• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Голодомор 1932-1933 рр.

Причини:

— волюнтаристська політика сталінського керівниц­тва;

— прискорена насильницька колективізація;

— завищений план хлібозаготівель для України на 1932 р.;

— постанова «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнен­ня суспільної (соціалістичної) власності», відо­ма в народі як «Закон про п'ять колосків» (згідно з цим законом за крадіжку колгоспного майна пе­редбачався розстріл із конфіскацією всього май­на або позбавлення волі терміном не менш ніж на 10 років);

— діяльність в Україні надзвичайної комісії на чолі з В. Молотовим, основною метою якої було ви­лучення хліба в селян за всяку ціну (обшуки, натуральні штрафи, загороджувальні загони, реквізиція насіннєвого, продовольчого й фуражно­го фондів колгоспів, блокади сіл-боржників тощо). Отже, хлібозаготівельна кампанія перетворилася на цілеспрямоване фізичне винищення україн­ського селянства.

Заходи влади:

— продовження хлібозаготівель;

— створення загороджувальних загонів, які не ви­пускали селян до міст;

— замовчування голоду;

— відмова від міжнародної допомоги

Наслідки голодомору:

— величезні людські втрати (за різними даними, від 3,5 до 8 млн чоловік);

— знищення традиційного українського села з його багатими народними звичаями;

— подолання опору колективізації і як наслідок — перемога колгоспного ладу на селі.

Заходи держави, спрямовані на зміцнення кол­госпного ладу:

— зменшення податкового тиску на колгоспи після 1933 р. (колгоспам залишали продукцію, вироб­лену понад план державних поставок);

— зміцнення матеріальної бази на селі шляхом збільшення кількості МТС;

— запровадження відрядної оплати праці;

— поліпшення побутових умов на селі.

Сталінський тоталітарний режим і масові репресії в Україні

Тоталітарний режим — це політичний режим, який передба­чає встановлення всеосяжного державного контролю над усіма сферами життя суспільства шляхом терору, знищення демо­кратичних свобод, зосередження влади в руках окремої групи (політичної партії).

Утвердження сталінського тоталітарного режиму

Масові репресії та терор в Україні

Терор — це політика придушення, залякування політичних про­явників жорстокими насильницькими методами. Репресії— захід державного примусу, покарання.

Хвилі сталінського терору в Україні

Перша хвиля (1928—1931 рр.) — розкуркулення, депортації, викриття шкідницьких організацій, бо­ротьба проти відомих українських громадських діячів та інтелігенції:

— «Шахтинськасправа» (1928 р.) над 53 спеціаліста­ми вугільної промисловості Донбасу, які нібито займалися шкідницькою діяльністю (5 чоловік отримали смертний вирок, інші — різні строки ув'язнення);

— сфабрикований процес над «Спілкою визволення України» (СВУ) 1930р. —справа, спрямована про­ти «старої» національної еліти. Звинувачення 45 чо­ловік у підготовці збройного повстання, що мало на меті відновлення самостійної «буржуазної» України;

— сфальсифікована справа «Українського національ­ного центру» (УНЦ) 1931 р. — процес над ко­лишніми провідними діячами УНР, серед яких були М. Грушевський, В. Голубович та ін.;

— боротьба з УАПЦ (із 34 єпископів заарештовано 24, ще 8 зникли без суду і слідства).

Друга хвиля (1932—1935 рр.)— голодомор, ре­пресивний спалах після вбивства С. Кірова, боротьба з «націоналістичнимухильництвом»:

— голодомор 1932-1933 рр.;

— самогубства М. Хвильового та наркома освіти М.Скрипника;

— арешт українських кобзарів і лірників та розпра­ва над ними (грудень 1934 р.);

— справи «Української військової організації» (УВО), «Блоку українських націоналістичних партій» тощо.

Третя хвиля (1936-1938 рр.) — доба «великого терору»:

— боротьба з українським націоналізмом (справи «націоналістичної» групи професора М. Зерова, «Блоку українських терористичних груп» та ін.);

— боротьба з ухилами в партії (справи « Українського троцькістського центру», «Соціал-демократичної партії України»);

— чистка партверхівки, репресії проти членів КП(б)У (Є. Квірінг, X. Раковський, П. Постишев таін.);

— репресії в армії (серед репресованих були відомі радянські полководці Й. Якір — командувач Київським військовим округом, І. Дубовий — ко­мандувач Харківським військовим округом, Є. Ковтюх, І. Федько, Д. Шмідт, І. Уборевич та ін.);

— репресивні заходи проти українських діячів куль­тури — «розстріляне відродження».

«Розстріляне відродження»Початок 30-х років — згортання політики укра­їнізації (національне відродження почало виходити за межі командно-адміністративної Системи, що на­бирала сили).

30-ті роки XX ст. в історії української культури називають «розстріляним відродженням».

«Розстріляне відродження» — це роки наступу сталінського ре­жиму на всі сфери культурного життя України, коли під пресом те­рору опинилися науковці, освітяни, діячі сфери культури; в країні розгорталася боротьба проти «націоналістичних ухилів»; це був період, який пройшов під знаком жорстокого переслідування

діячів національної культури.

Жертвами сталінського терору стали представ­ники української національної культурної еліти: М. Світальський (геолог); М. Кравчук (математик); Д. Яворницький (історик); М. Яловий (прозаїк і дра­матург); М. Хвильовий (письменник); Л. Курбас (ре­жисер); М. Бойчук (художник); Г. Косинка (пись­менник); Д. Фальковський (письменник); М. Зеров (письменник); М. Семенко (письменник); К. Бурсь­кий (письменник) та інші.

Освіта

— Завершення кампанії з ліквідації неписьмен­ності.

— Запровадження обов'язкової початкової освіти в сільській місцевості та загального семирічно­го навчання у містах (постанова ЦК ВКП(б) «Про загальне обов'язкове навчання» від 25 липня 1930 р.).

— Нестача кваліфікованих педагогів із вищою освітою.

