Директиви препроцесора. Директиви визначення.

Директивами препроцесора є інструкції, записані в тексті програми на С++, і виконувані до трансляції програми. Директиви препроцесора дозволяють змінити текст програми, наприклад, замінити деякі лексеми в тексті, вставити текст з іншого файлу, заборонити трансляцію частини тексту і тому подібне. Всі директиви препроцесора починаються із знаку #. Після директив препроцесора крапка з комою не ставляться.

Одну з директив препроцесора #include, що вставляє вміст деякого файлу під час компіляції, ми вивчали.

Директива #define служить для заміни констант, що часто використовуються, ключових слів, операторів або виразів деякими ідентифікаторами. Ідентифікатори, замінюючі текстові або числові константи, називають іменованими константами. Ідентифікатори, замінюючі фрагменти програм, називають макроозначеннями, причому макроозначення можуть мати аргументи.

Директива #define має дві синтаксичні форми:

#define ідентифікатор текст

#define ідентифікатор (список параметрів) текст

Ця директива замінює всі подальші входження ідентифікатора на текст. Такий процес називається макропідстановкою. Текст може бути будь-яким фрагментом програми на С++, а також може бути і відсутнім. У останньому випадку всі екземпляри ідентифікатора видаляються з програми.

Приклад:

#define WIDTH 80

#define LENGTH (Width+10)

Ці директиви змінять в тексті програми кожне слово WIDTH на число 80, а кожне слово LENGTH на вираз (80+10) разом з дужками, що оточують його.

Дужки, що містяться в макроозначенні, дозволяють уникнути непорозумінь, пов'язаних з порядком обчислення операцій.

Приклад, за відсутності дужок вираз t=length*7 буде перетворений у вираз t=80+10*7, а не у вираз t=(80+10)*7, як це виходить за наявності дужок, і в результаті вийде 780, а не 630.

У другій синтаксичній формі в директиві #define є список формальних параметрів, який може містити один або декілька ідентифікаторів, розділених комами. Формальні параметри в тексті макроозначення відзначають позиції на яких повинні бути підставлені фактичні аргументи макровиклику. Кожен формальний параметр може з'явитися в тексті макроозначення кілька разів.

При макровиклику услід за ідентифікатором записується список фактичних аргументів, кількість яких повинна співпадати з кількістю формальних параметрів.

Оскільки препроцесор не є частиною компілятора мови С++, а представляє відносно простий макрогенератор, є можливість перевизначати різні синтаксичні одиниці мови-лексеми (тобто ідентифікатори, ключові слова, константи, ланцюжки літер, знаки операцій і знаки пунктуацій).

Приклад:

#define MAX(x,y) ((x)>(y))?(x):(y)

Ця директива замінить фрагмент t=MAX(i,s[i]);

на фрагмент t=((i)>(s[i])?(i):(s[i]);

Приклад:

#include <iostream.h>

#define then

#define begin {

#define end }

main()

begin

int n,x,y,k=0;

cout<<"введи n\n";

cin>>n;

for(x=-n;x<=n;x++)

for(y=-n;y<=n;y++)

if(2*y-x*x==4)then

begin

k=k+1;

cout<<”x=”<<x<<”y=\n"<<y;

end

if(k==0) then

cout<<"коренів нема\n ";

end

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Оператор continue.	\|	Директива #undef.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.