• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Протокол №

Затверджено

План фундаменту та стін підвалу

Розріз по ліфту

Збірні панельні стрічкові фундаменти

Фрагмент плану

1 – залізобетонна фундаментна плита; 2 – зовнішня цокольна панель, 3 – цокольна внутрішня панель

Перерізи

1 – цокольна одношарова панель; 2 – цокольна трьохшарова панель; 3 – цокольна ребриста залізобетонна панель; 4 – внутрішня панель; 5 – залізобетонна фундаментна плита; 6 – цокольне перекриття

Перерізи фундаментів

кафедрою

“__ ”__________ 2007 р.,

Ужгород – 2007

ТЕМА 1. Фінанси та їх роль в ринковій економіці

1. Сутність і необхідність фінансів

Фінанси - це економічні відношення, що виникають у процесі формування, розподілу, перерозподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів.

Умовою функціонування фінансів є наявність грошей, а причиною появи фінансів є потреба суб’єктів господарювання і держави в ресурсах, що забезпечують їхню діяльність.

Фінанси незамінні тому, що дозволяють пристосувати пропорції виробництва до потреб споживання, забезпечуючи в сфері господарювання задоволення потреб відтворювання, які постійно змінюються. Це відбувається за допомогою формування грошових фондів цільового призначення. Розвиток суспільних потреб призводить до зміни складу і структури грошових (фінансових) фондів, які створюються у розпорядженні суб’єктів господарювання.

За допомогою державних фінансів відбувається регулювання масштабів суспільного виробництва в галузевому і територіальному аспектах, захист навколишнього середовища і задоволення інших суспільних потреб.

Використання фінансів в інтересах суспільства і окремих його елементів перетворює фінанси з об’єктивної економічної категорії в економічний інструмент господарювання.

Економічний інструмент - це економічна категорія втілена в конкретних формах прояву і свідомо використовується суспільством для досягнення конкретних цілей. Економічний інструмент, у тому числі і фінанси, несуть два початки:

перше - об'єктивне (випливаючи з економічної категорії),

друге - суб’єктивне (знаряддя реалізації економічної політики держави ).

Якекономічний інструмент, фінанси впливають на суспільне відтворення подвійно.

якісно (характеризується впливом фінансів на матеріальні інтереси суб'єктів господарювання).

кількісно (характеризується пропорціями розподільного процесу)

Якісна сторона впливу характеризується пропорціями в розподільному процесі. Якісний вплив характеризує вплив фінансів на матеріальні інтереси суб’єктів господарювання через різноманітні форми організації фінансових відношень.

Якісна сторона впливає на суспільний продукт і пов'язана з перетворенням фінансів у стимул розвитку економіки. Таке перетворення можливо коли порядок формування прибутків, умови і принципи формування фондів та напрямків їх використання тісно пов’язані з економічними інтересами суб'єктів господарювання.

Економічний стимул - інструмент, який пов'язаний із матеріальними інтересами суб’єктів господарювання. Свідоме використання фінансів у суспільному виробництві призводить до результатів у яких виявляється їх активна роль у суспільному виробництві в умовах ринку. Загальний підхід до оцінки результатів досягнутих за допомогою фінансів, дозволяє розглядати їх роль у 3-х напрямках:

1) з позиції забезпечення потреб розширеного відтворення необхідними фінансовими джерелами;

2) з погляду використання фінансів для регулювання вартісної структури;

3) з позиції використання фінансів, як економічного стимулу.

2. Функції фінансів

Сутність фінансів як особливої сфери розподільчих відношень виявляється насамперед за допомогою розподільчої функції. Саме через цю функцію реалізується суспільне призначення фінансів - забезпечення кожного суб'єкта господарювання необхідними йому фінансовими ресурсами, які використовуються у формі грошових фондів спеціального цільового призначення.

Об'єктами дії розподільчої функції фінансів виступають вартість валового суспільного продукту у його грошовій формі, а також частина національного багатства, яка прийняла грошову форму.

Суб’єктами при фінансовому методі розподілу виступають юридичні і фізичні особи (держава, підприємства, об’єднання, організації, установи, громадяни), що є учасниками процесу відтворення, у розпорядженні яких формуються фонди цільового призначення.

