Ефективні способи подолання стресу соціальним працівником.

Насамперед варто сформувати настанову на діяльність, причому не тільки у себе, а й в інших. З давніх часів кращими способами формування настанови були певні ритуали. Ритуал – це умовний рефлекс, пов'язаний із подальшою діяльністю. Воїни, що дружно викрикують вітання своєму вождю, чи учні, що встають, коли викладач заходить до аудиторії, - усі вони налаштовуються на майбутню діяльність. Корисно розробити свою систему ритуалів. Таким ритуалом може бути і вітання, і перекличка, і щось емоційно позитивне наприкінці заняття (бесіди).

Далі варто провести «розминку» мислення, орієнтовану на вид майбутньої діяльності (вимовити голосно і чітко кілька скоромовок).

Вважається, що успіху досягає саме той, хто знає, що робити, зазнавши невдачі. Тому варто заздалегідь програти в уяві різні поведінки, щоб не почати комплексувати.

Насамперед учіться планувати. Дезорганізація може призвести до стресу.

Визнайте і прийміть обмеження. Багато хто з нас ставить перед собою абсолютно недосяжні цілі. Ставте перед собою цілі, які зможете досягти.

Розважайтесь. Іноді необхідно втекти від життєвих проблем і розважитися. Знайдіть заняття, що було б захоплюючим і приємним.

Будьте позитивною особистістю. Не критикуйте інших. Учіться хвалити інших за ті речі, що вам у них подобаються. Зосередьтеся на позитивних якостях оточуючих.

Учіться терпіти і прощати. Нетерпимість до інших призведе до фрустрації і гніву. Спробуйте зрозуміти, що почувають інші люди, це допоможе вам прийняти їх.

Уникайте нездорової конкуренції. У житті багато ситуацій, коли ми не можемо уникнути конкуренції. Але занадто велике прагнення вигравати в багатьох галузях життя створює напруження і тривогу, робить людину агресивною.

Регулярно робить фізичні вправи. Перевіртеся в лікаря до того, як займатися за якою-небудь системою.

Розповідайте про свої неприємності. Знайдіть друга, священика чи консультанта-психолога, із якими виможете бути відвертими.

Учіться безмедикаментозного методу розслаблення. Медитація, його, аутогенне тренування, прогресивна релаксація.

Роль специфічних рис характеру соціального педагога в подоланні стресу.

Поняття явища „вигорання”, його сутність і особливості.

Феномен „вигорання”, характеристика основних підходів до його визначення. Визначення стадій феномену вигорання.

Вперше термін «вигорання» запропонував американський психіатр Х. Дж. Фрейденбергер у 1974 році для опису деморалізації, розчарування і крайньої втоми, які він спостерігав у працівників психіатричної установи, які інтенсивно спілкуються з клієнтами, пацієнтами, постійно перебувають в емоційно завантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги.

З часом термін «вигорання» почали описувати для опису психічних проблем у фахівців, які працюють у сфері охорони здоров'я, діяльність яких пов’язана з наданням допомоги і роботою з людьми (менеджери, вчителі, психологи, соціальні працівники, соціальні педагоги).

Це – люди, які працюють у системі «людина-людина»: лікарі, юристи, соціальні працівники, психіатри, психологи, вчителі тощо. Вони змушені постійно стикатися з негативними емоційними переживаннями своїх клієнтів (пацієнтів, вихованців), тому мимоволі стають залученими до цих переживань, через що й зазнають підвищеного емоційного напруження.

Незважаючи на те, що функції цих професій відрізняються, але всіх їх об’єднує близький контакт із людьми, який з емоційної точки зору важко підтримувати певний час.

На думку Х.Дж. Фрейденбергера «вигорання» означає виснаженість енергії у професіоналів у сфері соціальної допомоги. Ця виснаженість супроводжується цинічною установою»навіщо турбуватися, це немає ніякого значення».

Взагалі цим терміном дослідник характеризував психічний стан здорових людей, які знаходяться в інтенсивному тісному спілкуванні з клієнтами, пацієнтами в емоційно перевантаженої атмосфері під час надання професійної допомоги.

Нині відомі три підходи до визначення синдрому «професійного вигорання»:

Перший підхід – «професійне вигорання» - це стан фізичного, психічного і передусім емоційного виснаження, викликаного довготривалим перебуванням в емоційно перевантажених ситуаціях спілкування, як синдром «хронічної втоми».

Другий підхід – «професійне вигорання» як двомірна модель, що складається, по-перше, з емоційного виснаження та, по друге, - з деперсоналізації (погіршення ставлення до інших, а іноді й до себе).

Третій підхід(найпоширеніший), запропонований американськими дослідниками К. Маслач і С. Джексоном. Вони розглядають синдром «професійного вигорання» як трьохкомпонентну систему, котра складається:

1) з емоційного виснаження;

2) деперсоналізації;

3) редукції власних особистісних прагнень.

У практичної діяльності поняття «вигорання» визначається як категорія працівників, які відчувають апатію, злість в результаті стресу та фрустрації під час виконання професійних обов’язків.

Американська дослідниця К. Маслач називає вигорання «ерозією цінностей, почуття власної гідності, духовності та сили волі». Вона вважає вигорання синдромом фізичного та емоційного виснаження, що включає розвиток негативної самооцінки, негативного ставлення до роботи, втрата розуміння і співчуття клієнтам.

Маслач підкреслює, що вигорання не є втратою творчого потенціалу, а це емоційне виснаження пов’язане з міжособистісним спілкуванням та взаємодією.

Інший підхід до визначення вигорання розробив Кондо – вигорання є наслідком жорстокого і довготривалого стресу. Явище характеризується почуттям безпорадності, негативним ставленням до себе, до роботи, життя інших людей.

Інші дослідники (Літи) наголошували на тому, що явище вигорання найперше пов’язане з високими особистими сподіваннями щодо власної практики. Тому причиною того, що спеціаліст змінює своє ставлення до предмета своєї діяльності і до себе самого є нереалістичним очікувань, щодо своєї роботи та завищення вимог до самого себе.

Скобхол розрізняє 2 види вигорання:

1. Вигорання значення – якщо консультант/соціальний працівник страждає на вигорання значення, то догляд за іншими більше не надає сенсу його життя, тому він не розуміє навіщо продовжувати роботу.

2. Вигорання соціальної допомоги – якщо соціальний працівник відчуває вигорання пов’язане із соціальною допомогою це означає, що професійні стосунки знесилюють через виснаженість працівника більше і не залишається енергії.

В Україні питанням вигорання займалися: І.Грига, О.Брижовага. стаття «Чинники виникнення психологічних проблем у волонтерів та шляхи оптимізації їх роботи» - 1999 р.

На їхню думку вигорання – це стан вираженої втоми та емоційного виснаження, який характеризується втратою здатності надання психологічної підтримки іншим. Байдужим та негативним ставленням до колег та клієнтів знижує продуктивність праці, знеціненням поточних результатів та минулих досягнень, зменшує відчуття само актуалізації внаслідок хронічного стресу.

На думку багатьох дослідників основними симптомами вигорання є фізично-емоційне та психологічне виснаження.

Психологи затверджують, що до емоційного згоряння швидше всього приводить позиція професіонала, які вірять і випливають чотирьом міфам:

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Професійна придатність - придатність людини до конкретної трудової діяльності.	\|	Мені не можна помилятися.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.