• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Характеристика надзвичайних ситуацій природного характеру

Еволюція природного середовища реалізується через різноманітні геологічні процеси, що розрізняються за природними факторами (фізичні, фізико-хімічні тощо), масштабами прояву, темпами розвитку, тривалістю й силою впливу на природні та техногенні об'єкти. Тому серед чинників, що формують екологічну обстановку конкретних регіонів, ступінь їх безпеки чи небезпеки, сучасні геологічні процеси займають провідне місце.

Різноманітні за механізмами розвитку, характером й інтенсивністю прояву на земній поверхні, екзогенні геологічні процеси (ЕГП) часом створюють обстановку, несумісну з мінімальними вимогами до комфортності довкілля і життєдіяльності людини. Катастрофічні прояви характерні для різних за ґенезою ЕГП, які можуть викликати людські жертви й величезний матеріальний збиток за короткий проміжок су. Інші геологічні процеси небезпечні лише з екологічної точки зору. Вони не загрожують життю людей безпосередньо, їх вплив менш відчутний та руйнівний, заподіяний збиток накопичується задосить тривалий час.

Найпоширенішими та найнебезпечнішими серед розвинених на території України є такі ЕГП: зсуви, лавини, селеві потоки, карети, абразія, руслова ерозія, підтоплення, заболочування.

Кожна природна катастрофа має свою фізичну сутність, власні причини виникнення, руйнівні сили, характер і стадії розвитку, особливості впливу на навколишнє середовище. Водночас природним катастрофам притаманні загальні риси: великий просторовий розмах, значний вплив на навколишнє середовище, потужний психологічний вплив на людей.

Бачення причин виникнення і характеру стихійних лих дає змогу своєчасно вжити заходів щодо запобігання тяжким наслідкам чи ослабленню руйнівної сили, згубного впливу на людей. У багатьох випадках воно спричиняє правильну поведінку людей під час стихійного лиха, забезпечує вжиття заходів із ліквідації НС.

Розглянемо характеристику та вплив природних явищ на життєдіяльність людини.

Циклон – це величезний вихор діаметром до 2000 км і більше, висотою від 6-8 км до 10-12 км. У його центрі спостерігається знижений атмосферний тиск. Повітря поблизу земної поверхні стікається до середини циклону, утворюючи систему кругових вітрів, що рухаються проти годинникової стрілки у північній півкулі та за годинниковою - у південній. На напрямок руху повітря в циклоні впливає відхиляюча сила обертання Землі навколо своєї осі. У центрі воно піднімається і, охолоджуючись, розпливається по висоті, сприяючи конденсації водяного пару.

Отже, для циклонів характерною є негода: взимку велика хмарність, снігопади, завірюха, часткове потепління: влітку дощі, грози, зниження температури і посилення вітру. У синоптичній практиці при аналізі карт погоди територія поширення циклону (антициклону) окреслюється замкненими кривими лініями однакового атмосферного тиску – ізобарами. Чим більшою кількістю ізобар окреслюється циклон, тим нижчий у ньому тиск та більша площа.

Антициклон – область в атмосфері, яка характеризується підвищеним тиском повітря. У циклонах воно ніби зганяється круговими вітрами до центру, антициклонах – розходиться від центру; в циклонах небо, зазвичай, хмарне, антициклонах – ясне. Як і циклони, антициклони переміщуються у напрямку загального переносу повітря до тропосфери, тобто з заходу на схід, відхиляючись при цьому до низьких широт.

Середня швидкість переміщення антициклону становить до 30 км/год у північній півкулі і близько 40 км/год. – у південній, але нерідко антициклон надовго стає малорухомим. Довготривале перебування антициклону над одним і тим же районом може спричинити засуху.

У антициклонах повітря опускається, нагріваючись. При цьому волога, яка міститься в ньому, перетворюється на невидиму пару, небо стає безхмарним. Біля поверхні землі повітря розосереджується від центру. Таким чином, вітер в антициклоні переміщається у північній півкулі за годинниковою стрілкою, а в південній – проти годинникової стрілки, утворюючи тим самим гігантський вихор. Діаметр антициклону може досягати кількох тисяч кілометрів, а висота 8-12 км.

Землетруси – це підземні удари (поштовхи) та коливання поверхні Землі, викликані природними причинами (в основному тектонічними процесами).

