• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Кумулятивний метод.

Таблиця 11.9

Таблиця 11.8

Таблиця 11.7

Таблиця 11.6

Таблиця 11.5

Таблиця 11.4

Таблиця 11.2

Таблиця 11.1

Баланс

Баланс

Баланс

Баланс

Операції другого типу, що викликають зміни у джерелах формування майна, призводять до змін двох статей пасиву балансу: одна стаття пасиву збільшується, а друга – зменшується на одну і ту ж суму. Загальний підсумок балансу при цьому також не змінюється. Другий тип змін у балансі можна відобразити так:

Схема змін в пасиві балансу

Операції третього типу, що характеризують надходження майна на підприємство зумовлюють збільшення залишків на одну і ту ж суму на відповідних статтях активу і пасиву балансу. Загальний підсумок балансу при цьому збільшується, а рівність підсумків активу і пасиву не порушується (оскільки збільшення відбувається на одну і ту ж суму). Цей тип можна відобразити наступним чином:

Схема активно-пасивних змін балансу в напрямку збільшення

Операції четвертого типу, що характеризують вибуття засобів із господарства, призводять до зменшення на однакову суму залишків відповідних статей активу і пасиву балансу. Загальний підсумок балансу при цьому також зменшується, але рівність підсумків активу і пасиву зберігається (оскільки зменшення відбувається на однакову суму). Цей тип балансових змін можна зобразити наступним чином:

Схема активно-пасивних змін балансу в напрямку зменшення

З наведених схем видно, що зміни в балансі викликані господарськими операціями, можуть бути в активі (перегрупування у майні підприємства), у пасиві (зміни в джерелах формування майна), в активі і пасиві у напрямку збільшення (додаткове залучення майна в оборот підприємства за рахунок певних джерел), в активі і пасиві у напрямку їх зменшення (вибуття майна підприємства і зменшення відповідних джерел їх формування).

3. Підсумки активу і пасиву балансу змінюються тільки у тому випадку, коли господарська операція стосується одночасно і засобів господарства і джерел їх формування, тобто при надходженні засобів або їх вибутті (операції III та IV типів).

Операції ж, що зумовлюють тільки перебування засобів в активі (I тип) або зміни їх джерел у пасиві балансу (II тип), на підсумок балансу не впливають.

4. Рівність підсумків активу і пасиву балансу зберігається після будь-якої операції.

Ця рівність зумовлена тим, що здійснювані операції викликають або перегрупування залишків у статтях активу та пасиву або одночасне збільшення (або зменшення) на однакову суму статей активу і пасиву.

Отже, застосування в бухгалтерському обліку балансового узагальнення, при якому кожна господарська операція відображається в постійному порівнянні наявних засобів та їх джерел, забезпечує можливість здійснення контролю за правильністю використання засобів.

Тема 4. Рахунки бухгалтерського обліку і подвійний запис як елементи методу бухгалтерського обліку

4.1. Рахунки бухгалтерського обліку, їх суть, структура та будова

4.2. Подвійний запис, його обгрунтування та контрольне значення

4.3. Синтетичні та аналітичні рахунки.

4.1. Рахунки бухгалтерського обліку, їх суть, структура та будова

Рахунки — це один з методів бухгалтерського обліку. Вони призначені для фіксації змін у наявності та стані майна підприємства, джерел його утворення, які виникають у процесі виробничої та комерційної діяльності підприємства.

Рахунок —це спосіб групування, поточного обліку і контролю за наявністю і рухом майна підприємства, джерел його утворення, господарських процесів та їх результатів.

Для конкретних видів майна, його джерел та господарських процесів відкривають окремі рахунки.

Оскільки протягом певного періоду (місяця, кварталу, року) з майном та його джерелами відбуваються зміни, то їх потрібно якимось чином фіксувати (записувати). Тобто на підставі документів всі зміни записують на бухгалтерські рахунки.

Бухгалтерський рахунок має вигляд двосторонньої таблиці: в одній фіксується збільшення, в другій — зменшення. Ліва сторона бухгалтерських рахунків називається дебет від латинського слова “debet”, що означає “винен” або “мати”, “одержати”, а права сторона — кредит від латинського слова “credit”, що означає “вірити”, “довіряти”.

Зробити записи в лівій частині рахунку — це означає дебетувати рахунок, а в правій — кредитувати його.

Кожен бухгалтерський рахунок має свій номер (код) та назву, передбачені Планом рахунків.

На рахунку може бути на початок періоду залишок (наявність) господарських засобів чи їх джерел. Цей залишок називають початковим сальдо(італ. saldo — розрахунок, залишок).

Таким чином, рахунок є двосторонньою таблицею, на кожній з двох сторін якої відображаються господарські операції одного й того ж типу (на одній стороні плюс — збільшення, надходження; на другій стороні мінус — зменшення, витрачання).

Як ми вже з’ясували, рахунки бухгалтерського обліку призначені для групування і поточного обліку однорідних бухгалтерських операцій. Вони відкриваються як для активних, так і для пасивних статей балансу. Внаслідок цього розрізняють три види рахунків: активні, пасивні та активно-пасивні (в залежності від того, в якій частині балансу відображається сальдо рахунку). Активні рахунки призначені для обліку наявності та руху активів підприємства; пасивні — для обліку наявності та руху капіталу, забезпечення та зобов’язань, активно-пасивні — для обліку розрахунків.

Активні рахунки відображають активи підприємства за його складом і розміщенням. Їх сальдо записують в активі бухгалтерського балансу. Початкове і кінцеве сальдо на активних рахунках записують у дебеті.

Пасивні рахункихарактеризують капітал, забезпечення та зобов’язання. Залишки по таких рахунках відображають у пасиві бухгалтерського балансу. Початкове і кінцеве сальдо на пасивних рахунках записують у кредиті.

Активно-пасивні рахунки —це рахунки, на яких сальдо може бути і в дебеті, і в кредиті. Якщо на активно-пасивному рахунку сальдо в дебеті, то його слід розмістити в активі балансу, а якщо в кредиті — то відповідно він повинен бути розміщений у пасиві балансу. Здебільшого активно-пасивними є рахунки розрахунків.

За своєю зовнішньою формою активні рахунки нічим не відрізняються від пасивних — і ті, і інші мають дебетову і кредитову сторони, використовуються для відокремленого обліку руху об’єктів, що обліковуються на цих рахунках, мають одинакові показники:

· сальдо на початок місяця;

· поточні записи сум господарських операцій на підставі первинних бухгалтерських документів;

· підсумок операцій по дебету і кредиту (обороти);

· сальдо на кінець звітного періоду.

Відрізняються активні рахунки від пасивних не зовнішньою формою, а своїм економічним змістом та будовою. Економічний зміст визначає що обліковується на рахунку: якщо на рахунку обліковується майно, то рахунок активний, якщо джерела майна — то рахунок пасивний.

В активних та пасивних рахунках різне призначення лівої та правої частин (дебету та кредиту), що видно зі схеми будови рахунків (див. рис. 1.2.).

