• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Кримінальне провадження у порядку перейняття

Перейняттям кримінального провадження є здійснення компетентними органами однієї держави розслідування з метою притягнення особи до кримінальної відповідальності за злочини, вчинені на території іншої держави, за її запитом (п. 3 ч. 1 ст. 541 КПК).

Слід виокремлювати два різновиди перейняття кримінального провадження: 1) перейняття лише матеріалів кримінального провадження; 2) перейняття матеріалів кримінального провадження, поєднане з передачею особи, яка підозрюється (обвинувачується) у вчиненні злочину

Нормативно-правовою базою для вирішення процесуальних питань перейняття кримінального переслідування, окрім КПК, є: Конвенція 1972 p., Конвенція 1993 р. (Мінська конвенція), двосторонні договори, практика ЄСПЛ (наприклад, рішення від 18.05.2010 «Гарькавий проти України») та відомчі нормативно-правові акти.

Порядок перейняття кримінального провадження визначено гл. 45 КПК. Так, у ст. 595 КПК зазначається, що клопотання про перейняття кримінального провадження від іноземних держав уповноважений подавати компетентний орган, тобто орган, що здійснює кримінальне провадження, який звертається із запитом або забезпечує виконання запиту про надання міжнародної правової допомоги (п. 7 ч. 1 ст. 541 КПК). Таке клопотання розглядає центральний орган України щодо міжнародної правової допомоги або орган, уповноважений здійснювати міжнародне співробітництво, протягом 20 днів з дня його надходження.

Стаття 8 Конвенції 1972 р. містить перелік підстав, за яких одна держава може звернутися до іншої з проханням про порушення кримінального переслідування в одному або декількох таких випадках: 1) якщо підозрювана особа має постійне помешкання в запитуваній державі; 2) якщо підозрювана особа є громадянином запитуваної держави або якщо ця держава є країною його походження; 3) якщо підозрювана особа відбуває або має відбувати в запитуваній державі покарання, яке передбачає позбавлення волі; 4) якщо в запитуваній державі за той же самий злочин або за інші злочини проти підозрюваної особи порушено кримінальне переслідування; 5) якщо вона вважає, що передача провадження виправдана інтересами встановлення істини, і зокрема, що найбільш суттєві докази знаходяться в запитуваній державі; 6) якщо вона вважає, що виконання в запитуваній державі вироку, у разі винесення такого, може збільшити можливість соціальної реабілітації засудженого; 7) якщо вона вважає, що присутність на судовому засіданні підозрюваної особи не може бути забезпечена в запитуючій державі, у той час як її присутність на судовому засіданні може бути забезпечена в запитуваній державі; 8) якщо вона вважає, що не може сама виконати вирок, у разі винесення такого, навіть з використанням екстрадиції, у той час як запитувана держава спроможна це зробити.

На відміну від Конвенції 1972 p., КПК містить лише чотири умови перейняття Україною кримінального провадження, в якому судовими органами іноземної держави не було ухвалено вирок: 1) особа, яка притягається до кримінальної відповідальності, є громадянином України і перебуває на її території; 2) особа, яка притягається до кримінальної відповідальності, є іноземцем або особою без громадянства і перебуває на території України, а її видача згідно із КПК або міжнародним договором України неможлива або у видачі відмовлено; 3) запитуюча держава надала гарантії, що у разі ухвалення вироку в Україні особа, яка притягається до кримінальної відповідальності, не піддаватиметься у запитуючій державі державному обвинуваченню за те ж кримінальне правопорушення; 4) діяння, якого стосується запит, є кримінальним правопорушенням за законом України про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 595 КПК).

У разі перейняття кримінального провадження Генеральна прокуратура України в порядку, передбаченому КПК, доручає здійснення досудового розслідування відповідному прокурору, про що повідомляє державу, яка надіслала запит. Оскільки, відповідно до п.17 ч.1 ст.36 КПК прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений доручати органу досудового розслідування виконання запиту (доручення) компетентного органу іноземної держави про перейняття кримінального провадження, перевіряти повноту та об’єктивність розслідування у перейнятому кримінальному провадженні.

