• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ГЛПВП 2 5 сторінка

д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та
особами без громадянства у встановлений строк у випад­
ках, визначених Земельним кодексом України.

Зі змісту наведених вище статей випливає, що ст. 143 ЗК України містить підстави припинення як права власності, так і інших прав на землю (права постійного користування, права оренди), в той час як ст. 140 Кодексу визначає лише підстави припинення права власності на землю. Отже, заз­начені статті співвідносяться між собою як загальна (ст. 143) та спеціальна (ст. 140). Згідно з правилами тлумачення та застосування правових норм, якщо закон містить з одного і того самого питання дві норми (статті), з яких одна є загаль­ною, а друга — спеціальною, то застосовується спеціальна норма (стаття). Таким чином, право приватної власності на землю може бути припинене з підстав, передбачених у ст. 140 ЗК України.

Слід зазначити, що земельне законодавство України, на відміну від цивільного, не визнає безхазяйних земельних ді­лянок, які не мають власників. Якщо право власності на зе­мельну ділянку, яка належить одному суб'єктові, припиня­ється, то це означає, що воно виникає у іншого суб'єкта цьо­го права. Іншими словами, порядок набуття права власності на землю одним суб'єктом нерозривно пов'язаний з поряд­ком припинення цього права у іншого суб'єкта. Тому, вивча­ючи порядок припинення права власності на землю, слід звернутися до § 4 «Підстави та порядок виникнення права власності на землю» цього розділу.

ГЛПВП5

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

.приватизації земель

§ 1. Поняття, основні риси та юридична природа приватизації земель

Важливою складовою формування в Україні засад ринко­вої економіки є приватизація земель. Вона спрямована на розширення сфери застосування інституту приватної влас­ності на землю як важливого чинника формування приват­ного сектора в усіх галузях економіки держави.

Приватизація земельявляє собою сукупність здійснюваних суб'єктами приватизації дій та заходів, спрямованих на тран­сформацію форми власності земель, при якій відбувається пере­хід земельних ділянок з публічної (суспільної) власності, суб'єк­тами якої є держава та територіальні громади, у приватну влас­ність фізичних та юридичних осіб. Приватизацію земель роз­глядають у широкому і вузькому аспектах. Під приватизацією земель у широкому аспекті розуміють будь-який перехід права власності на земельні ділянки від держави чи територіальної громади до громадянина чи приватної юридичної особи (нап­риклад, продаж вільної від забудови земельної ділянки, яка пе­ребуває у державній чи комунальній власності, приватному під­приємству для здійснення підприємницької діяльності).

Приватизація земель у вузькому розумінні полягає лише у переході права власності на земельні ділянки від держави чи територіальної громади до громадянина чи приватної юри­дичної особи, які володіють ними на праві користування. У цьому разі передача земельних ділянок від держави чи те­риторіальної громади до громадянина чи юридичної особи не відбувається, оскільки вони були наданні в користування до початку приватизації землі в країні.

Приватизація землі у вузькому розумінні розпочалася в Україні з введенням у дію 15 травня 1992 р. Земельного ко­дексу України в редакції від 13 березня 1992 р. Особливістю приватизації земель в Україні є те, що вона є складовою зе­мельної реформи. 18 грудня 1990 р. Верховна Рада України прийняла постанову «Про земельну реформу», якою всі землі країни було оголошено об'єктом земельної реформи.

У перші роки земельна реформа та приватизація земель як її невід'ємна частина мали яскраво виражений сільсько­господарський характер. Проведення земельної реформи у сфері аграрного виробництва було зумовлено необхідністю передачі землі у власність тим, хто на ній працює.

Відповідно до законодавства України приватизація сіль­ськогосподарських земель, призначених для ведення товарно­го сільськогосподарського виробництва, здійснювалася двома основними шляхами. По-перше, держава започаткувала пере­дачу сільськогосподарських угідь із земель запасу та земель резервного фонду громадянам у приватну власність для веден­ня селянського (фермерського) господарства. По-друге, вона ініціювала здійснення комплексу заходів щодо надання чле­нам сільськогосподарських підприємств статусу власників зе­мель, які перебували у користуванні цих підприємств.

