) земельної ді­
лянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних
потреб; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ді­
лянку за зобов'язаннями власника цієї земельної ділянки;

Читайте також:

1. Всі люди є рівними перед Богом. 1 сторінка
2. Всі люди є рівними перед Богом. 2 сторінка
3. Всі люди є рівними перед Богом. 3 сторінка
4. Всі люди є рівними перед Богом. 4 сторінка
5. Всі люди є рівними перед Богом. 5 сторінка
6. Всі люди є рівними перед Богом. 6 сторінка
7. Всі люди є рівними перед Богом. 7 сторінка
8. Всі люди є рівними перед Богом. 8 сторінка
9. Всі люди є рівними перед Богом. 9 сторінка
10. Вступ................................................................................................................ 7 1 сторінка
11. Вступ................................................................................................................ 7 10 сторінка
12. Вступ................................................................................................................ 7 11 сторінка

Переглядів: 517