Цінності людини та суспільства в контексті сучасного державотворення

Проблема цінностей Українського суспільства належить до найважливіших і дискусійних проблем. Це пов'язано з тим, що Україна проходить дуже складний етап історичного розвитку, коли йде перехід від традиційного суспільства з елементами авторитаризму, від держави, хворої корупцією, до соціально-орієнтованого суспільства і демократичної та відкритої держави. Тому йде зміна кількох ціннісних систем, які складали основу суспільства і держави. На зміну радянській системі декларації сурогатно–колективних, патерналістських цінностей, яка існувала кілька десятиліть, формується нова система цінностей, яка передбачає чітку орієнтацію українців на європейські цінності, на значні ціннісні досягнення українського народу, на моральне оздоровлення суспільства, зростання значення цінностей та культури громадянського суспільства в загальному розвитку української політичної нації порівняно з цінностями держави.

Нормальний розвиток держави передбачає акцентування на розвитку, насамперед, цінностей суспільства і громадського життя людини. Це пов'язано з тим, що тільки контроль за державою з боку громадянського суспільства може забезпечити оздоровлення держави і державного управління. Тому, в сучасній українській державі потрібні зміни в акцентах виховання людини. Нині слід формувати не стільки сентиментального патріота, скільки діяльного громадянина, який любить свою Батьківщину й бере активну участь у модернізації суспільства і держави.

В сучасному розумінні цінності - це ідеї, норми, процеси, відносини матеріального і духовного порядку, які мають об'єктивну позитивну значимість і здатні задовольняти певні потреби людей.

Кожній особі притаманна своя специфічна ієрархія цих цінностей, які виступають зв'язуючою ланкою індивідуального і суспільного життя. Особистісні цінності відображаються у свідомості у формі ціннісних орієнтацій - найважливіших елементів внутрішньої структури особи, закріплені життєвим досвідом індивіда, всією сукупністю його переживань і відмежовують значимі, істотні для даної людини від неістотного, незначимого. Таким чином, система цінностей визначає сутність як людинитак і певної спільноти, направленість їх дій і вчинків.

Національні ціннісні орієнтації формуються впродовж століть і тисячоліть. Разом з тим різкі зміни економічного, суспільно-політичного, духовного життя корінної нації приводять до перегляду цінностей. Загальнолюдські цінності залишаються, а політичні, економічні, соціальні та ін. зазнають певних, а часто і значних змін. Нові умови життя диктують необхідність нових цінностей. Старі цінності, що передаються традиційно, часто гальмують процес розвиткусуспільства, нації. Національна і особиста гідність, почуття патріотизму формуються не лише відповідним змістом, формами і засобами виховання, але й врахуванням етнічної своєрідної психіки вихованців. Помилка, яка привела до певної бездуховності і розвитку національного нігілізму (заперечення національних цінностей) у значної частини молоді, полягала саме в тім, що попередня виховна система нехтувала національними рисами українського народу.

Недооцінка самобутності того чи іншого народу рівнозначна відсутності об'єднуючого центру, стрижневої ідеї, навколо якої групуються всі інші виховні сили національного виховання. Нам потрібно, за висловом Ю.Липи, «звільнитися від змови істориків» як чужоземних, так і своїх перешиванців, які неправильно, спотворено подавали історію землі нашої, мови нашої, культури нашої і нашого українського характеру. З такого «подання», з таких необ'єктивних оцінок велика нам кривда: «... моральної кривди не знає тільки той народ, який уміє пізнавати себе сам і сам оповідає собі власну історію та й плекає власну культуру, а коли йому його «літеру» тлумачить загарбник, ясна річ, той тлумачитиме її за власним розумінням та баченням і на користь собі, а не поневоленому народові».

Сьогоднішній аналіз історико-культурних та геополітичних умов формування українського характеру, нашого національного самоусвідомлення свідчить про ряд відхилень, що сформувались у наших характерах під впливом цих умов. З одного боку вони полягають у відмові від власної гідності, у байдужості до національних цінностей і бідності національних почуттів, з другого – гіпертрофія національної психіки, вважання себе «чуть не пупом землі». Ці відхилення є своєрідною реакцією на той національний гніт і те зазіхання на наше національне «я», яке пережив український народ впродовж багатьох століть.

