МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Громадські організаціїПрофесійні спілки
Профспілки є Найбільш чисельними та структурованими об'єднаннями громадян України, які об`єднують у своїх лавах понад 17 млн. членів.
Фундаментальні права громадян на об’єднання у профспілки визначені статтею 36 Конституції Україні, якою встановлено, що “громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів”.
Щодо розвитку профспілкового руху в Україні можна зробити такі висновки.
1. Профспілковий рух охоплює всі регіони країни, всі галузі економіки, всі форми власності та господарювання.
Профспілкові організації наявні в усіх галузях економіки, вони діють на підприємствах усіх форм власності та господарювання.
2. Продовжується процес утворення нових профорганізацій та об’єднань.
3. Структура профоб’єднань постійно зазнає змін, що кореспондується з процесами реформування відносин власності в Україні, змінами у соціально-трудових відносинах.
4. Спостерігається тенденція до утворення молодіжних і жіночих профспілок, що є виявом загальної активізації молодіжного і жіночого руху в Україні. Прикладом жіночої профспілки може слугувати Всеукраїнська профспілка сільських жінок агропромислового комплексу України. Молодіжні профспілки діють переважно в студентському середовищі (наприклад, Перша студентська Українська профспілка – ПоСтУп, Студентська профспілка “Пряма дія” та ін.).
5. За ознакою членства в Україні представлені як профспілки, до складу яких входять водночас і роботодавці, і наймані працівники, так і об’єднання виключно найманих працівників.
Переважно формальними для більшості громадян є і причини, з яких вони беруть участь у профспілках. З числа респондентів, які задекларували своє членство у профспілках, майже половина (43,7%) є їх членами “за інерцією” – з радянських часів, кожен п’ятий (20,2%) послався на те, що на підприємстві “прийнято” бути членом профспілки, а 12,2% опитаних повідомили, що профспілки на їх підприємстві були створені централізовано і їх згоди на участь в них ніхто не питав. І лише 18,7% опитаних вважають своє членство в профспілці необхідним для боротьби за свої права.
Таким чином, попри високі показники охоплення населення профспілками, членство в них не визначає орієнтацію громадян на солідарний захист своїх соціально-трудових і соціально-економічних прав і інтересів.
Важливими інститутами громадянського суспільства в Україні є громадські організації (їх ще називають недержавними або неурядовими).
Створення та діяльність громадських організацій регулюється Законом України “Про об’єднання громадян”. За цим Законом “громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів громадян”.
Окремі громадські (неурядові) організації в Україні можуть бути також зареєстровані та діяти на підставі Закону України “Про благодійництво та благодійні організації”. Зокрема це стосується тих організацій, які надають матеріальну фінансову допомогу (гранти) з метою “сприяння практичному здійсненню загальнодержавних, регіональних, місцевих та міжнародних програм, що спрямовані на поліпшення соціально-економічного становища”.
Не підлягають легалізації, а діяльність легалізованих об'єднань громадян забороняється у судовому порядку, коли їх метою є: зміна шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави; підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав; пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму; розпалювання національної та релігійної ворожнечі; створення незаконних воєнізованих формувань; обмеження загальновизнаних прав людини.
До всеукраїнських громадські організацій належать об'єднання, діяльність яких поширюється на територію всієї України і які мають місцеві осередки у більшості її областей. Ці організацій представляють інтереси широких соціальних груп, які їм вдалося мобілізувати та залучити до активної участі в громадській діяльності.
До місцевих громадські організацій належать ті з них, діяльність яких поширюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону. Зрозуміло, що діяльність не всіх громадських організацій потребує загальнонаціонального характеру (наприклад, проблема кримських татар існує виключно в межах Кримського півострова). Регіональні громадські організації є менш потужними, але досить ефективними в межах обраного регіону через знання ними місцевих особливостей.
Місцеві громадські організації можуть концентрувати також свою діяльність у великих містах (Київ, Сімферополь). Організації, що працюють у столиці, можуть бути дуже впливовими через свою близькість до установ, які безпосередньо приймають рішення на загальнонаціональному рівні.
Нині у нашій державі зареєстровано 1376 всеукраїнських та міжнародних і понад 12,7 тис. місцевих громадських організацій. Вони функціонують практично в усіх сферах суспільного життя.
За даними соціологічного опитування, членами громадських організацій в Україні є до 6% громадян, повністю чи частково довіряє їм до 32% населення. Це вище, ніж аналогічні показники щодо політичних партій чи профспілок.
Водночас, рівень розвитку мережі громадських організацій, їх впливу в суспільстві та довіри до них з боку населення ще не відповідає критеріям розвинених демократичних країн.