Приватизація сільськогосподарських земель, що перебува­ли у користуванні сільськогосподарських підприємств, вияви­лася найбільш складною і тривалою і пройшла кілька етапів. В основу приватизації таких земель було покладено ідею органі­зації сільського господарства на основі поєднання переваг ви-сокотоварного сільськогосподарського виробництва з перева­гами, що випливають з надання селянинові статусу власника землі. На першому етапі проведення земельної реформи в Ук­раїні робилася спроба провести приватизацію сільськогоспо­дарських земель через передачу їх у колективну власність КСП та деяких інших сільськогосподарських формувань. На цьому етапі було проведено роздержавлення земель сільськогоспо­дарського призначення шляхом їх передачі із державної влас­ності у колективну власність КСП. З виходом Указу Президен­та України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земель­ної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10 листопада 1994 р. основний акцент земельної реформи бу­ло перенесено на поглиблення приватизації сільськогосподар­ських земель, переданих у колективну власність, шляхом їх па-

ювання. Паювання сільськогосподарських земель передбача­ло виділення кожному членові КСП земельної частки (паю), право на яку посвідчувалося сертифікатом, і становило зміст другого етапу земельної реформи.

Третій етап земельної реформи в Україні розпочався у 1997 р. У межах реформування КСП їх членам виділяли на­лежні їм земельні частки (паї) у натурі у вигляді земельних ді­лянок, право на які посвідчувалося державними актами на право приватної власності на землю. Після проведеної масо­вої реорганізації КСП у сільськогосподарські формування ринкового типу відповідно до Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграр­ного сектора економіки» від 3 грудня 1999 р. процес привати­зації сільськогосподарських земель був значно прискорений.

З прийняттям Земельного кодексу України в редакції від 13 березня 1992 р. приватизація земель, крім передачі сільськогосподарських угідь у колективну власність та паю­вання, дістала ще один напрям. Згідно з Кодексом громадя­нам України було надано право на отримання земельних ді­лянок у приватну власність для: ведення особистого підсоб­ного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); са­дівництва; дачного і гаражного будівництва.

У процес приватизації були включені й інші землі. Так, згідно з Указом Президента України «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення» від 19 січня 1999 р. приватизації підлягають земельні ділянки, на яких знаходяться об'єкти нерухомого майна, у тому числі об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, що приватизовані відповідно до законодавства України. А Зако­ном України «Про особливості приватизації об»єктів незавер­шеного будівництва» від 14 вересня 2000 р. передбачено, що покупці об'єктів незавершеного будівництва дістали право на придбання у приватну власність разом з цими об'єктами і зе­мельних ділянок, відведених під забудову.

Разом з тим законодавством був визначений перелік земель, які не підлягали приватизації. Згідно з ЗК України (ст. 4) у ре­дакції від 13 березня 1992 р. заборона на приватизацію поши­рювалася на: землі загального користування населених пунк­тів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, на­бережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, міс-

ця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та держав­ної виконавчої влади; землі гірничодобувної промисловості, єдиної енергетичної та космічної систем, транспорту, зв'язку, оборони; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційно­го та історико-культурного призначення та деякі інші.

Однак, з прийняттям 25 жовтня 2001 р. нового Земельно­го кодексу України державна політика у сфері приватизації земель істотно змінилася. Чинним Кодексом було визначено мінімально необхідний перелік земель, які мали залишатися у власності держави. Крім того, значно розширено перелік земель, які підлягають приватизації, та перелік суб'єктів пра­ва приватної власності на землю.

§ 2. Суб'єкти, об'єкти та форми приватизації земель

Під суб'єктами приватизації земліслід розуміти грома­дян, юридичних осіб та органи влади, які беруть участь у приватизації земельних ділянок. Громадяни та юридичні особи, які є землекористувачами, становлять найчислен-нішу групу суб'єктів приватизації землі.

Відповідно до законодавства землекористувачі, які вияви­ли бажання приватизувати свої земельні ділянки, повинні звернутися з відповідними заявами (клопотаннями) до органів влади, до компетенції яких належить передача земельних ді­лянок у приватну власність. Уповноважені органи влади роз­глядають такі заяви та клопотання і у разі наявності правових підстав для приватизації земельних ділянок приймають рі­шення про передачу їх у власність відповідним суб'єктам.

Згідно зі ст. 84 ЗК України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, ра­йонних державних адміністрацій. Названі органи державної виконавчої влади є суб'єктами приватизації земель у частині приватизації земель державної власності.

До суб'єктів приватизації земель в Україні належать також сільські, селищні та міські ради, які від імені територіальних громад реалізують право комунальної власності на землю.

