• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Міжнародна правова допомога при проведенні процесуальних дій

Генезис інституту міжнародної правової допомоги під час кримінального провадження свідчить про те, що його сучасне нормативне регулювання в міжнародному праві є результатом консолідації зусиль різних держав щодо боротьби зі злочинністю, усвідомлення на міжнародному рівні ступеня небезпечності цього соціального явища і необхідності вжиття адекватних заходів щодо протидії йому.

Правовою основою цього виду співробітництва є міжнародний договір чи взаємність, підтверджена відповідними документами. При цьому термін «міжнародний договір» розуміють як родовий стосовно групи міжнародно-правових актів, що можуть мати різне найменування. Відповідно до п. 1 підп. «а» Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. «договір» означає міжнародну угоду, яка укладена між державами в письмовій формі і регулюється міжнародним правом, незалежно від того, чи міститься така угода в одному документі, у двох чи в декількох зв’язаних між собою документах, а також незалежно від його конкретного найменування».

Під міжнародною правовою допомогоюслід розуміти проведення компетентними органами однієї держави процесуальних дій, виконання яких необхідне для досудового розслідування, судового розгляду або для виконання вироку, ухваленого судом іншої держави або міжнародною судовою установою (п. 1 ч. 1 ст. 541 КПК).

Таким чином, міжнародна правова допомога у кримінальних провадженнях характеризується певними особливостями: 1) суб’єктним складом (компетентні органи держав, які уповноважені на співробітництво; 2) фактичним складом (провадження процесуальних дій на території запитуваної держави); 3) метою (сприяння здійсненню досудового розслідування, судового розгляду або для виконання вироку, ухваленого судом іншої держави або міжнародною судовою установою).

Можна виділити етапи здійснення міжнародної правової допомоги при проведенні процесуальних дій: 1) підготовка та направлення запиту про міжнародну правову допомогу; 2) розгляд запиту про міжнародну правову допомогу; 3) виконання запиту про міжнародну правову допомогу.

Міжнародна правова допомога надається на підставі відповідного запиту. КПК містить вимоги до змісту запиту про міжнародну правову допомогу. Запит має містити: 1) назву органу, який звертається за допомогою, та компетентного органу запитуваної сторони; 2) посилання на відповідний міжнародний договір або на дотримання засади взаємності; 3) найменування кримінального провадження, щодо якого запитується міжнародна правова допомога; 4) стислий опис кримінального правопорушення, що є предметом кримінального провадження, та його правову кваліфікацію; відомості про повідомлену підозру, обвинувачення з викладенням повного тексту відповідних статей КК; 5) відомості про відповідну особу, зокрема її ім’я та прізвище, процесуальний статус, місце проживання або перебування, громадянство, інші відомості, які можуть сприяти виконанню запиту, а також зв’язок цієї особи із предметом кримінального провадження; 6) чіткий перелік запитуваних процесуальних дій та обґрунтування їхнього зв’язку із предметом кримінального провадження; 7) відомості про осіб, присутність яких вважається необхідною під час виконання процесуальних дій, і обґрунтування цієї необхідності; 8) інші відомості, які можуть сприяти виконанню запиту або передбачені міжнародним договором чи вимогою компетентного органу запитуваної сторони (ч. 2 ст. 552 КПК). Разом з тим на прохання запитуючої сторони уповноважений (центральний) орган України має право вжити додаткових заходів для забезпечення конфіденційності факту отримання запиту про міжнародну правову допомогу, його змісту та відомостей, отриманих у результаті його виконання. За необхідності погоджуються умови та терміни збереження конфіденційних відомостей, отриманих у результаті виконання запиту.

До уповноваженого (центрального) органу України можуть надходити два види запитів: 1) від суддів, прокурорів або слідчих про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні; 2) від іноземних компетентних органів про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні.

Відповідно до ст. 551 КПК суд, прокурор або слідчий за погодженням з прокурором надсилає до уповноваженого (центрального) органу України запит про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні, яке він здійснює. Проте такі запити можуть надсилатися безпосередньо судовими органами запитуючої сторони судовим органам запитуваної сторони та повертатися тими самими каналами до відповідного центрального органу запитуваної сторони відповідно до ч. 1 ст. 15 Конвенції 1959 р., п. 1 ч. 2 ст. 4 Другого додаткового протоколу до Конвенції 1959 р. (2001 p.). Наприклад, Договором між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах 1993 р. (далі - Договір 1993 р.) та угодами між МЮ та Міністерством юстиції Республіки Польща на виконання п. 3 ст. 3 Договору 1993 р. (2011 р.) і між Генеральною прокуратурою України і Міністерством юстиції Республіки Польща на виконання ст. З Договору 1993 р. (1998 р.) встановлено таке. У справах, які охоплюються Договором 1993 p., встановлено, що під час передачі клопотань про надання правової допомоги на основі ст. 4 Договору 1993 р. відповідні органи зносяться між собою безпосередньо: з боку України - Головне управління юстиції МЮ в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, містах Києві і Севастополі (далі - головне управління юстиції); з боку Республіки Польща - голови окружних судів Республіки Польща. При виконанні клопотань про правову допомогу у кримінальних справах без участі повноважних представників запитуючої сторони і передачу кримінального переслідування в обласні та прирівняні до них прокуратури України (далі - обласні прокуратури) - з одного боку, та у воєводські прокуратури Республіки Польща (далі - воєводські прокуратури) - з другого боку, зносяться між собою безпосередньо.

Уповноважений (центральний) орган України розглядає запит на предмет обґрунтованості і відповідності вимогам законів та міжнародних договорів України. У разі прийняття рішення про направлення запиту уповноважений (центральний) орган України протягом 10 днів надсилає запит уповноваженому (центральному) органу запитуваної сторони безпосередньо або дипломатичним шляхом. У разі відмови у направленні запиту всі матеріали протягом 10 днів повертаються відповідному органу України з викладом недоліків, які потрібно усунути, або з поясненням причин неможливості направлення запиту (ст. 551 КПК).

