МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Голодомор 1932-1933 рр.Причини: — волюнтаристська політика сталінського керівництва; — прискорена насильницька колективізація; — завищений план хлібозаготівель для України на 1932 р.; — постанова «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», відома в народі як «Закон про п'ять колосків» (згідно з цим законом за крадіжку колгоспного майна передбачався розстріл із конфіскацією всього майна або позбавлення волі терміном не менш ніж на 10 років); — діяльність в Україні надзвичайної комісії на чолі з В. Молотовим, основною метою якої було вилучення хліба в селян за всяку ціну (обшуки, натуральні штрафи, загороджувальні загони, реквізиція насіннєвого, продовольчого й фуражного фондів колгоспів, блокади сіл-боржників тощо). Отже, хлібозаготівельна кампанія перетворилася на цілеспрямоване фізичне винищення українського селянства. Заходи влади: — продовження хлібозаготівель; — створення загороджувальних загонів, які не випускали селян до міст; — замовчування голоду; — відмова від міжнародної допомоги Наслідки голодомору: — величезні людські втрати (за різними даними, від 3,5 до 8 млн чоловік); — знищення традиційного українського села з його багатими народними звичаями; — подолання опору колективізації і як наслідок — перемога колгоспного ладу на селі. Заходи держави, спрямовані на зміцнення колгоспного ладу: — зменшення податкового тиску на колгоспи після 1933 р. (колгоспам залишали продукцію, вироблену понад план державних поставок); — зміцнення матеріальної бази на селі шляхом збільшення кількості МТС; — запровадження відрядної оплати праці; — поліпшення побутових умов на селі.
Сталінський тоталітарний режим і масові репресії в Україні
Тоталітарний режим — це політичний режим, який передбачає встановлення всеосяжного державного контролю над усіма сферами життя суспільства шляхом терору, знищення демократичних свобод, зосередження влади в руках окремої групи (політичної партії).
Утвердження сталінського тоталітарного режиму
Масові репресії та терор в Україні Терор — це політика придушення, залякування політичних проявників жорстокими насильницькими методами. Репресії— захід державного примусу, покарання. Хвилі сталінського терору в Україні Перша хвиля (1928—1931 рр.) — розкуркулення, депортації, викриття шкідницьких організацій, боротьба проти відомих українських громадських діячів та інтелігенції: — «Шахтинськасправа» (1928 р.) над 53 спеціалістами вугільної промисловості Донбасу, які нібито займалися шкідницькою діяльністю (5 чоловік отримали смертний вирок, інші — різні строки ув'язнення); — сфабрикований процес над «Спілкою визволення України» (СВУ) 1930р. —справа, спрямована проти «старої» національної еліти. Звинувачення 45 чоловік у підготовці збройного повстання, що мало на меті відновлення самостійної «буржуазної» України; — сфальсифікована справа «Українського національного центру» (УНЦ) 1931 р. — процес над колишніми провідними діячами УНР, серед яких були М. Грушевський, В. Голубович та ін.; — боротьба з УАПЦ (із 34 єпископів заарештовано 24, ще 8 зникли без суду і слідства). Друга хвиля (1932—1935 рр.)— голодомор, репресивний спалах після вбивства С. Кірова, боротьба з «націоналістичнимухильництвом»: — голодомор 1932-1933 рр.; — самогубства М. Хвильового та наркома освіти М.Скрипника; — арешт українських кобзарів і лірників та розправа над ними (грудень 1934 р.); — справи «Української військової організації» (УВО), «Блоку українських націоналістичних партій» тощо. Третя хвиля (1936-1938 рр.) — доба «великого терору»: — боротьба з українським націоналізмом (справи «націоналістичної» групи професора М. Зерова, «Блоку українських терористичних груп» та ін.); — боротьба з ухилами в партії (справи « Українського троцькістського центру», «Соціал-демократичної партії України»); — чистка партверхівки, репресії проти членів КП(б)У (Є. Квірінг, X. Раковський, П. Постишев таін.); — репресії в армії (серед репресованих були відомі радянські полководці Й. Якір — командувач Київським військовим округом, І. Дубовий — командувач Харківським військовим округом, Є. Ковтюх, І. Федько, Д. Шмідт, І. Уборевич та ін.); — репресивні заходи проти українських діячів культури — «розстріляне відродження». «Розстріляне відродження»Початок 30-х років — згортання політики українізації (національне відродження почало виходити за межі командно-адміністративної Системи, що набирала сили). 30-ті роки XX ст. в історії української культури називають «розстріляним відродженням». «Розстріляне відродження» — це роки наступу сталінського режиму на всі сфери культурного життя України, коли під пресом терору опинилися науковці, освітяни, діячі сфери культури; в країні розгорталася боротьба проти «націоналістичних ухилів»; це був період, який пройшов під знаком жорстокого переслідування діячів національної культури.