Україна переживає нині досить скрутні часи. Тяжка економічна та політична ситуація призводить до подальшого зубожіння населення. І весь цей комплекс соціально-економічних проблем ускладнюється все більш глибокою культурною кризою, яка спричиняє духовну деградацію суспільства, втрату ціннісних орієнтирів і подальший моральний занепад нашого народу.

Відомо, що культура і духовність це цивілізовані ознаки будь-якої нації, без яких вона взагалі не може існувати. Нація (історична спільність людей, що складається в процесі формування певних характерних її ознак; Нація – це стабільне, історично проявлене суспільство, яке має територію, економічне життя, відмітну культуру і мову), в якій нівелюються духовні цінності приречена на загибель і це лише справа часу. Тому в цих умовах дуже важливою є активізація зусиль з підвищення духовного рівня українського народу, формування у нього стійкої системи глибоких морально-духовних цінностей, оскільки саме вони складають основу мотиваційної сфери як особистості, так і суспільства в цілому. Те, чим керується окрема людина чи певна спільнота в своїх діях, досить чітко висвітлює її глибинну сутність. Якщо особистість чи суспільство сповідує високі гуманістичні цінності, то цілі і засоби її досягнення також будуть досить високими і гуманними. Тільки таким чином ми можемо досягнути поступового економічного, політичного й духовного піднесення нашої країни, оскільки ці сфери досить тісно переплетені і взаємозв'язані.

Глобальні зміни в політиці призводять до потрясінь в економіці, що зумовлює ще більш катастрофічні явища в культурній сфері. Низький культурний рівень суспільства в цілому й усіх його структурних елементів, зокрема, призводить до створення системи утилітарних цінностей, виходячи з яких людина чи певна спільнота турбується тільки про свої власні корисливі інтереси, не цінуючи потреби інших людей і суспільства в цілому.

В основі будь-якої ідеології лежать базові цінності. Комунізм: основні цінності народовладдя, рівність. Соціал-демократія: свобода, справедливість, солідарність. Лібералізм: свобода. Консерватизм: незмінність традицій сім'ї, релігії, моралі. Націоналізм: нація, релігія, мораль. Фашизм: раса, порядок, вищість однієї нації над іншими, право сили.

Основною цінністю будь-якого суспільства є людина. В більшості політичних системзначна роль відводиться саме особистості, її участі в розбудові й розвитку як громадянського суспільства так і держави. Лише в тоталітарних системах роль людини як вільної особистості нівелюється, вона перетворюється у гвинтик, який повинен виконувати тільки певні функції.

Нормальне громадянське суспільство повинно насамперед прагнути до створення умов, за яких можлива реалізація людиною усіх своїх можливостей. Тому основні цінності, які панують у такому суспільстві – це свобода, справедливість, солідарність, рівність, демократія. Свобода тісно пов'язана з такими поняттями як необхідність та відповідальність. Спіноза говорив: «Свобода – це пізнана необхідність», тобто свобода людини пов'язана з пізнанням, чим більше вона знає, тим більше її свобода, але тим більша і її відповідальність. Але не можна плутати свободу з анархією. Свобода це не лише повне задоволення всіх своїх інтересів і прагнень, але й увага і повага до свободи інших. Ж-Ж. Руссо говорив, що людина створила суспільство, віддавши частину своєї свободи й отримавши гарантію безпеки. Тому реалізувати свою свободу можна лише через врахування волі і прагнень інших людей. Свобода – це дуже велика відповідальність і за себе, і за ближніх, і за світ в цілому.

Із поняттям свободи пов'язані такі цінності, як толерантність, терпимість, які витікають із християнських цінностей – милосердя, співучасті, співстраждання. Людина це істота недосконала і потрібно з розумінням і терпінням ставитися до її недоліків і помилок. Слід поважати політичну точку зору і політичні погляди інших людей. Але жодна політична теорія не може претендувати на виключну істинність і самовпевнено вважати, що тільки вона є правильною і вірною,адже це неминуче призведе до конфронтації і конфліктів. Важливою політичною цінністю є також солідарність.

