Найважливіші категорії етики соціальної роботи

Найважливішими категоріями етики соціальної роботи є професійні етичні відносини, етична свідомість, етичні дії і професійний обов’язок спеціалістів.

Етичні відносини в соціальній роботі, що виникають у процесі професійної соціальної діяльності як сукупність взаємозв’язків і взаємозалежностей, передбачають досягнення суспільного і особистого блага шляхом трансформації системи “людина – середовище”. Ці стосунки виникають між соціальними працівниками як членами колективу, між соціальними працівниками і їх клієнтами, між соціальними працівниками і соціальним оточенням клієнтів, між соціальними працівниками і різноманітними організаціями, установами, закладами, окремими особами, з якими соціальні працівники зв’язуються з метою надання допомоги клієнтам.

Нарешті подібні стосунки виникають між інституцією соціальної роботи як однієї з державних структур та іншими державними організаціями, державою в цілому і суспільством.

Етичні відносини в соціальній роботі існують у формі вимог, що пред’являються суб’єктами відносин один до одного щодо виконання професійних обов’язків; моральних принципів, що визначають основи соціальної роботи і підпорядковують собі всю діяльність; моральних якостей, якими повинен володіти і які повинні актуалізувати в процесі соціальної роботи суб’єкти соціальної діяльності; систематичного самоконтролю спеціалістів у їх діяльності.

Соціальна справедливість – ступінь рівності й нерівності, норм і дій, благ і заслуг, діяння і відплати, вимог і виконання у відносинах між людьми і соціальними групами, оцінювання з позицій певного виховного ідеалу (добра, правди, гармонії, порядку тощо).

Сутність соціальної справедливості полягає у встановленні співрозмірності між намірами, можливостями і результатами дій людей, зіставленні дій і результатів одних з діями та результатами інших, що можливе на основі існуючої в даному суспільстві ієрархії цінностей.

Генетичними витоками соціальної справедливості є не що інше як споконвічне прагнення людини до зрівняльності і рівноваги, за якої протиставляються протилежні явища: діянню – відплата, злочину – кара, правам – обов’язки, заслугам – почесті, раю – пекло.

Соціальна справедливість має конкретно–історичний характер і може бути зорієнтована на загальнолюдські, класові, групові, кастові та інші цінності. Цінності визначають і характер, і зміст соціальної справедливості, але й сама вона є цінністю, що обслуговує інтереси певних груп людей і навіть виконує ідеологічні функції.

Соціальна справедливість можлива лише у співвідношенні й порівнянні зі соціальною несправедливістю. Тому проблеми соціальної справедливості особливо актуалізуються на крутих переломах історії, коли здійснюється глобальна переоцінка всіх цінностей, а несправедливість стає особливо відчутною.

У такі часи саме соціальна справедливість визначає зміст як поточних, так і перспективних завдань і є основою оновлення суспільства [Соц. роб. Кн. 4. – С. 448].

Соціальна допомога – система заходів з надання допомоги громадянам, які тимчасово опинилися у важкому економічному чи соціальному становищі, шляхом надання їм необхідної інформації, фінансових засобів, кредитів, навчання, правозахисту і запровадження пільг.

Благодійність – добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги.

Специфічними формами благодійництва є меценатство і спонсорство (Закон України “Про благодійництво та благодійні організації” від 16 вересня 1997 р.)

Благодійність може здійснюватися за такими основними напрямами:

1. Сприяння практичному здійсненню загальнодержавних, регіональних, місцевих та міжнародних програм, що спрямовані на поліпшення соціально–економічного становища.

2. Поліпшення матеріального становища набувачів благодійної допомоги, сприяння соціальній реабілітації малозабезпечених, безробітних, інвалідів, інших осіб, які потребують піклування, а також подання допомоги особам, які через фізичні або інші вади обмежені в реалізації своїх прав і законних інтересів.

3. Подання допомоги громадянам, які постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічних, техногенних та інших катастроф, в результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також жертвам репресій, біженцям.

4. Сприяння розвитку науки й освіти, вчителям, вченим, студентам, учням.

5. Сприяння розвитку культури, в т.ч. реалізації програм національно–культурного розвитку, доступові всіх верств населення, особливо малозабезпеченим, до культурних цінностей та художньої творчості.

6. Надання допомоги талановитій творчій молоді.

7. Сприяння розвитку охорони здоров’я, масової фізкультури, спорту і туризму, пропагування здорового способу життя, участь у поданні медичної допомоги населенню та здійснення соціального догляду за хворими, інвалідами, самотніми, людьми похилого віку та іншими особами, які через свої фізичні, матеріальні чи інші особливості потребують соціальної підтримки та піклування.

