Суть орієнтування на місцевості

Під орієнтування розуміють визначення свого місцеположення (точки стояння) відносно сторін горизонту та місцевих предметів – помітних предметів, елементів рельєфу – та визначення напряму руху. Надійність та швидкість орієнтування залежать від наявності добрих орієнтирів, умов роботи (погодні умови, пора року, час доби тощо), якості карти, досвіду людей. який виконується це завдання.

Визначення на місцевості сторін горизонту. Сторони горизонту наближено визначають за Сонцем, Полярною зіркою, за місцевими предметами і з більшою точністю за компасом.

У Північній півкулі влітку Сонце о 7-ій годині за декретним часом перебуває приблизно на Сході, о 13-ій годині – на Півдні, о 19-ій годині – на Заході. Влітку вводиться так званий “літній час”, коли годинникова стрілка опівдні показує 14-ту годину. відповідно, наведені вище терміни необхідно пересунути на одну годину вперед. В середніх (наша місцевість) та високих широтах за оду годину Сонце здійснює рух із Заходу на Схід приблизно а 15°. За різницею часу в момент спостереження та опівдні можна знайти кут, на який “змістилося” Сонце в даний момент від напряму на Південь.

Найточніше сторони горизонту визначають за Сонцем і годинником: годинник у горизонтальному положенні повертають так, щоб годинникова стрілка гострим кінцем була спрямована в бік Сонця. кут. утворений годинниковою стрілкою і напрямом від центра годинника на цифру “1” циферблата, умовно ділиться пополам прямою лінією, яка й покаже на Південь. Точність визначення напряму меридіана за Сонцем залежить від висоти Сонця над лінією горизонту: чим вище перебуває Сонце, тим більша помилка. Влітку в помірних широтах ця помилка може досягати 20°-25°.

Оскільки напрям на Полярну зірку майже співпадає із напрямом істинного (географічного) меридіана, в ясну ніч знаходять Полярну зірку за сузір’ям Великою Ведмедиці. Для цього пряму. яка з’єднує дві крайні зірки “великого ковша” цього сузір’я, умовно продовжують і відкладають на ній збільшену в 5 разів видиму відстань між цими двома зірками і в кінці лінії знаходять Полярну зірку – останню в “ручці малого ковша” сузір’я Малої Ведмедиці.

Ознаки місцевих предметів у сукупності один із одним також можуть допомогти визначити сторони горизонту, бо багато з них являють собою результат прояву органічного життя, обумовленого розташуванням об’єктів відносно Сонця. У багатьох деревних рослин кора грубіша із північного боку; стовбур берези світліший з південного боку, а кора тут еластичніша. У сосни чи ялини з південної сторони виділяється більше смоли. Дерева, каміння, дерев’яні чи черепичні дахи вкриті мохом сильніше з північного боку. Мурашники, як правило, знаходяться з південного боку стовбурів дерев, пнів чи кущів, їх пологі схили повернені на південь, а крутіші – на північ. Деякі предмети. створені людиною, також допомагають визначити сторони горизонту. Просіки в лісах прокладаються приблизно із півночі на південь та із заходу на схід, вівтарі православних, греко-католицьких та лютеранських храмів повернуті на схід, а головний вхід розташований із західного боку. Католицькі храми орієнтовані вівтарем на захід, буддистські – на південь.

Найнадійнішим способом орієнтування є застосування магнітних компасів Адріанова чи артилерійського компаса Ак, або ж бусолі. В компасі Адріанова на дні корпусу закріплена сталева голка. на якій вільно обертається магнітна стрілка. Кільце з кутовими поділками (лімб) прикріплене до внутрішньої стінки корпусу. Ціна поділки внутрішньої шкали лімба складає 3°, а на зовнішній шкалі вказані поділки артилерійського кутоміра. Зверху корпус закрито рухомою прозорою кришкою із двома пластиками з вирізами (приціл чи проріз та мушка). які служать для точного наведення. Північний кінець магнітної стрілки і поділки шкали 0°, 90°, 180° і 270° позначені мітками, які світяться в темноті. Стрілки фіксується спеціальним упором.

