• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 1. Природа і економічна сутність підприємництва

План

1. Сутність, ознаки, функції та принципи підприємництва.

2. Суб’єкти та об’єкти підприємництва.

3. Права та обов’язки підприємців.

Мета теми: вивчення основних принципів, ознак та мети підприємницької діяльності, визначення суб’єктів та об’єктів підприємництва в Україні, прав та обов’язків підприємців.

Ключові слова: підприємницька діяльність, підприємець, принцип, суб’єкт, об’єкт, підприємство, виробниче підприємництво, комерційне підприємництво, фінансове підприємництво, страхове підприємництво, посередницьке підприємництво, фінансове функція, право, обов’язок, відповідальність.

1. Сутність, ознаки, функції та принципи підприємництва

Важливу роль сучасна теорія підприємництва відводить раціональній інвестиційній діяльності, інноваційному підприємництву, науково обґрунтованому підприємницькому управлінню, шляхам та засобам підвищення можливих ризиків у підприємницькій діяльності тощо.

Ж.-Б. Сей вже розглядав підприємця як людину, що наділена не тільки виробничими здібностями і талантом, але й як керівника, який об'єднує людей навкруги виробничого процесу, об'єднуючи та комбінуючи три фактори виробництва: землю, капітал та працю.

На початку XX ст. А. Маршалл додав до класичних факторів виробництва четвертий - організацію, надаючи при цьому підприємцю активну інноваційну спрямованість при веденні бізнесу.

Основи теорії сучасного підприємництва були закладені Й. Шумпетером на початку XX ст. Він сформулював функцію підприємництва, яка полягає у реформуванні структури виробництва за допомогою застосування певного винаходу, невикористаної технологічної можливості, знаходження нових джерел постачання матеріалів і сировини, нових ринків збуту продукції, реорганізації певної галузі тощо.

Таким чином, можна виділити, принаймні, п’ять визначень поняття «підприємець» залежно від тих функцій, які він виконує (табл. 1.1).

Таблиця 1.1.

Поняття «підприємець», залежно від виконуваних ним функцій

Підприємництво вивчається за допомогою різних підходів. Так, системний підхід до підприємництва передбачає комплексну характеристику основних ланок підприємницької діяльності (виробничої, цінової, товарної, збутової та ін.) в їх єдності та взаємообумовленості, внутрішній суперечності.

Логічний підхід передбачає, зокрема, з’ясування чіткої послідовності основних заходів у діяльності підприємця – від зародження підприємницької ідеї до привласнення підприємницького доходу, найважливіших закономірностей цього процесу.

Принцип суперечності означає, що будь-яка дія підприємця пов’язана з необхідністю вирішувати суперечливі проблеми. Наприклад, привласнення максимального прибутку вступає в суперечність з потребою спрямовувати значні кошти на збереження довкілля, виплату заробітної плати найманим працівникам відповідно до вартості робочої сили та кількості й якості праці.

Метод аналізу передбачає розподіл цілого на окремі складові частини, елементи й відокремлений аналіз кожної з них, після чого настає етап синтезу, тобто комплексної характеристики цілого на основі знань, отриманих на попередньому етапі.

Метод абстракції означає відмову від поверхових, несуттєвих сторін явища з метою розкриття його внутрішніх, суттєвих, сталих зв’язків.

За наявності наведених умов підприємництво організують за певними принципами діяльності, тобто загальновизнаними і поширеними правилами господарських дій.

Основними такими принципами, зафіксованими у Господарському Кодексі України, є:

1) вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності;

2) самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

3) вільний наймі підприємцем працівників;

4) комерційний розрахунок та власний комерційний ризик;

5) вільне розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

6) самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Крім зазначених принципів, які значною мірою відображають правові основи підприємництва, кожне підприємство в умовах соціально орієнтованої ринкової економіки повинно діяти на принципах господарського (або комерційного) розрахунку.

Такими основними принципами є:

а) самоокупність;

б) самофінансування;

в) самозабезпечення;

г) матеріальна зацікавленість;

д) економічна відповідальність;

є) господарська самостійність у межах чинного законодавства у поєднанні з контролем державних органів за його дотриманням.

