МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
ГЛАВИ 13 6 сторінкаГромадянам, які створили фермерське господарство, гарантується право облаштувати постійне місце проживання в тій частині наданої доля ведення фермерського господарства земельної ділянки, з якої забезпечується зручний доступ до всіх виробничих об'єктів господарства. У разі знаходження постійного місця проживання членів фермерського господарства за межами населених пунктів, вони мають право на створення відокремленої фермерської садиби, для облаштування якої їм надається державна допомога. Фермерські господарства можуть використовувати у встановленому порядку (за Кодексом України про надра) для
ІІІ І II І-1 І'і власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоши-рені (місцевого значення) корисні копалини. Фермерське господарство має право проводити залісення частини земель та будувати замкнену водойму на земельній ділянці, що належить фермерському господарству чи його членові. Поза безпосередньо сільськогосподарським землекористуванням фермерські господарства та їх члени можуть використовувати землі і для спорудження жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд, організації сучасної інфраструктури тощо. Таке будівництво здійснюється відповідно до затверджених документації із землеустрою та містобудівної документації. Будівництво на орендованій земельній ділянці будинків, будівель і споруд фермерське господарство-орендар погоджує з орендодавцем. У випадках, передбачених законом, господарства та їх члени мають право на відшкодування завданих їм збитків. Усі порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню у порядку, встановленому законом. Обов'язки власників земельних ділянок закріплено ст. 91 ЗК України. Вони повністю стосуються і фермерських господарств. Головним обов'язком є забезпечення використання земель за їх цільовим призначенням. Для земель сільськогосподарського призначення, які мають пріоритетний правовий режим, цей принцип має особливо важливе значення, про що йшлося раніше. Враховуючи конкретний стан цих земель, надзвичайно значимим є обов'язок додержання вимог законодавства про охорону довкілля при їх використанні. Це стосується в першу чергу охорони грунтів як об'єктів особливої охорони (ст. 168 ЗК). Земельний кодекс України правомірно вказує і на обов'язок фермерських господарств — власників земельних ділянок своєчасно сплачувати податки та збори. До цього також слід додати і обов'язок своєчасної сплати орендної плати, якщо господарство використовує орендовані землі. Фермерське господарство не повинно порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів. Власники земельних ділянок у фермерських господарствах зобов'язані своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом. Йдеться, насамперед, про моніторинг земель — систему спостереження за їх станом з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів (глава 33 ЗК України). Це має істотне значення і для ведення державного земельного кадастру (глава 34 ЗК України). Як і інші власники, фермерські господарства повинні дбати про збереження геодезичних знаків, протиерозійних споруд, мережі зрошувальних і осушувальних систем. Законом можуть бути встановлені й інші обов'язки власників земельних ділянок. § 5. Землекористування сільськогосподарських кооперативі в Розвиток кооперативного руху за Указом Президента України «Про заходи щодо розвитку кооперативного руху та посилення його ролі в реформуванні економіки України на ринкових засадах» від 19 грудня 2000 р. № 1348/2000 визнано «одним із важливих напрямів реалізації структурних змін в економіці України та формування її багатоукладності»1. Земельна та аграрна реформи, а головне — радикалізація відносин земельної власності в Україні сприяли відновленню справді демократичних принципів в організації та діяльності сільськогосподарських кооперативів. За їх сучасним значенням та характером землекористування (пріоритетної категорії земель сільськогосподарського призначення) сільськогосподарські кооперативи посідають провідне місце серед інших кооперативів (житлових, садівницьких, гаражних тощо). Безпосередні юридичні засади розвитку за нових економічних умов кооперативних відносин створив Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 р.2, який діє зі змінами, внесеними Законом України від 2 листопада 2000 р.3. 1 Урядовий кур'єр. — 2001. — 24 січня. 2 Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 39. — Ст. 261. 3 Тим само.— 2000. — №51—52. — Ст.451. II
Сільськогосподарські кооперативи можуть бути виробничі та обслуговуючі. Відносини землекористування найхарактерніші для сільськогосподарських виробничих кооперативів. Сільськогосподарський виробничий кооператив — це юридична особа, яка створюється як добровільне об'єднання громадян України (переважно селян) для спільного ведення сільськогосподарської (та іншої законної) діяльності, основаної на праці його членів з використання земель сільськогосподарського призначення (власних, членів кооперативу, орендованих) з метою полегшення та кращої організації праці з вирощування (виготовлення) сільськогосподарської та іншої товарної продукції. Для цих кооперативів землі сільськогосподарського призначення виступають як основний і незамінний засіб виробництва сільськогосподарської продукції, повною мірою проявляються й інші особливості цих земель. На превеликий жаль, на сучасний момент земельні відносини в сільськогосподарських кооперативах законодавчо врегульовано неповно.