Приватизація земельних ділянок здійснюється за рахунок земель, які перебувають у державній або комунальній власнос­ті, тобто об'єктами приватизації земель є земельні ділянки дер­жавної та комунальної власності. Однак, Земельним кодексом України встановлено переліки земель, які не підлягають пере­дачі у приватну власність, тобто не можуть бути об'єктами приватизації. Так, згідно зі ст. 84 Кодексу приватизації не під­лягають: 1) землі атомної енергетики та космічної системи; 2) землі під державними залізницями, об'єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту; землі оборони; 3) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та істори-ко-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом; землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодек­сом; 4) землі водного фонду, крім випадків, визначених Зе­мельним кодексом України; 5) земельні ділянки, які викорис­товуються для забезпечення діяльності Верховної Ради Украї­ни, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; 6) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що заз­нали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 7) земельні ділянки, які закріплені за державни­ми професійно-технічними навчальними закладами.

Крім того, не можуть виступати об'єктом приватизації ряд земель, що перебувають у комунальній власності. Як передба­чено ст. 83 ЗК України, до земель комунальної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать: 1) зем­лі загального користування населених пунктів (майдани, ву­лиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульва­ри, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів то­що); 2) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту; 3) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культур­ного та оздоровчого призначення, що мають особливу еколо­гічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цін­ність, якщо інше не передбачено законом; 4) землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом; 5) землі вод­ного фонду, крім випадків, визначених Земельним кодексом України; 6) земельні ділянки, які використовуються для забез-

печення діяльності органів місцевого самоврядування; 7) зе­мельні ділянки, які закріплені за державними професійно-технічними навчальними закладами.

Вищезазначені землі державної і комунальної власності мо­жуть надаватися у користування, як правило, лише відповідно дер­жавним і комунальним підприємствам, установам та організаціям.

Земельним законодавством України передбачено, що приватизація земель може здійснюватися безоплатно і за плату. Відповідно розрізняють дві форми приватизації зе­мель — безоплатну і платну.

Особливістю безоплатної приватизації земель є те, що, по-перше, нею можуть скористатися лише громадяни України, по-друге, право на безоплатну приватизацію земель обмеже­не законом. Громадяни України мають право на приватиза­цію земельних ділянок лише в певних розмірах. Ці розміри залежать від виду їх цільового призначення і встановлені ст. 121 ЗК України.

Слід підкреслити, що право на приватизацію земельної ді­лянки кожного з видів цільового призначення та в зазначе­них у ст. 121 ЗК України розмірах громадянин України має лише один раз (ст. 116 ЗК). Факт безоплатної приватизації громадянином земельної ділянки має фіксуватися шляхом проставлення у його паспорті спеціальної відмітки.

Крім безоплатної, в Україні проводиться і платна привати­зація земель. Коло осіб, які мають право на таку приватиза­цію земель, є значно ширшим. По-перше, право на неї мають громадяни України, які вже приватизували безоплатно зе­мельну ділянку, але користуються ще однією земельною ді­лянкою такого самого цільового призначення і хотіли б її при­ватизувати. Другу земельну ділянку громадянин може прива­тизувати за плату, тобто викупити її. Крім того, якщо грома­дянин України має у постійному користуванні земельну ді­лянку більшого розміру, ніж той, якому законом дозволено приватизувати земельну ділянку безоплатно, то він має право приватизувати за плату й іншу частину цієї ділянки. Нарешті, якщо громадянин має у власності об'єкт нерухомого майна, який розташований на земельній ділянці іншого, ніж перера­ховані у ст. 121 ЗК України, цільового призначення, то він мо­же приватизувати відповідну ділянку лише за плату.

По-друге, право на приватизацію землі за плату мають вітчизняні та іноземні юридичні особи, які є власниками бу-

дівель, споруд та інших об'єктів нерухомого майна, розташо­ваного на земельній ділянці.

Приватизація земель здійснюється у порядку, встановле­ному Земельним кодексом України та іншими актами зе­мельного законодавства. Однак, кожна форма приватизації землі має свої особливості.

Так, якщо громадянин є працівником державного чи кому­нального сільськогосподарського підприємства, установи, органі­зації або пенсіонером, що вийшов на пенсію після завершення трудової діяльності на таких підприємстві, установі чи організації, і відповідним органом влади прийнято рішення про приватиза­цію державного чи комунального сільськогосподарського підпри­ємства, установи, організації, то такий громадянин разом з інши­ми працівниками та пенсіонерами має право звернутися відпо­відно до сільської, селищної, міської ради або районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації з клопотан­ням про: 1) приватизацію сільськогосподарських земель цих під­приємства, установи чи організації; 2) виділення йому в натурі зе­мельної ділянки у власність у розмірі земельної частки (паю). В та­кому разі відповідний орган влади в місячний термін зобов'яза­ний розглянути клопотання і надати дозвіл підприємству, устано­ві чи організації на розробку проекту приватизації земель.

