• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Фактично реалізовані заходи з боку держави щодо підтримки підприємництва.

Державне сприяння розвитку підприємництва

Сьогодні головні державні органи, які повинні здійснювати державну підтримку суб’єктів підприємництва, це Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади з питань регуляторної політики та підприємництва (до травня 2011 р. – це Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва), інші центральні та місцеві органи виконавчої влади.

Правову базу взаємовідносин підприємців і держави становлять такі нормативні акти: ст. 48 ГК України, Гл. 1 Розділу XIV ПК України, Закон України від 22.03.2012 р. «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» та ін.

Держава з метою сприяння розвитку підприємництва повинна(відповідно до ст. 48 ГК України):

1) передавати на певних умовах суб’єктам підприємництва незадіяне державне майно;

2) сприяти в наданні суб’єктам підприємництва земельних ділянок як у власність, так і в оренду;

3) сприяти матеріально-технічному та інформаційному забезпеченню суб’єктів підприємництва;

4) здійснювати первинне облаштування неосвоєних території об’єктами виробничої та соціальної інфраструктури з метою подальшого продажу чи передачі їх підприємцям на певних умовах;

5) стимулювати за допомогою економічних важелів інноваційно-інвестиційну діяльність підприємств;

6) надавати пільгові цільові кредити;

7) сприяти кадровому забезпеченню підприємництва та надавати інші види допомоги.

1. Зробила прозоріший процес приватизації державного майна.

Зокрема, сьогодні держава детальніше та жорсткіше контролює хід приватизаційного процесу:

- обґрунтованіше вибирають об’єкти приватизації та частки власності майна, що оголошуються до приватизації;

- інвесторів обирають за критеріями запропонованої вищої ціни за частку, що виноситься на продаж, та кращим варіантом розвитку цього об’єкта приватизації;

- розробляють детальний план використання коштів, одержаних від приватизації, і доводять до громадськості;

- Президент України дав розпорядження щодо удосконалення законодавства у сфері приватизації, зокрема шляхом удосконалення Закону України від 04.03.1992 р. «Про приватизацію державного майна» та затвердження Державної програми приватизації.

2. Спростила процедуру державної реєстрації суб’єктів господарювання (запровадження механізму «єдиного вікна»).

Цей експеримент розпочався з 2005 р. у містах Івано-Франківську, Новій Каховці, Кривому Розі завдяки ініціативі місцевої влади та підприємців, з 2006 р. у Львові та Одесі. Рамковий Закон, який визначає процедуру реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» частиною першою ст. 26 визначив, що державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації зобов’язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України повідомлення про проведення державної реєстрації суб’єкта господарювання із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до ЄДРПОУ та відомості з його реєстраційної картки.

Втім, ця норма не завжди виконувалась на практиці через невідповідність зазначеному Закону багатьох положень інших законодавчих актів. З метою усунення цих проблем Президент України підписав Укази від 01.06.2005 р. №901/2005 «Про деякі заходи щодо забезпечення здійснення державної регуляторної політики», від 28.04.2007 р. № 363/2007 «Про деякі заходи щодо вдосконалення регулювання підприємницької діяльності» та низку інших, які передбачають вжиття відповідних заходів щодо запровадження порядку реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності за принципом «єдиного вікна», здешевлення та спрощення реєстраційних процедур і спрощення видачі документів дозвільного характеру у підприємницькій діяльності, на практиці не усі ці заходи можуть бути реалізовані через законодавчі та організаційні колізії.

3. Більшу увагу зосередила на проблемах розвитку суб’єктів малого та середнього підприємництва.

22.03.2012 р. був прийнятий вже не вперше Закон, що стосується проблем розвитку підприємництва «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні». У прикінцевих положеннях цього Закону та статті 55 ГК України зазначено, що суб’єкти господарювання залежно від кількості працюючих та доходів від будь-якої діяльності за рік можуть належати до суб’єктів малого підприємництва, у тому числі до суб’єктів мікропідприємництва, середнього або великого підприємництва.

Зокрема, суб’єктами мікропідприємництва є:

- фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 млн євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

- юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 млн євро.

Суб’єктами малого підприємництва є:

фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 млн євро;

юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 млн євро.

Суб’єктами великого підприємництває юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 млн євро.

Суб’єкти середнього підприємництва –всі інші.

Зокрема, у ст. 4 цього Закону зазначено, що державна підтримка малого підприємництва повинна відбуватись за такими напрямами:

1) удосконалення та спрощення порядку ведення обліку в цілях оподаткування;

2) запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності для суб’єктів малого підприємництва, що відповідають критеріям, встановленим у податковому законодавстві;

3) залучення суб’єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення постачання продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб;

4) забезпечення фінансової державної підтримки малих і середніх підприємств шляхом запровадження державних програм кредитування, надання гарантій для отримання кредитів, часткової компенсації відсоткових ставок за кредитами тощо;

5) сприяння розвитку інфраструктури підтримки малого і середнього підприємництва;

6) гарантування прав суб’єктів малого і середнього підприємництва під час здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності;

7) сприяння спрощенню дозвільних процедур та процедур здійснення державного нагляду (контролю), отримання документів дозвільного характеру для суб’єктів малого і середнього підприємництва та скороченню строку проведення таких процедур;

8) організація підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб’єктів малого і середнього підприємництва;

9) впровадження механізмів сприяння та стимулювання до використання у виробництві суб’єктами малого і середнього підприємництва новітніх технологій, а також технологій, які забезпечують підвищення якості товарів (робіт, послуг).

Ставки єдиного податку встановлюються у відсотках (фіксовані ставки) до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, та у відсотках до доходу (відсоткові ставки).

Фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищними та міськими радами для фізичних осіб - підприємців, які здійснюють господарську діяльність, залежно від виду господарської діяльності, з розрахунку на календарний місяць:

1) для першої групи платників єдиного податку – у межах від 1 до 10 % розміру мінімальної заробітної плати;

2) для другої групи платників єдиного податку – у межах від 2 до 20 % розміру мінімальної заробітної плати.

Відсоткова ставка єдиного податку для третьої і четвертої груп платників єдиного податку встановлюється у розмірі:

1) 3 % доходу – у разі сплати податку на додану вартість згідно з ПК України;

2) 5 % доходу – у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Читайте також:

1. II. Загально-шкільні заходи
2. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
3. V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
4. А. Заходи, які направлені на охорону навколишнього середовища та здоров’я населення.
5. Автомобільний пасажирський транспорт – важлива складова єдиної транспортної системи держави
6. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
7. Адміністративно-запобіжні заходи
8. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
9. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
10. Аналітичні методи та інструменти підтримки прийняття управлінських рішень.
11. Антиінфляційна політика держави
12. Антимонопольна діяльність держави

Переглядів: 604