• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Основи конституційного ладу України

Конституційний лад кожної країни пов'язується, як правило, з найважливішими інститутами держави і суспіль­ства, статус яких визначає і закріплює її Конституція. Це глави держав — монархи чи президенти, парламенти чи органи правосуддя, політичні партії і громадські організації; це права і свободи людини і громадянина, вибори і референ­думи; це влада і власність, демократія і свобода; це політичні, економічні, соціальні і духовні системи суспільства тощо.

Ми будуємо нові державу і суспільство, утверджуємо якісно новий конституційний лад.

Тому важливо мати принаймні загальну уяву про цей лад.

Конституційний лад України являє собою систему сус­пільних відносин, які передбачає, регулює і охороняє її Конституція, тобто порядок, що встановлює її Основний Закон в державі і суспільстві.

Загальновизнаними складовими конституційного ладу є основи державного і суспільного ладу, конституційний статус людини і громадянина, форми прямого народовладдя, організація державної влади і місцевого самоврядування та статус їх органів, територіальний устрій та інші інститути держави і суспільства.

Першочергове значення Конституція України, як і кон­ституції більшості країн світу, надає закріпленню конститу­ційних основ державного і суспільного ладу.

1. КОНСТИТУЦІЙНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГОЛАДУ УКРАЇНИ

Державний лад являє собою організацію (будівництво) і діяльність держави. Оскільки держава сама є організацією, зокрема політичною організацією суспільства, то, природно, державний лад може визначатись і часто визначається як будівництво держави (державне будівництво) або її устрій та діяльність. Конституційним, офіційним, легітимним вважається той державний лад, який передбачається і закріплюється Конституцією та законами країни, визначає, регулює, закріплює і охороняє переважно основи державного ладу, його основні засади.

Конституційні основи державного ладу являють собою систему передбачених і закріплених Конституцією основних принципів організації (будівництва) і діяльності держави та її основних інститутів: форм держави, основних елементів (атрибутів) її механізму, основних функцій держави і гарантій державного ладу.

Загальну уяву про кожну державу і державний лад в цілому дають насамперед основні принципи держави і державного ладу, оскільки вони опосередковують собою насамперед суть держави, її тип, місце і роль в суспільстві

^щци у Ітгп—т""*"^я™^™*' державного ладу України відповідно ^К КИИІґитуції є принципи: суверенності і незалежності держави, Двїокшрізму держави, соціального і правового характеру держави, уШтарн&еті (єдності, соборності) держави.

Ці принципи одержали своє відображення і закріплення насам­перед в основних рисах нашої держави, якими наділяє її нова Конституція України. Згідно із ст. І Конституції Україна є суверен­ною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. В наступній статті вона проголошується також унітарною державою.

ЩІВритетним принципом державного ладу за цими ознаками ^ИЯВИШШ суверенності і незалежності України. Подвійна назва цього принципу зумовлена неоднаковим змістом, який вкладається в поняття "суверенітет" і "незалежність" в теорії і в нормативно-правових та політичних актах, в тому числі в міжнародне-правових

актах. Даний принцип означає внутрішній і зовнішній суверенітет, незалежність нашої держави в усіх основних сферах: політичній, економічній, соціальній та культурній (духовній, ідеологічній). За своєю суттю суверенітет, незалежність означає верховенство, повно­ту і самостійність державної влади в середині країни та рівноправ­ність і незалежність держави у відносинах з іншими державами*

^мааішццЗцид^Р^-її-т тп^_аХу_Ц^_а^І_Ш1л<^щ-_в;^_:ШІЙЛІа₁ІІтИЦЬ

у внутріполітичній сфері означає незалежність держави від інших суб'єктів політичної системи, насамперед від політичних партій та їх блоків, верховенство, повноту та самостійність державної влади щодо статусу і гишіаилтчлнн^^&лаишм. Держава залежить лише від одного суб'єкта політичної системи — від народу, народу України, вона йому і служить. За новою Конституцією держава позбавилась залежності від партії, керівна роль якої щодо себе визнавалась певний час за попередньою Конституцією.

ІИМВІіШші сув^;щтет₄₍щз_<ал^щіісїь держави в середині країни озшшімммюж її суверенність, незалежність щодо економічних, сощимнінріа культурних (духовних, ідеологічних) інститутів, тобто отнямінниіі, соціальний та ідеологічний суверенітет, незалежність. Мається на увазі суверенність, незалежність держави щодо еконо­мічних структур, підприємств, банків, а також націй та ідеологічних структур.

У зовнішньому відношенні Україна має у повному обсязі суверенітет лише у політичній (зовнішньополітичній) сфері.

Утвердження зовнішньоекономічного суверенітету та суверені­тету в інших сферах зовнішньої діяльності нашої держави у повному обсязі є її наміром, програмою, метою.

йричирдаїгократизму держави і державного ладу опосередко-вдавебимшммовідносини держави і суспільства, держави і особи. Він означає насамперед визнання державою і безпосереднє консти­туційне закріплення статусу народу як єдиного джерела влади, визнання за народом права здійснення безпосередньо або через органи державної влади та місцевого самоврядування виключного права визначати і змінювати конституційний лад та вираження державою і органами державної влади та місцевого самоврядування волі народу.

Відповідно ЯНШІгіЙРОтиІ'УЦІї єдиним джерелом влади в Україні є народ. Він здійснює владу як безпосередньо, так і через органи державної влади та місцевого самоврядування. Пріоритет­ними формами безпосередньої демократії за Конституцією є вибори і референдуми.

^Чинфариато організації державної влади (формою правління) Україна є республікою, зокрема президентсько-парламентською республікою, оскільки Президент України обирається безпосередньо народом на основі загального, рівного і прямого виборчого права, таємним голосуванням^Щн формує Кабінет Міністрів України (призначає за згодою Верховної Ради Прем'єр-міністра, призначає за погодженням з Прем'єр-міністром членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади тощо), але не очолює уряд і не є главою виконавчої влади.

Названа форма нашої держави — президентсько-парламентська республіка — не є випадковою.

Сучасні держави в переважній більшості є республіками: прези­дентськими, парламентськими або змішаними — президентсько-парламентськими чи парламентсько-президентськими (напівпрези-дентськими) республіками.

Звичайно, інститут президентства є в усіх видах республік, але має різний статус.

Президентською є така республіка, в якій президент обирається безпосередньо народом і є одночасно главою держави і главою виконавчої влади, очолюючи уряд (адміністрацію). Парламентською є така республіка, в якій президент обирається, як правило, парла­ментом і є за своїм статусом лише главою держави.

Змішані види республік частково поєднують риси обох основних видів, з тими чи іншими особливостями і перевагами.

Вибір форми держави залежить від багатьох факторів: історії, традицій, ментальності народу, рівня розвитку демократії, сус­пільства і держави, економічних, ідеологічних, соціальних та інших внутрішніх, а також від зовнішніх факторів.

Так, президентська республіка утвердилася в США і країнах Латинської Америки в результаті прагнення до сильної, міцної, але демократичної влади і держави як противаги монархії, монар­хічній формі правління.

