• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Формування курсової вартості облігацій

Джерелами прибутку від інвестування коштів в облігації є виплачувані на них відсотки, а також різниця між ціною, за якою вони купуються, та їхньою номінальною вартістю, за якою, як правило, вони викупаються емітентами (погашаються). Отже, дійсна ринкова вартість облігації залежить від її номінальної вартості – пряма залежність, рівня позичкового процента, тобто розміру річного доходу, який вона приносить – пряма залежність, від норми інвес­тиційного прибутку, що її вимагають інвестори (вона приймається на рівні не нижчому за рівень позичкового (банківського) процента) – зворотна залежність, а також кількості років, що залишилися до погашення облігації – пряма або зворотна залежність з огляду на очікувану норму інвестиційного прибутку (зворотна – у разі переви­щення нею процента за облігацією і пряма – у протилежному випадку), тоді як курсова ціна облігацій формується під додатковим впливом співвідношення між попитом і пропозицією на них.

Базова модель оцінки дійсної вартості облігації з періодичною сплатою процентів має такий вигляд:

(4.7)

де – дійсна вартість облігації, умов. гр. од.;

– сума процентів, що підлягає сплаті за облігацією за період, умов. гр. од.;

– номінальна вартість облігації, що підлягає погашенню в кінці терміну її обігу, умов. гр. од.;

– річний рівень позичкового процента за облігацією, долі од.;

– кількість періодів, що залишилися до погашення облігації.

Отже, дійсна вартість облігації з періодичною сплатою процентів дорівнює сумі всіх процентних надходжень за нею за термін обігу, що залишився до погашення облігації, та номіналу, приведених до теперішньої вартості за ставкою дисконтування, що дорівнює очікуваній нормі інвестиційного прибутку.

Відповідно до наведеної моделі та за припущення, що як норму прибутку інвестор приймає рівень позичкового процента, зауважимо, що дійсна вартість облігації, рівень доходів за якою співпадає з рівнем позичкового процента, дорівнюватиме номінальній вартості. Якщо ж рівень доходу за облігацією нижчий за рівень позичкового процента, то її дійсна вартість буде меншою за номінальну, а при рівні доходу за облігацією, вищому за рівень позичкового процента, – більшою, у чому легко переконатись:

відповідно до згадуваної властивості нескінченних рядів при маємо:

(4.8)

Проілюструємо зазначене на такому прикладі. Припустимо, що інвестор придбав за номіналом нову 8-процентну облігацію вартістю 100USD при рівні позичкового процента 8%. Якщо на момент пере­продажу облігації рівень позичкового процента піднявся, наприклад, удвічі (до 16%), то ніхто не захоче купити таку облігацію за номіна­лом, адже на ті ж гроші, віддавши їх у позику (чи поклавши на депо­зит), можна одержати дохід у розмірі 16%. Дійсна вартість облігації за умови, що до її погашення залишається один рік, становитиме:

.

Витративши цю суму на придбання облігації, її власник через рік одержить дохід у розмірі 16% на первісно витрачений капітал, або:

Іншими словами, через рік облігація буде погашеною, а її власник одержить 100USD, заробивши на різниці у цінах 6,9USD (100–93,1=6,9) і, крім того, за рік йому будуть нараховані та виплачені як проценти 8USD (100·0,08 =8). Отже, весь дохід становитиме 14,9USD (6,9+8=14,9) – це 16% вкладеного капіталу (93,1·0,16=14,9). Якщо ж облігація підлягає погашенню через три роки, вона оцінюється у 82 USD:

За умов незміни рівня позичкового процента протягом трьох років дійсна вартість облігації дорівнюватиме її номіналу:

Якщо рівень позичкового процента на момент перепродажу облігації не підвищився, а зменшився б удвічі (до 4%), тоді дійсна вартість облігації, термін погашення якої настає через рік, дорівню­вала б 103,8USD, а тієї, що підлягає погашенню через три роки – 111,1USD:

Модель оцінки дійсної вартості облігації зі сплатою всієї суми процентів під час її погашення має такий вигляд:

. (4.9)

Модель оцінки дійсної вартості облігації, що продається
з дисконтом без сплати процентів за нею, має такий вигляд:

. (4.10)

Якщо ринкова ціна облігації перевищує її номінальну вартість, то облігація продається із премією, в протилежному випадку – облігація продається з дисконтом; якщо ж покупець сплачує номінал облігації – має місце паритет. Якою б не була ринкова вартість облігації, процент за нею обчислюється до номіналу.

