Від продрозкладки до терору голодом

Для розуміння умов, у яких розгорталась трагедія голоду 1933р., необхідно висвітлити фінансову і цінову політику, яку одночасно з колективізацією проводив СРСР [14]. Царська Росія була органічно з’єднана зі світовим ринком і являлась на ньому експортером сільгосппродукції. Тобто на її території ціни на продукцію сільського господарства були світовими, з причин суворого клімату – надзвичайно низькими для селян. Прибутку селянам світові ціни не залишали, та оскільки селяни були основним покупцем в Росії (85%), то й увесь російський ринок був надзвичайно бідним. Тому до 1929 р. більшовики законсервували царську фінансово-цінову ситуацію – радянський рубль у золотому еквіваленті дорівнювався до царського, а ціни на сільгосппродукцію тримали світові. У царській Росії селяни продавали свій товар скупникам, а з виручки платили царю податок. Більшовики цей податок брали натуральною продукцією, тобто частину її купували у селян по світовим цінам, які називались державними закупочними. Отриманий обсяг сільськогосподарської продукції продавали всередині країни, за кордон і купували заводи важкої індустрії. Залишки продукції селяни продавали на радянських базарах по встановленим там цінам, які не повинні були перевищувати світові. Для цього більшовики перерозподіляли "товарні маси", поповнюючи ними ті райони, де ціни зростали [11, 38].

Наприкінці 20-х років радянські заводи стали готувати станки й обладнання для легкої промисловості. Зростає потреба у робочих руках, до того ж необхідно, щоб селяни (близько двох третіх населення) мали гроші – можливість збиту товару є важливим чинником розвитку нових фабрики і заводів. В свою чергу, наявність грошей у селян залежить від цін на сільгосппродукцію. Для підвищення покупної здатності населення СРСР більшовики проводять ряд економічно виправданих заходів, доцільність яких зрозуміла, якщо розглядати ситуацію в країні комплексно, в контексті історичних умов того часу.

Дивує використання штампу (О.І.Ганжа [2], В.А.Смолій [4], Л.М.Королько [7], С.В.Кульчицький [8], Ю.І.Шаповал [15]) "антиколгоспні виступи селян", оскільки адміністративний тиск на селян при утворенні колгоспів, розпочатий в 1929 р. був заборонений Постановою ЦК ВКП(б) "Про боротьбу з викривленнями партійної лінії в колгоспному русі". Селяни масово виходили з колгоспів, але все ж таки продовжували бунтувати. Проти чого? В Україні і Дону селяни бунтували проти сплати податків державі, відмовляючись взагалі платити будь-що. Не зважаючи на знижений для них план й тиск різних комісій сплатили податки всього на 55%. У викладенні подій 1932-1933 рр. багато протиріч, висновки й пояснення не переконливі, причинно-наслідкові зв’язки визначені не об’єктивно, ситуація розглядається не в контексті соціально-економічних умов, а епізодично, під суб’єктивним куток зору того чи іншого автора. Наприклад, детально описується як у селян "… відбирали останнє…" [15, 64] при тому, що відповідно до нововведення Кагановича, селам і станицям, які не заплатили податок, заборонялось торгувати своєю продукцією. У 1932 р. держава закупила у селян значно менше зерна, ніж у 1928 р., відповідно для харчування і вільної торгівлі зерна у них залишилося більше у порівнянні з 1928 р. [10, 82]. Серед причин неврожаю і голоду називається засуха 1933 р., але ж засуха і неврожай зазвичай передують року голоду. І не проти колгоспів бунтували селяни – вони з них повиходили. Не збирали врожай 1933 р., селяни тому, що хотіли змусити радянську владу відмінити податки і дати їм можливість весь хліб продавати за риночкою ціною, яку ця влада для них і встановила.

Матеріали Малої радянської енциклопедії (стаття "Колективізація сільського господарства") містять інформацію, що в 1932 р. колгоспи засівали близько 70 млн. га. – вище 75% всіх посівів селянського сектору (при 61,5% колективізації) [9, 574]. Це означає, що в 1932 р. весь селянський сектор засіяв близько 93 млн. га. Плюс площа посівів у радгоспах – 6 млн. га. Усього 99 млн. га. [11, 38]. Відповідно до матеріалів "Російського статистичного щорічника" в РРФСР у 1932 р. урожай складав 47,5 млн. т. [13, 295], що дорівнюється врожаю 1931 р., коли козаки не бунтували. Тобто Росія у 1932 р. засіяла все, що могла. У інших республік причин не сіяти також не було. Відповідно, 31 млн. га незасіяних полів належать Україні і козакам, у яких в сумі було 35 млн. га посівних площ, а засіяли козаки і українці у 1932 р. всього десятий гектар своєї пашні [10, 520].

Необхідно врахувати, що радянська влада з метою освоєння нових земель (майже зразу після перемоги в Громадянській війні) переселяла селян на нові землі (з України було переселено майже 5 млн. чоловік) [10, 47]. Використання техніки (в 1933 році сільське господарство нараховувало 210 тис. тракторів) зумовлює розширення посівних площ. І навіть, якщо враховувати, що на 1932 рік посівні площі СРСР складали всього 120 млн. га., незасіяними залишаються 21 млн. га із 35 млн. посівних площ України і козацтва. Отже, в 1932 році українці і козаки засіяли 40% своїх полів – це у кращому випадку.