Проект відведення земельної ділянки та проект приватиза­ції земель державного чи комунального сільськогосподарсько­го підприємства, установи, організації розробляється землев­порядною організацією, погоджується з органом з питань зе­мельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміоло­гічним органами, органом архітектури та подається на затвер­дження відповідної місцевої державної адміністрації або орга­ну місцевого самоврядування, який прийняв рішення про при­ватизацію земель. У місячний строк проект має бути розгляну­тий і затверджений або відхилений. У разі відмови органу ви­конавчої влади чи органу місцевого самоврядування у переда­чі земельної ділянки у власність або залишення заяви без роз­гляду зацікавлений громадянин має право оскаржити відмову у приватизації землі у суді. Нерозгляд заяви відповідним орга­ном влади прирівнюється до відмови у приватизації землі.

Приватизація земельних ділянок за плату здійснюється шляхом їх викупу на основі договору купівлі-продажу. Такий продаж проводять місцеві державні адміністрації, Рада мініс­трів Автономної Республіки Крим або органи місцевого са-

моврядування у межах їх повноважень. Процедура продажу встановлена у ст. 128 ЗК України¹.

§ 3. Особливості приватизації земель сільськогосподарського призначення та інших категорій земель

Особливості приватизації земель сільськогосподар­ського призначення.Приватизація земель різного цільового призначення характеризується певними особливостями. Іс­тотна специфіка притаманна перш за все приватизації зе­мель сільськогосподарського призначення. Вона полягає в то­му, що приватизація цих земель пов'язана з їх паюванням, яке започатковане Указами Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сіль­ськогосподарського виробництва»² та «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподар­ським підприємствам і організаціям» від 8 серпня 1995 р.³

Після вступу в силу вищезгаданих указів паювання сіль­ськогосподарських земель набуло таких рис. По-перше, в цих підзаконних актах чітко визначено, що при паюванні сільсько­господарських земель КСП та інших недержавних сільськогос­подарських підприємств право на земельну частку (пай) мають тільки члени сільськогосподарського підприємства, землі якого паюються. Працівники соціальної сфери села та інші громадя­ни, які проживають у сільській місцевості, такого права не ма­ють⁴. По-друге, розмір земельної частки (паю) обчислювався комісіями, утвореними сільськогосподарськими підприємства­ми з числа їх членів, затверджувався районною державною ад­міністрацією і був єдиним (рівним) тільки для членів конкрет­ного сільськогосподарського підприємства. По-третє, цей роз­мір земельної частки (паю) є постійним (незмінним). Він може бути змінений лише після скасування паювання земель госпо­дарства і проведення повторного паювання, а також при уточ-

¹ Докладніше про це див. у главі 13.

² Урядовий кур'єр. — 1994. — 11, 15 листопада.

³ Урядовий кур'єр. — 1995. — 8, 12 серпня.

⁴ За винятком Львівської області, в якій паювання земель розпоча­
лося до прийняття зазначених указів Президента України на підставі рі­
шень Львівської обласної ради.

ненні списку членів господарства, які мають право на земельну частку (пай). По-четверте, член господарства, якому надана зе­мельна частка (пай), отримував також державний документ, що посвідчує право на таку частку — сертифікат на право на зе­мельну частку (пай). У сертифікаті зазначаються розмір частки в умовних кадастрових гектарах та вартість у грошовому вира­зі. По-п'яте, особа, яка отримала сертифікат на право на зе­мельну частку (пай), має право розпоряджатися нею шляхом укладення цивільно-правових угод, а також шляхом виділення земельної частки (паю) у натурі у вигляді земельної ділянки.