В Європі ж президентська республіка, за окремими винятками, практично не утвердилася. Адже європейські демократії (політичні системи) і насамперед відповідні держави сформувалися у жорстокій і нерідко безкомпромісній боротьбі з абсолютизмом, а потім з

диктатурою і тоталітаризмом. Тому народи Європи обирають, я правило, такі форми держав (республік), які не носять загроз повернення до диктатури, тоталітаризму, а саме — парламентсьі або змішані види республік.

Серед держав Європи парламентські республіки утвердилис переважно у тих країнах, які нещодавно пережили диктатур (фашистську диктатуру, диктатуру "чорних полковників" тощо),; саме: в Німеччині, Італії, Австрії, Греції та ін. Ці факти варті уваги Досить парадоксальними в цьому відношенні є прагнення окреми: держав колишнього Союзу РСР та держав колишньої соціалістичне співдружності будувати президентські республіки. Дійсність свідчип про сумнівність їх вибору.

Для України на даному етапі її розвитку є найбільш прийнят­ною, на наш погляд, президентсько-парламентська республіка, ще закріплена в новій Конституції України. На тривалу перспективу, більш прийнятною відповідно до ментальності українського народу може виявитись парламентська республіка як потенціальне най­більш демократична держава.

Демократизм нашої держави виявляється також у статусі особи в е&(спільстві, зокрема у системі політичних прав і свобод громадян¹ ^«ршни, передбачених і закріплених Конституцією, у системі місцевого самоврядування та ставленні до нього держави, у перед­баченому Конституцією правопорядку та в інших інститутах.

Соціальний характер держави виявляється в тому, що держава є і має бути виразником, представником і захисником Інтересів усього суспільства, усього народу і кожної особи, кожної людини і-громадянина в Україні!

Насамперед держава дбає і має дбати про соціальне незахи-щених або найменш захищених осіб і про відповідні верстви насе­лення (про непрацездатних, безробітних тощо).

Визначаючи основні засади соціальної політики, приймаючи закони з соціальних питань, затверджуючи загальнодержавні прог­рами соціального розвитку та Державний бюджет і здійснюючи соціальну політику, держава в особі її відповідних органів враховує і має враховувати як загальні, так і особливі, специфічні інтереси всіх соціальних груп, всіх корінних народів і національних меншин. Відповідно до ст. З Конституції людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно права і свободи людинита їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав І свобод людини є головним обов'язком держави.

Соціальний характер нашої держави найбільш повно виявля­ється в системі соціальних прав І свобод людини І громадянина, передбачених і закріплених Конституцією (сі 43—-49), та в системі їх гарантій, зокрема в системі охорони здоровья, медичною захисту, медичноїШИЧрахування, в системі соцішіьного захисту тощо. На жаль, соцщьні права І свободи людини І громадянина в Україні, проголошеншовою Конституцією, значною мірою не реалізуються, не забезпечуються, залишаютвея-еимволічнйми.

ЩИИЯИрсарактер нашої держави виявляє І ься насамперед у«. передбдя§щму Конституцією вег^^енй48ЙЕЧ№& (^ст- 8), у здійсненніц* державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6), у взаємній відповідальності держави та особи (ст. 3), у гарантуванні прав і свобод людини і громадянина тощо.

Верховенство права означає пріоритет права щодо держави, політики, економіки, ідеології та інших інститутів держави і суспільства, а також щодо інших соціальних норм (моралі, звичаїв тощо).

Політика держави має визначатися і здійснюватися у правових формах: у вигляді законів, указів Президента, постанов Кабінету Міністрів тощо. У правовій державі політика, що не має правових форм, не є обов'язковою для виконання. Правова держава спіл­кується і має спілкуватися з особою і суспільством мовою правових актів і насамперед законів, які мають відповідати Конституції. Часто верховенство права як принцип правової держави називають вер­ховенством закону. Це виправдано лише в тому разі, коли слово "закон" вживається в широкому (образному) розумінні цього слова, як будь-який нормативно-правовий акт. Якщо ж термін "закон" вживається у власному розумінні слова, як акт, що приймається Верховною Радою, то таке розуміння принципу верховенства права є не зовсім точним, спрощеним.

ність в політичному, економічному, соціальному, культурному (ду­ховному) та інших відношеннях. Вихідним у єдності держави є територіальна єдність. В Конституції щодо цього зазначається, що територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недо­торканною (ст. 2). Існуючий поділ України не має політичного

адміністративно-територіальні одиниці України мають адміністра­тивну автономію і певні атрибути держави (Автономна Республіка Крим) або спеціальний статус міст республіканського значення (міста Київ та Севастополь), але це не впливає і не може впливати на визначення форми державного устрою України як унітарної держави.

Тривалий час у ході підготовки нової Конституції перед %%раіною стояла проблема вибору форми держави за характерам державного устрою/ Нова Конституція остаточно вирішила цю* прс^&аему і тому певні пропозиції щодо федералізації України, поділу на^емлі за рахунок об'єднання ряду областей були відкинуті. Це закономірно. Адже у нинішній обстановці, коли наша держава і суспільство, економіка і культура переживають кризу, особливо необхідне об'єднання на загальнодержавному рівні всіх ресурсів і зусиль. Федералізація ж унітарної держави вважається доцільною лише тоді, коли вичерпані можливості місцевого самоврядування та інших регіональних інститутів. В Україні ж нині відбувається лише становлення системи місцевого самоврядування та інших регіональних інститутів (державних адміністрацій, спеціальних, вільних економічних зон, прийняття статутів міст та інших адмі­ністративно-територіальних одиниць, утворення різних асоціацій та державних і самоврядних органів адміністративно-територіальних одиниць).

Названі принципи нашої держави і державного ладу є пріори­тетними, основними, але не єдиними. Прямо чи опосередковано КшиІИІуціи-закріплює й РЯДЛШІ1Д^ДІ»№ДШ№¹'ПІІІ^т^^рГ^^пт'^і*Г^чпуГ^дмя * "їІрИЩИТїЙГІшгюнальноІ І тивдншї ді?рмиіпи~ііт'тті -

Національною, зокрема українською, наша держава є насампе­ред за походженням. В преамбулі Конституції зазначається, що Верховна Рада від імені українського народу — громадян України всіх національностей — приймає цю Конституцію — Основний Закон України, спираючись на багатовікову історію української нації, усього українського народу права на самовизначення.

Національною є наша держава також за етнічним походженням більшості її громадян, а також за політичним статусом громадян України всіх національностей, які є українським народом та за характером атрибутів держави (території, громадянства, мови, дер­жавних символів тощо).

Про національний характер нашої держави свідчать також основні напрями її національної політики, передбачені і закріплені новою Конституцією, її ставлення до корінних народів і націо­нальних меншин.

Зокрема, в ст. 11 Конституції зазначається, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Крім того, Україна дбає про задоволення націо­нально-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави (ст. 12), тобто і в зовнішньополітичній, зовнішньо-культурній та іншій зовнішній діяльності Україна виступає, діє як національна держава.