Жертвами сталінського терору стали представники української національної культурної еліти: М. Світальський (геолог); М. Кравчук (математик); Д. Яворницький (історик); М. Яловий (прозаїк і драматург); М. Хвильовий (письменник); Л. Курбас (режисер); М. Бойчук (художник); Г. Косинка (письменник); Д. Фальковський (письменник); М. Зеров (письменник); М. Семенко (письменник); К. Бурський (письменник) та інші. Освіта — Завершення кампанії з ліквідації неписьменності. — Запровадження обов'язкової початкової освіти в сільській місцевості та загального семирічного навчання у містах (постанова ЦК ВКП(б) «Про загальне обов'язкове навчання» від 25 липня 1930 р.). — Нестача кваліфікованих педагогів із вищою освітою. — Скорочення кількості українських шкіл (у зв'язку зі згортанням політики українізації). — Заідеологізованість освіти. — Відновлення діяльності університетів (Харківського, Київського, Одеського, Дніпропетровського). Наука — Провідна установа — Академія наук УРСР, до складу якої входило 26 інститутів (на чолі з О. Богомольцем). — Відкриття у 1928 р. у Харкові Українського фізико-технічного інституту (УФТІ), в якому працювали видатні вчені І. Курчатов, Л. Ландау та ін. — Створення в Києві Інституту клінічної фізіології під керівництвом О. Богомольця (1931 р.). — Заснування в Києві Інституту електрозварювання під керівництвом Є. Патона (1934 р.). — Організація в Одесі Українського інституту хвороб очей і тканинної терапії з ініціативи видатного окуліста В. Філатова. — Плідна робота математиків М. Крилова, М. Богомолова, Д. Граве. — Дослідження в галузі космонавтики (Ю. Кондратюк). — Продовження досліджень у галузі епідеміології (М. Гамалія, Д. Заболотний). — Плідна праця в галузі суспільних наук історика Д. Багалія, Д. Яворницького, М. Грушевського. — Актуальні розробки в галузі генетики й селекції: рослин,і тварин (М. Вавилов, О. Богомоле О. Палладій та ін.). Література — Ліквідація літературно-художніх об'єднань і організація Спілки радянських письменників України (1934р.). — Державний контроль над видавництвами. — Панівне становище методу соцреалізму. — Широке визнання творів Ю. Яновського, А. Головка, Остапа Вишні, П. Тичини, В. Сосюри та ін. — Хвиля переслідувань українських письменників. Мистецтво — Заснування у 1929 р. «Українського мистецького об'єднання» (М. Козин, В. Коровчинський. Г. Світлицький та ін.). — Відкриття у 1935 р. у Харкові пам'ятника Т. Шевченкові (скульптор — М. Манізер). — Створення Спілки радянських композиторів з України (1932 р.). — Репресії проти Леся Курбаса і театру «Березіль» (1933 р.). — Розстріл українських кобзарів і лірників (1934 р.). — Створення Спілки художників України (1938 р.). — плідна діяльність хорової капели « ДУМКА», якою до 1938 р. керував Н. Городовенко. — Заснування Спілки композиторів України (1939 р.). — Відкриття меморіального музею та пам'ятника Т. Шевченку в Каневі (1939 р.). — Відкриття пам'ятника Т. Шевченку в Києві (1939 р.). — Відкриття у Львові театру опери та балету (1940 р.). Антицерковна політика в Україні — Курс на формування атеїстичного світогляду. — Зростання державного тиску на діяльність православної церкви, яка не вписувалася в рамки офіційної ідеології (запровадження у 1928 р. Адміністративного кодексу УРСР, який містив розділ «Прокульти»). — Утиски Української автокефальної православної церкви (УАПЦ), в результаті яких у 1930 р. церква змушена була само ліквідуватися. — Кривава розправа над священиками, Церковним керівництвом (арешт близько 2000 священиків УАПЦ, у т. ч. митрополитів В. Липківського, М. Борецького, І. Павловського). — Масове знищення культових споруд, у результаті якого були зруйновані численні пам'ятки церковної архітектури. — Наслідком антицерковної політики влади стали глибокі моральні деформації в суспільстві, зростання бездуховності.
Західноукраїнські землі у 1921 – 1938 рр. Загальна характеристика стану західноукраїнських земель Політична сфера Відсутність органів самоврядування; заборона українським представникам обіймати адміністративні посади в державі, керівні посади в армії; обмеження політичних прав українців.
Економічна сфера — Колоніальний характер економіки, штучне гальмування економічного розвитку; — панівне становище іноземного капіталу; — переважання аграрного сектора; — екстенсивний характер сільського господарства; Екстенсивний розвиток— розвиток економіки, який характеризується збільшенням кількості продукції, що випускається, за рахунок збільшення витрат людської праці, сировини та матеріалів. — аграрні реформи 1919 р. (селяни землі не отримали); — міграція та еміграція населення як результат безземелля та безробіття; розвиток кооперативного руху. Національне життя Асиміляція українського населення; обмеження у сфері освіти та культури; національне гноблення українського населення.