Особистісні чинники підприємництва – особиста власність, фізичні, розумові здібності, знання і досвід, становище в суспільстві, права тощо.

Основними завданнями, які необхідно вирішити на початку підприємницької діяльності, є:

- вибір сфери та масштабів діяльності;

- вибір місця розташування підприємства, компанії;

- вибір форм підприємницької діяльності та назви фірми;

- фінансування та інвестування.

Підприємництво – один з важливих чинників соціально-економічного прогресу. Тому суспільство зацікавлене в цивілізованому підприємництві, яке повинне мати правову підтримку у таких основних формах:

1) надання свободи підприємницької діяльності;

2) надання підприємцю статусу комерсанта;

3) створення умов для відкриття і реєстрації підприємства.

Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції – інноваційну (творчу), ресурсну, організаційну, стимулюючу (мотиваційну) (табл.1.2).

Інноваційна (творча) функція підприємництва полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових комерційних ідей, у здійсненні техніко – економічних, наукових розробок, проектів, що пов’язані з господарським ризиком.

Ресурсна функція підприємництва передбачає мобілізацію на добровільних засадах матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів.

Організаційна функція підприємництва полягає у безпосередній організації виробництва, збуту, рекламі тощо; зводиться до поєднання ресурсів в оптимальних пропорціях, здійснення контролю за їх виконанням.

Стимулююча (мотиваційна) функція підприємництва зводиться до формування стимулюючого (мотиваційного) механізму ефективного використання ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва, а також до максимального задоволення потреб споживача.

Таблиця 1.2

Функціональна сутність підприємництва як методу господарювання

Отже, економічна сутність підприємства – це основна ланка національної економіки, яка у взаємодії з іншими самостійними суб'єктами господарювання забезпечує виробництво необхідних споживчих благ (товарів та послуг) з метою привласнення прибутку.

2. Суб'єкти та об’єкти підприємництва

Підприємництво є одним з найбільш ефективних форм економічної діяльності. Підприємець може займатися будь-якими видами діяльності, якщо вони не заборонені законом, включаючи господарсько-виробничу, торгово-закупівельну, інноваційну, консультаційну тощо, комерційне посередництво, а також операції з цінними паперами.

Суб'єктами підприємництвазгідно законодавства України можуть бути:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Статус підприємця як юридичної особи набувається тільки за допомогою державної реєстрації підприємства. В тих випадках, коли підприємницька діяльність ведеться без застосування найманої праці, вона реєструється як індивідуальна трудова діяльність, а із залученням найманої праці - як підприємство. З цього виходить, що підприємницька діяльність не пов'язана з будь-якою формою власності і здійснюється:

- самим власником засобів виробництва на свій страх і ризик та під свою майнову відповідальність;

- керівником підприємства: від імені власника тощо.

Індивідуальна підприємницька діяльність здійснюється громадянином від свого імені і на свій ризик.

Юридичними особами визначаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнові та особисті немайнові права, нести обов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді. На відміну від фізичної особи, юридичні особи не є живими істотами та існують незалежно від фізичних осіб, які їх утворили.

Не допускається заняття підприємницькою діяльністюв Україні таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату, а також органів державної влади та управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду.

Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.

За обсягами господарської діяльності домінуюче місце серед суб’єктів підприємництва належить підприємству як юридичній особі.

Підприємство – основна організаційна ланка народного господарства України, самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Головними суб'єктами ринкової економіки є різні підприємства. Причини виникнення і функціонування будь-якого підприємства учені пов'язують з суспільним поділом праці - спеціалізацією окремих суб'єктів господарювання. На підприємстві як первинній ланці національної економіки зосереджено певну сукупність чинників виробництва: засобів виробництва, фінансових ресурсів, працівників та ін. Тут виникають економічні відносини власності як між членами підприємства, так і між іншими суб'єктами господарювання. Саме на підприємстві здійснюється безпосереднє виробництво потрібних суспільству, споживачам (покупцям) товарів або послуг, первинний розподіл знову створеної вартості на первинні доходи (доходи підприємців, працівників, держави).