Національний характер Української держави відбито, зрештою, і в Конституції 1996 р., в якій втілено багатовікову українську ідею й ідеологію, в тому числі ідеологію українського державотворення. Мріючи і борючись за створення (відновлення) своєї держави, український народ прагнув мати дійсно суверенну, самостійну, демократичну, справедливу і єдину, соборну (унітарну) державу. Таку^державу нині й має український народ юридичне і фактично. 4ЩЩрЩ||і^«^ер1іаТ1ТиІ Дфжави закріплено в Конституції опосередковано. Зокрема, в ст. 35 Конституції, дерядларздадйт, «•іиаишшшрава «а фтф^лу ^ЙТМШМ11^ІГЖЛ1?.?ДЗДР^д^ зазначаб*«*я, щ«' Іургш і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа від церкви і жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова, тобто як державна.

Проголошуючи політичну, економічну та ідеологічну багато­манітність суспільного життя в Україні, Конституція містить також положення про те, що жодна ідеологія не може визнаватися дер­жавою як обов'язкова (ст. 15).

Основні принципи державного ладу властиві як державі в цілому, про що свідчать її загальні риси, так і окремим її інститутам. Це стосується насамперед її окремих атрибутів — органів державної влади, території тощо. Саме механізм держави як система її органів та інших елементів опосередковує собою "конституцію" держави у вузькому розумінні цього слова як організацію, будівництво, устрій держави.

веіямнішьвйвмотпвми механізму нашої державичирио»ідно дочір4ів!!ві!!!риї«!'ІОрами державної влади, територія ("«чвшоршть-

няннішрш) України, громадяшмгво КцамййрДврІшиініьбівдаоет, І^ащаііа одиниця і Національний*•баШї^І,"9ЙрЄШ1"ЗіИ^ІІЕ,''державні

^ЙВим^йарйІіииніІш ІІІІІІІІишІади за Конституцією складають:

1. Органи законодавчої влади. -, 2. Глава держави.

3. Органи виконавчої влади.

4. Органи судової влади.

5. Інші органи держави.

ЯВгтема органів дсі]МШЙ^ЯДДД^Іга їх статус визначаютьфврму дМ0)Тдержави (за характером правління), зокрема республіканський хщрктер України.

Органи законодайЧО¥*'ВЯЯЯїг'опосередковують єдиний оргай законодавчої влади —»4&рішвнуІ, Раду України. Верховна Рада є виборним, представницьким, колегіальним, постійно діючим, однопалатним органом державної влади, який складається з 450 народних депутатів. Вони обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на чотири роки (ст. 76).

Главою держави є Президент. За Квінотитуцієго він є гаранте» державного суверенітету, територіальної цілісності України, додер­жання Конституції, прав і свобод людини і громадянина (ст. 102). Він обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні строком на 5 років. Президенг призначає Прем'єр-міністра (за згодою Верховної Ради) і членів Кабінету Міністрів за поданням Прем'єр-міністра (ст. 106).

Статус Президента безпосередньо свідчить про.ф®р»ч*»«аш0ї дегжави як президентсько-парламентську республіку.

Цршни виконавчої влади за Конституцією являзшмшінпшевну систему. До неї входять: Кабінет Міністрів, який є вищим органом у системі органів виконавчої влади, міністерства та інші органи центральної виконавчої влади і місцеві державні адміністрації. Ці органи (органи виконавчої влади) є, образно кажучи, "хребтом" держави і державної влади. Якщо уряд є сильним, то, як правило, сильною є і держава.

^^••••НММ^фаип здійснюється відповідно до Конституції Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції (ст. 124).

До органів судової влади відносяться також органи прокуратури та Вища рада юстиції.

Поряд з цими органами державної влади є ряд органів, які передбачено Конституцією, але не віднесено нею до органів певного виду державної влади. Це, зокрема, Центральна виборча комісія, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення тощо.

Загальними засадами організації і діяльності органів державноР"*¹ ЙШРИє:

-'демократичний Порядок формування органів державної влади (виборність, призначення за згодою інших органів тощо);

-^системність і структурованість;

-Ійконституційність, законність в організації і діяльності;

-** постійний характер діяльності і детермінованість повнова­жень органів державної влади;

-' врахування загальновизнаних принципів і норм міжнарод­ного права, досягнень національної і світової конституційної думки і практики державного будівництва;

-*»гарантованість діяльності органів державної влади.

Пріоритетним принципом орвашажва**>»мйьнос гі органіІ"Яйр¹'* жавної влади є демократичний порядок їх формування: Зокрема, народні депутати і Президент обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування; Прем'єр-міністр і Генеральний прокурор призначаються Прези­дентом за згодою Верховної Ради; професійні судді на перші п'ять років призначаються Президентом, а потім обираються Верховною Радою безстрокове.

Наступним цшия»Іш*ІІрннуІІитаи^т«!фїта^

органів державноРІжІда'8УТІтавю'КотіЄ№ * структурованість. -

Органи державної влади за новою Конституцією вперше складають відносно цілісну в своїй основі систему. Адже тривалий час в Україні, як і в усьому колишньому Радянському Союзі, був відсутній Конституційний Суд, органи прокуратури колишніх со­юзних республік були союзними органами, не існувало тривалий час і самостійного інституту глави держави — Президента, Уповно­важеного Верховної Ради з прав людини, ряду міністерств та інших органів, тобто органи державної влади Союзу РСР, як і колишньої Української РСР, мали певною мірою фрагментарний характер і були, як правило, неструктуровані або цілеспрямовано політизовані.

Не менш важливим є принцип конституційності і законності в діяльності органів державної влади. Відповідно до ст. 19 Консти-

туції органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень, перед­бачених Конституцією та законами України. Тим самим має бути подолана практика багатьох десятиліть, коли ряд органів державної влади, в тому числі прокуратура, міністерства, державні комітети і відомства, діяли на підставі певних підзаконних актів.

Істогив»- нввим принципом організації і діяльності органів держеної влади за новою Конституцією є постійний характер їх дівіьності і чітка детермінованість їх повноважень. Так, народні, давуїаіи України обираються строком на 4 роки (ст. 76) і здійс­нюють свої повноваження на постійній основі (ст. 78). Президент обирається строком на 5 років (ст. 103), але одна І таеама особа н@« може бути Президентом 5ільше ніж два строки підряд. Крім тогв, Президент не може мати іншого представницького мандату, обій­мати посаду в інших органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприєм­ницькою діяльністю чи входити до керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку (ст. 103). Лише професійні судді після перших п'яти років своєї роботи обираються Верховною Радою безстрокове.

Конституцією передбачаються також відповідні гарантії діяль­ності органів державної влади (отримання і противаги). Зокрема, Президент має право припинити повноваження Верховної Ради, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засі­дання не можуть розпочатися (ст. 106), має право вето щодо прий­нятих Верховною Радою України законів з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради (ст. 106).

У свою чергу Верховна Рада має право усунення Президента з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленого статтею 111 Конституції (ст. 85), може прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів, що має наслідком відставку Кабінету Міністрів (ст. 115) тощо.

Характер державного ладу знаходить свій вияв, поряд з органами державної влади, і в інших елементах механізму держави, зокрема у громадянстві, територіальному устрої, Збройних Силах, державній символіці тощо.

