Загальні положення міжнародного співробітництва.

Лекція 28: Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження

Зміст

1. Загальні положення міжнародного співробітництва.

2. Міжнародна правова допомога при проведенні процесуальних дій.

3. Видача осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція).

4. Кримінальне провадження у порядку перейняття.

Для самостійного вивчення:

5. Визнання та виконання вироків судів іноземних держав.

6. Передача засуджених осіб і їх прийняття для відбування покарання.

Загальні положення міжнародного співробітництва.

Постійне зростання у світі процесів глобалізації обумовлює, крім іншого,і пошук, спільних шляхів підвищення ефективності протидії транснаціональним видам злочинності, розширення контактів, перш за все, правоохоронних та судових органів різних країн. Здійснення кримінального провадження та встановлення обставин, які підлягають доказуванню, необхідних для винесення законного, обґрунтованого і вмотивованого вироку у кримінальному провадженні щодо злочинів, вчинених іноземними громадянами на території України, громадянами України за кордоном або міжнародними злочинними групами, можливо тільки за допомогою реалізації механізму міжнародного співробітництва.

У КПК питанням регулювання міжнародного співробітництва під час кримінального провадження унормовані розд. IX КПК «Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження». Отже, отримала свою кодифікацію досить складна та мало знайома широкому колу вчених та практиків сфера процесуальної діяльності, яка, до речі, функціонує на стику декількох галузей права: кримінального, кримінального процесуального та міжнародного. Адже все частіше у ході досудового розслідування та судового розгляду кримінальних справ національні уповноважені органи однієї країни запитують допомогу в іншої щодо надання, зокрема, речових доказів, забезпечення показань експертів та свідків, здійснення екстрадиції обвинувачених або видачі засуджених.

Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження полягає у вжитті необхідних заходів з метою надання міжнародної правової допомоги шляхом вручення документів, виконання окремих процесуальних дій, видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, тимчасової передачі осіб, перейняття кримінального переслідування, передачі засуджених осіб та виконання вироків (ст. 542 КПК).

Отже, міжнародне співробітництво під час кримінального провадження має свою специфіку, яка полягає у такому: 1) обсяг міжнародного співробітництва під час кримінального провадження; 2) законодавство, яким регулюються сфера міжнародного співробітництва; 3) суб’єкти міжнародного співробітництва під час кримінального провадження; 4) документи, якими ініціюється провадження з міжнародного співробітництва під час кримінального провадження; 5) особливості зберігання та передання речових доказів і документів; 6) доказова сила офіційних документів.

По-перше, виходячи зі змісту наведеної кримінальним процесуальним законодавством дефініції, обсяг міжнародного співробітництва під час кримінального провадження становлять такі напрями міжнародного співробітництва: 1) надання міжнародної правової допомоги; 2) вручення документів; 3) виконання окремих процесуальних дій; 4) видача осіб, які вчинили кримінальне правопорушення; 5) тимчасова передача осіб; 6) перейняття кримінального переслідування; 7) передача засуджених осіб; 8) виконання вироків. Утім, як зазначається у ст. 542 КПК, міжнародним договором України можуть бути передбачені інші, ніж у КПК, форми співробітництва під час кримінального провадження.

По-друге, сфера міжнародного співробітництва регулюється як міжнародними договорами України, так і законами та підзаконними актами України.

Конституцією України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана ВР України, є частиною національного законодавства України (ст. 9). Тому відповідно до ст.19 ЗУ «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана ВР України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. При цьому якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Слід зазначити, що питання міжнародного співробітництва під час кримінального провадження регулюються системою міжнародних актів. Така система міжнародних договорів складається з двосторонніх та багатосторонніх міждержавних міжнародних угод, а також міжвідомчих міжнародних угод.

