Радянська влада ліквідувала університети, вважаючи їх розсадником буржуазної ідеології.
Відновилися інститутирізних профілів: сільськогосподарські, педагогічні, медичні та інші.
Освітню піраміду увінчувала Академія наук зі своїми науково – дослідницькими установами.
Система народної освіти в 20 – х роках:
v дошкільне виховання (дитячий садок);
v шкільництво ( заклади соціального виховання, профшколи, семирічки);
v вища освіта (технікуми, інститути).
У 1922 році створено піонерську організацію. Багато уваги: трудовому вихованню, антирелігійному ( вечори, бесіди, диспути ). Менше приділялося уваги розумовому вихованню і дисципліні учнів.
Отже, перші десятиліття ХХст. в українській освіті можна визначити як період культурно-освітньої нестабільності.
У 20-х роках існувала проблема оцінки і обліку знань учнів. педагогічна література критикувала такі види контролю як опитування, оцінка, залік, екзамен. Як колективні форми обліку використовувалися конференції, диспути, реферати, колективні щоденники. Формами індивідуального обліку виступали участь дитини у дискусії, процес виконання учнем певної роботи, врахування якості виконаної роботи. Учні вели облікові картки відвідування кабінетів чи виконаних завдань. Підкреслювалась роль самоконтролю і самообліку. Поступово у школи ввійшла чотирьохбальна система оцінок: незадовільно, задовільно, цілком задовільно, добре.