Згідно із сейсмічним районуванням майже 120 тис. км² території України із населенням майже 11 млн. чоловік і значна кількість об'єктів промисловості перебувають у сейсмонебезпечних зонах, де сила можливих землетрусів оцінюється на рівні від 6 до 8 балів (за 12-бальною шкалою МSК-64). Ця зона охоплює території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Одеської, Закарпатської, Херсонської та Хмельницької областей.

Для України становить загрозу можливість реалізації одного із землетрусів зони Вранча (Південні Карпати, Румунія). Землетруси в зоні Вранча відбуваються регулярно. Сейсмічні станції України щороку реєструють десятки землетрусів із вогнищами в цій зоні. Більшість із них на нашій території спроможні зареєструвати лише високочутливі сейсмографи.

Основні параметри, які характеризують силу землетрусу, є: магнітуда, глибина осередку від поверхні землі та інтенсивність енергії на земній поверхні.

Магнітуда– це величина, яка є пропорційною енергії землетрусу. Для виміру магнітуди використовують шкалу Ріхтера.

Глибина осередку– це місце розташування гіпоцентру землетрусу, може коливатися, залежно від району, від 60 до 700 км.

Гіпоцентр– це точка під землею, яка є джерелом землетрусу.

Інтенсивність енергії на земній поверхнівідповідає силі землетрусу на земній поверхні в епіцентрі, вимірюється за 12-бальною шкалою МSК-64.

Епіцентр– це точка на поверхні землі, що розташована над гіпоцентром, від неї розходяться хвилі землетрусу. Дію хвиль показано на схемі.

Під інтенсивністю (силою) землетрусу розуміють міру збитків і руйнувань у визначеному місці на поверхні землі, заподіяних землетрусом.

Нині у світі використовують декілька шкал інтенсивності землетрусів. Наприклад, в Україні прийнято європейську 12-бальну шкалу МSК-64 (автори: Медвєдєв, Спонхевєр, Карнік), яка характеризує силу землетрусу відповідно до його наслідків. Ця шкала використовується з 1964 року, і має ряд переваг порівняно зі шкалою Ріхтера, оскільки враховує не тільки енергію землетрусу, але й особливості руйнувань. Відповідно до цієї шкали всі землетруси за силою поділяють на 12 балів.

З метою уникнення плутанини з магнітудою, що позначають арабськими цифрами, інтенсивність землетрусу за шкалою МSК-64 позначають римськими (від І до XII) цифрами.

Кожен бал має власну назву, і йому відповідають визначені наслідки. Так, землетрус силою III бали називають "слабким", і відчувається він лише незначною частиною населення. Землетрус силою VI балів – "сильний", він відчувається усіма людьми: зі стін падають картини, спостерігаються незначні пошкодження будинків, відколюються шматки штукатурки.

Землетрус силою XI балів – "катастрофа": спричиняє значні пошкодження будинків, мостів, гребель, залізничних колій, шосейні дороги стають непроїзними, руйнуються підземні трубопроводи; відбувається деформація ґрунту у вигляді широких тріщин, розривів і переміщень у горизонтальному і вертикальному напрямах, виникають чисельні обвали у гірській місцевості.

Землетруси класифікують за різними ознаками. Найпоширеніша класифікація землетрусів за причиною виникнення та інтенсивністю коливання ґрунту на поверхні землі.

Землетруси залежно від інтенсивності коливань ґрунту на поверхні землі класифікують на: слабкі (1-3 бали); помірні (4 бали); досить сильні (5 балів); сильні (6 балів); дуже сильні (7 балів); руйнівні (8 балів); спустошливі (9 балів); знищуючі (10 балів); катастрофічні (11 балів); надто катастрофічні (12 балів).

Найбільш небезпечними на території України екзогенними геологічними процесами є зсуви.

Зсуви – це сповзання мас гірських порід униз по схилу під впливом сили земного тяжіння.

За даними досліджень на території України виявлено більше 21 тис. зсувів. Найпоширенішими вони є у гірськоскладчатих регіонах держави, де зсувні процеси обумовлюються значною крутизною і висотою схилів, наявністю на них потужного шару вивітрених порід інтенсивним розглеюванням.