З-поміж міжнародних договорів України у сфері міжнародного співробітництва під час кримінального провадження компетентні органи найчастіше використовують такі конвенції, що є універсальними механізмами співпраці для багатьох держав: Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 р. (далі - Конвенція 1957 р.) ( Конвенцію 1957 р. ратифіковано ЗУ від 16 січня 1998 р. (із заявами та застереженнями), набула чинності для України 09.06.1998), а також Додатковий протокол 1975 р.( Додатковий протокол до Конвенції 1975 р. ратифіковано ЗУ від 16 січня 1998 р. (із заявами та застереженнями), набув чинності для України 09.06.1998) та Другий додатковий протокол 1978 р.( Другий додатковий протокол до Конвенції 1975 р. ратифіковано ЗУ від 16 січня 1998р. (із заявами та застереженнями), набув чинності 09.06.1998) до Конвенції 1975 p., Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 р. (далі - Конвенція 1959 р.) (Конвенцію 1959 р. ратифіковано ЗУ від 16 січня 1998 р. (із заявами та застереженнями), набула чинності для України 09.06.1998), а також Додатковий протокол 1978 р.( Додатковий протокол до Конвенції 1959 р. ратифіковано ЗУ від 16 січня 1998 р. (із заявами та застереженнями), набув чинності для України 09.06.1998) та Другий додатковий протокол 2001 р.( Другий додатковий протокол до Конвенції 1959 р. ратифіковано ЗУ від 1 червня 2011 р. (із заявами та застереженнями), набув чинності для України 01.01.2012) до Конвенції 1959 p.; Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками 1964 р. (далі - Конвенція 1964 р.) ( Україна приєдналася до Конвенції 1964 р. відповідно до ЗУ від 22 вересня 1995 p., яка набула чинності для України 29.12.1995), Європейська конвенція про міжнародну дійсність кримінальних вироків 1970р. (далі - Конвенція 1970 р.)( Конвенція 1970р. ратифіковано ЗУ від 26 вересня 2002р. (із заявами та застереженнями), набула чинності для України 12.06.2003), Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах 1972 р. (далі - Конвенція 1972 р.) ( Конвенцію 1970 р. ратифіковано ЗУ від 22 вересня 1995 p., набула чинності для України 29.12.1995), Конвенція про передачу засуджених осіб 1983 р. (далі - Конвенція 1983 р.) ( Україна приєдналася до Конвенції 1983 р. відповідно до ЗУ від 22 вересня 1995 p., яка набула чинності для України 01.01.1996) та Додатковий протокол до Конвенції 1983р.( Додатковий протокол до Конвенції 1983 р. ратифіковано ЗУ від 3 квітня 2003 p., набув чинності для України 01.11.2003), Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р. (далі - Конвенція 1993 р.) ( Конвенцію 1993 р. ратифіковано ЗУ від 10 листопада 1994 р. (із заявами та застереженнями), набула чинності для України 14.04.1995).

Правовою підставою для взаємної правової допомоги у кримінальному провадженні також слугують укладені в межах ООН, Ради Європи та інших міжнародних організацій багатосторонні конвенції, спрямовані на боротьбу з конкретними видами міжнародних злочинів. Положення таких багатосторонніх міжнародних договорів регламентують і питання проведення окремих процесуальних дій: Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 p., Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом 1990 p., Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму 1999 p., Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності 2000 p., Конвенція про кіберзлочинність 2001 p., Конвенція ООН проти корупції 2003 p., Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми 2005 p., а також Протокол проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю 2000 р. та Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї 2000 p., що доповнюють цю Конвенцію Ради Європи, тощо.

У системі міжнародних договорів, що регулюють правовідносини у сфері міжнародного співробітництва під час кримінального провадження, чільне місце посідають і міждержавні двосторонні договори у сфері надання взаємної правової допомоги у кримінальних справах, укладені Україною, зокрема, з Арабською Республікою Єгипет (2004 p.), Соціалістичною Народною Лівійською Арабською Джамагирією (2008 p.), Ісламською Республікою Іран (2004 p.), Канадою (1996 p.), Китайською Народною Республікою (1992 р.), КНДР (2003 p.), Монголією (1995 p.), Соціалістичною Республікою В’єтнам (2000 р.), США (1998 p.), Федеративною Республікою Бразилія (2002 p.); Республікою Грузія (1995 p.), Республікою Індія (2003 p.), Республікою Куба (2003 p.), Республікою Молдова (1993 p.), Республікою Польща (1993 p.), а також Латвійською Республікою (1995 p.), Литовською Республікою (1993 p.), Сирійською Арабською Республікою (2008 p.), Естонською Республікою (1995 р.) та ін.