У разі надходження запиту від іноземного компетентного органу про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні уповноважений (центральний) орган України відповідно до вимог ст. 554 КПК розглядає його на предмет обґрунтованості і відповідності вимогам законів або міжнародних договорів України. У разі прийняття рішення про задоволення запиту уповноважений (центральний) орган України надсилає запит компетентному органу України для виконання. У межах повноважень Генеральна прокуратура України має право надавати вказівки щодо забезпечення належного, повного та своєчасного виконання такого запиту. Наведені вказівки є обов’язковими до виконання відповідним компетентним органом України (ст. 554 КПК).

Статтею 558 КПК встановлено порядок виконання запиту (доручення) про міжнародну правову допомогу на території України. Центральний орган України щодо міжнародної правової допомоги або орган, уповноважений здійснювати зносини відповідно до ч. 3 ст. 545 КПК, за результатами розгляду запиту компетентного органу іноземної держави про міжнародну правову допомогу приймає рішення щодо: 1) доручення його виконання органу досудового розслідування, прокуратури або суду з одночасним вжиттям заходів щодо забезпечення умов конфіденційності; 2) можливості виконання запиту із застосуванням законодавства іноземної держави; 3) відкладення виконання, якщо це може перешкоджати кримінальному провадженню на території України, або погоджує з компетентним органом іноземної держави можливість виконання запиту на певних умовах; 4) відмови у виконанні запиту з підстав, передбачених ст. 557 КПК; 5) можливості виконання запиту, якщо витрати на таке виконання явно перевищуватимуть завдану кримінальним правопорушенням шкоду або явно не відповідатимуть тяжкості кримінального правопорушення (якщо це не суперечить міжнародному договору України); 6) вчинення інших дій, передбачених міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана ВР України.

Запит компетентного органу іноземної держави про міжнародну правову допомогу виконується упродовж 1 місяця з дати його надходження до безпосереднього виконавця. За необхідності виконання складних та великих за обсягами процесуальних дій, у тому числі таких, що потребують погодження прокурора або можуть бути проведені лише на підставі ухвали слідчого судді, строк виконання може бути продовжений центральним органом України або органом, уповноваженим здійснювати зносини з компетентними органами іноземної держави відповідно до ч. 3 ст. 545 КПК.

Складені органом досудового розслідування, слідчим, прокурором або суддею і документи для забезпечення виконання запиту про міжнародну правову допомогу підписуються зазначеними посадовими особами та скріплюються печаткою відповідного органу. Отримані за результатами виконання запиту від інших відомств, установ чи підприємств (незалежно від форми власності) документи повинні бути підписані : їхніми керівниками та скріплені печаткою відповідного відомства, установи чи підприємства. Орган досудового розслідування або слідчий передає матеріали виконання запиту прокурору, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, для перевірки повноти і законності проведених слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій.

Отримані під час виконання запиту про міжнародну правову допомогу документи направляються компетентному органу іноземної держави у порядку, встановленому відповідним міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана ВР України.

У разі відсутності міжнародного договору України з відповідною іноземною державою виконання запиту про міжнародну правову допомогу здійснюється з дотриманням вимог ст. 558 КПК, а отримані документи направляються центральним органом України щодо міжнародної правової допомоги дипломатичним шляхом. При передачі матеріалів компетентному органу іноземної держави центральний орган України щодо міжнародної правової допомоги або орган, уповноважений здійснювати зносини з компетентними органами іноземної держави відповідно до ч. 3 ст. 545 КПК, може встановити відповідно до законодавства та міжнародного договору, згода на обов’язковість якого надана ВР України, обмеження щодо використання таких матеріалів.

У разі неможливості виконати запит про міжнародну правову допомогу, а також у разі відмови у наданні міжнародної правової допомоги з підстав, передбачених ст. 557 КПК, центральний орган України щодо міжнародної правової допомоги або орган, уповноважений здійснювати зносини відповідно до ч. 3 ст. 545 КПК, повертае такий запит компетентному органу іноземної держави із зазначенням причин.

До речі, виключно центральним органом України щодо міжнародної правової допомоги приймається рішення за запитом (дорученням) про міжнародну правову допомогу щодо: 1) присутності представника компетентного органу іноземної держави під час надання міжнародної правової допомоги. Якщо запит (доручення) про міжнародну правову допомогу, що передбачає присутність представника, надійшов відповідно до ч. 3 ст. 545 КПК, його копію невідкладно надсилають до уповноваженого (центрального) органу для вирішення в цій частині; 2) надання компетентним органам іноземної держави гарантій щодо умов виконання запиту (доручення), передбачених ч. 2 ст. 544 КПК, та отримання таких гарантій від інших держав; 3) тимчасової передачі особи, яка відбуває покарання, для участі у слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях.

Виконання запиту в іноземній державі тягне за собою певні наслідки. Так, докази та відомості, одержані від запитуваної сторони в результаті виконання запиту про міжнародну правову допомогу, можуть бути використані лише у кримінальному провадженні, якого стосувався запит, крім випадків, коли досягнуто домовленості про інше із запитуваною стороною (ч. 1 ст. 553 КПК). Оскільки КПК не вказує на процесуальне оформлення доказів та відомостей, отриманих у результаті виконання запиту про міжнародну правову допомогу, то слід застосовувати ст. 86 КПК, відповідно до якої доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку. Разом з тим на підставі ст. 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК. Саме тому ч. 2 ст. 553 КПК містить застереження, що відомості, які містяться в матеріалах, отриманих у результаті виконання запиту про міжнародну правову допомогу, не можуть визнаватися судом допустимими, якщо запит компетентного органу України був переданий запитуваній стороні з порушенням передбаченого порядку, встановленого КПК або міжнародним договором України. Утім, відповідно до ст. 17 Конвенції 1959 р. докази або документи, що надсилаються на виконання цієї Конвенції, встановлення автентичності не потребують.

У разі задоволення запиту уповноважений (центральний) орган України зобов’язаний забезпечити передання уповноваженому (центральному) органу запитуючої сторони матеріалів, одержаних у результаті виконання запиту (ч. 1 ст. 555 КПК).

У разі відмови у задоволенні запиту уповноважений (центральний) орган України повідомляє запитуючій стороні причини відмови, а також умови, за яких запит може бути розглянутий повторно, і повертає запит. Якщо є підстави для відмови у задоволенні запиту або для його відкладення, уповноважений (центральний) орган України може узгодити із запитуючою стороною порядок виконання запиту за певних обмежень. Якщо запитуюча сторона погоджується з визначеними умовами, запит задовольняється після виконання запитуючою стороною цих умов (ст. 555 КПК).