Земельний кодекс України 2001 р. не виділив окремо цього важливого суб'єкта аграрного землекористування, що справедливо можна віднести до одного з істотних недоліків Кодексу. Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію присвятив землям кооперативу лише ст. 22 з відсильною нормою до Земельного кодексу України та законів України стосовно регламентації земельних відносин у кооперативах. У системі відносин у сільськогосподарських кооперативах земельні відносини є базовими. Тому їх чітка законодавча регламентація має важливе значення. При цьому слід враховувати такі специфічні ознаки сільськогосподарських кооперативів, як: 1) ведення сільськогосподарської діяльності (з використанням земель сільськогосподарського призначення як основного засобу виробництва) або обслуговування її потреб; 2) те, що вони перебувають, як правило, у сільській місцевості; 3) задоволення потреб переважно сільського населення1. Земельні масиви в сучасних сільськогосподарських кооперативах утворилися здебільшого внаслідок реструктуризації колгоспів та колективних сільськогосподарських підприємств, розпаювання їх земель та використання земельних паїв колишніми членами.
1 Федорович В. І. Правові основи створення та діяльності сільськогосподарських кооперативів в Україні.—Львів: Атлас, 1998. — С.47. Використання селянами земельних ділянок, одержаних ними у процесі паювання на праві приватної власності, одноособово юридично можливо, але за умов загальної кризи в АПК практично не завжди реально. Тому з метою ефективнішого за цих умов колективного господарювання вони можуть об'єднувати свої земельні ділянки, вносячи їх як земельний пайовий внесок у створення та функціонування сільськогосподарського виробничого кооперативу. Правові підстави внесення такого земельного пайового внеску можуть бути різними: а) передача у власність кооперативу; б) передача в оренду кооперативу; в) об'єднання часток (паїв) осіб, які вийшли з агроформувань і бажають створити сільськогосподарський кооператив. Крім того, кооператив може придбати певні земельні площі на основі цивільно-правових договорів, зокрема договору купівлі-продажу. Громадяни — власники земельних ділянок можуть продати їх сільськогосподарському кооперативу. Конкретний порядок, підстави та умови цієї передачі мають бути встановлені ЗК України, спеціалізовані в кооперативному законодавстві та конкретизовані в статутах конкретних сільськогосподарських кооперативів. Сільськогосподарські кооперативи, у першу чергу виробничі, як юридичні особи, можуть мати землі сільськогосподарського призначення на праві власності. Право власності на землі сільськогосподарських кооперативів може виникати різними юридичними способами, а саме: 1) шляхом внесення до статутного фонду кооперативу зе 2) шляхом придбання земельних ділянок за договорами Юридична природа власності на землі в сільськогосподарському кооперативі залишається дискусійною. Професор В. І. Семчик небезпідставно послідовно відстоює колективну природу цієї власності1. Проте, відсутність такої юридичної форми власності в сучасному законодавстві України дає можливість говорити лише про колективну сутність відносин 1 Семчик В. І. Проблеми права власності в кооперації України // Національний кооперативний рух та структурні зміни в економіці України XXI століття: 36. наук, праць. — К.: Укоопспілка, 2001. — СІ 18—121. кооперативної власності як про економічну категорію, яка відповідає колективній формі організації праці в сільськогосподарських виробничих кооперативах. А законодавчо йдеться про приватну власність кооперативу на землі сільськогосподарського призначення як юридичної особи. Реалізація права власності на землі сільськогосподарського призначення та основні засади їх використання у кооперативах мають бути врегульовані