Соціальна опіка і піклування

Порядок організації соціальної опіки і піклування в Україні здійснюється на основі Декларації прав дитини, Конвенції ООН про права дитини, ратифікованої Україною у 1991 p., а також більш ніж 15 нормативно-правовими актами, які регулюють соціальний захист дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків. Серед них: Конституція України, Кодекс про шлюб та сім'ю (гл. 15), Закони України "Про освіту", "Про охорону дитинства", "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні", Національна програма "Діти України".

Соціальна опіка — комплекс засобів для створення нормального соціального середовища для життєдіяльності неповнолітніх, які не досягли 15 років, і громадян, визнаних судом недієздатними внаслідок душевної хвороби.

Соціальне піклування — комплекс засобів для створення нормального соціального середовища для життєдіяльності неповнолітніх віком від 15 до 18 років і над громадянами, визнаними судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами. Піклування також може бути встановлено над особами, які за станом здоров'я не можуть самостійно захищати свої права.

Об'єктами соціальної опіки і піклування е: неповнолітні діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин лишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів цих дітей; повнолітні особи, для захисту їх особистих і майнових прав та інтересів, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки, (ст. 128 Кодексу про шлюб та сім'ю.)

Суб'єкти соціальної опіки і піклування. Опіка і піклування встановлюються державною адміністрацією районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчими комітетами міських чи районних у містах, сільських, селищних рад. Безпосереднє ведення справ з опіки і піклування покладається на відповідні відділи та управління місцевих державних адміністрацій районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад щодо осіб, які не досягли 18 років; щодо осіб, визнаних судом недієздатними внаслідок психічного захворювання; щодо осіб, визнаних судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами; щодо дієздатних осіб, які потребують піклування за станом здоров'я.

У селищах і селах справами опіки і піклування безпосередньо відають виконавчі комітети селищних і сільських рад. Органи опіки і піклування здійснюють свою діяльність відповідно до Кодексу про шлюб і сім'ю і правил, що затверджуються у порядку, встановлюваному Кабінетом Міністрів України. Соціальні служби для молоді відповідно до ст. б Закону "Про становлення та розвиток молоді в Україні" уповноважені проводити соціальну роботу з дітьми-сиротами і дітьми, які залишилися без піклування батьків, а також з прийомними сім'ями.

Сутність технології соціальної опіки і піклування

В Україні протягом тривалого часу сформувалась державна система соціального захисту, соціальної опіки і піклування дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків; формується новий інститут утримання дітей-сиріт в прийомній сім'ї. Технологія соціальної опіки і піклування становить певний порядок передачі дітей на виховання в сім'ю опікунів, у спеціалізовані заклади для дітей-сиріт і будинки-інтернати, будинки сімейного типу чи прийомні сім'ї:

1. Визначення місця встановлення опіки і піклування. Опіка і піклування встановлюються за місцем проживання особи, яка підлягає опіці чи піклуванню, або за місцем проживання опікуна (піклувальника).

2. Порядок виявлення осіб, яких необхідно взяти під соціальну опіку і піклування. Установи і особи, яким стає відомо про неповнолітніх, які залишилися без опікування батьків, або неналежне виконання батьками (одним з них) обов'язків з виховання чи про зловживання батьківськими правами та про громадян, які потребують опіки чи піклування, зобов'язані негайно повідомити про це органи опіки і піклування за фактичним місцезнаходженням осіб, які підлягають опіці чи піклуванню.

3. Визначення повноважень органів опіки і піклування з тимчасового забезпечення неповнолітніх, які підлягають опіці чи піклуванню. При одержанні відомостей про неповнолітніх, які лишилися без опікування батьків, органи опіки і піклування зобов'язані негайно провести обстеження і при встановленні факту відсутності опікування батьків забезпечити тимчасове влаштування неповнолітніх до вирішення питання про призначення опікуна чи піклувальника.

4. Визначення побутових умов життя. Якщо у особи, над якою встановлена опіка чи піклування, є майно, що знаходиться в іншій місцевості, то опіка над цим майном встановлюється органами опіки і піклування за місцем його знаходження. Опіка над майном може також встановлюватися в інших окремо передбачених законом випадках.

5. Визначення термінів встановлення опіки чи піклування. Рішення про встановлення опіки чи піклування має бути виконано не пізніше місячного строку з моменту, коли відповідний орган опіки і піклування дізнається про необхідність встановити опіку чи піклування.