Відповідно до ст. 557 КПК запитуючій стороні може бути відмовлено у задоволенні запиту про правову допомогу у випадках, передбачених міжнародним договором України. Відповідно до ст. 2 Конвенції 1959 р. у допомозі може бути відмовлено: 1) якщо прохання про надання допомоги стосується правопорушення, яке, на думку запитуваної сторони, є політичним правопорушенням, правопорушенням, пов’язаним з політичним правопорушенням, або податковим правопорушенням; 2) якщо запитувана сторона вважає, що задоволення прохання може зашкодити суверенітету, безпеці, громадському порядку або іншим суттєвим інтересам її країни. Водночас Законом «Про ратифікацію Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах, 1959 рік, та Додаткового протоколу 1978 року до Конвенції» встановлено, що Україна залишила за собою право не виконувати запит про надання допомоги, якщо: 1) є достатні підстави вважати, що він спрямований на переслідування, засудження або покарання особи за ознаками її раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками; 2) виконання запиту є несумісним з принципом non bis in idem («немає двох покарань за один злочин»); 3) запит стосується правопорушення, яке є предметом розслідування або судового розгляду в Україні.

За відсутності міжнародного договору України у виконанні запиту повинно бути відмовлено, якщо: 1) виконання запиту суперечитиме конституційним засадам чи може завдати шкоди суверенітету, безпеці, громадському порядку або іншим інтересам України; 2) запит стосується правопорушення, за яке в Україні стосовно тієї самої особи судом прийнято рішення, яке набрало законної сили; 3) запитуюча сторона не забезпечує взаємності у цій сфері; 4) запит стосується діяння, яке не є кримінальним правопорушенням за законом України про кримінальну відповідальність; 5) є достатні підстави вважати, що запит спрямований на переслідування, засудження або покарання особи за ознаками її раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками; 6) запит стосується кримінального правопорушення, яке є предметом досудового розслідування або судового розгляду в Україні (ч. 2 ст. 557 КПК).

У свою чергу, відповідно до ст. 559 КПК надання правової допомоги може бути повністю або частково відкладене, якщо виконання доручення перешкоджатиме досудовому розслідуванню або судовому розгляду, що триває в Україні. Утім, відповідно до ст. 7 Другого додаткового протоколу до Конвенції 1959 р. перш ніж відмовити в допомозі або відкласти її надання запитувана сторона, у разі необхідності, після консультацій із запитуючою стороною, вирішує, чи може прохання бути виконано частково або на таких умовах, які вона вважає необхідними. Крім того, якщо виконання прохання відкладається, то повинні бути зазначені причини відкладення. Запитувана сторона також повідомляє запитуючій стороні про будь-які причини, які унеможливлюють виконання прохання або можуть значно його затримати.

Завершується процедура надання міжнародної правової допомоги у порядку, встановленому ст. 560 КПК. А саме, орган, якому було доручено виконання запиту, після здійснення необхідних процесуальних дій надсилає всі отримані матеріали уповноваженому (центральному) органу України. У разі неправильного або неповного виконання запиту уповноважений (центральний) орган має право вимагати додаткових заходів для виконання запиту. Документи, отримані внаслідок виконання запиту, засвідчуються гербовою печаткою компетентного органу, який проводив процесуальні дії, та передаються уповноваженому (центральному) органу України для передання запитуючій стороні без перекладу, якщо інше не передбачено міжнародним договором. Уповноважений (центральний) орган України надсилає матеріали, отримані під час виконання запиту, уповноваженому (центральному) органу запитуючої сторони протягом 10 календарних днів після їх отримання від компетентного органу України.

Доречно зауважити, що відповідно до вимог ст. 572 КПК витрати, пов’язані з наданням міжнародної правової допомоги на території України, здійснюються за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання органів досудового розслідування, прокуратури, суду та інших установ України, на які покладається виконання запитів про надання міжнародної правової допомоги на території України. Якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана ВР України, за рахунок компетентного органу іноземної держави відшкодовуються витрати, пов’язані з виконанням запиту про міжнародну правову допомогу, на: виклик на територію іноземної держави учасників кримінального провадження, свідків та експертів, у тому числі в разі тимчасової передачі осіб; проведення експертиз; забезпечення безпеки учасників кримінального провадження.

Більшість міжнародних договорів про надання міжнародної правової допомоги в кримінальних справах окремою статтею передбачають обсяг процесуальних дій, які можуть бути виконані як акт правової допомоги. Статтею 561 КПК встановлено, що на території України з метою виконання запиту про надання міжнародної правової допомоги можуть бути проведені будь-які процесуальні дії, передбачені КПК або міжнародним договором. Отже, надання міжнародної правової допомоги може включати здійснення таких традиційних заходів, як провадження обшуків, оглядів, вилучення та передачу речових доказів, проведення експертиз, вручення документів, допит свідків, обвинувачених, експертів та інших осіб, надання відомостей про судимість особи та про обвинувальні висновки щодо неї, складання та пересилку документів, розшук та видачу осіб, які вчинили злочини, визнання та виконання вироків тощо. Таким чином, окремо слід зупинитися на процесуальних діях, які можуть бути проведені в порядку надання міжнародної правової допомоги.

Водночас слід пам’ятати, що коли для виконання запиту компетентного органу іноземної держави необхідно провести процесуальну дію, виконання якої в Україні можливе лише з дозволу прокурора або суду, то така дія здійснюється лише за умови отримання відповідного дозволу в порядку, передбаченому КПК, навіть якщо законодавство запитуючої сторони цього не передбачає.