Сума (разом) записів господарських операцій по дебету або кредиту рахунку за певний період без початкового сальдо називається оборотом.

4.2. Подвійний запис, його обгрунтування та контрольне значення

Кожна господарська операція впливає на дві статті балансу. Тому для повного відображення операції в бухгалтерському обліку необхідно показати її вплив на кожну з цих двох статей, незалежно від того, відносяться вони до активів, капіталу чи зобов’язань. Ця необхідність викликана появою системи подвійного запису, в якій для відображення такого двоякого ефекту кожна операція записується двічі — перший запис показує зміну однієї статті, другий — зміну іншої статті.

Подвійний запис на рахунках є одним з найбільш специфічних прийомів бухгалтерського обліку. Його суть полягає в тому, що кожна господарська операція викликає зміну як мінімум в двох об’єктах обліку, відображених на відповідних бухгалтерських рахунках. Наприклад, якщо підприємство отримує готівку в банку, то в результаті такої операції грошей в касі стає більше, а на поточному рахунку — менше. Якщо підприємство отримує товарно-матеріальні цінності у постачальників, то цих цінностей (матеріалів, палива, товарів тощо) на складах підприємств стає більше, але одночасно на вартість цих цінностей зростає заборгованість підприємства перед постачальниками. Якщо за товарно-матеріальні цінності підприємство розраховується з постачальниками, то грошових коштів на поточному рахунку стає менше, але одночасно знижується і заборгованість перед постачальниками.

Сутність наведених прикладів полягає в тому, що за допомогою подвійного запису здійснюється подвійне відображення засобів на рахунках обліку, викликаних відповідною господарською операцією.

Розглянемо детальніше наведені приклади.

А) В касу з поточного рахунка в банку надійшли грошові кошти в сумі 500 гривень.

— відбувається рух грошей з поточного (розрахункового) рахунку підприємства в касу цього ж підприємства;

— кореспондуючі рахунки: 311 “Поточні рахунки в банку в національній валюті” та 301 “Каса в національній валюті”. Вказані рахунки є активними, тобто збільшуються по дебету і зменшуються по кредиту;

— в бухгалтерському обліку таку операцію відображають наступним чином:

Б) На склад підприємства надійшло від постачальників паливо, за яке не проведено оплату, на суму 1000 гривень.

— зазначена операція призводить до збільшення кількості палива на складі, з одного боку та, до зростання кредиторської заборгованості підприємства – з іншого;

— кореспондуючі рахунки: 205 “Паливо” та 631 “Розрахунки з постачальниками вітчизняними”, з яких перший – активний, другий – пасивний;

— схематично таку операцію можна відобразити наступним чином:

В) З поточного рахунка в банку проведено оплату постачальнику за отримане від нього паливо на суму 1000 гривень.

— така операція викликає зменшення грошових коштів підприємства, з одного боку, та одночасно зменшення кредиторської заборгованості перед постачальником – з іншого, на одну й ту ж суму;

— кореспондуючі рахунки: 311 “Поточні рахунки в банку в національній валюті” та 631 “Розрахунки з постачальниками вітчизняними”, з яких перший – активний, а другий – пасивний;

— схематично така операція виглядає наступним чином:

Відображення господарських операцій в такий спосіб є дещо громіздким. Тому на практиці зазначені операції записують наступним чином:

А) Дт 301 – Кт 311 – 500 грн.;

Б) Дт 203 – Кт 631 – 100 грн.;

В) Дт 631 – Кт 311 – 1000 грн.

Механізм дії подвійного запису полягає в одночасному і взаємопов’язаному відображенні кожної господарської операції в дебеті одного рахунка і в кредиті іншого в однакових сумах.

Запис однієї суми на двох рахунках — на одному по дебету, а іншому по кредиту, називається кореспонденцією рахунків або бухгалтерським проведенням, а задіяні рахунки — кореспондуючими.

Тобто під кореспонденцією рахунків розуміють форму вираження взаємозв’язку між двома і більше рахунками, що виникають при відображенні на них господарських операцій методом подвійного запису. Взаємопов’язані рахунки в цьому випадку є кореспондуючими.

За кількістю кореспондуючих рахунків бухгалтерські проведення поділяються на прості і складні.

Просте проведення — це проведення, в якому сума господарської операції записується в дебет одного і кредит одного рахунка, тобто один рахунок дебетується і один кредитується (див. приклади, наведені вище).

Складне проведення — це проведення, в якому декілька рахунків дебетуються, один — кредитується або навпаки, один рахунок дебетується, а декілька — кредитуються. При цьому загальна сума по дебету і кредиту повинна збігатися. Так, можна дебетувати рахунок “Рахунки в банку” з кредитом декількох інших рахунків, але сума, яка відображається по кредиту цих рахунків, повинна дорівнювати дебету рахунка “Рахунки в банку”. Тобто наведене вище бухгалтерське проведення є складним.

Приклад 4.3. З поточного рахунка в банку перераховано грошові кошти:

— в погашення заборгованості перед постачальником – 3000 гривень;

— в погашення короткотермінової позики банку – 2000 гривень.

Зазначена операція призводить до зменшення грошових коштів на поточному (розрахунковому) рахунку підприємства в банку та одночасно до зменшення кредиторської заборгованості підприємства перед постачальником за отримані від нього матеріальні цінності і зменшення заборгованості перед банком.

Кореспондуючі рахунки: 311 “Поточні рахунки в банку в національній валюті”, 631 “Розрахунки з постачальниками вітчизняними”, 601 “Короткотермінові позики банку”, серед яких перший – активний, два інших – пасивні.

Схематично таку операцію можна відобразити наступним чином:

На практиці таку операцію записують наступним чином:

1) Дт 631 – Кт 311 – 3000 грн.;

2) Дт 601 – Кт 311 – 2000 грн.

Подвійний запис сприяє контролю за рухом майна та джерел його утворення, показує, звідки воно надійшло та на які цілі було спрямоване. Він дозволяє перевірити економічний зміст господарських операцій та правомірність їх здійснення, розпочинаючи від окремої операції та закінчуючи відображенням в балансі. Подвійний запис забезпечує виявлення помилок в облікових записах. Кожна сума відображається по дебету та кредиту різних рахунків, тому оборот по дебету всіх рахунків повинен дорівнювати обороту по кредиту всіх рахунків. Порушення цієї рівності свідчить про допущення помилок в записах, які повинні бути виявлені та виправлені.

Правила подвійного запису для зобов’язань та капіталу протилежні правилам для активів. Це відбувається тому, що активи знаходяться в іншій частині балансу і тому підпорядковуються протилежним правилам.

4.3. Синтетичні та аналітичні рахунки.

За ступенем деталізації облікової інформації бухгалтерські рахунки поділяють на синтетичні й аналітичні.

Синтетичні рахунки — це бухгалтерські рахунки, на яких облік господарської діяльності підприємств ведеться узагальнено.

Синтетичні рахунки призначені для обліку інформації про склад і рух майна підприємства, коштів, джерел їх утворення в узагальненому вигляді і в грошовому вимірнику.