Окрім того, саме на підприємстві здійснюється поєднання працівників із засобами виробництва. Причому характер такого поєднання визначається формою власності на засоби виробництва і зумовлює вид підприємства. Кожне підприємство вступає в економічні відносини з іншими суб'єктами господарювання (при купівлі засобів виробництва, наданні та отриманні послуг, одержанні кредитів та виплаті відсотків по них), державою (при виплаті податків та ін.), зарубіжними підприємствами (при виробничій підрядній кооперації, спеціалізації тощо) та ін.

Також підприємство характеризується певними ознаками. По-перше, підприємство є технологічно відособленою сукупністю засобів виробництва та робочої сили.

По-друге, кожне підприємство – це ланка у національній або навіть міждержавній економіці. Воно зосереджується на виготовленні певних товарів, виконанні робіт, наданні послуг за окремим найменуванням або в асортименті. Тобто виробничі процеси в рамках підприємства набувають завершеності у вигляді кінцевого результату.

По-третє, кожне підприємство характеризується економічною відособленістю. Все майно підприємства, з усіма засобами виробництва та технологіями є власністю його засновників. Підприємство розпоряджається своїм майном. На цій підставі воно самостійно складає свою виробничу програму, набирає кадри, здійснює управління виробничим процесом, реалізує одержану продукцію, відшкодовує свої витрати та отримує прибуток. В економіці підприємства в мініатюрі відбивається вся економіка, з усіма її головними процесами: виробництвом, обміном, розподілом.

По-четверте, підприємство – це соціальний осередок суспільства, певний колектив співробітників, що об’єдналися на професійній основі. Було б неправильно обмежити все життя підприємства лише технологічними та господарськими процесами. На підприємствах проходить важлива частина життя людини, через колектив відбувається її розвиток, духовне зростання.

По-п’яте, підприємство має самостійний баланс, розрахункові (поточні) та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також фірмовий (товарний) знак для товарів і послуг. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

По-шосте, підприємство здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства.

Залежно від змісту діяльності розрізняють такі види підприємництва (рис. 1.1.):

а) виробниче;

б) комерційне;

в) фінансове;

г) посередницьке;

д) страхове.

Рис. 1.1. Основні види підприємництва

Кожний вид має свою специфіку, особливості, свою технологію. Види підприємницької діяльності тісно взаємозв'язані і доповнюють один одного.

До виробничого підприємництва належать діяльність, спрямована на виробництво продукції, проведення робіт, надання послуг, збирання, оброблення і представлення інформації тощо, підлягаючих подальшій реалізації споживачам. Функція виробництва в цьому виді підприємництва є основною. Вихідний елемент формування виробничого підприємництва - вибір основної сфери діяльності, що передбачає проведення попереднього маркетингу, тобто вивчення того, наскільки запропонований товар або послуга, необхідні споживачу, чи стабільний попит на них, яка його величина та тенденції розвитку в майбутньому, можлива продажна ціна товару, витрати його виробництва й реалізації, передбачуваний обсяг продажу.

Результат виробничо-підприємницької діяльності - виробництво продукту, який повинен бути реалізований. Заходи щодо його реалізації є заключними стадіями технології підприємництва. Виробниче підприємництво вважається найважчим, хоч й найважливішим видом підприємництва. Виробнича діяльність забезпечує, як правило, 10-12% рентабельності підприємства (фірми).

Суть комерційного підприємництва становлять товарно-грошові відносини, торгово-обмінні операції, тобто перепродаж товарів і послуг. На відміну від виробничо-підприємницької діяльності, тут немає необхідності забезпечення бізнесу виробничими ресурсами для випуску продукції. Першою стадією технології є вибір - що купувати, що перепродавати і де. У вирішенні цих питань насамперед слід виходити з положення, що ціна реалізації товару повинна бути значно вища за закупівельну ціну; попит на запропонований товар має бути достатній, щоб провести операцію наміченого масштабу.