КПК містить перелік процесуальних дій, здійснення яких можливе лише за відповідним рішенням слідчого судді або суду: тимчасовий доступ до речей і документів (ст. 159 КПК), арешт майна (ст. 170 КПК), проникнення до житла чи іншого володіння особи (ст. 233 КПК), обшук (ст. 234 КПК), слідчий експеримент, що проводиться в житлі чи іншому володінні особи (ч. 5 ст. 240 КПК), примусове залучення особи для проведення медичної або психіатричної експертизи (ч. 3 ст. 242 КПК), відбирання біологічних зразків примусово для проведення експертизи (ч. 3 ст. 245 КПК), аудіо-, відеоконтроль особи (ст. 260 КПК), накладення арешту на кореспонденцію (ст. 261 КПК), огляд і виїмка кореспонденції (ст. 262 КПК), зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263 КПК), зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст. 264 КПК), обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (ст. 267 КПК), установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст. 268 КПК), спостереження за особою, річчю або місцем (ст. 269 КПК), аудіо-, відеоконтроль місця (ст. 270 КПК), негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст. 274 КПК). Підставою для вирішення питання щодо надання такого дозволу є матеріали звернення компетентного органу іноземної держави (ст. 562 КПК).

При цьому належно засвідчена копія такого дозволу долучається до матеріалів запиту (ч. 2 ст. 562 КПК).

Під час проведення процесуальних дій можуть бути присутніми представники компетентних органів запитуючої держави. Запитувана сторона на ясно висловлене прохання запитуючої сторони повідомляє їй дату і місце виконання судового доручення. Посадові та зацікавлені особи можуть бути присутні, якщо запитувана сторона на це згодна (ст. 2 Конвенції 1959 p.). Натомість відповідно до ст. 2 Другого додаткового протоколу до Конвенції 1959 р. не можна відмовляти у виконанні прохання стосовно присутності таких посадових або заінтересованих осіб у випадках, коли така присутність може зробити виконання прохання про надання допомоги таким, що буде відповідати потребам запитуючої сторони більшою мірою і, отже, може дозволити уникнути потреби в додаткових проханнях про надання допомоги. Разом з тим відповідно до ст. 563 КПК представник компетентного органу іноземної держави, дозвіл на присутність якого надано відповідно до вимог КПК, не має права самостійно проводити на території України будь-які процесуальні дії. У разі присутності під час проведення процесуальних дій такі представники повинні дотримуватися вимог законів України. Представники компетентного органу іноземної держави мають право спостерігати за проведенням процесуальних дій та вносити зауваження та пропозиції щодо їх проведення, з дозволу слідчого, прокурора або суду ставити запитання, а також робити записи, у тому числі із застосуванням технічних засобів.

Розглянемо окремі види процесуальних дій, які можуть бути проведені при наданні міжнародної правової допомоги.

Так, відповідно до ст. 7 Конвенції 1959 р. запитувана сторона здійснює вручення письмових документів і письмових доручень суду, які їй для цього надсилаються запитуючою стороною. Водночас ст. 564 КПК також здійснено нормативну регламентацію такої процесуальної дії, як вручення документів. Так, за запитом компетентного органу іноземної держави про міжнародну правову допомогу документи та рішення, долучені до такого запиту, вручаються особі, визначеній у запиті, у порядку, встановленому ст. 564 КПК. Слідчий, прокурор або суд для виконання запиту компетентного органу іноземної держави про міжнародну правову допомогу викликає особу для вручення документів. Якщо особа не з’явилася без поважних причин, до неї може бути застосовано привід у порядку, передбаченому КПК. Орган досудового розслідування, слідчий, прокурор або суд складає протокол про вручення особі документів із зазначенням місця та дати їх вручення. Протокол підписується особою, якій вручено документи, з викладом її заяв або зауважень при отриманні документів. У випадках, передбачених міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана ВР України, складається також окреме підтвердження, що підписується особою, яка отримала документи, та особою, яка здійснила їх вручення. У разі відмови особи отримати документи, що підлягають врученню, про це зазначається у протоколі. При цьому документи, що підлягають врученню, вважаються врученими, про що зазначається у протоколі. Якщо документи, що підлягають врученню, не містять перекладу українською мовою і складені мовою, яка є незрозумілою особі, зазначеній у запиті, така особа має право відмовитися отримати документи. У такому разі документи вважаються такими, вручення яких не відбулося. Протокол про вручення документів передається разом з іншими документами, доданими до запиту, компетентному органу іноземної держави у порядку, передбаченому ст. 558 КПК.

Ще одним видом процесуальних дій, які можуть бути проведені в порядку надання міжнародної правової допомоги, є тимчасова передача. Так, відповідно до ст. 3 Другого додаткового протоколу Конвенції 1959 р. особу, яку тримають під вартою й стосовно особистої явки якої для цілей дачі показань, а не для того, щоб вона стала перед судом, звертається запитуюча сторона, тимчасово перепроваджують на її територію за умови, що її буде повернуто протягом строку, обумовленого запитуваною стороною, та з урахуванням положень ст. 12 Конвенції 1959 р. настільки, наскільки вони є застосовними.

Нормативне врегулювання такої тимчасової передачі на національному рівні передбачено ст. 565 КПК. Закон допускає як тимчасову передачу особи з іноземної держави в Україну, так і передачу особи із України на територію іноземної держави. Основною умовою для такої передачі особи є наявність її письмової згоди.

Отже, якщо для давання показань або участі в інших процесуальних діях під час кримінального провадження необхідна присутність особи, яка тримається під вартою або відбуває покарання у виді позбавлення волі на території іноземної держави і не притягується до кримінальної відповідальності в цьому кримінальному провадженні, орган досудового розслідування, прокурор, суддя або суд України, які здійснюють кримінальне провадження, складають прохання про тимчасову передачу такої особи в Україну. Прохання, яке формалізується у запиті або клопотанні про тимчасову передачу оформляється та направляється відповідно до порядку, передбаченого статтями 548, 551 та 552 КПК. У разі задоволення компетентним органом іноземної держави прохання про тимчасову передачу особи така особа має бути повернута після проведення процесуальних дій, для яких вона була передана, у погоджений з іноземною державою строк. Орган досудового розслідування, прокурор, суддя або суд України, які здійснюють кримінальне провадження, складають документи про продовження в разі необхідності строку тимчасової передачі та направляють їх центральному органу щодо міжнародної правової допомоги не пізніш як за 20 днів до закінчення такого строку.

