У стабільних ситуаціях соціальна політика покликана стимулювати всебічний розвиток людського потенціалу суспільства, поширення ефективних засобів і зразків економічної поведінки, розвиток соціальних галузей господарства, зростання якості життя населення і захищеності соціально уразливих прошарків.
Але в період глибоких соціальних перетворень функції соціальної політики змінюються.
По-перше, суспільствам, що трансформуються, доводиться не стільки сприяти підвищенню, скільки протистояти спаду людського потенціалу, деградації соціальних галузей економіки, збільшенню знедолених груп і прошарків.
По-друге, до традиційних функцій соціальної політики додається нова – сприяння збереженню і підвищенню соціально-інноваційного потенціалу суспільства, розширенню соціальної бази реформ, забезпеченню зацікавленої участі громадян у перетворенні суспільних відносин.
Рівень соціально-інноваційного потенціалу відбиває спроможність і На жаль, українські політики 90-х років були далекими від розуміння соціальних механізмів реформ. Вони робили із суспільством усе, що вважали за потрібне, розглядаючи загострення соціальних проблем лише як прикру перешкоду реалізації «прогресивних» макроекономічних задумів. Їхня економічна стратегія не передбачала продуманої соціальної політики. Тому в соціальній сфері України, по суті, реалізувалися лише побічні наслідки асоціальних реформ економіки. Стихійний характер соціальних процесів руйнівним чином вплинув на соціально-інноваційний потенціал українського суспільства. Сталося масове розчарування в демократії, знизився рейтинг довіри до головних політиків і інститутів влади, масові групи стали сприймати реформи як щось нереальне і вороже своїм інтересам, поширилися соціально-протестні рухи. Готовність громадян України конструктивно брати участь у соціальній трансформації суспільства істотно знизилася.