Політичні партії та організації Східної Галичини
Інтегральний націоналізм— ідеологія ОУН, що заперечувала ліберальні цінності й проповідувала рішучі дії заради національних інтересів. Основні ідеї інтегрального (чинного) націоналізму — Визволення України та створення української самостійної держави. — Воля до життя, до влади, рішучість у боротьбі за здійснення проголошеної мети. — «Творче насильство ініціативної меншості» — лідерів, фанатів справи, які організують народ і поведуть його за собою. Аморальність — національна ідея вища за загальнолюдські цінності, вона понад усе. Відсутність вказівок щодо майбутнього політичного та соціально-економічного устрою української держави. Українські землі у складі Румунії Перебування у складі Румунії Північної Буковини, Ізмаїльського, Акерманського, Хотинського повітів Бессарабії, а також українського населення румунського повіту Мармарош. Переселення румунських колоністів на землі Північної Буковини. Запровадження воєнного стану на окупованих українських територіях (1918-1928 рр.). Політика румунізації (державна мова — румунська, зміна імен та прізвищ, назв міст і сіл на румунські). У1936 р. було видано циркуляр румунського уряду, яким заборонялося в офіційних документах уживати історичні, а не румунізовані назви, навіть прізвища румунізувалися. Наприклад, прізвище Антоненко замінювалося на Антонеску. — Закриття українських шкіл, ліквідація української кафедри в Чернівецькому університеті, заборона на ввезення українських книжок тощо. — Переслідування Української церкви. — Антирумунські повстання (Хотинське 1919 р., Татарбунарське 1924 р.). — Відсутність умов для легальної політичної діяльності. — Діяльність (із 1918р.) Комуністичної партії Буковини, лідерами якої були С. Канюк, В. Гаврилюк (нелегальна діяльність, злиття з Комуністичною партією Румунії у 1926 р.). — Діяльність (із 1927 р.) єдиної легальної партії Українська національна партія (УНП) на чолі з В. Залозецьким (шукали компроміс із урядом Румунії, здобули декілька місць у румунському парламенті). — Виділення з УНП радикального крила на чолі з О. Зибачинським (нелегальна діяльність конспіративних груп за зразком оунівських). — 1938 р. — установлення військової диктатури, заборона всіх політичних партій. Українські землі у складі Чехословаччини — Перебування у складі Чехословаччини Закарпаття. — Більш сприятливі, ніж в інших державах, умови для економічного розвитку, хоча капіталовкладення недостатні. — Намагання чеської влади вирішити проблеми в аграрному секторі шляхом передачі селянам окремих земель угорських поміщиків. — Заснування українських шкіл, гімназій. — Діяльність «Просвіт». — Створення українських театральних осередків, , хорів тощо. — Невиконання чеським урядом зобов'язання надати автономні права українцям. — Відсутність суто українських політичних партій.
Політичні течії Закарпаття
Проголошення Карпатської України 30 вересня 1938 р. — Мюнхенська змова, яка поклала початок розчленуванню Чехословаччини. 11 жовтня 1938 р. — надання автономії Підкарпатській Русі (офіційна назва Закарпаття). Голова автономного уряду — А. Волошин. 2 листопада 1938 р. — Віденський арбітраж, за рішенням якого частина території Закарпаття передавалася Угорщині. Український уряд переїхав до Хусту. 30 грудня 1938 р. — зміна назви « Підкарпатська Русь» на «Карпатська Україна». Проведення низки реформ (українізація адміністративної влади та освіти, початок створення збройних сил — «Карпатської Січі», вибори до Сейму тощо). 14 березня 1939 р. — початок окупації Закарпаття румунськими військами. 15 березня 1939 р. — проголошення незалежності Карпатської України, обрання президентом А. Волошина (столиця — Хуст, прапор — синьо-жовтий, армія — Карпатська Січ). Кінець березня 1939 р.— остаточна окупація території Закарпаття угорськими військами.
Україна під час Другої Світової війни (1939 – 1945 рр. ) Радянсько-німецькі договори 1939 р. і західноукраїнські землі 23 серпня 1939 р. — підписання у Москві Пакту зро ненапад між Німеччиною та СРСР, який отримав назву пакт Молотова — Ріббентропа; до нього додавався таємний протокол щодо розмежування сфер інтересів обох держав у Східній Європі по -:ії рік Нарев, Вісла та Сян. У сфері впливу СРСР опинялася переважна частина західноукраїнських земель. Пакт Молотова — Ріббентропа — назва таємного додаткового протоколу до Договору про ненапад між СРСР та Німеччиною, підписаний у Москві наркомом закордонних справ СРСР В. Молотовим та міністром закордонних справ Німеччини Й.фон Ріббентропом. 1 вересня 1939 р. — напад Німеччини на Польщу, - початок Другої світової війни. 17 вересня 1939 р. — вступ Червоної армії на територію Польщі згідно з попередніми домовленостями а Німеччиною; впродовж 12 днів майже без боїв було зайнято Західну Україну. 28 вересня 1939 р. — підписання Договору про дружбу та кордони і чергового таємного протоколу між Німеччиною та СРСР, за яким Польща як держава зникала з мапи світу, кордон між сторонами встановлювався по «лінії Керзона»: Східна Галичина й Західна Волинь відійшли до СРСР; Лемківщина, Посяння, Холмщина, Підляшшя опинилися під німецькою окупацією. Входження західноукраїнських земель до СРСР 22 жовтня 1939 р. — вибори до Народних зборів Західної України (під контролем радянських військових та політпрацівників), які наприкінці жовтня ухвалили Декларацію про входження Західної України до складу УРСР; листопадові сесії союзної та української Верховних Рад затвердили закони про возз'єднання Західної України з УРСР у складі Союзу Радянських Соціалістичних Республік. 26 червня 1940 р. — нота Раднаркому СРСР до уряду Румунії з вимогою повернути Бессарабію та передати Північну Буковину на підставі того, що у листопаді 1918 р. Народне віче Буковини прийняло рішення про возз'єднання з радянською Україною; під тиском Німеччини, яка запевнила, що ці поступки тимчасові, румунський уряд задовольнив пропозицію СРСР; уже ЗО червня Червона армія зайняла ці території. 