Рішення компетентного органу іноземної держави про тримання особи під вартою або про призначення їй покарання у виді позбавлення волі є підставою для тримання під вартою в Україні особи, яка тимчасово передана в Україну. Тимчасова передача до іноземної держави особи, яка відбуває покарання на території України, можлива на прохання компетентного органу іноземної держави з дотриманням умов, передбачених частинами 1 і 3 ст. 565 КПК. Тимчасова передача особи здійснюється лише за наявності письмової згоди такої особи. Втім, відповідно до вже згадуваної ст. 3 Другого додаткового протоколу Конвенції 1959 р. у передачі може бути відмовлено, якщо: особа, яку тримають під вартою, не погоджується на передачу; її присутність необхідна в ході кримінального провадження, що здійснюється на території запитуваної сторони; передача може призвести до продовження строку тримання її під вартою або існують інші першочергові підстави для того, щоб не передавати її на територію запитуючої сторони.

Статтею 566 КПК регламентовано порядок виклику особи, яка перебуває за межами України. Так, особу, яка перебуває за межами України, для провадження слідчих чи інших процесуальних дій на території України викликають повісткою на підставі запиту (доручення) про міжнародну правову допомогу. Викликаній особі, крім підозрюваного та обвинуваченого, повідомляється про розмір і порядок відшкодування витрат, пов’язаних з викликом. Запит (доручення) у рамках міжнародної правової допомоги про виклик особи, яка перебуває за межами України, направляється компетентному органу іноземної держави не пізніше 60 діб до дати явки особи або в інший строк, передбачений міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана ВР України.

Викликана особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності, затримана, стосовно неї не може бути обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, до неї не можуть бути застосовані інші заходи забезпечення кримінального провадження чи обмеження її особистої свободи як з приводу кримінального правопорушення, яке є предметом цього кримінального провадження, так і за будь-яке інше кримінальне правопорушення, вчинене до перетинання державного кордону України (при в’їзді в Україну). Стосовно такої особи не може бути приведений до виконання вирок, ухвалений до перетину державного кордону України у зв’язку з викликом. Підозрюваний, обвинувачений або засуджений може бути затриманий, стосовно нього може бути застосований запобіжний захід або приведений до виконання вирок лише за злочин, зазначений у повістці. Викликана особа втрачає гарантії, передбачені ст.566 КПК, якщо не залишить територію України, маючи таку можливість, протягом 15 діб або іншого строку, передбаченого міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана ВР України, від моменту отримання письмового повідомлення органу досудового розслідування, прокуратури або суду про відсутність необхідності у проведенні слідчих чи інших процесуальних дій за її участю.

Процесуальною дією є також проведення допиту за допомогою відео- або телефонної конференції. З цього приводу зазначимо, що практика протидії транснаціональній злочинності вимагає не тільки вдосконалення засобів і методів боротьби з нею, але й створення нових процесуальних механізмів надання правової допомоги у кримінальних справах. Аналіз слідчої і судової практики показує, що нині у системі засобів і способів доказування у кримінальних провадженнях успішно використовуються нові технічні розробки. У ряді держав, незважаючи на правозастосовні труднощі у сфері кримінальної юстиції, вже створені нормативно-правові засади використання відеоконференцзв’язку, а також накопичений чималий досвід його застосування у сфері кримінального судочинства (наприклад, в Австрії, Білорусі, Великобританії, Естонії, Індії, Італії, Канаді, Німеччині, Новій Зеландії, Російській Федерації, США, Фінляндії, Швеції).Україна також не стоїть осторонь наведених питань, ці питання регулюються статтями 9 та 10 Другого додаткового протоколу Конвенції 1959 р.

Отож, не є випадковим, що така процесуальна дія, як допит за запитом компетентного органу іноземної держави шляхом проведення відео- або телефонної конференції, яка може бути проведена в порядку надання міжнародної правової допомоги, знайшла своє відображення і в КПК. Так, відповідно до ст. 567 КПК допит за запитом компетентного органу іноземної держави проводиться у присутності слідчого судді за місцезнаходженням особи за допомогою відео- або телефонної конференції у таких випадках: 1) неможливості прибуття певних осіб до компетентного органу іноземної держави; 2) для забезпечення безпеки осіб; 3) з інших підстав, визначених слідчим суддею (судом). Допит шляхом відео- або телефонної конференції виконується у порядку, передбаченому процесуальним законом запитуючої сторони, тією мірою, в якій такий порядок не суперечить засадам кримінального процесуального законодавства України та загальновизнаним стандартам забезпечення прав людини і основоположних свобод. Проте компетентний орган запитуючої сторони повинен забезпечити участь перекладача під час проведення відео- або телефонної конференції. Якщо під час допиту слідчий суддя виявив порушення порядку, передбаченого ч. 2 ст. 567 КПК, особою, яка здійснює допит, він повідомляє про це учасників процесуальної дії та зупиняє допит з метою вжиття заходів для його усунення. Допит продовжується тільки після узгодження з компетентним органом запитуючої сторони необхідних змін у процедурі. Протокол допиту та носії відео- або аудіоінформації надсилаються до компетентного органу запитуючої сторони. За правилами, передбаченими ст. 567 КПК, проводяться допити за допомогою відео- або телефонної конференції за запитами компетентного органу України.

Низка міжнародних договорів регламентує й інші види міжнародної правової допомоги, які з урахуванням потреб правозастосовної практики у сфері боротьби із сучасними формами злочинності дозволяють здійснювати ефективне співробітництво. Так, наприклад, Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності 2003 р. передбачає можливість здійснення заходів, спрямованих на виявлення доходів, власності для розкриття злочину, ідентифікацію осіб або об’єктів, використання засобів відеозв'язку для отримання доказової інформації та інших спеціальних методів розслідування, таких як електронне та інші форми спостереження, а також здійснення агентурних операцій на території запитуваної держави з метою ефективної боротьби проти організованої злочинності (статті 18, 19). Статтями 19-21 Конвенції про кіберзлочинність 2001 р. передбачаються такі процесуальні дії, як перехоплення даних змісту інформації, збирання даних про рух інформації у реальному масштабі часу та обшук і арешт комп’ютерних даних, які зберігаються.

