• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Суть ефективності як економічної категорії

Валютна безпека — це стан валютної системи, який характеризується передбачуваністю динаміки обмінного курсу національної валюти, збалансованістю валютного ринку, задоволенням в іноземній валюті потреб держави, суб'єктів господарювання і населення.

До об'єктів валютної безпекиналежать обмінний курс національної грошової одиниці, кон'юнктура валютного ринку, обсяги міжнародних резервів, стан платіжного балансу, розміри зовнішнього боргу.

Суб'єктами валютної безпекиє Національний банк України, Міністерство фінансів України, Державна митна служба України та інші органи державного регулювання, що мають відповідні повноваження у сфері валютного регулювання, уповноважені банки, підприємства — суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, домогосподарства.

Критерії валютної безпекитакі: передбачуваність динаміки обмінного курсу національної валюти, збалансованість попиту і пропозиції на валютному ринку без проведення масованих валютних інтервенцій центральним банком, забезпеченість в іноземній валюті потреб держави, суб'єктів господарювання; стабільність джерел надходжень іноземної валюти, узгодженість інтересів імпортерів та експортерів, що пов'язана зі збалансованістю сальдо торгового балансу, самостійність національної валютної політики; координованість поточних і стратегічних завдань валютної політики з борговою, грошово-кредитною політикою.

До інших індикаторів, які характеризують стан валютної безпеки, можна зарахувати такі:

1. Динаміка валютного курсу. В окремих випадках вико­ристовується динаміка реального і реального ефективного кур­су, що визначається за формулами

де RER – реальний обмінний курс

REER – реальний ефективний обмінний курс;

Е – номінальний обмінний курс національної валюти (котирування — кількість національної валюти за одиницю іноземної);

Р _d та Р _f — індекс цін усередині країни та за кордоном;

w _I — частка держави і у зовнішньоторговельному обороті країни, для якої розраховується реальний ефективний обмін­ний курс.

2. Показники адекватності міжнародних резервів. Перший показник адекватності — це співвідношення міжнародних ре­зервів та грошової маси (М2) (money based indikator), низькі значення якого із певними застереженнями можуть викори­стовуватися як показник вірогідності настання валютної кри­зи у результаті масового продажу резидентами національної валюти.

Другий показник вимірює обсяги міжнародних резервів у тижнях імпорту (import based indikator), що забезпечує до­сить простий спосіб визначення відповідності міжнародних ре­зервів розміру і рівню відкритості економіки і є найбільш ко­рисним для малої відкритої економіки з ускладненим доступом до міжнародних ринків капіталу. Згідно із загальновідомим показником зовнішньої платоспроможності Редді міжнародні резерви мають підтримуватися на рівні, що відповідає вартості тримісячного імпорту.

Третій показник адекватності — це відношення офіційних міжнародних резервів до короткострокового боргу країни або до суми виплат за державним боргом у поточному році (debt based indikator). Цей показник часто використовується як ін­дикатор валютної кризи, що асоціюється зі "втечею" капіталів. У трансформаційних країнах фахівці рекомендують підтриму­вати міжнародні резерви на рівні, не меншому за обсяг корот­кострокового боргу. Його менші значення асоціюються з висо­кою вірогідністю настання фінансової кризи.

Як четвертий показник для оцінювання адекватності між­народних резервів використовується правило Грінспена — Гуідотті (Greenspan – Guidotti Rule). За цим правилом країни мають підтримувати міжнародні резерви на рівні, достатньому для забезпечення платежів за зовнішніми боргами без нових запозичень протягом 12 місяців. На практиці це виявляється як дотримання пропорційності між темпами зростання ко­роткострокового приватного боргу й вартості акцій у власності нерезидентів та обсягів міжнародних резервів (у відсотках ВВП)¹.

3. Сальдо платіжного балансу, зокрема сальдо поточного і фінансового рахунків та руху капіталів.