8. Сприяння захисту материнства та дитинства, подання допомоги багатодітним та малозабезпеченим сім’ям.

Благодійна допомога може надаватися набувачам у вигляді: одноразової або систематичної матеріальної, фінансової чи іншої допомоги; фінансування конкретних цільових програм; допомоги на основі договорів (контрактів) про благочинну діяльність; дарування або дозволу на безоплатне (пільгове) використання об’єктів власності; надання безпосередньої допомоги особистою працею, послугами чи передачі результатів особистої творчої діяльності; прийняття на себе витрат по безоплатному, повному чи частковому утриманню об’єктів благодійництва; інші заходів, не заборонені законом.

Соціальна адаптація – пристосування особи до умов соціального середовища.

Залежить від мети, ціннісних орієнтацій, потреб, мотивів індивіда, наскільки індивід приймає адекватно себе і свої соціальні зв’язки. Рівень адаптації буває низьким, середнім, високим.

Можливість та характер адаптивного процесу детермінується чинниками суб’єктивного порядку та об’єктивними характеристиками соціального середовища. Важливим є узгодження самооцінки, рівня домагань і можливостей суб’єкта з реальністю.

Соціальна ситуація – реальний стан проблеми конкретного клієнта соціальної роботи, з усіма зв’язками, причинами та обставинами, які стосуються розв’язання проблеми.

Соціальна ситуація є предметом соціальної роботи, тим безпосереднім полем, де діє соціальний працівник.

Соціальна ідентифікація – (з лат. ототожнювання). 1. Впізнання когось, чогось. 2. Уподібнення, ототожнення з кимсь, з чимось.

Соціальна ідентифікація є важливим механізмом соціалізації, яка виявляється в прийнятті індивідом соціальної ролі при входженні в групу, в усвідомленні ним групової належності, формуванні соціальних установок тощо.

В сучасні психології поняття ідентифікації охоплює три аспекти психічної реальності, які взаємно перетинаються.:

1. Ідентифікація – це процес об’єднання суб’єктом себе з іншим індивідом або групи на основі встановленого емоційного зв’язку, а також включення в свій внутрішній світ і прийняття як власних їх норм, цінностей, взірців.

2. Ідентифікація – це уявлення, бачення, суб’єктом іншої людини як продовження самого себе, наділення його своїми рисами, почуттями, бажаннями.

3. Ідентифікація – це механізм постановки суб’єктом себе на місце іншого, що виявляється у перенесенні індивідом себе у простір та обставини іншої людини.

Цей тип ідентифікації дозволяє моделювати смислове поле партнера по спілкування, забезпечує процес взаєморозуміння і викликає відповідну поведінку.

Професійна відповідальність – покладений на когось або взятий на себе обов’язок відповідати за певну ділянку роботи, справу, за чиїсь дії, вчинки, слова. Серйозність, важливість справи, моменту.

Професійна компетентність – це грунтовність знань у певній галузі, обізнаність, тямущість.

Професійна компетентність визначається переліком вимог до спеціаліста у галузі соціальної роботи.

Моральний обов’язок – одна з основних категорій етики, яка означає певні моральні зобов’язання людини перед суспільством – державою, партією, спілкою (громадський обов’язок) і перед іншими людьми – сім’єю, товаришами тощо (особистий обов’язок).

Особистий обов’язок підпорядкований громадському і визначається ним. Обов’язок випливає з внутрішніх переконань людини, з усвідомлення нею необхідності тих вимог, які висуває до особи суспільство на певному етапі свого розвитку.

Честь – 1. Сукупність вищих моральних принципів, якими людина керується у своїй громадській та особистій поведінці. Громадська, станова, професійна гідність людини. Добра, незаплямована репутація, авторитет людини, її чесне ім’я.

2. Повага, пошана, визнання. 3. Те, що дає право на шану, повагу, визнання.

Гідність – 1. Сукупність рис, що характеризують позитивні моральні якості. 2. Усвідомлення людиною своєї громадської ваги, громадського обов’язку.

Негативні категорії:

Бюрократизм – 1. Канцелярщина, зневага до суті справи заради додержання формальності. 2. Система управління, що характеризується відірваністю від народу.

Байдужість – Не звернення уваги на когось чи щось, не виявлення зацікавленості, неспівчутливість, нечуйність.

Черствість – відсутність душевного тепла, нечулість, нечуйність до інших. Виявлення суворості, надмірної жорстокості, позбавлений радості.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Етичні категорії добро і зло, обов’язок, щастя, совість, гідність, честь	\|	Поняття закону, закономірності, принципу, норми, стандарту

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.