Шлюбно-сімейне право

У XX ст. у шлюбно-сімейному законодавстві Англії звертає на себе особливу увагу вирівнювання прав чоловіка і дружини. Жінка, яка вступає у шлюб, має право на нове ім'я, нове громадянство (якщо чоловік іноземець), самостійне місце проживання -- домиціль (раніше місце проживання дружини визначав чоловік), самостійний банківський рахунок тощо. Шлюб, за англійським правом, являє собою різновид контракту, але суди не реалізують договірні відносини між чоловіком та дружиною. До суду можна звертатися тільки тоді, коли подружжя починають правові дії, що випливають з використання або поділу майна.

В англійському праві, як і раніше, зберігаються такі правові інститути, як фактичний поділ родини. У випадку однобічного залишення дружини чоловіком (при відсутності розлучення) за нею визнаються додаткові житлові й фінансові можливості за рахунок чоловіка. Але основною і єдиною формою припинення шлюбу сьогодні є розлучення.

Самі формальності і процедури розлучення спростилися. Так, було скасовано раніше встановлений порядок, відповідно до котрого церковний шлюб може бути розірваний тільки спеціальним окремим актом парламенту. У 1937р. був прийнятий акт парламенту, що практично зрівняв права на розлучення дружини та чоловіка, зокрема, в разі подружньої зради. У 1969 р. прийнято парламентом Акт про реформу розлучення. У випадку розлучення через подружню невірність дружини або чоловіка закон вимагає не тільки доказів адюльтеру, але й того, щоб сторона, яка домагається розлучення, довела, що життя з чоловіком, який зрадив, є для неї нестерпним.

У законодавстві останнього часу більш докладно розглядаються майнові відносини чоловіка та дружини із загальною тенденцією до їх вирівнювання. Передбачається не тільки взаємна матеріальна підтримка, але й право кожного з членів подружжя претендувати на визначену частку прибутків, що їх дає загальне майно. Зберігається й таке традиційне положення англійського сімейного права, як відповідальність чоловіка за борги дружини, але передбачається також режим роздільного сімейного майна (у цьому випадку, однак, не виключається можливість сплати аліментів біднішому з подружжя).

На краще змінилося становище позашлюбних дітей, правовий статус яких протягом тривалого часу був несприятливим: визнано обов'язок батька позашлюбних дітей виплачувати аліменти на їх утримування. Якщо він не робив цього чи добровільно платив невиправдано низькі аліменти, то проти нього міг бути порушений формальний процес про визнання батьківства.

У сімейному праві Англії збереглася також правова відповідальність батьків за дії дітей до досягнення ними 18років. Акт про освіту 1944 р. поклав на батьків відповідальність за здобуття їх дітьми освіти; відповідно цей обов’язок був покладений на місцеві влади та на адміністрації шкіл. Закон встановив обов'язкову шкільну освіту для дітей віком від 5 до 16 років. При цьому батькам була надана можливість вибору форми освіти залежно від віку та здібностей дітей. Закон про дітей і підлітків 1933 р. передбачив захист дітей віком до 16 років від грубого поводження з ними, від залишення їх батьками або вигнання з дому. Свідомий прояв жорстокості стосовно дітей міг розглядатись і як карний злочин.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Джерела цивільного права і процесу Великобританії	\|	Трудове право Великобританії

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.