в Земельному кодексі України та в законах про сільськогосподарські кооперативи (виробничі та обслуговуючі). Право власності кооперативу на землі зберігається за ним і в разі входження його до кооперативних об'єднань. Сільськогосподарські кооперативи можуть використовувати також орендовані ними землі. Нині ця форма кооперативного землекористування досить поширена. Земельне законодавство має передбачати порядок розпорядження землею кооперативу при його ліквідації. Члени сільськогосподарського виробничого кооперативу (фізичні особи) теж можуть мати земельні ділянки у власності. Поки що це їх право законодавчо чітко не визначено, але воно випливає з порядку вступу до кооперативу та з сутності прав та обов'язків членів кооперативу. Вступаючи до кооперативу, особа, яка бажає стати його членом, робить вступний та пайовий внески. Останні, ймовірно, можуть бути як майновими, так і земельними. Колишні члени колгоспів і колективних сільськогосподарських підприємств, що одержали свої земельні паї у процесі реструктуризації зазначених структур, мають право вільно розпоряджатися ними. Відповідно до Указу Президента України «Про захист прав власників земельних часток (паїв)» від 21 квітня 1998 р.1 власники земельних паїв мають право відчужувати їх шляхом купівлі-продажу, а переважне право на їх придбання мають сільськогосподарські кооперативи2. Власник земельного паю (точніше — земельної ділянки, одержаної внаслідок паювання) має право передати цей пай частково сільськогосподарському кооперативу, а частково 1 Офіційний вісник України. — 1998. — № 16. 2 Згідно з Прикінцевими положеннями Земельного кодексу України І залишити його у своїй приватній власності, будучи членом кооперативу. Члени сільськогосподарського кооперативу повинні мати право і на одержання безоплатно у власність земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у розмірі земельної частки (паю). Члени сільськогосподарського кооперативу можуть одержати земельні ділянки також на основі цивільно-правових угод і у такий спосіб стати їх власниками. У майбутньому цей спосіб набуття права земельної власності переважатиме. У разі виходу з кооперативу член кооперативу повинен мати право на отримання земельного паю в натурі або його грошового еквіваленту. Члени сільськогосподарських кооперативів мають право передавати належні їм земельні ділянки в оренду, у тому числі і кооперативам. Члени сільськогосподарських кооперативів мають певну систему земельних прав, зокрема: а) брати участь (через органи управління кооперативом) у визначенні конкретних форм і методів раціонального використання земель кооперативом; б) на одержання допомоги від кооперативу в обробітку власних земельних ділянок; в) на користування іншими послугами кооперативу; г) на одержання кооперативних виплат; ґ) на одержання частки доходу на земельний пай (додатковий пай); д) на одержання земельного паю у разі виходу з кооперативу (в порядку і строки, визначені Статутом кооперативу). Обов'язки членів сільськогосподарських кооперативів основані на членстві у виробничих та обслуговуючих кооперативах. Члени сільськогосподарських виробничих кооперативів зобов'язані брати участь своєю особистою працею у всіх процесах з використання земель сільськогосподарського призначення для спільного виробництва продукції сільського господарства, а також рибного і лісового господарства. Це їх головний обов'язок. Його конкретизація має бути проведена в статутах сільськогосподарських виробничих кооперативів та правилах внутрішнього розпорядку. Члени сільськогосподарських виробничих кооперативів зобов'язані брати участь у роботі їх органів управління, у тому числі при вирішенні проблеми раціонального використання сільськогосподарських угідь, охорони ґрунтів, вирішенні земельних спорів тощо.