Площа поширення зсувонебезпечних ділянок у межах міських територій становить понад 42 тисячі гектарів. Найбільшого масштабу зсувні процеси набули на Південному березі Криму, морському узбережжі в Одеській області, правобережжі Дніпра та його правих притоках, Закарпатті та Прикарпатті у межах Донбасу.

Зсуви розрізняються: за категоріями (стародавні і сучасні); за характером рельєфу (поверхневі – 1 м, мілкі – до 5 м, глибокі – до 20 м, надто глибокі – понад 20 м); за структурою (зсуви зі зрушенням блоків порід по поверхні ковзання), зсуви-обвали, випирання, в'язкопластичні зсуви, зсуви-потоки.

Характеризуються зсуви за багатьма параметрами; типом породи, зволоженістю порід, швидкістю руху зсуву, об'ємом порід, максимальною довжиною зсуву по схилу.

Розрізняють зсуви "сухі" (не містять вологи), "слабо вологі" (містять досить багато води), "досить вологі" (містять багато води).

За швидкістю руху по схилу зсуви можуть бути: винятково швидкі (3м/с), дуже швидкі (0,3 м/хв.), швидкі (1,5 м за добу), помірні (1,5 м за місяць), дуже повільні (1,5 м на рік), винятково повільні (0,06 м на рік).

За потужністю зсувного процесу (за об'ємом породи) зсуви поділяються на: малі (до 10 тис.м³); середні (11-100 тис.м³); великі (101-1000 тис.м³; дуже великі (більше 1000 тис.м³).

Штучними причинами утворення зсувів є руйнування схилів дорожніми канавами, надмірним виносом ґрунту, вирубкою лісів та інше. Згідно з міжнародною статистикою, до 80% сучасних зсувів пов'язано з діяльністю людини. Іноді великі об'єми гірських порід переміщуються зі швидкістю потяга. За таких умов їх називають обвалами.

Обвал – це відокремлення великого блоку від масиву гірських порід на стрімкому, обривистому схилі, який виникає внаслідок втрати стійкості під впливом різних чинників і спричиняє обвалювання та скатування глибово-щебеневої маси. Це результат послаблення зв'язаності гірських порід унаслідок процесів вивітрювання, підмиву, розчинення та дії сили тяжіння.

Селеві потоки (селі) – це короткочасні гірські потоки, які складаються із суміші води і великої кількості твердого матеріалу. Вони виникають унаслідок дощів, інтенсивного розтавання снігу та льоду, завалів і дамб у долинах, де наявні великі запаси розсипчасто уламкового матеріалу.

Селі стають украй небезпечним стихійним гідрологічним явищем, коли селевий потік загрожує населеним пунктам, залізницям, автомобільним дорогам, зрошувальним системам та іншим важливим об'єктам, розрізняють три головних типи механізму зародження селів: ерозійний, проривний та обвально-зсувний.

Залежно від висоти селевих потоків, басейни поділяються на високогірні !,5 км і більше), середньогірні (1,0-2,5 км) та низькогірні (до 1 км).

За потужністю селеві потоки поділяються на: дуже малі (з виносом матеріалів менше 1,0 тис.м³); середні (з виносом матеріалів від 10,0 до 100 тис. м³); великі (з виносом матеріалів від 0,1 до 1,0 млн. м³); дуже великі (з виносом матеріалів від 1,0до 10,0 млн. м³); гігантські (з виносом матеріалів більше 10,0 млн. м³).

За походженням селі поділяються: виходячи з головних факторів, на три класи (зонального виявлення, регіонального виявлення та антропогенні); виходячи з першопричин виникнення, на вісім типів (дощові, снігові, льодовикові, вулканогенні, сейсмогенні, лимногенні, антропогенні прямої дії та антропогенні побічної дії).

Лавини.Снігові лавини – це раптовий зсув великої маси снігу зі стрімкихгірських схилів унаслідок порушення сталості снігу.

Схід снігових лавин – небезпечне стихійне явище, особливо, коли вони загрожують населеним пунктам, залізничним, автомобільним дорогам, електромережам трубопроводам та життю людей, які опинилися на шляху їх руху. Формування лавин відбувається в межах лавинного осередку – ділянки схилу і його підніжжя, де проходить рух лавини.

