Битва за визволення України, рух Опору

Визволення України почалося під час Столінградської битви (листопад 1942 – лютий 1943), яка поклала початок корінному перелому у війні на користь СРСР (перший український населений пункт – с. Півнівка Міловського району Ворошиловградської обл. було звільнено 18 грудня 1942 р.). Перші населені пункти України в східному Донбасі були звільнені в грудні 1942 р. Масове ж визволення українських земель почалося в ході Курської битви (5 липня – 23 серпня 1943 р.). 23 серпня війська Степового фронту звільнили Харків. Розвиваючи успіх, радянські війська у вересні 1943 р. звільнили Донбас і вийшли до Дніпра. У вересні-жовтні 1943 р. розгорнулася героїчна битва за Дніпро, на якому німці намагалися створити неприступну лінію стратегічної оборони (”Східний вал”). Кульмінацією битви за Дніпро було визволення від окупантів Києва. Сталін, ігноруючи реальне співвідношення сил, наказав будь-якою ціною звільнити Київ до „Великого Жовтня”.

Ціною величезних людських втрат радянські війська звільнили місто 6 листопада 1943 р. За подвиги, здійснені в ході битви за Дніпро, 2430 воїнам було присвоєно звання Героя Радянського Союзу (п’ята частина від усіх, хто одержав це звання за період війни).

Переможне форсування Дніпра завершувало корінний перелом у війні. Проте ще значна частина українських земель перебувала під фашистською окупацією.

У 1944 р. радянське командування силами чотирьох Українських фронтів здійснило серію наступальних операцій, остаточно визволивши територію України:

– Житомирсько-Бердичівська операція (грудень 1943 – січень 1944 рр.);

– Корсунь-Шевченківська операція (січень – лютий 1944 рр.), де гітлерівці втратили 55 тис. солдат;

– Ровенсько-Луцька операція (січень – лютий 1944 рр.);

– Криворізька операція (січень – лютий 1944 рр.);

– Наступ на півдні: визволення Одеси, Миколаєва (березень – квітень 1944 рр.) і визволення Криму (квітень – травень 1944 рр.);

– Львівсько-Сандомирська операція (липень – серпень 1944рр.), в ході якої під Бродами було розгромлено дивізію СС „Галичина”. 27 липня 1944 р. звільнено Львів;

– Східно-Карпатська операція (вересень-жовтень 1 944 рр.) – остання з великих визвольних операцій Червоної Армії, яка винесла на собі основний тягар по очищенню території України від нацистів.

Допомогу Червоній армії надавав і рух Опору, який діяв у німецькому тилу. В українському антифашистському русі Опору існувало в основному дві течії: радянський рух опору (партизани і підпільники) та національно-визвольний рух на чолі з ОУН., який крім боротьби проти німців, вів активну антирадянську і анти польську діяльність, домагаючись основної мети – розбудови соборної України.

Якщо діяльність радянських партизанів концентрувалася в основному на Лівобережжі, то збройні формування ОУН, насамперед Українська повстанська армія (виникла в жовтні 1942 р.), діяли на теренах Західної України.

Однак із-за протиборства між ними антифашистський рух в Україні послаблювався, його сили нерідко витрачалися на братовбивчу боротьбу між собою.

На початковому етапі війни виступи в тилу ворога були нечисленними і неорганізованими. Слабкість радянського підпілля і партизанського руху була зумовлена багатьма причинами (вважалося, що війна буде вестись на „чужій території”, тому нічого серйозно готовитись до ведення партизанської війни; підпільні організації створювались поспіхом, не вистачало кваліфікованих кадрів, озброєння і боєприпасів, відсутність досвіду конспіративної роботи і т. п. Із 3500 партизанських загонів і диверсійних груп, що були сформовані до війни для діяльності на окупованій території, дієвими залишались на початок 1941 р. лише кілька десятків. Лише в другій половині 1942 р., коли було створено координаційний центр – Український штаб партизанського руху на чолі з генералом Т. Строкачем, радянський рух опору значно розширився і активізувався. Відновилась діяльність багатьох підпільних обкомів КП(б)У, Наприкінці 1942 р. в Україні діяло вже 800 партизанських загонів і груп. Виникли великі партизанські загони і з’єднання під командуванням С. Ковпака, О, Федорова, О. Сабурова, М. Попудренка, М. Наумова, П. Вернигори та ін. Партизани здійснювали диверсії на комунікаціях ворога, особливо залізницях, псували лінії зв’язку, підривали мости, поліцейські дільниці і військові комендатури, добували розвіддані для діючої армії, здійснювали рейди у ворожий тил (найвідоміший Карпатський рейд С. Ковпака). Особливу активність партизанський і підпільний рух проявив у 1943 році, коли ним в окупаційній зоні було підірвано близько 3700 ешелонів і майже півтори тисячі залізничних мостів. „Рейкова війна” стала однією з основних форм партизанської боротьби, яка завдавала відчутного удару ворогу, зриваючи постачання фронту. Недарма фашисти називали радянський партизанський рух „регулярним другим фронтом”.