І
§ 6. Інші суб'єкти сільськогосподарського зелллевикористоннп Крім відносно великих організаційно-правових форм сільськогосподарського землекористування, за допомогою яких громадяни України реалізують свої права приватної власності на землі та права користування (в основному у формі оренди) землями сільськогосподарського призначення, а саме — через організацію фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів, товарних сільськогосподарських підприємств тощо, вони можуть бути суб'єктами й інших форм аграрного землевикористання. Серед них у сучасний період особливо значними стають особисті селянські господарства. Громадяни України можуть використовувати землі сільськогосподарського призначення для організації та ведення особистого селянського господарства. Особисте селянське господарство — це господарська діяльність, яка належить до підприємницької і проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних стосунках і спільно проживають з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму. Особисте селянське господарство нині є самостійною організаційно-правовою формою суспільно-корисного ведення сільськогосподарського виробництва. Правовий режим цих господарств та умови їх землекористування встановлено ст. 33 ЗК України та спеціальним Законом України «Про особисте селянське господарство» від 15 травня 2003 р.1. Для ведення особистого селянського господарства використовуються земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом. Розмір земельної ділянки цього господарства може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами господарства. 1 Урядовий кур'єр. — 2003. — 11 червня. Земельні ділянки особистого селянського господарства можуть належати на праві приватної власності одній особі або бути спільною сумісною власністю подружжя та спільною частковою власністю членів господарства. Закон не виключає можливості виділення в натурі (на місцевості) земельних часток (паїв) членам особистого селянського господарства єдиним масивом у спільну часткову власність та спільну сумісну власність (подружжя). У разі виходу з господарства кожен його член має право на виділення належної йому земельної ділянки в натурі (на місцевості). Громадяни можуть бути суб'єктами використання земель сільськогосподарського призначення для садівництва. Займатися садівництвом громадяни можуть як індивідуально, так і колективно, створюючи садівницькі товариства. Для цього вони мають право набути безоплатно у приватну власність або на умовах оренди земельні ділянки із земель державної чи комунальної власності у розмірі не більше 0,12 га. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть мати земельні ділянки для садівництва лише на засадах їх оренди. Земельні ділянки, призначені для садівництва, громадяни можуть використовувати для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, на цих землях можна зводити необхідні будинки та різні господарські споруди. Землі загального користування (під дорогами, проїздами, будівлями загального використання тощо) є власністю самого садівницького товариства. Громадяни — власники земельних ділянок, призначених для садівництва, мають право розпоряджатися ними, зокрема, продавати їх без згоди інших членів товариства. Правовий режим таких земель регламентується ст. 35 ЗК України, спеціальним законодавством та статутами садівницьких товариств. Громадяни та їх об'єднання можуть орендувати земельні ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення городництва. На відміну від садівництва, це строковий вид їх землекористування. А тому на земельних ділянках, призначених для городництва заборонено закладати сади та інші багаторічні насадження, зводити капітальні будів- 18 — 4-123 лі і споруди. Дозволяється будувати лише тимчасові споруди, Правовий режим земельних ділянок для городництва регулюється ст. 36 ЗК України. Громадяни можуть також бути суб'єктами використання земель сільськогосподарського призначення для сінокосіння і випасання худоби (ст. 34 ЗК). Для цього вони можуть орендувати відповідні земельні ділянки. Договір оренди може бути короткостроковим (не більше 5 років) та довгостроковим (не більше 50 років) Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища. Суб'єктами прав на землі сільськогосподарського призначення можуть бути сільськогосподарські підприємства за умови, що вони їх використовуватимуть для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (п. «б» ст. 22 ЗК). Тут, як бачимо, принцип цільового використання цих земель вводиться у сферу сучасних ринкових відносин. Земельний кодекс