Громадські організації

Професійні спілки

Профспілки є Найбільш чисельними та структурованими об'єднаннями громадян України, які об`єднують у своїх лавах понад 17 млн. членів.

Фундаментальні права громадян на об’єднання у профспілки визначені статтею 36 Конституції Україні, якою встановлено, що “громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів”.

Щодо розвитку профспілкового руху в Україні можна зробити такі висновки.

1. Профспілковий рух охоплює всі регіони країни, всі галузі економіки, всі форми власності та господарювання.

Профспілкові організації наявні в усіх галузях економіки, вони діють на підприємствах усіх форм власності та господарювання.

2. Продовжується процес утворення нових профорганізацій та об’єднань.

3. Структура профоб’єднань постійно зазнає змін, що кореспондується з процесами реформування відносин власності в Україні, змінами у соціально-трудових відносинах.

4. Спостерігається тенденція до утворення молодіжних і жіночих профспілок, що є виявом загальної активізації молодіжного і жіночого руху в Україні. Прикладом жіночої профспілки може слугувати Всеукраїнська профспілка сільських жінок агропромислового комплексу України. Молодіжні профспілки діють переважно в студентському середовищі (наприклад, Перша студентська Українська профспілка – ПоСтУп, Студентська профспілка “Пряма дія” та ін.).

5. За ознакою членства в Україні представлені як профспілки, до складу яких входять водночас і роботодавці, і наймані працівники, так і об’єднання виключно найманих працівників.

Переважно формальними для більшості громадян є і причини, з яких вони беруть участь у профспілках. З числа респондентів, які задекларували своє членство у профспілках, майже половина (43,7%) є їх членами “за інерцією” – з радянських часів, кожен п’ятий (20,2%) послався на те, що на підприємстві “прийнято” бути членом профспілки, а 12,2% опитаних повідомили, що профспілки на їх підприємстві були створені централізовано і їх згоди на участь в них ніхто не питав. І лише 18,7% опитаних вважають своє членство в профспілці необхідним для боротьби за свої права.

Таким чином, попри високі показники охоплення населення профспілками, членство в них не визначає орієнтацію громадян на солідарний захист своїх соціально-трудових і соціально-економічних прав і інтересів.

Важливими інститутами громадянського суспільства в Україні є громадські організації (їх ще називають недержавними або неурядовими).

Створення та діяльність громадських організацій регулюється Законом України “Про об’єднання громадян”. За цим Законом “громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів громадян”.

Окремі громадські (неурядові) організації в Україні можуть бути також зареєстровані та діяти на підставі Закону України “Про благодійництво та благодійні організації”. Зокрема це стосується тих організацій, які надають матеріальну фінансову допомогу (гранти) з метою “сприяння практичному здійсненню загальнодержавних, регіональних, місцевих та міжнародних програм, що спрямовані на поліпшення соціально-економічного становища”.

Не підлягають легалізації, а діяльність легалізованих об'єднань громадян забороняється у судовому порядку, коли їх метою є: зміна шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави; підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав; пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму; розпалювання національної та релігійної ворожнечі; створення незаконних воєнізованих формувань; обмеження загальновизнаних прав людини.

До всеукраїнських громадські організацій належать об'єднання, діяльність яких поширюється на територію всієї України і які мають місцеві осередки у більшості її областей. Ці організацій представляють інтереси широких соціальних груп, які їм вдалося мобілізувати та залучити до активної участі в громадській діяльності.

До місцевих громадські організацій належать ті з них, діяльність яких поширюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону. Зрозуміло, що діяльність не всіх громадських організацій потребує загальнонаціонального характеру (наприклад, проблема кримських татар існує виключно в межах Кримського півострова). Регіональні громадські організації є менш потужними, але досить ефективними в межах обраного регіону через знання ними місцевих особливостей.

Місцеві громадські організації можуть концентрувати також свою діяльність у великих містах (Київ, Сімферополь). Організації, що працюють у столиці, можуть бути дуже впливовими через свою близькість до установ, які безпосередньо приймають рішення на загальнонаціональному рівні.

Нині у нашій державі зареєстровано 1376 всеукраїнських та міжнародних і понад 12,7 тис. місцевих громадських організацій. Вони функціонують практично в усіх сферах суспільного життя.

За даними соціологічного опитування, членами громадських організацій в Україні є до 6% громадян, повністю чи частково довіряє їм до 32% населення. Це вище, ніж аналогічні показники щодо політичних партій чи профспілок.

Водночас, рівень розвитку мережі громадських організацій, їх впливу в суспільстві та довіри до них з боку населення ще не відповідає критеріям розвинених демократичних країн.