Облік, який здійснюють на таких рахунках, називається синтетичним обліком. Дані синтетичного обліку використовують при заповнені бухгалтерського балансу та інших форм фінансової звітності. Синтетичними є рахунки “Основні засоби”, “Виробничі запаси”, “Розрахунки з підзвітними особами” тощо.

Для детальної характеристики об’єктів бухгалтерського обліку використовують аналітичні рахунки, в яких, крім грошового вимірника, застосовують натуральні і трудові вимірники. Облік, здійснюваний на підставі аналітичних рахунків, називають аналітичним обліком. Наприклад, до синтетичного рахунку “Розрахунки з підзвітними особами” відкривають аналітичні рахунки за прізвищами підзвітних осіб.

· кожну операцію на рахунках синтетичного обліку записують загальною сумою, а на відповідних аналітичних рахунках частковими сумами;

· сума залишків і оборотів по всіх аналітичних рахунках повинна дорівнювати залишку й оборотам відповідного синтетичного рахунку.

Аналітичний облік має важливе контрольне значення. Його показники використовують для складання калькуляцій на виготовлення продукції. Точність показників аналітичного обліку періодично звіряють через проведення інвентаризації. Це підвищує вірогідність облікових записів.

Крім синтетичних і аналітичних рахунків, у бухгалтерському обліку використовують субрахунки, які застосовують для додаткового групування усередині синтетичного рахунку. Вони є синтетичними рахунками другого порядку. Наприклад, синтетичний рахунок 30 “Каса” має такі субрахунки: 301 “Каса в національній валюті”, 302 “Каса в іноземній валюті”.

Синтетичні рахунки називаються рахунками першого порядку, а субрахунки - рахунками другого порядку. Субрахунки показують, в якій послідовності необхідно відкривати (групувати) рахунки аналітичного обліку (третього порядку) і виступають проміжною ланкою між аналітичними і синтетичними рахунками. Таким чином, узагальнені характеристики об’єктів бухгалтерського обліку ( активів, зобов’язань, капіталу) відображаються на синтетичних рахунках, а деталізована інформація — на аналітичних.

Законодавством встановлено, що підприємство самостійно приймає рішення щодо ведення аналітичного обліку та відкриття рахунків третього і нижчих порядків.

Для порівняння оборотів і залишків по всіх рахунках синтетичного обліку застосовується особливий прийом узагальнення й перевірки записів по рахунках - складання оборотних відомостей.

Оборотна відомість включає назву, початкові залишки, обороти по дебету та кредиту за звітний місяць і кінцеві залишки по всіх рахунках.

Шляхом підрахунку всіх стовпчиків одержують три пари рівних між собою підсумків:

– початкових залишків по дебету і кредиту;

– оборотів по дебету і кредиту;

– кінцевих залишків по дебету і кредиту.

Якщо подвійний запис за весь попередній період здійснювався правильно, то загальна сума дебетових записів буде дорівнювати загальній сумі кредитових записів.

Дані оборотної відомості за синтетичними рахунками використовують для заповнення головної книги та форм фінансової звітності.

За даними аналітичних рахунків також складають оборотні відомості. Форми їх різні і залежать від того, як ведеться облік на аналітичних рахунках (у грошовому чи натуральних вимірниках) і які це рахунки (активні чи пасивні).

В оборотних відомостях за аналітичними рахунками відображають дані про залишки й обороти за звітний період по всіх рахунках аналітичного обліку, що належать до відповідного синтетичного рахунку.

В умовах ведення обліку без застосування комп’ютерних технологій виправдане складання двох форм оборотного балансу — оборотної відомості по рахунках та шахового балансу, який називається також шаховою відомістю.

Шахова відомість застосовується для перевірки правильності кореспонденції рахунків. Таку назву цей носій інформації одержав через те, що за зовнішнім виглядом він нагадує шахову дошку. Якщо на рахунку записано декілька сум з однаковою кореспонденцією, то у відповідну клітинку шахової відомості заноситься підсумок всіх таких сум. Інакше кажучи, в кожну клітинку шахової відомості записується тільки одна сума, що представляє собою підсумок проведень з однаковою кореспонденцією рахунків (табл. 1.2.).

Таблиця 1.2.

Шахова оборотна відомість

Дт Кт								Разом по кредиту
								-
								-
								-
								-
								-
Разом по дебету		-				-	-

За допомогою шахової відомості можна відокремити обороти, що повторюються. Але при наявності великої кількості господарських операцій шахова відомість стає громіздкою та незручною для використання, тому для контролю застосовуються інші носії інформації із застосуванням інформаційних можливостей, закладених в шаховому балансі.

На підставі підведених підсумків в оборотній відомості по синтетичних рахунках складається баланс підприємства на кінець звітного періоду.

Взаємозв’язок бухгалтерських рахунків з балансом полягає в тому, що і баланс, і рахунки відображають одне й те ж саме майно підприємства та джерела його утворення. У балансі це майно певним чином згруповане, тобто показано його наявність на певну дату, як правило, на останнє число звітного періоду. Рух або зміни майна і джерел його формування відображаються на бухгалтерських рахунках, які за даними балансу відкриваються на початок звітного періоду.

Єдність балансу та рахунків полягає ще й у принципі їх побудови — наявність і збільшення або зменшення майна і джерел його формування відображається на тій самій стороні балансу та рахунку. Так, майно та його збільшення відображаються в лівій стороні балансу (тобто в активі) і так само в лівій стороні (тобто по дебету) активних рахунків. Джерела утворення майна показуються в правій частині балансу (тобто в пасиві) і так само збільшення джерел відображається у правій частині (тобто по кредиту) пасивних рахунків.

Звідси випливає, що рахунки тісно пов’язані з балансом. Зв’язок цей полягає в наступному:

1) на кожну групу майна або джерел його утворення, виражену в балансі статтею, відкривається один або декілька окремих рахунків;

2) подібно статтям балансу рахунки поділяються на рахунки активні і рахунки пасивні. Активними називаються рахунки засобів, а пасивними — рахунки джерел їх формування;

3) при відкритті рахунків початкові залишки майна і джерел його утворення записуються на рахунках в тій стороні, на якій вони відображені в балансі. Залишки майна, як суми активу — лівої сторони балансу, записуються на лівій стороні активних рахунків, тобто по дебету. Залишки джерел формування майна підприємства, як суми пасиву — правої сторони балансу, записуються на правій стороні пасивних рахунків, тобто по кредиту.

Тема 5. Первинне спостереження. Документація і інвентаризація як елементи методу бухгалтерського обліку

5.1. Первинне спостереження та документація, її значення і роль.

5.2. Інвентаризація в системі бухгалтерського обліку, порядок її проведення та відображення результатів

5.1. Первинне спостереження та документація, її значення і роль.

Будь-яка господарська операція повинна відображатись на місці її здійснення у відповідних бухгалтерських документах. Така реєстрація господарських операцій називається первинним обліком, який є основою бухгалтерського обліку. Господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах проводяться на підставі первинних документів.

Первинні документи — це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо.