Міжнародно-правову нормативну основу розшуку, арешту і конфіскації майна у міжнародному співробітництві під час кримінального провадження становить Конвенція Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, та про фінансування тероризму 2005 р. (далі - Конвенція 2005 p.). Проте і деякі інші міжнародні договори останніх років містять статті щодо надання допомоги у проведенні заходів конфіскації. Стаття 23 Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією 1999 p., присвячена заходам щодо сприяння збиранню доказів і конфіскації доходів. Аналогічні положення містяться і у двосторонніх міжнародних договорах, укладених з Україною. Так, наприклад, ст.17 Договору між Україною та США про взаємну правову допомогу у кримінальних справах 1998р., ст.17 Договору між Україною та Федеративною Республікою Бразилія про взаємну правову допомогу у кримінальних справах 2002 р. передбачають, що сторони допомагають одна одній у межах їх чинного законодавства під час проведення заходів з конфіскації доходів та знарядь злочинів, відшкодування збитків потерпілим від злочину та стягнення штрафів, накладених як покарання в кримінальних справах. Така допомога може включати дії з ідентифікації, вистеження, замороження та накладення арешту на засоби та доходи, отримані від злочинної діяльності, чи власність, вартість якої відповідає таким доходам, а так само відповідні знаряддя в процесі подальшого провадження у справі.

Разом з тим згідно зі ст. 568 КПК на підставі запиту про міжнародну правову допомогу відповідні органи України проводять передбачені КПК процесуальні дії з метою виявлення та арешту майна, грошей і цінностей, отриманих злочинним шляхом, а також майна, яке належить підозрюваним, обвинуваченим або засудженим особам. Відповідно до ст. 1 Конвенції 2005 р. арешт означає тимчасову заборону передачі, знищення, перетворення, відчуження або руху майна або тимчасове взяття під охорону або контроль майна на підставі рішення суду або іншого компетентного органу. Згідно з КПК арешт такого майна повинен здійснюватися за правилами гл. 17 Аналіз змісту ст. 568 КПК дозволяє зробити висновок, що виявленню та арешту підлягають: 1) майно, гроші і цінності, отримані злочинним шляхом; 2) майно, яке належить підозрюваним, обвинуваченим або засудженим особам. При цьому слід мати на увазі, що Конвенцією 2005 р. термін «майно» включає майно будь-якого виду, незалежно від того, матеріальне воно чи виражене в правах, рухоме чи нерухоме, та правові документи або документи, які підтверджують право на таке майно або частку в ньому. Натомість ст. 5 Конвенції 2005 р. встановлено, що кожна сторона вживає таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідні для того, щоб забезпечити застосування заходів з блокування, арешту й конфіскації також до: 1) майна, в яке були перетворені або конвертовані доходи; 2) майна, одержаного із законних джерел, якщо до нього було цілком або частково прилучено доходи, - не більш ніж в обсязі оцінної вартості таких доходів; 3) прибутку або інших вигод, одержаних від доходів, від майна, в яке були перетворені або конвертовані доходи, одержані злочинним шляхом, або від майна, до якого прилучено доходи, одержані злочинним шляхом, - аж до оцінної вартості таких доходів, у такий самий спосіб і настільки, який і наскільки застосовується до доходів.

При накладенні арешту на майно, зазначене в ч. 1 ст. 568 КПК, забезпечуються необхідні заходи з метою його збереження до прийняття судом рішення щодо такого майна, про що повідомляють запитуючій стороні. За запитом запитуючої сторони виявлене майно: 1) може бути передане компетентному органу запитуючої сторони як доказ у кримінальному провадженні з дотриманням вимог ст. 562 КПК або для повернення власнику; 2) може бути конфісковане, якщо це передбачено вироком чи іншим рішенням суду запитуючої сторони, які набрали законної сили. У зв’язку із цим «конфіскація» означає покарання або захід, призначені судом після розгляду справи стосовно злочину чи злочинів, результатом якого є остаточне позбавлення майна (Конвенція 2005 p.). Майно, передбачене п. 1 ч. 3 ст. 568 КПК, не передається запитуваній стороні або його передання може бути відстрочене чи тимчасовим, якщо це майно потребується для цілей розгляду цивільної або кримінальної справи в Україні чи не може бути вивезено за кордон з інших підстав, передбачених законом. Разом з тим майно, конфісковане згідно з п. 2 ч. 3 ст. 568 КПК, передається в дохід Державного бюджету України, крім таких випадків. Так, за клопотанням центрального органу України суд може прийняти рішення про передачу майна, конфіскованого згідно з п. 2 ч. 3 ст. 568 КПК, а так само його грошового еквівалента: запитуючій стороні, яка прийняла рішення про конфіскацію для відшкодування потерпілим шкоди, завданої злочином; згідно з міжнародними договорами України, що регулюють питання розподілу конфіскованого майна або його грошового еквівалента. Передання майна, на яке накладено арешт, а також конфіскованого майна може бути відкладено, якщо це необхідно для досудового розслідування та судового розгляду в Україні або розгляду спору про права інших осіб.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 8 Конвенції 2005 р. кожна сторона вживає таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідні для забезпечення наявності в заінтересованих сторін ефективних засобів правового захисту, на які впливають слідчі і тимчасові заходи з блокування, арешту і конфіскації майна, передбачені положеннями статей 3, 4 й 5 та іншими положеннями Конвенції 2005 p., для дотримання їхніх прав. Тому уявляється за доцільне в КПК запровадити ефективні механізми дотримання та захисту прав осіб, чиїм правам може бути завдана шкода в результаті розшуку, арешту і конфіскації майна.

Контрольована поставка також є досить розповсюдженою процесуальною дією, яка може бути проведена в порядку надання міжнародної правової допомоги. Згідно зі ст. 569 КПК слідчий органу досудового розслідування України у разі виявлення ним контрабандної поставки при проведенні процесуальних дій, у тому числі за запитом про міжнародну правову допомогу, має право не вилучати її з місця закладки або транспортування, а за домовленістю з компетентними органами держави, куди її адресовано, безперешкодно пропустити її через митний кордон України з метою виявлення, викриття та документування злочинної діяльності міжнародних злочинних організацій.