Курсова вартість цінних паперів постійно коливається залежно від зміни співвідношень між попитом на ті чи інші цінні папери та їх пропозицією на ринку. У свою чергу, попит і пропозиція залежать від очікуваної зміни рівня позичкового процента, а за звичайними акціями – і доходів, які визначаються, насамперед, перспективами розвитку корпорації, що випустила акції, а також політичною обстановкою, загальною економічною ситуацією в країні. На курс цінних паперів також впливає стан державних фінансів і грошового обігу. Інфляційне знецінення грошей призводить до зменшення попиту на цінні папери з фіксованим доходом, і водночас зростає попит на звичайні акції, облігації, що конвертуються.

Тема 9. Міжнародні інвестиційні операції з цінними паперами

Міжнародні інвестиційні операції з цінними паперами перед­бачають здійснення інвестицій у фінансові інструменти, що обер­таються на різних секторах міжнародного фінансового ринку – грошовому і капітальному.

Операції на міжнародному ринку капіталів поділяються на дві великі групи – кредитні й інвестиційні. Відповідно, весь ринок капіта­лів, як зазначалось у попередньому розділі, складається з двох частин:

– кредитний ринок, де грошові ресурси рухаються на принци­пах поверненості, терміновості, платності і гарантованості;

– фондовий ринок, на якому відбувається купівля-продаж фінан­сових зобов’язань, і таким чином здійснюється процес інвес­тування.

Основним критерієм розмежування цих ринків виступає тип фінансових зобов’язань чи інструментів, що використовуються. Якщо вільна купівля-продаж неможлива, то маємо справу з кредит­ним ринком. Там же, де зобов’язання чи інструменти купуються і продаються, покупці і продавці виступають учасниками фондового ринку, зокрема ринку цінних паперів.

Здійснюючи операції на міжнародному інвестиційному ринку, його учасники обирають відповідні фінансові інструменти їх прове­дення.

Фінансові інструменти – це різноманітні форми короткостро­кового і довгострокового інвестування, як правило, у вигляді цінних паперів, торгівля якими здійснюється на інвестиційному ринку. Фінансові інструменти, будучи об’єктами угод на цьому ринку,
є одним з його елементів, за допомогою яких здійснюється перелив капіталу від одного власника до іншого, з однієї країни в іншу.

Світовою практикою вироблено різні підходи як до вивчення економічної природи цінних паперів, так і до змісту економічних відносин, які вони відбивають.

Цінні папери – це документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові чи інші майнові права, визначають взаємовідносини емітента – особи, яка їх розмістила (випустила), і власника, та передбачають виконання зобов’язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Отже, цінні папери, як інструменти фінансового ринку, являють собою документи, що посвідчують права володіння або відносини позики, можуть самостійно обертатися на ринку та бути об’єктом купівлі-продажу й інших угод, виступають різновидом капіталу.

Класифікація цінних паперів представляє собою їх поділ на види за певними ознаками. Під видом цінних паперів розуміють сукупність, для якої всі суттєві ознаки є спільними, однаковими.