України дає право на використання земель сільськогосподарського призначення також сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства (п. «б» ст. 22 ЗК). Для несільськогосподарських підприємств, установ та організацій землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися лише для ведення підсобного сільського господарства, тобто для не основної, а додаткової і незначної за обсягом діяльності. Суб'єктами постійного користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності можуть бути державні і комунальні сільськогосподарські підприємства (ст. 24 ЗК). Ці ділянки вони можуть використовувати для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Нині ці суб'єкти можуть мати земельні ділянки переважно на засадах постійного користування. І І § 7. Відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва Земельний кодекс України 2001 р. істотно змінив регламентацію відносин з відшкодування збитків і втрат у сфері сільськогосподарського землевикористання порівняно з Земельним кодексом УРСР. Якщо раніше правовими підставами для відшкодування збитків було виникнення їх внаслідок вилучення земельних ділянок для державних або громадських потреб чи тимчасове їх заняття, а самі збитки мали відшкодовуватись землекористувачам, то нині ці підстави дуже урізноманітнилися, а збитки відшкодовуються власникам земель та землекористувачам, переважно орендарям. За новим земельним законодавством, збитки і втрати відшкодовуються не лише за правомірні дії, а й за правопорушення, переважно земельно-екологічного характеру. Правовий інститут відшкодування збитків і втрат передбачений законодавством лише стосовно земель сільськогосподарського (щодо втрат — і лісового) землекористування. Це ще раз свідчить про офіційне визнання особливої цінності земель сільськогосподарського призначення (у першу чергу — ґрунтів) та потреб їх посиленої правової охорони. Норми глав 24 та 36 ЗК України 2001 р. є одним з проявів істотної їх екологізацїї. Чинний Земельний кодекс чітко не розрізняє поняття збитків і втрат. Проте, можна говорити про різницю суб'єктів, яким відшкодовуються збитки і втрати. Відповідно до глави 24 ЗК України збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам, зокрема, орендарям. А зі ст. 209 ЗК України можна зробити висновок про те, що втрати відшкодовуються відповідним місцевим радам, оскільки їх суми зараховуються на їх спеціальні рахунки. Крім того, враховуючи усталений досвід розмежування збитків і втрат, а також нормативно-правові акти про порядок їх відшкодування можна дійти висновку про те, що під збитками, завданими власникам земель і землекористувачам слід розуміти суми коштів на відшкодування не стільки пошкодження самих земель (ґрунтів), а тих негативних наслідків, які спричинилися внаслідок вчинення певний дій, що унеможливлюють їх подальше цільове використання. 18* Збитки значною мірою мають майновий характер, хоч і особливий, оскільки йдеться про збитки у сфері сільськогосподарських земельних відносин. Втрати ж передбачають негативні наслідки для самих сільськогосподарських угідь, як основного засобу виробництва: втрату ґрунтів, ріллі — найціннішої складової земель сільськогосподарського призначення. Отже, втрати сільськогосподарського (і лісогосподарського) виробництва означають значні екологічні й економічні наслідки не лише для землекористувачів, а й для всього земельного фонду України. При цьому неодержані доходи можуть у кілька разів перевищувати дійсні прямі збитки. Втрати сільськогосподарського (і лісогосподарського) виробництва означають, насамперед, втрату самих сільськогосподарських (лісогосподарських) угідь як таких, а також лісових земель та чагарників. До цих втрат відносять також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель. У зв'язку з істотною різницею понять збитків і втрат (що слід чітко позначити в самому Земельному кодексі) останні компенсуються незалежно від відшкодування збитків (ст. 207 ЗК). Правові умови та підстави відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва закріплено у ст. 207 ЗК України. Втрати означають: а) втрати сільськогосподарських угідь; б) втрати лісових земель та чагарників; в) втрати, завдані обмеженням у землекористуванні; г) втрати, завдані погіршенням земель. Головним компонентом втрат є сільськогосподарські угіддя, у першу чергу, рілля (ґрунти) як найцінніша складова земель сільськогосподарського призначення. До першої категорії втрат також належать також лісові землі та такі об'єкти, як багаторічні насадження, перелоги, сіножаті, пасовища (точніше — землі