Крім того, на території України у сфері міжнародного співробітництва під час кримінального провадження чинні договори СРСР, щодо яких Україною оформлено правонаступництво. Зазначені договори укладені з Алжирською Народною Республікою (1982 p.), Грецькою Республікою (1982 p.), Іракською Республікою (1973 p.), Народною Республікою Албанією (1958 p.), Туніською Республікою (1984 p.), Угорською Народною Республікою (1958 p.), Фінляндською Республікою (1978 р.) та ін.

З метою підвищення ефективності виконання багатосторонніх та двосторонніх міжнародних договорів на рівні відповідних відомств Україною укладаються міжвідомчі міжнародні договори у формі меморандумів, протоколів та угод. Як правило, зазначені меморандуми, протоколи та угоди укладаються між Генеральною прокуратурою України та прокуратурою відповідного рівня іншої держави: Меморандум про порозуміння щодо зміцнення співробітництва у сфері боротьби з транснаціональною злочинністю та відмиванням доходів від злочинної діяльності між Генеральною прокуратурою України та Генеральною прокуратурою Португальської Республіки 2010 p.

Слід зауважити, що здійснення міжнародного співробітництва під час кримінального провадження повинно відбуватися у суворій відповідності з вимогами міжнародних договорів України у сфері прав людини, перш за все, ЗДПЛ, КЗПЛ, МПГПП та Конституції України.

Водночас окремі питання щодо організації діяльності окремих органів влади та їх посадових осіб у сфері міжнародного співробітництва під час кримінального провадження врегульовано відомчими нормативними актами. Так, наприклад, з метою забезпечення належної організації роботи органів прокуратури України у галузі міжнародно-правового співробітництва, здійснення ефективного прокурорського нагляду та правозахисної діяльності у цій сфері, додержання прав і свобод людини та інтересів держави при вирішенні питань, що регулюються нормами міжнародного права, керуючись ст. 15 Закону України «Про прокуратуру», прийнято наказ Генерального прокурора України від 11.02.2013 № 8 гн «Про організацію роботи органів прокуратури України у галузі міжнародно-правового співробітництва».

Окрім зазначених нормативно-правових актів підлягають застосуванню спільні інструкції, які містять відповідні організаційно-правові норми, зокрема: Інструкція про порядок виконання європейських конвенцій з питань кримінального судочинства (Затверджена спільним наказом МЮ, Генеральної прокуратури України, СБУ, МВС, ВСУ, Державної податкової адміністрації України, Державного департаменту України з питань виконання покарань від 29.06.1999 № 34/5/22/130/512/326/73, зареєстрована в МЮ 07.07.1999); Інструкція про порядок використання правоохоронними органами можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів (Затверджена спільним наказом Генеральної прокуратури України, СБУ, МВС, Державного комітету у справах охорони Державного кордону України, Державної митної служби України, Державної податкової адміністрації України від 09.01.1997 № 3/1/2/5/2/2, зареєстрована в МЮ 26.02.1997) тощо.

У практичній діяльності слід також брати до уваги відповідні інформаційні листи ВССУ. Наприклад, у п. 7.4 інформаційного листа ВССУ від 04.04.2013 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» зазначається, що слідчому судді, суду необхідно враховувати, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв’язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, у порядку і на підставах, передбачених розд. IX КПК або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана ВР України (п. 6 ч. 2 ст. 183 КПК).

Відповідно до ст. 543 КПК порядок направлення запиту до іншої держави, порядок розгляду уповноваженим (центральним) органом України запиту іншої держави або міжнародної судової установи про таку допомогу і порядок виконання такого запиту визначаються КПК і чинними міжнародними договорами України. Правовідносини у сфері міжнародного співробітництва можуть бути врегульовані на підставі міжнародного договору України або грунтуватись на принципі взаємності. Отже, за відсутності міжнародного договору України міжнародна правова допомога чи інше співробітництво може бути надано на підставі запиту іншої держави чи запитано на засадах взаємності. За відсутності міжнародного договору з відповідною державою уповноважений (центральний) орган України надсилає запит про надання міжнародної правової допомоги до МЗС для подальшого передання його компетентному органу запитуваної сторони дипломатичним шляхом (ст. 544 КПК).