2 серпня 1940 р. — рішення Верховної Ради СРСР про прийняття Бессарабії та Північної Буковини до складу СРСР; Північна Буковина, Хотинський, Акерманський та Ізмаїльський повіти увійшли до УРСР, а з решти території Бессарабії й Молдавської автономної республіки (з 1924 р. перебувала у складі УРСР) створено Молдавську PCP. Таким чином, майже всі українські етнічні землі були об'єднані в єдиній державі. Радянізація західних областей України Радянізація — це система заходів, спрямованих на установлення радянської влади, побудову соціалістичного суспільства за економічною та політичною моделлю СРСР у західноукраїнських І землях. Основні заходи радянізації: — поширення радянського законодавства; — уніфікація адміністративно-територіального устрою (скасування поділу на воєводства, поділ на області та райони і т. ін.); — направлення зі східних районів великої кількості кадрів (часто російськомовних); — націоналізація промислових підприємств; — конфіскація поміщицького та інших великих землеволодінь і передача землі селянам; — початок примусової колективізації (весна 1940 р.); — заборона всіх політичних партій, громадських, кооперативних, культурно-освітніх товариств, створених раніше; дозволено діяльність лише КП(б)У, комсомолу, радянських профспілок; — розширення мережі навчальних закладів усіх рівнів; заснування бібліотек, клубів тощо; — українізація освіти, преси; — уведення безкоштовного навчання, медичного обслуговування; — суворий контроль партійно-радянського керівництва над усіма сферами життя; — командно-адміністративні методи впровадження радянської політики; — нехтування місцевих особливостей та традицій; — утиски церкви, особливо греко-католицької; — репресії щодо місцевого населення; депортація у східні райони. Результатом політики радянізації стало, з одного боку, покращення рівня життя найбідніших прошарків населення, розвиток економіки краю, а з іншого — зростання незадоволення репресивними методами влади, підтримка серед населення ідеї створення самостійної Української держави, вступ до загонів оунівців. Початок Великої Вітчизняної війни 22 червня 1941 р.— порушення Німеччиною Ден говору про ненапад на СРСР, початок Великої Вітчизняної війни. Напад на Радянський Союз розпочався згідне з розробленим німецьким генштабом і затвердженим Гітлером ще 18грудня 1940 р. планом «Барбаросса»Союзниками Німеччини у війні були Фінляндія, Угорщина, Румунія, Італія, Словаччина (допомогу також надавали Іспанія та Болгарія). План «Барбаросса» — кодова назва плану воєнної операції фашистської Німеччини проти СРСР, згідно з яким війна проти СРСР повинна була стати «блискавичною», тобто закінчитися перемогою в дуже короткий термін, до того як супротивник зможе мобілізувати та розгорнути свої головні сили. Згідно з планом «Барбаросса» гітлерівські війська складали три групи армій.
В Україні ворогові протистояли Південно-Західний та Південний фронти, Чорноморський флот, Дунайська та Пінська військові флотилії.
Україна в планах гітлерівських окупантів На початку війни серед гітлерівської верхівки не було одностайності щодо долі України. Існували такі точки зору щодо використання українських земель: — після розгрому СРСР і повалення більшовицького режиму створити нову Російську державу, до складу якої увійшла б і Україна; — сприяти створенню автономної Української держави, виходячи з тактичних міркувань та інтересів Німеччини; — перетворити Україну на німецьку колонію, джерело сировини, трудових ресурсів, родючих земель (саме цю думку поділяли А. Гітлер і Г. Гіммлер).
Окупація території України гітлерівськими військами 22 червня 1941 р.— бомбардування німецькою авіацією українських міст (Рівне, Львів, Житомир, Київ, Севастополь та ін.), запеклі бої на кордонах. 23—29 червня 1941 р. — найбільша танкова битва початкового періоду війни в районі Луцьк — Броди — Рівне, в якій узяли участь з обох сторін близько 2 тис. танків (на тиждень затримала просування німців). 30 червня — 11 липня.1941 р. — відступ Червоної армії на обох фронтах: на Півдні німецько-румунські війська захопили Північну Буковину й Бессарабію та підійшли до Дністра; на Заході України взяли Дрогобич, Львів, Луцьк, Рівне, Житомир і наблизилися до Києва. 11 липня — 22 вересня 1941 р. — Київська оборонна операція, яка в результаті некомпетентного керівництва Й. Сталіна та його оточення закінчилася катастрофою для Південно-Західного фронту. Не дозволивши вчасно відвести війська з Київського виступу й зайняти більш вдалу позицію для оборони, Ставка Верховного Головнокомандування прирекла на загибель і полон понад 600 тис. чол., які опинилися в оточенні. У цій операції загинули командувач фронту М. Кирпонос, член військової ради М. Бурмистренко, начальник штабу фронту В. Тупиков. 19 вересня 1941 р. — гітлерівці зайняли Київ. Оборона Києва тривала 71 день, вона надовго затримала німців і дала змогу провести евакуацію на схід людей і великих підприємств Лівобережжя та Донбасу. 5 серпня — 16 жовтня 1941 р. — оборона Одеси. Протягом 73 днів захисники міста відтягували на себе 300-тисячну ворожу армію, завдаючи їй вели-, ких втрат; за наказом Ставки для посилення оборони Криму радянські війська організовано й непомітно для ворога евакуювались з-під Одеси. 25 жовтня 1941 р. — гітлерівці зайняли Харків. До кінця жовтня під ворожою окупацією опинилася також значна частина Донбасу. 30 жовтня 1941 — 4 липня 1942 р. — героїчна оборона Севастополя, яка тривала 250 днів. 16 листопада 1941 р. — радянські війська залишили Крим (крім невеликої ділянки з Севастополем). Кінець 1941 р. — війська Південно-Західного Фронту закріпилися на лінії Вовчанськ — Балаклея — Красний Лиман, а Південного — на лінії Артемівськ — Шахтарське — Большекрєпінська. 12-29 травня 1942 р. — наступальна операція радянських військ під Харковом, наслідки якої були трагічними (в районі Барвенківського виступу в оточення потрапили три радянські армії, втрати склали -40 тис. чол.). Катастрофа сталася внаслідок прорахунків керівництва країни. ' 22 липня 1942 р. — остаточна окупація території України німецько-фашистськими військами після захоплення м. Свердловська Ворошиловградської області (нині Луганської), але ціною величезних жертв, героїчного опору народу німецький план «блискавичної війни» був зірваний.
