• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 2. Бюджет як основний фінансовий план держави.

1. Сутність бюджету як фінансового плану держави.

2. Сутність кошторисного фінансування. 0.

1. Сутність бюджету як фінансового плану держави.

Бюджет як основний фінансовий план являє собою розпис доходів і видатків держави, який затверджується органами законодавчої і представницької влади у вигляді закону. Як фінансовий план бюджет відображає економічну, соціальну, військову, міжнародну політику держави.

Видатки на економічну діяльність визначаються двома чинниками:

а) масштабами державного сектора економіки;

б) економічною політикою держави (чому віддається перевага – бюджетному фінансуванню чи податковому регулюванню).

Рівень соціальних видатків визначається фінансовою моделлю суспільства.

Доходи бюджету характеризують податкову політику держави.

В Україні бюджет як фінансовий план має певні відмінності від бюджету як економічної категорії, оскільки до нього включаються фонди цільового призначення. Тому для оцінки реальної бюджетної політики необхідно проаналізувати статті доходів і видатків «чистого» бюджету (без цільових фондів).

Включення цих фондів до бюджету зумовлено двома причинами:

– наданням їм законодавчої сили;

– необхідністю здійснення державного контролю за коштами цих фондів.

Стан бюджету як фінансового плану характеризується трьома показниками:

– рівновага доходів і видатків;

– бюджетний надлишок – перевищення доходів над нормативними видатками;

– бюджетний дефіцит – перевищення видатків над постійними доходами (податки та податкові доходи бюджету). За наявності бюджетного дефіциту встановлюються джерела його покриття (державні позики, емісія грошей).

Причиною бюджетного дефіциту є потреба держави витрачати коштів більше, ніж це дозволяють фінансові можливості. Уникнути дефіциту теоретично досить просто – скоротити видатки або збіль­шити податки. Однак на практиці, як правило, це зробити досить важко, а іноді й неможливо.

Бюджетний дефіцит є складним явищем, яке не може мати однозначної оцінки. Визначають різні види бюджетного дефіциту.

За формою прояву бюджетний дефіцит поділяється на відкритий і прихований:

відкритий – офіційно визнаний у законі про бюджет;

прихований – офіційно не визнається. Його форми: завищення планових обсягів доходів; включення у склад доходів бюджету джерел покриття бюджетного дефіциту. Прихований дефіцит – більш негативне явище, ніж відкритий.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит буває вимушеним і свідомим.

Вимушений є наслідком низького рівня виробництва ВВП. Зумовлений недостатністю фінансових ресурсів у країні.

Свідомий визначається характером фінансової політики держави – вона намагається знизити рівень оподаткування для стимулювання економіки. Недостатні ресурси держава мобілізує за допомогою позик. Крім того, використання державних позик необхідне для регулювання фінансового ринку, індикатором якого є державні цінні папери. Для них встановлюється мінімальний рівень процентних ставок при максимальній надійності, за їх допомогою держава стимулює або стримує фінансовий ринок.

За напрямом дефіцитного фінансування розрізняють активний і пасивний бюджетні дефіцити.

Активний – це спрямування коштів на інвестиції в економіку, що сприятиме зростанню ВВП.

Пасивний – покриття поточних витрат.

Джерелами покриття дефіциту виступають:

1) державні позики;

2) грошова емісія.

Використання державних позик вимагає:

– наявності тимчасово вільних коштів у кредиторів держави;

– довіри з боку кредиторів до держави;

– заінтересованості кредиторів (досягається за рахунок високих гарантій повернення боргу і процентної політики);

– наявності реальних доходів від використання позичених гро­шових коштів, які дають можливість повернути борги і сплатити проценти.

Державні позики вимагають чіткої системи погашення державного боргу. Джерелами цього погашення можуть бути:

1) додаткові податкові надходження, які отримує держава завдяки зростанню ВВП на основі інвестування позичених коштів;

2) підвищення рівня оподаткування;

3) зменшення видатків;

4) випуск нових позик.

Грошова емісія може використовуватися тільки в умовах жорсткого контролю за використанням цих грошей. Вона виходить з обмеження відношення бюджетного дефіциту до ВВП на рівні 2–3%. У разі використання грошової емісії основним чинником дефіциту є напрям направлення цих коштів – в інвестиції чи на поточні витрати. Якщо кошти спрямовуються в інвестиції, то це дає можливість отримати певний дохід, що, в свою чергу, амортизує сплеск інфляції. В разі використання коштів на поточні витрати інфляція стає невідворотною.

2. Сутність кошторисного фінансування. 0.

Для запровадження ефективного державного контролю за витрачанням бюджетних коштів державними установами, що фінансуються з Державного і місцевих бюджетів із 1997 р. було здійснено перехід на фінансування цих установ на основі кошторису. Визначення кошторису подано в Бюджетному кодексі України.

Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно.

Розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, установлених Бюджетним кодексом.

Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисами.

Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, установлених цим Кодексом та Законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати Державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.

Після отримання товарів, робіт та послуг відповідно до умов узятого бюджетного зобов'язання розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про їх оплату та подає доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами.

Державне казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі:

наявності відповідного бюджетного зобов'язання для платежу в бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України;

відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню;

наявності у розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних асигнувань.

У кошторисі визначається загальний обсяг, цільове надходження, використання за статтями з поквартальною регламентацією. Форми кошторису та супровідні документи розробляються і затверджуються Міністерством фінансів та Державним казначейством України.

Затвердженню кошторисів передує процес формування лімітів і витрат у підпорядкованих установах. Вищі організації мають враховувати об'єктивну потребу в коштах кожної установи, виходячи з основних її виробничих показників, обсягу виконаної роботи, штатної чисельності та намічених заходів щодо скорочення витрат у плановий період.

За таких умов мають виконуватися вимоги щодо забезпечення фінансовими ресурсами, насамперед щодо витрат на заробітну плату з нарахуванням на соціальне страхування, а також на господарське утримання установи. Асигнування на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо, які не є першочерговими, можуть передбачатися лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат.

Кошторис складається всіма бюджетними установами на календарний рік і затверджується в установленому порядку.

Кошторисне фінансування охоплює соціально-культурну сферу, науку, управління, армію. Суть кошторисного фінансування полягає у виділенні бюджетних асигнувань на основі спеціального розрахункового документа – кошторису. Визначення обсягів фінансування ґрунтується на:

1) показниках, що характеризують кількісні параметри діяльності бюджетної установи (оперативно-сітьові показники);

2) нормативах видатків у розрахунку на певний кількісний показник.

Оперативно-сітьові показники поділяються на дві групи:

а) виробничі показники, які характеризують профільну діяльність даної установи (наприклад, кількість учнів у школі), що, в свою чергу, розмежовуються на:

– вихідні – об’єктивно існуючі на даний період часу;

– похідні – визначаються за певними нормами (наприклад, кількість класів у школі залежить від кількості учнів і норми граничної наповнюваності класів);

б) загальні показники, які характеризують будівлю бюджетної установи (наприклад, площа приміщень, кубатура будівлі, санітарно-технічний устрій).

Норми витрат характеризують обсяг витрат на одну розрахункову одиницю.

Залежно від бази розрахунку розрізняють узагальнені та постатейні нормативи. Узагальнені характеризують обсяг витрат з усіх статей на певний виробничий показник, наприклад норми видатків на охорону здоров’я на одного жителя. Постатейні нормативи відображають норми витрат у розрізі окремих статей.

Нормативи поділяються:

за методом обчислення:

- розраховані на основі фізіологічних потреб (на харчування, освіт­лення, опалення тощо);

- розраховані на основі статистичних спостережень;

за характером використання:

- обов’язкові (встановлюються органами державної влади та управління);

- факультативні (визначаються галузевими органами чи бюджетними установами).

Кошторис – це плановий документ, в якому встановлюється обсяг бюджетних асигнувань, їх постатейний і поквартальний розподіли.

Види кошторисів:

а) індивідуальний – для кожної бюджетної установи;

б) зведений – по групі однорідних закладів (загальноосвітні школи, дитячі дошкільні заклади та ін.);

в) на централізовані заходи, які проводяться відповідним органом управління;

г) загальний – обсяги фінансування для окремого органу управління (наприклад, загальний кошторис відділу освіти включає: зведені кошториси по загальноосвітніх школах, школах-інтернатах, дитячих дошкільних закладах і на централізовані заходи).

Складання кошторису проводиться у відповідності з економічною класифікацією видатків.

У процесі складання кошторису всі витрати можуть бути поділені на дві групи. До першої належать видатки на оплату праці, планування яких здійснюється, виходячи зі специфіки окремих галузей соціальної сфери. Решта видатків плануються за стандартною методикою, яка виходить з обсягів закупівлі товарів і послуг та діючих цін і тарифів.

Читайте також:

1. II. Вимоги до складання паспорта бюджетної програми
2. II. Класифікація видатків та кредитування бюджету.
3. III. Виконання бюджету
4. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
5. Активний бюджетний дефіцитхарактеризу­ється спрямуванням коштів на інвестування еко­номіки, що сприяє зростанню ВВП.
6. Алгоритм перевірки кошторису бюджетної установи
7. Алгоритм розробки методичних основ бюджетування
8. Аналіз відхилень – основний інструмент оцінки діяльності центрів відповідальності
9. Аналіз відхилень — основний інструмент оцінки діяльності центрів відповідальності
10. Анкета — основний інструмент дослідження
11. Антимонопольна діяльність держави.
12. Антимонопольна політика держави.

Переглядів: 3359