Значною мірою це є наслідком того, що на розвиток громадських організацій в Україні значною мірою наклало свій відбиток те, що їх формування значною мірою відбувається за логікою, що склалася ще в ході демократичних перетворень кінця 80-х років. Тоді ці організації виникали здебільшого "згори", з ініціативи та під "патронатом" окремих політично або економічно активних осіб, котрі часто переслідували власні цілі, а не внаслідок природного перебігу процесів самоорганізації тих чи інших груп населення.

Сьогодні можна виокремити такі головні проблеми, що стоять перед громадськими організаціями:

• недостатність людських ресурсів;

• нестабільне фінансування, через що деякі організації мають припинити свою діяльність або лишаються тільки на папері; крім того, постійний пошук джерел фінансування штовхає громадські організації на зближення з бізнесовими і державними організаціями, що призводить до втрати незалежної позиції;

• недостатня розвиненість горизонтальних зв’язків між громадськими організаціями (обмін інформацією, проведення спільних заходів) внаслідок того, що кожна з них займає окрему нішу, є практично самодостатньою і діє самостійно;

• практика створення громадської організації під окрему політичну особу для реалізації її власних інтересів, а не виконання соціальної місії та суспільної функції; як правило, такі організації існують формально і з’являються на арені лише тоді, коли в цьому є політична потреба;

• маловпливовість. Реальну змогу впливати на рішення Уряду та місцевих органів влади мають лише обмежено коло організацій;

• брак професіоналів високої кваліфікації. Зараз немає достатньої кількості спеціалістів, які можуть залучатися громадськими організаціями до співпраці, а послуги тих фахівців, які є, потребують високого рівня оплати.

Недостатньою є увага до громадських організацій з боку держави. Державні структури частіше сприймають їх як небажаного прохача, а не як рівноправного партнера, не виявляють бажання до співпраці взагалі або, в кращому разі, відводять громадським організаціям роль другорядного партнера.

Засоби масової інформації

Існування вільних, незаангажованих ЗМІ є однією з необхідних передумов формування правової демократичної держави та громадянського суспільства в Україні.

Сьогодні в Україні створена досить розгалужена мережа друкованих і електронних ЗМІ. Так, станом на 1 січня 2000р. в країні було зареєстровано 3925 періодичних видань, у т.ч. 2551 газета та 1374 журнали, які виходили загальним річним тиражем 3024 млн. примірники.

Водночас, показник кількості примірників на одного жителя в Україні є нижчим від мінімального за світовими стандартами – за даними ЮНЕСКО на 1999р. він не перевищував 60-ти, тоді як мінімальна кількість за стандартами цієї організації має становити 100. Для порівняння: в СРСР наприкінці 1980-х років на одного жителя припадало близько 440 примірників (з них 95 – видавалося в України); в розвинених країнах цей показник становить не менше 300 – наприклад, у Швеції та Японії – по 550. За даними соціологічних досліджень, переважна більшість громадян (понад 60%) взагалі не передплачують періодичних видань.

Станом на початок 2000р. в Україні було видано 974 ліцензії на здійснення тедерадіомовлення, до державного реєстру внесено 797 телерадіомовних організацій, у тому числі 513 приватних і 28 державних. Хоча електронні ЗМІ за експертними оцінками становлять лише дещо більше 11% суб’єктів поширення інформації, однак, за показниками охоплення населення та впливу на громадську думку вони значно переважають інші ЗМІ. Помітною є присутність в інформаційному просторі України ЗМІ інших держав, як друкованих, так і електронних. Передусім, це стосується російських ЗМІ.

У свою чергу, передумовою існування та діяльності вільних ЗМІ є забезпечення свободи слова, зокрема – професійного права журналістів на об’єктивність і висловлювання критичної точки зору.

Водночас, сьогодні стан забезпечення свободи слова в Україні близький до критичного. Посилюється контроль ЗМІ з боку влади та лояльних до неї фінансово-політичних груп. Як засіб політичної боротьби дедалі більше використовується політична цензура ЗМІ. Процес її впровадження набуває системного характеру. В результаті, засоби масової інформації, за незначним винятком, перетворюються на засоби масової пропаганди, маніпулювання суспільною свідомістю з метою забезпечення виживання влади та її окремих представників.

Тим самим встановлюється жорсткий контроль над висвітленням політичних подій каналами телебачення, в т.ч. – недержавними. Зважаючи на визначальну роль телебачення у формуванні громадської думки, такі дії влади посилюють її і без того потужні можливості маніпулювання суспільною свідомістю.

Поза цією системою (своєрідними "острівцями" свободи слова) залишилися лише кілька загальнонаціональних друкованих видань, Інтернет-видання та окремі регіональні друковані ЗМІ та телерадіокомпанії, що мають обмежений вплив в інформаційному просторі.

Зазначена ситуація в інформаційному просторі характеризується, зокрема, наступними складовими.

1. Діяльність Парламенту висвітлюється

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Політичні партії	\|	Громада — це спільноти всіх жителів міста, села, селища, об'єднані за місцем проживання.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.