До суб’єктів міжнародного співробітництва під час кримінального провадження законодавець відніс уповноважений (центральний) орган, яким є орган, уповноважений від імені держави розглянути запит компетентного органу іншої держави або міжнародної судової установи і вжити заходів з метою його виконання чи направити до іншої держави запит компетентного органу про надання міжнародної правової допомоги (п. 6 ст. 541 КПК).

Уповноважений (центральний) орган України, направляючи до держави, з якою не укладено міжнародний договір, запит, письмово гарантує запитуваній стороні розглянути в майбутньому її запит про надання такого самого виду міжнародної правової допомоги. Згідно з умовами ч. 1 ст. 544 КПК уповноважений (центральний) орган України розглядає запит іноземної держави лише за наявності письмової гарантії запитуючої сторони прийняти і розглянути в майбутньому запит України на засадах взаємності. Уповноважений (центральний) орган України при зверненні за міжнародною правовою допомогою до такої держави та наданні такій державі міжнародної правової допомоги керується нормами КПК (ст. 544 КПК).

У міжнародному співробітництві під час кримінального провадження беруть участь такі суб’єкти, як запитуюча сторона, запитувана сторона та компетентний орган.

Запитуючою стороноює держава, компетентний орган якої звертається із запитом, або міжнародна судова установа (п. 4 ч. 1 ст. 541 КПК).

Запитувана сторона - держава, до компетентного органу якої направляється запит (п. 5 ч. 1 ст. 541 КПК).

Компетентним органом визнається орган, що здійснює кримінальне провадження, який звертається із запитом згідно з розд. IX КПК або який забезпечує виконання запиту про надання міжнародної правової допомоги (п. 7 ч. 1 ст. 541 КПК).

Слід вказати, що Генеральна прокуратура України звертається із запитами про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні під час досудового розслідування та розглядає відповідні запити іноземних компетентних органів (ч. 1 ст. 545 КПК). МЮ звертається із запитами судів про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні під час судового провадження та розглядає відповідні запити судів іноземних держав (ч. 2 ст. 545 КПК). Втім, якщо КПК або чинним міжнародним договором України передбачено інший порядок зносин, звернення із запитами у порядку, передбаченому частинами 1, 2 ст.545 КПК, здійснюється визначеними цими законодавчими актами органами.

У практичній діяльності доволі часто виникають випадки, коли у сфері правовідносин щодо міжнародного співробітництва під час кримінального провадження беруть участь дипломатичні представництва або консульські установи. Зокрема, консульські установи або дипломатичні представництва інших держав в Україні мають право одержувати на добровільній основі пояснення, речі, документи від громадян держави, яку вони представляють, а також вручати документи таким особам. У такому разі обов’язково слід враховувати положення відповідних міжнародних договорів, зокрема, Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961р. та Віденської конвенції про консульські зносини 1963 р.

Якщо внаслідок виконання в Україні запиту про міжнародну правову допомогу отримані відомості, які згідно із законом віднесені до державної таємниці, вони можуть бути передані запитуючій стороні виключно через уповноважений (центральний) орган України, за умови, що ці відомості не завдадуть шкоди інтересам України або іншої держави, що надала їх Україні, лише за наявності договору про взаємний захист інформації та згідно з передбаченими ним вимогами і правилами (ст. 546 КПК).

Суб’єктами міжнародного співробітництва під час кримінального провадження також є: 1) офіційні та уповноважені особи компетентного органу запитуючої сторони або запитуваної сторони; 2) особи, які розшукуються для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку; 3) особи, які відбувають покарання на території України або іноземної держави; 4) інші особи, які беруть участь у слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях.

Документами, якими ініціюється провадження з міжнародного співробітництва під час кримінального провадження, є запити, доручення, клопотання. Запит (доручення, клопотання) про міжнародне співробітництво складається органом, який здійснює кримінальне провадження, або уповноваженим ним органом згідно з вимогами КПК та відповідного міжнародного договору України, а за його відсутності - згідно з КПК. Запит і долучені до нього документи складаються у письмовій формі, засвідчуються підписом уповноваженої особи та печаткою відповідного органу. Запит і долучені до нього документи супроводжуються засвідченим у встановленому порядку перекладом мовою, визначеною відповідним міжнародним договором України, а за відсутності такого договору - офіційною мовою запитуваної сторони або іншою прийнятною для цієї сторони мовою. Запит надсилається за кордон поштою, а в невідкладних випадках - електронним, факсимільним або іншим засобом зв’язку. У такому разі оригінал запиту надсилається поштою не пізніше трьох днів з моменту його передання електронною поштою, факсимільним або іншим засобом зв’язку.