Документи, створені засобами обчислювальної техніки на машинозчитуваних носіях, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови надання їм юридичної сили і доказовості. Документ, виготовлений машинним способом, повинен бути записаний на матеріальному носії (магнітному, паперовому).

Фізичні та юридичні особи, які беруть участь у здійсненні операцій, пов’язаних з прийомом і видачею грошових коштів, цінних паперів, товарно-матеріальних цінностей та інших об’єктів майна, забезпечуються підприємством, установою, що виконує ці операції, копіями первинних документів про таку операцію.

Первинні документи складаються на бланках типових форм, а також на бланках спеціалізованих форм.

Записи у первинних документах, облікових регістрах повинні здійснюватися тільки у темному кольорі чорнилом, пастою кулькових ручок, за допомогою друкарських машинок, принтерів та іншими засобами, які б забезпечили збереження цих записів протягом установленого терміну зберігання документів та запобігли внесенню несанкціонованих і непомітних виправлень.

Вільні рядки в первинних документах підлягають обов’язковому прокреслюванню.

Керівник підприємства, установи забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, що були проведені, у первинних документах.

Керівником підприємства, установи затверджується перелік осіб, які мають право давати дозвіл (підписувати первинні документи) на здійснення господарської операції, пов’язаної з відпуском (витрачанням) грошових коштів і документів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів та іншого майна.

Відповідальність за своєчасне і якісне складання документів, передачу їх у встановлені графіком документообороту терміни для відображення у бухгалтерському обліку, за достовірність даних, наведених у документах, несуть особи, які склали і підписали ці документи.

Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам.

Первинні документи, що пройшли обробку, повинні мати відмітку, яка виключає можливість їх повторного використання.

Документування є важливою частиною методу бухгалтерського обліку. На підставі даних первинних бухгалтерських документів здійснюється контроль за правомірністю здійснення господарських операцій на підприємстві.

Бухгалтерські документи класифікують за такими ознаками:

· за місцем складання;

· за призначенням;

· за порядком складання;

· за способом оформлення операцій;

· за змістом.

За місцем складання бухгалтерські документи поділяють на внутрішні (оформлені на підприємстві) та зовнішні (отримані від партнерів та інших підприємств і установ).

За призначенням бухгалтерські документи поділяють

· розпорядчі, які вміщують розпорядження на право здійснення операцій (доручення на отримання матеріальних цінностей, платіжне доручення, вимога тощо);

· виконавчі (оправдальні), що підтверджують факт здійснення господарської операції (прибутковий ордер, накладна, рахунок-фактура);

· бухгалтерського оформлення, що їх складають працівники бухгалтерії на підставі даних розпорядчих і виконавчих документів (розрахунки заробітної платні, амортизації, податків);

· комбіновані, в яких поєднані ознаки розпорядчих, виконавчих документів та документів бухгалтерського оформлення (лімітно-забірна карта, наряд тощо).

За порядком складання (ступенем узагальнення господарським операцій) бухгалтерські документи поділяють на первинні, які складають у момент здійснення операції або безпосередньо після її закінчення (ордер, накладна) та зведені, які складають на підставі даних згрупованих однорідних первинних документів (авансовий звіт, платіжна відомість).

За способом оформлення (кількістю охопленим операцій) бухгалтерські документи поділяють на одноразові, котрі заповнюють на одну операцію, та нагромаджувальні, в яких записують однорідні господарські операції за певний проміжок часу.

Зазмістом бухгалтерські документи поділяють на грошові, розрахункові, обліку основних засобів, обліку матеріальних запасів, обліку особового складу тощо.

Первинні документи для надання їм сили й доказовості повинні мати обов'язкові реквізити (характеристики):

· назва документа (форми);

· дата і місце складання;

· назва підприємства, від імені якого складено документ;

· зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарський операції;

· посади.-прізвища і підписи-осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильності її оформлення;

· особистий підпис та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операцій до первинних документів можуть бути внесені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства; номер документа; підстава для здійснення операцій; дані про документ, що засвідчує особу одержувача тощо.

При відсутності будь-якого реквізиту первинний документ втрачає свою доказову силу і не може бути підставою для здійснення записів у системі рахунків бухгалтерського обліку.

Документування може здійснюватися з використанням самостійно виготовлених бланків, але з неодмінним дотриманням усіх реквізитів, передбачених типовими формами.

5.2. Інвентаризація в системі бухгалтерського обліку, порядок її проведення та відображення результатів

Одним із основних методів бухгалтерського обліку є інвентаризація. Вона проводиться з метою забезпечення достовірності бухгалтерського обліку та звітності на підприємствах.

Інвентаризація— це спосіб виявлення фактичної наявності та стану цінностей на певну дату шляхом реєстрації, вимірювання, зважування і т.д. з подальшим порівнянням отриманих даних із даними бухгалтерських записів.

Основними цілями інвентаризації є :

– виявлення фактичної наявності майна;

– перевірка повноти відображення в обліку зобов’язань;

– співставлення фактичної наявності майна із даними бухгалтерського обліку.

За часом проведення інвентаризації поділяють на періодичні та разові (річні).

Періодичні проводяться, як правило, з ініціативи власника, керівника постійнодіючою інвентаризаційною комісією.

Разові інвентаризації, як правило, є річними і проводяться перед складанням річної звітності в листопаді - грудні поточного року.

За обсягом охоплення інвентаризації поділяють на повні і часткові.

Повні інвентаризації охоплюють все майно підприємства та стан зобов’язань.

Часткові інвентаризації охоплють окремі види майна або зобов’язань.

Для проведення інвентаризації керівник підприємства наказом призначає інвентаризаційну комісію. В наказі зазначають терміни проведення інвентаризації. Керівництво комісією здійснює сам керівник, або його заступник. До складу інвентаризаційної комісії обов’язково має входити головний бухгалтер або представник бухгалтерії.

Існують випадки, коли проведення інвентаризації є обов’язковим, а саме:

а) при переданні майна державного підприємства в оренду, приватизації майна державного підприємства, перетворенні державного підприємства в акціонерне товариство;

б) перед складанням річної бухгалтерської звітності, крім майна, цінностей, коштів і зобов’язань, інвентаризація яких проводилася після 1 жовтня звітного року. Інвентаризація будівель, споруд та інших нерухомих об’єктів основних фондів може проводитись один раз у три роки, а бібліотечних фондів — один раз у п’ять років;

в) при зміні матеріально відповідальних осіб;

г) при встановленні фактів зловживань, крадіжок або псування цінностей;

д) за приписом судово-слідчих органів;

е) у випадках техногенних аварій, пожежі, стихійного лиха;

є) при переданні підприємств та їх структурних підрозділів;

ж) у разі ліквідації підприємства.

До початку інвентаризації комісія повинна отримати від матеріально-відповідальної особи розписку про те, що в бухгалтерію передані усі прибуткові та видаткові документи і що немає жодних неоприбуткованих або не виданих матеріальних цінностей. На момент інвентаризації потрібно зробити усі необхідні записи по рахунках і вивести залишки на дату її проведення. Усі операції, пов’язані з рухом матеріальних цінностей, повинні бути припинені.