— Скорочення кількості українських шкіл (у зв'яз­ку зі згортанням політики українізації).

— Заідеологізованість освіти.

— Відновлення діяльності університетів (Харківсько­го, Київського, Одеського, Дніпропетровського).

Наука

— Провідна установа — Академія наук УРСР, до складу якої входило 26 інститутів (на чолі з О. Бо­гомольцем).

— Відкриття у 1928 р. у Харкові Українського фізико-технічного інституту (УФТІ), в якому працю­вали видатні вчені І. Курчатов, Л. Ландау та ін.

— Створення в Києві Інституту клінічної фізіології під керівництвом О. Богомольця (1931 р.).

— Заснування в Києві Інституту електрозварювання під керівництвом Є. Патона (1934 р.).

— Організація в Одесі Українського інституту хво­роб очей і тканинної терапії з ініціативи видатно­го окуліста В. Філатова.

— Плідна робота математиків М. Крилова, М. Богомолова, Д. Граве.

— Дослідження в галузі космонавтики (Ю. Кондратюк).

— Продовження досліджень у галузі епідеміології (М. Гамалія, Д. Заболотний).

— Плідна праця в галузі суспільних наук історика Д. Багалія, Д. Яворницького, М. Грушевського.

— Актуальні розробки в галузі генетики й селекції: рослин,і тварин (М. Вавилов, О. Богомоле О. Палладій та ін.).

Література

— Ліквідація літературно-художніх об'єднань і ор­ганізація Спілки радянських письменників Укра­їни (1934р.).

— Державний контроль над видавництвами.

— Панівне становище методу соцреалізму.

— Широке визнання творів Ю. Яновського, А. Голов­ка, Остапа Вишні, П. Тичини, В. Сосюри та ін.

— Хвиля переслідувань українських письменників.

Мистецтво

— Заснування у 1929 р. «Українського мистецько­го об'єднання» (М. Козин, В. Коровчинський. Г. Світлицький та ін.).

— Відкриття у 1935 р. у Харкові пам'ятника Т. Шев­ченкові (скульптор — М. Манізер).

— Створення Спілки радянських композиторів з України (1932 р.).

— Репресії проти Леся Курбаса і театру «Березіль» (1933 р.).

— Розстріл українських кобзарів і лірників (1934 р.).

— Створення Спілки художників України (1938 р.).

— плідна діяльність хорової капели « ДУМКА», якою до 1938 р. керував Н. Городовенко.

— Заснування Спілки композиторів України (1939 р.).

— Відкриття меморіального музею та пам'ятника Т. Шевченку в Каневі (1939 р.).

— Відкриття пам'ятника Т. Шевченку в Києві (1939 р.).

— Відкриття у Львові театру опери та балету (1940 р.).

Антицерковна політика в Україні

— Курс на формування атеїстичного світогляду.

— Зростання державного тиску на діяльність пра­вославної церкви, яка не вписувалася в рам­ки офіційної ідеології (запровадження у 1928 р. Адміністративного кодексу УРСР, який містив розділ «Прокульти»).

— Утиски Української автокефальної православної церкви (УАПЦ), в результаті яких у 1930 р. церк­ва змушена була само ліквідуватися.

— Кривава розправа над священиками, Церковним керівництвом (арешт близько 2000 священиків УАПЦ, у т. ч. митрополитів В. Липківського, М. Борецького, І. Павловського).

— Масове знищення культових споруд, у результаті якого були зруйновані численні пам'ятки церков­ної архітектури.

— Наслідком антицерковної політики влади стали глибокі моральні деформації в суспільстві, зро­стання бездуховності.

Західноукраїнські землі у 1921 – 1938 рр.

Загальна характеристика стану західноукраїнських земель

Політична сфера

Відсутність органів самоврядування; заборона українським представникам обіймати адміністративні посади в державі, керівні посади в армії;

обмеження політичних прав українців.

Економічна сфера

— Колоніальний характер економіки, штучне галь­мування економічного розвитку;

— панівне становище іноземного капіталу;

— переважання аграрного сектора;

— екстенсивний характер сільського господарства;

Екстенсивний розвиток— розвиток економіки, який характе­ризується збільшенням кількості продукції, що випускається, за рахунок збільшення витрат людської праці, сировини та ма­теріалів.

— аграрні реформи 1919 р. (селяни землі не отри­мали);

— міграція та еміграція населення як результат без­земелля та безробіття; розвиток кооперативного руху.

Національне життя

Асиміляція українського населення; обмеження у сфері освіти та культури; національне гноблення українського населення.

Політичні партії та організації Східної Галичини

Інтегральний націоналізм— ідеологія ОУН, що заперечувала ліберальні цінності й проповідувала рішучі дії заради національних інтересів.

Основні ідеї інтегрального (чинного) націоналізму

— Визволення України та створення української са­мостійної держави.

— Воля до життя, до влади, рішучість у боротьбі за здійснення проголошеної мети.

— «Творче насильство ініціативної меншості» — лідерів, фанатів справи, які організують народ і поведуть його за собою.

Аморальність — національна ідея вища за загаль­нолюдські цінності, вона понад усе. Відсутність вказівок щодо майбутнього політично­го та соціально-економічного устрою української держави.

Українські землі у складі Румунії

Перебування у складі Румунії Північної Букови­ни, Ізмаїльського, Акерманського, Хотинського повітів Бессарабії, а також українського населен­ня румунського повіту Мармарош. Переселення румунських колоністів на землі Північної Буковини.

Запровадження воєнного стану на окупованих ук­раїнських територіях (1918-1928 рр.).

Політика румунізації (державна мова — румун­ська, зміна імен та прізвищ, назв міст і сіл на ру­мунські).

У1936 р. було видано циркуляр румунського уряду, яким забо­ронялося в офіційних документах уживати історичні, а не ру­мунізовані назви, навіть прізвища румунізувалися. Наприклад, прізвище Антоненко замінювалося на Антонеску.

— Закриття українських шкіл, ліквідація української кафедри в Чернівецькому університеті, заборона на ввезення українських книжок тощо.