Основні характеристики лавин. Лавина об'ємом у 10 м³ є небезпечною для людини або легкої техніки. Великі лавини можуть зруйнувати і капітальні інженерні споруди, утворити великі завали на транспортних шляхах. Кубометр мокрого снігу важить до 300 кг.

Швидкість – одна з основних характеристик лавини, що рухається. Слід розрізняти швидкість переміщення фронту лавини і швидкість течії за фронтом. Швидкість фронту лавини може сягати 100 м/с.

Сила ударуможе становити до 50 тонн на м². Неважко собі уявити, що це означає, адже дерев'яний будинок витримує не більше 3 т/м² а при силі удару 10 т/м² вириваються з корінням вікові дерева.

Тривалість викидулавини (відстань, яку може подолати лавина за найсприятливих умов) залежить від висоти її падіння.

Висота (або потужність) потоку лавини становить 10-15 м.

За характером руху та побудовою лавини поділяються на: осови – сніжні зсуви, які не мають певного каналу стоку і слизькі по всій ширині охопленої ділянки; лоткові – рухаються по певному каналу стоку; стрибаючі – виникають із лоткових, вільно падають із виступів гір. Залежно від властивостей снігу лавини бувають: сухими, вологими і мокрими.

Розрізняють два основні типи лавин: пилові і пластові.

Пилові лавиниутворюються безформенною сумішшю снігового пилу, під час руху знизу додається новий сніг і лавина зростає.

Пластові лавинивиділені площиною сковзання від основ. Вони виникають, як зсуви, і переміщуються у вигляді шару поверх старого снігу, що лежить нижче. Пластові лавини небезпечніше за пилові.

Урагани, бурі і смерчі – це надзвичайно швидкий, нерідко катастрофічний, рух повітря або вітру, вони виникають при проходженні глибоких циклонів та на периферії великих антициклонів.

При зіткненні великих мас холодного й теплого повітря виникає циклон– зона низького тиску в атмосфері з мінімумом у центрі.

Циклони – це атмосферні вихрі повітря, тиск якого до центру знижується, які циркулюють навколо центру проти годинникової стрілки (в північній півкулі) або за нею (в південній півкулі). Центральна частина циклону, "око бурі", характеризується низьким тиском, слабким вітром і низькою хмарністю. Вона оточується кільцем щільних хмар з обмеженими швидкостями руху, навколо яких розташовується периферійна частина, де вітри поступово послаблюються до повного штилю.

Буря – це вітер, швидкість якого хоча й менша швидкості ураганного вітру, але досить значна - 15-31 м/с.

Збитки і руйнування, спричинені бурями, значно менші, ніж збитки від ураганів. Інколи бурю порядку 10 балів називають штормом. Основні характеристикиураганів і бурі. Ураганні вітри – одне з атмосферних страхіть нашої планети, котре за руйнівною силою може порівнюватися із землетрусом. Вони руйнують будівлі, спустошують поля, виривають із корінням дерева, зносять легкі побудови, обривають дроти електромереж тощо. Вони можуть спрямувати на людину уламки шиферу, черепиці, скла, цегли, різних предметів. На більшій території України вітри зі швидкістю понад 25 м/с бувають майже щорічно.

Силу урагану прийнято оцінювати за швидкістю вітру за 17-бальною шкалою. Вітер силою 12 балів (більше 32 м/с) руйнує і спустошує все на своєму шляху.

Ураганні вітри руйнують міцні і зносять легкі споруди, спустошують посіви, звалюють стовпи мереж електропередачі, що може спричинити людські жертви. Середня тривалість урагану становить 9-12 днів. Основним руйнівним фактором урагану є висока швидкість вітру, швидкість повітряного потоку, його сила і тривалість. На величину збитків впливають також велика маса приливної води на морському узбережжі і тривалі зливові дощі, які спричиняють значні підтоплення.

Смерч – це сильний вихор, який спускається з основи купчасто-дощової хмари у вигляді темної вирви чи хобота, і має майже вертикальну вісь, невеликий поперечний перетин, і дуже низький тиск у центральній його частині. Він супроводжується грозою, дощем, градом і, якщо досягає поверхні землі, завжди завдає значних збитків.