За допомогою фінансів розподільчий процес протікає в усіх сферах громадського життя - у матеріальному виробництві, у сферах обігу і споживання. Фінансовий метод розподілу охоплює різні рівні керування економікою: державний, територіальний, місцевий. Фінансовому розподілу властива багатоступінчастість, що породжує різні види розподілу - внутрішньогосподарський, внутрішньогалузевий, міжгалузевий, міжтериторіальний.

Обіг фінансових ресурсів, протікаючи як у фондовій, так і в позафондовій формах, складає основу контрольної функції фінансів. Оскільки фінанси "пронизують" усе суспільне виробництво, усі його сфери і підрозділи, усі рівні господарювання, вони виступають універсальним знаряддям контролю з боку суспільства за виробництвом, розподілом і обертанням сукупного суспільного продукту. Завдяки контрольній функції фінансів суспільство знає про те, як складаються пропорції в розподілі коштів, наскільки своєчасно фінансові ресурси надходять у розпорядження різних суб’єктів господарювання, чи ощадливо і ефективно вони ними використовуються і т. п.

Розподільна і контрольна функції - це дві сторони того самого економічного процесу. Тільки в умовах їхньої єдності і тісної взаємодії фінанси можуть проявитися в якості категорії вартісного розподілу.

Інструментом реалізації контрольної функції фінансів виступає фінансова інформація. Вона укладена у фінансових показниках, наявних у бухгалтерській, статистичній і оперативній звітності. Фінансові показники дозволяють побачити різноманітні сторони роботи підприємств і оцінити результати господарчої діяльності. На їхній основі приймаються заходи, спрямовані на усунення виявлених негативних моментів.

Контрольна функція, об’єктивно властива фінансам, може реалізуватисязвеликою або меншою повнотою, що багато в чому визначається станом фінансової дисципліни.

Фінансова дисципліна - це обов'язковий для усіх підприємств, організацій, установ і посадових осіб порядок ведення фінансового господарства, дотримання встановлених норм і правил, а також дотримання фінансових зобов’язань.

У фінансовій науці існує ряд дискусійних питань і насамперед питання про економічну природу і межі фінансових відношень. Одні вчені вважають, що фінанси виникають на другій стадії процесу відтворення при розподілі і перерозподілі вартості суспільного продукту; інші розглядають фінанси як категорію відтворення в цілому, включаючи до складу фінансів також грошові відношення на стадії обміну.

Проте розподіл і обмін - це різні стадії відтворення, що мають свої, особливі економічні форми відображення. Тому, більш правомірно вважати, що різні види грошових відношень відображаються в різноманітних економічних формах. Так, відношення, які пов’язані з розподілом грошової форми вартості суспільного продукту, складають зміст категорії фінансів, а відношення, що виникають у процесі товарного обертання на основі систематично здійснюваних актів купівлі-продажу, приймають форму розрахунків, здійснюваних за допомогою грошей, (як загального еквівалента і ціни, (як грошового вираження вартості).

Проте фінансові відношення, будучи розподільчими по характеру, одночасно є невід'ємною складовою частиною усієї системи виробничих відношень, органічно взаємопов’язані з усіма стадіями процесу відтворення і можуть впливати на нього.

3. Фінансова система, її ланки

Фінансова система - це сукупність фінансових відношень.

В загальній сукупності фінансових відношень можуть бути виділені три важливі сфери: фінанси підприємств, установ і організацій; страхування; державні фінанси.

В середині кожної зназваних сфер виділяються ланки. в сфері фінансів підприємств ( установ, організацій) такі ланки, як фінанси підприємств, що функціонують на комерційних початках; фінанси установ і організацій, що здійснюють некомерційну діяльність; фінанси суспільних об'єднань. У страховій сфері, де характер діяльності суб’єкта обумовлює специфіку об'єкта страхування, в якості ланок, виступають: соціальне страхування, майнове й особисте страхування, страхування відповідальності, страхування підприємницьких ризиків. У сфері державних фінансів - відповідно, державний бюджет, позабюджетні фонди, державний кредит.

Сфери і ланки фінансових відношень взаємопов’язані, створюючи в сукупності єдину фінансову систему.

Так, у складі фінансів підприємств, що функціонують на комерційних початках, у залежності від галузевої спрямованості, можуть бути уособлені фінанси промислових, сільськогосподарських, торгових, транспортних підприємств і т.п., а в залежності від форми власності - фінанси державних підприємств, кооперативних, акціонерних, приватних і ін. Галузеві й економічні особливості підприємств, що функціонують на комерційних початках, мають суттєвий вплив на організацію фінансових відношень, склад сформованих грошових фондів цільового призначення, порядок їхнього утворення і використання.