Уповноважений (центральний) орган України може прийняти до розгляду запит, який надійшов від запитуючої сторони електронним, факсимільним або іншим засобом зв’язку. Виконання такого запиту здійснюється виключно за умови підтвердження надіслання або передачі його оригіналу. Направлення компетентному органу іноземної держави матеріалів виконання запиту можливе тільки після отримання українською стороною оригіналу запиту (ст. 548 КПК).

Речові докази і документи, передані запитуваною стороною на виконання запиту (доручення, клопотання) компетентного органу України у порядку міжнародного співробітництва, зберігаються в порядку, встановленому КПК для зберігання речових доказів та документів (ст. 100 КПК), і після закінчення кримінального провадження повертаються запитуваній стороні, якщо не було досягнуто домовленості про інше.

Під час передання компетентному органу запитуючої сторони речових доказів і документів на виконання запиту (доручення, клопотання) у порядку міжнародного співробітництва компетентний орган України може відмовитися від вимоги їх повернення в Україну після закінчення кримінального провадження у запитуючій стороні у разі, якщо на території України відсутня потреба їх використання для досудового розслідування та судового розгляду в іншому кримінальному провадженні або відсутні правомірні вимоги третіх осіб щодо права на відповідне майно, чи спір щодо нього розглядається у суді (ст. 549 КПК).

Щодо доказової сили офіційних документів у міжнародному співробітництві під час кримінального провадження слід мати на увазі таке. Документи, які направляються у зв’язку із запитом про міжнародне співробітництво, якщо їх складено, засвідчено у відповідній формі офіційною особою компетентного органу запитуючої сторони або запитуваної сторони і скріплено гербовою печаткою компетентного органу, приймаються на території України без додаткового засвідчення (легалізації) у разі, якщо це передбачено міжнародним договором України (ст. 550 КПК). Отже, офіційний документ повинен відповідати таким вимогам, як: 1) складання та засвідчення цього документа офіційною особою компетентного органу запитуючої або запитуваної сторони; 2) скріплення такого документа гербовою печаткою компетентного органу. Додаткове засвідчення (легалізація) зазначених офіційних документів не здійснюється лише у разі прямої вказівки про це у міжнародному договорі України. У разі відсутності такого положення у міжнародному договорі України дійсність офіційного документ має бути підтверджена шляхом його додаткового засвідчення (легалізації).

Існує два різновиди підтвердження дійсності документів: 1) легалізація, яка здійснюється консульськими установами в державі, в якій видано документ та яка ґрунтується на положеннях Віденської конвенції «Про консульські зносини» (1963 р.) (у цьому разі легалізація необхідна у відносинах із органами тих держав, які не є членами Гаазької конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (1961 р.) та з якими не укладено двосторонніх угод про правову допомогу, які спрощують процедуру підтвердження дійсності документів); 2) проставляння апостилю, що являє собою спрощену процедуру легалізації документів, яка прийнята між країнами - учасницями Гаазької конвенції.

Відомості, які містяться в матеріалах, отриманих у результаті виконання дій, передбачених у запиті про міжнародне співробітництво, органами іноземної держави та за процедурою, передбаченою законодавством запитуваної держави, не потребують легалізації і визнаються судом допустимими, якщо під час їх отримання не було порушено засади справедливого судочинства, права людини і основоположні свободи (ст. 550 КПК). Отже, зазначені відомості не потребують легалізації і визнаються судом допустимими, якщо вони: 1) отримані у результаті виконання дій, передбачених у запиті про міжнародне співробітництво; 2) отримані за процедурою, передбаченою законодавством запитуваної держави; 3) під час їх отримання не було порушено засади справедливого судочинства, права людини й основоположні свободи.

Правовий статус учасників кримінального провадження в іноземній державі не потребує додаткового встановлення за правилами КПК (ч. 3 ст. 550 КПК).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Міжнародна правова допомога при проведенні процесуальних дій

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.