Значною мірою це є наслідком того, що на розвиток громадських організацій в Україні значною мірою наклало свій відбиток те, що їх формування значною мірою відбувається за логікою, що склалася ще в ході демократичних перетворень кінця 80-х років. Тоді ці організації виникали здебільшого "згори", з ініціативи та під "патронатом" окремих політично або економічно активних осіб, котрі часто переслідували власні цілі, а не внаслідок природного перебігу процесів самоорганізації тих чи інших груп населення.
Сьогодні можна виокремити такі головні проблеми, що стоять перед громадськими організаціями:
• недостатність людських ресурсів;
• нестабільне фінансування, через що деякі організації мають припинити свою діяльність або лишаються тільки на папері; крім того, постійний пошук джерел фінансування штовхає громадські організації на зближення з бізнесовими і державними організаціями, що призводить до втрати незалежної позиції;
• недостатня розвиненість горизонтальних зв’язків між громадськими організаціями (обмін інформацією, проведення спільних заходів) внаслідок того, що кожна з них займає окрему нішу, є практично самодостатньою і діє самостійно;
• практика створення громадської організації під окрему політичну особу для реалізації її власних інтересів, а не виконання соціальної місії та суспільної функції; як правило, такі організації існують формально і з’являються на арені лише тоді, коли в цьому є політична потреба;
• маловпливовість. Реальну змогу впливати на рішення Уряду та місцевих органів влади мають лише обмежено коло організацій;
• брак професіоналів високої кваліфікації. Зараз немає достатньої кількості спеціалістів, які можуть залучатися громадськими організаціями до співпраці, а послуги тих фахівців, які є, потребують високого рівня оплати.
Недостатньою є увага до громадських організацій з боку держави. Державні структури частіше сприймають їх як небажаного прохача, а не як рівноправного партнера, не виявляють бажання до співпраці взагалі або, в кращому разі, відводять громадським організаціям роль другорядного партнера.
Засоби масової інформації
Існування вільних, незаангажованих ЗМІ є однією з необхідних передумов формування правової демократичної держави та громадянського суспільства в Україні.
Сьогодні в Україні створена досить розгалужена мережа друкованих і електронних ЗМІ. Так, станом на 1 січня 2000р. в країні було зареєстровано 3925 періодичних видань, у т.ч. 2551 газета та 1374 журнали, які виходили загальним річним тиражем 3024 млн. примірники.
Водночас, показник кількості примірників на одного жителя в Україні є нижчим від мінімального за світовими стандартами – за даними ЮНЕСКО на 1999р. він не перевищував 60-ти, тоді як мінімальна кількість за стандартами цієї організації має становити 100. Для порівняння: в СРСР наприкінці 1980-х років на одного жителя припадало близько 440 примірників (з них 95 – видавалося в України); в розвинених країнах цей показник становить не менше 300 – наприклад, у Швеції та Японії – по 550. За даними соціологічних досліджень, переважна більшість громадян (понад 60%) взагалі не передплачують періодичних видань.
Станом на початок 2000р. в Україні було видано 974 ліцензії на здійснення тедерадіомовлення, до державного реєстру внесено 797 телерадіомовних організацій, у тому числі 513 приватних і 28 державних. Хоча електронні ЗМІ за експертними оцінками становлять лише дещо більше 11% суб’єктів поширення інформації, однак, за показниками охоплення населення та впливу на громадську думку вони значно переважають інші ЗМІ. Помітною є присутність в інформаційному просторі України ЗМІ інших держав, як друкованих, так і електронних. Передусім, це стосується російських ЗМІ.
У свою чергу, передумовою існування та діяльності вільних ЗМІ є забезпечення свободи слова, зокрема – професійного права журналістів на об’єктивність і висловлювання критичної точки зору.
Водночас, сьогодні стан забезпечення свободи слова в Україні близький до критичного. Посилюється контроль ЗМІ з боку влади та лояльних до неї фінансово-політичних груп. Як засіб політичної боротьби дедалі більше використовується політична цензура ЗМІ. Процес її впровадження набуває системного характеру. В результаті, засоби масової інформації, за незначним винятком, перетворюються на засоби масової пропаганди, маніпулювання суспільною свідомістю з метою забезпечення виживання влади та її окремих представників.
Тим самим встановлюється жорсткий контроль над висвітленням політичних подій каналами телебачення, в т.ч. – недержавними. Зважаючи на визначальну роль телебачення у формуванні громадської думки, такі дії влади посилюють її і без того потужні можливості маніпулювання суспільною свідомістю.
Поза цією системою (своєрідними "острівцями" свободи слова) залишилися лише кілька загальнонаціональних друкованих видань, Інтернет-видання та окремі регіональні друковані ЗМІ та телерадіокомпанії, що мають обмежений вплив в інформаційному просторі.
Зазначена ситуація в інформаційному просторі характеризується, зокрема, наступними складовими.
1. Діяльність Парламенту висвітлюється Читайте також:
|
||||||||
|