— Переслідування Української церкви.

— Антирумунські повстання (Хотинське 1919 р., Татарбунарське 1924 р.).

— Відсутність умов для легальної політичної діяль­ності.

— Діяльність (із 1918р.) Комуністичної партії Буко­вини, лідерами якої були С. Канюк, В. Гаврилюк (нелегальна діяльність, злиття з Комуністичною партією Румунії у 1926 р.).

— Діяльність (із 1927 р.) єдиної легальної партії Українська національна партія (УНП) на чолі з В. Залозецьким (шукали компроміс із урядом Румунії, здобули декілька місць у румунському парламенті).

— Виділення з УНП радикального крила на чолі з О. Зибачинським (нелегальна діяльність конспіративних груп за зразком оунівських).

— 1938 р. — установлення військової диктатури, за­борона всіх політичних партій.

Українські землі у складі Чехословаччини

— Перебування у складі Чехословаччини Закарпат­тя.

— Більш сприятливі, ніж в інших державах, умови для економічного розвитку, хоча капіталовкла­дення недостатні.

— Намагання чеської влади вирішити проблеми в аг­рарному секторі шляхом передачі селянам окре­мих земель угорських поміщиків.

— Заснування українських шкіл, гімназій.

— Діяльність «Просвіт».

— Створення українських театральних осередків, , хорів тощо.

— Невиконання чеським урядом зобов'язання нада­ти автономні права українцям.

— Відсутність суто українських політичних партій.

Політичні течії Закарпаття

Проголошення Карпатської України

30 вересня 1938 р. — Мюнхенська змова, яка по­клала початок розчленуванню Чехословаччини.

11 жовтня 1938 р. — надання автономії Підкар­патській Русі (офіційна назва Закарпаття). Голова автономного уряду — А. Волошин.

2 листопада 1938 р. — Віденський арбітраж, за рішенням якого частина території Закарпаття пере­давалася Угорщині. Український уряд переїхав до Хусту.

30 грудня 1938 р. — зміна назви « Підкарпатська Русь» на «Карпатська Україна». Проведення низ­ки реформ (українізація адміністративної влади та освіти, початок створення збройних сил — «Карпат­ської Січі», вибори до Сейму тощо).

14 березня 1939 р. — початок окупації Закарпат­тя румунськими військами.

15 березня 1939 р. — проголошення незалежності Карпатської України, обрання президентом А. Во­лошина (столиця — Хуст, прапор — синьо-жовтий, армія — Карпатська Січ).

Кінець березня 1939 р.— остаточна окупація те­риторії Закарпаття угорськими військами.

Україна під час Другої Світової війни (1939 – 1945 рр. )

Радянсько-німецькі договори 1939 р. і західноукраїнські землі

23 серпня 1939 р. — підписання у Москві Пакту зро ненапад між Німеччиною та СРСР, який отри­мав назву пакт Молотова — Ріббентропа; до ньо­го додавався таємний протокол щодо розмежування сфер інтересів обох держав у Східній Європі по -:ії рік Нарев, Вісла та Сян. У сфері впливу СРСР опинялася переважна частина західноукраїнських земель.

Пакт Молотова — Ріббентропа — назва таємного додатко­вого протоколу до Договору про ненапад між СРСР та Німеч­чиною, підписаний у Москві наркомом закордонних справ СРСР В. Молотовим та міністром закордонних справ Німеччини Й.фон Ріббентропом.

1 вересня 1939 р. — напад Німеччини на Польщу, - початок Другої світової війни.

17 вересня 1939 р. — вступ Червоної армії на тери­торію Польщі згідно з попередніми домовленостями а Німеччиною; впродовж 12 днів майже без боїв було зайнято Західну Україну.

28 вересня 1939 р. — підписання Договору про дружбу та кордони і чергового таємного протоколу між Німеччиною та СРСР, за яким Польща як дер­жава зникала з мапи світу, кордон між сторонами встановлювався по «лінії Керзона»: Східна Галичи­на й Західна Волинь відійшли до СРСР; Лемківщина, Посяння, Холмщина, Підляшшя опинилися під німецькою окупацією.

Входження західноукраїнських земель до СРСР

22 жовтня 1939 р. — вибори до Народних зборів Західної України (під контролем радянських війсь­кових та політпрацівників), які наприкінці жовт­ня ухвалили Декларацію про входження Західної України до складу УРСР; листопадові сесії союзної та української Верховних Рад затвердили закони про возз'єднання Західної України з УРСР у складі Союзу Радянських Соціалістичних Республік.

26 червня 1940 р. — нота Раднаркому СРСР до уряду Румунії з вимогою повернути Бессарабію та передати Північну Буковину на підставі того, що у листопаді 1918 р. Народне віче Буковини прийня­ло рішення про возз'єднання з радянською Україною; під тиском Німеччини, яка запевнила, що ці поступки тимчасові, румунський уряд задовольнив пропо­зицію СРСР; уже ЗО червня Червона армія зайняла ці території.

2 серпня 1940 р. — рішення Верховної Ради СРСР про прийняття Бессарабії та Північної Буковини до складу СРСР; Північна Буковина, Хотинський, Акерманський та Ізмаїльський повіти увійшли до УРСР, а з решти території Бессарабії й Молдавської автономної республіки (з 1924 р. перебувала у складі УРСР) створено Молдавську PCP.

Таким чином, майже всі українські етнічні землі були об'єднані в єдиній державі.

Радянізація західних областей України

Радянізація — це система заходів, спрямованих на установлен­ня радянської влади, побудову соціалістичного суспільства за економічною та політичною моделлю СРСР у західноукраїнських І землях.