Новий Земельний кодекс України запровадив ще один вид земельної частки (паю). Така частка надається громадянам не з земель колишніх колективних сільськогосподарських підпри­ємств, а з земель державних і комунальних сільськогосподар­ських підприємств, установ та організацій при їх приватизації. Правовий режим земельної частки (паю), на яку мають право працівники цих сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, істотно відрізняється від правового режиму земель­ної частки (паю), яку отримали члени колективних та інших сільськогосподарських підприємств, що володіли землею на праві колективної власності. По-перше, право на земельну част­ку (пай), яку отримали члени колективних сільськогосподар­ських підприємств, посвідчується відповідним сертифікатом, тоді як видача таких сертифікатів громадянам, які отримують земельні частки (паї) із земель державних і комунальних сіль­ськогосподарських підприємств, установ та організацій у зв'яз­ку з їх приватизацією, законодавством не передбачено. По-дру­ге, право на земельну частку (пай), яку отримали члени колек­тивних сільськогосподарських підприємств, є об'єктом ринко­вого обігу: воно може відчужуватися на основі цивільно-право­вих угод, які не заборонені законом. А право на земельну частку (пай), яку отримують працівники державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, не виступає об'єктом ринкового обігу. Це право вони набувають на досить короткий час (2—4 місяці), на період до завершення зем­левпорядних робіт, необхідних для виділення земельних часток (паїв) у натурі у вигляді земельних ділянок та видачі громадя-нам-власникам цих ділянок державних актів на право власнос­ті на землю. Саме тому отримання та реалізація права на зе­мельну частку (пай) у першому й другому випадках регулюють­ся різними нормами Земельного кодексу України. Правовий ре-

7 — 4-123

жим земельної частки (паю), яку громадяни отримують у проце­сі приватизації державних і комунальних сільськогосподар­ських підприємств, установ та організацій, визначений ст. 25 ЗК України, а правовий режим земельної частки (паю), яку гро­мадяни України отримали в результаті паювання земель, що бу­ли передані у колективну власність колективних та деяких ін­ших недержавних сільськогосподарських підприємств, вста­новлюється нормами Кодексу, які містяться у його Перехідних положеннях (пункти 8, 9, 15—17), а також Законом України від 5 червня 2003 р. "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв).

У разі прийняття рішення про приватизацію державного чи комунального сільськогосподарського підприємства, зем­лі, які перебувають у їх постійному користуванні, згідно зі ст. 118 ЗК України підлягають приватизації шляхом безоп­латної передачі у власність працівникам цих підприємств, ус­танов та організацій, а також пенсіонерам з їх числа. Кожний працівник чи пенсіонер має право на отримання у приватну власність земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю).

Приватизації підлягають не всі землі, які перебувають у пос­тійному користуванні державних і комунальних сільськогоспо­дарських підприємств, установ та організацій, а лише сільсько­господарські угіддя. Так, приватизації не підлягають землі лісо­вого та водного фондів, що перебувають у складі земель цих суб'єктів. Крім того, частина сільськогосподарських угідь таких підприємств, установ та організацій підлягає виділенню у ре­зервний фонд (до 15% праці усіх сільськогосподарських угідь), який залишається у державній чи комунальній власності.

Землі сільськогосподарського призначення можуть привати­зуватися також приватними сільськогосподарськими юридич­ними особами шляхом викупу, якщо земельна ділянка перебуває у них у постійному користуванні, або шляхом придбання землі у держави чи територіальної громади на основі договору купівлі-продажу. До таких осіб належать і фермерські господарства. Зе­мельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть приватизуватися громадянами України для ведення особистого селянського господарства та садівництва. Садівництво може вестися громадянами як у складі садівницького товариства, що є юридичною особою (колективне садівництво), так і індивідуаль­но, коли громадянин займається цим видом діяльності окремо і незалежно від інших громадян. Земельні ділянки, які надаються

садівницьким товариствам для ведення громадянами колектив­ного садівництва, складаються з двох частин: земель загального користування та земель, які власне використовуються для садів­ництва і закріплюються за громадянами—членами садівницько­го товариства. Землі загального користування садівницького то­вариства передаються (приватизуються) у власність товариству як юридичній особі, а земельні ділянки, закріпленні за його чле­нами, приватизуються останніми. Громадянин—член садів­ницького товариства, якому виділено земельну ділянку для са­дівництва, має право на її безоплатну приватизацію за умови, як­що її розмір не перевищує 0,12 га (ст. 121 ЗК) та якщо такий гро­мадянин не отримав раніше земельну ділянку, призначену для індивідуального чи колективного садівництва, у приватну влас­ність безоплатно. Приватизація земельної ділянки громадяни­ном — членом садівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства шляхом подання заяви до правління товариства або до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування.

Особливості приватизації земель житлової та громад­ської забудовиполягають у тому, що приватизація таких зе­мель тісно пов'язана з приватизацією будівель і споруд, які розташовані на землях житлової та громадської забудови. Однак, не підлягають приватизації землі загального користу­вання населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, міс­ця знешкодження та утилізації відходів тощо).