Отримані дані під час інвентаризації, вносяться в спеціальні документи — інвентаризаційні описи, в яких зазначають найменування і кількість цінностей. Описи складають окремо по кожній матеріально-відповідальній особі та місцем зберігання і підписуються усіма членами комісії. Після цього, оформлені описи здають до бухгалтерії, де результати інвентаризації зіставляють з обліковими даними у порівняльній відомості.

Унаслідок такого зіставлення може бути виявлено:

відповідність фактичних даних і бухгалтерських записів;

вартісна оцінка фактичного залишку менша від облікового — недостача;

вартісна оцінка фактичного залишку більша від облікового — надлишок;

Виявлені при інвентаризації розбіжності регулюються в наступному порядку:

основні засоби, матеріальні цінності, цінні папери, кошти, інше майно, що виявилися у надлишку, підлягають оприбуткуванню (узяттю на облік) та зарахуванню відповідно на результати фінансово-господарської діяльності або збільшення фінансування з подальшим встановленням причин виникнення надлишку і винних у тому осіб;

нестачу цінностей у межах затверджених норм списують за рішенням керівника підприємства на витрати виробництва, обігу або на зменшення фінансування. Норми природного зменшення можна застосовувати лише в разі виявлення фактичних нестач;

понаднормові нестачі цінностей, а також втрати від псування відносять на винних осіб за цінами, за якими розраховують розмір шкоди;

понаднормові втрати і нестачі матеріальних цінностей та готової продукції, якщо винних не встановлено, зараховують на збитки або зменшення фінансування.

Матеріали інвентаризації та рішення щодо регулювання розбіжностей оформляються протоколом та затверджуються керівником підприємства.

Тема 6. Оцінка і калькуляція в системі бухгалтерського обліку

6.1. Оцінка як система вартісного виміру.

6.2. Калькуляція в системі бухгалтерського обліку

6.1. Оцінка як система вартісного виміру.

Ведення бухгалтерського обліку можливе за умови використання натуральних, трудових, грошових вимірників.

В бухгалтерському обліку найбільше значення має грошовий вимірник, за допомогою якого всі об’єкти бухгалтерського обліку підлягають грошовій оцінці, або вартісному вимірюванню.

Правильність вибору оцінки має важливе значення. В економічній літературі визначено два підходи до вибору оцінки: оцінка, орієнтована на поточний момент, оцінка, орієнтована на минулий час. Перший варіант передбачає використання закупівельних цін. Другий варіант передбачає використання закупівельних цін. Вибір правильного підходу до оцінки обліку залежить від стану економіки країни. В умовах стабільності економіки, відсутності інфляції раціонально використовувати другий варіант, в умовах інфляції – перший.

Основними принципами оцінки є реальність і єдність.

Принцип єдності полягає в тому, що існує державна регламентація оцінки об’єктів обліку, тобто одні і ті ж об’єкти обліку на різних підприємствах оцінюються за єдиною методикою. Реальність оцінки базується на тому, що в основі оцінки лежить фактична собівартість.

Об’єкти бухгалтерського обліку в залежності від їх економічного змісту та речового складу оцінюються по-різному. Господарські засоби визначаються і відображаються у фінансовій звітності у вартісному виразі з використанням певної бази:

· історична вартість – це відображення за сумою сплачених грошових коштів або їх еквівалентів, або це відображення їх за справедливою вартістю;

· поточна вартість – це відображення за сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яку можна отримати на поточний момент шляхом продажу активу в ході звичайної реалізації;

· теперішня вартість – це відображення за теперішньою дисконтованою вартістю майбутніх чистих надходжень грошових коштів, які очікуються під час звичайної діяльності підприємства.

Основою оцінки, яка використовується найчастіше на підприємстві при складанні фінансової звітності є історична вартість. Історична вартість, як правило, комбінується з іншими видами оцінки. Наприклад, запаси, як правило, відображаються в балансі за найнижчою з двох оцінок або за фактичною собівартістю, або за чистою вартістю реалізації.

До окремих видів господарських засобів можуть використовуватись такі методи оцінки:

· Основні засоби відображаються за первісною вартістю (витрати на придбання, спорудження), за сумою зносу (сума зносу визначається по мірі перенесення ними своєї вартості на новостворений продукт у вигляді амортизації), за залишковою вартістю, яка визначається розрахунково (первісна вартість - знос), за відновлювальною вартістю, коли проводиться їх переоцінка.

· Нематеріальні активи відображаються у фінансовій звітності відповідно за первісною вартістю, сумою зносу і залишковою вартістю.

· Виробничі запаси оцінюються за первісною вартістю, в якості якої може бути: фактична собівартість – при придбанні виробничих запасів або фактична собівартість їх виготовлення; справедлива вартість – при внесенні виробничих запасів до статутного фонду, при безоплатному поступленні виробничих запасів; балансова вартість – при придбанні виробничих запасів в результаті їх обміну на подібні запаси. При вибутті виробничих запасів у виробництво, їх продажу оцінюється за одним із методів, які визначені у стандарті 9 «Запаси» (метод ідентифікованої вартості одиниці запасу, середньозваженої собівартості, FIFO, ціни продажу, нормованих витрат.

· Джерела формування господарських засобів відображаються у фінансовій звітності за історичною собівартістю, поточною собівартістю, теперішньою собівартістю.

6.2. Калькуляція в системі бухгалтерського обліку

Калькуляція – це визначення собівартості одиниць продукції в цілому, або у розрізі окремих статей витрат. Основним призначенням калькуляції є отримання інформації про собівартість продукції. Таким чином, завданням калькуляції є визначення витрат, що припадають на одиницю продукції, яка призначена для реалізації.

Калькулювання собівартості продукції можна поділити на три етапи:

1. визначають собівартість всієї випущеної продукції;

2. визначають фактичну собівартість конкретного виду продукції;

3. визначають собівартість одиниці продукції.

В практичній роботі для визначення собівартості продукції використовують різні калькуляції. В залежності від мети і завдання калькуляції поділяють на директивні (попередні) та звітні. Директивні в свою чергу поділяються на нормативні, кошторисні, планові.

Нормативні калькуляції використовуються для визначення фактичної собівартості продукції на підставі науково обґрунтованих норм. Кошторисні калькуляції використовуються для визначення фактичної собівартості будівельно-монтажних робіт.

Планові складаються на підставі виробничих норм, які діють на даний період часу, що дозволяє визначити допустимий обсяг витрат на одиницю продукції.

На підставі планової калькуляції складається нормативна калькуляція.

За рівнем охоплення витрат калькуляцію поділяють на галузеві (відображають рівень собівартості продукції певного виду в конкретній галузі), повні – відображають витрати на виробництво та збут продукції; внутрішні - господарські калькуляції складаються на продукцію окремих цехів, як основного, так і допоміжного виробництва.

За характером виробництва калькуляції поділяють на: масові (періодичні) – складаються на певний період часу з метою розрахунку середньої собівартості одного виробу; індивідуальні складаються після завершення виробництва окремого замовлення або групи виробів; проміжні – складаються на окремих етапах робіт (у будівництві).