Причини невдач Червоної армії на початку війни — Тоталітарний характер влади, що поставив у залежність від волі однієї людини та її найближчого оточення життя мільйонів людей. — Прорахунки керівництва країни на чолі з Й. Сталіним: ігнорування даних розвідки про дату наступу німецьких військ; заборона приводити війська в прикордонних районах до бойової готовності;зволікання з переоснащенням армії та побудовою оборонних споруд; відсутність чіткого плану на випадок масштабних військових дій (перемогти ворога збирались «малою кров'ю» на його території). — Перевага німецьких сил на напрямках основних ударів. — Репресії командного складу, досвідчених воєначальників напередодні війни. — Жорстка централізація, атмосфера страху, в країні вбивали ініціативу, гальмували вирішення нагальних проблем. — Міжнародна ізоляція СРСР. Тільки мужність, патріотизм і напруження всіх сил народу стримували німецькі війська, давали час керівництву отямитися й організувати оборону країни.
Мобілізаційні заходи в Україні Мобілізація — переведення збройних сил держави, промисловостi, транспорту та інших галузей економіки на воєнний стан. Основні заходи мобілізації: — 30 червня 1941 р. — створення Державного Комітету Оборони на чолі з Й. Сталіним, який зосередив у своїх руках всю повноту влади в країні; — 10 липня 1941 р. Й. Сталін очолив Ставку Верховного Головнокомандування; — 8 серпня 1941 р. Й. Сталін став Верховним Головнокомандувачем Збройними силами, привласнивши право прийняття найважливіших рішень; — 7 липня 1941 р. — звернення керівництва УРСР до українського народу з закликом дати рішучу відсіч фашистській навалі; — мобілізація до лав Червоної армії (з України — понад 2 млн. чол.); — створення загонів народного ополчення з числа добровольців; — спорудження оборонних укріплень; — перебудова народного господарства на воєнний лад (збільшення випуску воєнної продукції, подовження робочого дня до 11 годин, скасування відпусток, дозвіл керівництву переводити працівників на будь-яку роботу без їхньої згоди, жорстка трудова дисципліна тощо); — евакуація підприємств, колгоспів, наукових та культурно-освітніх установ, людей, цінностей та швидке налагодження виробництва в тилу (26 червня 1941 р. в Україні створено спеціальну комісію з евакуації На чолі з Д. Жилою; всього з України евакуйовано понад 550 великих підприємств, не менше 3,5 млн. населення; все, що не встигали вивезти, знищували);
Евакуація — вивезення з місцевості, що перебувала під загрозою нападу ворога, у тил населення, поранених, а також матеріальних засобів. — державна позика, добровільна здача населенням коштовностей та грошей до Фонду оборони; — знищення органами НКВС політичних в'язнів, які перебували в українських в'язницях.
Окупаційний режим в Україні
На чолі усієї окупованої території стояло рейхсміністерство у справах окупованих східних областей під керівництвом рейхсміністра А. Розенберга. Німецька адміністрація: рейхскомісар, генеральні комісари, окружні комісари, міські комісари, коменданти. Місцева адміністрація (переважно з місцевих мешканців): у містах — бургомістри, в районах — голови, в селах — старости. Поліцейські органи: гестапо (державна таємна поліція); СС (охоронні загони нацистів); СД (служба безпеки); жандармерія. Нацистський «новий порядок» в Україні Травень 1940 р. — розробка німцями плану «Ост», який передбачав такі заходи: — германізацію та колонізацію території Східної Європи, у тому числі й українських земель; — фізичне знищення частини слов'янського населення; — перетворення найвитриваліших і здорових представників слов'янства на рабів; масовий терор проти євреїв та циган; холокост;
Холокост — загибель значної частини єврейського населення Європи в ході систематичного переслідування і знищення його нацистами та їхніми посібниками в Німеччині й на захоплених І територіях у 1933-1945 рр. — масова депортація населення Західної України до Сибіру і т. ін. Згідно з планом на окупованій території України німці встановили «новий порядок». «Новий порядок»—жорстокий режим, установлений німецько-фашистськими загарбниками на окупованій території України та в інших частинах СРСР, що супроводжувався масовими І розстрілами і депортацією місцевого населення. Основні заходи «нового порядку»: — скасування чинності радянського законодавства, введення німецького кримінального права і судів; — запровадження комендантської години; — дискримінація українського населення; — тотальний терор (трагедія Бабиного Яру в Києві, Дробицького Яру — в Харкові, знищення населення у Янівському концтаборі; всього в Україні існувало 180 великих концтаборів! 50 гетто); — примусова мобілізація робочої сили в Німеччину (2,5 млн. чол.); — економічний визиск України (вивезення хліба, продовольства, устаткування заводів і фабрик, культурних цінностей і навіть чорнозему до Німеччини); У Німеччину були вивезені унікальні музейні експонати з Києва, Харкова, Львова, Одеси. Тільки з фондів АН України було відправці близько 320тис. рідкісних книжок. — збереження колгоспної системи під новою назвою «общинні господарства» (за винятком західноукраїнських земель); — використання примусової праці місцевого населення тощо. Нелюдський «новий порядок» призвів до організації руху Опору фашистським загарбникам на окупованих територіях.
