• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Слинні залози

У слизовій оболонці порожнини рота є дрібні слинні залози, які отримали назву за місцем їх розташування. Розрізняють губні, щічні, піднебінні і язикові залози. Крім цього, в порожнину рота відкриваються протоки трьох пар великих слинних залоз: привушної, піднижньощелепної і під’язикової. Привушна залоза лежить на бічній поверхні обличчя, спереду і дещо нижче вушної раковини й заповнює занижньощелепну ямку. її вивідна протока довжиною 5-6 см проходить по зовнішній поверхні жувального м’яза, пронизує щічний м’яз і відкривається в присінок рота на слизовій оболонці щоки на рівні другого верхнього великого кутнього зуба.

Піднижньощелепна залоза знаходиться в піднижньощелепному трикутнику, дещо нижче тіла нижньої щелепи. Вивідна протока відкрива­ється у власне ротову порожнину на сосочку під язиком.

Під’язикова залоза лежить в під’язиковій складці на дні порожнини рота. Головна вивідна протока проходить разом з протокою піднижньо- щелепної залози і відкривається поряд з нею або спільним отвором. Малі вивідні протоки відкриваються безпосередньо в під’язиковій складці.

Глотка (pharynx) - це частина травного каналу, який з’єднує порожнину рота із стравоходом, а також частина дихальної трубки, що з’єднує порожнину рота з гортанню. У порожнині глотки відбувається перехрест травного і дихального шляхів (рис. 9.7).

Глотка лежить позаду носової, ротової порожнин та гортані і попереду основної частини потиличної кістки і перших шести шийних хребців. Відповідно до цього, воно поділяється на три частини: носову (або носоглотку), ротову (або ротоглотку) та гортанну (або гортаноглотку).

Порожнина глотки сполучається:

1. з порожниною носа через хоани;

2. з барабанною порожниною (середнє вухо) через отвори слухових (євстахієвих) труб, які знаходяться на бічній стінці глотки;

3. з порожниною рота через зів;

4. з гортанню через вхід у гортань;

5. із стравоходом (глотка безпосередньо продовжується у стравохід).

У ділянці горла є скупчення лімфоїдної тканини, яка формує мигдалики. Вони розташовуються при вході в горло й утворюють майже повне кільце, назване кільцем Пирогова-Вальдейера. Сюди належать: глотковий (1), трубні (2), піднебінні (2) і язиковий (1) мигдалики.

Основу стінки горла становить фіброзна пластинка, яка зверху прикріплюється до зовнішньої основи черепа. Ззовні ця пластинка покрита м’язами, а зсередини - слизовою оболонкою. М’язи горла поділяються на поздовжні та циркулярні. До поздовжніх належать шило-глотковий та піднебінно-глотковий м’язи, які піднімають горло. До циркулярних належать три м’язи - стискачі: верхній, середній та нижній. При їх скороченні харчова грудка проштовхується до стравоходу.

Ззовні м’язовий шар покритий пухкою сполучною тканиною - адвентицією.

Стравохід (oesophagus) - це вузька довга трубка, довжиною 25 см, яка з’єднує глотку зі шлунком. Він починається на рівні VI-VII шийних хребців і закінчується в черевній порожнині на рівні XI грудного хребця. В стравоході розрізняють, таким чином, шийний, грудний та черевний відділи. Стравохід має анатомічні звуження: 1) на його початку (VI шийний хребець); 2) на рівні розгалуження трахеї (IV грудний хребець); 3) при переході стравоходу через діафрагму. На своєму шляху він утворює ряд вигинів. У шийному відділі стравохід відхиляється вліво, потім цей вигин поступово випрямляється і на рівні V грудного хребця йде по серединній лінії. Нижче стравохід знову відхиляється вліво і проходить через діафрагму.

Стінка стравоходу складається із слизової оболонки, яка утворює поздовжні складки, підслизової основи, м’язової оболонки (із зовнішнім поздовжнім і внутрішнім циркулярним шарами). У верхній третині стравоходу м’язи посмуговані, а в нижній - гладкі. Ззовні стравохід покритий пухкою сполучною тканиною - адвентицією, яка дає можливість змінювати величину поперечного діаметра при проходженні харчової грудки різних розмірів.

ЧЕРЕВНА ПОРОЖНИНА ТА ПОРОЖНИНА ОЧЕРЕВИНИ

Черевна порожнина - це порожнина, яка обмежована вгорі діафрагмою, внизу переходить в порожнину таза, бічні і задні її стінки представлені поперековим відділом хребта і м’язами, а передня - широкими м’язами живота та їхніми сухожилковими розтягами (апоневрозами). У черевній порожнині розташовані такі органи, як шлунок, тонка і товста кишки, печінка, підшлункова залоза, селезінка, а також органи сечостатевої системи. Зсередини черевна порожнина вистелена серозною оболонкою - очеревиною, яка складається з двох листків: парієтального (пристінкового, він покриває стінки порожнини) і вісцерального (нутряного, він в тій чи іншій мірі покриває внутрішні органи). Якщо вісцеральний листок покриває орган з усіх сторін, говорять про його інтраперитонеальне положення (шлунок); якщо орган покритий очере­виною з трьох сторін, то він знаходиться в мезоперитонеальному положенні (висхідна та низхідна ободові кишки); і, нарешті, якщо орган покритий очеревиною лише з однієї сторони, то він лежить екстраперитонеально (підшлункова залоза). Між вісцеральним і парієтальним листками є система щілин, яка заповнена серозною рідиною (1-2 мл) і становить порожнину очеревини. Гладка зволожена очеревина полегшує переміщення органів відносно один одного, зменшуючи тертя між листками.