У сфері страхових відношень кожна з ланок, подана особою галуззю страхування і має розмежування за видами страхування. У складі державних фінансів угруповування фінансових відношень в середині ланок здійснюється відповідно до рівня державного керування (державний, суб’єктів держави, місцевий ).

Одною із головних ланок фінансової системи є державний бюджет. З його допомогою уряд концентрує у своїх руках значну частину національного доходу, перерозподіленого фінансовими методами. У цій ланці зосереджуються найкрупніші прибутки і найбільш важливі в політичному й економічному відношенні витрати. Бюджет тісно пов’язаний з іншими ланками фінансової системи, виступає координуючим центром і надає їм необхідну допомогу у формі бюджетних дотацій, субсидій, гарантій, забезпечуючи більш-менш нормальне функціонування інших ланок фінансової системи.

Ще одною важливою ланкою є місцеві фінанси, роль і вплив яких підвищується. Центральну роль у цій ланці грають місцеві бюджети, що не входять до складу державного бюджету і мають визначену самостійність. Місцеві бюджети є провідником соціальної політики центральної влади.

Позабюджетні фонди знаходяться у безпосередньому управлінні центральних, а в окремих випадках місцевих органів влади. Найбільш поширеними джерелами формування цих фондів є податки, відрахування з бюджету, спеціальні внески.

4. Фінансовий контроль

фінансовий контроль - це сукупність дій і операцій по перевірці фінансових і пов'язаних з ними питань діяльності суб'єктів господарювання і керування, з застосуванням специфічних форм і методів його організації.

Об'єктом фінансового контролю є грошові розподільні процеси при формуванні і використанні фінансових ресурсів, у тому числі у формі грошових фондів, на усіх рівнях і ланках народного господарства.

В залежності від суб'єктів, що здійснюють фінансовий контроль, розрізняють державний, внутрішньогосподарський і незалежний (аудиторський) фінансовий контроль.

Державний фінансовий контроль реалізується через загальнодержавний і відомчий.

Загальнодержавний фінансовий контроль здійснюють органи державної влади і керування. Він спрямований на об’єкти які підлягають контролю незалежно від їхньої відомчої підлеглості.

Відомчий фінансовий контроль здійснюють контрольно-ревізійні відділи міністерств, концернів, управління виконкомів, які відповідають за керування місцевих органів влади та ін. Його об’єктом є виробнича і фінансова діяльність підвідомчих підприємств, установ.

Внутрішньогосподарський фінансовий контроль здійснюється економічними службами підприємств, організацій і установ(бухгалтерії, фінансові відділи і т.п.). Об'єктом тут виступає виробнича і фінансова діяльність самого підприємства, а також його структурних підрозділів.

Незалежний фінансовий контроль здійснюють спеціалізовані аудиторські фірми і служби. Контрольні і консультаційні послуги аудиторські фірми надають усім підприємствам і організаціям на платній основі. Аудиторські фірми є незалежними організаціями, покликаними сприяти підвищенню якості контролю, його об’єктивності.

За формами проведення фінансовий контроль поділяється на попередній, поточний і наступний.

Попередній фінансовий контроль здійснюється на стадії складання, розгляду і затвердження фінансових планів підприємств, кошторисів, прибутків і витрат організацій, проектів бюджетів, текстів договірних угод, засновницьких документів і т.д.

Поточний фінансовий контроль проводиться в процесі виконання фінансових планів, у ході здійснення господарсько-фінансових операцій, коли перевіряється дотримання норм і нормативів витрачання товарно-матеріальних цінностей і коштів, відповідність відпустки ресурсів виконанню планів витрат, використанню раніше наданих ресурсів.

Наступний фінансовий контроль здійснюється після завершення звітного періоду і фінансового року в цілому. Перевіряється доцільність витрат державних коштів при виконанні бюджетів, виконання фінансових планів підприємств і організацій, кошторисів бюджетних установ.

По прийомам і способам здійснення фінансового контролю розрізняють: перевірки, обстеження, аналіз, ревізії.

5. Управління фінансами

Управління - це сукупність прийомів і методів цілеспрямованого впливу на об’єкт для досягнення визначеного результату.

Управління фінансами здійснюється спеціальним апаратом за допомогою особливих прийомів і методів, у тому числі використовуючи різноманітні стимули і санкції.

