Конституція України 1996 р. вперше в історії української конституційної правотворчості інституціювала єдиний загальнонаціональний представницький і законодавчий орган України — Верховну Раду України — парламент (ст. 75).
Парламент — невід'ємний атрибут кожної демократичної держави і є загальнонаціональним представницьким органом влади країни, який обирається населенням (корпусом виборців), а інколи частково призначається. Це — загальновизнане положення світового конституціоналізму.
В якості державно-правового інституту парламент має багатовікову історію. Його виникнення сягає XII—XIII ст. Першими були англійський парламент та іспанські кортеси. Історія сучасного парламенту починається з епохи буржуазних революцій, і за всі часи парламент був і залишається найважливішою формою опосередкованого здійснення народом належної йому влади. Іншого механізму світова цивілізація не винайшла.
Парламентаризм — фундаментальна цінність світової цивілізації. Ось чому неможливо переоцінити значення такої історичної констатації, як визначення Верховної Ради України парламентом. Конституювання загальнонаціонального представницького органу українського народу парламентом — необхідна передумова і водночас гарантія становлення і розвитку парламентських інститутів в Україні як на сучасному етапі, так і на майбутнє. Важливість і необхідність проведення курсу на їх зміцнення обумовлена тим, що парламентаризм є одним із стрижневих показників і водночас підтримкою свободи людини і свободи суспільства, демократичного розвитку країни.
Звідси випливає, як важливо і актуально сьогодні осмислити проблеми життєдіяльності українського парламенту. Аналіз відповідної проблематики сприятиме розвиткові теоретичного забезпечення республіканського парламентаризму, реалізації Конституції, а також допоможе подальшому розширенню і зміцненню правового фундаменту організації і діяльності Верховної Ради, її органів і депутатів, удосконаленню і динамізації парламентської практики.