МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
||||||||||
Загальні відомостіЗагальна кількість лімфоцитів в крові є показником вмісту в організмі імунокомпетентних клітин. Загальна кількість лімфоцитів підраховується на базі лейкоцитарної формули крові (див. Лабораторну роботу №2). При дуже схожій морфології за походженням і функціональною спрямованістю лімфоцити діляться на дві популяції, які відносяться до Т- чи В-залежної системи. У крові людини на долю Т-клітин припадає близько 75 % лімфоцитів. В-лімфоцити складають 15%. Інші лімфоцити – це нульові клітини, вони не мають маркерів, характерних для Т- і В-клітин. Дві основні групи Т- і В-лімфоцитів морфологічно мало відрізняються одна від одної. Основою для визначення популяцій лімфоцитів є знаходження на їхній поверхні специфічних кластерів диференціації CD маркерів за допомогою комплементарних їм молекул чи часточок. Основні функціональні відмінності цих субпопуляцій лімфоїдних клітин полягають в тому, що В-клітини здійснюють гуморальну імунну відповідь, а Т-лімфоцити – клітинну, а також беруть участь в регуляції обох форм імунної відповіді. Т-лімфоцити – неоднорідна за своїми функціональними властивостями група лімфоїдних клітин. Розрізнять декілька субпопуляцій Т-лімфоцитів: Т-хелпери, цитотоксичні Т-лімфоцити (Т-кілери) і Т-клітини пам’яті. На поверхні всіх Т-лімфоцитів перебуває низка специфічних молекул: рецептори до еритроцитів барана, Т-клітинні антиген розпізнавальні рецептори (ТАГРР), молекули СD3, які є складовою частиною ТАГРР, рецептори до міогенів, рецептори до цитокінів (ІЛ-1β, ІЛ-2 тощо), антигени HLA класу І. На субпопуляції Т-хелперів додатково експресується молекула СD4, а на цитотоксичних Т-лімфоцитах – СD8. Існують й інші рецептори Т-лімфоцитів. Нижче наведена коротка характеристика основних поверхневих молекул Т-клітин: 1) ТАГРР за структурою подібний до молекули імуноглобуліну, але не тотожний йому. він побудований з константної ділянки, за рахунок якої утримується на мембрані клітини, і двох варіабельних ділянок, що безпосередньо беруть участь у розпізнанні імуногенного пептиду. Рецептор антигенного розпізнавання Т-лімфоцитів працює у комплексі з так званою СD3-структурою, що складається з 6 білків, які передають активаційний сигнал всередину клітини при збудженні рецептору антигенного розпізнавання. Отже, сигнал, переданий СD-3 комплексом, запускає активаційні імунобіохімічні процеси в цитоплазмі Т-клітини. відсутність таких молекул призводить до розвитку тяжкого імунодефіцитного захворювання. 2) СD2 – це поверхневий антиген, який виявлений на всіх зрілих периферійних Т-лімфоцитах. за природою СD2 є адгезивною молекулою. СD2-рецептор приймає участь у процесі активації Т-лімфоцитів, що важливо для проліферації клітин у тимусі. 3) СD3 – це комплекс молекул, який є сигнальною частиною антигенрозпізнавального рецептору Т-лімфоцита. 4) Рецептор до мітогенів – при взаємодії деяких лектинів рослинного походження (фітогемаглютиніну ФГА і конканаваліну А Кон-А) виникає активація, трансформація та проліферація Т-лімфоцитів у культурі in vitro. Ця властивість використовується для оцінки проліферативної активності Т-лімфоцитів (реакції бласттрансформації РБТЛ). 5) СD4 – це молекула, яка перебуває на субпопуляції Т-хелперів, і є необхідною для взаємодії антиген розпізнавального рецептору з молекулою HLA ІІ класу. 6) СD8 – поверхневий маркер, який експресується на мембранах цитотоксичних Т-лімфоцитів. Цитотоксичні Т-лімфоцити (Т-кілери) – одна з основних клітин клітинно-опосередкованого імунітету, яка, разом з іншими клітинами, здатна здійснювати лізис мішеней. Маркерами Т-кілерів служать поверхневі антигени СD 56 і СD 16. Крім того, вони мають антиген СD 2, властивий більшості клітин лімфоїдного ряду. Т-кілери приймають участь в реалізації трансплантаційного імунітету, в розвитку аутоіммунних захворювань і в протипухлинному захисту. Т-хелпери – складають 55 – 60% від числа циркулюючих Т-лімфоцитів. Вони несуть на своїй поверхні антиген СD4, а також рецептор до Fс-фрагмента IgМ. Т-хелпери включають В-лімфоцити в проліферацію і диференціювання, що забезпечує накопичення відповідного клону плазматичних клітин, що інтенсивно