Лінгвістична характеристика монологічного мовлення.

Проблема монологічного мовлення досліджувалась лінгвістами (Д.Х.Баранник, Л.А.Булаховський, І.К.Білодід, В.В.Виноградов, Ж.Вандрієс, Т.О.Ладижинська, О.А.Лаптєва, Н.Ю.ІНве- дова, Л.В.Щерба та ін.) лінгводидактами (А.М.Богуш, С.В.Ла- сунова, Т.Г.Постоян, Л.В.Скалкін, Л.І.Фесенко та ін.).

Монологічне мовлення у психологічному та лінгвістичному відношенні - складніша форма усного мовлення, оскільки це мовлення однієї особи до слухачів, воно більш розгорнуте, вимагає зосередженості пам’яті і уваги до змісту і форми мовлення. Монологічне мовлення спирається на мислення, яке логічно більш послідовне, ніж у процесі діалогу. Монолог не підтримується ситуацією або запитаннями на відміну від діалогу, він здебільшого адресований не одній людині, а багатьом. Монологічне мовлення, як мовлення однієї особи, потребує розгорнутості, повноти, чіткості і взаємозв’язку окремих частин розповіді, вміння мовця зосередити свою думку на головному, не захоплюватися деталями, водночас говорити емоційно, жваво, образно. У монологічному мовленні наочно виступає усвідомлення дитиною мовленнєвої дії.

У монологічному мовленні активно формуються мовленнєві повідомлення, транслюється його зміст, передається власне ставлення до проблеми. Під час монологічного мовлення говорить один, а інші слухають. Монологічне мовлення - однобічно спрямоване, його головне завдання - вплинути певним чином на слухача чи аудиторію в цілому, передати знання, у чомусь переконати.

Монологічне мовлення певною мірою також є підтриманим, але це вже більше стосується контакту мовця зі слухачем. Мовцеві самому треба дбати про зміст і план свого виступу, про його зв’язність, самому випереджувати кожну наступну фразу і відразу її формулювати.

Д.Х.Баранник, визначає монолог як тривале, не розраховане на негайну словесну реакцію однобічне мовлення.

На його думку, монологічне мовлення відрізняється від діалогу і своєю суспільною функцією, і організацією словесного ряду, і способом виголошення фрази. Автор переконує в тому, що монолог використовується як у писемному, так і в усному мовленні. У формі монологу компонується переважна більшість писемних жанрів мовлення (статті, листування тощо). В усному мовленні монологічну структуру мають публічні промови, звіти, виступи, розповіді тощо.

На погляд Д.Х.Баранника, усне монологічне мовлення є однією з основних форм, у яких здійснюється масова комунікація. Саме Д.Х.Баранником найбільш повно були описані інтонаційно-проголошувальні, граматичні і лексико-фразеологічні особливості монологу. На основі спеціально проведеного дослідження він, по-перше, виділяє ситуативні методи вимови: публічний і розмовний. По-друге, він вказує на цілу низку мовленнєвих особливостей монологу, як-от:

- невідповідність одиниць комунікативного характеру одиницям того самого рівня писемного мовлення (особливо в імпровізованих формах монологу);

- надлишок словесної інформації, що проявляється у застосуванні уточнювальних оборотів, парафраз, у повтореннях окремих членів речення;

- використання різних за структурою «контактних словесних формул»: імперативних речень («зверни увагу», «запам’ятайте це»), звертань, питальних речень, не розрахованих на відповідь слухача і т. ін.;

- традиційні початкові і кінцеві - словесні форми, а також синтаксично внутрішні структури «сигнали чергових мікротем і сюжетних ходів».

В.Л. Скалкін визначає монологічне мовлення як підвищене навантаження на пам’ять (оперативну і довготривалу), мислення і мовленнєвопродуковані механізми людини; як розгорнуте висловлювання однієї особи, що складається з низки висловів (речень), між якими є логічний і лінгвістичний зв’язок. В.Л.Скалкін подає характеристику комунікативних, психологічних і лінгвістичних особливостей монологу, що становлять базу відповідної системи навчання і формування конкретних методичних рекомендацій. Так, комунікативні особливості монологу розкривають його як безперервний зв’язний виклад думок мовця до однієї чи кількох осіб з певною метою. Психологічні особливості монологу виявляються у його підвищеній вмотивованості, здатності «живити» мовопродукування на протягом довготривалого часу. Джерела цієї вмотивованості досить різнорідні, хоча всі вони містяться у глибинах психічної активності людини, її взаємодії з реальною дійсністю. Однак учений вказує і на те, що вони можуть носити й безпосередній характер, є реакцією на ситуацію спілкування, на співрозмовника, цікаву інформацію. В.Л .Скалкін зазначає, що в цілому монологічне мовлення характеризується послідовністю, логічністю, повнотою і ясністю викладу і це відрізняє його від інших видів мовлення.

Лінгвістичні особливості монологу характеризують його як мовлення, в якому, по-перше, мінімальною структурною одиницею є переважно повне багатоскладове речення; по-друге, розгорнуті думки треба граматично і інтонаційно оформляти і пов’язувати на смислосинтаксичних рівнях, що перевищують речення; по-третє, обов’язково треба знати його фонетичні, граматичні і лексичні аспекти.

О.Р.Лурія визначив низку особливостей, спільних для монологічного і діалогічного мовлення, серед них:

- обидві форми мовлення звернені до живого співрозмовника. Реакція співрозмовника дозволяє мовцю коригувати свої висловлювання у процесі повідомлення - випускати вже відоме, доповнювати, розширювати невідоме і не досить зрозуміле;

- усне монологічне, як і усне діалогічне мовлення, послуговується крім засобів мовленнєвих кодів ще багатьма додатковими засобами виразності чи «маркерами». Це «просодичні» маркери: інтонація, виділення голосом окремих компонентів тексту, використання системи пауз і т.ін., а також немовні засоби, такі, як міміка і виразні жести;

- усне монологічне мовлення, як і діалогічне, в певних межах може допускати неповноту висловлювань, і тоді його граматична будова стає схожою до граматичної будови діалогу.

Монологічному мовленню властиві такі особливості:

- реакція слухачів вгадується мовцем, натомість при діалозі вона виявляється безпосередньо в мовленні;

- воно характеризується більшою розгорнутістю висловлювань, оскільки не можна розраховувати на розуміння з півслова. Зазвичай серед слухачів присутні люди, які мало обізнані з предметом висловлювання;

- монологічне мовлення може бути як підготовленим, так і непідготовленим, тоді як діалог майже завжди має непідготовлений характер;

- в монолозі меншу роль, ніж у діалозі, відіграють паралінгвістичні засоби;

- у монологічному мовленні менше використовуються стереотипні вирази.

Монолог протікає у формі бесіди, виступу, доповіді або лекції, наближається до ораторського мовлення, відрізняється ускладненим синтаксисом і лексичними конструкціями. Тут мають місце такі експресивні засоби, як повтори, риторичні запитання, зупинки думок та ритму, еліпси і т.ін.

Висновок:

- Назвіть лінгвістичні характеристики монологу.

- Назвіть низку спільних рис, які притаманні монологу та діалогу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Інтеренет-ресурси	\|	Характеристика функціонально-змістовних типів висловлювань.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.