• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Контроль в спортивному тренуванні

Мета, об'єкт і види контролю

Ефективність процесу підготовки спортсмена в сучасних умовах багато в чому обумовлена використанням засобів і методів комплексного контролю як інструменту управління, що дозволяє здійснювати зворотні зв'язки між тренером і спортсменом і на цій основі підвищувати рівень управлінських рішень при підготовці спортсменів.

Метою контролю є оптимізація процесу підготовки і змагальної діяльності спортсменів на основі об'єктивної оцінки різних сторін їх підготовленості і функціональних можливостей найважливіших систем організму. Ця мені реалізується за допомогою вирішення різноманітних завдань, що пов'язані з оцінкою стану спортсменів, рівня їх підготовленості, виконання планів підготовки, ефективності змагальної діяльності ін.

Об'єктом контролю в спорті є зміст навчально-тренувального процесу, змагальної діяльності, стан різних сторін підготовленості спортсменів (технічної, фізичної, тактичної і ін.), їх працездатність, можливості функціональних систем.

Види контролю. В теорії і практиці спорту прийнято виділяти наступні види контролю - етапний, поточний і оперативний.

Етапний контроль дозволяє оцінити етапний стан спортсмена, що є наслідком довготривалого тренувального ефекту. Такі стани спортсмена - результат тривалої підготовки протягом ряду років, року, макроциклу, періоду або етапу.

Поточний контроль направлений на оцінку поточних станів, тобто тих станів, які є результатом навантажень серії занять, тренувальних або з змагальних мікроциклів.

Оперативний контроль передбачає оцінку оперативних станів - термінових реакцій організму спортсменів на навантаження в ході окремих тренувальних занять і змагань.

Залежно від кількості часних завдань, об'єму показників, включених в програму обстежень, розрізняють поглиблений, вибірковий і локальний контроль.

Поглиблений контроль пов'язаний з використанням широкого кола показників, що дозволяють дати всесторонню оцінку підготовленості спортсмена, ефективності змагальної діяльності, якості навчально-тренувального процесу на минулому етапі.

Вибірковий контроль проводиться з допомогою групи показників, що дозволяють оцінити яку-небудь із сторін підготовленості або працездатності, змагальної діяльності або навчально-тренувального процесу.

Локальний контроль базується на використанні одного або декількох показників, що дозволяють оцінити відносно вузькі сторони рухової функції, можливостей окремих функціональних систем і ін.

Поглиблений контроль зазвичай використовується в практиці оцінки етапного стану, вибірковий і локальний - поточного і оперативного.

Залежно від застосовуваних засобів і методів контроль може носити педагогічний, соціально-психологічний і медико-біологічний характер.

В процесі педагогічного контролю оцінюється рівень техніко-тактичної і фізичної підготовленості, особливості виступу в змаганнях, динаміка спортивних результатів, структура і зміст тренувального процесу і ін.

Соціально-психологічний контроль пов'язаний з вивченням особливостей особистості спортсменів, їх психічного стану і підготовленості, загального мікроклімату і умов тренувальної і змагальної діяльності і ін.

Медико-біологічний контроль передбачає оцінку стану здоров'я, можливостей різних функціональних систем, окремих органів і механізмів, що несуть основне навантаження в тренувальній і змагальній діяльності.

В даний час в теорії і методиці спортивного тренування, в практиці спорту усвідомлена необхідність використання всього різномаїття видів, методів, засобів контролю в сукупності, що привело, в результаті, до виникнення поняття «комплексний контроль».

Під комплексним контролем слід розуміти паралельне застосування етапного, поточного і оперативного видів контролю в процесі обстеження спортсменів, за умови використання педагогічних, соціально-психологічних і медико-біологічних показників для всесторонньої оцінки підготовленості, змісту навчально-тренувального процесу і змагальної діяльності спортсменів.

Контроль фізичної підготовленості.

Фізичну підготовленість спортсмена перевіряють шляхом об'єктивної кількісної оцінки швидкості, витривалості, гнуч­кості, координаційних здібностей.

Метрологічні основи контролю в спорті викладені в підручнику: Годик М.А. Спортивная метрология: учебник для институтов физ. культ. - М.: ФиС, 1988. - 192 с.

Удосконалення сили спортсмена оцінюють через кількісну оцінку його силових якостей, котрі виявляються в статичному чи динамічному режимі роботи м'язів.