Другу стадію технології комерційного підприємництва становить маркетинг, спрямований на аналіз ринку ряду товарів і послуг та вироблення прогнозної оцінки кон'юнктури ринку (аналіз того, які товари і послуги будуть користуватись найбільшим попитом, які будуть ціни покупки й реалізації). Зараз багато бізнесменів вважають за краще займатися переважно комерцією. Комерційна діяльність вважається доцільною, якщо чистий прибуток становить не менше, ніж 20-30% від витрат.

Фінансове підприємництво є різновидом комерційного підприємництва, оскільки тут об'єктом купівлі-продажу виступає специфічний товар - гроші, валюта, цінні папери (акції, облігації, векселі, ваучери тощо). Технологія фінансової підприємницької діяльності аналогічна технології комерційної діяльності з тією лише різницею, що товаром є фінансові активи. Підприємець, вступаючи в цей вид бізнесу, починає фінансові операції з аналізу ринку цінних паперів і маркетингової діяльності. Остання пов'язана з пошуком і залученням потенційних покупців, грошей, валюти і цінних паперів. Фінансова діяльність вважається доцільною, якщо чистий прибуток становить не менше ніж 5% при тривалості діяльності менше одного року і 10-15% - для довготривалої діяльності.

Посередницьке підприємництво проявляється в діяльності, яка поєднує зацікавлені у взаємній діяльності сторони. За надання таких послуг підприємець одержує дохід.

Страхове підприємництво - це особлива форма фінансового підприємництва, яка полягає в тому, що підприємець одержує страхові внески, які повертаються платнику тільки в разі настання страхового випадку. Частина внесків, що залишилася, утворює підприємницький дохід.

Усі види підприємництва спрямовані на отримання доходу і пов'язані з різним ступенем економічного ризику підприємця.

Об'єктом підприємництва є певний вид виробничої і невиробничої діяльності, тобто об’єктом є: виробництво товарів, надання послуг, виконання робіт. Це можуть бути промислове, сільськогосподарське або інше виробництво, торгівля в усіх її формах, посередництво, виконання різноманітних робіт, інноваційна справа, операції з грошовими коштами або цінними паперами. Результат такої діяльності матеріалізується у вигляді продукції, наданих послуг, виконаних робіт, інформації.

Світовий досвід господарювання свідчить про те, що підприємницьку діяльність можна здійснювати в будь-якій сфері національної економіки, крім тих, відсутність контролю за якими з боку держави може створювати небезпеку для суспільства, шкодитиме довкіллю, здоров'ю людей. Тому виготовленням зброї, військової техніки, грошових знаків, наркотичних засобів займаються лише державні підприємства.

В українській державі багато видів підприємницької діяльності потребують ліцензування, тобто отримання спеціального дозволу на їх ведення в державних органах. Це стосується виробництва лікеро-горілчаних напоїв, тютюнових виробів, розвідки та експлуатації корисних копалин, виготовлення і реалізації медикаментів та хімічних речовин, ремонту спортивної, мисливської та інших видів зброї, здійснення медичної, ветеринарної та юридичної практики. Ліцензування цих видів підприємницької діяльності дає змогу державним органам їх контролювати і регулювати.

3. Права та обов’язки підприємців

Права підприємця. Право — це нормативна форма вираження принципу формальної рівності господарюючих суб'єктів в економічних відносинах, це система встановлених або санкціонованих державою загальнообов'язкових правил (норм) поведінки.

З метою реалізації господарської ініціативи підприємець має право:

а) створювати для здійснення підприємницької діяльності будь-які види підприємництва;

б) купувати повністю або частково майно та набувати майнового права;

в) самостійно формувати господарську діяльність, обирати постачальників та споживачів, встановлювати ціни і тарифи, вільно розпоряджатися прибутком;

г) самостійно визначати форми, системи і розміри оплати праці та інші види доходів осіб, що працюють за наймом;

д) отримувати будь-який необмежений за розмірами особистий дохід;

є) брати участь у зовнішньоекономічних відносинах, здійснювати валютні операції;

ж) користуватися державною системою соціального забезпечення і соціального страхування та ін.