Більшість елементів механізму свідчать насамперед про суверен­ність, незалежність нашої держави або є засобами їх забезпечення. Проявами і гарантами суверенності України є, зокрема, такі атри-бути, елементи її механізму: громадянство України, яке є єдиним, територія України в межах існуючих кордонів, яка є цілісною і недоторканною, Державний бюджет, грошова одиниця — гривня, Національний банк (ст. 99); Збройні Сили, на які покладається оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності (ст. 17); державна мова (ст. 10), державні символи.

Єдність, цілісність ряду атрибутів держави свідчать про унітар­ний, соборний характер нашої держави. Це, зокрема, єдність, ціліс­ність державної території, єдина державна мова, єдине громадянство тощо.

(ЛТЯШтряиІ і с]мбев*я№)диІШ*нзшшиіін**йш»«ІІі*Іфаіні та їх гщіііікііуммшммйро дсітоіі[нітичпиїі| іащйпитші і прпшвии харак- **

Л£иШШиШЖШК> і ^і?ІН^ЖйШДР^гп ДШВЦйІДТІОМУ-'

Визначення місця і ролі права (верховенство права) в державі і суспільстві та місця і ролі Конституції в системі права і природи її норм (ст. 8) як норм прямої дії свідчать про правовий характер держави.

^* Уставленні нашої державИ-ДОДШНИД нІЖШРОДиих доїщярш, згдлашма обов'язковість яких надається Верховною Рада»* як й чемніш національного законодавства (ст. 9) та до загальновизнаних-•* щціііщшів І норм міжнародного права (ст. 18) також вия вдметься' суверенний І правовий характер нашої держави.

^''"""Характер державного ладу відображається і закріплюється також у функціях держави, принаймні в її основних функціях, оскільки вони опосередковують собою суть, тип, природу і призначення держави. Тому Конституція, визначаючи державний лад, закріплює поряд з механізмом держави також основні функції нашої держави. Ці (основні) функції держави закріплюються як прямо, безпосе-

"•мщ*»*^.» Ш*.^. «ввиаояі*.,..^

редньо, так І опосередковано, маючи₁щзтогоІгдалеко не однакову*

Г . . .^^ «мм ^ .

назву: зміст І спрямованість діяльності держалиц,ооов язок держави (ст. 3), здійснення державної влади (ст. 6), дщщшне забезпечення, піклування (ст. 11, 12, 13), найважливіші функції держави (ст. 17) тощо.

Зазначимо, що основні функції держави не закріплюються пов-І ною мірою в якомусь одному розділі Конституції, вони є змістом \ практично всіх розділів Конституції, але насамперед вони закріплю­ються в розділі І, присвяченому загальним засадам Конституції.

Система цих функцій значною мірою відрізняється від від­повідної системи функцій колишнього Союзу РСР і Української

н^ого депі'^ЯЗКУ " ^ЗМІН°^{Ю природи}' ^хаРактеру нашої держави, нашого державного ладу, так і у зв'язку із певними зрушеннями у теорії функцій держави, зокрема у національній науковій правовій ^яумці.

/_г±^іг^^ф^й«І::д^гт„?_п^

І ^™^Р°^НИ " ^{Д1ЯЛЬНОСТ1}- критім* класифікації функцій держави є основні елементи й діяльності. Такими елементами, зокрема є-суб єкти, об єкти, способи, засоби діяльності, мета, завдання діяль-

ЕМЛ/1ІТОЩО.

™б'р^ГГ^ИМИ^*^{І№даШЬНОСТІ де}Р^{жави є} Держава в цілому, суб єкти федерації (якщо держава федеративна), зокрема штати землі, республіки, органи державної влади та інші атрибути держави' ^Тф^Т^аШШУ' ^ВІДП°^ВІДН° розрізняють загальнодержавні

Ііаиі⁰™™™¹¹ ^«"^«^""сгі.держави є сфери цієї дтль^ «М* зокрема ™*шчна, економічна, соціальна, культурна, екола «и»та зовшшюРвфери. Відповідно до них розрізняють такі функції держави, як політична, економічна, соціальна, культурна (духовна Ідеологічна), екологічна та зовнішня (зовнішні) функції. ІЖ^ії умовно _{можна назвати об},_{єктними функціями Тривалий час}^ф_май^_е

у всій колишній соціалістичній правовій науковій літературі ці (об єктні) функції вважалися практично єдиними функціями соціа­лістичної держави. Правда, вони поділялись на внутрішні і зовнішні І мали відповідно до етапів розвитку держави різну кількість і назву ^окрема, серед внутрішніх функцій розрізнялись, принаймні остан­нім часом, такі функції: господарське-організаторська, культурно-виховна, соціальна, правоохоронна тощо.

Серед зовнішніх функцій держави розрізнялись, зокрема такі функци, як захист, оборона Вітчизни, боротьба за мир і мирне співіснування держав з різним соціальним ладом, функція взаємодопомоги І братерського співробітництва з державами соціалістичної

\ співдружності тощо.

; Назва функцій свідчить значною мірою про приниження ролі держави І перекручення її фактичного змісту діяльності

Іак, політична функція держави називалась правоохоронною Функцією. Тим самим держава відсторонювалась від вироблення внутрішньої І зовнішньої політики, від творчої, позитивної діяль­ності, їй відводилась у політиці переважно роль охоронця держав­ного І суспільного ладу та інших інститутів. Економічна функція називалась господарсько-організаторською функцією, чим підкреслювався виконавчий, другорядний характер діяльності держави у сфері економіки.

Культурна (духовна, ідеологічна) функція називалась культурно-виховною функцією, чим спрощувався зміст відповідного напряму діяльності держави, принижувалась роль держави в духовній, ідео­логічній сфері.

Зовнішня діяльність держави навпаки — гіпертрофувалась, перебільшувалась. За нею визнавалось здійснення до 4—5 зовнішніх функцій відповідно до основних сфер зовнішньої, міжнародної діяльності.

До того ж система об'єктних функцій визнавалась у повному обсязі лише за колишнім Союзом РСР в цілому. Щодо колишніх союзних республік, нинішніх суверенних держав, в тому числі України, навіть ці, обмежені об'єктні функції не визнавались за ними в повному обсязі, оскільки значну частину їх змісту брали на себе союзні (загальносоюзні) державні органи і організації. Най­більш обмеженими функціями колишніх союзних республік з числа внутрішніх функцій були господарсько-організаторська, культурно-виховна і правоохоронна функції.

Щодо зовнішніх функцій, то вони практично не визнавались за союзними республіками, їм відводилась допоміжна роль у здійсненні цих функцій.

За новою Конституцією нині Україна здійснює цілісну, повно­цінну систему об'єктних (внутрішніх і зовнішніх) функцій. Це, зокрема, такі функції, як політичні, економічні, соціальні, культурні, екологічні. НШІШІННУирЕльефіІвь^Кеи^

її ••••ЦІМ"." "" 11 і 'І' Тг г • 1. 5, ^«^в*Ч9Г^, -ОДЧІвї 116 тощо). Зокрема, держава в особі відповідних органів державної влади визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики (ст. 85), здійснює внутрішню і зовнішню політику (ст. 116) тощо.