При визначенні за компасом сторін горизонту звільняють магнітну стрілку (відпускають упор) і повертають коробку компаса в горизонтальній площині до тих пір, поки відлік 0° лімба не співпаде із північним кінцем стрілки. В цьому положенні компас буде зорієнтований за магнітним меридіаном, тобто відлік 0° на шкалі компаса буде спрямований приблизно на північ. Щоб знайти на місцевості напрям географічного (істинного) меридіана, навпроти північного кінця магнітної стрілки виставляють не нульову позначку шкали, а відлік, який відповідає величині й знакові схилення магнітної стрілки. Тоді напрям географічного меридіана покаже пряма, проведена із центра компаса через поділку 0°. При різноманітних роботах з дослідження природних умов місцевості, у туристсько-краєзнавчому поході тощо необхідно визначати своє місцеположення (точку стояння), напрям ліній місцевості, наносити на карту (план-карту, карту-схему) різні об’єкти.

Орієнтування на місцевості за картою. Найбільш надійним є орієнтування за допомогою топографічної карти (чи аерофотознімка). при цьому спочатку орієнтують саму карту, потім звіряють карту із місцевістю, знаходять точку свого стояння, а якщо необхідно, наносять необхідні орієнтири і визначають напрям свого шляху.

Орієнтувати карту – це значить розташувати її так, щоб напрям бічних рамок аркуша співпадав із напрямом географічного меридіана, а різні лінії картографічного зображення – річки, дороги, ЛЕП, межі – були паралельні відповідним лініям на місцевості. Орієнтування карти на місцевості із достатньою кількістю орієнтирів та при добрій видимості проводиться за лінями місцевості та візування на орієнтир. а також за допомогою компаса.

За лінями місцевості карту орієнтують тоді, коли точка стояння знаходиться на лінійному об’єкті (на дорозі, на межі, під ЛЕП, біля контуру лісу, чагарнику, полів) і її положення хоча б приблизно відоме. Карту повертають так, щоб лінійний об’єкт на карті співпав із його напрямом в натурі, а предмети, що знаходяться обабіч нього, розташовувалися у відповідних місцях карти.

Якщо на карті відоме положення точки стояння, а на місцевості розпізнаний надійний орієнтир, карту орієнтують візуванням на цей предмет. Для цього на карті до зображення точки стояння з умовного знака орієнтира прикладають лінійку і повертають карту так, щоб напрям ребра лінійки співпав із відповідним напрямом на місцевості.

В умовах поганої видимості (вночі, в лісі, на забудованій місцевості) і на територіях, бідних на орієнтири, карту орієнтують за компасом: компас із звільненою магнітною стрілкою ставлять на карту так, щоб штрихи лімба 0° і 180° співпали із однією з вертикальній ліній кілометрової сітки, потім карту із компасом повертають до такого положення, коли північним кінцем магнітної стрілки встановиться кут на лімбі, який дорівнює поправці на напрям. якщо ця поправка менша від 3°. її не враховують, а тому північний кінець стрілки ставлять навпроти позначки 0° лімба. Ціна поділки лімба компаса Адріанова 3°, а тому при роботі на місцевості важко забезпечити вимірювання кутів із більшою точністю.

Положення точки стояння визначають шляхом співставлення карти із місцевістю, окомірно зв навколишніми предметами, а також на основі вимірювання відстаней та засічками. Точка стояння легко визначається, якщо спостерігач знаходиться поруч із точковим орієнтиром (геодезичний знак, окремо стояче дерево, джерело тощо), зображення якого є на карті. Положення точки стояння на відкритій місцевості визначається окомірно чи шляхом вимірювань відносно знайдених на карті найближчих помітних предметів місцевості. Вимірюють за компасом азимути на орієнтири і відстані до них, а потім за картою за оберненими азимутами проводять від умовних знаків орієнтирів прямі “на себе” на яких і відкладають в масштабі виміряні відстані.