6. Призначення опікуна чи піклувальника. Для безпосереднього здійснення опіки і піклування призначається опікун чи піклувальник, переважно з осіб, близьких підопічному, або з числа осіб, виділених громадською організацією, або з числа інших осіб з урахуванням їхньої можливості виконувати опікунські обов'язки і стосунків між опікуном (піклувальником) та особою, над якою встановлюється опіка (піклування). Опікун чи піклувальник призначається тільки з його згоди. Над повнолітніми дієздатними особами, які не можуть за станом здоров'я самостійно захищати свої права і виконувати свої обов'язки, піклувальник може бути призначений тільки на прохання цих осіб. Якщо над дітьми, які виховуються в державних дитячих закладах, і тими особами, що потребують опіки або піклування і влаштовані у відповідні лікувальні заклади або заклади органів соціального забезпечення, опікуни і піклувальники не призначені, виконання обов'язків опікунів і піклувальників покладається на ці заклади. Призначити опікуна (піклувальника) можливо і після влаштування зазначених у цій статті осіб у відповідні державні заклади.

У межах призначення опікунів і піклувальників проводиться підготовка прийомних батьків до включення в систему фостерингу: проведення співбесід, діагностичної роботи, тренінгів.

7. Укладання угод. Опікуни при здійсненні прав і виконанні обов'язків підопічних укладають угоди від імені і в інтересах підопічних, діючи як їхні законні представники. Піклувальники над неповнолітніми дають згоду на укладення тих угод, які за законом ці особи не вправі укладати самостійно. Піклувальники над особами, обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, дають згоду на укладення цими особами угод і розпорядження майном відповідно до правил, встановлених ст. 15 Цивільного кодексу Української РСР. Піклувальники над дієздатними особами надають цим особам допомогу при здійсненні ними своїх прав і виконанні обов'язків, а також охороняють їх від зловживань з боку третіх осіб. Опікун не вправі без дозволу органів опіки і піклування укладати угоди, а піклувальник — давати згоду на їх укладення, якщо вони виходять за межі побутових. Такими угодами, зокрема, є договори, що потребують нотаріального посвідчення і спеціальної реєстрації, відмова від належних підопічному майнових прав, поділ майна, поділ або обмін житлової площі, видача письмових зобов'язань тощо. Органи опіки і піклування вправі, якщо це необхідно для захисту інтересів підопічних, обмежити право одного з батьків або опікуна (піклувальника) розпоряджатися вкладом, внесеним будь-ким на ім'я підопічного. Опікун і піклувальник, їхні дружини і близькі родичі не вправі укладати угоди з підопічними, а також не вправі представляти осіб, які перебувають у них під опікою і піклуванням, при укладенні угод або веденні судових справ між підопічним і дружиною опікуна чи піклувальника та їх близькими родичами.

Опікун і піклувальник не вправі здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою.

8. Організація і проведення соціальної опіки і піклування: фінансування, догляд і нагляд, соціальний супровід, виховання, створення нормальних умов для життєдіяльності.

9. Контроль за виконанням соціальної опіки і піклування з боку державних органів влади.

Проголошена Європейською асоціацією прийомних сімей Хартія турботи про дітей у прийомних сім'ях визначає основні вимоги при передачі дітей на утримання і виховання до прийомних сімей: незаперечною умовою має бути висока якість виховання у сімейному оточенні; інтереси дитини або підлітка е пріоритетними при визначенні прийомної сім'ї; поважати та враховувати етнічне та культурне походження, релігію та рідну мову дітей, підлітків, їхніх батьків та прийомних батьків; брати до уваги стать, темперамент, стан здоров'я дітей та підлітків при направленні їх до прийомної сім'ї; забезпечувати безперервність процесів у житті дітей та підлітків (освітній процес, розвиток особи, фізичний та розумовий розвиток); встановлювати тісне партнерство прийомних батьків, соціальних працівників, організацій, що забезпечують направлення дитини у прийомну сім'ю; обов'язково враховувати професійний статус прийомних батьків; повсякчасно забезпечувати прийомних батьків та соціальних працівників необхідною інформацією та здійснювати їхнє фахове навчання; постійно підтримувати кожну молоду людину, що залишає прийомну сім'ю, і в подальшому; надавати підтримку усім дітям прийомних батьків.

З метою визначення дій, спрямованих на пріоритетне ефективне вирішення проблем дитинства та втілення в життя вимог, передбачених Конвенцією ООН про права дитини, Всесвітньою декларацією про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей та Планом дій щодо її виконання, в Україні прийнято національні програми "Планування сім'ї" (1995 p.), "Діти України" (1996 p.).