І|^дрсо закріплена в Конституції тако^^^^^|^ ^^кцди Д^ННЩст. 13, 14, 41, 42, 85, 106, 116 тощо). Так, держава в особі відповідних органів державної влади здійснює від імені українського народу права власника на природні ресурси, забезпечує захист прав усіх суб'єктів власності і господарювання (ст. 13), охороняє основне національне багатство — землю (ст. 14), забезпечує захист конку­ренції у підприємницькій діяльності (ст. 42), розробляє, затверджує і здійснює загальнодержавні програми економічного розвитку

України (ст. 85, 116), встановлює порядок утворення і функціо­нування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального (ст. 92) тощо.

Н«йввшяьніше Конституцією закріплена соціальна функція (с»1. З, 13, 24, 43, 46, 47, 49, 85, 92, 116 тощо)

Насамперед наша держава визначається в Конституції як со­ціальна (ст. 1). Вона визнає людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю |і. проголошує визначальними щодо змісту і спрямованості своєї діяльності права і свободи людини та їх гарантії *(ст. 3). Держава забезпечує соціальну спрямованість економіки (ст. 13), належні умови для повного здійснення громадянами права на працю (ст. 43), гарантує право на соціальний захист (ст. 46), створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслугову­вання (ст. 50), розробляє, затверджує і здійснює загальнодержавні програми соціального розвитку України (ст. 85, 116) тощо.

/^^шкА*я***ш^ІдаІй!Ж?'^!'ЗдШ!ШййІ<*£>й 4''^^»'Шв^ШЕй.^^І-'і^ШШТїШІ^й v г\

(£щіРрзІарІІч1^!*'Ю',"^,т5^^г№*Р9що)І. Зокрема, держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (ст. 11), забезпечує всебічний розвиток і функ­ціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України (ст. 10), доступність і безплатність дошкіль­ної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкіль­ної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам (ст. 53); сприяє розвиткові науки, охороняє культурну спадщину (ст. 54), розробляє, затверджує і здійснює загальнодержавні плани культурного розвитку (ст. 85, 116).

Ґ^ІТИР¹⁰ новим ЯЮцем у конституційному звйицрМ регулюванні функцій держави є закріплення в новій Конституції

»функції (сЦЩб, 50, 85, 92, 116 тощо). Зокрема, в зазначається, що гарантування екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території' України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду українського народу є обов'язком держави (ст. 16).

ЛКЩШШ детальи^ркршжщнв^шіституції і зовнішні функції держави: оооронй, захисту суверенітету І Іершоріальноі цілісності (ст. 17), з<яиІииньополМЯяа*(ст. 18) і зовнішньоекономічна функції, функція культурного співробітництва (гуманітарна функція) тощо.

Особливо детально визначено і закріплений» Кояститррї Яіронні функції. Зокрема, в Конституції зазначається, що захист с|Веренітету і територіальної цілісності України, гарантування**!? с^^^уілдаїавд інформаційної безпеки є найважливішими фуіпо-ціящущ^щв^^гщадащ^ього українського народу {ст. 17)! ,~-- ІЦодо зовнішньополітичної функції держави в Конституції зазначається, що зовнішньополітична діяльність України спрямо­вана на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права (ст. 18).

Держава в особі Верховної Ради виключно законами визначає засади зовнішньоекономічної діяльності (ст. 92), в особі Кабінету Міністрів організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності (ст. 116).

Щодо зовнішньокультурної (гуманітарної) функції держава, зокрема, сприяє встановленню наукових зв'язків України із світовим співтовариством, забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які зна­ходяться за її межами (ст. 54).

Звичайно, не всі названі об'єктні функції, і насамперед внутрішні функції, мають належну правову і організаційну основи, що негативно позначається на рівні і ефективності їх втілення. Особливо це стосується економічної, культурної і соціальної функцій. Але відповідні конституційні основи всіх цих внутрішніх і зовнішніх об'єктних функцій нині закладено. ~--~ Проблема цілісності і повноти закріплення і здійснення державою системи об'єктних — внутрішніх і зовнішніх — функцій досить багатопланова. Але передусім це проблеми природи, харак­теру Конституції і характеру нашої держави і державного ладу в цілому.

Першочерговим тут є питання доцільності і необхідності безпосереднього закріплення об'єктних функцій держави в якості головних функцій держави.

У конституціях більшості країн ці функції передбачаються і закріплюються також опосередковано: шляхом закріплення полі-

тичної, економічної та інших систем або основ суспільства і держави та відповідних функцій і повноважень органів державної влади,

Відсутність у Конституції цілісного, системного закріплення економічних, соціальних, культурних та інших основ держави і суспільства і тим самим їх функцій — прямо чи опосередковано — може істотно знижувати відповідальність держави за здійснення її головних функцій, а саме: внутрішніх і зовнішніх об'єктних функцій, принижувати її роль і значення і тим самим об'єктивно викликати до життя нові соціальні інститути та при належному контролі в діяльності органів державної влади цього можна частково чи повністю уникнути.

Але проблеми основних об'єктних функцій нашої держави не зводяться до формально-юридичних аспектів, навіть конститу­ційного рівня. ^Головне — суть і зміст цих функцій. Українська держава і українське суспільство переживають перехідний період,, перебуваючи у стадії становлення. В залежності від того, яке сус­пільство і яка держава утвердяться, буде складатись і закріплюватись система основних об'єктних функцій держави і визначатимуться пріоритети, тобто головні функції держави.

Мова не йде, звичайно, про суспільство — буржуазне чи соціа-листичне — в чистому вигляді. Головне, які відносини буржуазні, ринкові чи соціалістичні переважатимуть в суспільстві, будуть визна­чальними, пріоритетними, складатимуть певну соціальну систему, ^а які будуть допускатись як неосновні_чХоч, звичайно, ці відносини можуть тривалий час гармонійно і рівномірно поєднуватись.

У разі утвердження в Україні і закріплення суспільства і держави такими, що грунтуються переважно на приватній власності, система об'єктних функцій держави і їх зміст будуть значно вужчими, а їх роль — меншою, що об'єктивно пов'язано з роздержавленням (при­ватизацією, муніципалізацією) значного кола об'єктів (підприємств, установ, організацій) в економічній, соціальній, духовній та інших сферах.

За таких умов об'єктні функції, принаймні основні внутрішні функції, як правило, перестають відігравати роль головних функцій держави, а їх закріплення в Конституції — пряме чи опосередкова­не — втратить актуальність.

У разі становлення суспільства і держави як соціалістичних (в своїй основі) у державній власності буде знаходитись переважна частина об'єктів у галузі економіки, в духовній та в інших сферах.

Відповідно роль держави у більшості сфер зростатиме. Об'єктні функції держави в переважній більшості набуватимуть ролі головних і їх закріплення в Конституції в тій чи іншій формі стане актуальним. Звичайно, відсутність в новій Конституції закріплення економічних, соціально-культурних та інших основ суспільства і держави і від­повідного розділу, присвяченого громадянському суспільству і відпо­відній державі, об'єктивно сприяє утвердженню і закріпленню Укра­їни як традиційної європейської держави, в якій об'єктні функції мають, як правило, другорядне значення.