Статтею 3 Конвенції 1972 р. встановлено, що будь-яка договірна держава, що згідно із своїм законодавством має повноваження переслідувати за вчинення злочину, може для цілей застосування Конвенції 1972 р. відмовитися або утримуватися від кримінального переслідування підозрюваної особи, яка вже притягнута або буде притягнута до відповідальності іншою договірною державою за вчинення того ж злочину. Випадки, за настання яких запитувана держава може відмовити у прийнятті клопотання повністю або частково, викладені у ст. 11 Конвенції 1972 р. До них, зокрема, віднесені такі: 1) якщо запитувана держава вважає, що підстави, на яких ґрунтується клопотання, не підтверджуються; 2) якщо підозрювана особа не має постійного помешкання в запитуваній державі; 3) якщо підозрювана особа не є громадянином запитуваної держави і не мала постійного помешкання на території цієї держави на момент вчинення злочину; 4) якщо вона вважає, що злочин, щодо якого заявляється клопотання про порушення кримінального переслідування, має політичний характер або якщо йдеться про злочин суто військовий або податковий; 5) якщо вона вважає, що існують серйозні підстави зробити висновок про те, що клопотання про порушення кримінального переслідування мотивоване расовими, релігійними, національними міркуваннями або політичними поглядами; 6) якщо її власне законодавство вже застосовується до злочину і якщо на момент отримання клопотання спливли строки давності відповідно до її законодавства; 7) якщо її повноваження ґрунтуються виключно на ст. 2 і якщо на момент отримання клопотання закінчаться строки давності згідно з її законодавством, при цьому береться до уваги передбачене в ст. 23 продовження цих строків на шість місяців; 8) якщо злочин був вчинений за межами території запитуючої держави; 9) якщо кримінальне переслідування може суперечити міжнародним зобов’язанням запитуваної держави; 10) якщо кримінальне переслідування може суперечити основоположним принципам правової системи запитуваної держави; 11) якщо запитуюча держава порушила процедуру, передбачену Конвенцією 1972 р.

При відмові перейняти кримінальне провадження Генеральна прокуратура України повертає матеріали відповідним органам іноземної держави з обґрунтуванням підстав відмови.

Кримінальне провадження не підлягає перейняттю, якщо: 1) не дотримані умови перейняття Україною кримінального провадження; 2) щодо цієї ж особи у зв’язку з тим же кримінальним правопорушенням в Україні судом ухвалено виправдувальний вирок; 3) щодо цієї ж особи у зв’язку з тим же кримінальним правопорушенням в Україні судом ухвалено обвинувальний вирок, за яким покарання вже відбуте або виконується; 4) щодо цієї ж особи у зв’язку з тим же кримінальним правопорушенням в Україні закрите кримінальне провадження або її звільнено від відбування покарання у зв’язку з помилуванням або амністією; 5) провадження щодо заявленого кримінального правопорушення не може здійснюватися у зв’язку із закінченням строку давності (ч. 1 ст. 596 КПК).

До особи, щодо якої буде направлений запит про перейняття кримінального провадження, може застосовуватися тримання під вартою, якщо законодавство запитуваної держави дозволяє такий захід за вчинений злочин або якщо існують підстави вважати, що підозрювана особа зникне або сприятиме знищенню доказів. Тримання під вартою особи здійснюється в порядку та згідно з правилами, передбаченими ст. 583 КПК. Строк такого тримання під вартою не повинен перевищувати 40 діб. У разі якщо після закінчення цього строку запит про перейняття кримінального провадження не надійде, зазначена особа звільняється з-під варти (ч. 3 ст. 597 КПК). Конвенція 1972 р. визначає також умови, за яких тримання під вартою не застосовується (ч. 2 ст. 29): якщо запитувана держава інформує запитуючу державу про своє рішення не вживати дій щодо клопотання; якщо запитувана держава інформує її про своє рішення відмовити у прийнятті клопотання; якщо запитувана держава інформує її про своє рішення відкликати свою згоду на прийняття клопотання; якщо запитувана держава інформує її про своє рішення не порушувати провадження або припинити його; якщо запитуюча держава відкликає своє клопотання до того, як запитувана держава проінформує її про своє рішення вжити дій щодо клопотання.

Кримінальне провадження, перейняте від компетентного органу іншої держави, починається зі стадії досудового розслідування, тобто з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності (п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК). Відомості, які містяться в матеріалах, отриманих до перейняття кримінального провадження відповідним органом іншої держави на її території та згідно з її законодавством, можуть бути використані, якщо вони визнані допустимими під час судового розгляду.

Слідчий, прокурор після перейняття кримінального провадження мають право здійснювати будь-які передбачені КПК процесуальні дії з урахуванням вимог ст. 562 КПК. За наявності достатніх підстав для повідомлення про підозру воно повинно бути здійснене в порядку, передбаченому ст. 278 КПК. Письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений КПК для вручення повідомлень.