Найбільш небезпечним для валютної безпеки визнано нега­тивне сальдо торгового балансу та високі обсяги припливу/від­пливу короткострокових спекулятивних капіталів.

4.Коефіцієнт покриття імпорту товарів експорту (у відсот­ках), що характеризує наскільки за рахунок експортної вируч­ки країна покриває свої потреби в іноземній валюті для оплати імпорту. Водночас країна, що швидко розвивається, може мати коефіцієнт покриття імпорту товарів експорту меншим від 100 % за рахунок активного зростання високотехнологічного імпорту. У цій ситуації створюються умови для майбутнього активного нарощування виробництва товарів та послуг, а тому суттєвої загрози для валютної безпеки не створюється.

5.Обсяги валютних інтервенцій — тривалі й значні обсяги валютних інтервенцій в одному напрямі (з продажу або купівлі валюти) свідчать, що валютний ринок суттєво розбалансований і центральний банк намагається штучно відновити рівновагу. Така ситуація може завершитися (ре)девальвацією валюти та виснаженням валютних резервів.

6.Рівень доларизації. Фінансову доларизацію можна аналі­зувати за такими показниками:

—частка валютних депозитів у грошовій масі (МЗ)²;

—частка депозитів у іноземній валюті в загальному обсязі депозитів;

—частка кредитів у іноземній валюті в загальному обсязі банківських кредитів, наданих суб'єктам економіки;

—динаміка обсягів та сальдо операцій з купівлі-продажу валюти на готівковому та безготівковому валютних ринках.

7. Показники зовнішньої заборгованості. Індикатори боргової безпеки у сфері зовнішніх запозичень мають велике значення і для оцінки валютної безпеки, оскільки дають змогу оцінити потребу країни і відповідно величину попиту на іноземну валюту для погашення і обслуговування боргів.

Постійний моніторинг та контроль за системою показників, що характеризують стан валютної безпеки, є важливим завданням центрального банку, інших органів державного управління, що мають функції щодо регулювання валютної сфери (Міністерства фінансів, Державоного казначейства, Митної служби тощо). На основі отриманої інформації та порівняння індикативних значень показників із фактичними виникає можливість вже на ранніх стадіях виявити загрози валютній безпеці, а отже, вчасно застосувати заходи з метою попередження реалізації потенційних загроз.

Основні загрози валютній безпеці країни такі:

—низький рівень довіри до національної валюти та значна підвладність валютного ринку спекулятивним настроям;

—тривале існування від'ємного сальдо платіжного балансу або, навпаки, значне позитивне сальдо, зумовлене масованим надходженням іноземних спекулятивних капіталів;

—специфічна структура зовнішньої торгівлі, коли в експорті домінують товари з низьким вмістом доданої вартості, а вімпорті — з високим. Це порушує еквівалентність зовнішнього обміну країни;

—недостатній рівень інституційного розвитку валютної сфери, насамперед у сфері термінового сегмента валютного рин­ку та системи інструментів страхування валютних ризиків;

—низька ефективність методів дисконтної політики (дисконтна політика — це сукупність заходів центрального банку щодо регулювання облікової ставки), що позбавляє центральний банк можливості впливати на зовнішню ціну валюти (валютний курс) шляхом коригування її внутрішньої ціни (процентної ставки);

—висока інфляція, яка підриває купівельну спроможність національної валюти та створює передумови для її наступної девальвації;

—незбалансовані (відкриті) валютні позиції суб'єктів валютних відносин (наприклад, створення банками довгих валютних позицій з метою накопичення валюти для майбутніх платежів веде до виникнення дефіциту іноземної валюти на національному валютному ринку та девальвації національної валюти), необхідність стримування ревальційного / девальваційного тиску з боку потоків капіталу;