під ними). Якщо якийсь із перелічених об'єктів вилучається (викуповується) для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом, то виникає обов'язок відшкодування завданих цим втрат. Відчуження земельної ділянки у власників і землекористувачів (припинення їх прав на ці ділянки) може відбуватися переважно з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб. Цей юридичний факт є підставою для відшкодування завданих втрат. Важливо зазначити, що у даному разі не йдеться про правопорушення, а отже відшкодування втрат не має характеру юридичної санкції. У даному разі втрати відшкодовують ті особи (переважно юридичні, а також фізичні), на користь яких здійснено вилучення чи викуп земель. Другою підставою, за наявності якої виникає обов'язок відшкодування втрат, є обмеження прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршення якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави. У цьому разі може йтися як про правомірні дії, так і про правопорушення, які є підставами для відшкодування втрат, завданих власникам і землекористувачам. Що стосується втрат, завданих у зв'язку «з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон» (п. З ст. 207 ЗК), то вони підпадають під першу умову (підставу) для відшкодування втрат. Згідно з Земельним кодексом України конкретний порядок визначення сум втрат сільськогосподарського виробництва (нормативи втрат) встановлює Кабінет Міністрів України. Нині з цього приводу діє постанова Кабінету Міністрів України «Про розміри та порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню» від 17 листопада 1997 р. № 1279, яка потребує приведення її у відповідність до ЗК України 2001 р. Земельним кодексом України в певних випадках передбачено звільнення від відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва. Стаття 208 дає досить широкий, але вичерпний перелік тих випадків, коли передбачається це звільнення. Зокрема, громадяни і юридичні особи звільняються від відшкодування зазначених втрат у разі використання земельних ділянок для будівництва шкіл, дошкільних закладів, державних об'єктів охорони здоров'я, культури, фізкультури та спорту, соціального забезпечення, державних об'єктів дорожнього будівництва, культових споруд, кладовищ тощо. Крім того, громадяни та юридичні особи не відшкодовують втрати при будівництві меліоративних та ґрунтоохоронних споруд, видобуванні торфу за умови повернення земельних ділянок у стані, придатному Для попереднього використання тощо. Без відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва здійснюється внутрішньогосподарське будівництво сільськогосподарськими або лісогосподарськими підприємствами, а також громадянами. Кошти, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва (ст. 209 ЗК) мають цільове призначення, їх використання залежить від умови відшкодування втрат. Відшкодовуються втрати, зумовлені вилученням сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у грошово-компенсаційній формі. Нормативні суми коштів зараховуються на спеціальні рахунки відповідних місцевих рад. Це має бути окремий спеціальний рахунок, кошти якого зараховуються до місцевого бюджету. Кошти, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, використовуються, згідно зі ст. 209 ЗК України виключно на освоєння земель для сільськогосподарських і лісогосподарських потреб, поліпшення відповідних сільськогосподарських угідь, охорону земель. Використання цих коштів на інші цілі не допускається. Суми цих коштів не оподатковуються. Земельний кодекс України 2001 р. не визначає порядку використання коштів, які повинні надходити для відшкодування втрат, одержаних за інших умов їх настання (спричинених обмеженням прав власників земель і землекористувачів, погіршенням земель тощо). Це питання нині регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. №1279. ГЛПВП 17' правове регулювання використання земель У МЕЖВХ НаСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ § 1. Особливості правового режиму земель у межах населених пунктів Правовий режим земель у межах населених пунктів (міст, селищ і сіл)—це встановлений правовими нормами порядок, який визначає структуру та цільове призначення всіх земель, що становлять територію населеного пункту та окремих категорій в його межах, приналежність цих земель певним суб'єктам, розпорядження, управління та користування ними, права та обов'язки власників земельних ділянок та землекористувачів, а також компетенцію місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в регулюванні земельних відносин. Читайте також:
|
||||||||
|