Покарання, що призначається судом, не повинно бути суворішим від покарання, передбаченого законом запитуючої держави за таке ж кримінальне правопорушення (ч. 5 ст. 598 КПК). Відповідно до МПГПП не може призначатися більш тяжке покарання, ніж те, яке мало бути застосоване у момент вчинення злочину. Стаття 25 Конвенції 1972 р. закріплює, що у запитуваній державі щодо злочину застосовується міра покарання, передбачена законодавством цієї держави, якщо законодавство не встановлює іншого. Міра покарання запитуваної держави не може бути більш суворою, ніж міра покарання, передбачена законодавством запитуючої держави. Компетентному органу запитуючої держави надсилається копія остаточного процесуального рішення, що набуло законної сили.

Кримінальне провадження, яке здійснюється в Україні за наявності відповідних підстав, може бути передано до іншої держави. Отже, передання кримінального провадження слід розуміти як вчинене в рамках міжнародного співробітництва направлення через уповноважений (центральний) орган України запиту про здійснення компетентними органами запитуваної держави розслідування з метою притягнення особи до кримінальної відповідальності. Нагадаємо, що уповноваженим (центральним) органом України у кримінальному провадженні під час досудового розслідування є Генеральна прокуратура України, а у кримінальному провадженні під час судового провадження - МЮ.

Орган, що веде розслідування у справі, надсилає клопотання слідчого, погоджене з прокурором, або прокурора про передання кримінального провадження через свій центральний орган, а якщо кримінальна справа перебуває у провадженні органів прокуратури - через прокуратуру області (прирівняну до неї прокуратуру) до Генеральної прокуратури України. У разі перебування кримінального провадження в суді клопотання про його передачу надсилається до МЮ через відповідне управління юстиції. Таке клопотання повинно містити: 1) назву органу, який здійснює кримінальне провадження; 2) посилання на відповідний міжнародний договір про надання правової допомоги; 3) найменування кримінального провадження, передання якого запитується; 4) опис кримінального правопорушення, що є предметом кримінального провадження, та його правову кваліфікацію; 5) прізвище, ім’я, по батькові особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження, дату і місце народження, місце проживання або перебування та інші відомості про неї. До клопотання додаються матеріали кримінального провадження; текст статті закону України про кримінальну відповідальність, за яким кваліфікується кримінальне правопорушення, щодо якого здійснюється провадження; відомості про громадянство особи, а також наявні речові докази. Копії матеріалів залишаються в органі, який здійснював кримінальне провадження в Україні (ст. 600 КПК).

Після вивчення та перевірки матеріалів та в разі їх належного оформлення, наявності підстав і відсутності перешкод, передбачених КПК та міжнародними договорами, уповноважений (центральний) орган України протягом 20 днів з моменту надходження готує і надсилає відповідному органу іноземної держави клопотання щодо передачі кримінального переслідування особи за злочин, скоєний на території України. Передача незакінченого кримінального провадження іншій державі можлива лише за умови, що видача особи, яка підлягає притягненню до кримінальної відповідальності, неможлива або у видачі такої особи Україні відмовлено (ч. 2 ст. 599 КПК). Моментом перейняття компетентним органом іншої держави кримінального провадження вважається час отримання від запитуваної держави повідомлення про перейняття кримінального переслідування. Із цього моменту відповідні органи України не мають права здійснювати будь-які процесуальні дії щодо особи у зв’язку з кримінальним правопорушенням, щодо якого передано кримінальне провадження, інакше ніж на підставі запиту про надання міжнародної правової допомоги з боку держави, яка перейняла кримінальне провадження.

Закриття компетентним органом іноземної держави переданого кримінального провадження на стадії досудового розслідування не перешкоджає відновленню провадження в Україні та подальшому розслідуванню в порядку, передбаченому КПК, якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана ВР України, не встановлено інше. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 21 Конвенції 1972 р. подальшому здійсненню кримінального переслідування не перешкоджатиме й інформування запитуваною державою про своє рішення відкликати згоду на прийняття клопотання.

Рекомендована література

1. Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 р. [Текст] // Відом. Верхов. Ради СРСР. - 1964. - № 8. - Ст. 97.

2. Додатковий протокол до Європейської Конвенції про передачу засуджених осіб 1997 р. [Текст] // Відом. Верхов. Ради України. - 2003. - № 29. - Ст. 228.

3. Додатковий протокол до Конвенції про кіберзлочинність, який стосується криміналізації дій расистського та ксенофобного характеру, вчинених через комп’ютерні системи 2003 р. [Текст] // Відом. Верхов. Ради України. - 2006. - № 39. - Ст. 328.

4. Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах [Текст] // Відом. Верхов. Ради України. 2011. - № 50. - Ст. 545.

5. Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 р. та Додатковий протокол 1978 р. до Конвенції [Текст] // Відом. Верхов. Ради України. - 1998. - № 23. - Ст. 130.

6. Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 p., Додатковий протокол 1975 р. та Другий додатковий протокол 1978 р. до Конвенції [Текст] // Відом. Верхов. Ради України. - 1998. - № 23. - Ст. 129.

7. Європейська конвенція про міжнародну дійсність кримінальних вироків 1970 р. [Текст] // Відом. Верхов. Ради України. - 2002. - № 46. - Ст. 343.

8. Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками 1964 р. [Текст] // Відом. Верхов. Ради України. - 1995. - № 31. - Ст. 247.

9. Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах 1972 р. [Текст] // Відом. Верхов. Ради України. - 1995. - № 31. - Ст. 250.

10. Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 р. [Текст] // Відом. Верхов. Ради України. - 1991. - № 24. - Ст. 277.

11. Конвенція ООН проти корупції 2003 р. [Текст] // Відом. Верхов. Ради України. - 2006. - № 50. - Ст. 496.

12. Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності 2000p., Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї і Протокол проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю [Текст] // Відом. Верхов. Ради України. - 2004. - № 19. - Ст. 263.

13. Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, 1990р. [Текст]// Відом. Верхов. Ради України. - 1998. - № 16. - Ст. 72.

14. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 p., Перший протокол та протоколи № 2,4,7 та 11 до Конвенції [Текст] // Відом. Верхов. Ради України. - 1997. - № 40.- Ст. 263.

15. Конвенція про кіберзлочинність 2001р. [Текст] // Відом. Верхов. Ради України. - 2006. - № 5-6.- Ст.71.

16. Конвенція про передачу засуджених осіб 1983 р. [Текст] // Відом. Верхов. Ради України. - 1995.- № 31. - Ст. 248.

17. Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах [Текст] // Відом. Верхов. Ради України. - 1994. - № 46. - Ст. 417.

18. Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми 2005 р. [Текст] // Відом. Верхов. Ради України. - 2011. - № 5. - Ст. 31.

19. Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму 1999 р. [Текст] // Відом. Верхов. Ради України. - 2002. - № 43. - Ст. 316.

20. Грошевий, Ю. Допит у рамках міжнародного співробітництва: окремі аспекти [Текст]/ Ю. Грошевий, І. Тітко // Вісн. Нац. акад. прокуратури України. - 2010. -№ 4. - С. 11-15.

21. Дроздов, О. Екстрадиція в кримінальному судочинстві України: проблеми теорії і практики [Текст] / О. Дроздов // Вісн. прокуратури. - 2010. - № 11. - С. 49-60.

22. Сердюк, В. В. Загальні засади міжнародного співробітництва при наданні міжнародної правової допомоги у кримінальних справах: процесуальний аспект [Текст] / В. В. Сердюк, Р. ПІ. Бабанли // Часоп. цивіл. і кримін. судочинства. - 2012. - № 6 (9). - С. 113-132.

23. Тітко, І. Регламентація екстрадиції за Кримінально-процесуальним кодексом України: окремі аспекти [Текст] / І. А. Тітко // Вісн. Акад. прав, наук України. - 2010. - № 4 (63). - С. 218-226.

24. Тростянська, Я. В. Визнання та виконання в Україні вироків іноземних судів у кримінальних справах та їх відмінність від інших видів правової допомоги [Текст] / Я. В. Тростянська // Підприємництво, госп-во і право. - 2009. - № 12. - С. 167-171.

25. Фаринник, В. Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження [Текст] / В. Фаринник // Юрид. вісн. України. - 2012. - 25-31 серп. (№ 34). - С. 4.

26. Фортуна, Т. Поняття та правова природа визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні [Текст] / Т. Фортуна // Адвокат. - 2011. - № 7. - С. 41-44.

27. Шевчук, І. Екстрадиція та порушення прав людини [Текст] / І. Шевчук // Юрид. журн. - 2011.- № 1.- С. 102-105.

28. Європейська конвенція про міжнародну дійсність кримінальних вироків 1970 р. [Текст] // Відом. Верхов. Ради України. - 2002. - № 46. - Ст. 343.

29. Конвенція про передачу засуджених осіб 1983 р. [Текст] // Відом. Верхов. Ради України. - 1995. - № 31. - Ст. 248.

30. Додатковий протокол до Європейської Конвенції про передачу засуджених осіб 1997 р. [Текст] // Відом. Верхов. Ради України. - 2003. - № 29. - Ст. 228.

