• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Педосфера, її роль у геосистемі Землі. Земельні ресурси світу, України, особливості використання.

Основні напрями державної політики України у галузі охорони водних ресурсів.

Довготерміновими цілями політики раціонального використання і відтворення водних ресурсів та екосистем є:

• зменшення антропогенного навантаження на водні об'єкти;

• досягнення екологічно безпечного використання водних об'єктів і водних ресурсів для задоволення господарських потреб суспільства;

• забезпечення екологічно стійкого функціонування водного об'єкта як елементу природного середовища із збереженням властивості водних екосистем відновлювати якість води;

• створення ефективної структури управління і механізмів економічного регулювання охорони та використання водних ресурсів.

Для поетапного виконання зазначених цілей необхідно здійснити комплекс заходів за такими пріоритетними напрямами:

1) охорона поверхневих і підземних вод від забруднення;

2) екологічно безпечне використання водних ресурсів;

3) відродження і підтримання сприятливого гідрологічного стану річок та заходи боротьби із шкідливою дією вод;

4) удосконалення системи управління охороною та використанням водних ресурсів;

5) зменшення впливу радіоактивного забруднення.

Реалізація зазначеної водно-екологічної політики повинна здійснюватися на основі розробки та поетапного впровадження природоохоронних заходів, визначених Державною та регіональними програмами екологічного оздоровлення водних басейнів.

Важливою умовою реалізації політики раціонального використання та відновлення водних ресурсів та екосистем на найближчі роки є необхідність виконання насамперед заходів, які не потребують значних капітальних затрат, а саме:

• підвищення загальної культури виробництва;

• суворе дотримання технологічних норм споживання і використання водних ресурсів;

• підтримання у належному стані діючих очисних споруд і устаткування;

• запобігання аварійним ситуаціям;

• забезпечення своєчасного прибирання сміття та очищення забудованих територій, суворого контролю з боку природоохоронних органів за станом забудованих територій міст;

• дотримання законодавства щодо режиму використання прибережних смут та водоохоронних зон; контроль за зберіганням та водні об'єкти;

• використанням органічних і мінеральних добрив, отрутохімікатів, детергентів, нафтопродуктів тощо з метою запобігання їх виносу у воду.

Головна властивість ґрунту — родючість. Вона забезпечується гумусом — складною органічною речовиною, яка утворилася в ре­зультаті фізико-хімічного розкладання відмерлої органіки. Чим більше вміст гумусу, тим вище родючість, здатність ґрунту поста­чати рослини необхідними поживними речовинами.

У педосфері спостерігається не просто змішування живого й не­живого компонентів природи, але і їх узаємодія в рамках ґрунто­вої екосистеми. Значення ґрунту полягає в забезпеченні біологіч­ного кругообігу. До нього залучені всі живі організми, атмосфера, гідросфера й верхня частина літосфери. Як і в кругообігу води, у цьому кругообігу головною рушійною силою є сонячна енергія. У вигляді тепла й світла вона надходить на Землю й забезпечує основний процес біологічного кругообігу — фотосинтез. Він поля­гає у створенні зеленими рослинами на світлі органічних речовин. У ході цього процесу розкладається вода, водень використовується для створення органічних сполук, а кисень виділяється в атмосфе­ру (фотосинтез — єдиний біологічний процес, який відбувається зі збільшенням вільної енергії й прямо або побічно забезпечує до­ступною хімічною енергією земні організми). Фотосинтез відіграє провідну роль, призводячи до утворення близько 150 млрд т орга­нічної речовини, при цьому засвоюється 300 млрд т С0₂ і виділя­ється близько 200 млрд т вільного 0₂. Ця властивість дозволила називати рослини продуцентами, тобто виробниками. Тварини харчуються готовими органічними речовинами (вони поїдають рослини), тому їх називають консументами, тобто споживачами. Рослини й тварини здійснюють перетворення й переміщення ре­човин. Згодом вони відмирають, і до біологічного кругообігу при­єднуються бактерії та гриби. Вони розкладають рештки загиблих організмів до найпростіших сполук, у тому числі С0₂, воду, амо­ніак, які знову використовуються рослинами для створення своїх тканин, тобто органічних речовин. Починається новий цикл біо­логічного кругообігу.