В процесі контролю необхідно забезпечити стандартизацію ре­жиму роботи м'язів, вихідних положень, кутів згинання в суглобах, психологічних установок. Переважно реєструють максимальну та вибухову силу, силову витривалість, її абсолютні та відносні (з ура­хуванням маси тіла спортсмена) показники.

Контроль максимальної сили здійснюється як в статично­му, так і в динамічному режимах. Однак статичний режим мало прийнятний у більшості видів спорту з двох причин. Перша полягає в тому, що виявлення спортсменом високого рівня сили у статичному ре­жимі роботи ще не значить, що така ж сила буде виявлена ним в змагальних вправах, які характеризуються динамічним режимом роботи. Друга причина пов'язана з тим, що статичний режим дозво­ляє оцінювати силу лише в певній точці руху, і ці дані не можуть бути перенесені на весь його діапазон Контроль максимальної сили здійснюється в ізокінетичному режимі. Діагностичні прилади для цього широко ви­користовують сьогодні в спортивній практиці. Опір такого приладу не є
постійним і вимагає максимального напруження протягом усієї зо­ни руху, тобто дає змогу оцінити максимальні значення сили в будь-якій його точці. Перевагою методу є й те, що максимальна си­ла виявляється при різних швидкостях руху, котрі задаються при­ладом. Для порівняння: якщо відносна швидкість динамічних рухів з максимальним обтяженням не перевищує 60 за 1с, то швидкість ізокінетичних рухів розвивається в межах від 0 до 200 за 1 с, тобто вона максимально наближається до швидкості, характерної для змагальних вправ.

Крім загального силового потенціалу м'язів, які виконують ос­новне навантаження у виконанні вправ, часто буває доцільним встановити рівень комплексного прояву силових можливостей під час виконання силових вправ.

При контролі за вибуховою силою, як правило, користуються швидкісно-силовим індексом, тобто відношенням максимальної ве­личини сили (Р) до часу її прояву Збільшення вибухової сили пов'язане з демонстрацією великих величин сили за менший проміжок часу. Вибухову силу можна непрямо оцінювати за три­валістю тієї чи іншої із заданим опором (як правило, 50, 75, 100% максимального).

Оцінка вибухової сили часто здійснюється в комплексі з оцінкою швидкості й технічної підготовленості. Прикладом такої комплексності є показники, що характеризують ефективність старту (час від стартового сигналу до проходження 10-метрової відмітки в пла­ванні, 30-метрової - в бігу тощо); тривалість виконання цілісних ру­хових актів, що вимагають великих напружень (наприклад, кидки в боротьбі та ін.).

Силову витривалість можна (із певною вірогідністю) оцінювати за виконанням рухів імітаційного характеру, близьких за формою і особливостями функціонування нервово-м'язового апарату до зма­гальних вправ. Для велосипедистів - це робота на велоергометрі, з різною величиною додаткового опору обертанням педалей; для бігунів - біг з додатковим опором в лабораторних умовах чи на стадіоні, біг по стандартній трасі в гору; для борців - кидки манеке­на в заданому режимі.

Оцінку силової витривалості, як правило, здійснюють за три­валістю заданої стандартної роботи чи по відношенню показників працездатності в кінці роботи, передбаченої програмою відповідного тесту, до її максимального рівня.

Для контролю удосконалення швидкості спортсмена викори­стовують показники, які характеризують її комплексні та елемен­тарні форми. Комплексні контролюються шляхом вимірювання тривалості виконання цілісних вправ (час долання спринтерських дистанцій в різних видах спорту, час техніко-тактичних комбінацій в спортивних іграх, час виконання ударів в боксі, кидків в боротьбі тощо, шляхом реєстрації часу рухової реакції в різних умовах, часу поодиноких рухів, їх частоти.

Оцінка комплексних форм швидкості проводиться за показниками макси­мальної швидкості спортсмена у вправах такої тривалості, протягом якої не спостерігається зниження працездатності внаслідок розвит­ку втоми (до 20 с). Швидкість, котру спортсмен демонструє в різних умовах, є показником швидкісних здібностей. Комплексні форми характеризуються також показниками відстані, яку спортсмен мо­же подолати за певний час (як правило, за 10с); або показниками швидкості долання відстані (30м, 60м, 100м). У видах спорту і дис­циплінах з нетривалою змагальною діяльністю (біг на короткі дис­танції, змагання спринтерів у ковзанярському, велосипедному спорті, плаванні та інших) враховується час реакції на старті (він значною мірою визначає ефективність старту), час перших рухів (що зумовлюють ефективність стартового прискорення) і рівень аб­солютної швидкості. З цією метою практичного значення в процесі контролю набуває використання показників елементарних форм бистроти.