Введення в КПК цієї статті обумовлене розвитком положень, закріплених у Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності 2000 р. (далі - Конвенція 2000 р.). Так, згідно зі ст. 2 цієї Конвенції контрольована поставка означає метод, при якому допускається вивезення, провезення або ввезення на територію однієї або декількох держав незаконних або таких, що викликають підозру, партій вантажу з відома та під наглядом їхніх компетентних органів з метою розслідування будь-якого злочину і виявлення осіб, які беруть участь у вчиненні цього злочину. При цьому, як зазначається у ст. 20 Конвенції 2000 p., якщо це допускається основними принципами її внутрішньої правової системи, кожна держава-учасниця, у межах своїх можливостей і на умовах, встановлених її внутрішнім законодавством, вживає необхідних заходів для того, щоб дозволити належне використання контрольованих поставок і у тих випадках, коли вона вважає це доречним, використання інших спеціальних методів розслідування, таких як електронне спостереження або інші форми спостереження, а також агентурні операції, її компетентними органами на її території з метою проведення ефективної боротьби проти організованої злочинності (ч. 1). Рішення про використання контрольованих поставок на міжнародному рівні можуть, за згодою заінтересованих Держав-учасниць, включати такі методи, як перехоплення вантажів і залишення їх недоторканними або їхнє вилучення або заміна, повністю або частково (ч. 4 ст. 20 Конвенції 2000 p.).

Метою контрольованої поставки є виявлення, викриття та документування злочинної діяльності міжнародних злочинних організацій, виявлення осіб, які беруть участь у вчиненні цих злочинів. У свою чергу, завданням контрольованої поставки може бути: встановлення каналів надходження заборонених до обігу речовин і предметів; встановлення відправників та одержувачів; встановлення осіб, які вчинили або вчиняють злочин; отримання доказів злочинної діяльності.

Про виявлення контрабандної поставки згідно з правилами КПК складається протокол, який направляється компетентному органу держави, на територію якої пропущено контрольовану поставку, а в разі одержання таких матеріалів від відповідних органів іншої держави вони долучаються до матеріалів досудового розслідування (ч. 2 ст. 569 КПК).

Наведений комплекс процесуальних дій є, умовно кажучи, «серцевиною» співробітництва з надання/отримання міжнародної правової допомоги в кримінальних провадженнях. Співробітництво щодо надання/отримання міжнародної правової допомоги в кримінальних провадженнях здійснюється в різних організаційно-правових та процесуальних формах. Як вже зазначалося, вони регламентовані міжнародними договорами, міжвідомчими угодами та нормами КПК. Аналіз існуючих форм співробітництва державних правоохоронних органів та таких, що передбачені перспективними міжнародними договорами, має важливе значення не лише в аспекті з’ясування особливостей провадження діяльності в порядку надання міжнародної правової допомоги в кримінальних справах, а й щодо вирішення питання допустимості отриманих доказів. Під організаційно-правовими формами співробітництва у галузі міжнародної правової допомоги в кримінальних справах слід розуміти передбачені міжнародними; договорами організаційні форми співробітництва компетентних органів держав-учасниць договору щодо провадження в порядку надання міжнародної правової допомоги і окремих процесуальних дій або спільного розслідування кримінальної справи.

При цьому необхідно враховувати положення ст. 570 КПК, відповідно до якої у разі проведення компетентними органами України прикордонного переслідування особи, яка вчинила незаконне переміщення через державний кордон України, проводиться розслідування її незаконної діяльності на території України згідно з вимогами КПК. Зауважимо, що прикордонне переслідування особи, яка вчинила незаконне переміщення через державний кордон України, здійснюється не на підставі запиту, а на підставі норм КПК.

Матеріали кримінального провадження щодо документування незаконної діяльності зазначеної особи на території України згідно з міжнародними договорами про прикордонне переслідування передаються відповідним органам держави, де цю особу притягнуто до кримінальної відповідальності, а в разі одержання таких матеріалів від відповідних органів іншої держави, вони долучаються до матеріалів досудового розслідування.

Аналіз положень міжнародних договорів дозволяє констатувати наявність тенденції до розширення організаційно-правових форм цього напряму співробітництва - вони передбачають принципово нові форми, такі як провадження спільних розслідувань, створення спільних слідчих та груп (ст. 19 Конвенції 2000 р., ст. 20 Другого додаткового протоколу до Конвенції 1959 p.). Зокрема, згідно зі ст. 19 Конвенції 2000 р. держави-учасниці розглядають можливість укладення двосторонніх або багатосторонніх угод чи домовленостей, у силу яких у зв’язку зі справами, що є предметом розслідування, кримінального переслідування або судового розгляду в одній або декількох державах, заінтересовані компетентні органи можуть створювати органи з проведення спільних розслідувань. За відсутності таких угод або домовленостей спільні розслідування можуть проводитися за угодою в кожному окремому випадку. Відповідні держави-учасниці забезпечують повну повагу суверенітету держави-учасниці, на території якої повинно бути проведене таке розслідування.

Однією з форм співробітництва є створення і діяльність спільних слідчих груп, регламентована Другим додатковим протоколом до Конвенції 1959 р., ст. 20 якого визначає, що за взаємною згодою компетентні органи двох або більше сторін можуть створювати спільні слідчі групи на обмежений період часу, який може бути продовжений за взаємною згодою, для проведення кримінальних розслідувань на території однієї або кількох сторін, що створили групу. Склад групи визначається в угоді. Спільна слідча група може, зокрема, бути створена в разі, якщо розслідування кримінальних правопорушень стороною вимагає проведення складних нагальних розслідувань спільно з іншими сторонами; декілька сторін проводять розслідування кримінальних правопорушень, обставини яких вимагають вжиття скоординованих спільних дій залучених до розслідування сторін. Запит про створення спільної слідчої групи може подаватися будь-якою із заінтересованих сторін. Група створюється на території однієї зі сторін, де, як передбачається, проводитиметься розслідування. Другий додатковий протокол до Конвенції 1959 р. визначає також загальні умови здійснення спільною слідчою групою діяльності на території сторін-засновників. Ними є такі положення: 1) керівник групи є представником компетентного органу, який бере участь у кримінальному розслідуванні від сторони, на території якої працює група, керівник групи діє в межах своїх повноважень відповідно до національного законодавства; 2) група здійснює свою діяльність відповідно до законодавства тієї сторони, на території якої вона працює, члени та відряджені члени групи виконують свої завдання під керівництвом керівника групи з урахуванням умов, визначених їхніми власними органами влади в угоді про створення групи (відповідно до п. 4 ст. 20 Другого додаткового протоколу «членами» групи є члени спільної слідчої групи від сторони, на території якої працює група; «відрядженими членами» є члени спільної слідчої групи від інших Сторін); 3) сторона, на території якої працює група, вживає всіх необхідних організаційних заходів для забезпечення її роботи. Члени спільної слідчої групи мають повноваження, визначені національним законодавством держави, на території якої діє група. Діяльність відряджених членів також ґрунтується на правових нормах цієї держави, але їх повноваження залежать від обсягу, визначеного відповідною угодою та вказівками керівника слідчої групи. Відповідно до зазначених загальних умов діяльність спільної слідчої групи здійснюється за законодавством тієї держави, на території якої вона працює.