За способами діяльності держави розрізняють такі її функції, я.к законодавча, виконавча і судова, які умовно називають "влад­ними", "організаційними" чи "технологічними", "процесуальни­ми" функціями.

Слід зазначити, що тривалий час ці функції держави — законо­давча, виконавча і судова — розглядались як форми здійснення функцій держави, зокрема її основних внутрішніх і зовнішніх функцій, до яких зводилась вся система функцій Радянської соціа­лістичної держави і соціалістичної держави взагалі.

У той же час в західній науковій правовій і політологічній літе­ратурі ці функції користувались загальним визнанням і розглядались в свою чергу практично єдиними або принаймні головними функ­ціями держави, до яких іноді додавали споріднені з ними функції — фінансову, військову, дипломатичні тощо. Нині ці розходження в основному подолано.

Переконливо доведено, що держава здійснює як об'єктні, так і технологічні (владні, організаційні) функції, але в залежності від ролі і місця держави в суспільстві, система її головних функцій інколи не співпадає, що зумовлено різним співвідношенням у різних сферах державних і недержавних об'єктів.

"Технологічні" функції, хоча тривалий час і не визнавались, та все ж постійно закріплювались в Конституціях як буржуазних, так і соціалістичних держав через функції і повноваження органів державної влади, шляхом поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову.

^Класифікація функцій держави за засобами її діяльності ще не дістала загального визнання і не утвердилася. Функції, що об'єк-лїбно виділяються за цими критеріямйТзокрема фінансова, терито­ріальна та інші, відносяться, як правило, до технологічних функцій або зовсім не називаються^ оскільки_чіткр не визначена система

критеріїв такої класифікації, а також система (сукупність) основних засобів діяльності держави, за винятком бюджету і фінансів. ~~ Як наслідок цього, в конституціях більшості країн не існує належного закріплення видів діяльності держави (функції), які можна і необхідно розрізняти за засобами її діяльності (бюджетно-фінансова, адміністративно-територіальна, з питань громадянства тощо).

Цей недолік має бути згодом подолано в Конституції або шля­хом прийняття окремих законів: прямо чи опосередковано в них мають бути системно закріплені всі основні функції нашої держави, що певною мірою сприятиме посиленню ролі і відповідальності нашої держави у всіх сферах її діяльності.

і * *,

2. ОСНОВНІ ЗАСАДИ СУСПІЛЬНОГОЛАДУ УКРАЇНИ

£^<ардьний лад являє собою організацію і діяльність суспіль* срцррвшередбачено і закріплено Конституцією і законами країни. В|^посередковує собою, як правило, всі основні сфери життя і дщ|ності суспільства: політичну, економічну, соціальну, культурну (вШІвну, ідеологічну) тощо. В кожній з цих сфер існують певні форми організації і діяльності, тобто певні політичні, економічні та інші інститути. Вони утворюють собою відповідні системи, які складають собою суспільний лад.

Звичайно, Конституція України, як і конституції інших держав, закріплює далеко не всі сторони суспільного ладу, а лише його основи, зокрема політичної, економічної, соціальної, культурної та інших систем.

Конституційні основи суспільного ладу України знаходять свій вияв насамперед в основних принципах організації і діяльності суспільства, тобто суспільного ладу.

Основними з цих принципів є: принцип суверенності суспіль-щва, тобто народного (національного) суверенітету; принцип демо-фатизму суспільства, суспільного ладу; принцип гуманізму суспіль­ного ладу; принцип конституційності,' законності суспільного ладу, принцип політичного, економічного і ідеологічного плюралізму (Іашхомаштаюсті) тощо.

Пріоритетними принципами суспільного ладу України за КоЯ-ституцією е: конституційністЬ, законність, гуманізм, політичний, економічний та ідеологічний плюралізм (багатомашіність), рівність громадян, соціальна спрямованість функціонування і розвитку суспільства тощо.

І^вдцип суверенності суспільства означає суверенність народу, нації, тгоотосувереннісіь їх волі та інтересів. У преамбулі Конституції зазначається: "Верховна Рада України від імені українського народу, громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, приймає цю Конституцію — Основний Закон України". Проголошений в преамбулі принцип суверенності українського народу одержує подальший розвиток в нормативних положеннях, зокрема у статті 2 Конституції, в якій зазначається, що суверенітет України поширюється на всю її територію і, природно, опосередко­вується (виражається) всіма громадянами України.

^ринцип демократизму суспільства полягає у належності влади народу і його участі у здійсненні влади. Це взаємовідносини суспільства і держави. За новою Конституцією влада в Україні належить безпосередньо її народу як першоджерелу влади і до того ж всьому народу, а не будь-якій його частині, оскільки народ України складають громадяни усіх національностей і об'єктивно можна додати — і усіх соціальних груп.

Демократизм суспільства, суспільного ладу полягає також в участі народу у здійсненні влади: народ здійснює владу як без­посередньо, так і через органи державної влади та місцевого само­врядування (ст. 5). Основними формами безпосереднього здійс­нення влади народом, прямого народовладдя є за Конституцією вибори і референдуми (ст. 69), в яких мають право брати участь усі громадяни України, які досягли на день їх проведення 18 років. Тобто увесь народ України має право брати участь у здійсненні політичної влади.

Демократизм суспільства закріплюється і в інших положеннях Конституції, зокрема щодо політичних прав і свобод громадян України (ст. 33—40) тощо.

Гуманізм нашого суспільства і суспільного ладу на конститу­ційному рівні виражається насамперед у визнанні людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю (ст. 3), а також у системі громадянських, соціальних, культурних та інших прав і свобод людини і громадя­нина (ст. 23—32, 43—54).

Національний характер суспільного ладу полягає насамперед у закріпленні статусу української нації і національних меншин та ставлення до них держави.

За новою Конституцією держава сприяє консолідації і розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх національних меншин (ст. 11).

Зазначається також, що Україна піклується про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, що проживають за межами держави.

Одним з важливих принципів суспільного ладу, який нині ут­верджується в Україні, є плюралізм, багатоманітність, зокрема полі­тичний, економічний та ідеологічний плюралізм. Політичний плюралізм виявляється насамперед у багатопартійності і свободі політичної діяльності; економічний — у багатоманітності форм власності і господарювання; ідеологічний — у багатоманітності ідеологій. Особливістю плюралізму в Україні на сучасному етапі е багатоманітність форм не лише одного й того ж типу (політичних партій, власності тощо), але й різних типів. Так, політичний плюра­лізм полягає в наявності як раду буржуазних (правих) партій, так і соціалістичних, комуністичних (лівих) партій. Тобто має місце полі­тичний плюралізм як за формами, так і за суттю політичних явищ. Має місце також багатоманітність як форм, так і типів власності (державна, комунальна, приватна власність).