Сила смерчу полягає в тому, що обертання повітря в його конусі (хоботі) проходить зі швидкістю 700-800 км/год., тому він супроводжується гулом, схожим на гуркіт реактивного двигуна. Розріджене повітря, що виникло всередині смерчу, є настільки потужним, що йому вдається піднімати в повітря різні предмети, зривати дахи, виривати з корінням дерева, руйнувати дерев'яні будинки. Тривають смерчі недовго (від кількох хвилин до кількох годин), рухаючись разом із хмарами. Довжина шляху - від сотень метрів до десятків кілометрів.

Частіше за все за будовою смерчі поділяють на: щільні (різко обмежені) і розпливчаті (неясно обмежені); смерчо-пилові вихрі; малі смерчі короткої дії (довжина шляху до кілометра); малі смерчі тривалої дії; смерчо-ураганні вихрі; водяні смерчі.

Повінь – це небезпечне природне (фізико-географічне, геофізичне, гідрометеорологічне, гідрогеологічне) явище стихійного характеру, яке виникає у певні як правило, прогнозовані, з недостатньою точністю в часі, періоди на річках, водоймах, днищах балок, суходолів, замкнутих котловин і блюдець. Воно виявляється в утворенні великого поверхневого стоку, підйомів рівнів води, виході її з берегів, у тимчасовому затопленні низьких територій із розташованими на них сільськогосподарськими угіддями, населеними пунктами і виробничими об'єктами, руйнівній та шкідливій дії води у періоди після повеней.

Залежно від причин виникнення повені природного характеру можна умовно розділити на три групи.

До першої групи відносять повені, спричинені випаданням значних опадів, інтенсивним таненням снігу. Весняні води, особливо в поєднанні із сильними вітрами, можуть призвести до затоплення великих територій, масових уражень населення і завдати величезних матеріальних збитків.

До другої групи відносять повені, що виникають унаслідок сильного вітру. Вони характерні для морських узбереж і гірських річок, що впадають у море, що спричиняє підвищення рівня води в річці. Повені, спричинені дією сильного вітру, є характерними для населених пунктів на узбережжі Азовського моря та річці Південний Буг, що впадає в Дніпровсько-Бузький лиман Чорного моря.

До третьої групи відносять повені, зумовлені підводними землетрусами і виверженнями підводних чи острівних вулканів. Унаслідок цього утворюються цунамі – хвилі, що поширюються зі швидкістю 400-800 км/год. При наближенні до берега їх висота сягає від 5-6 до 15-30 м і більше. Вони з величезною швидкістю і силою обрушуються на берег, спричиняючи значні людські жертви і матеріальні збитки.

Існують різні класифікації повені залежно від висоти та швидкості підйому води, забезпеченості стоку і рівнів води, площі затоплення, розміру завданих збитків, характеру руйнування русла і берегів тощо. Залежно від частоти, розміру площ затоплення та величини збитків повені поділяють на низькі (малі), середні, великі (високі), видатні (історичні) і катастрофічні.

Низькі (малі) та середні повені трапляються майже щороку або повторюються 1 раз на 5-10 років. Затоплення не перевищує 10% площі низинних місць.

Повені не завдають значних матеріальних збитків та не порушують умови життя людей.

Великі повені виникають1 раз на 10-25 років, супроводжуються затопленням значних площ (10-15% сільськогосподарських угідь), завдають збитків населенню, змушують на окремих небезпечних ділянках вдаватися до його евакуації.

Видатні повені повторюються один раз на 50-100 років. Вони охоплюють велику річкову систему, супроводжуються затопленням великих територій на заплавах (починається затоплення населених пунктів), паралізують господарську діяльність, завдають великих матеріальних збитків, затопляють 50-70% сільськогосподарських угідь на заплаві.

Катастрофічні повені трапляються один раз на 100-200 років і рідше. Вони охоплюють великі регіони, на яких розташовано кілька річкових басейнів, на тривалий час паралізують господарську діяльність, супроводжуються людськими жертвами. Можуть затопити понад 70% сільськогосподарських угідь, комунікації, території промислових підприємств. Окремі катастрофічні повені носять характер національного лиха.

За площею охоплення повені класифікуються на локальні і регіональні. Локальна повінь виявляється на окремих малих річках або притоках, регіональна – охоплює річковий басейн у цілому або кілька басейнів.