Наявність відповідних положень у КПК усуває певні сумніви щодо легітимності наведених форм співробітництва в умовах сучасної правової регламентації. Іншими словами, відповідно до ст. 571 КПК для проведення досудового розслідування обставин кримінальних правопорушень, вчинених на територіях декількох держав, або якщо порушуються інтереси цих держав, можуть створюватися спільні слідчі групи. Отже, створення спільної слідчої групи згідно зі ст. 571 КПК є можливим за таких умов: 1) якщо є необхідність проведення досудового розслідування обставин кримінальних правопорушень, вчинених на територіях декількох держав; 2) якщо кримінальним правопорушенням порушуються інтереси декількох держав.

Ініціювати створення спільної слідчої групи може: 1) слідчий органу досудового розслідування; 2) прокурор; 3) компетентний орган іноземної держави, на території якої вчинено кримінальне правопорушення або інтереси якої порушено кримінальним правопорушенням.

Ініціатива створення спільної слідчої групи реалізується у формі запиту. Причому саме Генеральна прокуратура України розглядає і вирішує питання про створення спільних слідчих груп за запитом слідчого органу досудового розслідування України, прокурора України та компетентних органів іноземних держав. Члени спільної слідчої групи безпосередньо взаємодіють між собою, узгоджують основні напрями досудового розслідування, проведення процесуальних дій, обмінюються отриманою інформацією. Координацію їх діяльності здійснює ініціатор створення спільної слідчої групи або один з її членів. Слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії виконуються членами спільної слідчої групи тієї держави, на території якої вони проводяться. Адже більшість чинних міжнародних договорів України передбачають лише можливість присутності представників запитуючої сторони при виконанні процесуальних дій, пов’язаних з наданням правової допомоги (ст. 77 Договору між Україною та Республікою Польща, ст. 63 Договору між Україною та Литовською Республікою, ст. 68 Договору між Україною та Латвійською Республікою, ст. 43 Договору між Україною та Монголією про взаємну правову допомогу у кримінальних справах та ін.). Деякі договори надають цим представникам також можливість ставити запитання особі, яка дає показання чи пред’являє докази (ст. 8 Договору між Україною та США про взаємну правову допомогу у кримінальних справах).

Загальною умовою допуску до присутності при провадженні процесуальних дій представників запитуючої сторони є згода на це компетентних органів запитуваної сторони, яка надається на підставі відповідного міжнародного договору. Окремо зазначимо, що, на відміну від інших міжнародних договорів України, п. 4 ст. 9 Угоди між Україною і Гонконгом - Спеціальним адміністративним районом Китайської Народної Республіки про взаємну правову допомогу у кримінальних справах 2003 р. передбачає можливість присутності при виконанні запиту й особи, відносно якої проводиться досудове слідство, переслідування чи судовий розгляд, або її законного представника. Доцільність присутності іноземних представників має бути обгрунтована у запиті.

КПК передбачає механізм оскарження рішення, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб, відшкодування завданої шкоди та витрати, пов’язані з наданням міжнародної правової допомоги на території України. Це служить певною гарантією прав і свобод осіб, які вважають, що рішеннями, діями або бездіяльністю органів державної влади України, їх посадових чи службових осіб, вчинених у зв’язку з виконанням запиту про міжнародну правову допомогу, завдано шкоди їхнім правам, свободам чи інтересам. Адже забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності є однією із засад кримінального провадження і полягає в тому, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому КПК (ч. 1 ст. 24 КПК). Тому відповідно до ст. 572 КПК особи, які вважають, що рішеннями, діями або бездіяльністю органів державної влади України, їх посадових чи службових осіб, вчинених у зв’язку з виконанням запиту про міжнародну правову допомогу, завдано шкоди їхнім правам, свободам чи інтересам, мають право оскаржити рішення, дії та бездіяльність до суду.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Отже, якщо неправомірними діями чи бездіяльністю органів державної влади України, їх посадових чи службових осіб, а також присутніх при виконанні запиту представників запитуючої сторони завдана шкода фізичним або юридичним особам, то ці особи мають право вимагати її відшкодування за рахунок держави (ч. 2 ст. 572 КПК).

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади України, їх посадових чи службових осіб та відшкодування завданої шкоди здійснюється у порядку, передбаченому законами України (ч. 3 ст. 572 КПК). Так, згідно зі ст. 1176 ЦК шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Процедура відшкодування шкоди передбачена ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Читайте також:

1. VII. ТЕСТИ З ДИСЦИПЛІНИ «МІЖНАРОДНА
2. XX1. Забезпечення відкритості та прозорості при проведенні прийому до вищих навчальних закладів
3. Адміністративний примус застосовують на основі адміністративно-процесуальних норм.
4. Адресна соціальна допомога
5. АКЦІОНЕРНА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВА ФОРМА ПІДПРИЄМСТВ
6. Англо-американська правова система
7. Антидоти і порядок їхнього використання. Само і взаємодопомога при ураженні ОР.
8. Банк і його операції. Правова природа банківської діяльності
9. Беларусь на міжнароднай арэне (1945-1985гг.).
10. Бюджет як економічна і правова категорія
11. Бюджетний процес: поняття, роль, та значення у проведенні бюджетної політики.
12. Валютна система - це державно-правова форма організації валютних відносин. Слід розрізняти національну, міжнародну (регіональну) та світову валютні системи (ВС).

Переглядів: 3300