Отже, Конституцією передбачається і закріплення становлення і розвиток сучасного суспільства як суверенного, демократичного, гуманного, вільного, що поєднує засади різних типів суспільства, тобто є змішаним, перехідним, яке зумовлює відповідний характер держави, державного ладу.

Безпосередньо і найбільш повно суспільний лад знаходить свій вияв у політичній, економічній, соціальній і культурній (духовній, ідеологічній) системах суспільства.

Насамперед суспільний лад опосередковує собою політичну систему суспільства, яка охоплює систему політичних спільностей і об'єднань України: народ, державу і політичні партії.

Традиційно в умовах колишнього Союзу РСР до політичної системи відносились насамперед партія (КПРС) як ядро політичної системи, держава та громадські організації. Згодом стали відносити до цієї системи трудові, а потім і територіальні колективи.

Істотними недоліками цієї системи було насамперед те, що до цієї системи входила і могла входити лише одна партія — Кому­ністична партія Радянського Союзу. До того ж ця партія за своїм статусом вважалась ядром політичної системи, керівною і спрямо­вуючою силою суспільства, що об'єктивно ставило під сумнів суве­ренність і демократизм як політичної системи, так і суспільства в цілому. Разом з тим деякі суб'єкти включались до цієї системи штучно, без урахування реальної ролі їх у політичному житті сус­пільства. Мова йде насамперед про громадські організації (проф­спілкові організації, творчі спілки тощо). Адже реальною, хоча і незначною, була участь у політичному житті лише молодіжних організацій, зокрема комсомолу, політична діяльність якого відбу­валася під керівництвом партії.

Абсолютизація ролі партії і фетишизація ролі громадських організацій здійснювались не випадково і не лише в силу підпоряд­кованості громадських організацій партії. Головною метою партії у формуванні політичної системи і визначенні статусу кожного з її суб'єктів було приниження ролі і значення в ній держави як основ­ного суб'єкта політичної системи і, що найістотніше, конститу­ційно-правове і фактичне витіснення з неї народу як її самостійного і пріоритетного суб'єкта.

Це стосується як колишньої політичної системи колишнього Союзу РСР, так і Української РСР.

У конституціях Союзу РСР і Української РСР зазначалось, що вся влада належить народу, але народ за цими конституціями мав здійснювати державну владу лише через Ради народних депутатів, які складали політичну основу колишніх Союзу РСР і Української РСР.

Той факт, що названі конституції не визнавали за народом права безпосереднього здійснення влади, передбачаючи здійснення ним влади чомусь лише через Ради і чомусь лише державної влади, наочно свідчить про повне і безумовне відсторонення народу від політичної системи як її самостійного і повноправного суб'єкта.

Статтею 5 Конституції колишнього Союзу РСР і відповідною статтею Конституції Української РСР передбачалась можливість винесення на всенародне обговорення, а також на всенародне голосування (референдум) найважливіших питань державного життя, але це конституційне положення мало формальний характер. Партія займала фактично місце народу в політичній системі,

позбавляючи його законного місця як самостійну політичного суб'єкта.

До того ж український народ, тобто українську суспільство як і народи інших колишніх союзних республік, в умо_вах Союзу РСР до останнього часу не мали своєї повноцінної поііі_тично-₁- _{системи} і жодної самостійної за своїм статусом політичної _партії

Адже Компартія України аж до розпаду Сою₃у рср і КПРС фактично не була самостійною партією: вона як с^адо^ частина КПРС не мала своєї програми і свого статуту. Отже, політичну систему колишньої Української РСР умовно скл|д_али Компартія України, яка не була самостійною партією, держа^_{а яка} фактично не була суверенною, і громадські організації, які§у_ли залежними від КПРС, КПУ, союзних органів, відповідних громадських органі­зацій та ряду інших інститутів.

Нині, за новою Конституцією повноправними і рівноправними суб'єктами її політичної системи є: народ — український народ як політична спільність; держава і політичні партії.

Щррритетнизд ЙрШбШШ» політичної систеяиІЩІцого суспільства •* ІРНЯРЩ. Згідно із ст. 5 Конституції носієм сувер_{&нітету} } _єдиним 'джерелом влади в Україні є народ. Головним у зщ_сті ц^- _статті і

МОЖЛИВО, ВСІЄЇ КОНСТИТУЦІЇ Є ПОЛОЖеННЯ ПРО ТЄ, Щ() народ ЗДІЙСНЮЄ

владу як безпосередньо, так і через органи державну влади _та органи місцевого самоврядування. Визнання Конституціє^ _{за на}родом його права здійснювати владу безпосередньо (шляхом %борів референ­думів тощо) є визнанням його повноправним, рівноправним і пріо­ритетним суб'єктом політичної системи поряд з державою полі­тичними партіями та іншими суб'єктами.

Це підтверджується і ст. 69 Конституції: народц_е волевиавяеяйй

^ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ Через ВИбОрИ," референдуми Та ІНЦц форци 6ЄЗЮУ-

середньої демократії.

Основним суб'єктом політичної системи є, звіяно, держава. Адже за Конституцією народ здійснює владу не лиц^ безпосередньо а й через органи державної влади. Влада має здійснІ_{0ватись пост}ійно' а народ безпосередньо бере участь у її здійсненні Періодично (через 4—5 років або іноді через інші періоди) і лише $ найважливіших питань загальнодержавного і місцевого значення Тому основним суб'єктом здійснення влади і відповідно політ^д^ _{системи є} держава в особі відповідних органів державної вл^д_и. _Ор_ганів зако­нодавчої, виконавчої і судовой влади.

Зокрема, держава в особі відповідних органів державної влади визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики (ст. 85); здійснює внутрішню і зовнішню політику (ст. 116); розробляє, затверджує і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-тех­нічного, соціального і культурного розвитку (ст. 85, 116); здійснює зовнішньополітичну діяльність (ст. 18) тощо. Поряд з державою важливу роль у функціонуванні і розвитку політичної системи відіграють політичні партії. Відповідно до Конституції політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах і референдумах.

Отже, якщо держава в особі її органів державної влади забезпе­чує здійснення влади, тобто волі народу, то політичні партії сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, тобто волі народу.

Але політичні партії позбавлені можливості безпосередньо впливати на державу, її органи влади, підміняти чи дублювати їх. В Конституції зазначається, що не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої і судової влади і виконавчих органах місцевого само­врядування, військових формуваннях, а також на державних під­приємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях (ст. 37).

Тобто політичні партії можуть сприяти формуванню і вира­женню волі громадян лише у певних організаційних і правових формах, передбачених Конституцією і законами України.

При всій конституційній визначеності статусу суб'єктів полі­тичної системи залишається доволі проблематичним в політичному відношенні статус трудових і територіальних колективів (терито­ріальних громад).

Основним системотворчим елементом суспільного ладу є економічна система суспільства. Ця система вважається, як правило, системою (сукупністю) основних форм власності і економічної (господарської) діяльності. Тривалий час основними формами власності вважались державна (загальнонародна), колгоспно-коопе­ративна, а також власність профспілкових та інших громадських організацій. Власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної вважалась основою економічної системи колишнього СРСР і колишньої Української РСР. Вся особиста власність вважалась, як це не парадоксально,

похідною від основних (суспільних) форм власності, тобто не­основною формою власності.