Затори і зажори льоду на річках.Одним із станів річки є крижаний, до якого відносяться такі процеси, як утворення, становлення та руйнування криги. Розвиток у часі та просторі крижаного режиму при визначених умовах та вплив різних чинників можуть спричинити небезпечні гідрологічні явища, такі як зажори та затори. Зажори криги властиві річкам, що замерзають на початку зими і шляхом переміщення крайки льодоставу знизу нагору проти течії. Зажорні явища спостерігаються в басейнах таких річок, як Дністер, Дунай, Прут. Заторні явища мають місце в басейнах таких річок: Дунай, Сіверський Донець, Дністер. Ці гідрологічно небезпечні явища можуть виникати і на водосховищах країни.

Затор криги– небезпечне гідрологічне явище, що являє собою скупчення криги в руслі, що стискує живий перетин річки і викликає підйом рівня води в місці скупчення криги та на ділянці вище від нього. Затор криги спостерігається у весняний період при розкритті річки.

Головними ознаками затору є: припинення руху криги; акумуляція крижаного матеріалу на заторній ділянці; виникнення підпору рівня води з затопленням прибережної території.

Затори є характерними далеко не для всіх річок. Вони утворюються за умови збігу певних умов, а саме: швидкість течії води в періоди замерзання і розкриття ріки - не менше 0,6 м/с, участь у льодоході великих мас криги і наявність перешкод на шляху їх руху. Значні обсяги криги формуються при замерзанні річок, розташованих у районах із затяжною осінню. Основною перешкодою руху криги звичайно є протяжні ділянки річки з суцільним, і досить міцним, крижаним покривом.

Зажор криги– явище, подібне до затору криги, що являє собою скупчення пухкого крижаного матеріалу (купок шуги, часток внутрішньоводяної криги, невеликих крижин) у руслі ріки, яке викликає підйом води в місці скупчення чи трохи вище від нього. Зажори на річках утворюються в період формування крижаного покриву. Необхідною умовою утворення зажорів є виникнення в руслі річки внутрішньоводяної криги і її потрапляння під крайку крижаного покриву на ділянках з підвищеними ухилами водяної поверхні зі швидкостями течії води більше 0,4 м/с.

Основною характеристикою заторів і зажорів є максимальний підйом рівня води, за значенням якого з використанням великомасштабних карт визначають­ся площі та глибини затоплення. Максимальний заторний рівень характеризує перевищення рівня при заторі над рівнем весняного водопілля без заторів. Мак­симальний зажорний рівень характеризує перевищення рівня при зажорі над рівнем при льодоставі без зажора.

За значеннями максимальних заторних (зажорних) рівнів води затори і зажо­ри поділяються на: катастрофічні – при максимальному заторному (зажорному) підйомі рівня води вище 5 метрів; сильні– при максимальному заторному (зажорному) підйомі рівня води від 3 до 5 метрів; середні– при максимальному заторному (зажорному) підйомі рівня води від 2 до З метрів; слабкі – при максимальному заторному рівні підйому води вище 1-1,5м.

Нагін води – піднімання рівня, спричинене дією вітру на поверхню води. Нагони, які призводять до підтоплення, трапляються в морських гирлах великих річок, а також на великих озерах і водосховищах.

Основні характеристики нагонних явищ,за якими можна оцінити величину нагону, є: погонний рівень води, вимірюваний метрами, та глибина поширення нагонної хвилі, площа затоплення та його тривалість. Основними факторами, які впливають на підйом нагонного рівня великих водойм є швидкість, напрямок вітру, довжина розгону вітру над водоймою, середня глибина водойми по довжині розгону, а також величина і будова водойми. Чим більша водойма і менша його глибина, тим більших розмірів досягають нагони. Наслідки від нагонних явищ є ідентичними до наслідків повені. Залежно від наслідків нагонні явища поділяються на невеликі, великі, видатні і катастрофічні.

Лісові пожежі.Ліси України є національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні та інші функції, а також джерелом лісових ресурсів.

Основною причиною виникнення пожеж у лісах є недотримання вимог правил пожежної безпеки в лісах України. Щороку з вини населення виникає 96-98% пожеж. Підвищенню пожежної небезпеки в лісах сприяють вітрові засушливі погодні умови (4-5 клас пожежної небезпеки) та постійне збільшення частоти відвідувань лісів населенням.