Основні заходи радянізації:

— поширення радянського законодавства;

— уніфікація адміністративно-територіального уст­рою (скасування поділу на воєводства, поділ на об­ласті та райони і т. ін.);

— направлення зі східних районів великої кількості кадрів (часто російськомовних);

— націоналізація промислових підприємств;

— конфіскація поміщицького та інших великих зем­леволодінь і передача землі селянам;

— початок примусової колективізації (весна 1940 р.);

— заборона всіх політичних партій, громадських, кооперативних, культурно-освітніх товариств, створених раніше; дозволено діяльність лише КП(б)У, комсомолу, радянських профспілок;

— розширення мережі навчальних закладів усіх рівнів; заснування бібліотек, клубів тощо;

— українізація освіти, преси;

— уведення безкоштовного навчання, медичного обслуговування;

— суворий контроль партійно-радянського керівниц­тва над усіма сферами життя;

— командно-адміністративні методи впровадження радянської політики;

— нехтування місцевих особливостей та тради­цій;

— утиски церкви, особливо греко-католицької;

— репресії щодо місцевого населення; депортація у східні райони.

Результатом політики радянізації стало, з одно­го боку, покращення рівня життя найбідніших про­шарків населення, розвиток економіки краю, а з іншо­го — зростання незадоволення репресивними метода­ми влади, підтримка серед населення ідеї створення самостійної Української держави, вступ до загонів оунівців.

Початок Великої Вітчизняної війни

22 червня 1941 р.— порушення Німеччиною Ден говору про ненапад на СРСР, початок Великої Вітчиз­няної війни.

Напад на Радянський Союз розпочався згідне з розробленим німецьким генштабом і затвердженим Гітлером ще 18грудня 1940 р. планом «Барбаросса»Союзниками Німеччини у війні були Фінляндія, Угор­щина, Румунія, Італія, Словаччина (допомогу також надавали Іспанія та Болгарія).

План «Барбаросса» — кодова назва плану воєнної операції фа­шистської Німеччини проти СРСР, згідно з яким війна про­ти СРСР повинна була стати «блискавичною», тобто закінчи­тися перемогою в дуже короткий термін, до того як супро­тивник зможе мобілізувати та розгорнути свої головні сили.

Згідно з планом «Барбаросса» гітлерівські війська складали три групи армій.

В Україні ворогові протистояли Південно-Західний та Південний фронти, Чорноморський флот, Дунай­ська та Пінська військові флотилії.

Україна в планах гітлерівських окупантів

На початку війни серед гітлерівської верхівки не було одностайності щодо долі України. Існували такі точки зору щодо використання українських земель:

— після розгрому СРСР і повалення більшовицького режиму створити нову Російську державу, до скла­ду якої увійшла б і Україна;

— сприяти створенню автономної Української держа­ви, виходячи з тактичних міркувань та інтересів Німеччини;

— перетворити Україну на німецьку колонію, джере­ло сировини, трудових ресурсів, родючих земель (саме цю думку поділяли А. Гітлер і Г. Гіммлер).

Окупація території України гітлерівськими військами

22 червня 1941 р.— бомбардування німецькою авіацією українських міст (Рівне, Львів, Житомир, Київ, Севастополь та ін.), запеклі бої на кордонах.

23—29 червня 1941 р. — найбільша танкова битва початкового періоду війни в районі Луцьк — Броди — Рівне, в якій узяли участь з обох сторін близько 2 тис. танків (на тиждень затримала просування німців).

30 червня — 11 липня.1941 р. — відступ Червоної армії на обох фронтах: на Півдні німецько-румунські війська захопили Північну Буковину й Бессарабію та підійшли до Дністра; на Заході України взяли Дрогобич, Львів, Луцьк, Рівне, Житомир і наблизилися до Києва.

11 липня — 22 вересня 1941 р. — Київська обо­ронна операція, яка в результаті некомпетентного керівництва Й. Сталіна та його оточення закінчилася катастрофою для Південно-Західного фронту. Не до­зволивши вчасно відвести війська з Київського вис­тупу й зайняти більш вдалу позицію для оборони, Ставка Верховного Головнокомандування прирекла на загибель і полон понад 600 тис. чол., які опинилися в оточенні. У цій операції загинули командувач фрон­ту М. Кирпонос, член військової ради М. Бурмистренко, начальник штабу фронту В. Тупиков.

19 вересня 1941 р. — гітлерівці зайняли Київ. Обо­рона Києва тривала 71 день, вона надовго затримала німців і дала змогу провести евакуацію на схід людей і великих підприємств Лівобережжя та Донбасу.

5 серпня — 16 жовтня 1941 р. — оборона Одеси. Протягом 73 днів захисники міста відтягували на себе 300-тисячну ворожу армію, завдаючи їй вели-, ких втрат; за наказом Ставки для посилення оборони Криму радянські війська організовано й непомітно для ворога евакуювались з-під Одеси.

25 жовтня 1941 р. — гітлерівці зайня­ли Харків. До кінця жовтня під ворожою оку­пацією опинилася також значна частина Донбасу.

30 жовтня 1941 — 4 липня 1942 р. — героїчна обо­рона Севастополя, яка тривала 250 днів.

16 листопада 1941 р. — радянські війська залиши­ли Крим (крім невеликої ділянки з Севастополем).

Кінець 1941 р. — війська Південно-Західного Фронту закріпилися на лінії Вовчанськ — Балаклея — Красний Лиман, а Південного — на лінії Артемівськ — Шахтарське — Большекрєпінська.

12-29 травня 1942 р. — наступальна операція радянських військ під Харковом, наслідки якої були трагічними (в районі Барвенківського виступу в оточення потрапили три радянські армії, втрати склали -40 тис. чол.). Катастрофа сталася внаслідок прорахунків керівництва країни. '

22 липня 1942 р. — остаточна окупація території України німецько-фашистськими військами після захоплення м. Свердловська Ворошиловградської об­ласті (нині Луганської), але ціною величезних жертв, героїчного опору народу німецький план «блискавич­ної війни» був зірваний.

Причини невдач Червоної армії на початку війни

— Тоталітарний характер влади, що поставив у залежність від волі однієї людини та її най­ближчого оточення життя мільйонів людей.