У міжнародній практиці фінансові інструменти характеризу­ються за різними ознаками. Широкий діапазон видів і підвидів цінних паперів, що емітуються й обертаються на окремих сегмен­тах ринку, пояснюється різноманітністю причин, які спонукають випускати і купувати ці папери. У загальному вигляді цінні папери класифікують за наступними ознаками:

– за економічною природою: інструменти власності – пайові, або дольові цінні папери (посвідчують участь їх власника у статут­ному капіталі емітента (крім інвестиційних сертифікатів), тобто характеризують відносини співвласності між інвестором та іншими учасниками товариства, дають власнику право брати участь в управ­лінні емітентом і право на отримання доходу, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента – акції, пайові свідоцтва, інвестиційні сертифікати); інструменти позики – боргові цінні папери (посвідчують відносини позики і передбачають зобов’язання емітента сплатити у визначений термін кошти відповідно до зобов’язання – облігації підприємств, державні облігації, облігації місцевих позик, казначейські зобов’язання держави, ощадні (депозитні) сертифікати, векселі); похідні фінансові інструменти, або деривативи (цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов’язаний з правом або зобов’язанням щодо придбання або продажу протягом терміну, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів, які покладені в їх ос­нову – форвардні і ф’ючерсні контракти, опціони, свопи, варанти); гібридні фінансові інструменти (продукти фінансового інжинірингу – конвертовані облігації, конвертовані акції, спеціальні цінні папери банків тощо); іпотечні (цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів – іпотечні облігації, іпотечні сертифікати, заставні листи, сертифікати фондів операцій з нерухомістю); приватизаційні (цінні папери, які посвід­чують право власника на безоплатне одержання у процесі прива­тизації частки майна державних підприємств, державного житлово­го фонду, земельного фонду); товаророзпорядчі (цінні папери, які надають їх держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах);

– за терміном існування: строкові (цінні папери, які мають термін існування, що встановлюється під час їх випуску – довго-, середньо- та короткострокові) і безстрокові (цінні папери, термін обігу яких нічим не регламентований, тобто які існують вічно або до моменту погашення, дата якого жодним чином не вказується під час їх випуску);

– за походженням (залежно від пріоритетної значимості, залеж­но від предмету контракту): первинні, або основні (фінансові інстру­менти першого порядку, як правило, цінні папери, засновані на активах, до числа яких не входять самі цінні папери, тобто характе­ризуються випуском в обіг первинним емітентом і підтверджують прямі майнові права або відносини кредиту – акції, облігації, векселі, закладні тощо) і вторинні, або похідні (фінансові інструменти другого порядку, які випускаються на основі первинних цінних паперів,
це цінні папери на самі цінні папери, що посвідчують право або зобов’язання їх власників купити або продати основні цінні папери, звичайно, на попередньо визначених умовах у майбутньому періоді – варанти на цінні папери, депозитарні розписки, фондові, валютні, страхові, індексні, товарні деривативи тощо);

– за формою вкладення: боргові (цінні папери, які звичайно мають фіксовану відсоткову ставку, які є зобов’язаннями сплатити суму боргу на визначену дату у майбутньому – облігації, банківські сертифікати, векселі тощо) і дольові (цінні папери, які надають право власності на відповідні активи – акції, варанти, коносаменти тощо);

– за типом використання: інвестиційні, або капітальні (цінні папери, які є об’єктом вкладення капіталу – акції, облігації, ф’ючерсні контракти тощо) і неінвестиційні (цінні папери, які обслуговують грошові розрахунки на товарних або інших ринках – векселі, чеки, коносаменти тощо);

– за порядком володіння (за способом реєстрації тримача):
на пред’явника (цінні папери, які не фіксують імені їх власника,
їх обіг здійснюється шляхом простої передачі від однієї особи до іншої, а для реалізації та підтвердження прав власника достатнім є їх пред’явлення), іменні (цінні папери, які містять ім’я їх власника та реєструються у спеціальній книзі реєстрації цінних паперів, що
є підставою підтвердження прав власника) та ордерні (іменні цінні папери, які передаються іншій особі шляхом здійснення на них передавального напису – індосаменту);

– за метою випуску (залежно від характеру угод, що лежать
в його основі): фондові (цінні папери, призначені для формування капіталу – акції, облігації тощо) і комерційні (цінні папери, призначені для опосередкування товарних відносин і визначених майнових угод – векселі, акредитиви, закладні тощо).