Обов'язки підприємців. Обов'язки — це правові норми (правила), що підлягають обов'язковому виконанню.

Основні обов'язки підприємців полягають у тому, щоб:

1) укладати трудові договори (контракти, угоди) з громадянами, які приймаються на роботу за наймом;

2) здійснювати оплату праці осіб, які працюють за наймом, на рівні, не нижчому за мінімальні розміри, встановлені законодавством;

3) забезпечувати відповідні умови і охорону праці, а також інші соціальні гарантії;

4) дотримуватися реалізації законних інтересів споживачів, забезпечуючи надійну якість вироблених товарів (послуг);

5) отримувати ліцензію на діяльність у сферах, які підлягають ліцензуванню відповідно до чинного законодавства та ін.

Відповідальність підприємця. Відповідальність — це правове та етичне відношення підприємців до суспільства, яке характеризується виконан­ням правових норм (правил).

Відповідальність підприємця зводиться до того, що він відповідає:

— за зобов'язаннями, пов'язаними з його діяльністю, своїм майном, за винятком того, на яке відповідно до законодавчих актів не може бути звернене стягнення;

— за охорону навколишнього середовища;

— за додержання заходів з техніки безпеки, охорони праці, виробничої гігієни та санітарії;

— за заподіяну шкоду і збитки та ін.

Таким чином, сутність підприємництва зосереджується у вияві ініціативної, новаторської, самостійної діяльності. А мета зводиться, з одного боку, до отримання прибутку або особистого доходу, в результаті не якихось кон'юнктурних справ, а передбачення точного розрахунку, а з іншого - до найбільш ефективного використання факторів, прагнення реалізувати творчі потенції людини.

Висновки

Невід'ємним елементом ринкового господарювання, однією з найактивніших форм економічної діяльності є підприємництво, або особливий тип господарювання.

Підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку та досягнення соціально-економічних цілей, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності в порядку, встановленому законодавством.

Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції – інноваційну (творчу), ресурсну, організаційну, стимулюючу (мотиваційну).

Суб'єктами підприємництва згідно законодавства України можуть бути: громадяни України, інших держав, особи без громадянства не обмежені законом у правоздатності або дієздатності; юридичні особи всіх форм власності згідно національного законодавства.

Залежно від змісту діяльності розрізняють такі види підприємництва: виробниче; комерційне; фінансове; посередницьке; страхове.

Об'єктом підприємництва є певний вид виробничої і невиробничої діяльності, тобто об’єктом є: виробництво товарів, надання послуг, виконання робіт.

Кожен підприємець в Україні згідно законодавства має права, несе відповідальність та виконує обов’язки.

Підприємства є основною, первинною організаційно-економічною ланкою національного господарства. До підприємств належать заводи, фабрики, шахти, електростанції, ферми, банки, магазини, університети, інші заклади, які є самостійними суб'єктами господарювання. Вони створюються для виробництва потрібних суспільству матеріальних благ та різноманітних послуг. Стимулом для створення підприємства як суб'єкта підприємницької діяльності є одержання прибутку і використання його для задоволення суспільних та особистих потреб. Підприємства є головними товаровиробниками, які визначають ділову активність національної економіки. Від ефективності їхньої господарської діяльності залежать темпи економічного зростання і добробут населення країни.

Читайте також:

1. III. Економічна інтерпретація результатів статистичного дослідження банків
2. T. Сутність, етіологія та патогенез порушень опорно-рухової системи
3. Багатомірність і сутність культури виявляється в її основних функціях: соціальній (гуманістичній), пізнавальній, аксиологічній, семіотичній, нормативній.
4. Бактеріофаг, його природа і практичне застосування. Вплив бактеріофага на мінливість мікроорганізмів.
5. Банк і його операції. Правова природа банківської діяльності
6. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. особливості побудови банківської системи в Україн
7. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
8. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
9. Безробіття: сутність, види, соціально – економічні наслідки.
10. Бізнес-план підприємства: сутність та складові
11. Біологічна, соціальна та психологічна сутність здоров’я.
12. Будь_яких господарських органів, суб’єктів підприємництва,

Переглядів: 1845