— Прорахунки керівництва країни на чолі з Й. Ста­ліним: ігнорування даних розвідки про дату насту­пу німецьких військ; заборона приводити війсь­ка в прикордонних районах до бойової готовності;зволікання з переоснащенням армії та побудовою оборонних споруд; відсутність чіткого плану на ви­падок масштабних військових дій (перемогти во­рога збирались «малою кров'ю» на його території).

— Перевага німецьких сил на напрямках основних ударів.

— Репресії командного складу, досвідчених воєна­чальників напередодні війни.

— Жорстка централізація, атмосфера страху, в країні вбивали ініціативу, гальмували вирішення на­гальних проблем.

— Міжнародна ізоляція СРСР.

Тільки мужність, патріотизм і напруження всіх сил народу стримували німецькі війська, давали час керівництву отямитися й організувати оборону країни.

Мобілізаційні заходи в Україні

Мобілізація — переведення збройних сил держави, промисловостi, транспорту та інших галузей економіки на воєнний стан.

Основні заходи мобілізації:

— 30 червня 1941 р. — створення Державного Коміте­ту Оборони на чолі з Й. Сталіним, який зосередив у своїх руках всю повноту влади в країні;

— 10 липня 1941 р. Й. Сталін очолив Ставку Верхов­ного Головнокомандування;

— 8 серпня 1941 р. Й. Сталін став Верховним Голов­нокомандувачем Збройними силами, привласнив­ши право прийняття найважливіших рішень;

— 7 липня 1941 р. — звернення керівництва УРСР до українського народу з закликом дати рішучу відсіч фашистській навалі;

— мобілізація до лав Червоної армії (з України — по­над 2 млн. чол.);

— створення загонів народного ополчення з числа добровольців;

— спорудження оборонних укріплень;

— перебудова народного господарства на воєнний лад (збільшення випуску воєнної продукції, подовжен­ня робочого дня до 11 годин, скасування відпус­ток, дозвіл керівництву переводити працівників на будь-яку роботу без їхньої згоди, жорстка тру­дова дисципліна тощо);

— евакуація підприємств, колгоспів, наукових та культурно-освітніх установ, людей, цінностей та швидке налагодження виробництва в тилу (26 черв­ня 1941 р. в Україні створено спеціальну комісію з евакуації На чолі з Д. Жилою; всього з України евакуйовано понад 550 великих підприємств, не менше 3,5 млн. населення; все, що не встигали ви­везти, знищували);

Евакуація — вивезення з місцевості, що перебувала під загро­зою нападу ворога, у тил населення, поранених, а також матеріальних засобів.

— державна позика, добровільна здача населенням коштовностей та грошей до Фонду оборони;

— знищення органами НКВС політичних в'язнів, які перебували в українських в'язницях.

Окупаційний режим в Україні

На чолі усієї окупованої території стояло рейхсміністерство у справах окупованих східних областей під керівництвом рейхсміністра А. Розенберга.

Німецька адміністрація: рейхскомісар, генеральні комісари, окружні комісари, міські комісари, комен­данти.

Місцева адміністрація (переважно з місцевих мешканців): у містах — бургомістри, в районах — голови, в селах — старости.

Поліцейські органи: гестапо (державна таємна поліція); СС (охоронні загони нацистів); СД (служба безпеки); жандармерія.

Нацистський «новий порядок» в Україні

Травень 1940 р. — розробка німцями плану «Ост», який передбачав такі заходи:

— германізацію та колонізацію території Східної Європи, у тому числі й українських земель;

— фізичне знищення частини слов'янського насе­лення;

— перетворення найвитриваліших і здорових пред­ставників слов'янства на рабів;

масовий терор проти євреїв та циган; холокост;

Холокост — загибель значної частини єврейського населення Європи в ході систематичного переслідування і знищення його нацистами та їхніми посібниками в Німеччині й на захоплених І територіях у 1933-1945 рр.

— масова депортація населення Західної України до Сибіру і т. ін.

Згідно з планом на окупованій території України німці встановили «новий порядок».

«Новий порядок»—жорстокий режим, установлений німецько-фашистськими загарбниками на окупованій території України та в інших частинах СРСР, що супроводжувався масовими І розстрілами і депортацією місцевого населення.

Основні заходи «нового порядку»:

— скасування чинності радянського законодавст­ва, введення німецького кримінального права і судів;

— запровадження комендантської години;

— дискримінація українського населення;

— тотальний терор (трагедія Бабиного Яру в Києві, Дробицького Яру — в Харкові, знищення насе­лення у Янівському концтаборі; всього в Україні існувало 180 великих концтаборів! 50 гетто);

— примусова мобілізація робочої сили в Німеччину (2,5 млн. чол.);

— економічний визиск України (вивезення хліба, продовольства, устаткування заводів і фабрик, культурних цінностей і навіть чорнозему до Німеч­чини);

У Німеччину були вивезені унікальні музейні експонати з Києва, Харкова, Львова, Одеси. Тільки з фондів АН України було відправ­ці близько 320тис. рідкісних книжок.

— збереження колгоспної системи під новою назвою «общинні господарства» (за винятком західно­українських земель);

— використання примусової праці місцевого насе­лення тощо.

Нелюдський «новий порядок» призвів до ор­ганізації руху Опору фашистським загарбникам на окупованих територіях.

Рух Опору в Україні

Рух Опору — антифашистський національно-визвольний рух у роки Другої світової війни проти німецьких, італійських японських окупантів та їхніх союзників.

Радянська течія

— Партизанський рух (1942 р. — створення Українського штабу партизанського руху (УШПР) на чолі з Т. Строкачем; діяльність в Україні пар­тизанських загонів на чолі з О. Сабуровим, О. Федоровим, М. Наумовим, С. Ковпаком та ін.).

— Підпільний рух (діяльність в Україні в роки війни 23 обкомів КП(б)У та 9 підпільних обкомів комсо­молу, усього діяло понад 3,5 тис. підпільних ор­ганізацій і груп).