—невиважена бюджетна політика. По-перше, надмірна складова соціальних видатків може стимулювати сукупний попит, який буде задовольнятися за рахунок масованого надхо­дження імпорту; по-друге, фінансування потреб бюджету за рахунок реалізації державних цінних паперів нерезидентам на внутрішньому ринку посилює загрозу "втечі" капіталу з країни за несприятливого розгортання подій;

—прискорена лібералізація регулювання руху капіталів, що може зумовити неконтрольований рух короткострокових спекулятивних капіталів, нестабільність яких загальновідома;

—прорахунки у політиці управління міжнародними резервами, їх нестача загрожує неспроможністю країни обслуговувати свої зовнішні борги, тоді як їх швидке нарощування шляхом викупу іноземної валюти може супроводжуватися випуском грошової маси в обіг і стимулюванням інфляційних процесів;

—недостатня прозорість у сфері реалізації валютної політики. Непередбачуваність дій центрального банку в тій або іншій ситуації посилює спекулятивні настрої, послаблює довіру до національної валюти;

—недосконала нормативно-законодавча база, що не відповідає реаліям країни.

Суть ефективності як економічної категорії

Ефективність виробництва — це складне і багатогранне явище. Сільськогосподарське виробництво вимагає органічного поєднання і взаємодії чотирьох факторів — робочої сили, основних засобів, предметів праці і землі. В процесі виробництва здійснюється виробниче споживання вказаних ресурсів з метою отримання певних споживних вартостей, спроможних задовольнити відповідні потреби людей. Отже, будь-яке виробництво передбачає витрати ресурсів і одержання певних результатів. Але на однакову кількість витрачених ресурсів підприємства можуть одер­жувати далеко не однакові за величиною результати. В такому випадку кажуть, що підприємства ведуть виробництво з різною ефективністю (рис. 1).

Рис. 1. Формування ефективності виробництва

Ефективність — це економічна категорія, що відображає співвідношення між одержаними результатами і витраченими на їх досягнення ресурсами, причому при вимірюванні ефективності ресурси можуть бути представлені або в певному обсязі за їх первісною (переоціненою) вартістю (застосовувані ресурси), або частиною їх вартості у формі виробничих витрат (виробничо спожиті ресурси). Якщо при цьому врахувати, що результати виробництва не лише є різноманітними, але й можуть бути представлені в різних формах: вартісній, натуральній, соціальній, то стає очевидною необхідність в ідентифікації категорії ефективності відповідно до тих аспектів діяльності підприємства, які важ­ливо проаналізувати й оцінити. Враховуючи специфіку сільськогосподарського виробництва, доцільно розрізняти такі види ефек­тивності: технологічну, економічну і соціальну.

Технологічна ефективність—це результат взаємодії факторів виробництва, що характеризує досягнуту продуктивність живих організмів, які використовуються в сільському господарстві як засоби виробництва. В рослинництві показниками технологічної ефективності є врожайність культур з одиниці посівної площі та основні параметри якості рослинницької продукції (вміст цукру в цукрових буряках, олії — в насінні соняшнику, білка — в зер­ні тощо). Як бачимо, за результат діяльності підприємств береться валове виробництво певного виду продукції і цей результат зіставляється з ресурсом — посівною площею культури. Щоб врахувати якість продукції, можна визначити біологічний вихід цукру, олії, білка тощо на гектар посівної площі, помноживши врожайність культури з гектара на відсоток вмісту відповідної органічної речовини (коефіцієнт).

У тваринництві технологічними показниками ефективності є продуктивність худоби і птиці, а також основні параметри якості тваринницької продукції. Наприклад, у скотарстві такими технологічними показниками є надій молока на одну корову, вихід приплоду на 100 корів основного стада, середньодобовий приріст живої маси молодняка тварин і тварин на відгодівлі, а показ­никами якості — вміст білка і жиру в молоці, категорія вгодованості тварин (вища, середня, нижчесередня, худа); в свинарстві — середньодобовий приріст живої маси свиней , вихід ділового приплоду на свиноматку, виробництво живої маси свиней за рік у розрахунку на одну свиноматку. За результат діяльності підприємств тут береться вироблена продукція тваринництва, а за ресурс, з яким зіставляється цей результат, — поголів’я тварин.