Тема 7. Класифікація рахунків бухгалтерського обліку

7.1. Значення та принципи класифікації рахунків

7.2. План рахунків та його характеристика

7.1. Значення та принципи класифікації рахунків

Класифікація рахунків - це науково обґрунтоване групування рахунків, тобто розподіл рахунків на групи та підгрупи за будь-якими однорідними ознаками. Вона дозволяє побудувати План рахунків, тобто перелік (номенклатуру) рахунків, які застосовуються на підприємствах. Класифікація допомагає зрозуміти природу кожного рахунку, а План - що на кожному рахунку потрібно обліковувати.

В бухгалтерському обліку рахунки класифікують за такими ознаками:

· за економічним змістом;

· за призначенням і побудовою.

Класифікація рахунків за економічним змістом відповідає змісту предмету бухгалтерського обліку й зумовлена класифікацією об’єктів обліку. Відповідно до того рахунки поділяють на п’ять груп:

· рахунки активів;

· рахунки власного капіталу;

· рахунки забезпечень і зобов’язань;

· рахунки доходів та результатів діяльності;

· рахунки витрат.

Нарахунках активів відображають їх наявність і рух. До цієї групи належать рахунки, на яких здійснюють облік необоротних активів (основних засобів нематеріальних активів тощо), оборотних активів (запасів, коштів, розрахунків з дебіторами підприємства тощо) та витрат майбутніх періодів. Ці рахунки є активні.

На рахунках власного капіталу відображають власні джерела формування господарських засобів (активів) підприємства (статутний капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток тощо). Ці рахунки є пасивними.

На рахунках забезпечень і зобов’язань ведуть облік забезпечень майбутніх витрат і платежів, створених на підприємстві (забезпечення витрат відпусток, додаткове пенсійне забезпечення, забезпечення гарантійних зобов’язань, цільове фінансування і цільове надходження тощо), його довгострокових і поточних зобов’язань та доходів майбутніх періодів. Ці рахунки є пасивні або активно-пасивні.

На рахунках доходів та результатів діяльності відображають доходи підприємства та його фінансові результати (від реалізації продукції, операційної, фінансової, інвестиційної діяльності, надзвичайних подій тощо). Ці рахунки є пасивні.

На рахунках витрат здійснюють облік витрат підприємства за економічними елементами та видами його діяльності. Ці рахунки є активні.

За призначенням і структурою рахунки бухгалтерського обліку поділяють на такі групи:

а) стосовно бухгалтерського балансу:

·балансові;

– постійні (реальні);

– тимчасові (номінальні);

·позабалансові;

б) за призначенням:

·основні;

·регулюючі;

·операційні;

·транзитні

в) за ступенем деталізації облікової інформації:

·синтетичні;

·аналітичні.

Добалансових рахунків належать рахунки, інформація з яких використовується для заповнення бухгалтерського балансу. Зокрема це рахунки, залишки (сальдо) яких на певну дату безпосередньо записують у актив чи пасив балансу(постійні, реальні рахунки). Постійними (реальними) є рахунки оборотних і необоротних активів, власного капіталу і зобов’язань підприємства. До балансових рахунків в українському обліку належать також тимчасові (номінальні) рахунки, які відкривають протягом звітного періоду, а в кінці його закривають, розподіляючи їх сальдо на інші постійні балансові рахунки. До тимчасових (номінальних) рахунків належать рахунки доходів і витрат підприємства, які в кінці місяця розподіляють та списують на рахунках 79 "фінансові результати". За дебетом цього рахунку записують усі витрати, а за кредитом усі доходи підприємства. Шляхом порівняння доходів (кредитовий оборот на рахунку 79 "фінансові результати"), і витрат (дебетовий оборот на рахунку "Фінансові результати") визначають остаточний фінансовий результат діяльності підприємства, який записують на постійний балансовий рахунок 44 "Нерозподілені прибутки". Дані з тимчасових рахунків використовують для складання звіту про фінансові результати підприємства.

Поряд із балансовими рахунками існують рахунки, які не відображають у бухгалтерському балансі і тому їх називають позабалансовими.Позабалансові рахункипризначені для обліку засобів, які не належать даному підприємству, але перебувають тимчасово в його користуванні. На позабалансових рахунках також ведуть облік бланків суворої звітності, списаної на збитки дебіторської заборгованості неплатоспроможних дебіторів, цінностей, переданих чи отриманих під заставу тощо. Особливістю позабалансових рахунків є те, що облік на них (на підприємствах України, крім банків) ведеться без застосування методу подвійного запису, тобто операції відображають одним записом за дебетом чи кредитом рахунку. Згідно з міжнародними стандартами обліку, до позабалансових рахунків також застосовують метод подвійного запису;

При розмежуванні бухгалтерських рахунків на балансові й позабалансові головну роль відіграють такі критерії:

· ймовірність того, що підприємство отримає або втратить якусь майбутню економічну вигоду, пов’язану з конкретним видом активу або пасиву;

· конкретний вид активу або пасиву має вартість, яка може бути точно оцінена.

Якщо господарські засоби, кошти й цінності не відповідають цим критеріям, то їх обліковують на позабалансових рахунках.

Призначення рахунку свідчить про зміст дебету та кредиту, характер операцій, які на них відображаються, залишку (сальдо) на рахунку та його відображення в балансі. Призначення рахунків визначає їх структуру, тобто порядок побудови для відображення записів по дебету та кредиту. Наприклад, на рахунку “Каса” по дебету відображаються операції по збільшенню грошових коштів в касі, по кредиту показується витрачання грошей, а залишок (сальдо) свідчить про їх наявність в касі. Характер операцій по дебету та кредиту визначає також і структуру рахунку “Каса”.

Зміст та призначення рахунків у свою чергу визначають будову рахунків або їх структуру, тобто характер і значення їх дебетових та кредитових записів і залишків, місце в балансі тощо. Різні рахунки мають різну будову. Одні види рахунків за будовою можуть мати тільки дебетові залишки і є активними, інші - тільки кредитові залишки і належать до пасивних.

За призначенням виділяють рахунки основні, регулюючі, операційні і фінансово-результатні.

Основні рахунки характеризують склад та структуру активів, капітал, забезпечення та зобов’язання. На підставі основних рахунків складають баланс підприємства. Основні рахунки за своїм призначенням та будовою можуть бути: інвентарними (матеріальними); грошовими, розрахунковими та рахунки капіталу.

Інвентарнірахунки призначені для обліку наявності і руху матеріальних цінностей, що належать підприємству. До них відносяться рахунки: 10 “Основні засоби”, 20 “Виробничі запаси”, 22 “Малоцінні та швидкозношувані предмети”, 26 “Готова продукція”, 28 “Товари” тощо.

Інвентарним рахункам притаманні такі властивості:

а) всі вони активні;

б) записи по дебету означають збільшення, а по кредиту - зменшення активів, що обліковуються;

в) залишок може бути тільки дебетовим, що показує наявність майна;

г) в аналітичному обліку записи ведуться не лише в грошовому, але й в натуральному вимірнику.