Графічною засічкою отримують на карті положення точки стояння, розташованої на лінійному контурі (дорога, ЛЕП, лінія зв’язку тощо), якщо з цієї точки видно хоча б один орієнтир. Спочатку карту орієнтують за компасом чи лініях місцевості, потім, приклавши лінійку до знака орієнтира на карті, направляють ребра лінійки на видимий предмет місцевості і прокреслюють пряму, в точці перетину якої зі знаком дороги (чи ЛЕП, лінії зв’язку) буде визначено положення точки стояння.

При русі на місцевості неперервно порівнюють карту із натурою і розпізнають на карті своє положення і зображення навколишніх об’єктів – спочатку значиміших, а потім вивчають більш дрібні об’єкти. Щоб знайти на карті зображення видимого предмета. визначають окомірно відстань за напрямом на нього і відкладають його на карті а масштабі від точки стояння в напрямі об’єкта, що спостерігається, в кінці лінії буде знаходитися зображення цього об’єкта. Для знаходження на місцевості показаного на карті об’єкта беруть за картою відстань від нього від точки стояння і умовно відкладають на місцевості в потрібному напрямі.

При організації руху вдень незнайомою місцевістю із застосуванням карти попередньо вивчають за картою умови руху й орієнтування за маршрутом з метою вибору оптимальної траси. Лінію обраного маршруту проводять на карті кольоровим олівцем, в точках повороту підкреслюють орієнтири, підписують відстані між орієнтирами в поземельних мірах. Якщо маршрут досить протяжний, то намічають місця привалів, відпочинку. При русі маршрутом час від часу орієнтовану карту звіряють з місцевістю і пересуваються від орієнтира до орієнтира.

Рух за азимутом – це рух наміченим маршрутом від одного пункту (орієнтиру) до іншого за заданим раніше азимутом та відстанями. Цей спосіб орієнтування застосовується на закритій місцевості, на території без орієнтирів, вночі. в умовах поганої видимості чи її відсутності, там, де орієнтуватися важко або ж неможливо. Попередньо на карті намічають і вивчають лінію маршруту, вибирають орієнтири в точках повороту, вимірюють відстані та кути напрямів прямолінійних відрізків ходу. Повороти намічають поблизу об’єктів біля лінійних орієнтирів, перпендикулярних до лінії маршруту (перетин доріг, ЛЕП, лінії зв’язку, будівлі та інші споруди поблизу берегів річок чи водойм). Це спрощує точний вихід до точок повороту при поганій видимості. Відстані, зміряні на карті, переводять у число пар кроків тієї людини, якій належить йти азимутом. Дирекційні кути відрізків маршруту, зняті з карти, переводять у магнітні азимути за формулою А_m=a+g+d, де a – дирекційний кут, g – зближення меридіанів, d – магнітне схилення. Ці значення наводяться у нижній частині аркуша топографічної карти, зліва від записів масштабів. Якщо алгебраїчна сума (g+d) 1°, то нею можна знехтувати.

Підготовлені дані оформляють у вигляді схеми, яку отримують шляхом копіювання ходової лінії та бічних орієнтирів з карти на прозорий папір (кальку). На схемі показують напрям магнітного меридіана, а біля поворотних точок – дані для руху.

На початку руху у вихідній точці маршруту беруть за компасом напрям на перший контрольний орієнтир (на першу поворотну точку ходу) . Якщо його не видно, то використовують проміжні орієнтири – ближчі предмети, розташовані в необхідному напрямі. Йдучи маршрутом, неперервно підраховують кроки (пари кроків). Якщо погана видимість, рухаються тільки за компасом, що потребує великої уваги і напруги сил. Рекомендується слідкувати за напрямом і підраховувати відстані. Це бажано робити одночасно декільком учасникам походу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Загальні відомості про навігаційну апарату

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.022 сек.