У якості об'єктів управління виступають різноманітні види фінансових відношень, а суб’єктами управління є ті організаційні структури, що його здійснюють. Відповідно до класифікації фінансових відношень по їхнім сферам виділяють три групи об'єктів: фінанси підприємств (організацій, установ), страхові відношення, державні фінанси. Їм відповідають наступі суб’єкти керування: фінансові служби (відділи) підприємств (організацій, установ), страхові органи, фінансові органи і податкові інспекції. Сукупність усіх організаційних структур, що здійснюють управління фінансами, має назву фінансового апарату.

В управлінні фінансами виділяють декілька функціональних елементів: планування, оперативне керування, контроль.

Об'єктом фінансового планування є фінансова діяльність суб’єктів господарювання і держави, а підсумковим результатом - складання фінансових планів, починаючи від кошторису окремого заснування до зведеного фінансового балансу держави. У кожному плані визначаються прибутки і витрати на визначений період, які пов’язані з ланками фінансової і кредитної систем (внески відрахувань на соціальне страхування, платежі в бюджет, плата за банківський кредиті ін.).

Оперативне управління являє собою комплекс заходів, які розробляються на основі оперативного аналізу фінансової ситуації, що складається і наступних цілей одержання максимального ефекту при мінімумі витрат за допомогою перерозподілу фінансових ресурсів. Основний зміст оперативного управління зводиться до маневрування фінансовими ресурсами з метою ліквідації " вузьких" місць, вирішення нових задач і т. п.

ТЕМА 2. Фінансова політика і фінансовий механізм

1. Зміст та завдання фінансової політики

Фінансова політика - це складова частина загальної економічної і соціальної політики держави, зміст якої полягає у виробленні основних напрямків використання фінансів з метою вирішення економічних і соціальних завдань, що стоять перед суспільством на різних етапах його розвитку.

Зміст фінансової політики є багатогранний. Вона включає такі найважливіші ланки:

- розробку науково обгрунтованої концепції розвитку фінансів;

- визначення основних напрямків використання фінансів на перспективу і поточний період;

- здійснення практичних дій. Суб’єктом економічної політики є держава, яка розробляє стратегію економічного розвитку суспільства.

Єдність трьох основних ланок визначає зміст фінансової політики.

Проте не варто прив'язувати фінансову політику тільки до економічної політики. Фінансова політика - це самостійна сфера діяльності держави в сфері фінансових відносин. Фінансова політика має самодостатнє значення і в той же час вона є найважливішим засобом реалізації політики держави в будь-якій галузі суспільної діяльності, будь то економіка, соціальна сфера або міжнародні відносини.

Для оцінки фінансової політики даного уряду і для рекомендацій по її коригуванню в першу чергу необхідно мати ясну програму суспільного розвитку з виділенням інтересів усього суспільства або окремих його груп, характеристикою перспективних і більш близьких задач, визначенням термінів і методів їхнього вирішення. Тільки при такій умові можна розробити й успішно проводити фінансову політику і дати її об'єктивну оцінку.

Результативність фінансової політики тим вище, чим більше вона враховує потреби суспільного розвитку, інтереси всіх прошарків і груп суспільства, конкретно-історичні умови й особливості життя. Не в меншій мірі успіх політики залежить від якісної розробки механізму узгодження і реалізації інтересів різноманітних прошарків суспільства і наявних у держави об'єктивних можливостей, тобто механізму свідомого використання всебічних, часом навіть і суперечних один одному чинників впливу на хід реалізації політики, з урахуванням змін у соціальній структурі суспільства, у стані суспільної свідомості і психології.

Фінансова політика насамперед спрямована на формування максимально можливого обсягу фінансових ресурсів, тому що вони - матеріальна база будь-яких перетворень. Виходить, для визначення і формування фінансової політики потрібна достовірна інформація про фінансове становище держави, його фінансовий потенціал, тобто про об'єктивні можливості держави. У правовій демократичній державі показники фінансової статистики повинні бути надбанням широкої громадськості; фінансова звітність також повинна бути регулярною, своєчасною і доступною.

У залежності від тривалості періоду і характеру розв'язуваних задач фінансова політика підрозділяється на фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія - довгостроковий курс фінансової політики, розрахований на перспективу і такий, що передбачає вирішення великомасштабних задач, визначених економічною і соціальною стратегією.