Досягнутий рівень технологічної ефективності виробництва істотно впливає на економічну ефективність, насамперед через існування постійних витрат, на які, як відомо, виробники в корот­костроковому періоді впливати не можуть. Важливо й те, що показники технологічної ефективності відображають специфіку й особливості сільського господарства, пов’язані з функціонуванням у цій галузі основного засобу виробництва — землі і живих організмів як засобів виробництва. Вони дають змогу здійснювати порівняльну оцінку результативності виробництва в динаміці і в територіальному аспекті за окремими підприємствами і регіонами.

Економічна ефективність — це таке співвідношення між ресурсами і результатами виробництва, за якого отримують вартісні показники ефективності виробництва. При цьому можливі три варіанти вказаного співвідношення: 1) ресурси і результати виражені у вартісній формі; 2) ресурси — у вартісній, а результати — у натуральній формі; 3) ресурси — у натуральній, а результати — у вартісній формі. Вимірювальну систему економічної ефективності сільськогосподарського виробництва доцільно будувати таким чином, щоб вона була здатна повністю розкривати дві взаємопов’язані і взаємо доповнюючі результативні сторони діяльності аграрних підприємств — раціональність використання ними землі через показники загального ефекту, приведені до одиниці площі сільськогосподарських угідь, і економічність виробництва, показники якої розкривали б, якою ціною одержано цей ефект. З огляду на сказане для оцінки ефективності діяльності аграрних підприємств слід широко використовувати показники ефективності використання авансованого капіталу (див. підрозділ 14.6), показники собівартості продукції і продуктивності праці (див. теми 6, 9), фондовіддачі виробничих фондів.

Проте для всебічної оцінки ефективності виробництва та її поглибленого аналізу необхідно також широко використовувати традиційні показники рентабельності. В них акумулюється вплив усіх факторів — природних, економічних і організаційно-госпо­дарських. Водночас на них істотно відбивається дія зовнішнього середовища, насамперед тих його ланок, на які аграрні підприємства не мають будь-якого впливу.

Важливість показників рентабельності для оцінки та аналізу економічної ефективності виробництва вимагає їх спеціального розгляду (див. підрозділ 16.2).

Соціальна ефективність — поняття, що відображає поліпшення соціальних умов життя людей (покращення умов праці і побуту, поліпшення зовнішнього довкілля, підвищення рівня зай­нятості і безпеки життя людей, скорочення тривалості робочого тижня без зменшення заробітної плати, ліквідація важкої фізичної праці тощо). Соціальна ефективність є, по суті, похідною від економічної ефективності. Вона, за однакових інших умов, буде тим вищою, чим вищого рівня економічної ефективності досягнуто. Соціальна ефективність не завжди може бути кількісно визначена. Проте досить ґрунтовно про досягнуту соціальну ефективність мож­на судити за такими показниками, визначеними у динаміці, як питома вага прибутку, направленого на соціальні заходи, в загальній масі чистого прибутку; величина цього прибутку в розрахунку на одного середньооблікового працівника підприємства.

Читайте також:

1. Gigabit Ethernet на витій парі категорії 5
2. Аварії поділяються на дві категорії.
3. АГД як галузь економічної науки
4. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
5. Актуальні проблеми економічної безпеки України.
6. Амністія являє собою повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочину.
7. Аналіз економічної ефективності капітальних вкладень
8. Аналіз економічної та неекономічної результативності маркетингової діяльності
9. Аналіз економічноїї політики за допомогою моделі Мандела-Флемінга. Випадки вільного та фіксованого валютного курсів.
10. Аналіз ефективності використання активів (капіталу)
11. Аналіз ефективності використання каналів розподілу
12. Аналіз ефективності використання оборотних активів

Переглядів: 887