• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

До громадянських прав також слід відносити право на самовизначення, рівність, захист меншин та відсутність дискримінації.

Політичні права і свободи являють собою можливість брати участь у державному та громадському житті, впливати на діяльність державних органів, громадських об’єднань політичного спрямування. До політичних прав і свобод належать свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право на вільний виїзд з території України (крім випадків, передбачених законодавством); право на участь в управлінні державними справами та участь у референдумах; право на вільні вибори до органів державної влади та місцевого самоврядування і право бути обраним до цих органів; право на звертання до органів державної влади і місцевого самоврядування; право на свободу об’єднання; право на мирні збори, мітинги і демонстрації; право направляти письмові звертання або особисто звертатись до органів державної влади та ін.

Політичні права включають свободу слова, свободу зборів й асоціацій, право брати участь в управлінні своєю країною, право обирати і бути обраним на чесних періодичних виборах, що проводяться шляхом таємного голосування (ст. 18, 19, 21, 22 ПпГтаПП).

Соціально-економічні права і свободи — це можливість реалізувати свої здібності і здобувати засоби до існування, беручи участь у виробництві матеріальних та інших благ, а також у разі потреби отримувати соціальну допомогу від держави. До цих прав належать: право на приватну власність, право на підприємницьку діяльність, право на користування суспільною власністю — загальнонародною, загальнодержавною та комунальною, право на працю, право на страйк, право на відпочинок, право на соціальний захист, право на житло, право на достатній життєвий рівень, право на охорону здоров’я, на медичну допомогу і медичне страхування тощо.

Соціально-економічні права містяться у ст. 22-26 ЗДПЛ і є правами, що забезпечують умови, необхідні для процвітання та благополуччя. Вони включають право виконувати роботу, яку людина вільно вибирає чи приймає, право на справедливу платню і розумне обмеження робочого часу, право на об'єднання у профспілки, на медичне обслуговування, право на адекватний стандарт життя (включаючи соціальне забезпечення) та освіту.

Культурні і духовні права і свободи — це можливості доступу до духовних здобутків людства, їх засвоєння, використання та участь у подальшому їх розвитку. До цих прав належить право на освіту, яке охоплює практично всі основні її форми; право на свободу творчої і інтелектуальної діяльності та право на її результати; право на свободу думки і слова, право на інформацію, а також право на свободу світогляду і віросповідання.

Культурні права — це, перш за все, право вільно брати участь у культурному житті суспільства, науковому прогресі, користування його благами, право на захист моральних і матеріальних інтересів автора будь-якої наукової, літературної чи художньої продукції (ст. 27 ВДПЛ).

Розглядаючи права людини, необхідно виділити фундаментальні та основні права. Фундаментальними вважаються право на життя та право на недоторканість особи. У рамках ООН створена широка система стандартів, які, особливо починаючи з 60-х років, було викладено у численних конвенціях, деклараціях, резолюціях, що переносять вже визнані права і політичні аспекти, які впливають на людський розвиток, у сферу прав людини. Таке широке застосування терміну “права людини” може відвернути увагу від його практичного значення, поняття “порушення прав людини” втратить свою вагу. Тому виникла потреба з широкої категорії прав людини виділити окрему групу. Усе більше використання знаходять терміни “елементарні” та “фундаментальні” права людини.

Що ж до основних прав, то до них належать ті, що мають абсолютний пріоритет у внутрішній та зовнішній політиці. Вони включають усі права, що стосуються первинних матеріальних та нематеріальних потреб людини. Якщо ці права не забезпечені, жодна людина не може гідно існувати. Основні права включають право на життя, право на певний рівень безпеки, право на недоторканість особи, свободу від рабства, тортур, незаконного позбавлення волі, дискримінації та інших актів, які зневажають людську гідність. Вони також включають свободу думки, совісті та релігії, а також право на забезпечення фізичних потреб (харчування, одяг, житло, медичне обслуговування) та інші суттєві права, необхідні для фізичного та морального здоров'я людини.

За цією системою класифікації існує ще одна група прав — “права участі”, — які є суттєвою передумовою для захисту основних прав людини. Вони включають у себе громадянські, політичні, економічні, соціальні та культурні права.