Форми боротьби:

— диверсії на комунікаціях ворога, знищення ліній зв'язку, доріг, мостів;

— розгром ворожих штабів, гарнізонів, комендатур тощо;

— збір розвідувальних даних;

— розповсюдження листівок, газет із закликами до боротьби проти окупантів;

— визволення військовополонених та порятунок людей від вивезення на каторжні роботи до Німеччини;

— рейди в тил ворога.

У результаті партизанський та підпільний рухи перетворилися на важливий чинник перемоги над ворогом.

Національна течія

—Оунівський рух, у якому в 1940 р. відбувся розкол на ОУН(М) на чолі з А. Мельником та ОУН(Б) на чолі з С. Бандерою. Члени ОУН не зійшлися в по­глядах на методи досягнення мети — створення незалежної України: бандерівці робили ставку на власні сили й активні методи боротьби, а мельниківці покладали великі надії на Німеччину.

— Бандерівціу згоді з німецьким командування ство­рили батальйони «Роланд» (на чолі з Є. Побігущим) та «Нахтігаль» (на чолі з Р. Шухевичем).

— 30 червня 1941р.— прийняття у Львові «Акта проголошення відновлення Української держави » та формування уряду на чолі з Я. Стецьком (Гітлер виступив проти самостійної Української держави; новостворений уряд був розігнаний, С. Бандерата Я. Стецько заарештовані).

— 5 жовтня 1941 р. — створення мельниківцями у Києві Української національної ради на чолі з М. Величковським, яку розглядали як пе­редпарламент майбутньої Української держави (у листопаді 1941 р. її діяльність була забороне­на гітлерівцями).

— Осінь 1941 р. — репресії проти оунівців і як на­слідок — перехід оунівців до боротьби з німцями.

14 жовтня 1942 р. — створення УПА (Української повстанської армії проводу ОУН), яка вела бороть­бу як проти німців, так і проти радянської влади.

Форми боротьби:

— створення органів місцевого самоврядування;

— участь у створенні й діяльності української преси, культурно-освітніх закладів, через які поширюва­лися самостійницькі настрої;

— створення підпільних, партизанських і регуляр­них військових структур.

У результаті національна течія зберегла ідею не­залежності України й зробила свій внесок у розгром німецько-фашистських загарбників.

Визволення території України від гітлерівських окупантів

19 листопада 1942 — 2 лютого 1943 р. — Сталінградська битва, яка поклала початок корінно­му перелому в війні на користь СРСР.

18 грудня 1942 р. — звільнення першого населе­ного пункту УРСР — с. Півнівки Ворошиловградської області.

Січень — початок березня 1943 р. — наступальні операції радянських військ, у ході яких було звільне­но значну частину Донбасу, 16 лютого вперше звільне­но Харків.

19 лютого — 25 березня 1943 р. — контрнаступ німецько-фашистських військ із району Краснограда та Красноармійська Харківської області; знову втративши Харків та Бєлгород, радянські війська героїчними зусиллями зупинили ворога.

5 липня — 23 серпня 1943 р. — Курська битва, в ході якої було визволено Лівобережну Україну та Донбас (23 серпня 1943 р. остаточно звільнено Харків).

Вересень — листопад 1943 р. — героїчна битва за Дніпро (за успішне форсування Дніпра та небачений героїзм 2438 радянським воїнам було присвоєно зван­ня Героя Радянського Союзу).

6 листопада 1943 р. — визволення Києва.

24 грудня 1943 — 29 лютого 1944 р.— Жито-мирсько-Бердичівська, Кіровоградська, Корсунь-Шевченківська (найбільша, що мала результатом оточення 11 ворожих дивізій чисельністю 80 тис. чол.), Рівненсько-Луцька, Нікопольсько-криворізька операції.

4 березня — середина квітня 1944 р. — Проскурово-Чернівецька, Умансько-Ботошанська, Березнегувато-Снігірівська, Одеська операції.

У результаті цих наступальних операцій було зві­льнено Правобережну й Південну Україну.

26 березня 1944 р.радянські війська вийшли на кордон із Румунією, 8 квітня 1944 р. — на кордон із Чехословаччиною.

8 квітня —12 травня 1944 р. — Кримська насту­пальна операція, яка завершилася визволенням Кри­му. Ця перемога затьмарилася черговим злочином сталінського режиму. У травні 1944 р. за звинувачен­ням у зраді з півострова було депортовано у віддалені райони СРСР 191 тис. татар, 15 тис. греків, 12,4 тис. болгар, 10 тис. вірмен.

13—29 липня 1944 р. — Львівсько-Сандомирська операція (27 липня звільнено Львів, Перемишль; фор­суванням річки Вісли закінчився розгром німецької групи армій «Північна Україна»).

20-29 серпня 1944 р. — Яссько-Кишинівська операція, в ході якої визволено Молдавську PCP та Ізмаїльську область України, розгромлено групу армій «ПівденнаУкраїна».

8 жовтня 1944 р. — визволення останнього окупо­ваного фашистами населеного пункту УРСР — с. Лавочне Дрогобицької області.

28 жовтня 1944 р. — завершилося визволення Закарпаття, остаточне вигнання фашистських оку­пантів з українських земель.

Особливості радянського партизанського руху 1943-1944 pp.

— Активізація антифашистської боротьби на окупо­ваних територіях у зв'язку з наступом радянських військ.

— Узгодження дій партизанів з операціями Червоної армії.

— Зростання чисельності партизанських загонів (в Україні діяло понад ЗО великих з'єднань та по­над 80 окремих загонів).

— Глибокі рейди в тил ворога з метою зірвати плани гітлерівців із перетворення України на «випалену пустелю», визволення окремих районів тощо (Кар­патський рейд С. Ковпака, рейди П. Вершигори. Я. Мельника та ін.).

— Зміцнення зв'язків між керівним центром та ок­ремими загонами (забезпечення партизан зброєю, продовольством, медикаментами з центру).

Діяльність ОУН-УПА у 1943-1944 рр.

— Остаточне оформлення структури УПА, об'єднан­ня окремих загонів під загальним керівництвом (головний командир — Р. Шухевич).

— Визволення значної території Полісся, Волині, Галичини, створення тут української адміністра­ції («українських республік»).