Оцінка швидкості реакції передбачає використання показників, що характеризують прості та складні реакції. Час простої реакції вимірюють в умовах, коли тип сигналу наперед відомий спортсме­нові. Контроль складних реакцій ґрунтується на врахуванні часу реакції за вибором і реакції на рухомий об'єкт. .

Контроль швидкості окремих рухів базується на викори­станні неспецифічних і специфічних вправ. Наприклад, для оцінки швидкісних здібностей спортсменів, що спеціалізуються в різних видах спорту як неспецифічний показник може використо­вуватися розгинання передпліччя в ліктьовому суглобі. В той же час для тих, хто спеціалізується в настільному тенісі, цей рух є спе­цифічним показником, який характеризує здатність до швидкого виконання ударів. \

Найбільш інформативним показником швидкості одиночних рухів є тривалість виконання специфічних рухів чи вправ. До таких відносять час удару по м'ячу у футболі, кидки, баскетболі, ганд­болі тощо, час виконання фінального руху рукою в метанні спису, здійснення уколу у фехтуванні, удару в боксі та ін.; тривалість мо­торного компоненту стартової реакції (в спринтерському бігу – час між відривом рук і відривом ніг від стартових колодок, в плаванні час від моменту пострілу до моменту відриву від стартової тумби то­
що). »

Оцінка частоти рухів проводиться за визначенням кількості рухів за одиницю часу. В цьому випадку теж найбільш інформативними є специфічні показники, які реєструють в умовах максимального на­ближених до змагальних.

Організовуючи контроль і обираючи показники для оцінки швид­кості спортсмена, необхідно враховувати такі загальні положення:

· показники простої специфічної і неспецифічної рухової реакції на різні подразники (світловий, звуковий, тактильний), котрі реєструються в різних умовах (реагування різними частинами тіла, в різних вихідних положеннях, в різному середовищі) не є еквівалентними;

· залежності між показниками часу простих і складник видів ре­акцій, елементарними і комплексними проявами швидкості не існує.

Таким чином, оцінюючи швидкість, слід орієнтуватися на комп­лекс різних показників, що дозволяють у сукупності всебічно оцінити рівень розвитку даної якості.

Контроль за удосконаленням витриваловстіздійснюється шля­хом кількісної і якісної оцінки здатності спортсмена виконувати вправи чи якусь діяльність без зниження її ефекивності. Рівень розвитку витривалості в процесі тренування змінюється з року в рік, від етапу до етапу тренування в силу кумулятивного (накопичу­вального) ефекту і контролюється методами етапного контролю. Показники витривалості змінюються і протягом менших структур­них періодів тренувального процесу мезо- і мікроциклів, окремих тренувальних занять. Оцінка витривалості проводиться за допомо­гою тестів, які можуть носити специфічний і неспецифічний характер. Неспецифічні тести використовують фізичну діяльність, відмінну від змагальної за координаційною структурою рухів, і особливостями функціонування забезпечуючих систем. Найчастіше вони ґрунтуються на показниках бігу або ходьби на тредбані, педалювання на велоергометрі.

Специфічні тести використовують для оцінки роботи, в якій ко­ординаційна структура рухів, діяльність систем забезпечення цієї роботи максимально наближені до специфіки змагальної діяльності. З цією метою використовують різні поєднання спеціально-підготовчих вправ (наприклад, дозування серії у боротьбі, серії відрізків у бігу чи веслуванні, комплекси специфічних вправ в іграх то тощо ).Для бігунів специфічними е тести, що ґрунтуються на показниках бігу на тредбані, для велосипедистів - педалювання на ве­лоергометрі, лижників - ходьба з палицями на тредбані, для плавців - плавання в гідроканалі.