Грошові рахунки призначені для обліку грошових коштів підприємства. До них належать: 30 “Каса”, 31 “Рахунки в банках”, 33 “Інші кошти”.

Грошові рахунки за своєю будовою подібні інвентарним і характеризуються такими властивостями:

а) всі вони активні;

б) записи по дебету означають збільшення (надходження) грошових коштів, а по кредиту - зменшення (витрачання);

в) залишок може бути тільки дебетовим, що означає наявність грошових коштів;

г) в аналітичному обліку записи по грошових рахунках, на відміну від інвентарних, ведуться тільки в грошовому вимірнику.

Рахунки, які призначені для обліку розрахункових операцій відображають стан відносин між підприємством та іншими учасниками господарського процесу (постачальниками, покупцями, бюджетом, банками, працівниками). До цієї групи відносяться не тільки розрахункові рахунки у вузькому значенні цього слова (дебіторів, кредиторів), але також і всі ті рахунки, на яких обліковується заборгованість даного підприємства іншим підприємствам або інших підприємств даному з операцій спеціального характеру, так, наприклад, по позиках, по платежах до бюджету тощо.

Розрахункові рахунки є активно-пасивними і використовуються для обліку дебіторської та кредиторської заборгованості. До цієї групи належать рахунки: 36 “Розрахунки з покупцями та замовниками”, 37 “Розрахунки з різними дебіторами”, 63 “Розрахунки з постачальниками та підрядниками”, 67 “Розрахунки з учасниками” тощо. Будова цих рахунків характеризується такими властивостями:

а) записи по дебету (кредиту) означають первинне утворення і подальше збільшення дебіторської (кредиторської) заборгованості, а по кредиту (дебету) - її зменшення;

б) залишок по дебету (кредиту) означає наявність непогашеної дебіторської (кредиторської) заборгованості;

в) в аналітичному обліку записи ведуться в грошовому вимірнику і в розрізі дебіторів (кредиторів).

Рахунки капіталу призначені для обліку і контролю джерел утворення і цільового призначення засобів підприємства. До цієї групи входять рахунки: 40 “Статутний капітал”, 42 “Додатковий капітал”, 43 “Резервний капітал” тощо.

Особливості будови фондових рахунків:

а) всі рахунки пасивні;

б) записи по кредиту означають створення і подальше збільшення фондів, а по дебету - їх зменшення;

в) залишок може бути тільки кредитовим, що означає наявність фонду.

Регулюючірахунки призначені для обліку сум, на які необхідно зменшити або збільшити залишок по основному рахунку, з метою його уточнення.

Засоби підприємств відображаються в балансі в одній незмінній оцінці. Однак, в результаті господарських операцій відбуваються зміни оцінки окремих груп засобів, наприклад, зменшення первісної вартості основних засобів в результаті зносу, зменшення розміру прибутку внаслідок його використання або внесення до бюджету відрахувань із прибутку тощо.

Для обліку подібного роду змін в оцінці окремих статей балансу і застосовуються регулюючі рахунки. Вони самостійно не відображають рух засобів підприємства, а тільки регулюють (коригують, уточнюють - шляхом збільшення або зменшення) оцінку засобів або джерел на тих рахунках, в доповнення яких вони відкриваються.

Рахунки використовуються лише в тому випадку, коли є необхідність обліковувати окремі засоби у двох оцінках, наприклад: основні засоби - за первісною та залишковою вартістю (тобто за вирахуванням зношеної частини основних засобів); товари - за роздрібними цінами та за цінами їх придбання; готову продукцію - за плановими цінами та за фактичною собівартістю тощо, або коли є потреба, не зменшуючи фактичної суми одержаного прибутку, визначити суму, на яку він вже використаний.

На регулюючих рахунках обліковують тільки різницю в цінах або фактичну суму використаного прибутку, тобто суму, на яку потрібно зменшити або збільшити залишки на основних рахунках, щоб одержати залишок в необхідних цінах або щоб одержати суму ще не використаного прибутку.

Оскільки вони зменшують залишок по відповідних рахунках, їх ще називають контрарними. Призначені вони для обліку сум, на які необхідно зменшити залишок по основних рахунках, які ними регулюються. Вони поділяються на контрактивні та контрпасивні. Відрізняються контрактивні від контрпасивних рахунків тільки місцем їх знаходження в балансі.

Контрактивні рахунки знаходяться в активі балансу, хоча за суттю вони є пасивними. Найбільш розповсюджений контрактивний рахунок: 13 “Знос необоротних активів”, який регулює залишок по рахунку 10 “Основні засоби”, 11 “Інші необоротні матеріальні активи”, 12 “Нематеріальні активи”. Цей контрактивний рахунок відображає суми, на які зносилися основні засоби та інші необоротні активи. В бухгалтерському обліку основні засоби прийнято обліковувати за первісною вартістю. Але, як відомо, в процесі експлуатації вони зношуються і переносять частинами свою вартість на виготовлену продукцію, протягом часу фізично і морально старіють, їх фактична вартість знижується. За допомогою контрактивного рахунку 13 визначається залишкова вартість основних засобів.

Такі рахунки записуються в активі балансу і вираховуються з регульованих ними рахунків.

Контрпасивні рахунки розміщуються в пасиві балансу, хоча є активними. Прикладом є рахунок 46 “Неоплачений капітал”, який регулює залишок по рахунку 40 “Статутний капітал”.

Операційнірахунки призначені для проміжного накопичення витрат чи прибутків по окремих господарських операціях. Їх ще називають робочими або тимчасовими. Більшість з цих рахунків не мають початкового та кінцевого сальдо. Операційні рахунки поділяються на розподільчі та калькуляційні.

Розподільчі рахункипризначені для обліку витрат, що вимагають перерозподілу, оскільки в момент їх здійснення не можуть бути віднесені на відповідні рахунки. Розподільчі рахунки поділяють на збірно-розподільчі та бюджетно-розподільчі (звітно-розподільчі).

Збірно-розподільчі рахунки накопичують витрати протягом певного періоду - місяця (кварталу), які потім за певною базою розподіляються та переносяться на інші рахунки. До таких витрат відносяться, наприклад, непрямі витрати на виготовлення виробів. Ці витрати збираються, тобто записуються в міру їх здійснення, по дебету збірно-розподільчого рахунку. Після того як всі витрати, що підлягають розподілу, зібрані, вони розподіляються між відповідними рахунками, на дебет яких і відносяться з кредиту збірно-розподільчого рахунку. Сам збірно-розподільчий рахунок закривається перед складанням фінансової звітності і в балансі не відображається.

До збірно-розподільчих відносяться рахунки: 91 “Загальновиробничі витрати”, 92 “Адміністративні витрати”, 93 “Витрати на збут” тощо. Будова їх характеризується такими особливостями:

а) призначення цих рахунків - збирання за певний період часу певної групи витрат і подальший їх розподіл між рахунками, до яких ці витрати відносяться;

б) як рахунки, що відображають витрати, вони відносяться до активних рахунків;

в) записи по дебету означають збільшення (витрат, що збираються), а по кредиту - зменшення (витрат, що розподіляються);

г) тимчасовий залишок може бути тільки дебетовим, що показує суму зібраних, але ще не розподілених витрат. Відсутність залишку означає, що вся сума витрат вже розподілена.