Господарська діяльність мала в основному суспільний характер. Вищою метою суспільного виробництва формально вважалось найбільш повне задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб людей. Економіка складала єдиний народногосподарський комплекс, який охоплював всі ланки суспільного виробництва, розподілу і обміну на території країни. Керівництво економікою здійснювалось на основі державних планів економічного і соці­ального розвитку. _____.-—_.

власність українського народу (ст. 13), власність держави, кому­нальну власність і приватну власність (ст. 41). Пріоритетною формою власності в Україні у^рррІШШть українського народу. Зокрема, в Конституції насамперед зазначається, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктом права власності українського народу (ст. 13). Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Виняток складає право власності на землю, що вважається основним національним багатством. Це право за Конституцією набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону (ст. 14).

Державна і комунальна власність, зокрема основні об'єкти права державної і комунальної власності, закріплюються в Конституції переважно опосередковаи^^^^^^ 116 тощо), що дає підставу зробити висновок про втр^ту^^р^^вною власністю свого колиш­нього пріоритетного характеру і недопустимість ототожнення зага­льнонародної власності (власності народу) із державною власністю.

Управління об'єктами державної власності здійснює відповідно до Конституції Кабінет Міністрів. Він же забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності (ст. 116).

Управління майном, що є в комунальній власності, здійснюють територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування (ст. 143).

Найбільш повне закріплення і регулювання на конституційному рівні вперше одержала така форма власності, як приватна. Ця форма власності урівняна за своїм статусом з іншими формами і зняті практично всі обмеження, які мали місце щодо її попередниці — особистої власності. За новою Конституцією кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, резуль­татами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41) практично без будь-яких обмежень. Причому право приватної власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності (ст. 41). Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів сус­пільної необхідності, на підставі і в порядку, встановленому законом, та за умови попереднього і повного відшкодування її вартості, звичайно, якщо це право набуто в порядку, визначеному законом. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішен­ням суду і у випадках, обсязі та порядку, встановленому законом (ст. 41).

Невизначеним залишився статус лише колективної форми власності, зокрема власності політичних партій і громадських орга­нізацій тощо.

Проте це не дає підстав залишати цю форму власності поза законом. Адже за Конституцією держава забезпечує захист усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом (ст. 13). Економічний плюралізм (багатоманітність) передбачає і можли­вість також різноманітних форм господарювання підприємства.

Поряд з державним управлінням економікою (державним гос­подарюванням) стає можливою різноманітна підприємницька діяльність фізичних і юридичних осіб. Нині кожен має право, як зазначається в Конституції, на підприємницьку діяльність. Істотно змінюється характер конституційно-правового регулювання еконо­мічної (господарської) діяльності. Держава за новою Конституцією забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускається зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конку­ренція. Види і межі монополії визначаються законом (ст. 42).

Важлива роль у формуванні і функціонуванні суспільного ладу України належить її соціальній системі, яка являє собою систему (сукупність) соціальних спільностей; соціальних об'єднань (орга­нізацій) і форм соціальної діяльності (соціальних послуг тощо).

Насамперед соціальну систему утворюють соціальні спільності, зокрема українська нація як етнос, корінні народи, національні меншини, соціальні групи, трудові і територіальні колективи.

-Наступним системотворчим^йдеменїом. соціальної системи є соціальні об'єднання, зокрема соціальні громадські організації (профспілки, молодіжні, жіночі організації тощо).

(Юкладовою частиною соціальної системи є також галузеві і тери­торіальні соціальні системи в особі відповідних підприємств, установ Яерганізацш: системи охорони здоров'я, медичної допомоги і медичного страхування, відпочинку, соціального захисту тощо.

Соціальні спільності закріплюються в Конституції переважно опосередковано. Зокрема зазначається, що держава сприяє консо­лідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (ст. 11). Щодо громадських об'єднань (організацій) в Конституції вказується, що громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Ці організації є пріоритетними соціальними громадськими організаціями, що пов'язано з їх природою.

Зокрема, в Конституції зазначається, що професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності (ст. 36).

Основним видом соціальної діяльності, звичайно, є трудова діяльність, праця. Відповідно пріоритетним видом громадських організацій вважаються за Конституцією професійні спілки.

За характером соціальної діяльності однією з пріоритетних соціальних систем є система охорони здоров'я. В новій Конституції зазначається, що охорона здоров'я забезпечується державним фінан­суванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм (ст. 49).

Охорона здоров'я, як і інші види соціальної діяльності, со­ціального обслуговування, має державні і недержавні форми.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя, а також дбає про розвиток фізичної культури і спорту.

Відповідні системи соціальної діяльності, соціального обслуго­вування діють або мають діяти в усіх основних соціальних сферах: праці, відпочинку тощо.

Найважливішим показником рівня і гуманності соціальної системи є система соціального захисту. Так, в Конституції прого­лошується, що право на соціальний захист включає право громадян на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (ст. 46). Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непра­цездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що с основ­ним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 46).

Тобто в основі системи соціального захисту є система держав­ного соціального страхування, а основною формою соціальних виплат є пенсії.

їх характер і реальність визначають у багатьох відношеннях не лише систему соціального захисту і соціальну систему в цілому, а й значною мірою весь суспільний лад країни.

Вельми важливою системою суспільства є культурна (духовна, ідеологічна) система. Вона являє собою систему форм духовного (культурного) життя і духовної (культурної) діяльності, духовних (культурних) об'єднань (організацій) та ідеологій.

Основними формами духовного (культурного) життя і відпо­відної діяльності суспільства є, зокрема, освіта, наука, культура, інформація тощо. В кожній з цих сфер існує певна система: система освіти, науки, культури тощо.

Держава відповідно до ст. 53 Конституції забезпечує доступність і безплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, поза­шкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти,

різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Громадяни мають право безплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

В системі освіти найбільш рельєфно і повно відображаються духовна (культурна) система суспільства, його духовний рівень, ментальність, ідеологічний плюралізм, духовна свобода і націо­нальна ідеологія.

Систему науки складає академічна наука (академічні установи), вузівська наука, відомча наука (система відомчих наукових установ і навчальних закладів) тощо. Ця система визначена і закріплена в Конституції опосердковано. Разом з тим в Конституції проголо­шується, що держава сприяє розвиткові н

Читайте також:

1. IV. КУЛЬТУРА УКРАЇНИ XVI-XVIII ст.
2. IV. КУЛЬТУРА УКРАЇНИ XVI-XVIII ст.
3. R – розрахунковий опір грунту основи, це такий тиск, при якому глибина зон пластичних деформацій (t) рівна 1/4b.
4. V. Постанови Пленуму Верховного Суду України
5. VI. Накази Генерального прокурора України
6. XVIII. Особливості прийому та навчання іноземців та осіб без громадянства у вищих навчальних закладах України
7. А/. Верховна Рада України.
8. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
9. Аграрні закони України
10. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
11. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
12. Адвокатура України.

Переглядів: 867