синтезують антитіла проти імунізуючого антигену. Функціональна активність Т-хелперів опосередкована гуморальними хелперними чинниками, які синтезуються цими лімфоцитами у відповідь на антигенний стимул. Т-хелпери, стимулюючі інші Т-лімфоцити до вироблення хелперних сигналів, називають Т-підсилювачами – ампліфайєрами (від англ. to amplifier – посилювати). Недостатність хелперной функції Т-лімфоцитів призводить до відсутності відповіді організму на антигенну стимуляцію і, зрештою, сприяє персистенції в організмі людини великої кількості мікроорганізмів, розвитку злоякісних новоутворень і може бути причиною летального наслідку (смерті). Т-клітини пам’яті після стимуляції антигеном здатні зберігати інформацію про нього до 10 – 15 років і передавати її іншим клітинам. Завдяки наявності в організмі Т-клітин пам’яті забезпечується прискорена імунна відповідь за вторинним типом при повторному попаданні даного антигену в організм. В-лімфоцити – друга основна популяція лімфоцитів. В-клітини, перетворюючись при активації в плазматичні клітини, забезпечують продукцію антитіл. Рецепторами В-лімфоцитів для розпізнавання антигенів є молекули імуноглобулінів. На поверхні однієї В-клітини знаходиться 200 – 500 тис. імуноглобулінових молекул однакової специфічності. Ті, що відокремилися від В-лімфоцита іммуноглобулінові рецептори циркулюють в організмі як вільні антитіла. Контакт з антигеном може служити стимулом для проліферації і диференціювання В-лімфоцита з подальшим формуванням клону однорідних клітин-нащадків, кінцевою стадією розвитку яких є плазматичні клітини, оптимально адаптовані до продукції великих кількостей антитіл. Залежно від здатності клітин синтезувати антитіла в присутності або у відсутності стимулюючого сигналу Т-лімфоцитів серед популяції В-лімфоцитів виділяють два субкласи (В1- і В2-лімфоцити). Дослідження лімфоцитів. Дослідження лімфоцитів включає етап виділення фракції мононуклеарів з периферійної крові. З цією метою використовують метод градієнтного центрифугування. Кров поміщають у розчин гепарину, розводять втричі забуференим ізотонічним розчином натрію хлориду та обережно нашаровують на розчин фіколу (для підвищення густини у розчин фіколу додають рентгенконтрастний препарат для внутрішньовенного введення – наприклад, верографін). В результаті між плазмою та розчином фіколу утворюється градієнт густини. Після центрифугування еритроцити та гранулоцити проходять крізь фікол та осідають на дно, а мононуклеари (моноцити та лімфоцити) залишаються у вигляді кільця в інтерфазі. Клітини збирають піпеткою, відмивають, переносять у культуральне середовище і досліджують зо допомогою різних методів. Розділення клітин в градієнті густини.Принцип розділення клітин крові в градієнті густини заснований на відмінностях у величині їх плавучої густини. При центрифугуванні в градієнтному розчині клітини крові переміщуються в пробірці до тих пір, поки не досягнуть області градієнта, де їх плавуча густина дорівнює густині середовища. Густина градієнта для фракціонування формених елементів крові людини і тварин різна. Для розділення лімфоїдних клітин людини використовують градієнт густини, рівний 1,077 г/см, а лімфоцитів миші – 1,119 г/см. При цьому плавуча густина мононуклеарів і лімфоцитів менша, ніж така величина використовуваного градієнта, тому ці клітини розташовуються над градієнтом. Гранулоцити і еритроцити, що мають велику плавучу густину, в процесі седиментації проходять через градієнтний розчин і опускаються на дно пробірки. В якості градієнта густини для розділення клітин крові можна використати суміш фіколу з рентгеноконтрастними речовинами з високою щільністю (урографін, верографін, уротраст або ізопак). Фікол – це фірмова назва синтетичного високомолекулярного сополімера сахарози і епіхлоргідрину. У імунологічних дослідженнях використовують 6,1% або 9% розчини фіколу з молекулярною масою 400 кДа (Фікол 400). Для отримання градієнтних розчинів з необхідною густиною змішують розчин фікола з 76% розчином урографіна (верографіна) в певному співвідношенні. За допомогою ареометра обережно доводять густину урографіна розчином фікола 400 до необхідної величини. Отриману суміш фікола з урографіном стерилізують