Кожний наступний біологічний кругообіг дещо відрізняєть­ся від попередніх. Рослини, наприклад, беруть із ґрунту поживні речовини, а відмираючи, віддають їх назад ґрунту. Але віддають їх значно більше, тому що органічна маса рослин створюється, в основному, за рахунок вуглекислого газу атмосфери, а не за раху­нок речовин, які надходять із ґрунту через кореневу систему.

Роль кругообігів природи (у тому числі біологічного) колосаль­на, тому що вони забезпечують багаторазовість тих самих процесів і явищ і їх високу сумарну ефективність за обмеженого об'сягу ви­хідної речовини, яка бере участь у кругообігах. Усі кругообіги вза­ємозалежні між собою й утворюють на Землі загальний глобальний кругообіг речовин і енергії, який формує географічну оболонку, за­безпечує її існування й розвиток.

Земельні ресурси (земельний фонд) світу, України,їх використання.

Земельний фонд — усі землі, що перебувають у розпорядженні якої-небудь частини населення. Розрізняють земельний фонд краї­ни — усі землі держави та світовий земельний фонд — уся поверх­ня суші. Загальна площа світового земельного фонду становить 149 млн км², або 14 900 млн га. Якщо не враховувати територію крижаних «царств» Антарктики й островів Арктики, то вийде, що людство має 13 400 млн га землі. З окремих макрорегіонів най­більшим земельним фондом володіють Азія (43,4 млн км²) і Афри­ка (30 млн км²), а найменшим — Європа (10,5 млн км²) і Австралія (7,6 млн км²). Однак якщо розглядати забезпеченість макрорегіо­нів земельними ресурсами з розрахунку на душу населення, то ре­зультат буде протилежним: максимальні показники в Австралії, мінімальні — в Азії. Серед країн світу земельними ресурсами виді­ляються Канада, Росія, США й Бразилія.

До земельного фонду входять: землі, освоєні в сільськогоспо­дарському від ношенні (сіл ьськогосподарські угіддя); землі, зайняті лісами, внутрішніми водоймами, населеними пунктами, дорогами, промисловими підприємствами; малопродуктивні землі (пустелі, тундри, високогір'я, льодовики, болота, яри, бедленди й водойми суші). Співвідношення площ усіх цих земель становить структуру земельного фонду.

Близько третини земельних ресурсів становлять малопродук­тивні землі. Приблизно така сама частина планети покрита лісами й чагарниками. Решта (приблизно 2,5 %) — це населені пункти, інженерні спорудження, у тому числі дороги, канали, аеропорти.

Для структури земельного фонду України характерна значна доля ріллі, яка займає 54 % площі; на сіножаті припадає 4 %, на пасовища — 9,2 %, сади й виноградники — понад 1 %. За останні кілька років структура земельного фонду трохи змінилася, зокре­ма, площа сільськогосподарських земель зменшилася на 128,9 тис. гектарів (тільки за 2009 р. — на 31,1 тис. га). Позитивну динаміку мають ліси й лісопокриті території, площа яких збільшилася на 88,2 тис. га; забудованих земель стало на 31,6 тис. га більше; від­критих заболочених — на 13,4 тис. га.

Структура земельного фонду планети постійно змінюється під впливом двох протилежних процесів. Один — боротьба людей за розширення земель, придатних для використання (освоєння пере­логових земель, меліорація, осушення, зрошення, освоєння прибе­режних ділянок морів); другий — погіршення земель, вилучення їх із сільськогосподарського обігу в результаті ерозії, спустелювання, промислової й транспортної забудови, відкритої розробки ко­рисних копалин, заболочування, засолення.

Читайте також:

1. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
2. I. Теорія граничної продуктивності і попит на ресурси
3. V. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ. ОХОРОНА НАДР ТА ПРОБЛЕМИ ЕНЕРГЕТИКИ
4. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
5. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
6. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
7. Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.
8. Аграрне виробництво і його особливості
9. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
10. АНАТОМІЯ І ФІЗІОЛОГІЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА ПЕРИФЕРИЧНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ, ЇЇ ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ
11. Анатомо-фізіолгічні особливості
12. Анатомо-фізіологічна перебудова організму підлітка та її вплив на його психологічні особливості й поведінку.

Переглядів: 1366