Утвердження антинародного колгоспного ладу в Україні та голодомор 1932-1933 рр.

Політика примусової суцільної колективізації сільського господарства була чи не найважливішою складовою сталінського воєнно-комуністичного штурму кінця 20-х - початку 30-х років.

Курс на колективізацію проголосив ХV з'їзд ВКП (б) у 1927 р., а з 1929 р., після листопадового пленуму ЦК ВКП (б) почалося її насильницьке форсоване здійснення.

Згідно з більшовицькою доктриною, шлях до соціалізму був пов'язаний з переходом селянства до колективного виробництва. Відповідно, суцільна колективізація була задумана як комунізація, з утворенням господарств максимального рівня усуспільнення та здійснювалася, як і форсована індустріалізація в рамках єдиної політики „соціалістичного штурму".

Беручи курс на колективізацію, сталінське керівництво прагнуло:

- завдяки колгоспам повністю підпорядкувати сільське господарство державі;
- забезпечити населення країни дешевими продуктами харчування і сировиною, отримати кошти для індустріалізації;

- ліквідувати дрібнотоварний селянський уклад, який, на думку більшовиків
був джерелом капіталізму на селі.

Постановою ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 р. було чітко визначено темпи колективізації для різних зон Радянського Союзу. В Україні, згідно з цією постановою, планувалося закінчити колективізацію восени 1931 р. або навесні 1932 р.

Проте, 24 лютого 1930 р. перший секретар ЦК КП (б)У С. Косіор на догоду Сталіну підписав інструктивний лист республіканського ЦК до місцевих парторганізацій з гаслом, відповідно до якого всю Україну слід було колективізувати „до осені 1930 року!". Такі нереальні терміни можна було забезпечити лише насильницькими методами.

Колективізація передбачалася в артільній формі, однак у різних інструкціях артіль мала вигляд комуни. Починаючи з лютого 1930 р., коли було опубліковано новий Примірний статут сільгоспартілі „як перехідної форми до колгоспу", масово почали усуспільнюватися корови, коні, дрібна худоба і птиця. Сталін змушений був відступити після того, як розпочався опір селянства, і навіть ініціював постанову ЦК ВКП(б) „Про боротьбу з викривленням партійної лінії в колгоспному русі" (14 березня 1930 р.) Селяни стали виходити з колгоспів, до осені 1930 р. вийшла половина селянських господарств. Проте політикою збільшення податків влада прискорила процес колективізації. На кінець 1932 р. в Україні було колективізовано майже 70% господарств. При цьому машинну техніку держава залишала собі, утворюючи машинно-тракторні станції (МТС), що були засобом економічного контролю за діяльністю колгоспів.(наприкінці 1932 р. діяли 592 МТС).

План здавання продовольства колгоспам встановлювався в таких розмірах, що на трудодні майже нічого було видавати і колгоспники жили за рахунок своїх присадибних ділянок. Але і тут непомірно високі податки змушували селян розпродавати майно і худобу й залишати села. В 1928-1931 рр. кількість селянських господарств в Україні зменшилася на 352 тис.

Для того, щоб зламати опір заможних селян, в Україні проводилася політика „ліквідації куркульства як класу". Заможних селян оголошували „куркулями" і виселяли на північ або до Сибіру, потім почали виселяти середняків і навіть частину бідняків.

Перший етап розкуркулення тривав в Україні з другої половини січня до початку березня 1930 р. і охопив 309 районів, в яких налічувалося 2524 тис. селянських господарств (із загальної кількості 5045 тис. господарств у 581 районі). На 10 березня було розкуркулено 1887 господарств або 2,5%. До середини 1931 р. з України було депортовано 98,5 тис. селянських родин. Всього експропрійовано до 200 тис. селянських господарств. Загалом за 1928-1931 рр. зникло 352 тис. господарств. З понад мільйона українських селян, репресованих радянською владою на початку 30-х років близько 850 тис. депортували на Північ, де багато з них загинули.

Таким чином, у ході колективізації було знищено найбільш працездатних і заможних господарів, що негативно вплинуло на подальший розвиток сільського господарства.

Прискорення темпів колективізації призвело до дезорганізації аграрного сектора: індивідуальні селянські господарства руйнувалися, а колгоспи технічно і організаційно були ще слабкими.

Все це разом із загальною деградацією виробництва і зумовило голод, який ще більше посилився після встановлення нереальних планів хлібозаготівель. Хлібозаготівлі з урожаю 1931 р. тривали до осені 1932 р., після чого хліба в селі не залишилося. Почався голод.

З метою забезпечити виконання плану проти колгоспів та індивідуальних селянських господарств почали вживатися крайні заходи: здійснювалася тотальна конфіскація продовольчих запасів - аж до сухарів, солінь і фруктової сушки; райони, де не виконувався план переводилися на блокадне положення - підвезення будь-яких продуктів харчування до них заборонялося.

Хлібозаготівлею в Україні керувала спеціальна комісія на чолі з В. Молотовим. Проти колгоспів, які, щоб вціліти, приховували справжні розміри врожаю, почалися репресії. 7 серпня 1932 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову „Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності": розкрадання колгоспного майна каралося розстрілом, а за „пом'якшуючих обставин" - позбавленням волі на строк не менш ніж 10 років. До кінця 1932 р. (за 5 місяців) було засуджено 55 тис. чоловік, у тому числі до розстрілу - 2,1 тис. чоловік. Серед засуджених було багато жінок і дітей, які отримали покарання за жменю зібраних колосків.

Жорстокість, з якою проводили хлібозаготівлю в 1932 р., стала безпосередньою причиною небаченого за всю історію України голодомору 1932-1933 рр. Прямі втрати від голоду становили 3,5-5 млн. чоловік (деякі дослідники оцінюють кількість жертв голоду в 7-9 млн. чоловік).

Незважаючи на голод, експорт зерна зростав: 1929 р. - 2,6, 1930 р. - 48,4, 1932 р. - 51,8, 1933 р. - 17,6 млн. центнера. Водночас, тільки тих 2 млн.т., які вивезли за кордон, було достатньо, щоб врятувати мільйони людей.

Криза з такими жахливими наслідками змусила правлячу верхівку СРСР запровадити виважені норми поставок зерна державі, що давало можливість селянам використовувати лишки на власний розсуд, село отримало значну кількість техніки, в колгоспах були організовані постійні бригади для виконання польових робіт. Стали розвивати підсобні галузі господарства в колгоспах: тваринництво, садівництво, бджільництво тощо.

Однак ефективність господарювання залишалася низькою. Командно-бюрократична система управління сільським господарством фактично стала гальмом його розвитку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Утворення СРСР: місце та роль України в цьому державному утворенні	\|	Україна в умовах великого терору

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.