в автоклаві при 0,11 МПа упродовж 30 хв або за допомогою фільтрації на бактеріальних фільтрах. Слід зазначити, що при застосуванні методу седиментації в градієнті густини для виділення лімфоцитів із загальної суспензії формених елементів крові необхідно використати кров, звільнену від фібрину. Отримання дефібринованої крові. Виділення лімфоцитів з крові донорів проводять за допомогою метода седиментації в градієнті щільності фіколл-урографіну. У центрифужну пробірку на 5 мл розчину фікол-верографіну (ρ = 1,077 г/мл) нашаровують 3 мл розведеної крові (попередньо цільну гепаринізовану кров розводять фізіологічним розчином у співвідношенні 1:3 кров:фізрозчин). Центрифугування здійснюють при 1500 об/хв. У результаті центрифугування кров розділяється на 4 окремі фракції: перша фракція на дні пробірки містить еритроцити і уламки клітин крові. Друга фракція – це розчин фікол-урографіну. Третя фракція, розташована над градієнтом, являє собою суспензію лімфоїдних клітин. Четверта фракція утворена плазмою з тромбоцитами (Рис. 3.1). Шар лімфоцитів (лімфатичне кільце) обережно збирають по всій площі перерізу пробірки, переносять в чисту, суху центрифужну пробірку і розбавляють розчином Хенкса (розчином 199) в співвідношенні 1:4. Вміст пробірки центрифугують 5 хв. Потім надосадову рідину видаляють, а отриманий осад ресуспендирують в розчині Хенкса.
а б Рис. 3.1. Схема розділення форменних елементів крові на градієнті щільності фікол-верографіну. Позначення: а – до центрифугування кровіі, б – після центрифугування крові, 1 – градієнт щільності фікол-верографіну, 2 – кров, 3 – еритроцити, 4 – лімфоцити, 5 – плазма крові Методи лабораторних досліджень лімфоцитів. Всі методи дослідження лімфоцитів можна поділити на дві групи: 1. Вивчення поверхневих маркерів; 2. Функціональні тести. У 1983 році Перша міжнародна нарада з антигенів диференціювання лімфоцитів ввела в практику клінічної імунології термін «Clusters of differetiation» (кластери диференціації, скорочено CD), а у 1989 році четверта нарада прийняла першу робочу номенклатуру CD. На сьогодні для ідентифікації поверхневих структур лімфоцитів та низки інших клітин використовують три групи методів: а) методи імунофлюоресценсії; б) імуноферментні методи; в) розеткоутворення. Методи розеткоутворення.Використовуються в імунології з початку 70-х років. Ці методи дозволили імунологам розділяти і визначати Т- і В-лімфоцити периферійної крові, коли були відсутні необхідні антитіла для виявлення цих клітин. Методи розеткоутворення є найдешевшими серед методів кількісного визначення субпопуляції лімфоцитів. Методи розеткоутворення засновані на феномені прилипання до поверхні клітин корпускулярних часток, що призводить до фіксації останніх на поверхні імунокомпетентних клітин (ІКК) і утворенню добре видимих у світловий мікроскоп комплексів лімфоцит-еритроцити, що іменуються розетками (Рис 3.2). Ці реакції дістали назву реакцій розеткоутворення. Найбільш простими є методи розуткоутворення з еритроцитами тварин. Кількість Т-лімфоцитів можна визначити за допомогою тесту розеткоутворення з еритроцитами барана (Е-РУЛ), оскільки доведено, що CD2 рецептори Т-лімфоцитів ідентичні Е-рецепторам і мають спорідненість до глікопротеїнів мембрани еритроцитів барана. В-лімфоцити мають рецептор до компоненту С3 комплементу. Тому використовують метод комплементарного розеткоутворення з еритроцитами бика (чи часточками зимозану), нагружених С3 компонентом комплементу. Також для визначення В-лімфоцитів використовують еритроцити барана «нагружені» антитілами (IgM) в середовищі комплементу. ЕАС-комплекс – суміш еритроцитів барана, анти-сироватки, що містить антитіла до еритроцитів барана (отримали шляхом імунізації кролика еритроцитами барана), свіжої сироватки мишей, що містить комплемент. Для постановки реакції суспензію лімфоцитів інкубують з суспензією еритроцитів тварин. Після цього підраховують кількість клітин, які утворили розетки. Розеткою називають клітину, до якої прикріплені не менше, ніж три еритроцити. При підрахунку знаходять 100 або 200 лімфоцитів і вираховують відсоток розеток серед них. Знаючи загальну кількість лімфоцитів, можна кількісно підрахувати чисельність популяції.