— Конфлікт із польською адміністрацією, який ви­лився у взаємні «етнічні чистки».

— Липень 1944 р. — проведення установчих зборів представників політичних сил, метою яких було проголошення самостійної України та обрання Української головної визвольної ради (УГВР) — вищого керівного органу національно-визвольної боротьби українського народу — та Генерального секретаріату, який очолив Р. Шухевич.

— Перетворення УПА на серйозну військову силу (на 1944 р. її кількість складала 60-90 тис. бійців).

Героїчна праця українців у тилу

— Основним гаслом працівників тилу було «Все для фронту! Все для перемоги! ».

— Організація роботи евакуйованих підприємств У тилу.

— Збільшення випуску воєнної продукції.

— Організація соціалістичних змагань (боротьба бри­гад за звання фронтових тощо).

— Самовіддана праця жінок, підлітків, старих людей.

— Героїчна праця трудівників села, які забезпечува­ли Червону армію продовольством.

Наслідки війни для України

— Загальні демографічні втрати під час Другої світо­вої війни склали близько 14 млн осіб.

— Матеріальні збитки в Україні склали близько 286 млрд. крб (42 % від загальних у СРСР).

— Зруйновано 714 міст і селищ, 28 тис. сіл, 16,5 тис. промислових підприємств.

Культура України в роки війни

Освіта

— Руйнація значної частини шкіл та знищення їх матеріальної бази в роки окупації.

— Спрямування освітньої політики фашистів на оку­пованій території на понімечення українського населення (дозвіл лише початкової та професійної освіти, обов'язкове вивчення німецької мови, нав­чання за програмами, розробленими німецькими чиновниками).

— Створення для дітей-сиріт у східних районах СРСР дитячих будинків та інтернатів (сюди було пе­реміщено з України 500 дитячих садків та інтер­натів, 257 дитячих будинків).

— Налагодження роботи вузів України в евакуації (пов'язане із звільненням території України від фашистських загарбників).

Наука

—Евакуація на схід наукових закладів України, у тому числі й Академії наук У PCP.

—Утворення при Президії АН УРСР Науково-технічного комітету сприяння обороні на чолі з О. Богомольцем.

—Плідна робота українських учених у різних галу­зях:

• розробка технології виплавки броньованих ста­лей (академік М. Доброхотов);

• метод автоматичного дугового зварювання під флюсом під час збирання танків Т-34 (Інститут електрозварювання АН УРСР на чолі з Є. Па-тоном);

• наукові досягнення у галузі медицини (винай­дення сироватки для лікування ран колективом Інституту клінічної фізіології на чолі з О. Бо­гомольцем, створення препарату для згор­тання крові Інститутом біохімії АН УРСР під керівництвом О. Палладіна, інтенсивна робо­та з вивчення раньової інфекції Українського інституту клінічної медицини на чолі з М. Стра-жескутаін.);

• створення фахівцями гуманітарних наук бригад лекторів, які виступали з доповідями на війсь­ково-історичну тематику на передовій, у гарнізо­нах міст, винищувальних батальйонах тощо.

Література

— Участь українських літераторів у захисті Вітчиз­ни (добровольцями на фронт пішли А. Головко, М. Бажан, С. Скляренко, О. Гончар та ін.; 109 із 200 членів Спілки письменників перебували на фронті).

— Створення з ініціативи Спілки радянських пись­менників трьох агітаційних бригад, які працюва­ли у військових частинах, шпиталях, на оборон­них підприємствах і своїми виступами зміцнювали бойовий дух радянських воїнів.

— Робота українських письменників воєнними ко­респондентами, редакторами дивізійних видань (вихід газети Південно-Західного фронту «Крас­ная Армия », газети « За Радянську Україну », у ре­дакціях яких працювали М. Бажан, А. Малишко, С. Головінський, Л. Первомайський, О. Корнійчук та ін.).

— Широка публіцистична діяльність українських письменників (публікація творів О. Довженка «Перед боєм», «Україна в огні», патріотичних віршів П. Тичини, М. Рильського, М. Бажана, В. Сосюри та ін.).

— Контроль сталінського керівництва над діяльністю українських письменників.

— Робота українських радіостанцій (ім. Т. Шевченка у Саратові, «Радянська Україна» у Москві та ін).

Мистецтво

— Евакуація майже 50-ти театрів на схід.

— Комплектування з евакуйованих українських те­атрів фронтових бригад за участю найкращих ак­торів (Київський театр опери та балету ім. Т. Шев­ченка створив 22 бригади, які працювали на 4-х фронтах і дали 920 концертів).

— Виступи майстрів сцени перед фронтовиками на передовій (3. Гайдай, І. Паторжинський, М. Гришко та ін.).

— Створення у 1941 р. у Ворошиловграді музич­но-драматичного колективу, який дав близько 300 спектаклів і концертів для військових час­тин і госпіталів.

— Розвиток кінодокументалістики (перший кіноре­портаж — «Із фронтів Вітчизняної війни» (вересень 1941 р.), за період війни українські операто­ри відзняли близько 300 документальних фільмів і кіносюжетів, серед яких фільми О. Довженка «Битва за нашу Радянську Україну» (1943 р.), «Перемога на Правобережній Україні» (1945 р.) та ін.).

— Діяльність в евакуації Київської та Одеської кіно­студій (випуск фільмів, сповнених патріотизму: « Олександр Пархоменко », «Як гартувалася сталь »; «Партизани в степах України»; було організовано їх показ у кінотеатрах країни і на фронті). Основна темау творчості українських художників— захист Вітчизни (випуск плакатів, листівок, кари­катур тощо). Найвідомішими творами українських художників воєнного періоду були: «Гнів Шев­ченка — зброя перемоги» В. Касіяна, «Розчавимо фашистську гадину» О. Олександрова, «Україна вільна» В. Корецького та ін.

Післявоєнна відбудова і розвиток України в 1945 – на початку 50 – х років XX ст. Адміністративно – територіальні зміни.