31. Євтушенко, О. Провадження у справах про визнання і приведення до виконання рішень іноземних судів [Текст] / О. Євтушенко // Право України. - 2004. - № 8. - С. 75-79.

32. Підгородинська, А. В. Інститут визнання та виконання іноземних судових рішень у кримінальних справах [Електронний ресурс] / А. В. Підгородинська // Часоп. Акад. адвокатури України. - 2009. - № 3 (4). - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/ Chaau/2009-3/09pavrks.pdf.

33. Підгородинська, А. В. Історія становлення визнання та виконання рішень іноземних судів та міжнародних судових органів у кримінальному процесі, у системі міжнародного співробітництва, у кримінальному судочинстві [Текст] / А. В. Підгородинська // Актуальні проблеми права: теорія і практика : зб. наук. пр. - Луганськ : Сх. укр. нац. ун-т ім. В. Даля, 2012. - № 24. - С. 582-589.

34. Тростянська, Я. Визнання та виконання в Україні вироків іноземних судів у кримінальних справах та їх відмінність від інших видів правової допомоги [Текст] / Я. Тростянська // Підприємництво, госп-во і право. - 2009. - № 12. - С. 167-171.

35. Тростянська, Я. Принципи правового регулювання визнання і виконання в Україні вироків іноземних судів у кримінальних справах [Текст] / Я. Тростянська // Підприємництво, госп-во і право. - 2010. - № 5. - С. 159-162.

36. Фортуна, Я. Т. Поняття та правова природа визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні [Текст] / Т. Я. Фортуна // Адвокат. - 2011. - № 7. - С. 41- 44.

Контрольні запитання

1. Розкрийте сутність та специфіку міжнародного співробітництва під час кримінального провадження.

2. Назвіть форми міжнародного співробітництва під час кримінального провадження.

3.Вкажіть нормативно-правові акти, якими регулюються питання міжнародного співробітництва під час кримінального провадження.

4. Визначте, що слід розуміти під запитом про міжнародну правову допомогу та які відомості повинні у ньому міститися.

5. О кресліть процесуальні рішення, які може прийняти центральний орган України за результатами розгляду запиту іноземної держави про міжнародну правову допомогу.

6. Назвіть види процесуальних дій, які можуть бути проведені при наданні міжнародної правової допомоги та розкрийте їх нормативний зміст.

7. Проаналізуйте підстави та порядок видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадицію).

8. Назвіть підстави, строки та процесуальний порядок застосування тимчасового та екстрадиційного арештів.

9. Вкажіть умови, за яких іноземній державі може бути відмовлено у видачі особи.

10.Охарактеризуйте загальні умови перейняття кримінального провадження.

11. Назвіть підстави та порядок виконання вироків судів іноземних держав.

12. Які вироки судів іноземних держав не підлягають виконанню в Україні?

13.Окресліть процесуальні рішення, які може прийняти суд за результатами розгляду питання про виконання вироку суду іноземної держави.

14. Вкажіть підстави розгляду питання про передачу засуджених осіб і їх прийняття для відбування покарання.

15. Охарактеризуйте умови передачі засуджених осіб і їх прийняття для відбування покарання.

16. Проаналізуйте порядок вирішення питання про передачу осіб, засуджених судами України, для відбування покарання в іноземних державах.

17. Протягом якого строку Міністерство юстиції України розглядає запит (клопотання) про передачу громадянина України, засудженого судом іноземної держави, для відбування покарання в Україні?

18. Охарактеризуйте порядок виконання покарання щодо переданої в Україну засудженої особи.

19. Назвіть випадки повідомлення уповноваженого (центрального) органу держави, судом якої було ухвалено вирок, про стан або результати виконання покарання.

20. Хто несе витрати, пов’язані з передачею засудженого в Україні іноземця в державу його громадянства для подальшого відбування покарання?

Читайте також:

1. II. Визначення мети запровадження конкретної ВЕЗ з ураху­ванням її виду.
2. IIІ. Інші учасники провадження у справі про банкрутство
3. RLC-фільтр четвертого порядку
4. X Впровадження Зростання Зрілість Спад Час
5. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
6. АПЕЛЯЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ
7. Аспекти організаційного порядку
8. Афінний шифр k-ro порядку.
9. Бінарне відношення порядку.
10. Благами вищого порядку є засоби виробництва. До останніх Менгер також відносив «користування капіталом і діяльність підприємців».
11. В/. Кримінальне судочинство.
12. Вестфальский мир як основа європейського правопорядку 1648-1815 рр.

Переглядів: 2019