Рис.3.2. Схема комплексу лімфоцит (1) – еритроцити барана (2)
Пізніше було встановлено, що кількість недоліків у реакціях розеткоутворення досить велика. Отримані результати залежать від умов постановки експерименту, від якості реактивів, визначаються не лише експресією маркерних молекул, але і станом цитоскелету клітин та ін. Нині, у зв'язку з появою технології отримання моноклональних антитіл до маркерних молекул імуноцитів, метод розеткоутворення втратив своє значення і практично не застосовується в клінічній імунології для визначення кількісного складу Т- і В-субпопуляцій в периферичній крові. У експериментальній імунології його використовують для отримання інформації про зміну функціональної активності лімфоїдних клітин під впливом зовнішніх фізичних (УФ-радіація) або хімічних (лікарські препарати, цитокіни і їх індуктори) факторів. Завдання на виконання: 1. Самостійно виділити лімфоцити з периферійної крові в градієнті густин фікол-верографіну (центрифугування, 1500 об/хв, 15 – 20 хв): 1.1. В чисту пробірку №1 наливають 1 мл гепаринізованої крові і додають 3 мл фізіологічного розчину. 1.2. В пробірку №2 наливають 5 мл розчину фікол-верографіну (ρ = 1,077 г/мл). Обережно, по внутрішній стороні пробірки пастеркою з грушею додають 2,5 – 3 мл розведеної крові з пробірки №1. 1.3. Кров центрифугують упродовж 20 хв за кімнатної температури при 1500 об/хв. 1.4. Після центрифугування в пробірці спостерігають чотири фракції (Рис.3.1): І – уламки клітин і еритроцити; ІІ – градієнт густини фікол-верографіну; ІІІ – лімфоцити; ІV – плазма крові. 2. Обережно підвести кінчик пастерки до шару лімфоїдних клітин і за допомогою гумової груші відібрати ці клітини і перенести їх в стерильну пробірку. 3. Клітини відмити в середовищі 199 за допомогою центрифугування (центрифугування 1500 об/хв, 5 – 7 хв). 4. Після центрифугування надосадову рідину злити, до осаду додати 0,5 – 1 мл середовища 199, осад ресуспендувати. 5. Одержану суміш лімфоцитів розділити на кілька проб у різні пробірки, додати Т-систему (проба №3) та В-систему (проба №4). 6. Проби №3 з Т-лімфоцитами (Т-системою) струшують та ставлять на 30 хв у термостат за 37°С, потім на 1 год у холодильник за температури 6 – 8°С. Виймають з холодильника, легенько струшують і виливають на предметне скло. Мазок підсушують і залишають до наступного заняття. 7. Проби №4 з В-лімфоцитами (В-системою) струшують та ставлять на 15 хв у термостат за 37°С. Виймають з термостата, легенько струшують і виливають на предметне скло. Мазок підсушують і залишають до наступного заняття. 8. Провести фарбування мазків крові (Лаб. роб. №2): Спосіб №1. На мазок крові наносять фарбу-фіксатор Мая-Грюнвальда на 3 хв; фарбу змивають дистильованою водою; потім на мазок наносять розведену фарбу Романовського-Гімзе (розведення 1:2) на 20 хв; мазок змивають дист. водою до стікання чистої води; підсушують на повітрі. Спосіб №2. На мазок крові наносять етиловий спирт на 20 – 25 хв до випаровування фіксатора; зафіксовані мазки забарвлюють упродовж 20 хв фарбу Романовського-Гімзе (розведення 1:2); мазок змивають дист. водою до стікання чистої води; підсушують на повітрі. 9. Підрахувати формені елементи крові у мазках за допомогою світлового мікроскопу (´90) з імерсією: визначити відсоток лімфоцитів, моноцитів, нейтрофілів, еозинофілів та базофілів (закінчення Лаб. роботи №2). 10. Порівняти одержані значення кількості клітин зі значення нормальних показників крові здорової людини або тварин. 10.1. Показники складу крові щурів: Таблиця 3.1. Читайте також:
|
|||||||||||
|