Втіленню норм Конвенції ООН про права дитини сприяло прийняття законів України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" (1993 р.), "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" (1995 р.), "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" (2001 p.)" Спеціальні заходи щодо закріплення правового статусу дітей визначаються низкою постанов Кабінету Міністрів України. Поліпшенню економічного та соціального становища дітей, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, сприяють прийняті постанови Верховної Ради України від 1995, 1996, 1997 pp. Важливе значення для соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, мають постанови Верховної Ради України "Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків" (1994 р.), "Про поліпшення матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків" (1995 р.), "Про затвердження Порядку передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім'ях усиновителів" (1996 p.). Кабінет Міністрів України затвердив Положення про дитячий будинок сімейного типу (1994 p.), створив Центр з усиновлення дітей при Міністерстві освіти і науки (1996 p.). З метою забезпечення прав дітей, які перебувають у конфлікті з законом, постановами уряду створено кримінальну міліцію у справах неповнолітніх (1995 p.), центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх, притулки для неповнолітніх, служби у справах неповнолітніх, Український фонд сприяння соціальному захисту неповнолітніх (1996 p.).

Виконання Конвенції ООН про права дитини, як і інших міжнародних договорів, учасником яких є Україна, контролюється ст. 9 Конституції України, яка визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною законодавства України.

За даними Державного комітету статистики України на 1 січня 1998 р. на вихованні у сім'ях громадян під опікою перебувало 53 712 дітей та підлітків віком до 18 років і 62 449 усиновлених осіб. На кінець 1997 р. у країні налічувалося 39 шкіл-інтернатів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, в яких утримувалося 10 723 дитини; 50 дитячих будинків системи Міністерства освіти і науки України —4076 дітей; 43 будинки дитини системи Міністерства охорони здоров'я України — 4620 дітей.

Особливу категорію дітей становлять біженці. За станом на 1 квітня 1998 р. з 2757 осіб, які мали статус біженця в Україні, 987 осіб були діти у віці до 16 років. Серед них дівчат — 424, хлопців — 563.

Особливу турботу викликають діти, схильні до правопорушень, до адиктивної поведінки. Так, у 1997 р. 15 719 справ були направлені до суду. Загальна кількість обвинувачених у цих справах — 29 498 осіб, з них неповнолітніх — 22 284 особи. Було звільнено від кримінальної відповідальності 2380 неповнолітніх з передачею матеріалів до суду для застосування примусових заходів виховного характеру.

В Україні останнім часом поширюється досвід легалізації різних форм родинного виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, реалізації їх прав проживання в сім'ї. Станом на 1 січня 1998 р. е 75 дитячих будинків сімейного типу. їх функціонування регулюється Положенням про дитячий будинок сімейного типу (1994 p.).

Для дітей, позбавлених батьківського піклування, створюються притулки для неповнолітніх. Діють служби у справах неповнолітніх, основним завданням яких е соціальний захист дітей, створення належних житлово-побутових та психолого-педагогічних умов для їх життя на період визначення місця їх постійного влаштування. Влаштуванням дітей, позбавлених батьківського піклування, займаються виключно органи опіки та піклування.

Основна література

Копвеиція ООН з прав дитини: шляхи практичного застосування : Метод, рек. / Упоряд. Г.М. Лактіонова та ін. — К.: Наук, світ, 2001. —37 с.

Конвенція ООН про права дитини. — К.: AT "Видавництво "Столиця", 1997. — 32 с.

Лактионова Г.М., Шипиленко Е.С., Братусь И.В. Инновационные формы опеки детей: международный и национальный опыт. — К.: Наук, світ, 2001. —61 с.

Причини інституалізації і майбутнє молодих людей, які залишають заклади державної опіки: Темат. дослідж. — К. — 48 с.

Соціальна робота: В 3 ч. — К.: Вид. дім "Києво-Могиляиська академія", 2004. — Ч. 3.: Основи соціальної роботи / A.M. Бойко, Н.Б. Бондаренко, О.С. Брижовата та ін.; За ред. Т.В. Семігі-ної, І.М. Григи. — 2004. — С. 28—52.

Тюптя Л.Т., Іванова І.Б. Соціальна робота (теорія і практика): Навч. посіб. — К.: ВМУРОЛ "Україна", 2004. — С. 185— 191.

Теми для дискусії

1. Нормативно-правові основи соціальної опіки і піклування.

2. Форми і напрямки соціальної опіки і піклування відповідно до змісту і фінансування.

3. Сутність соціальної опіки і піклування з погляду соціальної педагогіки і юриспруденції.

4. Технологія соціальної опіки і піклування: порядок догляду, нагляду, соціального супроводу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Зміст технологічного процесу	\|	Соціальне забезпечення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.