Для власного споживання селянам потрібно майже стільки ж зерна, скільки і на посів. Виникає питання, звідкіля взялося зерно, щоб у 1933 р. засіяти більше зерна, ніж у 1932р. бо вже восени 1933 р. з новим врожаєм голод скінчився (аж до приходу німців)? Дивно, що люди під час голоду вмирали, а худоба, на якій весною 1933 р. спахали землю, не була зарізана. Якщо засіяти ледь третину пахотної землі, при тривалому недоборі хліба (колізії в Україні і на Дону продовжувались вже чотири роки), це безумовно призведе до голоду, не залежно від влади. Щоб не віддавати робочу крупну рогату худобу в колгоспи (для обробки українського чорнозему використовувались воли), її поголовно різали на м'ясо, залишки продавали.

Чиновники на місцях дезінформували Політбюро з питань справжнього відношення селян до колгоспів. Кримінальне покарання за зменшення стада робочої худоби ввели надто пізно (1930 р.). Розділяємо точку зору, що помилкою Сталіна і більшовиків була нерішуче проведена колективізація і погане обміркування можливих дій пересічного селянина.

Другою, після пожадливості селян, причиною голоду 1933 р. була потужна антиколгоспна пропаганда. Великої шкоди надавали ті, хто маніпулюючи почуттями власника, користуючись відсутністю альтернативи колективізації, малювали селянам жахливі картини їх майбутнього. Прямо не причетних до створення голоду, але культивуючи у суспільстві недовіру, підозрілість й ворожнечу – таких обґрунтовано можна назвати "кривавою опозицією". Ненависть до радянської влади, прагнення роздмухати міжнаціональну ворожнечу не дозволяє "співцям" так званого голодомору визнати об’єктивно доцільність політики Сталіна, який шляхом відгородження радянських селян від світового ринку й усунення конкуренції іноземних фермерів підняв внутрішні ціни на продовольчі продукти, в умовах чого селянський труд безумовно був прибутковим.

Якщо б більшовики навмисне влаштували голод в Україні, Москву боялися б усі сусідні республіки і в 1939 р. не виявляли б такої активності приєднатися до СРСР. Гітлер і Геббельс обов’язково б використали цей факт у антикомуністичній пропаганді для відсторонення України від СРСР для створення зі східних українців армії за зразком власовців і бандерівців, адже не секрет, що у часи Другої світової війни потужною зброєю у боротьбі з ворогом була пропаганда, яку Гітлер називав "зброєю першого рангу". Для пропаганди потрібна ключова ідея. У німецькій пропаганді використовувалася будь-яка можливість переконати населення СРСР у пагубності для українського народу, селянства зокрема, радянської влади. Якщо б голод 1933 р. в Україні створили більшовики, то для ідеологів фашистської Германії кращої ідеї важко було б і знайти. Однак, при тому, що з 22 червня 1941 р. німецька авіація на окуповану територію і тили почала скидати сотні мільйонів листівок у широчайшому асортименті, агітатори Геббельса не могли знайти ту ключову ідею, яка б підірвала довіру народу до радянської влади, змусила б відмовитись від боротьби. Тема голодних років звучала в німецькій пропаганді, але не довго. У серпні 1941 р. в одному з п’яти розділів антисталінської листівки "Сталін – жорстокий тиран", було написано: "Тільки в Україні примусова колективізація коштувала життя шести мільйонам селян!" (145RA). У жовтні ця тема мимохідь (з іншою статистичною інформацією) освітлена в кінці чотирьохсторінкової газети-листівки "Від рабства до свободи" в рубриці "Чи знаєте Ви, що …" : "… радянське керівництво, відбирає хліб у селян по 8 коп. за кілограм і продає його робочим у містах по 75-150 коп. Цією спекуляцією воно "заробляє" від 1250 до 2500%. Ці гроші ідуть на утримання компартій у Європі й Америці. … під час голоду 1933-1934 рр. селянство втратило 7 910 000 людей, які померли голодною смертю" (154Z). У листівці-зверненні до "синів Тихого Дону" того ж жовтня таке поняття як голод вже зникає: "Пригадайте, скільки життів з кожної станиці, майже з кожного куреня, забрали 1931-33-34 роки" (179RA). А у листівці з антипартизанськими призивами (листопад) голод набуває характеру міфічного явища: "Сталіна це не турбує. Скільки разів він ставив Вас під загрозу голодної смерті. Ви пам’ятаєте 1921 рік? Ви не забули 1933?"(212В). І нарешті, у грудні тема згортається: в листівці, замаскованій під армійську газету "Бойовий шлях" деякий "військовополонений NN, полковник" задає 13 так званих "підступних" питань, зокрема: "Чому ніхто з нас, з тих, хто жив в СРСР, не знав про масовий голод 1932-1933 рр. в Україні, Казахстані і в ряді інших областей (не враховуючи, звісно, тих, хто сам безпосередньо пережив жахи цього голоду)?" [10, 35]. Дійсно, чому? Адже тільки за часів радянської влади до війни з України за Урал в організованому порядку було переселено 5 мільйонів селян, плюс вислані "кулаки", пошта працювала, з ріднею вони листувалися, а про голод ніхто не знав. Чому? Очевидно, що у німецькі пропагандисти, переконавшись у тому, що тема голоду 1933 р. не має очікуваного впливу на радянський народ, змушені були відмовитись від неї, з підсумком на завершення: голод-то був, але ж з вини тоталітарної преси про нього ніхто не чув. Це все, що німці змогли запропонувати населенню СРСР, яке прекрасно знало правду про 1933 р.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Масова колективізація селянських господарств та її наслідки в Україні	\|	Іван Мазепа

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.