Солідарність це насамперед уміння правильно жити у суспільстві, допомагати іншим, усвідомлювати свою єдність з власним народом. Вона базується на розумінні людиною самої себе як частинки певної спільноти, даного народу чи світової цивілізації взагалі. Солідарність дуже тісно пов'язана з любов'ю, як любов'ю до ближнього, так і любов'ю до світу. Саме любов перетворює світ. Любов - це пронизуюча і всепроникаюча сила, яку ще давні філософи називали загальною космічною енергією, що діє скрізь і всюди. Людське існування потребує одухотвореності любов'ю, бо без неї людина може не відбутися. Справжня творчість існує тільки там, де є любов. Навіть пізнає людина настільки, наскільки любить. Як жодний інший моральний феномен любов являє людині повноту її душевної організації, повноту смислових і творчих потенцій буття, вона акумулює позитивну моральну енергію, що допомагає людській особистості витримувати натиск обставин, не зраджувати себе, в будь-яких стосунках лишатися вірною своїм ідеалам і цінностям. Через усе це любові в житті людини ніколи не буває забагато, головне, щоб вона слугувала внутрішньому розвитку.

Здається дещо дивною постановка питання про співвідношення любові та політики. Справа у тому, що коли політик несе у своїй душі любов до Бога, любов до ближнього, любов до тієї справи, якою займається, то він ніколи не буде використовувати надану йому владу на шкоду іншим людям. Висока внутрішня культура спонукає його до праці на благо свого народу.

Із солідарністю тісно пов'язана така цінність як справедливість, рівність усіх перед законом і Богом. Кожна людина повинна мати рівні можливості для реалізації своїх задатків: навчатися, займатися тією чи іншою діяльністю, брати участь у громадському і політичному житті. Справедливість загалом це насамперед розуміння людиною своєї відповідальності перед суспільством, перед іншими людьми. Кожна людина повинна знати свої права і обов'язки і поважати права інших людей. Але істинна абсолютна справедливість у людському суспільстві неможлива, вона може бути тільки у Бога. Тому головна відповідальність кожної людини, кожного політичного діяча – це насамперед відповідальність перед голосом своєї совісті, перед Богом. Інститут Горшеніна 11-13 грудня 2009 р. провів опитування на тему: «Мораль і життєві цінності українського суспільства». Згідно з випадковою вибіркою було опитано 1000 респондентів віком від 18 років, у всіх обласних центрах України, містах Києві і Севастополі. Квотами були регіон проживання, стать і вік респондентів. Головними життєвими цінностями українці вважають: 78,7% - здоров'я, 72,4% - матеріальне забезпечення, 49,2% - щасливе сімейне життя, 37,2% – цікаву роботу, 34,8% - благополучне становище в країні, 21,5% - приємне проведення часу, 19,2% незалежність у вчинках і діях, 15,3% - пізнання та інтелектуальний розвиток, 2,6% - важко відповісти. Про рівень моралі у суспільстві: 55,9% - вважає його низьким, 39,1% - оцінюють як середній, 3,8%- вважають високим, 1,2% - важко відповісти. Головним носієм моральних цінностей для українців є: 82,3% - сім'я, 36,8% - церква, 29,1% - школа або інші навчальні заклади, 27,4% - держава, 26,3% - телебачення і кінематограф, 19,4% - література, 2,3% - інше, 1,8% - з відповіддю на питання вагалися. Похибка репрезентативності дослідження не перевищує +/-3,2%.

Науковці стверджують, що для успішного функціонування суспільних інститутів країни рівень моральності керівної еліти повинен бути значно вищим ніж у простого народу. У нас це на жаль не завжди так. Про яку культуру і духовність вже екс-можновладців ми можемо говорити, коли навіть на світовому рівні Україна асоціювалася з такими іменами як Лазоренко, Жердицький, які, займаючи високі посади, здійснювали протиправну діяльність задля власного збагачення. Згадаймо також про рівень володіння більшістю службовців рідною мовою. Рівень масової культури також дуже низький. Культ насилля і розпусти практично заполонив наші екрани, де мало не на кожному каналі ми можемо побачити аморальні чи агресивні сцени. Потім ми дивуємося, чому наша молодь така агресивна, задурманена алкоголем і наркотиками. Звичайно кожен має право дивитися те, що він забажає, але для молоді потрібно вводити певні обмеження, так як психіка у неї досить нестійка і не завжди проводить межу між уявою і реальністю. Вона починає агресивні сцени впроваджувати у життя, що ми спостерігаємо на прикладі американських підлітків, які розстрілюють своїх однокласників чи навіть близьких. В нашій країні ми не повинні цього допустити. Тому особливі вимоги постають перед навчальними закладами, які повинні здійснювати завдання виховання молоді на вищих зразках загальнолюдської моралі, на основі національно-патріотичних та релігійних цінностей, створення у неї нового планетарного мислення. Саме така молодь і зможе побудувати високорозвинуте суспільство, яке б максимально орієнтувалося на розвиток особистості як такої, реалізацією нею всіх своїх потенцій і яка б в свою чергу докладала максимум зусиль для економічного і культурно-духовного розвитку рідної країни.