Особливо активну боротьбу з ворогом у ворожому тилу вела молодь. В нацистському документі – „Наслідки німецького воєнного управління в зоні групи армій „Південь” відзначалось: „З молоді складалася більшість активістів боротьби за справу Рад. Банди (партизани, підпільники – авт.), утворювалися переважно з молоді”. Широко відомі героїчні подвиги підпільної організації „Молода гвардія” у Красно доні Луганської області, яка нараховувала близько 100 юнаків і дівчат (Олег Кошовий, Віктор Третякович, Іван Земнухов, Уляна Громова, Сергій Тюленін, Іван Туркевич, Люба Шевцова та ін.); „Партизанська іскра” (с.Кримки Миколаївської області), очолювала директором школи В. Моргуненком; Потіївка (на Житомирщині) підпільна молодіжна організація, якою керував колишній секретар тернопільського обкому комсомолу Іван Бугайченко (посмертно нагороджений Золотою зіркою Героя) та багато інших.

Складовою частиною руху опору у фашистському тилу, особливо з 1942 р., стали дії певної частини ОУН. Та Української повстанської армії (УПА).

Ефективність діяльності ОУН. Знижувалась її розколом у 1941 р. на дві частини – помірковане на чолі з А. Мельником (ОУН.(м)) і радикальне, кероване С. Бандерою (ОУН.(б)). Ці дві частини почали між собою ворогувати, хоч розходження їх мали лише тактичний характер (ідеологія, курс на підтримку Німеччини, як і головна мета – незалежність України – були спільними). Стратегічний задум оунівських керівників полягав у тому, щоб, згідно з тезою теоретика українського націоналізму Д. Донцова, Україна визволилася від більшовиків „в тіні німецького походу на схід”. В той же час нацсити, експлуатуючи їхнє прагнення до створення самостійної держави, активно використовували українських націоналістів у завоюванні „східного простору”.

Після гітлерівського нападу на СРСР, боївки обох ОУН. Розгорнули диверсійно-підривні та розвідувальні дії в тилу радянських військ. Похідні групи оунівців створювали на окупованій території органі місцевого самоврядування, які діяли в контакті з підрозділами вермахту та відділеннями гестапо. І лише, коли оунівці наочно переконались у справжніх цілях гітлеризму, який передбачав не лише перетворення України в свою колонію, але й винищення більшості українського населення, коли на собі відчули репресивний „новий порядок”, тоді й активніше стали вести боротьбу і проти нацистів. Становлення оунівського партизанського руху почалося в середині 1942 р. В жовтні 1942 р. ОУН.(б) створила перші значні військові формування. В лютому 1943 р. бандерівці перейшли до збройної боротьби з німецькими окупантами, а в березні керівник ОУН.(б) М. Лебедь дав наказ назвати ці збройні формування Українською повстанською армією. Загони отамана Бульби (Боровця), який ще влітку 1941 р. організував військове підпілля – „Поліську сич” для боротьби з радянськими партизанами, і ОН(м) поступово були приєднані до створюваної УПА. За зонами дії УПА поділялась на 4 групи: УПА-Північ (Волинь і Полісся); УПА-Захід (Галичина, Буковина, Закарпаття і Закерзоння); УПА – Південь (Поділля), а також УПА–Схід, діяльність якої не вдалося по-справжньому організувати. Повстанські загони протидіяли вивозу робочої сили і продовольства до Німеччини, нападали на невеликі німецькі військові гарнізони. Німецьке командування неодноразово вдавалося до воєнних каральних операцій із залученням танків і літаків проти повстанців, проте не зуміли ліквідувати УПА, яка нарощувала свої сили. Лише у жовтні-листопаді 1943 р. вона провела 47 боїв проти німців і 54 бої проти радянських партизан. Із наближенням лінії фронту д підконтрольних УПА регіонів, вона спрямовує свій удар проти радянських партизан і підрозділів Червоної Армії. Але це не могло зупинити визвольного походу радянських військ, які невпинно гнали фашистів на захід. На початку жовтня 1944 р. територія УРСР була повністю очищена від окупантів, а наприкінці того ж місяця війська 4-го Українського фронту вибили ворога із Закарпаття.

28 жовтня щороку відзначається як День визволення України.

2 травня 1945 р. штурмом була взята столиця Німеччини Берлін, а 8 травня завершилась Велика Вітчизняна війна капітуляцією гітлерівської Німеччини. 9 травня було оголошено Днем Перемоги. 2 вересня 1945р. капітулювала Японія. Цим завершилася Друга світова війна.

Отже, визволення України було важливим етапом Великої Вітчизняної війни, частиною загального процесу розгрому фашистської Німеччини. Основний тягар цієї війни винесли на собі бійці і командири Червоної армії. Проте перемога стала можливою завдяки зусиллям всіх радянських народів, мужності та відданості українського руху Опору, плідній співпраці фронту і тилу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Відбудова і розвиток народного господарства України в післявоєнний період. Завершення радянізації західноукраїнських земель

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.