Рух Опору в Україні Рух Опору — антифашистський національно-визвольний рух у роки Другої світової війни проти німецьких, італійських японських окупантів та їхніх союзників. Радянська течія — Партизанський рух (1942 р. — створення Українського штабу партизанського руху (УШПР) на чолі з Т. Строкачем; діяльність в Україні партизанських загонів на чолі з О. Сабуровим, О. Федоровим, М. Наумовим, С. Ковпаком та ін.). — Підпільний рух (діяльність в Україні в роки війни 23 обкомів КП(б)У та 9 підпільних обкомів комсомолу, усього діяло понад 3,5 тис. підпільних організацій і груп). Форми боротьби: — диверсії на комунікаціях ворога, знищення ліній зв'язку, доріг, мостів; — розгром ворожих штабів, гарнізонів, комендатур тощо; — збір розвідувальних даних; — розповсюдження листівок, газет із закликами до боротьби проти окупантів; — визволення військовополонених та порятунок людей від вивезення на каторжні роботи до Німеччини; — рейди в тил ворога. У результаті партизанський та підпільний рухи перетворилися на важливий чинник перемоги над ворогом. Національна течія —Оунівський рух, у якому в 1940 р. відбувся розкол на ОУН(М) на чолі з А. Мельником та ОУН(Б) на чолі з С. Бандерою. Члени ОУН не зійшлися в поглядах на методи досягнення мети — створення незалежної України: бандерівці робили ставку на власні сили й активні методи боротьби, а мельниківці покладали великі надії на Німеччину. — Бандерівціу згоді з німецьким командування створили батальйони «Роланд» (на чолі з Є. Побігущим) та «Нахтігаль» (на чолі з Р. Шухевичем). — 30 червня 1941р.— прийняття у Львові «Акта проголошення відновлення Української держави » та формування уряду на чолі з Я. Стецьком (Гітлер виступив проти самостійної Української держави; новостворений уряд був розігнаний, С. Бандерата Я. Стецько заарештовані). — 5 жовтня 1941 р. — створення мельниківцями у Києві Української національної ради на чолі з М. Величковським, яку розглядали як передпарламент майбутньої Української держави (у листопаді 1941 р. її діяльність була заборонена гітлерівцями). — Осінь 1941 р. — репресії проти оунівців і як наслідок — перехід оунівців до боротьби з німцями. 14 жовтня 1942 р. — створення УПА (Української повстанської армії проводу ОУН), яка вела боротьбу як проти німців, так і проти радянської влади. Форми боротьби: — створення органів місцевого самоврядування; — участь у створенні й діяльності української преси, культурно-освітніх закладів, через які поширювалися самостійницькі настрої; — створення підпільних, партизанських і регулярних військових структур. У результаті національна течія зберегла ідею незалежності України й зробила свій внесок у розгром німецько-фашистських загарбників.
Визволення території України від гітлерівських окупантів 19 листопада 1942 — 2 лютого 1943 р. — Сталінградська битва, яка поклала початок корінному перелому в війні на користь СРСР. 18 грудня 1942 р. — звільнення першого населеного пункту УРСР — с. Півнівки Ворошиловградської області. Січень — початок березня 1943 р. — наступальні операції радянських військ, у ході яких було звільнено значну частину Донбасу, 16 лютого вперше звільнено Харків. 19 лютого — 25 березня 1943 р. — контрнаступ німецько-фашистських військ із району Краснограда та Красноармійська Харківської області; знову втративши Харків та Бєлгород, радянські війська героїчними зусиллями зупинили ворога. 5 липня — 23 серпня 1943 р. — Курська битва, в ході якої було визволено Лівобережну Україну та Донбас (23 серпня 1943 р. остаточно звільнено Харків). Вересень — листопад 1943 р. — героїчна битва за Дніпро (за успішне форсування Дніпра та небачений героїзм 2438 радянським воїнам було присвоєно звання Героя Радянського Союзу). 6 листопада 1943 р. — визволення Києва. 24 грудня 1943 — 29 лютого 1944 р.— Жито-мирсько-Бердичівська, Кіровоградська, Корсунь-Шевченківська (найбільша, що мала результатом оточення 11 ворожих дивізій чисельністю 80 тис. чол.), Рівненсько-Луцька, Нікопольсько-криворізька операції. 4 березня — середина квітня 1944 р. — Проскурово-Чернівецька, Умансько-Ботошанська, Березнегувато-Снігірівська, Одеська операції. У результаті цих наступальних операцій було звільнено Правобережну й Південну Україну. 26 березня 1944 р.радянські війська вийшли на кордон із Румунією, 8 квітня 1944 р. — на кордон із Чехословаччиною. 8 квітня —12 травня 1944 р. — Кримська наступальна операція, яка завершилася визволенням Криму. Ця перемога затьмарилася черговим злочином сталінського режиму. У травні 1944 р. за звинуваченням у зраді з півострова було депортовано у віддалені райони СРСР 191 тис. татар, 15 тис. греків, 12,4 тис. болгар, 10 тис. вірмен. 13—29 липня 1944 р. — Львівсько-Сандомирська операція (27 липня звільнено Львів, Перемишль; форсуванням річки Вісли закінчився розгром німецької групи армій «Північна Україна»). 20-29 серпня 1944 р. — Яссько-Кишинівська операція, в ході якої визволено Молдавську PCP та Ізмаїльську область України, розгромлено групу армій «ПівденнаУкраїна». 8 жовтня 1944 р. — визволення останнього окупованого фашистами населеного пункту УРСР — с. Лавочне Дрогобицької області. 28 жовтня 1944 р. — завершилося визволення Закарпаття, остаточне вигнання фашистських окупантів з українських земель.
Особливості радянського партизанського руху 1943-1944 pp. — Активізація антифашистської боротьби на окупованих територіях у зв'язку з наступом радянських військ. — Узгодження дій партизанів з операціями Червоної армії. — Зростання чисельності партизанських загонів (в Україні діяло понад ЗО великих з'єднань та понад 80 окремих загонів). — Глибокі рейди в тил ворога з метою зірвати плани гітлерівців із перетворення України на «випалену пустелю», визволення окремих районів тощо (Карпатський рейд С. Ковпака, рейди П. Вершигори. Я. Мельника та ін.). — Зміцнення зв'язків між керівним центром та окремими загонами (забезпечення партизан зброєю, продовольством, медикаментами з центру).