У процесі її розробки прогнозуються основні тенденції розвитку фінансів, формуються концепції їхнього використання, намічаються принципи організації фінансових відносин. Вибір довгострокових цілей і упорядкування цільових програм у фінансовій політиці є необхідним для концентрації фінансових ресурсів на головних напрямках економічного і соціального розвитку.

Фінансова тактика спрямована на вирішення задач конкретного етапу розвитку суспільства шляхом своєчасної зміни засобів організації фінансових зв'язків, перегрупування фінансових ресурсів.

При відносній стабільності фінансової стратегії фінансова тактика повинна відрізнятися гнучкістю, що передумовлено рухливістю економічних умов, соціальних факторів і ін.

Стратегія і тактика фінансової політики взаємозалежні. Стратегія створює сприятливі можливості для вирішення практичних задач. Тактика, виявляє вирішальні ділянки й вузлові проблеми розвитку економіки і соціальної сфери, шляхом своєчасної зміни засобів, форм організації фінансових зв'язків, дозволяє в більш стислі строки з найменшими втратами і затратами вирішувати задачі, намічені фінансовою стратегією.

Фінансова політика повинна мати на меті підвищення обсягів й ефективності використання фінансових ресурсів. Зростання фінансової віддачі - це перевірка дієвості фінансової політики.

Отже, можна так сформулювати задачі фінансової політики:

1) забезпечення умов для формування максимально можливих фінансових ресурсів;

2) встановлення раціонального, з погляду держави, розподілу і використання фінансових ресурсів;

3) організація регулювання і стимулювання економічних і соціальних процесів фінансовими методами;

4) розробка фінансового механізму і його розвиток відповідно до цілей, що змінюються, і задач стратегії;

5) створення ефективної і максимально дієвої системи управління фінансами.

2. Економічна суть фінансового механізму

Фінансовий механізм - це сукупність економіко-організаційних і правових форм та методів управління фінансовою діяльністю держави, що функціонують в процесі формування, розподілу і використання цільових централізованих і децентралізованих фондів грошових ресурсів для забезпечення виконання поставлених завдань.

Фінансовий механізм підрозділяється на директивний і регулюючий.

Директивний фінансовий механізм, як правило, розробляється для фінансових відносин, у яких безпосередньо бере участь держава.

У його сферу включаються податки, державний кредит, видатки бюджету, бюджетне фінансування, організація бюджетного устрою і бюджетного процесу, фінансове планування.

Регулюючий фінансовий механізм визначає основні "правила гри" у конкретному сегменті фінансів, що не торкає прямо інтереси держави.

Такий різновид фінансового механізму характерний для організації внутрішньогосподарських фінансових відносин на приватних підприємствах. У цьому випадку держава встановлює загальний порядок використання фінансових ресурсів, що залишаються на підприємстві після сплати податків і інших обов'язкових платежів, а підприємство самостійно розробляє форми, види грошових фондів, напрямки їхнього використання.

Фінансовий механізм включає:

1. Фінансове планування;

2. Фінансові важелі і стимули;

3. Фінансові норми, нормативи і ліміти;

4. Управління фінансами;

5. Фінансовий контроль;

6. Фінансове право.

Фінансове планування - діяльність держави та суб’єктів господарювання з приводу розробки і виконання відповідних фінансових планів.

Фінансові плани - це плани формування і використання грошових доходів і нагромаджень підприємств, галузей народного господарства і держави в цілому. Об’єктом фінансового плану є грошові ресурси, їх формування і використання. Існує взаємозв’язок між економічним, соціальним і фінансовим планування:

- з однієї сторони, показники плану економічного і соціального розвитку є основою для розрахунку фінансових показників;

- з іншого боку, фінплани впливають на економічний розвиток суспільства і підприємства.

Методи фінансового планування:

1. Метод коефіцієнтів;

2. Балансовий метод;

3. Нормативний метод.

В залежності від сфери функціонування і характеру фінансових відносин, фінансові плани умовно поділяються на:

- централізовані:

1. Бюджет;

2. Фінансовий план майнового і особистого страхування;

3. Бюджет соціального страхування;

4. Зведений фінансовий план (баланс фінансових ресурсів держави).

- децентралізовані фінансові плани:

1. В сфері матеріального виробництва - баланс доходів і витрат підприємства;

2. В сфері нематеріального виробництва - кошторис бюджетних установ.

Проміжну позицію між централізованими і децентралізованими фінпланами займають фінплани галузевих міністерств і відомств.