Колективні та індивідуальні права. Хоча метою прав людини є захист та розвиток людини (індивідуальні права), деякі з цих прав можуть примусово здійснюватися на вимогу окремих людей, але користуються ними групи людей. Це стосується свободи зборів та організацій, свободи релігії і, особливо, свободи формування профспілок та вступу до них. Колективний елемент є ще більш очевидним, коли права людини пов'язані з правом членів етнічної та культурної меншості на збереження своєї мови та культури.

Найяскравіший приклад колективного права людини — це право на самовизначення, яке, як вважається, мають народи, а не окремі люди. Однак, причина того, що право на самовизначення визнано правом людини, полягає у тому, що його розглядають, як необхідну передумову розвитку окремої людини. Положення, що стосуються соціальних прав, частіше за все націлені на створення колективних послуг, які потребують подальшого розроблення на державному рівні і рідко дають безпосереднє право одній людині заявляти претензії уряду. У той же час, безперечним є те, що колективні права не повинні порушувати фундаментальні індивідуальні права, такі як право на життя, свободу від тортур тощо.

Сучасна типологія прав людини достатньо різноманітна. Права людини поділяються:

1) за суб’єктною сферою – на права людини і права громадянина;

2) за об’єктом – на негативні (свободи) і позитивні (права);

3) за сферами реалізації – громадянські (особисті), політичні, економічні, соціальні і культурні;

4) за кількістю дестинаторів – індивідуальні і колективні;

5) за властивостями регулятивних функцій – матеріальні і процесуальні.

Права людини тісно пов’язані із правами громадянина, останні поширюються тільки на громадян або підданих певної держави. Існує думка, що права громадянина є позитивними, оскільки надаються особі державою, тоді як права людини – негативними, оскільки випливають з універсальної природи людства, за умови їх закріплення в державних актах – і вони теж перетворюються на позитивні.

Відмінність між поняттями «право» і «свобода» досить умовна. Обидва поняття означають юридично визнану можливість кожного обирати вид і міру своєї поведінки як людини або як громадянина держави. Проте негативні права «свободи» визначають обов’язки держави і інших людей утримуватися від тих або інших дій стосовно індивіда. Прикладом цієї групи прав є «Біль про права» 1791 р.

Історично найперша спроба класифікації прав і свобод була здійснена у французькій Декларації прав людини і громадянина 1789 року, згідно з якою права і свободи поділялись на дві групи — ті, що належать людині, і ті, що належать громадянину. Ця класифікація засновувалась на концепції природного права, згідно з якою деякі права і свободи існували ще в додержавний період (природні права — права людини), а інші (права громадянина) формуються на основі їх закріплення державою в законах.
У сучасній теорії права роздвоєння прав і свобод особи на права людини і права громадянина пояснюється головним чином на основі розмежування сфер функціонування громадянського суспільства і держави. В громадянському суспільстві на основі прав людини створюються умови для самовизначення, самореалізації особи, забезпечення її автономії. Права громадянина охоплюють сферу відносин індивіда з державою, вони кваліфікують особу як члена державно-організованого співтовариства. Таким чином, права людини і права громадянина у своїй сукупності відображають найрізноманітніші зв’язки особи із суспільством і державою.

Досить розповсюдженим є поділ прав і свобод особи на основні (фундаментальні) та інші. Під основними правами і свободами розуміють конституційні права і свободи, а також ті, що закріплені у міжнародно-правових документах з прав людини і містять загальновизнані універсальні стандарти. Основні права і свободи являють собою серцевину правового статусу, вони передбачають можливість виникнення у особи на їх основі великої кількості інших прав і свобод. Вони є правовою базою для похідних, але не менш важливих, інших прав і свобод.

Серед інших підходів до класифікації прав і свобод особи можна назвати поділ прав і свобод по галузях права: на публічно-правові і приватноправові; на матеріальні і процесуальні.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. III. Захист інтересів клієнта
3. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
4. V. Класифікація і внесення поправок
5. VI. РАДІАЦІЙНИЙ, ХІМІЧНИЙ, БІОЛОГІЧНИЙ ЗАХИСТ
6. А) Філософія православ'я
7. А. Правобережну Україну.
8. А/. Право власності.
9. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
10. Авілум – “син чоловіка” – повноправна людина, охороні його життя, здоров’я, захисту його майнових інтересів присвячена значна частина законника.
11. Аграрне право
12. Аграрне право та законодавство США, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю, Польщі, Росії

Переглядів: 1072