Крім того, органи черевної порожнини, розвиваючись між очеревиною і задньою черевною стінкою, відходять від стінки і тягнуть за собою серозну оболонку так, що утворюються серозні складки, на яких підвішуються органи. Ці складки складаються з двох листків очеревини і називаються брижами.

Переходячи з органа на орган або із стінки на орган, очеревина утворює зв’язки і чепці (сальники). Розрізняють великий і малий чепці (сальники). Великий звисає з великої кривизни шлунка, як фартух, і складається з чотирьох листків очеревини, між якими знаходиться жир. Малий чепець (сальник) представлений двома зв’язками: печінково-шлунковою і печінково-дванадцятипалою. Вони складаються з двох листків очеревини. Між листками печінково- дванадцятипалої зв’язки проходять важливі анатомічні утвори: печінкова артерія загальна жовчна протока і ворітна вена. Позаду малого чепця (сальника) і шлунка знаходиться сальникова сумка, яка є частиною порожнини очеревини. Вона обмежована органами і зв’язками.

ШЛУНОК

Шлунок (ventriculus, gaster) - розширена частина травного каналу. Він розташований у верхньому поверсі черевної порожнини - в надчеревній та лівій підреберній ділянках. Величина шлунка залежить від індивідуальних особливостей та його наповнення. Розміри шлунка новонародженого становлять до 5 см в довжину, а дорослого - 25 см. В ньому розрізняють передню та задню стінки. Ввігнутий край, який спрямований вправо і вгору, називається малою кривизною, а опуклий край, спрямований вниз і вліво, - великою кривизною . Частина шлунка, яка прилягає до місця входження в нього стравоходу, має назву кардіальної. Зліва від цієї частини утворюється куполоподібне випинання - дно шлунка (або склепіння). Середня частина становить тіло органа, а ділянка шлунка, яка переходить у дванадцятипалу кишку - його пілоричну (воротарну) частину.

При рентгенологічному дослідженні виявляють такі форми шлунка: форма гачка (коли шлунок лежить майже вертикально, а його пілорична частина спрямована вгору, вправо і назад), форма рога (коли шлунок лежить майже горизонтально), форма панчохи (шлунок лежить вертикально).

Стінкл шлунка має такі шари: слизова оболонка, підслизова основа, м’язова і серозна оболонки. Слизова оболонка має багато складок, які розташовані врізних напрямках. На малій і великій кривизнах ці складки поздовжні. Між складками знаходяться підвищення - шлункові поля, в яких розташовані ямки. В ямки відкриваються вивідні протоки залоз шлунка, кінцевий секреторний відділ яких залягає у слизовій оболонці шлунка.

Розрізняють три види залоз шлунка: власні, кардіальні та пілоричні.

Власні залози шлунка розміщені у ділянці його тіла і дна. Ці залози побудовані із п’яти видів клітин, які секретують наступні продукти:

- пепсиноген. - профермент, який у порожнині шлунка перетворюється на активну форму фермента - пепсин, що має здатність гідролізувати (розщеп­лювати) білки;

- хімозин - розщеплює білки молока, виробляється переважно у дитячому

віці;

- Н+-іони, які створюють кисле середовище у шлунку;

- слиз;

- біологічно активні речовини, які регулюють (посилюють або послаблюють) синтез і секрецію шлункового соку, моторику та кровопостачання шлунка, а також регулюють діяльність прилеглих до шлунка органів. Ці речовини секретуються ендокринними клітинами, які належать до дисоційованої ендокринної системи шлунково-кишкового тракту, або APUD-системи.

Кардіальні і пілоричні залози розміщені в однойменних ділянках шлунка, їх клітини продукують слиз та ферменти-дипептидази. До складу кардіальних та пілоричних залоз входить також значна кількість ендокринних клітин APUD- системи.

М’язова оболонка має три шари: поздовжній, циркулярний і косий. В пілоричній частині циркулярний шар м’язів потовщується і формує м’яз-стискач пілоруса, а слизова оболонка в цьому місці утворює пілоричну заслонку. Під час скорочення м’яза-стискача вона повністю відокремлює порожнину шлунка від порожнини дванадцятипалої кишки.

Зовнішнім шаром шлунка є серозна оболонка (очеревина), якою орган покритий з усіх боків, тобто лежить інтраперитонеально.

Читайте також:

1. ГРУНТИ, РОСЛИННІСТЬ І ТВАРИННИЙ СВІТ ПІВНІЧНОЇ АМЕРИКИ.
2. Досі фахівці не прийшли до загальної думки про те, чи вважати гіпертрофію передміхурової залози патологічним процесом або нормальним фізіологічним явищем.
3. Ендокринна функція підшлункової залози
4. ЕНДОКРИННА ЧАСТИНА ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ
5. ЕНДОКРИННА ЧАСТИНА ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ
6. Ендокринні залози.
7. Ефектор (виконавчий орган), який відповідає на подразнення (м'язи, залози, кровоносні судини).
8. Заліза наднирників залози
9. Залозистий епітелій виконує
10. Значно рідше ендемічний зоб перебігає з підвищеною функцією щитовидної залози, що проявляється помірною тахікардією і екзофтальмією.
11. Йодна недостатність у великої рогатої худоби і овець в більшості випадків проявляється симптомами, зумовленими зниженням функції щитовидної залози (див. главу XII).
12. Класифікація пухлин щитовидної залози

Переглядів: 2150