Методи управління:

- фінансове прогнозування (оцінка стану фінансів у державі, можливості збільшення фін. ресурсів, скорочення непродуктивних витрат);

- регулювання (застосовується для підтримки оптимальної структури виробництва і розподілу. Інструменти впливу - податки, дотації, різноманітні виплати);

- стимулювання (покликано забезпечити розвиток пріоритетних явищ і процесів. Інструменти - податкові пільги, пільгове кредитування);

- контроль (здійснюється в процесі прогнозування, регулювання і стимулювання).

3. Фінансова політика в ринковій економіці

Фінансова політика є складовою частиною економічної політики держави. У ній конкретизуються головні напрямки розвитку народного господарства, визначається загальний обсяг фінансових ресурсів, їхні джерела і напрямки використання, розробляється механізм регулювання і стимулювання фінансовими методами соціально-економічних процесів.

Оцінка результатів фінансової політики держави грунтується на її відповідності інтересам суспільства і більшості його соціальних груп, а також на досягнутих результатах, що витікають із поставлених цілей і задач.

Розвиток держави пов'язано зі змінами фінансової політики. Використання того або іншого типу фінансової політики пов'язане з особливостями поточного етапу розвитку економіки і соціальної сфери, інтересами правлячих партій і соціальних груп і пануючих теоретичних концепцій, що впливають на економічний і політичний курс держави. Все це забезпечує зберігання і розвиток існуючої в даній державі системи суспільних відносин.

Аналіз застосованої різноманітними державами фінансової політики дозволяє виділити три її основні типи:

Класична;

Регулююча;

Планово-директивна.

Основні напрямки фінансової політики:

1. Бюджетна політика - економічна політика, спрямована на регулювання процесів формування доходів бюджету, ефективне використання бюджетних коштів та взаємовідносини між бюджетами різних рівнів

2. Податкова політика - спрямована на регламентування сфери оподаткування

3. Фінансова політика в сфері інвестиційної діяльності - спрямована на розробку заходів по визначенню джерел, принципів і методів фінансування інвестиційних проектів, визначення пріоритетних сфер і об’єктів інвестування на які в першу чергу слід виділяти бюджетні асигнування;

4. фінансова політика в сфері зовнішньоекономічної діяльності - комплекс заходів по регулюванню зовнішньоекономічної діяльності, забезпечення контролю за функціонуванням даної сфери.

ТЕМА 3. Фінанси підприємств

1. Сутність і форми прояву фінансів підприємств. Їх функції

Фінанси підприємств являють собою систему грошових відношень, що виражають формування і використання грошових фондів у процесі кругообігу ресурсів підприємства, формування його грошових прибутків і накопичень.

В даний час доцільно виділити самостійну групу внутрішніх фінансових відносин, що складаються: у підприємства зі своїми працівниками (з приводу розподілу прибутку: виплати за паї у власному капіталі і дивідендів); з власними структурними підрозділами; з відносин усередині виробничих об'єднань; у підприємства зі своїми дочірніми структурами; з податковою службою.

Особлива частина відносин – фінансові відносини з банківською системою. Це не просто система розрахунків і кредитування, адже з'явилися нові форми відносин: факторинг, траст, застави і таке інше.

Відносини з різноманітними страховими компаніями по усіх видах страхування.

Відносини з органами державного управління (митниця, Міністерство зовнішніх відношень, різноманітні бюджети, позабюджетні фонди).

Фінансові процеси, що відбуваються на підприємстві, - це всі надходження коштів і всі здійснювані виплати.

Надходження - це результат господарської діяльності підприємства, тобто результат продажу товарів, надання послуг, результат різноманітних банківських операцій, одержання дивідендів.

Виплати, перерахування - теж результат господарської діяльності, пов'язаної з закупівлею вихідних видів сировини і матеріалів, оплатою сторонніх послуг і праці власних працівників. Якщо необхідно встановити розмір платіжних засобів, які знаходяться у розпоряджені підприємства на визначену дату, то вони складають різницю між приходом і витратами платіжних засобів:

ПЗ = НПЗ + ППЗ - ВПЗ

| | |

початкові, які надійшли, виплачені

Фінансовий стан підприємства визначається наявністю платіжних засобів. Його фінансове положення залежить від того наскільки довше проміжок часу ПЗ>0. Не завжди і не у всіх підприємств ПЗ>0, тобто надходження засобів менше, ніж виплати, що робить таке підприємство неплатоспроможним. Отже виникає черговість платежів, штрафи і т.д. Зазначена ситуація потребує вирішення таких питань:

По-перше - Який розмір необхідних для цього ресурсів?