Діяльність ОУН-УПА у 1943-1944 рр. — Остаточне оформлення структури УПА, об'єднання окремих загонів під загальним керівництвом (головний командир — Р. Шухевич). — Визволення значної території Полісся, Волині, Галичини, створення тут української адміністрації («українських республік»). — Конфлікт із польською адміністрацією, який вилився у взаємні «етнічні чистки». — Липень 1944 р. — проведення установчих зборів представників політичних сил, метою яких було проголошення самостійної України та обрання Української головної визвольної ради (УГВР) — вищого керівного органу національно-визвольної боротьби українського народу — та Генерального секретаріату, який очолив Р. Шухевич. — Перетворення УПА на серйозну військову силу (на 1944 р. її кількість складала 60-90 тис. бійців).
Героїчна праця українців у тилу — Основним гаслом працівників тилу було «Все для фронту! Все для перемоги! ». — Організація роботи евакуйованих підприємств У тилу. — Збільшення випуску воєнної продукції. — Організація соціалістичних змагань (боротьба бригад за звання фронтових тощо). — Самовіддана праця жінок, підлітків, старих людей. — Героїчна праця трудівників села, які забезпечували Червону армію продовольством.
Наслідки війни для України — Загальні демографічні втрати під час Другої світової війни склали близько 14 млн осіб. — Матеріальні збитки в Україні склали близько 286 млрд. крб (42 % від загальних у СРСР). — Зруйновано 714 міст і селищ, 28 тис. сіл, 16,5 тис. промислових підприємств.
Культура України в роки війни Освіта — Руйнація значної частини шкіл та знищення їх матеріальної бази в роки окупації. — Спрямування освітньої політики фашистів на окупованій території на понімечення українського населення (дозвіл лише початкової та професійної освіти, обов'язкове вивчення німецької мови, навчання за програмами, розробленими німецькими чиновниками). — Створення для дітей-сиріт у східних районах СРСР дитячих будинків та інтернатів (сюди було переміщено з України 500 дитячих садків та інтернатів, 257 дитячих будинків). — Налагодження роботи вузів України в евакуації (пов'язане із звільненням території України від фашистських загарбників). Наука —Евакуація на схід наукових закладів України, у тому числі й Академії наук У PCP. —Утворення при Президії АН УРСР Науково-технічного комітету сприяння обороні на чолі з О. Богомольцем. —Плідна робота українських учених у різних галузях:
• розробка технології виплавки броньованих сталей (академік М. Доброхотов); • метод автоматичного дугового зварювання під флюсом під час збирання танків Т-34 (Інститут електрозварювання АН УРСР на чолі з Є. Па-тоном); • наукові досягнення у галузі медицини (винайдення сироватки для лікування ран колективом Інституту клінічної фізіології на чолі з О. Богомольцем, створення препарату для згортання крові Інститутом біохімії АН УРСР під керівництвом О. Палладіна, інтенсивна робота з вивчення раньової інфекції Українського інституту клінічної медицини на чолі з М. Стра-жескутаін.); • створення фахівцями гуманітарних наук бригад лекторів, які виступали з доповідями на військово-історичну тематику на передовій, у гарнізонах міст, винищувальних батальйонах тощо. Література — Участь українських літераторів у захисті Вітчизни (добровольцями на фронт пішли А. Головко, М. Бажан, С. Скляренко, О. Гончар та ін.; 109 із 200 членів Спілки письменників перебували на фронті). — Створення з ініціативи Спілки радянських письменників трьох агітаційних бригад, які працювали у військових частинах, шпиталях, на оборонних підприємствах і своїми виступами зміцнювали бойовий дух радянських воїнів. — Робота українських письменників воєнними кореспондентами, редакторами дивізійних видань (вихід газети Південно-Західного фронту «Красная Армия », газети « За Радянську Україну », у редакціях яких працювали М. Бажан, А. Малишко, С. Головінський, Л. Первомайський, О. Корнійчук та ін.). — Широка публіцистична діяльність українських письменників (публікація творів О. Довженка «Перед боєм», «Україна в огні», патріотичних віршів П. Тичини, М. Рильського, М. Бажана, В. Сосюри та ін.). — Контроль сталінського керівництва над діяльністю українських письменників. — Робота українських радіостанцій (ім. Т. Шевченка у Саратові, «Радянська Україна» у Москві та ін). Мистецтво — Евакуація майже 50-ти театрів на схід. — Комплектування з евакуйованих українських театрів фронтових бригад за участю найкращих акторів (Київський театр опери та балету ім. Т. Шевченка створив 22 бригади, які працювали на 4-х фронтах і дали 920 концертів). — Виступи майстрів сцени перед фронтовиками на передовій (3. Гайдай, І. Паторжинський, М. Гришко та ін.). — Створення у 1941 р. у Ворошиловграді музично-драматичного колективу, який дав близько 300 спектаклів і концертів для військових частин і госпіталів. — Розвиток кінодокументалістики (перший кінорепортаж — «Із фронтів Вітчизняної війни» (вересень 1941 р.), за період війни українські оператори відзняли близько 300 документальних фільмів і кіносюжетів, серед яких фільми О. Довженка «Битва за нашу Радянську Україну» (1943 р.), «Перемога на Правобережній Україні» (1945 р.) та ін.). — Діяльність в евакуації Київської та Одеської кіностудій (випуск фільмів, сповнених патріотизму: « Олександр Пархоменко », «Як гартувалася сталь »; «Партизани в степах України»; було організовано їх показ у кінотеатрах країни і на фронті). Основна темау творчості українських художників— захист Вітчизни (випуск плакатів, листівок, карикатур тощо). Найвідомішими творами українських художників воєнного періоду були: «Гнів Шевченка — зброя перемоги» В. Касіяна, «Розчавимо фашистську гадину» О. Олександрова, «Україна вільна» В. Корецького та ін.