Звітно-розподільчі або бюджетно-розподільчі рахунки призначені для обліку сум витрат (доходів), що сплачуються або отримуються одноразово, але за своїм економічним змістом не можуть бути одразу віднесені до складу витрат (доходів) поточного звітного періоду, а вимагають розподілу між кількома звітними періодами.

Будова звітно-розподільчих рахунків подібна до будови збірно-розподільчих.

Калькуляційні рахунки призначені для обліку витрат за окремими статтями калькуляції і визначення собівартості по операціях (процесах) заготівлі матеріалів, виробництва продукції, придбання товарів, виконання робіт або надання послуг тощо. До цієї групи належить рахунок 23 “Виробництво”, 24 “Брак у виробництві”. По дебету калькуляційних рахунків збираються всі понесені витрати, що формують собівартість придбаних матеріалів, виготовленої продукції тощо.

Витрати, що утворюють собівартість, з кредиту калькуляційних рахунків списуються в дебет відповідних рахунків (наприклад, з кредиту рахунку 23 “Виробництво” в дебет рахунку 26 “Готова продукція”).

Після списання суми собівартості по завершеному процесу калькуляційний рахунок закривається.

Характерні особливості калькуляційних рахунків:

а) призначені для обліку всіх затрат і визначення собівартості предметів, що купуються і виготовляються або ж виконуваних робіт і послуг, що надаються;

б) вони відносяться до активних;

в) записи по дебету означають збільшення (збирання затрат), а по кредиту - зменшення (списання собівартості);

г) залишок може бути тільки дебетовим, що означає суму затрат по незавершеному процесу (операції).

Призначення калькуляційного рахунку полягає в тому, щоб зібрати та згрупувати всі суми з визначенням відповідної вартості (розцінки, ціни). Сальдо калькуляційного рахунку переноситься кінцевою сумою в той рахунок, який він тимчасово займає.

Відмінність калькуляційних рахунків від розподільчих полягає в тому, що на розподільчі рахунки сума заноситься повністю, а потім розподіляється по відповідних рахунках, а в калькуляційні рахунки окремі суми заносяться послідовно, в міру здійснення операцій, а потім загальною сумою списуються на головний рахунок.

Результатні рахунки використовуються для відображення та порівняння витрат і доходів. Такі рахунки поділяють на операційно-результатні та фінансово-результатні.

Операційно-результатні рахунки призначені для виявлення результатів господарської діяльності підприємства порівнянням двох оцінок коштів, що пройшли через дану операцію. До цих рахунків належить рахунок 79 “Фінансові результати”. З його допомогою визначають результат діяльності підприємства у вигляді прибутку або збитку.

Характерні особливості таких рахунків:

а) призначені для обліку результатів операцій, пов’язаних з певними процесами, шляхом порівняння двох оцінок;

б) в дебеті відображається повна собівартість, а в кредиті - дохід або відпускна (продажна) вартість (наприклад, продукції, що реалізується);

в) рахунки або активні, або пасивні, так як залишок може бути або дебетовим, або кредитовим;

г) кредитовий залишок (перевищення відпускної вартості над фактичною собівартістю) означає прибуток, а дебетовий (перевищення фактичної собівартості над відпускною вартістю) - збиток.

Фінансово-результатні рахунки призначені для обліку і контролю прибутку та збитку як фінансових результатів господарської діяльності підприємства. Прикладом тут слугує рахунок 44 “Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)”. Його будова характеризується такими особливостями:

а) призначений для обліку фінансових результатів господарської діяльності підприємства і виявлення чистого прибутку або збитку;

б) в кредиті відображаються прибутки, в дебеті - збитки;

в) рахунок може бути активним або пасивним; кредитовий залишок (перевищення прибутків над збитками) означає чистий прибуток, а дебетовий (перевищення збитків над прибутками) - чистий збиток.

Якщо за будь-яких причин буває необхідно виділити із загальної маси операцій і записів ту чи іншу їх групу, що не виділяється при звичайному веденні обліку, то досягти цього можна шляхом вибірок, або шляхом впровадження в систему обліку відповідних транзитних рахунків. Такими рахунками є, наприклад, рахунок 80 “Матеріальні витрати”, 81 “Витрати на оплату праці” та інші рахунки класу 8, призначені для обліку витрат за елементами.

Позабалансові рахунки відображають майно та заборгованість, які фактично не належать підприємству і тому не можуть бути включені до балансу.

Умовно позабалансові рахунки можна класифікувати на такі, що обліковують майно, наприклад 01 “Орендовані необоротні активи”, 02 “Активи на відповідальному зберіганні”, 08 “Бланки суворого обліку”; і такі, що відображають заборгованість, наприклад 03 “Контрактні зобов’язання”, 05 “Гарантії та забезпечення надані”, 06 “Гарантії та забезпечення отримані”.

При класифікації рахунків за призначенням і структурою не звертають уваги на те, що на рахунку обліковують, а з’ясовують і звертають особливу увагу на призначення рахунку, для яких цілей і для отримання яких показників він призначений, як повинен бути побудований (тобто що повинно обліковуватись по дебету і кредиту), щоб досягти поставленої мети і отримати потрібні показники.

В цьому основний зміст класифікації рахунків за призначенням та структурою і її принципова відмінність від класифікації рахунків за економічним змістом.

7.2. План рахунків та його характеристика

Планом рахунків бухгалтерського обліку називають перелік рахунків, що відображає систематизоване групування необхідної інформації про господарську діяльність підприємства і визначає таку організацію бухгалтерського обліку, яка дозволяє отримати інформацію для управління, щоденного контролю в інтересах власників, органів державного управління та інших зацікавлених осіб. На його підставі організовується вся система бухгалтерського обліку на підприємствах.

В Плані рахунків кожній назві рахунку присвоєно умовне цифрове позначення - код (шифр). На практиці замість назви рахунків пишуться їх коди, що зменшує обсяг облікової роботи.

План рахунків в Україні є переліком рахунків бухгалтерського обліку та обов’язковий для всіх підприємств. В ньому передбачені всі необхідні рахунки для обліку операційної, фінансової та інвестиційної діяльності підприємств. План рахунків бухгалтерського обліку складається з класів, в кожному з яких згруповані рахунки, що відповідають економічному змісту об’єктів обліку. Підставою для побудови Плану р

Читайте також:

1. Балансовий метод.
2. Балансовий метод.
3. Близнюковий метод.
4. Вибірковий метод.
5. Виробничий метод.
6. Виробничний метод.
7. Графічний метод.
8. Діалектика як метод. Альтернативи діалектики.
9. Індексний метод.
10. Інтегральний метод.
11. Кумулятивний геп
12. Кумулятивний метод

Переглядів: 2864