По друге - За рахунок яких джерел їх можна одержати?

Їхнє рішення покладене на фінансових менеджерів, які забезпечують керування фінансами підприємства.

Функції фінансів підприємств - розподільна і контрольна.

В умовах товарного виробництва розподіл - сполучна ланка між виробництвом і споживанням. Отже за допомогою фінансів відбувається розподіл суспільного продукту.

На поверхні ми бачимо:

- надходження виручки від реалізації і використання її на відшкодування витрачених засобів виробництва й утворення валового прибутку. - подальший розподіл отриманого прибутку в ході формування бюджетних засобів, позабюджетних фондів, формування фонду оплати праці, різноманітних фондів і резервів, тобто того, що забезпечує життєдіяльність і розвиток підприємства. Інакше, розподільна функція фінансів підприємств -це спрямована діяльність по розподілу і перерозподілу грошових прибутків підприємства.

Контрольна функція (функція відбитка) - історично сформоване поняття, яка відображає фінансово-господарські процеси, що протікають на підприємстві.

2. Особливості формування і використання фінансових ресурсів підприємства

Фінансові ресурси підприємства - це грошові прибутки і надходження, що знаходяться в розпорядженні суб'єкта господарювання і призначені для виконання фінансових зобов'язань, здійснення витрат з розширеного відтворення та економічного стимулювання працюючих. Формування фінансових ресурсів здійснюється за рахунок власних і прирівняних до них засобів, мобілізації ресурсів на фінансовому ринку і надходження коштів від фінансово-банківської системи в порядку перерозподілу.

Початкове формування фінансових ресурсів відбувається в момент заснування підприємства, коли утворюється статутний фонд. Його джерелами, в залежності від організаційно-правових форм господарювання, виступають: акціонерний капітал, пайові внески членів кооперативів, галузеві фінансові ресурси (при зберіганні галузевих структур), довгостроковий кредит, бюджетні засоби. Розмір статутного фонду показує розмір тих коштів - основних і оборотних - які інвестовані в процес виробництва.

Основним джерелом фінансових ресурсів на підприємствах виступає вартість реалізованої продукції (наданих послуг), різноманітні частини якої в процесі розподілу виручки приймають форму грошових прибутків і накопичень. Фінансові ресурси формуються головним чином за рахунок прибутку (від основної та інших видів діяльності) і амортизаційних відрахувань. Поряд з ними, джерелами фінансових ресурсів також виступають:

- виручка від реалізації вибулого майна;

- стійкі пасиви;

- різноманітні цільові надходження (плата за утримання дітей у дошкільних закладах т.д.);

- мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві та ін.

Використання фінансових ресурсів здійснюється підприємством за багатьма напрямками, головними з який є:

- платежі органам фінансово-банківської системи, обумовлені виконанням фінансових зобов'язань. Сюди відносяться: податкові платежі в бюджет, сплата відсотків банкам за користування кредитами, погашення раніше взятих позичок, страхові платежі і т.д.;

- інвестування власних засобів у капітальні витрати (реінвестування), пов'язане з розширенням виробництва і технічного його відновлення, переходом на нові прогресивні технології, використанням "ноу-хау" і т.д.;

- інвестування фінансових ресурсів у цінні папери, що купуються на ринку, (акції і облігації інших фірм), та в державні позики і т.п.;

- напрямок фінансових ресурсів на утворення грошових фондів заохочувального і соціального характеру;

- використання фінансових ресурсів на добродійні цілі, спонсорство і т.п.

Суть фінансового менеджменту полягає в керуванні фінансами з боку відповідних служб, що дозволить залучати додаткові фінансові ресурси на самих вигідних умовах, інвестувати їх з найбільшою економічною ефективністю, здійснювати прибуткові операції на фінансовому ринку, купляючи і перепродуючи цінні папери. Досягнення успіху в галузі фінансового менеджменту багато в чому залежить від такого поводження працівників фінансових служб, при якому головними стають ініціатива, пошук нетрадиційних рішень, масштабність операцій, виправданий ризик і ділова хватка.

Мобілізуючи кошти інших власників на покриття витрат свого підприємства, працівники фінансової служби насамперед повинні мати чітке уявлення про головну мету інвестування ресурсів і відповідно до неї давати рекомендації про форми їх залучення.