Встановлення кордону з Польщею

9 вересня 1944 р. — укладення між урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення Люблінської угоди, згідно з якою частина українських земель (Холмщина, Лемківщина, Надсяння, частина Підляшшя) з населенням майже 800 тис. українців пере­давалася Польщі (таким чином сталінське керівництво намагалося підтримати прорадянський польський уряд та змінити негативне ставлення польського населення до радянської влади, спричинене подіями 1939 р.).

16 серпня 1945 р. — укладення договору про ра­дянсько-польський кордон, який встановлювався по «лінії Керзона» з відхиленням на схід (тобто на ко­ристь Польщі) на 5-8 км, а в окремих районах навіть на 17-30 км.

1951 р. — завершення процесу українсько-польсь­ких територіальних домовленостей, коли на прохан­ня Польщі відбувся обмін прикордонними ділянками (до Львівської області відійшли землі в районі м. Кристинополя, а до Польщі відійшла територія довкола м. Нижні Устрики Дрогобицького району).

Встановлення кордону з Чехословаччиною

26 листопада 1944 р.— схвалення з'їздом Народ­них комітетів Закарпаття в м. Мукачево Маніфес­ту про возз'єднання Закарпатської України з Радян­ською Україною.

29 червня 1945 р. — договір між ЧСР і СРСР, який юридично закріпив рішення з'їзду в Мукачево.

22 січня 1946р.— указ Президії Верховної Ради СРСР про утворення у складі УРСР Закарпатської області.

Встановлення кордону з Румунією

10 лютого 1947р. — підписання радянсько-румунського договору, за яким до УРСР відходилиПівнічна Буковина, Хотинщина, Ізмаїльщина (тобто закріплювалися кордони, встановлені у 1940 р.).

Наслідки врегулювання територіальних питань для України

— Остаточне встановлення та юридичне закріплення кордонів республіки.

— Збільшення території УРСР.

— Демографічні зміни у складі населення.

— Об'єднання основної частини українських земель у кордонах однієї держави.

Суспільно-політичне життя

— Відновлення режиму одноосібної влади И. Сталіна, культ особи якого досяг апогею;

— Відсутність в Україні будь-якої самостійної полі­тики.

— Відновлення репресій; відсутність демократії та свобод громадян, зловживання владою (пік репресій в Україні припав на 1947 р., коли

ЦК КП(б)У очолював найближчий соратник Й. Сталіна Л. Каганович).

— Підпорядкування політичному центру діяльності перших секретарів ЦК КП(б)У:

• М. Хрущов (1943-1946 рр. та 1948-1949 рр.).

• Л. Каганович (1947 р.).

• Л. Мельников (1950-1953 рр.).

— Розгортання ідеологічної реакції — «ждановщини».

«Ждановщина» — це ідеологічна кампанія в СРСР, розгорнута у 1946-1949 рр. у галузі науки, літератури, культури та мистец­тва, в ході якої були піддані нищівній критиці діяльність інсти­тутів історії України та історії української літератури, творчих спілок, редакцій газет і журналів, видатних діячів української культури — письменників, композиторів, режисерів тощо (назва походить від прізвища секретаря ЦК ВКП(б) з питань ідеології А. Жданова).

Відбудова народного господарства України

Березень 1946 р.— затвердження Верховною Ра­дою СРСР п'ятирічного плану відбудови і розвитку народного господарства на 1946-1950 рр.

Особливості відбудови

Промисловість:

— більші масштаби відбудовчих робіт, ніж у будь-якій іншій країні Європи;

— проблема капіталовкладень (відмова від плану Мар­шалла, розрахунок лише на внутрішні резерви);

— відновлення адміністративно-командних ме­тодів;

— початок відбудови з важкої промисловості (в Україні за декілька років були відновлені шахти Донбасу, Дніпрогес та інші великі електростанції, металургійні заводи тощо);

— розвиток важкої промисловості за рахунок легкої, сільського господарства, науки і культури (інве­стиції у легку промисловість складали 12-17 % усіх промислових капіталовкладень);

— посилення диспропорції в розвитку економіки на користь військово-промислового комплексу (ВПК);

— повільне впровадження досягнень науково-технічного прогресу (підприємства працювали за старими технологіями, висока енерго- та ма­теріалоємність виробів тощо);

— нестача робочої сили, особливо кваліфікованої;

— важливим чинником, що впливав на успіх відбу­дови, був ентузіазм народу (90% працюючих охо­плені різними формами соцзмагання).

Згідно з контрольними показниками, визначеними союзним післявоєнним планом відбудови, українська економіка отри­мала лише 15 % всесоюзних капіталовкладень, тоді як на УРСР і припало 42 % усіх матеріальних збитків СРСРу війні.

пню»

Сільське господарство:

— відновлення колгоспного ладу;

— надзвичайно складні умови відбудови сільсь­кого господарства (скорочення посівних площ, поголів'я худоби, нестача робочих рук, тех­ніки);

— мізерні капіталовкладення (7% від загального об­сягу асигнувань);

— важке становище селян (мізерна оплата праці, ви­сокі податки на підсобне господарство, відсутність паспортів у селян, несплата пенсій тощо);

— голод 1946-1947рр.

Читайте також:

1. Голод 1932-1933 pp.
2. Голод 1932-1933 рр.
3. Голодомор 1932–1933 рр.
4. Голодомор 1932—1933 рр.
5. Голодомор в Україні (1932-1933), його соціально-політичні наслідки
6. Кількість жертв голодомору.
7. Політика «прискореної» індустріалізації та колективізації сільського господарства в Радянському Союзі. Голодомори.
8. Радянська модернізація України (1928-1939). Голодомор 1932-1933 рр.
9. Україна 20-х - початку 30-х років. Нова економічна політика. Голодомор 1921-1922 рр.
10. Утвердження антинародного колгоспного ладу в Україні та голодомор 1932-1933 рр.
11. Утвердження сталінського режиму у Радянській Україні. Трагедія голодомору і розстріляного відродження

Переглядів: 1287