Усі лісові пожежі за місцем їх виникнення та розвитку можна поділити на ни­зові, верхові і підземні (торф'яні), а залежно від швидкості поширення фронту полум'я - на слабкі, середні та сильні.

Низовими лісовими пожежами називають такі пожежі, під час яких вогонь поширюється надгрунтовним покривом, дрібному хмизу, вітроломів та підліску, а також у нижньому полозі (підрості, підліску). При швидкості вітру понад 6 м/с низові пожежі мо­жуть переходити у верхові. Під час розвитку низової пожежі за наявності вітру на відносно рівній поверхні спостерігається рух повітря назустріч фронту поши­рення вогню. У випадку середньої низової пожежі за наявності вітру під кроною дерев зустрічний потік повітря зі швидкістю 2-3 м/с виникає на відстані до 25 м від фронту вогню. Низові пожежі становлять близько 90% усіх лісових пожеж. Швидкість поши­рення низових пожеж - 1-3 м/хв., висота полум'я - 0,5-1,5 м.

Верхові пожежі можуть виникати при сильному вітрі, коли вогонь охоплює крони дерев. Палаючі гілки, іскри спричиняють нові осередки пожежі на значних відстанях. Верхові пожежі, як правило, виникають із низьких під час сильного вітру в густому лісі та в гірській місцевості. Вони бувають рухливі і стійкі. Рухливі верхові пожежі спостерігаються тільки під час сильного вітру. За цих умов вогонь поширюється кронами дерев стрибкоподібно і часто значно випе­реджає фронт низової пожежі. Під час руху вогню кронами дерев вітер розно­сить іскри, головешки, котрі утворюють нові осередки низових пожеж на сотні метрів попереду фронту основної низової пожежі. Швидкість розповсюдження вогню при цьому сягає 15-25 км/год. Стійкі верхові пожежі – це такі пожежі, які поширюються зі швидкістю до 4 км/год. кронами дерев одночасно з просуванням фронту стійкої низової пожежі. Після таких пожеж на їх площі вигоряє майже все і лишаються тільки обвуглені рештки стовбурів колишнього лісу.

Підземні пожежі – пожежі, які супроводжуються безполуменевим горінням торфового шару ґрунту. Виникають у суху погоду на ділянках, що мають підстилку товщиною до 20 см і більше або торф'яний шар. Швидкість поширення вогню поверхнею підстилки незначна, а в глибину ще менше. У глибину підстилка або торф вигоряють до мінерального шару, де підстилка або торф мають вологість 70% і більше.

Блискавка – це видимий шлях іскрового розряду атмосферної електрики і повітрі, що буває під час грози (зображується у вигляді зигзагоподібної стрілі між хмарами (хмарою) та поверхнею землі).

У момент розряду, блискавка за мить нагріває повітря до температури 25000-27000 ⁰С, тиск у ньому підвищується до декількох тисяч атмосфер, ніби відбувається велетенський вибух. Звук від вибуху сприймається нами як грім. Звичайно, грім ми чуємо після того, як побачимо спалах блискавки. Це пояснюється тим, що світло поширюється майже миттєво, тоді як звук має швидкість 330 м/сек. Якщо грім може лише налякати, то блискавка є небезпечною для життя, хоча ураження нею не є поширеним.

Під час грози розрізняють пряме ураження (у випадку перебування на вершині пагорба, відкритому просторі) та дію електромагнітної індукції (з проходженням електричного розряду на відстані 1 м від людини, наприклад, людини яка сидить біля стовбура дерева у момент удару блискавкою) тощо.

Ураження блискавкою у потерпілого спричиняють місцеві та загальні порушення, судомисті скорочення м'язів, зупинку дихання, викликають опіки шкіри. Така травма може статися і тоді, коли людина перебуває поряд з місцем безпосереднього удару блискавки.

Залежно від стану потерпілого (волога шкіра, стомлення, виснаження тощо), сили та напруги удару можливі різноманітні місцеві прояви. При цьому виникаючі ушкодження шкіри, нагадують опіки І-ІV ступеня.

Епідемія – масове поширення інфекційної хвороби серед населення відповідної території за короткий проміжок часу.