На рівні уряду також проводиться робота у цьому напрямку. Дуже схвально тут можна сприймати створення комітету з духовності при Раді по телебаченню і радіомовленню України, який повинен буде регулювати потік негативної масової культури. Головна причина всіх цих та інших негативних явищ полягає в тому, що суспільна мораль ще не достатньо розвинута, так як базується на радянських тоталітарних цінностях, які вже відійшли у минуле. Тому саме в нинішніх умовах є дуже важливим становлення нової системи морально-духовних цінностей, нового світогляду, який би базувався на глибоких культурно-духовних традиціях нашого народу. Сьогодні ми будуємо свій дім, у якому, як писав геніальний Т.Шевченко, своя правда і воля. В домі цьому ми пізнаємо себе в собі і в світі, пізнаємо своє внутрішнє «Я», глибше розуміємо, чому ми такі, які є нині з нашими достойностями і вадами. Дане самопізнання нам потрібно, щоб позбутися невільничих комплексів – відчуття неповноцінності й ущербності. Знання свого національного характеру – це пізнання світлого і темного у собі. Не можна творити добро, не пізнавши свого зла і не боровшись з ним. Щоб національна система виховання була більш успішною, ми маємо розуміти «Хто ми?» і «Які ми?» в радості і горі, в добрі і труднощах, в праці і на відпочинку, у ставленні до друзів і ворогів, що і як ми відчуваємо, переживаємо, як мислимо та ін. Одним словом, ми повинні знати свій характер, всі його особливості. Це продиктовано тим, що в жодній країні немає виховання «взагалі». Воно завжди має конкретно-історичну національну форму вираження. Без національного виховання немає і бути не може. В даному процесі необхідно опиратися на характерні особливості вдачі українців, яка складалась століттями під впливом певних історико-культурних та геополітичних факторів та умов, у яких проходив розвиток нашого народу, української нації, кожної етнічної групи. Цілком слушно відмічає український дослідник Г.Косуха, що «в основі духовно-національного відродження мають бути цінності, які зрозумілі і близькі кожній людині, незалежно від її політичних, релігійних та інших поглядів і переконань, становища в суспільстві». Саме такими можуть і повинні стати загальнолюдські цінності, вироблені протягом всієї історії світової цивілізації і, які, зокрема, були освячені християнською релігією.

Відкриття українському народу такого роду цінностей і становить головні завдання сучасної культури, сенс того, що можна було б назвати новою духовністю, більш універсальною, ніж всі попередні її форми. Не слід применшувати цього надзвичайно складного і важкого завдання. Важливою складовою цього процесу є відродження національного духу, національної самосвідомості, основою якої є національна ідея, яка і повинна піднести рівень гідності українців і сприяти формуванню у них усвідомлення значимості і цінності нашої держави як невід'ємної складової європейської та світової цивілізації. Таким чином саме загальнолюдські релігійно-духовні цінності лежать в основі існування як суспільства в цілому, так і окремої особистості. І саме від того, чи керуватиметься дане суспільство чи конкретна людина такими цінностями як добро, свобода, справедливість, солідарність, любов, демократія, залежатиме як її особиста доля, так і майбутній добробут всього народу. Тому істинно багатим і процвітаючим суспільством може бути лише те, яке базується на загальнолюдських цінностях.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Роль держави у житті суспільства	\|	Формування «дерева цілей» державного управління та його забезпечення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.