Контроль за спеціальною витривалістю слід здійснювати з ураху­ванням факторів, які визначають працездатність і розвиток втоми в певному виді спорту. Умовно можна виділити і оцінювати чотири різновиди спеціальної витривалості (Заціорський В. М., 1969):

· фізичну, пов'язану з м'язовою діяльністю (її ділять на локаль­ну, регіональну та загальну, обсягом м'язів, що беруть участь у ро­боті - до 1/3, до 2/3 і більше);

· емоційну, пов'язану з різними емоційними переживаннями в тренувальній і змагальній діяльності;

· сенсорну, пов’язану з діяльністю аналізаторних систем і ЦНС в цілому;

· розумову, пов'язану із постійним самоконтролем, аналізом поведінки спортивних суперників, вибором рішень тощо.

Для оцінки фізичної витривалості широко застосовують поряд з показниками змагальної діяльності і спеціальних тестів, ті показни­ки, що характеризують діяльність функціональних систем ор­ганізму спортсменів. Наприклад, при оцінюванні витривалості в ро­боті, пов'язаній з аеробним характером енергозабезпечення (перед­усім циклічні види спорту) інформативними є показники макси­мального споживання кисню, порогу анаеробного обміну, хвилинного обсягу кровообігу та ін., а також показники, що свідчать про економічність роботи, стійкість в діяльності аеробної системи енер­гозабезпечення.

Показником емоційної витривалості спортсмена служить його стійкість до збиваючих факторів психічного характеру (негативна поведінка суперників, уболівальників, необ'єктивне суддівство то­що) , яка виявляється в здатності ефективно подовжувати змагаль­ну боротьбу, Емоційну витривалість прийнято контролювати як в умовах змагань, так і у процесі тренування.

Сенсорну витривалість, пов'язану з діяльністю аналізаторних си­стем, контролюють шляхом врахування змін сенсорно-моторних проявів у відповідь на стандартні, дозовані навантаження чи спе­цифічні тренувальні і змагальні навантаження.

Розумова витривалість контролюється шляхом співставлення кількості перероблюваної спортсменом інформації, безпомилкових рішень різних задач тощо в умовах відносного спокою і при напру­женій діяльності.

Контроль удосконалення гнучкості спортсмена провадиться за оцінкою амплітуди його рухів, що вимірюється в кутових градусах і лінійних одиницях виміру.

Перевірка активної гнучкості здійснюється шляхом кількісної оцінки здатності спортсменів виконувати вправи з великою амплітудою за рахунок активності скелетних м'язів. Пасивна гнучкість характеризується амплітудою рухів, що досягається з ви­користанням зовнішніх сил (допомога партнера, використання об­тяжень, блочних пристроїв тощо).

Оскільки гнучкість залежить не тільки від анатомічних особливо­стей суглобів, але й від стану м'язового апарату спортсмена, тому в процесі контролю визначають показник дефіциту активної гнуч­кості (як різниця величин активної і пасивної гнучкості в кутових чи лінійних одиницях виміру).

Контроль за удосконаленням координаційних здібностей здійснюють у тісному зв'язку з оцінкою інших фізичних якостей і технічної підготовленості спортсменів. Згідно з ним оцінюють:

· вміння спортсмена виконувати координаційно складні вправи;

· точність виконання координаційно складних вправ;

· швидкість оволодіння новими, раніше не вивченими вправами із заданим рівнем точності;

· швидкість перебудови рухової діяльності із зміною зовнішніх умовних реакцій, раціональність-окремих рухів, їх поєднання, час вико­нання тощо.

Оцінюючи координаційні здібності слід орієнтуватися на два ви­ди вправ: відносно стереотипні, котрі включають виконання вправ відомих наперед; в цьому випадку оцінюється відповідність техніки, яку демонструє спортсмен, її раціональну структуру, стійкість навичок до збиваючих факторів тощо, нестереотипні, пов'язані з ефективністю виконання рухів у складних і змінних ситуаціях; при цьому оцінюється точність рухових дій на­ прикладі обраної спеціалізації.

Читайте також:

1. III. Контроль знань
2. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
3. POS -Інтелект - відеоконтроль касових операцій
4. VII Контроль постачальника
5. Акустичний контроль приміщень через засоби телефонного зв'язку
6. Банківський контроль та нагляд: форми та мета здійснення. Пруденційний нагляд: поняття, органи та мета проведення.
7. Біохімічний контроль за розвитком систем енергозабезпечення
8. Біохімічні зміни в організмі при розтренуванні і перетренуванні
9. Бюджетний контроль - це порівняння показників бюджету зі звітом за від­повідний період часу.
10. Бюджетний контроль на місцевому рівні
11. Валютний контроль
12. ВАРІАНТИ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ

Переглядів: 10190