3. Основи організації фінансів підприємств і вплив на них форм власності

Принципи організації фінансів:

Принцип повної самостійності. Самостійність у використанні власних і прирівняних до них засобів, завдяки чому забезпечується необхідна маневреність ресурсів, що у свою чергу дозволяє концентрувати фінансові ресурси на потрібних напрямках господарської та інших видів діяльності підприємства.

Принцип відповідальності за результати господарської діяльності. Фінансовий результат на підприємстві є якісним показником діяльності як керівництва підприємства, так і всього колективу підприємства.

Фінансове планування. Фінансове планування визначає: напрямки спрямування грошових потоків на найближче майбутнє і на перспективу; джерела одержання і напрямки використання коштів. Завдяки фінансовому плануванню забезпечується планування фінансового результату.

Цей принцип у якості обов'язкової умови визначає формування резервів для будь-якого підприємства. Фінансові резерви забезпечують стійку виробничу діяльність в умовах можливих коливань ринкової кон’юнктури, ризиків і т.д. Якщо підприємство створює в достатньому і необхідному розмірі фінансові резерви, то це забезпечує підприємству відповідний позитивний імідж на ринку.

Фінансова дисципліна. Підприємство повинне своєчасно і повно забезпечувати виконання фінансових зобов'язань перед партнерами, банківськими інститутами, органами влади і різноманітними фондами (бюджетними або позабюджетними), перед своїми працівниками і т.д.

Самоокупність підприємства. Підприємство повинно забезпечувати покриття своїх витрат за рахунок результатів своєї власної виробничої діяльності, тим самим забезпечується оновлення виробництва і кругообіг ресурсів підприємства.

Умовою існування ринкової економіки взагалі є присутність на ринку товаровиробника. Головна відмінність товаровиробника - форма власності, що є першоосновою будь-якого підприємства. Діючі форми власності:

- приватна, державна, колективна і іноземна, відбивають внутрішню організаційну специфіку підприємства, а це відрізняє підприємства одне від іншого по формах володіння капіталом, розподілу і використанню прибутків. Окремі підприємства відрізняються також особливостями організаційного-правового характеру (за кількістю працюючих; за виробничим характером).

Відносини власності виділяють такі форми підприємства:

- колективні (різноманітні форми товариств);

- акціонерні;

- орендні.

Джерела формування майна підприємств:

1. Грошові і матеріальні внески фундаторів або учасників підприємства;

2. Отримані підприємством прибутки від усіх видів діяльності;

3. Відсотки, дивіденди, отримані в результаті володіння різноманітними цінними паперами інших підприємств;

4. Кредити банків;

5. Засоби кредиторів;

6. Тимчасове володіння чужими засобами в обороті;

7. Субсидії, дотації, інвестиції з бюджетних і позабюджетних фондів і інші види санацій;

8. Орендна плата;

9. Добродійні внески;

10. Прибутки від довгострокових фінансових вкладень.

Розподіл і використання прибутків. В умовах, коли прибуток задовольняє різноманітні потреби, важливою задачею стає розробка економічно обгрунтованої системи її розподілу. Головна вимога зводиться до того, щоб у системі розподілу прибутків органічно сполучалися інтереси суб'єктів господарювання, суспільства в цілому і конкретних працівниках. Реалізація цієї вимоги обумовлює основні принципи розподілу прибутків, а саме:

- першочергове виконання фінансових зобов'язань перед суспільством у цілому (в особі держави);

- максимальне забезпечення за рахунок прибутку потреб розширеного відтворення виробництва;

- використання прибутку на матеріальне стимулювання працюючих;

- спрямування прибутку на соціально-культурні потреби.

Читайте також:

1. Багаторівневий підхід. Протокол. Інтерфейс. Стек протоколів.
2. Види атак на механізми та протоколи автентифікації
3. Віддалена робота із ОС. Протокол SSH. Утиліта putty
4. Деякі протоколи і послуги Рівня застосувань.
5. Дипломатичний протокол: сутність і роль в міжнародних відносинах
6. Довідка. Протокол, витяг із протоколу
7. Додаткові протоколи до Женевських конвенцій 1977 р.
8. Етапи еволюції поштових протоколів
9. Задачі протоколів обміну файлами
10. Кіотський протокол
11. Класифікація протоколів
12. Криптографічні протоколи автентифікації

Переглядів: 538