За загальним правилом, якщо будівля чи споруда розта­шована на земельній ділянці, яка належить до земель житло­вої та громадської забудови, то приватний власник такої бу­дівлі чи споруди має право на приватизацію земельної ділян­ки, необхідної для їх експлуатації, шляхом викупу. Однак, громадяни України, яким належать на праві власності жилі будинки з господарськими будівлями, індивідуальні гаражі • та дачі, мають право на безоплатну приватизацію земельних ділянок під зазначеними об'єктами у межах норм безоплат­ної приватизації відповідно до ст. 121 ЗК України.

Певні особливості має приватизація земельних ділянок на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також на­лежні до них будівлі, споруди та прибудинкові території. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будин­ку вони мають також і право на безоплатну приватизацію зе-

7* 99

л

мельної ділянки під будинком та навколо неї. Розміри та конфі­гурація земельних ділянок, на яких розташовані ці об'єкти, визначаються на підставі проектів розподілу території кварта­лу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.

Особливості приватизації земель промисловості, тран­спорту, зв'язку та енергетики.За загальним правилом, якщо підприємство промисловості, транспорту, зв'язку чи енергетики перебуває у приватній власності, то його власник має право на приватизацію земельної ділянки, необхідної для функціонуван­ня відповідного виробничого об'єкта. Однак, ЗК України (статті 83 і 84) містить заборону на приватизацію земель атомної енер­гетики та космічної системи, а також земель під державними і комунальними залізницями, об'єктами державної і комунальної власності повітряного та трубопровідного транспорту.

Особливості приватизації земель оздоровчого та рек­реаційного призначення.З урахуванням того, що значна частина оздоровчих та рекреаційних об'єктів (санаторії, пан­сіонати, кемпінги, яхт-клуби тощо) перебувають у приватній власності громадян та юридичних осіб, земельні ділянки під такими об'єктами можуть бути приватизовані.

За загальним правилом, приватизація земель оздоровчого та рекреаційного призначення здійснюється шляхом викупу, тобто за плату. Однак, земельні ділянки під такими об'єктами, як індивідуальні дачі, що належать громадянам на праві влас­ності, можуть бути приватизовані ними безоплатно.

Особливості приватизації земель лісового фонду.Приватизація земель лісового фонду, за загальним прави­лом, заборонена. Однак, з цього правила є винятки. Якщо громадянин або юридична особа приватизує земельну ді­лянку сільськогосподарського призначення для ведення то­варного сільськогосподарського виробництва, у складі якої є замкнені (оточені сільськогосподарськими угіддями) земель­ні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 га, то такі суб'єкти мають право на приватизацію зазначених земель­них ділянок лісового фонду (ст. 56 ЗК). У таких випадках приватизація земель лісового фонду здійснюється у порядку, передбаченому для приватизації земель сільськогосподар­ського призначення для ведення товарного сільськогоспо­дарського виробництва.

Крім того, ЗК України (ст. 56) передбачає ще одну підста­ву для приватизації земель лісового фонду. Якщо громадя-

нин чи юридична особа володіють на праві користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення з деградованими або малопродуктивними угіддями, то вони мають право приватизувати таку земельну ділянку для за­лісення, тобто для закладення та вирощування лісових на­саджень. У разі приватизації деградованих і малопродук­тивних угідь для залісення орган влади, який прийняв рі­шення про їх приватизацію, у державному акті на право власності на земельну ділянку, приватизовану для залісен­ня, зазначає нове цільове призначення цієї ділянки як час­тини земель лісового фонду.

Читайте також:

1. Всі люди є рівними перед Богом. 1 сторінка
2. Всі люди є рівними перед Богом. 2 сторінка
3. Всі люди є рівними перед Богом. 3 сторінка
4. Всі люди є рівними перед Богом. 4 сторінка
5. Всі люди є рівними перед Богом. 5 сторінка
6. Всі люди є рівними перед Богом. 6 сторінка
7. Всі люди є рівними перед Богом. 7 сторінка
8. Всі люди є рівними перед Богом. 8 сторінка
9. Всі люди є рівними перед Богом. 9 сторінка
10. Вступ................................................................................................................ 7 1 сторінка
11. Вступ................................................................................................................ 7 10 сторінка
12. Вступ................................................................................................................ 7 11 сторінка

Переглядів: 526