Епідемічна ситуація – показник епідемічного благополуччя території (об'єкта) у певний час, що характеризується рівнем і динамікою захворювання людей на інфекційні хвороби, наявністю або відсутністю відповідних факторів передачі інфекції та іншими обставинами, що впливають на поширення інфекційних хвороб.

Виникнення та підтримання епідемічного процесу можливо за обов'язкової наявності трьох компонентів: джерела інфекції, механізму передачі інфекції і схильності людини.

Механізм передачі збудника інфекції складається із трьох послідовних фаз: виділення збудника із зараженого організму, перебування його протягом визначеного терміну у зовнішньому середовищі і надходження збудника в організм наступної людини. Основними шляхами передачі збудника є повітряно-краплинний, водяний, харчовий, контактний, трансмасивний.

Фактори передачі збудників інфекційних хвороб – забруднені збудниками інфекційних хвороб об'єкти середовища життєдіяльності людини (повітря, грунт, вода, харчові продукти, продовольча сировина, кров та інші біологічні препарати, медичні інструменти, предмети побуту тощо), а також заражені збудниками інфекційних хвороб живі організми, які здійснюють перенесення збудників інфекційних хвороб від джерела інфекції тощо.

Епізоотії– широке розповсюдження інфекційної хвороби тварин.

За інтенсивністю проявлення і тривалістю розповсюдження, епізоотичний процес характеризують такими формами:

спорадія – поодинокі або небагаточисельні випадки прояву інфекційної хвороби, не пов'язаної між собою одним джерелом збудника інфекції;

епізоотія – широке поширення інфекційних хвороб у господарстві, районі, області. Епізоотії властиві масовість, спільність джерела збудника інфекції, одночасність ураження, періодичність, сезонність. До інфекційних хвороб, які проявляються у вигляді епізоотій належать - ящур, чума тощо;

панзоотія – вищий ступінь розвитку епізоотії, характеризується незвичайно широким поширенням інфекційної хвороби, охоплює країну або декілька країн.

Епіфітотія – поширення інфекційних хвороб рослин на значній території протягом визначного часу.

Масове захворювання рослин, яке охоплює декілька країн або континентів, називається панфітотією.

За походженням інфекції епіфітотії рослин поділяють на два типи:

епіфітотії – захворювання рослин, яке виникає щорічно унаслідок наявності в певному районі інфекційного осередку;

екзофітотії – спалахи хвороб, викликані інфекцією немісцевого походження (занесення вітром з іншого боку).

Виникнення і протікання епіфітотії можливе тільки у випадку поєднання певних умов: наявність інфекційного осередку, схильність рослин до цієї хвороби, терміни початкового зараження, погодні умови протягом вегетаційного періоду.

Ожеледиця – шар льоду на земній поверхні, що утворюється після дощу або відлиги при температурі повітря від 0 до 5 градусів. Тривалість її коливається від однієї години до 20 діб. Вона найчастіше утворюється перед надходженням теплого атмосферного фронту і віщує подальше потепління, прихід відлиги, дощів.

Визначальним фактором небезпеки є не так інтенсивність ожеледиці, як тривалість цього небезпечного явища. Лід намерзає на стовпах, деревах, проводах, і реальну небезпеку становить можливе падіння різних конструкцій та предметів. У цих умовах необхідно виключити перебування людей під лініями електропередач та поблизу їх опор тощо. Ожеледиця часто спричиняє аварії на дорогах і травми у пішоходів.

Розрізняють кілька видів обледеніння: ожеледь, поморозь, відкладання мокрого замерзлого снігу.

Якщо за прогнозами погоди очікується різке зниження чи перепади температури повітря, великі снігопади, оголошується штормове попередження, необхідно запастися продуктами, паливом, підготувати теплий одяг і взуття, теплу постіль та обігрівальні прилади, утеплити приміщення.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
3. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
4. IV етап. Ситуаційний підхід
5. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
6. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
7. Автокореляційна характеристика системи
8. Акцентуації характеру
9. Акцентуації характеру
10. АКЦЕНТУАЦІЯ ХАРАКТЕРУ
11. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.
12. Амплітудно-частотна характеристика, смуга пропускання і загасання

Переглядів: 1186