– за сферою обігу: цінні папери, що обертаються на ринку капіталів (зокрема, на фондовому ринку) і на грошовому ринку;

– за формою існування (за формою обігу): паперові, або документарні, наявні (мають фізично відчутну, паперову форму) і безпаперові, або бездокументарні, безготівкові (не мають речового титулу – існують як записи в книгах обліку, а також на рахунках, що ведуться на магнітних та інших носіях інформації, як одиниці обліку в комп’ютерній системі та обертаються лише у формі пере­казів з рахунків одних учасників ринку на рахунки інших; безготівкові цінні папери обов’язково розміщуються в депозитаріях);

– за порядком розміщення (видачі): емісійні (цінні папери, що випускаються крупними серіями, у великій кількості й у межах одного випуску є абсолютно ідентичними – посвідчують однакові права їх власників стосовно особи, яка бере на себе відповідні зобов’язання) і неемісійні (цінні папери, яки випускаються поштучно або невеликими серіями);

– за національною приналежністю: вітчизняні й іноземні;

– за формою власності: державні і недержавні (цінні папери, які випускаються в обіг корпораціями – компаніями, банками, органі­заціями, або навіть приватними особами);

– за характером емітентів: державні, корпоративні, муніци­пальні і змішані;

– за наявністю доходу: дохідні і бездохідні;

– за формою отримання доходу: з постійним (регулярним) доходом і з точковим (разовим) доходом;

– за методом формування доходу: з фіксованим доходом і
з нефіксованим доходом;

– за рівнем ризику: безризикові, малоризикові і ризикові;

– за ступенем захисту: висококласні і низькокласні;

– за обсягом наданих прав: з правом власності, з правом управління і з правом кредитування;

– за характером обігу: ринкові, або вільного обігу (цінні папери, що можуть вільно продаватись і покупатись на ринку) і неринкові (обіг цінних паперів за умовами випуску є обмеженим – вони не можуть обертатися на ринку, тобто не підлягають купівлі-продажу, обміну тощо, не можуть бути проданими нікому, крім емітента, й через обумовлений термін);

– за валютним номіналом: у національній валюті, у іноземній валюті і двовалютні;

– за способом погашення: строкові і на термін до пред’яв­лення;

– за можливістю дострокового погашення: відкличні і безвід­кличні;

– за можливістю обміну: конвертовані і неконвертовані.

Наведена класифікація фінансових інструментів відображає
їх поділ за найсуттєвішими загальними ознаками, тоді як у кожній
з розглянутих груп фінансових інструментів, у свою чергу, можуть виділятись окремі підгрупи за специфічними класифікаційними озна­ками, які відображають особливості їх випуску, обігу і погашення.

Серед розмаїття цінних паперів, що обертаються на міжна­родному інвестиційному ринку, виокремлюють інструменти грошо­вого ринку й інструменти ринку капіталів. Відповідно до характеру інструментів, що обертаються в цих секторах, інвестування може бути коротко- і довгостроковим.

Читайте також:

1. I. ІСТОРИЧНІ ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
2. IІІ. Послідовність виконання курсової роботи
3. XIII. Формування та оприлюднення рейтингового списку вступників, рекомендованих до зарахування
4. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
5. Алгоритм розрахунку майбутньої вартості ануїтету
6. Алгоритм розрахунку майбутньої вартості грошей за простими і складними відсотками
7. Алгоритм розрахунку теперішньої вартості ануїтету
8. Алгоритм розрахунку теперішньої вартості грошей за простими і складними відсотками
9. Алгоритм формування комплексу маркетингових комунікацій
10. Алгоритм формування потенціалу Ф2
11. Алгоритм формування статутного фонду банку
12. Альтернативні джерела формування підприємницького капіталу

Переглядів: 575