Післявоєнна відбудова і розвиток України в 1945 – на початку 50 – х років XX ст. Адміністративно – територіальні зміни. Встановлення кордону з Польщею 9 вересня 1944 р. — укладення між урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення Люблінської угоди, згідно з якою частина українських земель (Холмщина, Лемківщина, Надсяння, частина Підляшшя) з населенням майже 800 тис. українців передавалася Польщі (таким чином сталінське керівництво намагалося підтримати прорадянський польський уряд та змінити негативне ставлення польського населення до радянської влади, спричинене подіями 1939 р.). 16 серпня 1945 р. — укладення договору про радянсько-польський кордон, який встановлювався по «лінії Керзона» з відхиленням на схід (тобто на користь Польщі) на 5-8 км, а в окремих районах навіть на 17-30 км. 1951 р. — завершення процесу українсько-польських територіальних домовленостей, коли на прохання Польщі відбувся обмін прикордонними ділянками (до Львівської області відійшли землі в районі м. Кристинополя, а до Польщі відійшла територія довкола м. Нижні Устрики Дрогобицького району). Встановлення кордону з Чехословаччиною 26 листопада 1944 р.— схвалення з'їздом Народних комітетів Закарпаття в м. Мукачево Маніфесту про возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною. 29 червня 1945 р. — договір між ЧСР і СРСР, який юридично закріпив рішення з'їзду в Мукачево. 22 січня 1946р.— указ Президії Верховної Ради СРСР про утворення у складі УРСР Закарпатської області. Встановлення кордону з Румунією 10 лютого 1947р. — підписання радянсько-румунського договору, за яким до УРСР відходилиПівнічна Буковина, Хотинщина, Ізмаїльщина (тобто закріплювалися кордони, встановлені у 1940 р.).
Наслідки врегулювання територіальних питань для України — Остаточне встановлення та юридичне закріплення кордонів республіки. — Збільшення території УРСР. — Демографічні зміни у складі населення. — Об'єднання основної частини українських земель у кордонах однієї держави. Суспільно-політичне життя — Відновлення режиму одноосібної влади И. Сталіна, культ особи якого досяг апогею; — Відсутність в Україні будь-якої самостійної політики. — Відновлення репресій; відсутність демократії та свобод громадян, зловживання владою (пік репресій в Україні припав на 1947 р., коли ЦК КП(б)У очолював найближчий соратник Й. Сталіна Л. Каганович). — Підпорядкування політичному центру діяльності перших секретарів ЦК КП(б)У: • М. Хрущов (1943-1946 рр. та 1948-1949 рр.). • Л. Каганович (1947 р.). • Л. Мельников (1950-1953 рр.). — Розгортання ідеологічної реакції — «ждановщини». «Ждановщина» — це ідеологічна кампанія в СРСР, розгорнута у 1946-1949 рр. у галузі науки, літератури, культури та мистецтва, в ході якої були піддані нищівній критиці діяльність інститутів історії України та історії української літератури, творчих спілок, редакцій газет і журналів, видатних діячів української культури — письменників, композиторів, режисерів тощо (назва походить від прізвища секретаря ЦК ВКП(б) з питань ідеології А. Жданова).
Відбудова народного господарства України Березень 1946 р.— затвердження Верховною Радою СРСР п'ятирічного плану відбудови і розвитку народного господарства на 1946-1950 рр. Особливості відбудови Промисловість: — більші масштаби відбудовчих робіт, ніж у будь-якій іншій країні Європи; — проблема капіталовкладень (відмова від плану Маршалла, розрахунок лише на внутрішні резерви); — відновлення адміністративно-командних методів; — початок відбудови з важкої промисловості (в Україні за декілька років були відновлені шахти Донбасу, Дніпрогес та інші великі електростанції, металургійні заводи тощо); — розвиток важкої промисловості за рахунок легкої, сільського господарства, науки і культури (інвестиції у легку промисловість складали 12-17 % усіх промислових капіталовкладень); — посилення диспропорції в розвитку економіки на користь військово-промислового комплексу (ВПК); — повільне впровадження досягнень науково-технічного прогресу (підприємства працювали за старими технологіями, висока енерго- та матеріалоємність виробів тощо); — нестача робочої сили, особливо кваліфікованої; — важливим чинником, що впливав на успіх відбудови, був ентузіазм народу (90% працюючих охоплені різними формами соцзмагання). Згідно з контрольними показниками, визначеними союзним післявоєнним планом відбудови, українська економіка отримала лише 15 % всесоюзних капіталовкладень, тоді як на УРСР і припало 42 % усіх матеріальних збитків СРСРу війні. пню» Сільське господарство: — відновлення колгоспного ладу; — надзвичайно складні умови відбудови сільського господарства (скорочення посівних площ, поголів'я худоби, нестача робочих рук, техніки); — мізерні капіталовкладення (7% від загального обсягу асигнувань); — важке становище селян (мізерна оплата праці, високі податки на підсобне господарство, відсутність паспортів у селян, несплата пенсій тощо); — голод 1946-1947рр.
Читайте також:
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|